Курсова робота на тему: Організаційні основи облікового процес

У нас на сайте представлено огромное количество информации, которая сможет помочь Вам в написании необходимой учебной работы. 

Но если вдруг:

Вам нужна качественная учебная работа (контрольная, реферат, курсовая, дипломная, отчет по практике, перевод, эссе, РГР, ВКР, диссертация, шпоры...) с проверкой на плагиат (с высоким % оригинальности) выполненная в самые короткие сроки, с гарантией и бесплатными доработками до самой сдачи/защиты - ОБРАЩАЙТЕСЬ!

Вступ………………………………………………………………………….........

Розділ 1 .Організаційні основи облікового процесу на  ПОСП «Колос»

1.1.         Роль і значення організації обліку в системі управління підприємством………………………………………………………………

1.2.         Об'єкти і суб’єкти організації обліку……………………………………...

1.3.         Завдання обліку і користувачі облікової інформації…………………….

1.4.         Нормативне регулювання організації обліку на підприємстві………….

1.5.         Інформаційне та технічне забезпечення облікового процесу……………

1.6.         Види відповідальності бухгалтерів за організацію облікового процесу на підприємстві…………………………………………………………….

Розділ 2.Організація обліку коштів на рахунках в банку на ПОСП «Колос»

2.1.         Організаційна характеристика та оцінка економічного стану і розвитку підприємства………………………………………………………………

2.2.         Особливості облікової політики підприємства…………………………

2.3.         Організація документування  господарських операцій на підприємстві………………………………………………………………

2.4.         Оцінка господарських операцій………………………………………….

2.5.         Робочий план рахунків і система регістрів на підприємстві……………

2.6.         Порядок проведення інвентаризації та закриття рахунків на підприємстві………………………………………………………………..

Розділ 3.Формування інформаційної бази обліку в системі звітності

3.1.    Порядок складахння фінансової звітності підприємства………………………………………………………………………

3.2.    Особливості формування фінансової, податкової та статистичної звітності на ПОСП «Колос»……………………………………………………………………………

3.3.    Формування внутрішньої (управлінської) звітності на підприємстві….

Розділ 4. Удосконалення організації обліку на підприємстві

4.1.           Проблеми організації обліку коштів на рахунках в банку в наукових дослідженнях………………………………………………………………

4.2.           Система внутрішнього і зовнішнього контролю на підприємстві……..

4.3.           Організація обліку з використанням зарубіжного досвіду та міжнародних стандартів обліку………………………………………….

4.4.           Напрями поліпшення облікового процесу та розрахунок резервів коштів на рахунках в банку на підприємстві……………………………

Виснови та пропозиції……………………………………………………………

Список літературних використаних джерел……………………………………………………………………………..

Додатки

ВСТУП

Бухгалтерський облік відображає діяльність підприємств, організацій,установ. Він охоплює всі засоби господарства і джерела їх формування, всі господарські процеси і результати діяльності. Бухгалтерський облік є    головним видом господарського обліку, який зобов’язані вести всі юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також представники іноземних суб’єктів господарської діяльності.

Відповідно до розділу I ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р. наведеновизначення бухгалтерського обліку як процесу виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Його основними визначальними рисами виступають документальність,спільність і точність. Кожна господарська операція на підприємстві повинна бути заздалегідь зареєстрована в докуметах, які є джерелом даних бухгалтерського обліку. Будь-яка господарська операція, не зафіксована у відповідному документі, вважається незаконною.

Організація бухгалтерського обліку супроводжує створенняпідприємства, та забезпечує його підготовку до ефективної діяльності. Безорганізованого бухгалтерського обліку неможлива діяльність суб’єктів господарювання, оскільки це суперечить чинному законодавству України.

В умовах ринкової економіки організація бухгалтерського обліку єоднією з найважливіших умовою ефективного управляння сучаснимипідприємствами і досягнення комерційного успіху.

На сучасному етапі власники повинні не тільки усвідомити роль організації бухгалтерського обліку у забезпеченні ефективності процессууправління, але й зрозуміти, що організація бухгалтерського обліку покликана зберегти та примножити їх майно.

Розділ 1 .Організаційні основи облікового процесу на  ПОСП «Колос»

1.1Роль і значення організації обліку в системі управління підприємством

Дані звітності використовується зовнішніми користувачами з метою оцінки ефективності діяльності організації, а також для економічного аналізу у самій організації. Разом з тим звітність необхідна для подальшого планування. Звітність повинна бути достовірною, своєчасною. У ньому повинна забезпечуватися порівнянність звітних показників з даними за минулі періоди.

Організації складають звіти за формою і інструкцій, затвердженим Мінфіном і Держкомстат України. Єдина система показників звітності організації дозволяє складати звітні зведення по окремих галузях, економічним районам, республікам і по всьому народномугосподарству в цілому.

Перехід до ринкових відносин викликав появу різних форм власності та видів підприємницької діяльності. Відтворюєтьсявексельний обіг, з'явилися акції та інші цінні папери, змінені принципи фінансування і кредитування, розширено коло операцій з іноземною валютою. У зв'язку з цим виникла гостра необхідність у зміні ситуації, що за багато років системи бухгалтерського обліку і звітності в нашій країні з досвідом провідних країн Заходу та міжнародними стандартами.

Якщо в умовах централізовано-планової економіки, бухгалтерська інформація збирається, узагальнюється і раніше використовувалася в основному по візиток, тобто її користувачами були вищі організації (главки та міністерства), то нова фінансова звітність вже націлена на горизонтальне використання для залучення інвесторів і партнерів, для інформування засновників і акціонерів про стійкість фінансового положення і про найближчі перспективи підприємства.

Загально визнано, що бухгалтерський облік на підприємстві повинен здійснюватися по певних правилах. Проблема полягає у встановленні такої сукупності правил, реалізація яких забезпечила б максимальний ефект відведення обліку. Під ефектом у даному випадку розуміється своєчасне формування фінансової і управлінської інформації, її достовірність, доступність і корисність для широкого кола користувачів.

Загальні положення облікову політику підприємства встановлюють засади формування (вибори і обгрунтування) і розкриття (оприлюднення) облікову політику організації.

Під обліковою політикою організації розуміється прийняті її сукупність способів ведення бухгалтерського обліку первинного спостереження, вартісного виміру, поточної угруповання і підсумкового узагальнення фактів господарської діяльності.

Облікова політика організації повинна забезпечувати повноту відображення в бухгалтерському обліку всіх факторів господарської діяльності (вимога повноти), своєчасне відображення фактів господарської діяльності в бухгалтерському обліку та звітності (вимога своєчасності).

Інформація фінансової звітності не користується зовнішніми користувачами, зацікавленими юридичними та фізичними особами: постачальниками, покупцями, справжніми і потенційними кредиторами, кредитними установами, податковими та статистичними органами, а так само для економічного аналізу у самій організації. У результаті бухгалтерські звіти сприяють інформованості службовців про управлінські планах та політиці, спонукають працюючих в організації діяти відповідно до загальних цілей і завдань.

Виходячи з бухгалтерської (фінансової) звітності змінюється рішення про розподіл інвестиційних ресурсів, визначаєтьсяекономічна політика в регіонах, виявляється вплив господарських процесів на соціальне становище окремих членів суспільства та ін

В останні роки у зв'язку із здійсненням ринкових реформ було виконано ряд методологічних та організаційних робіт, необхідних для впровадження системи національних рахунків (СНС) в  облікову практику. Бухгалтерська саму звітність формується в рамках конкретного підприємства на мікрорівні.

Освоєння державної програми переходу на міжнародні стандарти в області бухгалтерського обліку і статистики має забезпечити поступову розробку найбільш значущих показників СНР. Хоча СНР виникла набагато пізніше бухгалтерського обліку, вона сприйняла його багато загальні принципи, наприклад: принцип подвійного запису кожної операції, розмежування між активами і пасивами, оцінки окремих статей доходів і витрат і т.д. Ця спільність полягає в тому, що в кінцевому підсумку метою обох систем обліку та звітності є забезпечення інформації для прийняття рішень, пов'язаних з управлінням економікою і підвищенням її ефективності, хоча і на різних рівнях.

В даний час розвиваються рекомендації щодо уточнення бухгалтерської звітності підприємств з метою інтеграції фінансових показників в систему рахунків за секторами економіки. Найближчим завданням, що стоїть перед економічною наукою, є забезпечення через бухгалтерський баланс та інші форми звітності інформаційної бази системи національного рахівництва.

1.2.Об'єкти і суб’єкти організації обліку

Бухгалтерський облік є складною багаторівневою системою (підсистемою), яка сприймається з різних позицій. Безперечно, така складність структури та наявність різних підходів до розгляду цієї системи — бухгалтерського обліку — свідчать на користь необхідності її організації.

До системи бухгалтерського обліку застосовуються такі характеристики, як суцільний, безперервний, взаємозв’язаний. Зазначені епітети увиразнюють поняття «процес», що являє собою послідовність дій, спрямованих на досягнення деякого результату. Отже, бухгалтерський облік — це передусім процес — процес впливу на економічні інформаційні потоки суб’єкта господарювання.

Першим у процесі бухгалтерського обліку є етап первинного обліку, що характеризується такою сукупністю операцій:

1) виявлення інформаційних даних стосовно об’єктів обліку;

2) вимірювання на базі системи показників, застосовуваних у бухгалтерському обліку (грошові, натуральні, трудові);

3) фіксування інформації у відповідних носіях облікових даних — документах.

Другий етап — поточного обліку — складається з таких операцій:

1) реєстрації інформації, здобутої в результаті первинного обліку, у системі рахунків бухгалтерського обліку;

2) реєстрації інформації в носіях інформації даного етапу обліку — облікових реєстрах;

3) групування та перегрупування показників інформаційних даних.

І, нарешті, третій етап облікового процесу, що має назву підсумкового, містить такі операції:

1) узагальнення інформаційних даних поточного обліку у вигляді відповідних форм звітності;

2) передавання результативних даних зовнішнім та внутрішнім користувачам;

3) зберігання інформаційних даних первинного, поточного та підсумкового обліку, формалізованих у вигляді облікових документів, реєстрів та звітності.

Поділ облікового процесу за етапами відбиває його послідовність (як у часі, так і у просторі).

З бухгалтерським обліком пов'язано три групи суб'єктів: організації, ведення і нормативного регулювання бухгалтерського обліку.

Суб'єктами організації бухгалтерського обліку є власник підприємства або уповноважений ним орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до установчих та інших розпорядчих документів, а також головний бухгалтер (або особа, на яку покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку) підприємства.

Суб'єкти ведення бухгалтерського обліку - бухгалтерська служба на чолі з головним бухгалтером або особа, на яку покладено обов'язки ведення бухгалтерського обліку на підприємстві.

Суб'єкти нормативного регулювання бухгалтерського обліку - органи державної влади, які шляхом прийняття відповідних нормативних документів регулюють повністю або частково організацію та ведення бухгалтерського обліку. В Україні такими суб'єктами є Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Державний комітет статистики України, Державна податкова адміністрація України, Національний банк України та інші державні органи.

Дорадчим органом при Міністерстві фінансів України є Методологічна рада з бухгалтерського обліку, до компетенції якої згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" входять:

- організація розробки та розгляду проектів національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно-правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

-  удосконалення організаційних форм і методів бухгалтерського обліку в Україні;

 - методологічне забезпечення впровадження сучасної технології збору та обробки обліково-економічної інформації;

 - розробка рекомендацій щодо удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації бухгалтерів.

Ідентифікація об’єктів обліку за його напрямами (як у просторі, так і в часі) визначає інший аспект облікового процесу, що відбиває його внутрішню структуру за паралельними складовими. У практиці господарської діяльності бюджетних установ і організацій визначено таку загальну сукупність об’єктів обліку:

· необоротні активи;

· запаси;

· грошові кошти;

· розрахунки;

· зобов’язання за векселями та кредитами;

· доходи;

· видатки;

· власний капітал.

Отже, до об’єктів організації бухгалтерського обліку, як за етапами облікового процесу, так і за його напрямами, належать:

· облікові номенклатури;

· носії облікової інформації;

· рух носіїв облікової інформації;

· інформаційне забезпечення облікового процесу;

· технічне забезпечення облікового процесу.

Отже, до об’єктів організації бухгалтерського обліку як виду діяльності в колективному та індивідуальному планах належать:

· структура апарату бухгалтерської служби;

· кількість працівників облікового підрозділу установи, організації;

· система зв’язків між відділами бухгалтерської служби, працівниками — виконавцями окремих функцій стосовно облікового процесу та бухгалтерською службою установи чи організації;

· функціональні обов’язки працівників бухгалтерської служби на чолі з її керівником;

· нормативи часу на виконання окремих облікових операцій;

· ергономічне забезпечення праці обліковців;

· соціальне їх забезпечення;

· мотиваційне забезпечення діяльності обліковців;

· організаційно-правове забезпечення обліку.

1.3.Завдання обліку і користувачі облікової інформації

Призначення бухгалтерського обліку полягає у впорядкуванні вхідних даних про факти господарського життя та формування облікової інформаціївідповідно до потреб управління. Таке призначення визначається інформаційними потребами користувачів облікової інформації. Бухгалтерський облік надає найбільшу частину економічної інформації для управлінців, фінансистів, економістів, юристів, власників, інвесторів, банкірів, тобто учасникам ділових відносин. 

Завдання бухгалтерського обліку: 

- отримання точної та своєчасної інформації про наявність та рух всіх видів ресурсів підприємства; 

- достовірне і точне визначення фінансових результатів діяльності підприємства і його рентабельності; 

- постійний контроль за ефективним і раціональним використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів підприємства. 

- якісні складові та своєчасне подання фінансової звітності

Всі завдання бухгалтерського обліку виконуються одночасно, оскільки вони взаємопов'язані і обумовлені вимогами управління господарською діяльністю. 

Виконання розглянутих завдань зумовлює важливу роль бухгалтерського обліку в системах інформації та управління підприємством. Досить часто до завдань бухгалтерського обліку відносять ще й ряд інших. Проте вони, як правило, є похідними від зазначених і деталізують їх. Зміст даного завдання реалізується в умовах панування в державі розвиненого ринку цінних паперів. Бухгалтер, складаючи звітність, квантіфіцірует результати господарської діяльності, рівень яких впливає на вартість акцій підприємства і подальші напрямки вкладання інвестицій. 

Бухгалтерський облік в певній мірі задовольняє власника в частині виконання перших двох завдань: збереження майна та надання інформації для прийняття управлінських рішень. Проте головним і невирішеним завданням на сьогодні залишається об'єктивність розподілу прибутку підприємства, створеного працею працівників. За часів соціалізму проголошувалося, що облік має суспільне значення, що він використовується в інтересах усіх членів суспільства, є загальнонародним цілям, має всенародний характер і використовується для залучення трудових мас до управління підприємством. Якщо в умовах соціалізму прибуток розподілялася державою попередньо - у виробничо-фінансовому плані, то на сьогодні такий план відсутня. У такій ситуації досить складно оцінювати значення бухгалтерського обліку таких підприємств для суспільства. Якщо за часів СРСР існувала можливість зведення облікової інформації за 15 теперішніми пострадянськими державами, то на сьогодні це неможливо навіть для однієї країна-учасниці або галузі. І потрібно це власнику підприємства для того, щоб ніхто не знав, скільки насправді заробляє підприємство, скільки воно платить працівникам і суспільству, скільки залишається прибутку у власника. 

Виконуючи свої завдання, бухгалтерський облік, є сполучною ланкою між суб'єктами, які здійснюють управління господарською діяльністю підприємств, та особами, які приймають рішення про інвестування коштів, регулюють бюджетні відносини і тому подібне. Тому бухгалтерський облік треба розглядати, як з точки зору бухгалтера, так і з позиції користувачів його інформації. Формуючи показники звітності, бухгалтер повинен знати, які відомості і в яких розрізах необхідні і корисні для управління і, відповідно, передбачати їх відображення у звітності. 

Користувачами облікової інформації є юридичні та фізичні особи, зацікавлені в інформації про фінансовий стан і результати діяльності підприємства. Інформація повинна надаватися відповідним користувачам в порядку, передбаченому чинним законодавством. 

Інформаційні потреби розглянутих користувачів визначають завдання і функції бухгалтерського обліку, а, отже, вимагають його відповідної організації. У той же час, інтереси розглянутих користувачів можуть бути різноманітними і суперечити один одному. 

Основними користувачами облікової інформації є власник і управлінці, які мають найбільший доступ до неї. Бухгалтер або бухгалтерська служба, у свою чергу, виступають одночасно і користувачем, і суб'єктом ведення бухгалтерського обліку. 

         Слід зауважити, що на великих і середніх підприємствах власник може виступати як в ролі акціонера, так і в ролі засновника. Реально управління власністю забезпечують менеджери, які в більшості випадків є найманими особами. Віддаленість на підприємствах функцій володіння і управління можуть викликати ситуацію, коли менеджери дотримуються власної лінії поведінки, яка передбачає максимальне збільшення власного добробуту при мінімальному ризику.

В одному з підручників з управлінського обліку зазначається: "Мета фірми - примножувати капітал її власників, мета людини - збільшити цінність свого матеріального і духовного благополуччя. 

Тому, навіть якщо власники ставлять за мету досягнення максимального прибутку, вони не завжди можуть змусити управлінців (менеджерів) підприємства діяти лише в їх інтересах. У такому випадку саме бухгалтерський облік може забезпечити захист інтересів власника. 

3 метою забезпечення інформаційних запитів різних бухгалтерський облік, як єдина цілісна система, може складатися з підсистем фінансового управлінського та податкового обліку. Необхідність розділення єдиної системи обліку на підсистеми зумовлена зростаючим конфліктом економічних інтересів власників, менеджерів, найманих працівників, державних органів. Так, надання інформації для зовнішніх користувачів відбувається через підсистему фінансового обліку, конфіденційної інформації, для внутрішніх користувачів - управлінського обліку. 

Залежно від категорії користувачів і їхніх потреб в інформації про діяльність підприємства, відомості, які формуються на виході системи бухгалтерського обліку, набувають відповідний характер і відрізняються за змістом, формою і порядком подання .

Поділ бухгалтерського обліку на види (підсистеми) або виділення самостійних облікових систем є однією з сучасних проблем теорії бухгалтерського обліку. Виходячи з наявності різних інтересів користувачів облікової інформації, сьогодні на практиці підприємства змушені організовувати для забезпечення відповідних інформаційних потреб три окремих підсистеми обліку: для оподаткування, управління, акціонерів або інвесторів. 

Бухгалтерський фінансовий облік. Ведення фінансового обліку є обов'язковим для всіх підприємств. Фінансовий облік фіксує інформацію про господарську діяльність, зокрема, про фінансові результати підприємства, стан дебіторської та кредиторської заборгованості, розміри фінансових інвестицій, стан джерел фінансування тощо. Бухгалтерський фінансовий облік призначений для складання фінансової звітності і орієнтований, в першу чергу, на зовнішніх користувачів. Користувачами інформації фінансового обліку є, перш за все, зовнішні користувачі, тобто податкові органи, біржі, банки, інші фінансові інститути, постачальники та покупці, потенційні інвестори, і тому подібне і внутрішні - управлінський персонал, керівники підрозділів, працівники. 

На практиці фінансовий облік є процесом узагальнення інформаційних даних та їх надання у формі фінансової звітності зовнішнім користувачам. Тобто фінансовий облік не є окремою системою з самостійним процесом документування та реєстрації. Він використовує інформацію з бухгалтерських рахунків, узагальнюючи її, а тому більш правильним буде говорити про фінансову звітність, а не обліку. Фінансова звітність подається або на біржу, або комісії з цінних паперів, які є посередниками при наданні акціонерам, інвесторам зведених даних. Зазначені органи повинні аналізувати звітність і формувати зведені показники, як за окремими підприємствами і галузями, так і за регіонами. Формування показників, призначених для потенційних інвесторів, які зацікавлені в умовах вкладення капіталу, - це макрорівень, а не бухгалтерський облік конкретного підприємства. 

Фінансова звітність складається відповідно до вимог законодавства та інших нормативних документів, підлягає оприлюдненню і не становить комерційну таємницю підприємства. 

Бухгалтерський управлінський облік. Бухгалтерський управлінський облік спрямований, перш за все, на визначення та вивчення факторів, обставин і умов, які впливають на господарську діяльність підприємства. Він трактується як процес виявлення вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі "інформації, яка використовується управлінською ланкою для планування, оцінки і контролю, всередині підприємства і для забезпечення раціонального використання ресурсів. 

1.4.Нормативне регулювання організації обліку на підприємстві

Під обліковим законодавством розуміють сукупність правових актів та окремих обліково-правових норм, які регулюють бухгалтерський облік. Система такого законодавства поділяється на закони та підзаконні акти. Основним нормативним актом з бухгалтерського обліку є Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який забезпечує одноманітність обліку майна, зобов'язань, господарських операцій, складання і надання користувачам необхідної достовірної інформації про майновий стан підприємств, їхні доходи і витрати. Він встановлює єдині правові і методологічні засади організації та ведення бухгалтерського обліку в Україні. Закон закріплює методологічні основи збирання, реєстрації й узагальнення інформації, що здійснюється шляхом суцільного, безперервного документування всіх господарських операцій.

Під законними нормативними актами Міністерства фінансів, які регламентують бухгалтерський облік, є національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Рівні державного регулювання бухгалтерського обліку в Україні наведено на рис. 1.4.

Рис. 1.4. Структура державного регулювання бухгалтерського обліку в Україні

Усі нормативні й методичні регламенти та положення з метою правильного використання в практичній діяльності класифікуються за різними ознаками.

За ознакою обов'язкового застосування організаційні документи поділяються на обов'язкові (Закон про бухгалтерський облік, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку тощо) і внутрішні документи підприємства.

За ознакою конкретизації розрізняють типові й індивідуальні документи.

За сферою застосування організаційні документи, залежно від їх поширення на об'єкти організації обліку поділяються на такі, що регламентують види робіт, — обліковий процес (графіки, стандарти), роботу апарату управління (положення про відділи, посадові інструкції тощо), обліковий процес і роботу апарату управління одночасно (методичні вказівки з ведення обліку в умовах його автоматизації).

З позицій поширення на елементи організаційної структури організаційні документи поділяються на загальнооб'єктні — такі, що поширюються на всі елементи організаційної структури підприємства, — як, наприклад, статут або положення про підприємство, та внутрішньооб'єктні — такі, що поширюються на окремі функціональні підрозділи і служби, а також посадові — такі, що регламентують діяльність посадових осіб (посадові інструкції), та часткові — такі, що регламентують діяльність певної частини, етапу робіт, процесів.

Кожне підприємство самостійно встановлює правила організації, методології і ведення бухгалтерського обліку. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку на підприємствах та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, регістрах і звітності протягом встановленого терміну несе власник або уповноважений ним орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством.

При використанні загальних і галузевих положень та інструкцій на кожному підприємстві чи в установі індивідуально розробляють нормативні документи, які регламентують діяльність окремих облікових працівників. Це, здебільшого, положення про бухгалтерію та посадові інструкції. У Положенні про бухгалтерію наводяться її структура, завдання, функції, права і відповідальність. У типовій структурі Положення про бухгалтерію мають обов'язково бути назва підрозділу, загальні положення, мета, організаційна структура, завдання, функції. Крім того, у Положенні мають бути визначені права, відповідальність та взаємовідносини з іншими функціональними підрозділами, порядок стимулювання, розширення, реорганізації або ліквідації.

Посадові інструкції розробляють на кожну посадову особу бухгалтерії — головного бухгалтера, його заступника, бухгалтера з обліку виробничих запасів, бухгалтера з обліку розрахунків з оплати оплати праці тощо. У типовій структурі посадової інструкції обов'язковими є назва посади, загальні положення, мета, завдання, обов'язки, права і відповідальність, взаємозв'язок з іншими посадовими особами, критерії оцінки виконання обов'язків, оклад, премії, порядок призначення, звільнення з посади, переведення на іншу посаду тощо.

Складовою частиною організації обліку на підприємстві є перелік документів, які використовуються для первинного відображення господарських операцій, а також перелік облікових регістрів, необхідних для накопичення та систематизації інформації.

Перелік документів має бути затверджено наказом або розпорядженням керівника підприємства про організацію облікової роботи, до нього можуть входити:

 - робочий план рахунків бухгалтерського обліку, який містить синтетичні та аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку відповідно до вимог вчасності і повноти обліку та звітності;

 - форми первинних облікових документів, що застосовуються для оформлення фактів господарської діяльності, за якими не передбачено типових форм первинних облікових документів, а також форми документів для внутрішньої бухгалтерської звітності;

 - порядок проведення інвентаризації активів та зобов'язань;

 - правила документообігу і технологія обробки облікової інформації;

 - порядок контролю за господарськими операціями;

 - обов'язки головного бухгалтера;

 - інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

У розвинутих країнах на великих підприємствах та в транснаціональних корпораціях обов'язково діє система внутрішніх стандартів і правил обліку. Звичайно вони містяться в таких документах:

 - operating policy (OP) — господарська політика;

 - procedure manual (РМ) — процедури обліку господарських операцій;

 - accounts definitions (AD) - - опис плану рахунків компанії;

 -  instruction for entries (IE) - - інструкція, яка визначає для кожного рахунка операції, які на ньому відображаються;

  -  standard balance sheet (BS) — формат і опис балансового звіту;

 - standard profit&loss (P&L) — формат і опис звіту про прибутки та збитки.

Сучасне законодавство України не приділяє належної уваги використанню обчислювальної техніки у сфері бухгалтерського обліку. Проте Закони України "Про інформацію", "Про захист інформації в автоматизованих системах", "Про авторське право і суміжні права", а також "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні"містять мінімально необхідну юридичну базу для ведення бухгалтерського обліку за допомогою комп'ютерної техніки. Зазначені нормативні акти встановлюють базові вимоги до застосування обчислювальної техніки та визначають правовий статус програмного забезпечення, хоча багато положень юридично не закріплено в законодавстві. З одного боку, це добре, оскільки надає великі можливості для вдосконалення облікової системи. З іншого боку, це створює широкий простір для помилкових рішень.

1.5.Інформаційне та технічне забезпечення облікового процесу

Будь який процес у філософському розумінні передбачає послідовність змін у явищах та подіях. У технологічному процесі предмети праці перетворюються на готовий продукт.

Облік також можна розглядати як технологічний процес, де з вхідних даних у

результаті обробки та переробки дістають вихідну продукцію у формі показників на основі яких приймаються управлінські рішення.

Як технологічний процес не може існувати без забезпечення предметами та

засобами праці, так і обліковий процес не може існувати без відповідного забезпечення, тому визначення складових забезпечення облікового процесу є актуальним питанням організації обліку. Особливо слід звернути увагу на це питання в умовах переходу на застосування міжнародних стандартів, передбачене статтею 121 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Незважаючи на те, що бухгалтерський облік досить часто визначають як інформаційну систему, яка вимірює, обробляє і передає інформацію про

господарюючий суб'єкт, він сам потребує інформаційного забезпечення, насамперед нормативного.

Діюча в Україні система регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності забезпечила створення певної системи нормативного регулювання

бухгалтерського обліку взагалі і управлінського обліку зокрема, яка представлена п’ятьма рівнями, кожен з яких охоплює ряд документів.

На першому рівні системи нормативно-правового регулювання обліку Закони України, тобто нормативно-правові акти вищої юридичної сили.

На другому рівні – нормативні акти Кабінету Міністрів України, інших урядових органів, що встановлюють принципи, які необхідно використовувати під час розробки положень третього й четвертого рівнів.

Третій рівень представлений національними Положеннями (стандартами)

бухгалтерського обліку з окремих тем і напрямів та іншими нормативно-правовими документи з бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що затверджуються Міністерством фінансів України.

На четвертому рівні складаються рекомендації з організації й ведення

управлінського бухгалтерського обліку окремих видів активів, зобов’язань, інших господарських операцій Мінфіном і іншими органами, що розробляються і затверджуються на основі П(С)БО з урахуванням особливостей і потреб певних видів діяльності.

На п’ятому рівні власником (керівником) підприємства приймаються рішення щодо організації управлінського бухгалтерського обліку і застосування конкретної облікової політики, на підставі попередніх чотирьох пакетів документів нормативно-правового забезпечення. Саме на цьому рівні необхідно приділяти належну увагу забезпеченню облікового процесу підприємства.

В обліковому процесі предметами праці є інформація (первинна або проміжна), яка підлягає переробці на результативну. Особливістю облікового процесу є те, щопредмети його праці утворюються в самому технологічному процесі як первинні документи, а саме носії даних. Організація управлінського бухгалтерського обліку як певний напрям діяльності людей виробляють інформацію (продукт праці), котра має свою технологію виготовлення, зумовлену об’єктом праці, цілями та завданнями.

Центральними складовими процесу вироблення інформації є збір, обробка, передача й видача інформації. Означений процес як сукупність робіт передбачає виконання, з одного боку, різних операцій, а з іншого — різних видів методичних і технічних прийомів. Усі вони визначають технологію організації управлінського обліку, котра має бути організована як у часі, так і в просторі.

Отже, без інформації існування облікового процесу неможливе, тому однією із складових облікового забезпечення є інформаційне забезпечення.

Інформаційне забезпечення – це сукупність вхідних даних, система їх обробки й одержання необхідної інформації. Важливо відмітити, що в умовах запровадження міжнародних стандартів роль інформаційного забезпечення значно зростає, так як бухгалтерам необхідна інформація щодо особливостей ведення обліку за міжнародними стандартами. Крім нормативно-методологічної бази з ведення бухгалтерського обліку в його організації широко використовується і позаоблікова інформація. Найбільший обсяг позаоблікової інформації використовується при розробці пропозицій з прийняття стратегічних управлінських рішень. До позаоблікової інформації, яку використовує система управлінського обліку належать:

- соціальна інформація;

- екологічна інформація;

- різноманітна технічна і технологічна документація тощо.

Інформацію для забезпечення системи бухгалтерського обліку отримують з

багатьох джерел (семінари, відвідування бібліотеки, підписка на періодичні видання,тощо).

Всі способи інформаційного забезпечення бухгалтерського обліку мають право на існування. У питаннях створення відділів інформатизації та автоматизації документообігу бухгалтерської служби є багато недоречностей та недоліків, які гальмують розвиток системи інформаційного забезпечення управлінського бухгалтерського обліку, що знижує ефективність нових та новітніх інформаційних технологій. Серед них слід виділити такі:

- використання різноманітних програмних засобів як нових, так і застарілих,значно ускладнює обслуговування інформаційної системи та знижує ефект її впровадження;

- усунення окремих недоліків різноманітних програмних засобів може перейти в повсякденну проблему, що потребує створення засобів моніторингу стану всієї інформаційної мережі;

- відсутність нормативної бази для регулювання автоматизованої форми обліку на вітчизняному рівні.

Однак, використанням одного способу обмежуватись не слід, адже кожен спосіб має як переваги, так і недоліки. Визначальними факторами при виборі способів отримання інформації є її ціна, своєчасність та повне задоволення вимог облікового процесу.

На сьогодні не менш важливим є технічне забезпечення управлінського обліку.

Потік інформації настільки великий, що без технічних засобів не можлива її швидка обробка та своєчасність прийняття управлінських рішень. Технічне забезпечення – це комплекс технічних засобів і методів, які становлять відповідну основу функціонування бухгалтерського обліку, контролю та аналізу. Елементами технічного забезпечення обліку є технічні засоби, методичні і керівні матеріали, технічна документація, персонал. Невід'ємною складовою забезпечення облікового процесу на сьогоднішній день є також програмне забезпечення.

Потік інформації настільки великий, що без технічних засобів не можлива їїшвидка обробка та своєчасність прийняття управлінських рішень.

Останнім часом обчислювальна техніка перетворилась на визначальний фактор організації обліку. Програмне забезпечення автоматизованої інформаційної системи обліку являє собою сукупність програм, призначених для розв’язання на базі обчислювальної техніки задач обліку, контролю й аудиту та інструктивно-методичних матеріалів щодо їх застосування. Застосування комп’ютерних технологій дозволяєприскорити обробку облікової інформації та передачу її за всіма напрямками.

Поряд з обліковою інформацією з допомогою комп’ютерної техніки можнаотримувати оперативно і вчасно всю інформацію для забезпечення системи бухгалтерського обліку, а тому однією з вирішальних складових матеріально-

технічного забезпечення управлінського обліку є його комп’ютеризація і програмне забезпечення. В умовах швидкого розвитку технології не можна забувати про інтенсивність праці та навантаження на облікових працівників. Тому для якісної організації обліку важливим компонентом також являється ергономічне забезпечення.

Ергономічне забезпечення – це сукупність методів та засобів, які призначені для вибору оптимальних умов для роботи облікового працівника.

Математичне забезпечення системи обліку являє собою сукупність засобів та

методів, які дозволяють будувати економіко-математичні моделі і алгоритми задач обліку.

Правове забезпечення – це сукупність норм, виражених у нормативних актах, які встановлюють та закріплюють організацію системи обліку.

Лінгвістичне забезпечення системи обліку – це сукупність термінів, мовних

засобів, а також правил формування облікових даних із ціллю ефективної роботи та обміну інформацією.

Отже, основними складовими забезпечення організації облікового процесу

управління підприємством є інформаційне, технічне, програмне та ергономічне забезпечення обліку. Крім того, в ході організації обліку, необхідно звертати увагу на математичне, правове та лінгвістичне забезпечення. Визначені основні складові забезпечення облікового процесу стосуються всіх суб’єктів господарювання. Не залежно від вибраної форми організації та ведення обліку функціонування облікового процесу на кожному етапі неможливе без належного його забезпечення, тому в подальшому необхідно визначити особливості забезпечення облікового процесу накожному його етапі.

1.6.Види відповідальності бухгалтерів за організацію облікового процесу на підприємстві

У порядку, встановленому законами України, бухгалтер несе дисциплінарну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Дисциплінарна відповідальність бухгалтера така, як і будь-якого громадянина. Згідно з Кодексом законів про працю України (далі - КЗпПУ), ст. 147, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів покарання:

1) догана;

2) звільнення.

КзпПУ передбачено (ст. 148), що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Кодексом України про адміністративні правопорушення у ст. 9 визначено, що адміністративне правопорушення - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 24 передбачає, що за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) платне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Кримінальна відповідальність передбачена за вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке має характер злочину. Вона визначена Кримінальним кодексом України (далі - ККУ). Підставою для порушення кримінальної справи, пов'язаною з діяльністю бухгалтера, є:

а) ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

б) зловживання владою як службовим становищем, службові підроблення та недбалість. Розмір кримінальної відповідальності залежить від суми податків, що приховуються від оподаткування, а також від розміру завданої шкоди громадянам або юридичним особам.

Стаття 212 ККУ передбачає, що за умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності або особою, що займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи чи будь-якою іншою особою, яка зобов'язана їх сплачувати, якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, карається штрафом від трьохсот до п'ятисот НМДГ або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 364 ККУ передбачає покарання за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також постійно чи тимчасово обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.

Істотною шкодою, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує НМДГ.

Тяжкими наслідками, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, що у двісті п'ятдесят і більше разів перевищують НМДГ.

Службове підроблення - внесення службовою особою завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, складання та видача за відомо неправдивих документів. За дії щодо підроблення документів, що завдали шкоди у розмірі від 100 до 250 НМДГ передбачено штраф до 50 НМДГ або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

За дії щодо підроблення документів, що призвели до тяжких наслідків у розмірі від 250 НМДГ і більше, передбачено позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Службова недбалість - невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду правам, які охороняються законом, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

До осіб, дії яких через службову недбалість завдали істотної шкоди у розмірі від 100 до 250 НМДГ, може бути застосовано штраф від 50 до 150 НМДГ або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

До осіб, дії яких через службову недбалість спричинили тяжкі наслідки у розмірі від 250 НМДГ і більше, може бути застосовано покарання позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від 100 до 250 НМДГ або без нього..

Розділ 2.Організація обліку коштів на рахунках в банку на ПОСП «Колос»

2.1.Організаційна характеристика та оцінка економічного стану і розвитку підприємства

ПОСП «Колос» - приватно-орендне сільськогосподарське підприємство.  Порядок формування та розмір Статутного капіталу  Підприємства, порядок зміни розміру Статутного фонду визначається Статутом Підприємства.

 Підприємство, засноване за рішенням засновника, створене на базі власних землі і майна засновника Підприємства та орендованих майна і землі в громадян України для виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва. 

Основною метою Підприємства є виробництво с/г продукції, її переробка і реалізація, інші види діяльності Підприємства для отримання прибутку та задоволення потреб його засновника на основі раціонального використання землі, інших природних ресурсів і виробнчо-ресурсного потенціалу.

Предметом діяльності є:

-   виробництво,заготівля,переробка,зберігання,транспортування і реалізація с/г продукції;

-   закупівля сільськогосподарської продукції, матеріальних цінностей, в тому числі у населння за готівку, або шляхом товарообміну на взаємно вигідних умовах;

-   інші види діяльності,які не ззаборонені чинним законодавством.

За даними підприємства можна зробити аналіз ресурсного потенціалу (табл. 2.1)

Таблиця 2.1

Аналіз ресурсного потенціалу СТОВ «Світанок»

За показниками таблиці видно, що матеріальні ресурси зменшились на 4 тис. грн., трудові ресурси збільшились на 22 чол.,.

Фінансово-економічний стан підприємства характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства за сучасних умов господарювання дуже потрібна як для його керівництва і власників, так і для партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства цікавить і його конкурентів, але вже в іншому аспекті - негативному; вони заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку. Під час здійснення виробничо-господарської діяльності перед підприємством постає безліч різноманітних завдань, успішне вирішення яких визначає стабільність та міцність його фінансово-економічного стану, що відображає ефективність здійснюваних операцій, фінансову незалежність і платоспроможність.

Точка беззбитковості є одним з показників, застосовуваних для оцінки ефективності інвестиційних проектів. Оскільки точка беззбитковості відповідає обсягу продажів продукції, починаючи з якого її випуск повинен приносити прибуток, розрахований для її досягнення обсяг продажів (випуску) зіставляється із проектною потужністю створюваного підприємства.

Аналіз беззбитковості проекту дозволяє виявити залежність розміру прибутку від визначальних факторів: обсягу продажів, зміни ціни продукції, видатків на будівництво підприємства цін на сировину і т.і. Ця інформація з урахуванням бажаного інтервалу значень цін продажу, видатків підприємства і т.і. може використовуватися для оцінки інвестиційного проекту й інвестиційного ризику. Розглянемо витрати на рослинництво і тваринництво та визначимо точку беззбитковості.

Таблиця 2.2

Аналіз витрат на рослинництво

За показниками таблиці розраховуємо точку беззбитковості.

Рис. 2.1 Графік точки беззбитковості

З графіку точки беззбитковості можна зробити висновок, що  кількість понесених витрат на виробництво в загальному дорівнює витратам,понесених на  рослинництво.

2.2.Особливості облікової політики підприємства

Поріг суттєвості щодо окремих об'єктів обліку. Для визначення суттєвості окремих операцій об'єктів обліку, що відносяться до активів, зобов'язань і власного капіталу підприємства, за орієнтований поріг суттєвості приймається величина у 5 відсотків від підсумку відповідно всіх активів, всіх зобов'язань і власного капіталу.

Для визначення суттєвості окремих видів доходів і витрат орієнтованим порогом суттєвості рекомендується величина, що дорівнює 2 відсоткам чистого прибутку (збитку) підприємства.

Порогом суттєвості з метою відображення переоцінки або зменшення корисності об'єктів обліку може прийматися величина, що дорівнює 1 відсотку чистого прибутку (збитку) підприємства, або величина, що дорівнює 10-відсотковому відхиленню залишкової вартості об'єктів обліку від їх справедливої вартості.

Облік необоротних активів. До основних засобів рекомендується відносити матеріальні активи, очікуваний термін корисного використання яких складає більше 1 року та вартість якого (без ПДВ) більша 1000 грн. за одиницю.

Нарахування амортизаційних відрахувань по основних засобах рекомендується здійснювати двома методами:

- за податковим методом здійснюється відповідно до норм та методів, передбачених статтею 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";

- за прямолінійним методом відповідно до пункту 29 П(С)БО 7.

При застосуванні прямолінійного методу, річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів. Місячна сума амортизації визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Переоцінку об'єктів основних засобів здійснювати, у випадках якщо залишкова вартість такого об'єкту істотно відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу (відповідно до пункту 16 П(С)БО 7). Рекомендується проводити переоцінку основних засобів, якщо їх залишкова вартість більш ніж на 10 відсотків відрізняється від справедливої вартості на дату балансу.

Витрати, пов'язані із поліпшенням стану об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція тощо), які призведуть до зростання майбутніх економічних вигод, очікуваних від використання об'єкта, відносити на збільшення первісної вартості основних засобів після їх введення в експлуатацію (відповідно до пункту 14 П(С)БО 7).

Витрати, що виконані з метою підтримання об'єкта у робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включати до складу витрат (відповідно до пункту 15 П(С)БО 7).

До складу малоцінних необоротних матеріальних активів рекомендується відносити матеріальні активи, строк корисного використання (експлуатації) яких більше 1 року та вартість (без ПДВ) менше 1000 грн. за одиницю (відповідно до пункту 5 П(С)БО 7).

Відповідно до пункту 27 П(С)БО 7, амортизацію по малоцінних необоротних матеріальних активах і бібліотечних фондах нараховувати одним з двох варіантів:

- нараховувати у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 % його вартості, яка амортизується, та решта 50 % вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом;

- нараховувати в першому місяці використання об'єкта 100 % його вартості (по об'єктах вартість яких (без ПДВ) менше 50 грн.). Здійснювати обов'язкове ведення кількісного обліку малоцінних необоротних матеріальних активів у розрізі матеріально відповідальних осіб до моменту їх повної ліквідації (списання з балансу).

На облік у складі нематеріальних активів брати: придбані права на володіння, користування та розпорядження об'єктами нематеріальних активів, після відчуження їх (прав) від колишніх власників та визначення його вартості.

Програмне забезпечення (комп'ютерні програми) обліковувати на субрахунку 125 "Авторське право та суміжні з ним права".

Первісну вартість об'єкта нематеріального активу визначати відповідно до П(С)БО 8 "Нематеріальні активи".

Терміни корисного використання основних засобів та нематеріальних активів встановлюються на підставі технічних паспортів та іншої документації на засіданні постійно діючої виробничої комісії, склад якої рекомендується викласти у додатку до розпорядчого документа про облікову політику підприємства.

Рекомендований термін корисного використання нематеріальних активів не повинен перевищувати 20 років.

Субрахунки використовуються підприємствами, виходячи з потреб управління, контролю, аналізу й звітності та можуть ними доповнюватися введеннями нових субрахунків (рахунків другого, третього порядків) із збереженням кодів (номерів) субрахунків Планів рахунку, затверджених наказами Міністерства фінансів України.

Робочий План рахунків підприємства рекомендується викласти в окремому додатку до розпорядчого документа про облікову політику підприємства.

На основі структурної схеми підприємства, положень про структурні підрозділи та посадових інструкцій співробітників, інших внутрішніх нормативних актів підприємство розробляє графік документообігу.

Графік документообігу повинен містити:

- типові форми первинного обліку, затверджені наказами Державного комітету статистики України;

- бланки суворої звітності;

- спеціалізовані первинні документи, затверджені наказами Мінагрополітики України;

- документи розроблені підприємством самостійно.

Графік регламентує терміни складання, надання та обробки первинних документів; визначає перелік документів, час їх просування та обробки, посадових осіб, відповідальних за складання документів, порядок подання документів до відповідних органів, строк надходження документів до бухгалтерії, термін обробки і проходження документів всередині бухгалтерської служби підприємства, термін завершення всіх робіт за звітний період до складання бухгалтерського балансу та подання фінансової звітності.

При складанні Графіка документообігу необхідно врахувати терміни подання податкової, статистичної та фінансової звітності.

Організація матеріальної відповідальності на підприємстві базується на статті 135 Кодексу Законів про працю та Положенням.

2.3.Організація документування  господарських операцій  на підприємстві

Касові операції оформлюються документами, типові міжвідомчі форми яких затверджені Мінстатом України за згодою з НБУ і Мінфіном України, і які повинні застосовуватись без змін на всіх підприємствах, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форми власності:

 -  КО-1 "Прибутковий касовий ордер";

 -  КО-2 "Видатковий касовий ордер";

 -  КО-3, За "Журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових документів";

 -  КО-4 "Касова книга";

 - КО-5 "Книга обліку прийнятих та виданих касиром грошей".

Касові ордери - це документи, що засвідчують законність надходження грошей до каси підприємства та їх витрачання за цільовим призначенням.

Оприбуткування готівки в касу здійснюється на підставі прибуткового касового ордеру (ПКО), підписаного головним бухгалтером або уповноваженими на це особами. При цьому особі, яка здала гроші, після отримання їх касиром видається квитанція, підписана головним бухгалтером та касиром. ПКО в залежності від цілей використання коштів, які надходять до каси, повинен мати юридичне обґрунтування. В прибутковому касовому ордері зазначають, від кого прийнято гроші, на якій підставі, сума (цифрами і прописом), підпис головного бухгалтера і касира.

Отримання грошей з банку здійснюється через касира або іншу уповноважену нате особу по грошовому чеку, виписаному на її ім'я.

Для одержання в банку чекової книжки необхідно заповнити заяву, в якій зазначається прізвище, ім'я, по батькові касира і зразок його підпису. Заява повинна бути завірена печаткою підприємства, підписами керівника та головного бухгалтера. За цією заявою касир одержує чекову книжку на 25 або 50 чеків. Зберігається чекова книжка в касі підприємства. Жодних виправлень у чеках не допускається. На корінці чеку вказується прізвище, ім'я та по батькові особи, якій доручено одержання готівки.

Витрачання готівки з каси оформлюється видатковим касовим ордером (ВКО). Він підписується керівником і головним бухгалтером підприємства чи особами, ними уповноваженими. Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявках, рахунках, інших розрахункових документах присутній дозволяючий надпис керівника підприємства, то його підпис на видаткових ордерах не є обов'язковим. У випадку видачі грошей окремій особі за видатковим касовим ордером касир вимагає пред'явлення документу, який засвідчує особу отримувача і містить фотокартку та особистий підпис власника.

На операцію по здачі грошей до банку касир, крім видаткового касового ордеру, також оформлює об'яву на внесок готівкою, в якій вказує дату операції, хто здає кошти і через кого, банк та назву одержувача, суму цифрами і прописом, призначення внеску, номер власного рахунку. Об'ява складається з трьох частин. Перша частина залишається в банку, другі (квитанція) - передається касиру, третя (ордер) - повертається підприємству з випискою банку після зарахування грошей на поточний рахунок.

Оплата праці, виплата допомог по тимчасовій непрацездатності, стипендій, премій тощо проводиться касиром за платіжними (розрахунково - платіжними) відомостями, без складання видаткового касового ордера на кожного отримувача. На титульному аркуші платіжної (розрахунково - платіжної) відомості робиться надпис про видачу грошей за підписами керівника та головного бухгалтера або осіб, ними уповноваженими, із зазначенням строків видачі грошей і суми прописом. В аналогічному порядку може оформлюватись і разова видача грошей на оплату праці (у випадку відпустки, хвороби тощо), а також видача в підзвіт на витрати, пов'язані із службовими відрядженнями, декільком особам. По закінченні трьох робочих днів, які встановлені для виплати заробітної плати, бухгалтер виписує ВКО на загальну виплачену за платіжною відомістю суму.

Прибуткові та видаткові касові ордери чи документи, що їх замінюють, до передачі в касу реєструються бухгалтерією в журналі реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів (форма № КО-3) Журнал реєстрації побудовано таким чином, що за його даними здійснюється контроль за цільовим призначенням готівки, отриманої і витраченої підприємством. Після реєстрації касові ордери передаються бухгалтером в касу підприємства для виконання. Видаткові касові ордери оформлені за платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями на виплату заробітної плати, реєструються після видачі.

Всі факти надходження і вибуття готівки на підприємстві відображаються в касовій книзі.

Касова книга - обліковий регістр, призначений для обліку касових операцій касиром підприємства.

Кожне підприємство, що має касу, веде тільки одну касову книгу в національній валюті, яка повинна бути пронумерованою, прошнурованою і опечатаною сургучною або мастичною печаткою. Кількість аркушів в касовій книзі підтверджується підписами керівника і головного бухгалтера цього підприємства або вищестоящого органу.

На кожну іноземну валюту відкривається окрема касова книга. Записи в касовій книзі здійснюються у 2-х примірниках через копіювальний папір кульковою ручкою темного кольору або чорнилами. Перші примірники аркушів залишаються в касовій книзі. Другі примірники повинні бути відривними і є звітами касира. Перші і другі примірники нумеруються однаковими номерами. Приписки та необумовлені виправлення . в касовій книзі забороняються. Зроблені виправлення завіряються підписами касира і головного бухгалтера підприємства або особи, яка його замінює.

Записи в касовій книзі здійснюються касиром одразу ж після отримання або видачі грошей по кожному ордеру або по замінюючих його документах. В кінці кожного робочого дня касир підбиває підсумки операцій за день, виводить залишок грошей в касі на наступне число і передає до бухгалтерії звіт касира.

Звіт касира - це документ, який передається касиром підприємства в бухгалтерію, і представляє собою відривний листок касової книги з додатком прибуткових та видаткових касових документів.

Документи з обліку інших коштів.

Надходження і видача грошових документів оформлюються прибутковими і видатковими касовими ордерами або накладними, що їх замінюють. Касир складає звіт про рух грошових документів.

Здача виручки інкасатору оформлюється супровідною відомістю, яка складається в трьох примірниках через копіювальний папір: перший примірник (супровідна відомість) вкладають в інкасаторську сумку, другий (накладна) - віддають інкасатору при отриманні ним сумки, третій (копія супровідної відомості) - залишається в касі підприємства (інкасатор розписується на цьому примірнику і ставить відповідний штамп) і служить підставою для списання коштів з касира, який підтверджує здачу грошей до каси банку. На зворотному боці першого і другого примірників вказаних документів матеріально відповідальні особи заповнюють покупюрний опис грошей, що здаються.

Підставою для прийняття сум грошових коштів в дорозі на облік є:

1) при здачі виручки - квитанція установи банку, ощадної каси, поштового відділення, копії супровідних відомостей на здачу виручки інкасаторам банку тощо;

2) по сумах, що переказані вищестоящими організаціями, - отримані від них повідомлення (авізо) із зазначеною датою, номером платіжного доручення, суми і назви установи банку чи поштового відділення, яке прийняло перерахування.

2.4.Оцінка господарських операцій

Грошові кошти, що надходять у касу підприємства, повинні вчасно й у повній сумі прибуткуватися. Щоб наявні кошти вважалися оприбуткованими, необхідно оформити прибутковий касовий ордер, і зробити про це запис у касовій книзі. Причому прибутковий запис у касовій книзі не обов’язково робити відразу ж після виписки прибуткового касового ордера, вона може бути зроблена протягом робочого дня касира в день надходження коштів.

При прийомі до касу грошових білетів і монет касири підприємств зобов’язані керуватися Правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України, затвердженими постановою Правління Національного банку України, від касову книгу і прибуткують готівка у своїх касах.

Прибуткові касові ордери і квитанції до них повинні заповнюватися бухгалтером тільки чорнильною чи кульковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп’ютерних чи коштів іншими способами, що забезпечили б належну схоронність цих записів протягом установленого для збереження документів терміну.

Рух грошових коштів у касі можна відобразити такими бухгалтерськими проведеннями:

Достовірний аналітичний облік грошових коштів ведеться в звіті касира, де відображається кожна господарська операція з руху грошових коштів у касі. Основним джерелом поступлення коштів в касу є їх надходження у вигляді оплати покупців за отриману продукцію та надані послуги. Аналітичний облік на рахунку 31 здійснюється за виписками банку, які є основою для запису операцій. На поточний рахунок найбільші суми коштів надходять у вигляді виручки від реалізації.

Усі надходження і видачі готівки у національній валюті підприємства враховують у касовій книзі, типова форма якої затверджена наказом Міністерства статистики України від 15.02.96 №51.

Кожне підприємство, що є юридичною особою і має касою, веде одну касову книгу для обліку операцій з наявними в національній валюті (без обліку кас відособлених підрозділів).

Підприємство веде на кожен вид валюти окрему касову книгу. Аркуші книг повинні бути пронумеровані, прошнуровані. Кількість аркушів у касовій книзі засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства — юридичної особи.

Відособлені підрозділи, що мають каси і здійснюють розрахунки готівкою, проводять при цьому касові операції по видачі (прийому) готівки на будь-які нестатки з оформленням видаткових (прибуткових) касових чи ордерів застосовують РРО (РК) при розрахунках зі споживачами в сфері торгівлі, суспільного харчування і послуг, самостійно здають наявний виторг у касу установи банку (інкасаторам банку), повинні також вести касові книги, видавані й оформлювані підприємством — юридичною особою, у склад якого вони входять.

Відособлені підрозділи, що мають каси і здійснюють розрахунки готівкою зі споживачами в сфері торгівлі, суспільного харчування і послуг із застосуванням РРО (РК) і не проводять при цьому касових операцій по видачі (прийому) готівки з каси на будь-які нестатки з оформленням видаткових (прибуткових) касових ордерів, а здають отриманий наявний виторг на підприємство — юридична особа, до складу якого вони входять у встановлений їм термін, можуть не вести касову книгу.

Запису в касовій книзі здійснюються в двох екземплярах (через копіювальний папір) чорнилом темного кольору кульковою чи чорнильною ручкою. Перші екземпляри залишаються в касовій книзі. Інші екземпляри повинні бути відривними, що і є звітом касира. Перші і другі екземпляри мають однакові номери.

Виправлення в касовій книзі не допускаються. Якщо виправлення зроблені, то вони засвідчуються підписами касира, а також головного бухгалтера його заступника.

Запису в касовій книзі робляться касиром по операціях чи одержання видачі готівки по кожному прибутковому касовому ордері і видатковому документі в день їхнього чи надходження видачі.

Щодня наприкінці робочого дня касир підсумовує операції за день, виводить залишок готівки у касі (наявна готівка в період виплати заробітної плати перераховуються з обліком готівки, виданих по незакритим платіжним (розрахунково-платіжним) відомостям) наступного дня і передає в бухгалтерію як звіт касира другий відривний лист (копію записів у касовій книзі за день) із прибутковими касовими ордерами і видатковими документами під розпис у касовій книзі.

Якщо бухгалтерія і касир підприємства — юридичної особи не працюють у вихідні і святкові дні, а його відособлений підрозділ, що використовує при розрахунках РРО (РК), у ці дні працює, але не веде касової книги, то запису в касовій книзі підприємства — юридичної особи здійснюються на наступний робітник день підприємства — юридичної особи.

На підприємствах за умови забезпечення належного збереження касових документів касову книгу можна вести також в електронній формі за допомогою комп’ютерних коштів. Програмне забезпечення, за допомогою якого ведеться касова книга, повинне забезпечувати візуальне відображення і роздруківку документів «Вкладний лист касової книги» і «Звіт касира», що за формою і змістом повинні відтворювати форму і зміст касової книги в паперовій формі, затвердженої наказом Мінстату.

Запису в касовій книзі здійснюються шляхом уведення необхідної інформації з первинних касових документів. Запису в касовій книзі повинні здійснюватись до початку наступного робочого дня (тобто з залишками на кінець попереднього дня), а також містити всі реквізити, передбачені формою касової книги. Сторінки касової книги повинні нумеруватися автоматично в порядку зростання з початку року.

У випадку роздруківки «Вкладного листа касової книги» наприкінці місяця повинне автоматично роздруковуватися загальна кількість аркушів касової книги за цей місяць, а у випадку роздруківки наприкінці року — їхня загальна кількість за рік.

Після роздруківки «Вкладного листа касової книги» і «Звіту касира» касир зобов’язаний перевірити правильність складання цих документів, підписати їх і передати «Звіт касира» разом із прибутковими і видатковими касовими документами в бухгалтерію під розпис у «Вкладному листі касової книги».

З метою забезпечення схоронності і зручності використання «Вкладний лист касової книги» протягом року зберігається касиром окремо за кожен місяць. Після закінчення календарного року (чи в залежності від необхідності) «Вкладний лист касової книги» формується в підшивки в хронологічному порядку. Загальна кількість аркушів за рік засвідчується підписами керівника і головного бухгалтера підприємства — юридичної особи, а підшивки формуються в книгу, що скріплюється печаткою підприємства — юридичної особи.

Після закінчення календарного року касова книга на електронних носіях повинна передаватися для збереження протягом 36 місяців в архів підприємства — юридичної особи.

Контроль за правильним веденням касової книги покладається на головного чи бухгалтера уповноважена керівником особа.

2.5.Робочий план рахунків і система регістрів на підприємстві

План рахунків бухгалтерського обліку є систематизованим переліком рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку.

При розробці робочого плану рахунків за основу беруть "План рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій" (далі - План рахунків).

Основним документом, який регламентує порядок використання Плану рахунків, є Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. Ці документи затверджені одним наказом МФ України від 30.11.99 р. №291, який зареєстрований у Мінюсті 21.12. 99 р. за №892/4185.

Згідно з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в цей час діють такі Плани рахунків:

• План рахунку бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30. 11.1999р. №291.

• План рахунків бюджетних організацій, затверджений Головним управлінням Державного казначейства України Міністерства фінансів України від 10.12.1999р. № 114.

• План рахунків банківських установ, затверджений постановою Правління Національного банку України від 21 листопада 1997 р. № 388.

• План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій суб’єктів малого підприємництва, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 19.04.2001 р. № 186.

Сільськогосподарські підприємства використовують План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30. 11.1999 р. № 291 або План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій суб’єктів малого підприємництва, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 19.04.2001р. №186.

З типового плану рахунків вилучаються синтетичні рахунки та субрахунки не властиві сільськогосподарським підприємствам, наприклад: 24 — брак у виробництві: 25—напівфабрикати; 49—страхові резерви; 76 — страхові платежі, та інші.

Включаючи рахунки до робочого плану рахунків, бухгалтер керується практичними потребами підприємства.

Підприємства не мають права вводити до робочого плану рахунків нові синтетичні рахунки та змінювати визначену наказом № 291 від 30.11.1999 р. нумерацію субрахунків.

Кожен господарський суб’єкт, виходячи із своїх потреб, розробляє власний робочий план рахунків, який відображає специфіку галузі, виду діяльності, зміст аналітичного обліку і характеристику форми обліку, яка застосовується. Робочий план рахунків бухгалтерського обліку містить синтетичні рахунки та субрахунки до них, необхідні для ведення бухгалтерського обліку відповідно до вимог своєчасності і повноти обліку та звітності.

В ньому може бути використано стільки рахунків і субрахунків, скільки необхідно для відображення господарської діяльності. Розроблений підприємством робочий план рахунків повинен відповідати таким вимогам:

· бути гнучким; відповідати національним принципам і стандартам обліку; повністю задовольняти потреби внутрішніх та зовнішніх користувачів;

· бути зручним у користуванні;

· сприяти здійсненню контролю за фінансовою, інвестиційною та операційною діяльністю підприємства шляхом створення дієвої системи контролю.

При складанні робочого плану рахунків головне - щоб його структура була спрямована на забезпечення необхідною інформацією відповідних користувачів при складанні фінансової та іншої звітності підприємства (як зовнішньої, так і внутрішньої).

Необхідно максимально забезпечувати потрібною фінансово-економічною інформацією управлінські структури підприємства, гарантувати прозорість фінансового обліку та фінансової звітності, сприяти збереженню комерційної таємниці.

Досягти такого триєдиного завдання можна шляхом поділу бухгалтерського обліку на фінансовий та управлінський, що і передбачено Законом про бухгалтерський облік.

Обов’язковими для всіх суб’єктів підприємства є рахунки від 0-го до 7-го класу.

Рахунки класу 9 "Витрати діяльності" ведуться всіма підприємствами, крім суб’єктів малого підприємництва, а також інших організацій, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності, із відкриттям за власним рішенням рахунків класу 8 "Витрати за елементами".

Малі підприємства та інші організації, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності, можуть вести бухгалтерський облік витрат із використанням тільки рахунків класу 8 "Витрати за елементами" або в порядку, наведеному в попередньому абзаці.

2.6.Порядок проведення інвентаризації та закриття рахунків на підприємстві

Кожне підприємство, установа щонайменше раз на рік перед складанням фінансової звітності повинно провести інвентаризацію власних активів і зобов'язань. Оскільки ця тема завжди є актуальною, у зазначеній статті розглянемо основні суттєві аспекти проведення інвентаризації небюджетних організацій. А щодо бюджетних установ, то основним документом, яким слід керуватися при інвентаризації у цьому випадку, є Інструкція № 90. У ній розглядаються особливості інвентаризації бюджетних установ і наводяться форми інвентаризаційних документів.

Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації

Пунктом 1 ст. 10 Закону про бухоблік встановлено, що підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань для перевірки їх наявності, стану і оцінки. Інвентаризація дає змогу забезпечити достовірність даних бухобліку та фінансової звітності.

Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно із законодавством (п. 2 ст. 10 Закону про бухоблік).

Призначає проведення інвентаризації керівник чи власники підприємства своїм наказом (наприклад протоколом, на підставі якого може видаватися наказ керівника).

У наказі зазначаються вид інвентаризації (повна, планова, суцільна, вибіркова, обов'язкова перед складанням річної звітності), її об'єкти (що саме слід перевіряти), кількість і строки проведення, крім випадків, коли проведення інвентаризації є обов'язковим (п. 2 Інструкції № 69).

Призначені постійні (робочі) комісії проводять інвентаризацію, складають відповідні описи, протокол. Протокол, описи та інші інвентаризаційні документи надаються на розгляд таким комісіям. Останні також складають свій протокол.

Усі інвентаризаційні документи надаються на розгляд керівника підприємства, який їх затверджує. Затверджені документи передаються до бухгалтерії для відображення в обліку наслідків інвентаризації.

Затверджені результати інвентаризації відображаються в бухгалтерському обліку підприємства в тому місяці, в якому закінчено інвентаризацію, але не пізніше грудня звітного року (пп. «г» пп. 11.12 п. 11 Інструкції № 69).

Згідно з постановою № 158 існують певні специфічні особливості інвентаризації майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання):

інвентаризація проводиться за рішенням державних органів приватизації (під час корпоратизації — органів, уповноважених управляти державним майном) чи орендодавців;

інвентаризація проводиться на останнє число місяця, на яке здійснюється оцінка майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), чи майно яких передається в оренду (повертається з оренди);

за загальним правилом інвентаризацію слід провести за 15 календарних днів;

узагальнення результатів інвентаризації, підготовка пропозицій і висновків інвентаризаційної комісії щодо врегулювання встановлених різниць проводиться у 5-денний термін після подання всіх інвентаризаційних описів (актів);

матеріали інвентаризації (описи, акти, звіряльні відомості, протоколи) оформляються не менш як у двох примірниках, один з яких подається державному органу приватизації (під час корпоратизації — органу, уповноваженому управляти державним майном) або орендодавцю, а другий залишається на підприємстві або організації і є підставою для відображення результатів інвентаризації в бухгалтерському обліку.

Основні завдання інвентаризації наведено в п. 7 Інструкції № 69, зокрема:

виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі;

установлення надлишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;

виявлення товарно-матеріальних цінностей, які частково втратили свою первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що не використовуються;

перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів;

перевірка реальності вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, сум грошей у касах, на розрахунковому, валютному та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, забезпечень та резервів наступних витрат і платежів.

Аналогічні завдання інвентаризації встановлено п. 4 постанови № 158, вимоги якої згідно з пп. 11.3 п. 11 Інструкції № 69 поширюються на всі випадки проведення інвентаризації: головною метою інвентаризації є визначення не тільки фактичної наявності майна, а й його стану (зношене чи незношене, придатне або непридатне) з даними бухгалтерського обліку, врегулювання інвентаризаційних різниць та відображення результатів інвентаризації у передаточному балансі.

Під час інвентаризації не тільки перевіряється фактична наявність майна та його відповідність обліковим даним, а й проводиться контроль за збереженням, дотриманням відповідальними особами правил збереження майна і ведення первинного обліку.

Згідно з п. 2 Інструкції № 69 відповідальність за організацію інвентаризації, правильне та своєчасне її проведення несе керівник підприємства.

Крім того, відповідно до пп. 11.4 п. 11 Інструкції № 69 робочі інвентаризаційні комісії несуть відповідальність за своєчасність і дотримання порядку проведення інвентаризацій за наказом керівника підприємства, за повноту і точність внесення до інвентаризаційних описів даних про фактичні залишки майна, матеріальних цінностей, коштів і документів, цінних паперів та заборгованості в розрахунках.

Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії у присутності матеріально відповідальної особи (пп. 11.2 п. 11 Інструкції № 69).

Якщо склад комісій затверджено, наказ про проведення інвентаризації видано, то можна розпочинати інвентаризацію.

Комісією заповнюються бланки інвентаризаційних описів відповідної форми в одному примірнику, до яких заносяться дані про початок інвентаризації, дані про матеріально-відповідальну особу, у підзвіті якої проводиться інвентаризація, зазначено перелік членів інвентаризаційної комісії без зазначення даних бухгалтерського обліку.

З підготовленим таким чином бланком комісія прибуває до місця проведення інвентаризації. Наприклад, якщо перевіряються цінності на складі, комісія прибуває на склад. Матеріально-відповідальна особа (комірник тощо) розписується у відповідному інвентаризаційному описі. Після чого власне і починається огляд, переважування, обмір, підрахунок цінностей. Усі дані заносяться до опису.

Для різних об'єктів існують певні особливості проведення інвентаризації. Зокрема, для:

товарно-матеріальних цінностей, включаючи бібліотечні фонди (п. 11.8 Інструкції № 69);

незавершеного виробництва, незавершеного капітального будівництва і незавершеного ремонту (п. 11.9 Інструкції № 69);

витрат майбутніх періодів, забезпечення та резерву майбутніх витрат і платежів (п. 11.10 Інструкції № 69);

розрахунків (дебітори і кредитори) (п. 11.11 Інструкції № 69).

Окрім того, особливості інвентаризації об'єктів (специфічних та інших) підприємств агропромислового комплексу зазначено в Методичних рекомендаціях № 37.

Окремо слід зазначити про правила призупинення інвентаризації цінностей у приміщеннях, де вони зберігаються, якщо інвентаризація не закінчена протягом одного дня і має бути закінчена протягом наступних днів. Згідно з п. 12 постанови № 158 голова інвентаризаційної комісії опечатує приміщення пломбіром. Під час перерви в роботі комісії в цьому самому приміщенні повинні зберігатися і інвентаризаційні описи.

Комісія після обрахування, вимірювання, зважування відповідних об'єктів заносить їх до відповідного інвентаризаційного опису, акта, після чого в описі, акті підбиваються підсумки — загальна кількість, вартість проінвентаризованих об'єктів, члени комісії ставлять власні підписи, підписується також і матеріально-відповідальна особа, зазначається дата закінчення інвентаризації.

Окремі особливості заповнення інвентаризаційної відомості (опису) зазначено в пунктах 14 і 15 постанови № 158. По-перше, в інвентаризаційному описі найменування цінностей та їх кількість надається із зазначенням номенклатурного номера та в одиницях виміру, прийнятих в обліку (штуках, метрах, кілограмах тощо). По-друге, на кожній сторінці інвентаризаційного опису зазначається прописом число порядкових номерів цінностей та загальна кількість у натуральних вимірах усіх цінностей, що записані на цій сторінці, незалежно від того, в яких одиницях виміру (штуках, метрах, кілограмах тощо) їх відображено. По-третє, матеріали інвентаризації (описи, акти, звіряльні відомості, протоколи) оформлюються не менш як у двох примірниках (для майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), або майна державних підприємств, яке передається в оренду).

За даними бухобліку в описі, акті проставляють облікову кількість і вартість об'єктів. До речі, при проведенні інвентаризації комісія спочатку заносить до опису, акта фактичну кількість цінностей і тільки потім разом з бухгалтерією облікову, а не навпаки.

Далі комісія разом з бухгалтерією підприємства:

відхилення за основними засобами записують до форми № інв-18, за товарно-матеріальними цінностями до форми № інв-19. Останні складаються бухгалтером і підписуються матеріально-відповідальною особою;

за виявленими фактами відхилень фактичних даних від облікових отримують письмові пояснення матеріально-відповідальних осіб;

розробляють пропозиції щодо заліку нестач і надлишків за пересортицею, а також списання нестач у межах норм природного убутку.

Насамкінець відбувається засідання інвентаризаційної комісії, результати якого оформляються протоколом. У протоколі слід відобразити всі суттєві аспекти проведеної інвентаризації. Наприклад, у протоколі зазначають стан складського господарства, результати інвентаризації і висновки щодо них, пропозиції про залік нестач та надлишків за пересортицею, списання нестач у межах норм природного убутку, а також понаднормативних нестач і втрат від псування цінностей із зазначенням вжитих заходів щодо запобігання таким втратам і нестачам тощо. До протоколу додають усі інвентаризаційні документи.

Якщо на підприємстві окрім робочих комісій діють постійні комісії, то протокол робочої комісії разом з доданими документами передається на розгляд постійної комісії. У свою чергу, постійні комісії розглядають протокол робочої комісії з доданими інвентаризаційними документами. Засідання постійних комісій також документується протоколом, разом з яким надаються всі інвентаризаційні документи, складені робочою комісією.

Протоколи постійних комісій передаються керівнику підприємства, який у 5-денний термін повинен їх розглянути та затвердити (пп. «в» пп. 11.12 п. 11 Інструкції № 69).

Згідно з методикою ведення бухгалтерського обліку в нашій країні, а також відповідно до чинного законодавства єдиним фінансовим звітним роком для всіх підприємств, у тому числі сільськогосподарських, є календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня (включно). Таким чином, всі факти фінансово-господарської діяльності підприємств, що мали місце протягом цього періоду, повинні бути зафіксовані в бухгалтерському обліку, оцінені, згруповані належним чином і в кінцевому рахунку відображені в річній фінансовій звітності.

Особливість сільськогосподарських підприємств у даному випадку полягає в тому, що вони мають довгий виробничий цикл за основним видом діяльності, а також яскраво виражений сезонний характер виробництва. У зв'язку з цим облік виробничого процесу і всього, що з ним пов'язано, на підприємствах галузі не може бути закритий в середині сільськогосподарського року. Це означає, що закриття всіх необхідних рахунків повинно здійснюватися в кінці періоду, коли завершені масові польові роботи та сформовано основні фінансові показники.

Протягом фінансового року готову продукцію, виконані роботи та надані послуги списують з кредиту рахунків обліку витрат за плановими цінами, затвердженими в господарстві. У кінці звітного року відповідно до сформованої фактичною сумою витрат собівартість продукції, робіт і послуг доводять до фактичної шляхом складання додаткової проводки або методом «червоне сторно».

Рахунки потрібно закривати в наступному порядку:

 - за результатами проведеної інвентаризації виходячи з прийнятих управлінських рішень закривають рахунок 94 «Нестачі і втрати від псування цінностей»;

  - закривають всі субрахунки рахунку 23 «Допоміжне виробництво», крім субрахунка 23-3 «Машинно-тракторний парк»;

 - закривають субрахунок 23-3;

 - розподіляють витрати майбутніх періодів, загальновиробничі і загальногосподарські витрати;

  - розподіляють або коригують суми амортизації і відрахувань на ремонт основних засобів за окремими рахунками рослинництва;

   - розраховують фактичну собівартість і списують виявлені відхилення в основних галузях виробництва (рослинництві, тваринництві, промисловому виробництві) і закривають рахунок 24 «Брак у виробництві»;

 - уточнюють витрати за рахунками капітальних вкладень і при необхідності списують;

  - визначають результати від реалізації основних видів продукції та інші види доходів і витрат і закривають рахунки 90 «Собівартість реалізованої продукції» і 94 «Операційні витрати»;

 - списують прибуток (збиток) і закривають рахунок 44 «Прибутки та збитки».

Розділ 3.Формування інформаційної бази обліку в системі звітності

3.1.         Порядок складахння фінансової звітності підприємства

       В Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» наведено таке визначення: «Фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, яка дає інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період».

       Ціллю складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Фінансова звітність підприємств включає:

 - звіт про фінансовий стан підприємства (ф. № 1);

 - звіт про доходи, витрати, прибутки і збитки (ф. № 2);

 - звіт про зміни, що відбулися у грошових коштах та їх еквівалентах  (ф. № 3);

 - звіт про зміни у складі власного капіталу (ф. № 4);

 - примітки до річної фінансової звітності (ф. № 5);

Квартальна фінансова звітність, на відміну від річної, передбачає складання лише двох форм: звіту про фінансовий стан підприємства та звіту про доходи, витрати, прибутки і збитки. Заповнюючи форми звітності, необхідно пам'ятати про обов'язкові реквізити. Зокрема, потрібно вказати дату, станом на яку або період, за який складається звітність, повну назву підприємства, форму власності підприємства, у віданні якого державного органу перебуває це підприємство, галузь, та вид економічної діяльності підприємства, його юридичну адресу. Фінансова звітність складається в тисячах гривень з одним десятковим знаком і обов'язково підписується керівником і головним бухгалтером підприємства.

Правові основи порядку складання, подання та оприлюднення фінансової звітності закладені в статті 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV та у Порядку подання фінансової звітності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419.

Підприємство подає фінансову звітність таким адресатам:

1.    органам, до сфери управління яких належать підприємства;

2.    трудовим колективам на їх вимогу;

3.    власникам (засновникам) відповідно до установчих документів.

Термін подання фінансової звітності визначає уряд. Так, квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприємствами адресатам не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна — не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

Датою подання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі за належністю, а в разі надсилання її поштою — дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. У разі, коли дата подання звітності випадає на неробочий день, термін подання переноситься на перший після вихідного робочий день.

Форми фінансової звітності підписуються керівником підприємства і головним бухгалтером, а у випадку відсутності на підприємстві бухгалтерської служби — керівником спеціалізованої організації або фахівцем-бухгалтером, які за угодою виконували роботу з ведення бухгалтерського обліку і складання звітності. Особи, які підписали звітність, несуть повну відповідальність за достовірність звітних даних.

Фінансова звітність підприємства є відкритою, крім випадків передбачених законодавством. Оприлюднення звітності — це офіційне подання фінансової звітності до органів Державного комітету статистики України, Державної податкової адміністрації України, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету України, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та інших установ і організацій, які відповідно до законодавчих актів України вповноважено для отримання бухгалтерської звітності від суб'єктів господарювання, а також офіційна публікація звітів про фінансовий стан підприємства в засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством.

 Контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюють відповідні органи в межах їх повноважень, передбачених законами.

Відповідні органи при перевірці поданої на їхню адресу звітності встановлюють правильність оформлення звіту і звітних даних, наявність всіх звітних форм, взаємозв'язок і погодженість між окремими показниками та формами звітності.

Затвердження звітності підприємства відповідним органом оформлюється актом (протоколом), у якому дається також оцінка діяльності підприємства та пропозиції щодо поліпшення його діяльності.

«Баланс (Звіт про фінансовий стан підприємства)» - відображає на певну дату активи, зобов'язання і власний капітал і містить узагальнені підсумкові показники, отримані на підставі звірених даних бухгалтерського обліку, станом на початок звітного року та на кінець звітного періоду (року).

19 березня 2013 року набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07.02.2013 р. №73, зареєстрований у Мін’юсті 28.02.2013 р. за №336/22868. Ним затверджено Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності». Згідно даного положення форми звітності зазнали деяких змін. Так, у Формі № 1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан підприємства)» не всі рядки є обов’язковими. Сама форма стала меншою. Коди рядків – чотиризначні.

У Балансі відображаються активи, зобов’язання та власний капітал підприємства. Підсумок активів Балансу повинен дорівнювати сумі зобов’язань та власного капіталу.

Актив відображається у Балансі за умови, що його оцінка може бути достовірно визначена й очікується отримання в майбутньому економічних вигод, пов’язаних із його використанням.

Витрати на придбання та створення активу, який не може бути відображений у Балансі, включаються до складу витрат звітного періоду.

Зобов’язання відображається у Балансі, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та є ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Власний капітал відображається у Балансі одночасно з відображенням активів або зобов’язань, які призводять до його зміни.

Те, як заповнювати кожен рядок форми №1 «Баланс (Звіт про фінансовий стан)», докладно визначено у розділі ІІ «Зміст статей балансу» Методичних рекомендацій, затверджених наказом Мінфіну від 28.03.2013 р. №433.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Звіт про фінансові результати призначений для обчислення чистого прибутку (збитку) звітного періоду. Вивчаючи параграф 1.2 розділу 1, ви вже ознайомилися з призначенням цього звіту та усвідомили, яке місце він посідає у системі фінансової звітності. Цей звіт є своєрідним ланцюгом між балансами початку та кінця звітного періоду. Головна мета звіту про фінансові результати — продемонструвати менеджерам та зовнішнім користувачам, які доходи отримав банк та які він мав витрати за певний звітний (обліковий період). Отже, зазначений звіт стосується лише певного періоду. Банки складають звіт про фінансові результати за такі звітні періоди:

 - місяць;

 - квартал;

 - рік.

Місячний і квартальний звіти є проміжними, а річний Звіт про фінансові результати — кінцевим. Він демонструє остаточно одержаний банком за рік фінансовий результат від діяльності: чистий прибуток або збиток.

Методика складання місячного звіту має певні відмінності від методики складання квартального та річного звіту про фінансові результати. Зупинимося на розгляді цих особливостей.

Місячний звіт має назву «Звіт про прибутки та збитки банку». Головна його особливість полягає в тому, що він складається за схемою бухгалтерських рахунків для обліку доходів та витрат, які передбачені в шостому та сьомому класах плану рахунків комерційного банку, наростаючим підсумком з початку року. Цей звіт складається у форматі вертикальної таблиці, яка структурно включає три частини:

 - доходи;

 - витрати;

 - чистий прибуток (збиток).

Місячний звіт про прибутки та збитки складається на базі даних оборотно-сальдової відомості (сальдової відомості) за рахунками третього порядку (групами рахунків), які входять до складу бухгалтерських рахунків шостого та сьомого класів. Доходи та витрати показують у зазначеному звіті згідно з класифікацією рахунків для їх обліку у шостому та сьомому класах плану рахунків. У зазначений звіт переносяться кредитові залишки за рахунками шостого класу і дебетові залишки за рахунками сьомого класу. Формою звіту передбачено визначення проміжних підсумків за рахунками другого порядку (розділами). Показник чистого прибутку (збитку) обчислюється як різниця між сумою сукупних доходів та сумою сукупних витрат. Рахунки доходів та витрат закриваються тільки один раз на рік в останній робочий день року. Протягом року в проміжних звітах про фінансові результати визначений поточний чистий прибуток (збиток) звітного періоду відображається наростаючим підсумком з початку року на тимчасовому рахунку «Поточний фінансовий результат».

Квартальний та річний звіти про фінансові результати складаються за методом послідовного розрахунку фінансового результату за звітний період.

У формі квартального та річного звітів передбачено послідовне зіставлення їх статей з метою визначення проміжних показників фінансового результату. Це досягається використанням класифікації доходів і витрат за їх типами та видами діяльності банку. Кожна стаття розраховується через об'єднання залишків за певними рахунками доходів (шостого класу) і витрат (сьомого класу). Для правильного тлумачення впливу проміжних фінансових результатів на кінцевий фінансовий результат потрібно уважно вивчити методику їх розрахунку.

Процес розрахунку чистого прибутку (збитку) звітного періоду можна поділити на такі етапи:

перший етап — розрахунок валового прибутку (збитку) (п. 8 звіту);

другий етап — розрахунок прибутку (збитку) від здійснених банком операцій (п. 11 звіту);

третій етап — розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності банку до оподаткування (п. 13 звіту);

четвертий етап — розрахунок прибутку (збитку) від звичайної діяльності (п. 15 звіту);

п'ятий етап — визначення чистого прибутку (збитку) звітного періоду (п. 17 звіту).

З принципами, покладеними в основу побудови звіту про фінансові результати, ви ознайомилися, вивчаючи загальну характеристику фінансових звітів, викладену у першому розділі. В основу побудови структури звіту покладені такі принципи:

1) класифікація господарської діяльності на звичайну та надзвичайну;

2) обчислення проміжного фінансового результату на базі класифікації доходів і витрат за їх типами та видами діяльності банку;

3) розподіл витрат на прямі та непрямі.

Успішне функціонування підприємства передбачає не тільки забезпечення прибутковості, а й формування оптимальних грошових потоків, здатність акумулювати грошові кошти з метою ефективного господарювання, його ліквідність, платоспроможність. Прибуткова діяльність не завжди ототожнюється з наявністю у компанії грошових коштів у обсягах, необхідних для погашення зобов'язань. Разом з тим, у процесі діяльності підприємству постійно потрібні грошові кошти для оплати придбаних товарно-матеріальних цінностей, отриманих послуг, виплати заробітної плати персоналу, сплати податків тощо.

За цих умов виживання компанії залежить не стільки від прибутку, скільки від стану її платоспроможності. Першою ознакою виникнення на підприємстві фінансових проблем є, як правило, нестача у нього грошей. Відсутність грошових коштів паралізує підприємство. Тому здатність компанії накопичувати грошові кошти в обсягах, достатніх для здійснення платежів, не менш важлива, ніж прибуткова діяльність. Дані про зміни стану грошових коштів порівняно з попереднім періодом містяться в Балансі, але в ньому не розкривається інформація про джерела надходження та напрямки використання готівки. Звіт про прибутки та збитки містить інформацію про одержані доходи та понесені витрати, але він складається за принципом нарахування, а тому доходи і витрати не співпадають з реальним рухом грошових коштів.

Інформація про рух грошових коштів згідно з операціями, які здійснювалися за звітний період, деталізована за видами діяльності підприємства, міститься в Звіті про рух грошових коштів (Statement of Cash Flow).

Звіт про рух грошових коштів є одним із основних елементів обов'язкової фінансової звітності, в якому відображається вплив операційної, інвестиційної і фінансової діяльності на грошові потоки компанії за звітний період. Він надає інформацію, яка доповнює Баланс та Звіт про прибутки і збитки і дає можливість користувачам оцінити чисте збільшення (або зменшення) грошових коштів за звітний період.

Під терміном "грошові кошти" (Cash - готівка) у цьому Звіті, як і Балансі розуміють готівку в касі компанії та на її рахунках в банках, а під терміном еквіваленти грошових коштів (Cash Equivalents)- короткострокові високоліквідні інвестиції, які вільно трансформуються в грошові кошти і мають незначний ризик щодо зміни вартості (наприклад, розміщення вільних коштів у вигляді депозитних сертифікатів на термін, що не перевищує 90 днів з метою отримання додаткових доходів). Операції з надходження і вибуття грошових коштів та їх еквівалентів формують грошові потоки підприємства (Cash Flow).

Складання Звіту про рух грошових коштів включає чотири етапи:

1) визначення грошових потоків від операційної діяльності;

2) визначення грошових потоків від інвестиційної діяльності;

3) визначення грошових потоків від фінансової діяльності;

4) узагальнення одержаної інформації у вигляді Звіту про рух грошових коштів.

Такий підхід до подання інформації у Звіті про рух грошових коштів дає можливість визначити загальну суму змін у складі грошових коштів та їх еквівалентів, а також їх залишки на кінець звітного періоду. Ця інформація подається разом із залишками грошових коштів та їх еквівалентів на початок звітного періоду у заключній частині Звіту про рух грошових коштів.

Заповнюється Звіт про рух грошових коштів на підставі показників Балансу, Звіту про прибутки та збитки, даних аналітичного і синтетичного обліку та Приміток до річної фінансової звітності.

При використанні прямого методу у Звіті про рух грошових коштів послідовно наводяться основні види (статті) надходжень та видатків грошових коштів, різниця між сумами яких відображає зміни у складі грошових коштів. З метою визначення грошових потоків від операційної діяльності цей метод передбачає трансформування окремих статей доходів і витрат Звіту про прибутки та збитки, відображених за принципом нарахування, у потоки грошових коштів, сформованих згідно з касовим методом обліку. Для цього здійснюється коригування доходів і витрат, відображених у Звіті про прибутки та збитки, на основі аналізу змін у Балансі протягом звітного періоду стосовно запасів, дебіторської та кредиторської заборгованості, а також інших статей не грошового характеру.

Для складання Звіту про рух грошових коштів за деякий звітний період необхідно мати дані Балансу на початок та кінець періоду, а також Звіт про фінансові результати за цей період. За даними балансів розраховують зміни в їх статтях за період. Сумарні зміни в статтях активу дорівнюють змінам у статтях пасиву і визначають приріст (зменшення) валюти балансу. Приріст статті активу свідчить про витрати грошових коштів, зменшення — про надходження коштів. (Так, придбання товарно-матеріальних запасів свідчить про витрати грошових коштів, а продаж запасів — про її надходження.) Навпаки, приріст статті пасиву вказує на надходження коштів і збільшення обсягу фінансових ресурсів, а зменшення статті пасиву — про відплив грошових коштів та зменшення ресурсів.

Зміни в статтях Балансу використовують у відповідних розділах Звіту при розрахунку чистих грошових потоків: зміни в пасивах — з таким самим знаком, зміни в активах — із протилежним. При цьому зміни в грошових коштах не використовуються при складанні Звіту, оскільки вони є основним результатом (підсумком) Звіту. Не використовують також дані про зміни у власному капіталі, які відбулися за рахунок чистого прибутку (наприклад, збільшення статутного, резервного капіталу за рахунок прибутку або збільшення статті "Нерозподілений прибуток"). Останнє зумовлено тим, що чистий прибуток входить до розділу І Звіту як одна із основних статей.

До розділу І Звіту входять статті "Чистий прибуток" та "Амортизація необоротних активів" зі Звіту про фінансові результати, а також зміни в статтях активу та пасиву Балансу, що відносяться до операційної діяльності, зокрема зміни в товарно-матеріальних запасах, дебіторській, кредиторській заборгованості тощо.

У розділі II вміщено статті, в яких відображують витрати та надходження коштів у результаті інвестиційної діяльності. Дані для них розраховують на основі змін, що відбулися за звітний період у необоротних активах підприємства: основних засобах, нематеріальних активах та фінансових вкладеннях.

Розділ Ш Звіту містить дані про рух грошових коштів у результаті фінансової діяльності. До цього розділу включають зміни в статтях Балансу, пов'язані з формуванням фінансових ресурсів підприємства, а саме зміни у власному капіталу, викликані зовнішніми чинниками, та зміни в позиковому капіталі, викликані погашенням чи отриманням нових позик. У цьому розділі також враховують дивіденди, сплачені власникам підприємства.

Чистий приплив чи відплив грошових коштів за період визначають як підсумок усіх розділів Звіту. Ця величина має дорівнювати (виходячи з рівності сумарних змін у балансі) зміні у грошових коштах підприємства. Якщо чистий приплив (відплив) коштів за період, розрахований відповідно до Звіту, дорівнює величині змін у грошових коштах, обчисленій за даними балансів на початок і кінець періоду, Звіт про рух грошових коштів складено правильно.

3.2.Особливості формування фінансової, податкової та статистичної звітності на ПОСП «Колос»

Відповідно до закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» всі підприємства з початку діяльності до моменту ліквідації повинні вести бухгалтерський облік. Заключним етапом бухгалтерського обліку є складання звітності.

Система звітності охоплює зовнішню і внутрішню звітність. До зовнішньої звітності відносять фінансову, податкову, статистичну та звітність до фондів соціального страхування. Внутрішня звітність – це розроблені на підприємстві форми звітності з метою отримання показників, що не містяться у загальнодержавних формах звітності для управління ними.

Так, аналізуючи звітність підприємства варто відмітити, що воно складає та подає вище перераховані звітності до Державної податкової інспекції та Державного комітету статистики.

       В Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» наведено таке визначення: «Фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, яка дає інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період».

       Ціллю складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Фінансова звітність підприємств включає:

 - звіт про фінансовий стан підприємства (ф. № 1);

 - звіт про доходи, витрати, прибутки і збитки (ф. № 2);

 - звіт про зміни, що відбулися у грошових коштах та їх еквівалентах  (ф. № 3);

 - звіт про зміни у складі власного капіталу (ф. № 4);

 - примітки до річної фінансової звітності (ф. № 5);

Квартальна фінансова звітність, на відміну від річної, передбачає складання лише двох форм: звіту про фінансовий стан підприємства та звіту про доходи, витрати, прибутки і збитки. Заповнюючи форми звітності, необхідно пам'ятати про обов'язкові реквізити. Зокрема, потрібно вказати дату, станом на яку або період, за який складається звітність, повну назву підприємства, форму власності підприємства, у віданні якого державного органу перебуває це підприємство, галузь, та вид економічної діяльності підприємства, його юридичну адресу. Фінансова звітність складається в тисячах гривень з одним десятковим знаком і обов'язково підписується керівником і головним бухгалтером підприємства.

Правові основи порядку складання, подання та оприлюднення фінансової звітності закладені в статті 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV та у Порядку подання фінансової звітності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. № 419.

Підприємство подає фінансову звітність таким адресатам:

1.    органам, до сфери управління яких належать підприємства;

2.    трудовим колективам на їх вимогу;

3.    власникам (засновникам) відповідно до установчих документів.

Термін подання фінансової звітності визначає уряд. Так, квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолідованої) подається підприємствами адресатам не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна — не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

Датою подання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі за належністю, а в разі надсилання її поштою — дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. У разі, коли дата подання звітності випадає на неробочий день, термін подання переноситься на перший після вихідного робочий день.

Форми фінансової звітності підписуються керівником підприємства і головним бухгалтером, а у випадку відсутності на підприємстві бухгалтерської служби — керівником спеціалізованої організації або фахівцем-бухгалтером, які за угодою виконували роботу з ведення бухгалтерського обліку і складання звітності. Особи, які підписали звітність, несуть повну відповідальність за достовірність звітних даних.

Фінансова звітність підприємства є відкритою, крім випадків передбачених законодавством. Оприлюднення звітності — це офіційне подання фінансової звітності до органів Державного комітету статистики України, Державної податкової адміністрації України, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету України, Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та інших установ і організацій, які відповідно до законодавчих актів України вповноважено для отримання бухгалтерської звітності від суб'єктів господарювання, а також офіційна публікація звітів про фінансовий стан підприємства в засобах масової інформації, якщо це передбачено законодавством.

         Контроль за додержанням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюють відповідні органи в межах їх повноважень, передбачених законами.

Відповідні органи при перевірці поданої на їхню адресу звітності встановлюють правильність оформлення звіту і звітних даних, наявність всіх звітних форм, взаємозв'язок і погодженість між окремими показниками та формами звітності.

Затвердження звітності підприємства відповідним органом оформлюється актом (протоколом), у якому дається також оцінка діяльності підприємства та пропозиції щодо поліпшення його діяльності.

Податкова звітність характеризує стан зобов'язань підприємства, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та інших обов'язкових платежів. Вона подається до органів податкової служби і позабюджетних фондів.

Податкова звітність характеризує стан зобов'язань підприємства, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та інших обов'язкових платежів. Вона подається до органів податкової служби і позабюджетних фондів.

Податкова звітність класифікується за різними ознаками залежно від періодичності, строків подання, рівня спеціалізації, ступеня узагальнення, призначення, ролі в економіці тощо.

Дана звітність подається у вигляді декларацій, звітів, розрахунків. Термін подання залежить від виду податку та визначається окремо в різних нормативно-правових актах.

Податкова звітність являє собою сукупність дій платника податків і податкового органу зі складання, ведення і здачі документів установленої форми, що містять відомості про результати діяльності платника податку, його майнове становище і фіксують процес обчислення податку, а також суму, що підлягає сплаті до бюджету.

Податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

 - тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

 - звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

 - звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

 - повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

 - код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

 - реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті);

 - місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

 - найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність;

 - дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

 - ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

 - підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до органу державної податкової служби.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:

 - календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

 - календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

 - календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

 - календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу;

 - календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена податкова декларація подається у строки, визначені пунктом 49.18 цієї статті для такого базового звітного (податкового) періоду.

Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Граничні строки подання податкової декларації можуть бути збільшені за правилами та на підставах, які передбачені Кодексом.

Статистика підприємств передбачає інтеграцію потоків інформації для організації наскрізного спостереження за процесами виробництва та продажу продукції, за фінансово-майновим станом підприємств, за витратами на виробництво і реалізацію товарів та послуг, станом розрахунків, інвестиціями, наявністю персоналу та його використанням.

Статистична звітність – форма статистичного спостереження державою, при якій уповноваженим органам надходить від підприємств (організацій, установ) необхідна їм інформація у вигляді законно встановлених звітних документів (статистичних звітів) за підписами осіб, відповідальних за подання і достовірність даних.

Дані бухгалтерського обліку виробничих запасів представлені у статистичній звітності формою № 50- сг і називається “Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств».

3.3.    Формування внутрішньої (управлінської) звітності на підприємстві

Система управлінської звітності - один з найбільш складних і важливих елементів управлінського обліку, що дозволяє керівництву підприємства, з одного боку, зрозуміти межі своїх можливостей в отриманні необхідних відомостей від виконавців, а також можливостей інформаційної та технічної служб, а з іншого боку - отримати ці відомості оформленими належним чином, тобто в тому вигляді, в якому ними зручно користуватися для прийняття управлінських рішень.

 Крім того, система управлінської звітності - це результат діяльності будь-якої системи управлінського обліку або, інакше кажучи, продукт її діяльності, то, для чого вона створюється на підприємстві.

 При формуванні системи управлінської звітності потрібно:

 - визначити форму, термін надання звіту і відповідального за його складання;

- скласти схему формування управлінських звітів, визначити власників вихідної інформації;

- наділити відповідального повноваженнями координатора, тобто адміністративно дозволити йому отримання інформації у її власників;

 - визначити користувачів інформації і форму, в якій вона буде їм надаватися.

 Для успішного ведення проекту необхідно виконати ряд дій 7.

 Етап 1. Сформувати комітет управління проектом

 Завданнями такого комітету є:

 1) приймати рішення за твердженням перерахованих вище стандартів;

 2) приймати оперативні рішення в процесі виробництва робіт;

 3) оцінити діяльність груп на місцях і при необхідності робити висновки.

 Процес впровадження системи управлінської звітності виникненням численних ситуацій, коли необхідно приймати рішення, наприклад, з питань стандартизації процедур і довідників, фінансування проекту, що вимагає наявності групи оперативного реагування, наділеної максимально можливими повноваженнями. У принципі, аналіз процесу може здійснювати одна людина, але висока критичність прийнятих рішень та їх глибокий взаємозв'язок з найважливішими бізнес-процесами компанії вимагає прийняття зважених рішень за участю максимального числа представників зацікавлених сторін.

 Етап 2. Сформувати робочу (проектну) групу в центральному офісі і на місцях (або філіях, якщо такі існують)

 Така група вирішує в процесі створення системи управлінської звітності, такі завдання:

 1) здійснювати впровадження системи;

 2) адмініструвати систему та програми;

 3) настроювати опції для конкретного філії (якщо такий існує);

 4) керувати процесом і контролювати його в цілому;

 5) готувати питання на затвердження керуючого комітету;

 6) здійснювати безпосередні контакти з постачальником.

 Якщо компанія має складну структуру, необхідна наявність додаткового персоналу, який забезпечує розробку та підтримку в актуальному стані облікових і управлінських стандартів підприємства, можливо, у складі економічних підрозділів (бухгалтерії, планового відділу) або у вигляді самостійного підрозділу.

 Етап 3. Сформувати корпоративні стандарти

 Формуються такі стандарти:

 1) фінансового обліку (план рахунків, облікова політика, шифри аналітичного обліку);

 2) матеріального обліку (довідник - кодифікатор матеріалів, стандарти обліку руху товару, фінансові документи, облікові регістри, супровідні документи, принципи управління складськими запасами в розрізі матеріалів);

 3) виробничого обліку (принципи розрахунку собівартості, принципи віднесення витрат, принципи обліку допоміжних і побічних виробництв).

Наведений перелік корпоративних стандартів є зразковим і в значній мірі залежить від виду діяльності компанії та її поточного стану (розмір, наявність або відсутність філій і т.д.).

Рівень деталізації корпоративних стандартів залежить від ступеня інтеграції фінансових процесів головної організації і її підрозділів.

Вкрай рідко при створенні такого проекту вдається обійтися без залучення послуг зовнішніх консультантів. На жаль, вітчизняний ринок управлінських послуг тільки формується і не завжди можна знайти фахівця для вирішення приватних питань, які виникають в процесі розробки такої системи. При використанні послуг західних консультантів слід мати на увазі, що стандартний західний проект впровадження системи виходить з деяких пропозицій, які не відповідають російській практиці. До таких припущень ставляться:

- керівництво підприємства має чіткі стратегічні і тактичні цілі, в тому числі в області автоматизації (будь-який процес починається з постановки мети й оцінюється за досягнутими результатами, часу їх досягнення і витрат);

- пріоритети перебувають у сфері підтримки автоматизацією планування і управління, а не звітних процедур;

 - керівництво та фахівці замовника вміють застосовувати, або, принаймні, мають деякі уявлення про стандартні технології управління підприємством і не потрібне спеціальне навчання у випадках використання їх елементів у проекті;

 - працює ієрархічна структура управління, тобто розпорядження керівництва обов'язкові для виконавців;

  - учасники проекту з боку замовника, позитивно ставляться до підвищення кваліфікації, яке буде відбуватися у зв'язку з виконанням проекту;

 - при необхідності можлива зміна ролей учасників проектної групи, що не повинно вплинути на загальний хід створення проекту системи управлінської звітності.

 Впровадження конкретної форми звітності проводиться в три основних етапи.

 Перший етап - це аналіз необхідної інформації з метою підтвердження можливості отримання цього документа. Форми можуть піддаватися правці, тобто змінюватися за зовнішнім виглядом, за формами подання інформації. Це вважається досить незначним елементом спільної роботи з впровадження управлінської звітності. Як правило, перший етап проводиться по бухгалтерських регістрах, і факт відсутності в них інформації, необхідної для управління можна вважати природним. У цьому випадку необхідно визначити джерела отримання необхідної інформації, які можуть перебувати у функціональних підрозділах, наприклад, відділ продажів або відділ закупівель, виробничі відділи і т.д. Особливо важливо проаналізувати сам факт наявності необхідної інформації. Наприклад, може виникнути ситуація, що існуючі форми первинних документів не мають реквізитів, необхідних для отримання відповідного звіту. У цьому випадку слід провести роботу з доопрацювання цих форм або впровадження системи додаткового обліку даних форм первинного документа. Хоча найчастіше первинні документи містять необхідний обсяг інформації. Але ця інформація не обробляється у вигляді управлінської звітності. У цьому випадку необхідно визначити форму відповідних звітів, призначити відповідальних за їх отримання і зобов'язати власників цієї інформації надавати ці звіти у встановлений час.

 Другий етап - це етап перегляду всіх облікових регістрів і облікової практики підприємства, зорієнтований на те, щоб інформація, яка відповідає основній управлінської звітності, оперативно і постійно необхідна підприємству, а також звітність, необхідна для стратегічного аналізу діяльності, були відображені в облікових регістрах. Для того щоб отримати інформацію облікових регістрів, необхідно кілька модифіковані аналітичний облік, щоб необхідна інформація відбивалася в ньому постійно.

 Третій етап - створення автоматичної системи формування управлінської звітності. Це можливо при наявності після придбання відповідного програмного забезпечення. На цей рахунок існує ряд рекомендацій:

- при виборі системи фінансового управління необхідно, щоб вона мала розвинену систему аналітичного обліку, причому, щоб вона дозволяла виробляти автоматизоване формування аналітичних проводок на підставі реквізитів первинних документів;

- центри витрат повинні мати наскрізну аналітику, загальну для ряду рахунків; мати механізми розподілу коштів, накопичених на одному аналітичному рахунку, на інші; мати механізм бюджетування та інші інструменти управління;

- великі підприємства повинні мати у своєму розпорядженні спеціальними функціональними модулями, що забезпечують відстеження руху матеріальних потоків у процесі виробництва, накопичення робочими центрами прямих і непрямих витрат.

Розділ 4. Удосконалення організації обліку на підприємстві

4.1.Проблеми організації обліку коштів на рахунках в банку в наукових дослідженнях

За ринкових умов економіки  кожне підприємство  для здійснення безготівкових розрахунків з іншими суб’єктами господарювання, а також для зберігання власних коштів відкриваює поточні рахунки в банках. Відкриті рахунки в банках для підприємств є необхідною складовою безперервної виробничої та фінансової діяльності підприємств. Сучасні умови існування підприємств, а також процеси, що протікають в економіці України ще раз підтверджують важливість і необхідність грошових коштів для здійснення фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємництва. Грошові кошти – готівка, кошти на рахунках в банках та депозити до запитання. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які вільно конвертуються в певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості.

Питання теорії й практики організації обліку грошових коштів та його контролю розглядалися у роботах вітчизняних вчених – економістів: Берези С.Л., Бутинця Ф.Ф., Кужельного М.Ф., Сопка В.В., Шевчука В.О., а також закордонних – Астахова В.П, Нюнберга Х., Палія В.Ф., Сорокіної О.М, Суйца, Шнейдбана Л.З.

Грошові кошти є найбільш ліквідними активами та обмеженими ресурсами, і успіх діяльності підприємства багато в чому визначається здатністю їх раціонально розподіляти і використовувати, саме тому організація їх обліку є досить важливим питанням під час контролю операцій з ними. Важливе значення достовірної інформації про стан руху грошових коштів на поточних рахунках в банках обумовлюється необхідністю надання користувачам повної та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства та результати його діяльності, для прийняття управлінських рішень.  Проблеми обліку грошових коштів виступають як в теоретичній частині, так і в практичній. Адже виникає багато різноманітних питань щодо їх обліку. Наприклад, у звіті про рух грошових коштів, до фінансових інвестицій не включають купівлю тих фінансових інвестицій, що визначаються еквівалентами грошових коштів (депозитний сертифікат).

З точки зору Бутинця Ф.Ф., в організації обліку грошових коштів на поточних рахунках в банках виникають проблеми у зв’язку з тим, що підприємствам дозволено відкривати поточні рахунки в необмеженій кількості, саме це ускладнює здійснювати контроль за рухом грошових коштів. Бутинець Ф.Ф. рекомендує обмежити кількість банків з якими можуть співпрацювати (відкривати рахунки). Це дозволить краще контролювати організацію обліку грошових коштів на поточних рахунках в банках.

Суторміна В.М. вважає, що необхідно у звітності ілюструвати  рух грошових коштів в розрізі  видів діяльності підприємства з виходом на кінцевий результат – зміну залишків коштів за звітний період.

Сорокіна В.М. у своїх працях  висвітлює те, що при розробці форми звіту, що регламентується П(с)БО №4 «Звіт про рух грошових коштів», слід було врахувати і те, що за умови здійснення підприємством в звітному періоді операцій товарного обміну, показник прибутку (збитку) від звичайної діяльності до оподаткування міститиме частку фінансового результату від бартерних операцій та передбачати у формі звіту рядок коригувань на прибуток (збиток) від бартерних операцій. Це б підвищило б аналітичну цінність звіту, дозволило б оцінити втрати у фінансових результатах підприємства через здійснення товарообмінних операцій.

Французькі економісти, такі як Колас Б., Перар Ж., Гу Д., Сульє Д. вважають, що необхідно використовувати зовсім інший підхід до організації обліку грошових коштів, який би відповідав сучасним вимогам.

Проблеми обліку грошових коштів є досить важливим питання, тому що від достовірності та оперативності обліку залежить вся фінансова діяльність та звітність підприємства.

Таким чином, існує потреба в розробці методики дослідження грошових коштів, підвищенні наукової обґрунтованості, розробці системи аналітичних і модельних засобів управління коштами.

Усунення проблем організації обліку грошових коштів на поточних рахунках в банках дасть змогу контролювати їх рух і зменшити ступінь шахрайства.

4.2. Система внутрішнього і зовнішнього контролю на підприємстві

Система внутрішнього контролю організується керівництвом підприємства. Це по-перше й основна відмінність внутрішнього контролю від інших видів контролю.

Незалежний аудит проводиться незалежним аудитором, форми, й ті види контрольних дій також аудитором (п.9 Тимчасових правил аудиторську діяльність Російській Федерації і п. Закону “Про аудиторську діяльність”). Ревізія проводиться штатним ревізором будь-якого відомства, форми, і різноманітні види контрольних дій також цим відомством.

Внутрішній контроль - це система заходів, організованих керівництвом підприємства міста і здійснюваних для підприємства з єдиною метою найефективнішого виконання всіма працівниками своїх зобов'язань під час проведення господарських операцій. Внутрішній контроль визначає законність операцій та його економічну доцільність підприємствам.

Цілями організації системи внутрішнього контролю для підприємства є:

1) здійснення упорядкованим й ефективної діяльності підприємства;

2) забезпечення дотримання політики керівництва кожним працівником підприємства;

3) забезпечення схоронності майна підприємства.

Досягнення перелічених вище цілей необхідною умовою є узгодженість системи бухгалтерського обліку (ширше - Обліку) і системи внутрішнього контролю, оскільки система подвійному записі, що у основі будь-якого системи бухгалтерського обліку (зокрема автоматизованих систем бухгалтерського обліку), визначає порядок реєстрації господарських операцій та забезпечує належний контроль.

Досягнення цілей організації системи внутрішнього контролю необхідне рішення окремих завдань. Керівництво підприємства зобов'язана надати організацію та влитися підтримку належним чином такої системивнутреннею контролю, яка була б достатньої у тому, щоб:

- в бухгалтерську (фінансову) звітність входило усе, що має бути, у неї включено, і включено з те, що повинно бути у ній включено, бо, що включено до звітності, було б правильно визначено, класифіковане, оцінено і зареєстровано;

- бухгалтерська (фінансова) звітність давала правильне й опозиції об'єктивний уявлення про підприємство загалом;

- комп'ютерні програми, контролюючі функціонування облікової системи, які включають формування первинних документів, їх науковий аналіз іразноску за рахунками, було неможливо сфальшувати;

-  кошти підприємства було неможливо бути незаконно надано чи неефективно використані;

- все відхилення від планів амбіційних своєчасно виявлялися, аналізувалися, а винні відповідали;

- внутрішня звітність оперативно передавалася особам, уповноваженим приймати управлінські рішення, на її оптимального використання. Із перелічених вище завдань керівництва підприємства з організації внутрішнього контролю видно нерозривна зв'язок системи внутрішнього контролю з цими двома видами бухгалтерського обліку; бухгалтерським фінансовим і бухгалтерським управлінським урахуванням.

Перші три завдання забезпечуються зв'язком системи внутрішнього контролю і системи бухгалтерського фінансового обліку, а через три воно з системою бухгалтерського управлінського обліку.

Саме тому надалі ми розрізняти дві системи:

 - систему внутрішнього фінансового контролю;

 - систему внутрішнього управлінського контролю.

Як очевидно з змісту поставлених завдань, створення внутрішнього контролю - це дуже складного процесу, а саму систему внутрішнього контролю - це надзвичайно складний тонку організм, невід'ємними частинами якого є цілком усі підрозділи підприємства, всі сфери роботи і діяльність кожногоработника-предприятия. Система внутрішнього контролю - це організація всередині організації (підприємства).

Ступінь складності внутрішнього контролю має відповідати організаційну структуру підприємства, кількості персоналу, розгалуженості мережі філій і підрозділів, ступеня централізації бухгалтерського обліку, і іншим характеристикам підприємства у цілому.

Об'єктами внутрішнього контролю є цикли діяльності організації - цикли постачання, виробництва та реалізації. Найважливішою функцією внутрішнього контролю є забезпечення дотримання працівниками підприємства службових обов'язків,

Методи, використовувані під час здійснення внутрішнього контролю, дуже різні і включають елементи таких методів, як:

 - бухгалтерський фінансовий облік (рахунки і подвійна запис, інвентаризація

і документація,балансовое узагальнення);

- бухгалтерський управлінський облік (виділення центрів відповідальності,

нормування витрат);

 - ревізія, контроль, аудит (перевірка документів, перевірка арифметичних розрахунків, перевірка дотримання правил обліку окремих господарських операцій, інвентаризація, усне опитування персоналу, підтвердження і простежування);

 -  теорія управління.

Всі перелічені методи інтегруються на єдину систему й закони використовують з метою управління підприємством.

За сучасних умов у життя підприємств поступово входить нове поняття, зване “еккаунтингом" (accounting). Це надзвичайно ємне економічне поняття, основу якого рахівництво - ведення бухгалтерського обліку відповідно до загальноприйнятими нормами. Проте рахівництво - це лише основний елементеккаунтинга. З допомогою рахівництва створюється інформаційна база, необхідна керувати підприємством.

Професійна діяльність, що з формуванням цьому інформаційному

бази, і називаєтьсяеккаунтингом.

У той поняття входить робота:

- планова;

- зі складання звітності;

-  контрольна;

- аналітична.

Отже, контроль є невід'ємною частиною обліку

.Внутрішній фінансовий контроль являє собою організований самим підприємством процес перевірки виконання і забезпечення реалізації управлінських рішень в сфері управління фінансами підприємства з метою досягнення стратегічних цілей і попередження кризових ситуацій, які можуть призвести до банкрутства.

 В практиці країн з розвиненою ринковою економікою широкого поширення набула нова прогресивна комплексна система внутрішнього контролю, що застосовується в великих компаніях з розгалуженою мережею або в холдінгових компаніях, яка називається “контролінг”.

 Сьогодні система контролінга поступово починає впроваджуватися і на вітчизняних підприємствах. В загальній системі контролінгу виділяється один з основних його блоків – фінансовий контролінг.

 Фінансовий контролінг являє собою контролюючу систему, яка забезпечує концентрацію контрольних дій за основними напрямками фінансової діяльності підприємства, своєчасне виявлення відхилень фактичних показників від прогнозних (планових) та чинників, що зумовили ці відхилення, і прийняття управлінських рішень по нормалізації процесу управління фінансами підприємства.

 Побудова системи фінансового контролінгу базується на наступних основних принципах:

 1) спрямованість системи фінансового контролінгу на досягнення фінансової стратегії підприємства;

 2) багатофункціональність фінансового контролінгу;

 3) орієнтованість фінансового контролінгу на кількісні показники;

 4) відповідність методів фінансового контролінгу специфіці методів фінансового аналізу і фінансового планування;

 5) своєчасність, простота і гнучкість побудови системи фінансового контролінгу;

 6) економічна ефективність впровадження фінансового контролінгу на підприємстві.

 Впровадження на підприємстві системи фінансового контролінгу дозволяє значно підвищити ефективність всього процесу управління його фінансовою діяльністю.

 З урахуванням перелічених принципів фінансовий контролінг на підприємстві будується за наступними етапами.

 1. Визначення об’єкту контролінгу. Це загальна вимога до побудови будь-яких видів контролінгу на підприємстві з позицій цільової його орієнтації. Об’єктом фінансового контролінгу є управлінські рішення по основним аспектам фінансової діяльності підприємств.

 2. Визначення видів і сфери контролінгу. У відповідності з концепцією побудови системи контролінгу, він поділяється на слідуючі основні види: стратегічний контролінг; поточний контролінг; оперативний контролінг. Кожному з цих перлічених видів контролінгу повинна відповідать його сфера і періодичність здійснення його функцій.

 3. Формування системи пріоритетів показників, що контролюються. Вся система показників ран жирується по значимості. В процесі такого ранжування спочатку в систему пріоритетів першого рівня відбираються найбільш важливі показники даного виду контролінгу; потім формується система пріоритетів другого рівня, показники якого знаходяться у факторному зв’язку з показниками першого рівня; аналогічним чином формується система пріоритетів третього і наступних рівнів.

 При формуванні системи пріоритетів слід враховувати, що вони можуть носити різний характер для окремих типів центрів відповідальності; для окремих напрямків фінансової діяльності підприємства; для різноманітних аспектів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Однак при цьому повинно бути забезпечене ієрархічне зведення всіх контролюючих показників по підприємству в цілому і по окремим напрямкам фінансової діяльності.

 4. Розробка системи кількісних стандартів контролю. Після визначення і ранжування перелік фінансових показників, які контролюються, виникає необхідність встановлення кількісних стандартів по кожному з них. Такі стандарти можуть встановлюватись як в абсолютних, так і у відносних показниках. Крім того, такі кількісні стандарти можуть носити стабільний або рухомий характер. Стандартами виступають цільові стратегічні нормативи, показники поточних планів і бюджетів, система державних або розроблених підприємством норм і нормативів і т. ін.

 5. Побудова системи моніторингу показників, які включаються у фінансовий контролінг. Система моніторингу (“відслідковуючи система”) складає основу фінансового контролінгу, саму активну частину його механізму. Система фінансового моніторингу представляє собою розроблений на підприємстві механізм постійного спостереження за показниками фінансової діяльності, визначення розмірів відхилень фактичних результатів від передбачених та виявлення причин цих відхилень.

 Побудова системи моніторингу контрольованих фінансових показників охоплює наступні основні етапи:

 а) Побудова системи інформативних звітних показників по кожному виду фінансового контролінгу засновується на даних фінансового і управлінського обліку. Ця система представляє собою так звану “первинну інформаційну базу спостереження”, необхідну для наступного розрахунку агрегованих по підприємству окремих аналітичних абсолютних і відносних фінансових показників, які характеризують результати фінансової діяльності підприємства.

 б) Розробка системи узагальнюючих (аналітичних) показників, які відображають фактичні результати досягнення передбачених кількісних стандартів контролю, здійснюється в чіткій відповідності з системою фінансових показників. При цьому забезпечується повна співставність кількісного виразу встановлених стандартів і контрольованих аналітичних показників. В процесі розробки такої системи будуються алгоритми розрахунку окремих узагальнюючих (аналітичних) показників з використанням первинної інформаційної бази спостереження і методів фінансового аналізу.

 в) Визначення структури і показників форм контрольних звітів (рапортів) виконавців призначене сформувати систему носіїв контрольної інформації. Для забезпечення ефективності контролінгу така форма звіту повинна бути стандартизована і вміщувати слідуючу інформацію:

 - фактично досягнуте значення контрольованого показника (у відповідності з передбаченим);

 - розмір відхилення фактично досягнутого значення контрольованого показника від передбаченого;

 - факторний розклад розміру відхилення. Алгоритм такого розкладу повинен бути визначений і доведений до кожного виконавця раніше;

 - пояснення причин негативних відхилень по показнику в цілому і окремим його складовим.

Форма стандартного контрольного звіту (рапорту) виконавця диференціюється у відповідності із змістом доведеного йому бюджету (плану).

г) Визначення контрольних періодів по кожному виду фінансового контролінгу і кожній групі контрольованих показників. Конкретизація контрольного періоду по видам контролінгу і групам показників визначається “терміновістю реагування”, необхідною для ефективного управління фінансовою діяльністю на даному підприємстві. З урахуванням цього принципу виділяють:

 - тижневий (декадний) контрольний звіт;

 - місячний контрольний звіт;

 - квартальний контрольний звіт.

д) Встановлення розмірів відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів здійснюється як в абсолютних, так і у відносних показниках. Так як кожний показник міститься в контрольних звітах виконавців, на даній стадії він агрегується в рамках підприємства в цілому. При цьому по відносним показникам всі відхилення поділяються на три групи:

 - позитивне відхилення;

 - негативне “допустиме” відхилення;

 - негативне “критичне” відхилення.

е) Виявлення основних причин відхилень фактичних результатів контрольованих показників від встановлених стандартів проводиться по підприємству в цілому і по окремим “центрам відповідальності”. В процесі такого аналізу виділяються і розглядаються ті показники фінансового контролінгу, в яких спостерігаються “критичні” відхилення від цільових нормативів, завдань поточних планів і бюджетів. По кожному критичному відхиленню повинні бути виявлені причини, які їх визвали. В процесі здійснення такого аналізу в цілому по підприємству використовуються відповідні розділи контрольних звітів виконавців.

 Розроблена система моніторингу повинна корегуватись при зміні мети фінансового контролінгу і системи показників поточних планів і бюджетів.

6. Формування системи алгоритмів дій з усунення відхилень є заключним етапом побудови фінансового контролінгу на підприємстві. Принципова система дій менеджерів підприємства в цьому випадку заключається в трьох алгоритмах.

а) “Не вживати ніяких заходів”. Ця форма реагування передбачається в тих випадках, коли розмір негативних відхилень значно нижче передбаченого “критичного” критерію.

б) “Усунути відхилення”. Така система дій передбачає процедуру пошуку і реалізації резервів по забезпеченню виконання цільових, планових або нормативних показників. При цьому резерви розглядаються в розрізі різноманітних аспектів фінансової діяльності і окремих фінансових операцій. В якості таких можливостей може бути розглянута доцільність введення посиленого режиму економії (по принципу “відсікання лишнього”), використання системи фінансових резервів та інші.

в) “Змінити систему планових або нормативних показників”. Така система дій проводиться в тих випадках, коли можливості нормалізації окремих аспектів фінансової діяльності обмежені або взагалі відсутні. В цьому випадку по результатам фінансового моніторингу вносяться пропозиції по корегуванню системи цільових стратегічних нормативів, показників поточних фінансових планів або окремих бюджетів. В окремих критичних випадках може бути обґрунтована пропозиція про припинення окремих виробничих, інвестиційних і фінансових операцій і навіть діяльності окремих центрів витрат і інвестицій.

Впровадження на підприємстві системи фінансового контролінгу дозволить суттєво підвищити ефективність всього процесу управління його фінансовою діяльністю.

4.3. Організація обліку з використанням зарубіжного досвіду та міжнародних стандартів обліку

Велика частина білоруських Правил (стандартів) за принципами, на яких вони базуються, і змістом близька до міжнародних стандартів з обліку розрахункових операцій, а існуючі розбіжності пов'язані не з навмисним бажанням відмовитися від дотримання міжнародних стандартів, а з особливостями чинного білоруського законодавства, рівнем розвитку вітчизняного обліку, іншими об'єктивними та суб'єктивними причинами. Такі розбіжності можуть бути згодом усунені, і зрозуміло, в якому напрямку для цього слід міняти білоруські регламентуючі документи.

Основна проблема проведення в Республіки Білорусь обліку розрахункових операцій згідно з міжнародними стандартами полягає не у відсутності відповідних національних стандартів або незадовільному їх утриманні, а в необхідності створення надійного механізму, який забезпечив би виконання цих стандартів тими російськими організаціями, які видають економічним суб'єктам аудиторський висновок за результатами обов'язкового щорічного аудиту.

Для підвищення ефективності обліку розрахункових операцій в Республіці Білорусь необхідно постійно звертатися до зарубіжного досвіду з обліку цих операцій.

Зарубіжний досвід корисний тим, що:

 - більш чітко законодавчо регламентований порядок обліку кожного виду розрахункових операцій;

 - порядок обліку відповідає міжнародним стандартам, що полегшує роботу з іноземними партнерами;

 - облік ведеться тільки з застосуванням сучасних ПЗ та використанням ПЕОМ;

 - закордоном більш ефективно розвинена система заохочення і покарання працівників, що здійснюють бухгалтерський облік на підприємствах (в організаціях) та ін.

4.4.Напрями поліпшення облікового процесу та розрахунок резервів коштів на рахунках в банку на підприємстві

Процес здійснення фінансового аналізу, як і будь-який інший складний процес, повинен мати свою технологію – послідовність кроків, спрямованих на виявлення причин зміни стану підприємства й напрямів його поліпшення.

 Можна виділити дві глобальні причини проблем і труднощів, що виникають у фінансовому стані підприємства:

 – відсутність потенційних можливостей зберігати прийнятний рівень фінансового стану (або низькі обсяги одержуваного прибутку);

 – нераціональне управління результатами діяльності (нераціональне управління фінансами).

 З’ясування того, яка із зазначених вище причин призвела до погіршення фінансового стану підприємства, має принципове значення. Залежно від цього здійснюється вибір управлінських рішень, спрямованих на поліпшення фінансового стану підприємства.

 Визначити, у який з перерахованих областей лежить причина зниження фінансових показників – не означає провести повноцінний фінансовий аналіз. Необхідно подальше уточнення причин – до рівня конкретних дій підприємства або зовнішнього середовища. Також необхідні управлінські рекомендації з поліпшення стану підприємства. Щоб спланувати й здійснити які-небудь зміни, необхідно точно й вчасно встановити причини відповідних проблем.

 Наявність достовірної фінансової звітності є необхідною, але не достатньою умовою для такого аналізу, оскільки така інформація, як правило, надходить до керівництва тільки через якийсь час після звітної дати. Створення системи адекватного управлінського обліку з погляду оперативності й повноти одержуваної інформації є іншою необхідною умовою постійного моніторингу стану підприємства. Така система дозволить керівництву підприємства одержувати інформацію в такому форматі й обсязі, які необхідні: для своєчасної діагностики симптомів і причин проблеми; для вироблення конкретних заходів своєчасного виправлення цієї проблеми.

 Ефективність аналізу фінансового стану підприємства підвищується за умови порівняння порівнянних даних з підприємствами-конкурентами й/або підприємствами, що діють на аналогічних ринках інших країн. Такий порівняльний аналіз особливо корисний під час моніторингу використання оборотного капіталу, рівня продуктивності праці, рівня рентабельності.

 Практика діяльності багатьох підприємств показує, що вони не тільки спізнюються у встановленні причин своїх проблем, але й не розглядають ці проблеми взаємозалежно. У зв’язку із цим робота з їхнього подолання не носить комплексного характеру, витрати збільшуються й зберігається висока ймовірність виникнення аналогічних або ж нових проблем у майбутньому.

 Наприклад, зниження обсягів продажів може бути наслідком одночасно декількох причин: неконкурентне ціноутворення; зміни в ринковому попиті; низька якість продукції; втрата технологічної переваги у виробництві; недоліки в стратегії, системі збуту; моральне старіння продукції. Часто для виправлення негативної динаміки продажів необхідне проведення одночасної реструктуризації за всіма або за більшістю із зазначених вище напрямів. Крім того, така динаміка продажів, імовірно, призведе до зниження рівня прибутковості й ліквідності.

 Виділимо основні напрями перетворень:

 – поліпшення фінансових результатів (зміна номенклатури товарної продукції на більш сучасну й прибуткову; зміна структури збуту; оптимізація кола постачальників; зниження частки постійних статей витрат; досягнення кращих умов поставок; досягнення кращих умов по обслуговуванню існуючих банківських боргів; оптимізація оподатковування);

 – прогнозування й управління грошовими потоками (скорочення строків оплати по нових договорах продажів продукції; збільшення строків оплати постачальникам сировини, матеріалів і послуг; оптимізація програми капітальних вкладень із погляду терміновості й розмірів окремих її статей; скорочення строку оборотності виробничих запасів і управління їхнім оптимальним рівнем; вивільнення коштів за рахунок скорочення й управління рівнем дебіторської заборгованості; управління рівнем кредиторської заборгованості в межах умов контрактів);

 – поліпшення структури балансу підприємства (управління коефіцієнтами ліквідності; списання безнадійних боргів і управління кредитними ризиками; списання марних запасів сировини й матеріалів і управління їхнім рівнем і структурою; оптимізація структури існуючої кредиторської заборгованості з метою можливого скорочення частки короткострокової заборгованості й поліпшення умов по забезпеченню наявних і майбутніх боргів; управління рівнем і структурою резервів, створюваних у різних цілях.

 Існує два основних шляхи поліпшення фінансового стану – поліпшення результатів діяльності й раціональне розпорядження результатами діяльності. Однак два зазначених шляхи – «заробляти» і «розпоряджатися заробленим» – не рівнозначні.

 Можливості поліпшення стану підприємства за рахунок більш раціонального розпорядження результатами діяльності ефективні, але згодом вичерпні. Базою стійкого фінансового становища підприємства протягом тривалого часу є одержуваний прибуток.

 При поліпшенні фінансового стану підприємства необхідно прагнути, насамперед, до забезпечення прибутковості діяльності. Розглянуті причини погіршення фінансового стану підприємства й напрями перетворень допоможуть вчасно діагностувати проблеми й виробити заходи щодо їхнього своєчасного виправлення.

Виснови та пропозиції

В процесі виробничої діяльності кожне сільськогосподарське підприємство, як юридична особа вступає в господарські зв’язки з іншими юридичними і фізичними особами. Господарські зв’язки – необхідна умова діяльності підприємства, оскільки вони забезпечують безперебійну поставку мінеральних добрив, пального, запасних частин та інших мінеральних цінностей. Оформляються і закріплюються господарські зв’язки контрактами, відповідно до яких одне підприємство виступає постачальником (виконавцем робіт), а інше – покупцем, а значить і платником.

 Чітка організація розрахунків зпокупцями та замовниками безпосередньо впливає на прискорення обертання оборотних активів і своєчасне надходження грошових коштів від реалізації.

 Надзвичайно важливим є правильно вести документацію розрахунків: правильно та своєчасно заповнювати первинні документи, договори, всі їх реквізити, в установлені терміни передавати всі документи в бухгалтерію, контролювати всі розрахунки, оплату за продукцію, погашення дебіторської заборгованості.

Важливим елементом стратегічної системи обліку є забезпечення бухгалтерів-аналітиків, контролерів та інших користувачів інформацією для визначення фінансового стану підприємства на найближчу та віддалену перспективу.

 Важливою умовою подальшого вдосконалення облікової роботи є розробка спеціальних програм з автоматизації й обробки бухгалтерських даних.

Досить важливим фактом покращення обліку є введення комп’ютерної форми обліку. Використання комп’ютерної техніки вносить значні зміни до організації бухгалтерського обліку, причому з допоміжного засобу обчислювальна техніка перетворюється на визначальний фактор організації обліку.

Список використаної літератури

1.     Аудит: навч.-метод. посібник / В.Я. Савченко, В.О. Зотов, С.А. Кириленко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – 268с.

2.     Білик М.Д. Організація і методика аудиту сільського господарства: підручник / М.Д. Білик.- К.: КНЕУ, 2003.- 628 с.

3.     Білоусов А.Г. Шляхи гармонізації бухгалтерського обліку та аудиту / А.Г. Білоусов // Бухгалтерський облік і аудит.-2011.- №11.- С.27-31.

4.     Білуха М.Т. Курс аудиту / М.Т. Білуха. - Київ.: “Вища школа”, 2000.-573с.

5.     Білуха М.. Застосування АРМ в обліку та контролі на підприємстві…// Бухгалтерський облік і аудит.- 2011. - №12 [24]

6.     Бондар В.П. Удосконалення системи організації аудиторської діяльності в Україні / В.П. Бондар // Формування ринкових відносин в Україні. - 2011. -№9. - С. 16 - 19.

7.     Бабіч В.В. Фінансовий облік (облік активів): навч. посіб. / В.В. Бабіч, С.В. Сагова. – 2-ге вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2014. – 288 с.

8.     Богатко Н.Г. Финансовый учет: Вопросы, задачи, тесты: учеб. пособие / Н.Г. Богатко, Л.П. Толстова, А.А. Самсонова. – К.: А.С.К., 2004. – 664с.

9.     Бухгалтерський фінансовий облік: підруч. / Ф.Ф. Бутинець та ін.; за заг. ред. Ф.Ф. Бутинця. – 8-е вид., доп. і перероб. Житомир: ПП: «Рута», 2012. – 912с.

10.                  Бутинець Ф.Ф., Івахненко С.В., Давидюк Т.В., Інформаційні системи бухгалтерського обліку: Підручник. – Житомир ПП „Рута”, 2002 – 303 ст.

11.                  Бутинець Ф.Ф., Малюга Н.М. Особливості бухгалтерського обліку в торгівлі – Житомир, ПП „Рута”, 200 – 157-173 ст.

12.                  Бутинець Ф.Ф., Чижевська Г.В. Бухгалтерський облік для менеджерів та економістів: Житомир ПП „Рута”, 2000 р.  – ст. 281-307

13.                  Бутинець Ф.Ф., Усач Б.Ф.  Аудит і ревізія підприємницької діяльності”:Житомир, 2001, 122 ст.

14.                  «Бухгалтерія. Виробничі запаси: бухгалтерський і податковий облік» збірник систематизованог законодавства, Видавництво «Бліц - Інформ» Київ, грудень 2006, 210 с., укр..

15.                  Бухгалтерський фінансовий облік в Україні: навч. посіб. / В.М. Домбровського та ін.; за ред. В.М. Домбровського. – К.: А.С.К., 2012. – 976с.

16.                  Бухгалтерський фінансовий облік: підруч. [для студ. cпец. ”Облік і аудит” вищих навч. закладів] / за ред. Ф.Ф. Бутинця. – 7-ме вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП “Рута”, 2006. ­ 832с.

17.                  Верхоглядова Н.І. Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика: навч. посіб. /Н.І. Верхоглядова. – К.: ЦУЛ, 2013. – 536с.

18.                  Волкова І.А. Фінансовий облік – 2: навч. посіб. / І.А. Волкова. – К.: УЛ, 2012. – 224с.

19.                  Гавриловська Л.М. Фінансовий облік – 1: навч.-метод. посіб. / Л.М. Гавриловська, А.С. Ларіонова. – К.: КНЕУ, 2006. – 320с.

20.                  Гавриловська Л.М. Фінансовий облік – 2: навч.-метод. посіб. / Л.М. Гавриловська, Т.В. Головко, А.С. Ларіонова. – К.: КНЕУ, 2013. – 280с.

21.                  Гадзевич О.І «Основи економічного аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємств.» Навчальний посібник. Київ: Кондор,  2004, 180 с

22.                  Гладких Т.В. Фінансовий облік: навч. посіб. / Т.В. Гладких – К.: УЛ, 2014. – 480с.

23.                  Голов С.Ф. Бухгалтерський облік і фінансова звітність в Україні, 2000 ст. 93 Дніпропетровськ

24.                  С.Голов. Бухгалтерський облік в США…// Бухгалтерський облік і аудит. – 2011. – №10.

25.                  Голов С.Ф. Фінансовий облік: підруч. / С.Ф. Голов, В.М. Костюченко, І.Ю. Кравченко, Г.А. Ямборко. – К.: Лібра, 2005. – 976с. Гончарук Я.А. Аудит: навч. посіб. / Я.А. Гончарук, В.С. Рудницький.- К.: Знання, 2014.- 443с.

26.                  Голов С.Ф., Костюченко В.М. Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами. – К: Лібра. 2001 ст. 12

27.                  Гончарук Я.А., Рудницький В.С. Аудит – Львів, 2002 – ст. 168.

28.                  Должанський М.І., Должанський А.М. Бухгалтерський облік в Україні – Львів, ЛБІНБУ, 2003 ст. 82-98

29.                  Єрмак О.І. Фінансовий облік – 1 (облік активів): навч. посіб. / О.І. Єрмак. – К.: Слово, 2013. – 376 с.

30.                  Економіка сільського господарства: підруч. / П.П. Руснак, В.В. Жебка, М.М. Рудий, А.А. Чалий; за ред. П.П. Руснака. – К.: Урожай, 1998. – 319 с.

31.                  Івахненко С.В. Інформаційні технології в організації бухгалтерського обліку і аудиту – Житомир, 2001, ст. 122

32.                  Івахненко В.М.Курс економічного аналізуНавч. посіб.

5-те вид., випр. і доп. Рекомендовано МОН / Івахненко В.М. -- К., 2006. -- 261 с., тв. пал.

33.                  Фінансовий менеджмент : Навчальний посібник / Кірейцев Г.Г, Виговська Н.Г., Петрук О.М.Публікація: Житомир : ЖІТІ, 2001Фізична характеристика: 432 с.

34.                  Кулаківська Л.П. Основи аудиту: навч. пос. / Л.П. Кулаківська, Ю.В. Піча – К.: „Каравела” 2002. – 504 с.

35.                  Кобилянська О.І. Фінансовий облік: навч. посіб. / О.І. Кобилянська. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.:Знання, 2014. – 471с.

36.                  Канцедал Н.А. Облік розрахунків з підприємницької діяльності сільськогосподарських формувань : автореф. дис... канд. екон. наук: 08.06.04 [Електронний ресурс] / Н.А. Канцедал ­ Нац. аграр. ун-т. — К., 2006. — 20 с.

37.                  Коваленко Л.О. Фінансовий менеджмент: навч. посіб. / Л.О. Коваленко, Л.М. Ремньова ­ 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2005. — 485 с.

38.Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999 р. №996-XIV (зі змінами і доповненнями).

39.   Про інформацію: Закон України від від 2 жовтня 1992 року N 2658-XII ( зі змінами і доповненнями).