Історія Зеленої Брами
Сталінський наказ №270,
або Про лиху долю захисників Зеленої Брами
Василь ДОЦЕНКО
Трагічний 1941-й. Україна в полум'ї. Війна увірвалася до кожного обійстя, наповнивши його смутком і розпачем. Саме того драматичного літа на території України Червона Армія зазнала катастрофічнихвтрат. Її, здавалося 6, непереможні й могутні дивізії, корпуси та армії гинули в численних "котлах". Історики дотепер ведуть суперечку, намагаючись визначити справжню чисельність радянських військ, які влітку та восени 41-го потрапили в оточення під Уманню та Києвом. Так, на території нинішніх Кіровоградської та Черкаської областей в урочищі Зелена Брама в оточенні опинилися 6-та і 12-та арміїПівденно-Західного фронту. Особливо трагічні події розгорнулися тут у серпні. Першим, хто написав про них уже у вісімдесятих роках минулого століття, був учасник тих боїв російський поет ЄвгенДолматовський. Звичайно, відверто про все він сказати ще й тоді не міг.
Пропонуємо Історичну розвідку кіровоградця Василя Доценка, в якій глибоко проаналізовано причини поразки двох армій на території Зеленої Брами та наслідки героїчного опору радянських воїнівфашистським агресорам.
"Про одне прошу тих, хто переживе цей час: не забудьте! Не забудьте ані добрих, ані злих. Терпляче збирайте свідчення про тих, хто загинув за себе і за вас".
Юлїус Фучик.
Будучи допитливим учнем-старшокласником, я допікав свого вчителя історії запитаннями, відповіді на які надзвичайно мене цікавили на фоні розповідей мами про перші дні Великої Вітчизняної війни: як так сталося, що вже 20 липня 1941 року німецькі танки були у моїй рідній Лисянці на Черкащині, яка знаходиться за 600 км від західного кордону, де 22 червня 1941 на нашу землю прийшла найстрашніша з усіх воєн в історії людства. Відповіді булитиповими для початку 70-х років минулого століття - на нас віроломно напали і ми змушені були відступати перед переважаючими силами противника. Водночас учитель І Андрій Лаврінович Олексієнко (вічна йому пам'ять) рекомендував побільше читати і з І часом самому зробити необхідні висновки. Тема початкового етапу Великої Вітчизняної війни - одна з найбільш цікавих і водночас багата на "білі" плями. На початку серпня минулого 2006 року мені довелося бути присутнім при урочистому перепохованні у Новоархангельську віднайдених пошуковцем-подвижником А.Фартушним останків воїнів-прикордонників, що загинули з боях у районі Зеленої Брами. Рівночерез 65 років після героїчної смерті останній притулок у кіровоградській землі знайшли вісім невідомих рядових захисників кордону. Так, саме кордону, бо для бійців-прикордонників лінія фронту була лінією корону, який вонизахищали до останнього вдиху. Серед присутніх під час траурної церемонії точилися розмови про причини трагічних подій кінця липня - початку серпня 1941 року. Йшла мова і про те, що серед багатьох братських могил, депокоять-бійці 1941 року, немає жодної могили генералів - керівників радянських військ, оточених німцями в районі Умані. Чи відповідає дійсності досить поширена легенда про те, що нібито в районі Підвисокого рядовимчервоноармійцем із простої мосін-ської трилінійної гвинтівки було підбито літак, на якому намагалися втекти від оточених німцями військ високопоставлені командири Червоної Армії? На ці та інші непрості запитання янамагався знайти відповідь шляхом аналізу доступних нині документів та публікацій.
16 серпня 1941 року Ставка Верховного Головнокомандування Червоної Армії видала наказ № 270 "Про випадки боягузтва і здачі в полон та, заходи щодо припинення таких дій", у якому зі сталінською жорсткістю ікатегоричністю проаналізовано причини розгрому радянських військ на початковій стадії радянсько-німецької війни і йде мова про генералів Понєдєліна та Кирилова, які опинилися в німецькому оточенні на територіїКіровоградської області, а звідти потрапили в полон. Підписаний головою Державного комітету оборони СРСР Й.В. Сталіним, заступником голови ДКО В.М. Молотовим, маршалами Радянського Союзу С.М. Будьонним, К. Є. Ворошиловим, С.К. Тимошенком, Б.М. Шапошниковим і генералом армії Г.К. Жуковим наказ було адресовано усім членам і кандидатам в члени ЦК ВКП(б), секретарям обкомів, крайкомів, ЦК компартій союзних республік, головам обласних і крайвиконкомів, РНК республік, секретарям райкомів, міськкомів і головам райвиконкомів та міськвиконкомів. Він не підлягав опублікуванню, але в категоричній формі вимагалося зачитати його у всіх ротах, ескадронах, батареях, ескадрильях, командах і штабах. У наказі у завуальованій формі йшлося про обставини розгрому 6-ї, 12-ї і інших армій, а також про невдачі на Західному фронті. Наказ починається з тиради про те, що "не тільки друзі визнають, але і вороги наші змушені визнати, що в нашій визвольній війні з німецько-фашистськими загарбниками частини Червоної Армії, переважна більшість їхніх командирів і комісарів поводятьсябездоганно, а часом прямо героїчно". Водночас у наказі вміщена лавина прокльонів на адресу командуючих 28-ї і 12-ї армій та командира 13-го стрілецького корпусу: "Ми не можемо приховати і того, що останнім часом мали місце декілька ганебних фактів здачі в полон ворогу. Окремі генерали подали поганий приклад нашим військам.
Генерал-лейтенант Понєдєлін (невідомо з яких причин генерал-майор Понєдєлін названий генерал-лейтенантом,. -_Авт.)_ 'який командував 12-ю армією, потрапивши в оточення противника, мав повну можливість пробитисядо своїх, як це зробила переважна більшість частин його армії. Але Понєдєлін не проявив необхідної наполегливості і волі до перемоги, піддався паніці, злякався і здався в полон ворогу, вчинивши в такий спосіб злочин передБатьківщиною, як порушник військової присяги.
Командир 13-го стрілецького корпусу генерал-майор Кирилов, який потрапив в оточення німецько-фашистських військ, замість того, щоб виконати свій обов'язок перед Батьківщиною, організувати ввірені йому частини длястійкого опору противнику і виходу з оточення, дезертирував з поля бою і здався, в полон ворогу. В результаті цього частини 13-го стрілецького корпусу були розбиті, а деякі з них без серйозного опору здалися в полон".
На підставі наказу Ставки № 270, проти генералів Понєдєліна Павла Григоровича і Кирилова Миколи Кузьмича військовою прокуратурою були порушені кримінальні справи за обвинуваченням їх у зраді Батьківщині. СуддіВійськової колегії Верховного Суду СРСР заочно засудили їх 13 жовтня 1941 року до розстрілу. Відразу спрацювала машина переслідування - постраждали рідні Понєдєліна і Кирилова. Так зване "Особое совещание при НКВДСССР" 12 жовтня 1941 року засудило дружину та батька Понєдєліна як "членів сім'ї зрадника Батьківщини" до 5 років виправно-трудових таборів, а військовий трибунал Приволзького військового округу 19 жовтня 1941 рокузасудив дружину Кирилова до 5 років заслання в Красноярський край. Генерали стали жертвами політичних і військово-стратегічних прорахунків осіб, що підписали наказ Ставки № 270. Сам же документ став вироком усімбійцям та командирам Червоної Армії, які незалежно від яких причин потрапляли до німців у полон - їх оголошували дезертирами і зрадниками Батьківщини.
До речі, на засіданні Пленуму ЦК КПРС у жовтні 1957 року між тодішнім, лідером КПРС Хрущовим М.С., який на момент трагічних подій з оточенням 6-ї і 12-ї армій був членом військової ради Південно-Західного фронту, імаршалом Радянського Союзу Жуковим Г.К., підпис якого стоїть під наказом №270, виникла гостра дискусія з приводу того, хто винен у трагедії тисяч людей.
За матеріалами газети Народне слово.-2007.-№87, №89, №91, №92, №95