Курсова робота на тему: Державна територія, її основні ознаки. Державні кордони.

У нас на сайте представлено огромное количество информации, которая сможет помочь Вам в написании необходимой учебной работы. 

Но если вдруг:

Вам нужна качественная учебная работа (контрольная, реферат, курсовая, дипломная, отчет по практике, перевод, эссе, РГР, ВКР, диссертация, шпоры...) с проверкой на плагиат (с высоким % оригинальности) выполненная в самые короткие сроки, с гарантией и бесплатными доработками до самой сдачи/защиты - ОБРАЩАЙТЕСЬ!

Вступ.

Державна територія, її основні ознаки. Державні кордони.

Державна територія - це частина земної кулі, що належить певній державі на законних підставах, у межах якої вона здійснює суверенітет. З одного боку, державна територія виступає як об'єкт права власності, а з іншого боку - вона визначає просторову межу державної влади.

Державна територія є матеріальною базою існування відповідної держави і на неї поширюється її територіальне верховенство. Правовий режим таких територій визначається насамперед національним законодавством кожної держави, а також двосторонніми чи багатосторонніми угодами (договірне проходження державного кордону, визначення прикордонного режиму і т.д.).

У Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні й інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу (ст. 13 Конституції 1996 р.). Отже, передбачене право народу на володіння, користування і розпорядження як самою територією, так і всіма її природними ресурсами і багатствами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнародного співробітництва держав. Як об'єкт права власності державна територія може бути предметом цивільно-правових угод: купівлі-продажу, міни, дарування, оренди тощо.

У межах державної території держава здійснює своє територіальне верховенство і національну юрисдикцію.

Територіальне верховенство держави прямо зв'язане з державним суверенітетом і виступає в якості одного з його складових елементів. Недарма стаття 2 Конституції України проголошує, що суверенітет України поширюється на всю її територію. У міжнародному праві, відповідно до визначення Міжнародного суду, територіальне верховенство розуміється як територіальний суверенітет.

Територіальний суверенітет можна визначити як право держави здійснювати виняткову юрисдикцію стосовно всіх осіб і предметів на своїй території. Отже, правовий режим усіх суб'єктів і об'єктів, що знаходяться на території держави, визначається і регулюється винятково її законами, і держава вправі не допускати на своїй території діяльності будь-якої іншої держави або організації.

Територіальний суверенітет - це складне і комплексне поняття, що виявляється у виді територіального верховенства народу і держави та передбачає:

- право народу на самовизначення;

- територіальні зміни статусу державної території або її частини як у бік збільшення, так і у бік зменшення, зміна державних кордонів повинна здійснюватися відповідно до прямого волевиявлення народу, згоди держави і міжнародного права без втручання ззовні, погрози силою або її застосування, з обов'язковим наступним затвердженням цих змін вищим законодавчим органом держави. Територіальні спори повинні вирішуватися винятково мирними способами шляхом переговорів;

- право держави на прийняття законів і правил, що регулюють режим державної території й окремих її складових частин, питання громадянства, місця проживання, переміщення, в'їзду і виїзду з країни і т.д.;

- виняткову й абсолютну владу держави в межах державної території, що виключає владу будь-якої іншої держави, якщо інше не встановлено спеціальною міжнародною угодою;

- невтручання у внутрішні справи держави з боку інших держав, міжнародних організацій, іноземних фізичних і юридичних осіб;

- визнання недоторканності державної території, що виключає будь-які дії інших держав проти територіальної цілісності, політичної незалежності або єдності будь-якої держави, застосування сили або погрози силою, а також будь-яку воєнну окупацію в порушення міжнародного права;

- наявність невід'ємного права держави всіма наявними законними способами захищати недоторканність своєї території і державних кордонів, політичну незалежність і цілісність своєї держави, а також життя, майно, честь і гідність громадян, майнові та інші немайнові права фізичних і юридичних осіб;

- право держави на застосування всіх законних способів владного примусу для дотримання законів і правил як до власних фізичних і юридичних осіб, так і до іноземців, що знаходяться на її території, якщо інше не встановлено чинними міжнародними угодами. Отже, влада даної держави є вищою владою стосовно всіх фізичних і юридичних осіб, що знаходяться в межах її території;

- виключне право територіального суверена на надання дозволу із використання державної території та її природних ресурсів іноземними фізичними і юридичними особами і здійснення безпосереднього контролю за цим. Тобто ніхто не вправі насильно позбавляти державу в належній їй території відповідних природних ресурсів і змінювати державні кордони. Земля і державні надра не можуть використовуватися іншими державами або їхніми представниками в промислових цілях без згоди територіального суверена.

Загалом державі належить виключне право володіння, користування і розпорядження відповідною територією і ресурсами, що знаходились на ній.

Згідно з принципом верховенства права держава є незалежною у здійсненні на своїй території законодавчої, виконавчої та судової влади. Вона самостійно визначає свій адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць. На підставі територіального верховенства держава може встановити відповідний правопорядок, що дає змогу використовувати у своїх інтересах як саму територію, так і її матеріальні компоненти. Однак кожна держава може безперешкодно використовувати свою територію доти, поки не порушує прав інших суб'єктів міжнародного права і не завдає їм шкоди.

Межі дії територіального верховенства кожної держави обмежуються її державними кордонами. Правда, у ряді випадків держави вправі здійснювати свою юрисдикцію стосовно осіб і дій, вчинених за межами своєї території.

Сучасне міжнародне право забороняє зловживання територіальним верховенством. У якості таких зловживань розцінюються: підготовка і засилання збройних формувань на територію іншої держави; перенос морського, річкового і повітряного забруднення на територію іншої держави; пропаганда війни і расизму, розпал ненависті до народів сусідніх держав; неприйняття заходів для припинення злочинів, наслідки яких поширюються або можуть поширюватися на територію іншої держави, та ін.

Державну територію утворює: сухопутна територія (уся суша, розташована в межах кордонів даної держави, острови, квазі-державна територія); водна територія (усі водойми, розташовані на сухопутній території і частині вод морів і океанів, що примикають до берегів - територіальне море, внутрішні води, морські води, у тому числі води держав-архіпелагів; води портів, води заток), повітряна територія (весь повітряний простір заввишки 100-110 км, розташований над сухопутною і водною поверхнями); надра (простори під сухопутною і водною територіями, що простягаються до глибин, технічно доступних геологічному вивченню й освоєнню).

Острівні території або анклави характеризують окреме розташування частин сухопутної території. Острів, відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. - це природно утворений простір суші, оточений водою, що знаходиться вище рівня води під час приливу (ч. 1 статті 121). За законодавством України острови, що належать Україні (зокрема, острів Зміїний, розташований у Чорному морі), мають територіальні води, економічну зону і континентальний шельф.

Анклав - частина території однієї держави, оточена зі всіх боків сухопутною територією іншої держави і яка не має морського берега. Анклав складає невід'ємну частину території тієї держави, якій належить. Відомі анклави: на території Швейцарії розташовані анклави Бюзінген (ФРН) і Кампіоне-д'Італія (Італія), на території Нідерландів - Барле-Нассау, Барле-Хорті (Бельгія).

Якщо частина території однієї держави відрізана частково сухопутною територією і частково морською територією іншої держави, вона розглядається в якості напіванклава, оскільки є морський берег, до якого можливий доступ із боку моря (наприклад, Калінінград і Калінінградська область Росії, що мають вихід до Балтійського моря; іспанські території Сеута і Мелілья, оточені територією Марокко, але які мають вихід до Середземного моря).

Умовною державною (квазі-державною) територією прийнято вважати морські, повітряні, космічні кораблі, що знаходяться поза межами державної території у відкритому морі і повітряному просторі та несуть прапор або знак якоїсь держави, трубопроводи, інші спорудження й устаткування (бурові установки, кабелі, штучні острови і т.п.), а також дипломатичні представництва держави за кордоном, космічні об'єкти. Така територія деякими авторами іноді іменується "плавучою", "літаючою", "космічною" та іншими територіями.

У міжнародному праві розрізняють демілітаризовані і нейтралізовані території. Демілітаризована територія - це така частина державної території, у відношенні якої дана держава прийняла міжнародне зобов'язання скоротити або не мати в її межах військових укріплень і споруд, визначених видів озброєнь і збройних сил. Такі території створюються на основі міжнародних угод (договорів) між заінтересованими державами з метою забезпечення взаємної міжнародної безпеки.

Цілком демілітаризовані на підставі міжнародних угод Місяць та інші небесні тіла; заходи для часткової демілітаризації Суецького каналу були передбачені Константинопольською конвенцією 1888 року; у Кореї в зв'язку з укладанням перемир'я в 1953 році була утворена демілітаризована зона вздовж 38-ї паралелі, що розділяє КНДР і Південну Корею.

Демілітаризація території нерідко супроводжується її нейтралізацією. Нейтралізована територія - поняття більш широке, що передбачає встановлення міжнародними угодами такого статусу території, при якому забороняється її використання в якості театру воєнних дій або в якості бази для ведення воєнних дій в інших районах світу.

Нейтралізація частини державної території не накладає на державу зобов'язання бути нейтральною у процесі ведення воєнних дій, але при цьому з театру воєнних дій повинна бути виключена нейтральна територія. Прикладом такої території є Магелланова протока, що за договором між Аргентиною і Чилі від 1881 року оголошена "нейтралізованою назавжди". Договором між США і Панамою 1997 року Панамський канал оголошений "постійно нейтральним". Нейтралізація Антарктики випливає з Вашингтонського договору 1959 року, де закріплено, що Антарктика використовується винятково в мирних цілях і в її межах забороняються будь-які заходи воєнного характеру.

Особливою формою нейтралізації є оголошення постійного нейтралітету держави — договірного (гарантованого) чи декларативного (негарантованого). Від постійного нейтралітету слід відрізняти нейтралітет у період ведення воєнних дій, при якому держава, що не воює, заявляє про свою неучасть у воєнному конфлікті на стороні будь-якої з воюючих держав.

Державні кордони - це фактичні чи уявні лінії на сухопутному, водному, повітряному просторі та в надрах, які визначають межі дії державного суверенітету, поширення територіального верховенства держави. Вони відділяють територію однієї держави від іншої, визначають межі державної території з усіма ресурсами, що є матеріальною умовою існування суспільства.

Ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" 1991 р. містить таке визначення державного кордону: "Державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, яка проходить по цій лінії, що визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору". Це визначення загалом відповідає тлумаченню державних кордонів у доктрині міжнародного права.

Чітке розмежування територій держав, що межують, дає можливість уникнути багатьох конфліктів між державами. Сучасне міжнародне право забороняє односторонні, а тим більше насильницькі дії зі зміни кордонів. Кордони між суміжними державами зазвичай визначаються договорами між ними.

Розрізняють сухопутні, водні і повітряні кордони державної території. Сухопутні кордони держави - це лінії, що відокремлюють сухопутну територію однієї держави від суміжної території іншої держави. Як правило, державні кордони на суші проводяться з урахуванням географічних особливостей місцевості. Такими особливостями можуть бути гори, ріки, озера і т.п.

У міжнародній практиці відомі орографічні, геометричні та географічні державні кордони.

Орографічний державний кордон - це лінія, проведена по природних рубежах з урахуванням рельєфу місцевості, головним чином по гірському вододілу і руслах прикордонних рік.

Геометричний державний кордон - це пряма лінія, яка з'єднує дві визначені на місцевості точки державного кордону і перетинає місцевість без урахування її рельєфу (минаючи, як правило, населені пункти).

Географічний державний кордон - це лінія, що проходить через визначені географічні координати і збігається іноді з тією чи іншою паралеллю або меридіаном. Такі кордони часто трапляються в Африці та Америці.

Водні державні кордони поділяють на річкові, озерні, кордони інших водойм і морські. Зокрема, річкові кордони встановлюються за домовленістю між суміжними державами, але частіше по тальвегу - лінії найбільших глибин судноплавної ріки, посередині головного фарватеру або посередині несудноплавної ріки. Озерні кордони і кордони інших водойм встановлюються, як правило, по прямій лінії, що з'єднує виходи кордону до берегів озера або іншого водоймища. Морські кордони держави утворюються зовнішніми межами територіальних вод держави або лінією розмежування територіальних вод суміжних чи протилежних держав. Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р. кожна держава має право встановлювати ширину своїх територіальних вод у межах 12 морських миль. Це передбачено і Законом України " Про державний кордон України ", який також допускає, що в деяких випадках інша ширина територіального моря України може бути встановлена міжнародними договорами України, а за відсутності договорів - відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Крім договірних кордонів, закріплених у міждержавних договорах, існують і так звані історично сформовані кордони. Головною їх особливістю є те, що вони тривалий час визнавалися суміжними державами. Це робить історично сформований кордон юридично обов'язковим для обох держав.

За міжнародним правом, процес встановлення кордону складається з двох стадій: а) делімітації; б) демаркації.

Делімітація кордону (від лат. delimito - встановлюю) — це договірне визначення лінії проходження державного кордону, яке здійснюється за допомогою крупно-масштабних карт, в яких повністю визначені населені пункти, рельєф, гідрогеографія та інші особливості місцевості. У ході делімітації договірні держави складають (по карті, без проведення робіт на місцевості) опис проходження лінії кордону, що може бути окремою статтею у самому договорі або в додатку до нього. Встановлена в такий спосіб лінія кордону наноситься на карту, яка додається до договору. Делімітація є підставою для проведення наступного етапу визначення кордону - проведення його на місцевості.

Демаркація кордону (франц. Demarcation - розмежування) - проведення державного кордону на місцевості з позначенням її спеціальними прикордонними знаками відповідно до договору про делімітацію кордонів, до якого додаються карти і описи. Демаркація здійснюється на підставі документів про делімітацію кордону. Виконується топографічна зйомка або аерофотозйомка місцевості, на підставі чого складається великомасштабна топографічна карта прикордонної смуги, встановлюються прикордонні знаки і визначаються їхні координати. Документи демаркації набувають чинності після затвердження їх відповідно до законодавства договірних сторін.

Питання демаркації вирішує Державна комісія суміжних держав. Вона визначає лінію проходження кордонів на конкретних ділянках місцевості, складає протокол-опис кордону, що демаркується, карту з його позначенням і протокол на кожний прикордонний знак.

При делімітації-і демаркації кордонів, як правило, враховуються особливості місцевості. Державний кордон на морі утворює лінія зовнішньої межі територіальних вод. На несудноплавних річках кордон проводиться по середині річки, а судноплавні розмежовуються по головному форватеру - безпечна ділянка судноплавства. Однак за згодою між сусідніми державами кордон може проходити по одному з берегів річки. На прикордонних озерах така лінія проходить по середині озера чи по прямій лінії, що з'єднує виходи сухопутного кордону до берегів озера.

Згідно з міжнародно-правовим принципом недоторканності державних кордонів суміжні держави встановлюють певний режим взаємного кордону. Цей режим державного кордону визначається сукупністю міжнародно-правових і внутрішньодержавних норм.

Для України, наприклад, національні норми, що регулюють режим державного кордону, містяться в Законі України "Про державний кордон України". У ст. 8 цього закону режим державного кордону визначається як "порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден та військових кораблів у територіальному морі і внутрішніх водах України, іноземних невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України і перебування в них, утримання державного кордону України, проведення різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України".

Демарка́ція кордо́нів (лат. demarcatio — розмежування) — проведення лінії державного кордону на місцевості з позначенням його спеціальними прикордонними знаками згідно з договорами про делімітацію кордонів і доданими до них картами та описами.

Демаркація здійснюється спільними комісіями, створюваними на паритетних засадах.

Під час робіт по демаркації проводиться топографічна зйомка або аерофотозйомка місцевості, на підставі чого складається великомасштабна топографічна картаприкордонної смуги, встановлюються прикордонні знаки (стовпи, дротяні загороди тощо) і визначаються їх топографічні координати. Про всі дії по демаркації кордонівскладаються спеціальні документи: протоколи з описом проходження лінії межі і прикордонних знаків (до протоколів додаються схеми і фотознімки цих знаків).Прикордонні знаки не підлягають довільному переміщенню, і сторони зобов'язані стежити за їх належним станом.

Перевірка раніше демаркованого кордону і відновлення або заміна зруйнованих прикордонних знаків називається редемаркацією.

Прикордонний знак на кордоні України і Росії, що встановлено поблизу населеного пункту Сеньківка в Чернігівській області, так і залишається єдиним з російського боку. Україна лише на чернігівській ділянці встановила 235 прикордонних знаків, що становить 50 відсотків від потреби.

***

Голова Держземагентства України Сергій Рудик звернувся з ініціативним листом до вищого керівництва держави про фінансування робіт з демаркації українсько-російського кордону в односторонньому порядку. Понад 200 добровольців готові виїхати до зони бойових дій і розпочати геодезичні роботи. Про це очільник земельного відомства повідомив 18 серпня на прес-конференції.

Ще наприкінці червня цього року керівник земельного відомства звернувся з листом до Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка з пропозицією провести демаркацію українсько-російського кордону в односторонньому порядку. Ініціатива Держземагентства знайшла підтримку на урядовому рівні.

Україна має право на односторонню демаркацію кордону, оскільки Росія блокує процес демаркації протягом майже п’яти років. За загальноприйнятою світовою практикою такі роботи зазвичай проводяться  спільно країнами-сусідами. Однак, з 2010 року відбулося 18 засідань українсько-російської комісії з демаркації кордону, а втім перший прикордонний знак на кордоні України і Росії, що встановлено поблизу населеного пункту Сеньківка в Чернігівській області, так і залишився єдиним з російського боку. Україна лише на чернігівській ділянці встановила 235 прикордонних знаків, що становить 50 відсотків від потреби.

Ви читаєте публікацію, підготовлену прес-службою Держземагенства України 

Слід зазначити, що на кілометр кордону повинно бути встановлено від трьох до п’яти  таких знаків. У цілому протяжність сухопутної ділянки російсько-українського кордону становить майже 1975 кілометрів.

«Роботи з демаркації можна виконати до кінця цього року, але більшу їх частку потрібно проводити безпосередньо на місцевості, – повідомив Сергій Рудик. – Для цього потрібні висококваліфіковані, добре підготовлені та оснащені, а головне відважні спеціалісти. Нині понад дві сотні патріотичних спеціалістів висловили бажання попрацювати на благо Батьківщини у гарячих точках. Я, як капітан запасу, готовий одягнути камуфляж і негайно виїхати на Донеччину або Луганщину, де найбільш складна ситуація з облаштуванням кордону».

Як відомо, нещодавно Верховна Рада України прийняла ухвалу про посилення захисту держкордону, якою передбачено негайне затвердження документів, необхідних для проведення в односторонньому порядку демаркації сухопутної ділянки кордону з Російською Федерацією, яка буде обладнана за прикладом зовнішніх кордонів Європейського Союзу.

Додаткова інформація

На сьогодні Держземагентство здійснює контроль виконання топографо-геодезичних і картографічних робіт із забезпечення демаркації українсько-молдовського державного кордону (Придністровська ділянка (452 кілометри). Зокрема, у 2014 році винесено на місцевість 22 км державного кордону, встановлено 78 прикордонних знаків, оздоблено та пронумеровано 39 прикордонних знаків, визначено координати і висоти 87 прикордонних знаків (залишилося винести на місцевість 4 км державного кордону з Молдовою). Натепер залишається встановити  20-25 прикордонних знаків та створити підсумкові демаркаційні документи.

Крім того, проведено організаційні заходи для винесення на місцевість українсько-білоруського державного кордону. Роботи розпочалися  24 червня 2014 року. Зокрема, розроблено Графічний проект місць встановлення прикордонних знаків на лінію державного кордону довжиною 500 кілометрів. Українсько-білоруський державний кордон має загальну протяжність 1084,2 км та проходить на території Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської областей.

Виснокок

Додатки

Список використаної літератури.