Місток, що з'єднує

На фото сучасний міст через р.Синюху

З часів заснування двох на­селених пунктів Торговиці та Новоархангельська, між ни­ми не було належного зв'язку, бо не було постійного ні кам'я­ного, ні дерев'яного містка. Між цими поселеннями існу­вало 3 греблі, по обидва боки яких були працюючі млини. Найбільш придатною для пе­реходу, а часом і для переїзду кіньми, була середня гребля . З торговицької сторони там знаходився млин. Метрів 300-400 вниз по течії кожного року рано навесні після льодоходу, повені там будували тимчасо­вий міст, а пізно восени роз­бирали. І так щороку. В 1914 році на місці сучасного мосту був збудований дерев'яний, який був приблизно вдвічі ни­жчий за сучасний, але відпо­відав своєму призначенню. Він довго не проіснував. В 1918 ро­ці, влітку, денікінці відступали. Облили гасом міст і запалили, а також встановили на дорозі проти Варварівської церкви гармату і прямим наведенням стріляли снарядами по мосту, не даючи його гасити. Міст був зруйнований вщент. Знову довелося на старому місці, там же внизу по течії будува­ти новий місток.

В 1928 році в с. Торговицю приїхав молодий, кремез­ний чоловік, вище середнього зросту, з поношеним портфе­лем у руках. Це був Григо­рій Степанович Коляденко — майстер по будівництву мос­тів, заявивши: «Я приїхав че­рез річку Синюху будувати залізобетонний міст». Швид­ко набрав каменярів. Залуна­ли вибухи, —то зривали скелі тут же, на березі річки. Загу­пали важкі молоти — то роз­бивали великі кам'яні глиби на дрібні шматки. Підводами під­возили камінь до місця будів­ництва. Згодом приїхала його дружи­на з двома дітьми (старший хлопчик Петро і молодша дів­чинка Євдокія).

Невдовзі з станції Тальне по­чали підводами завозити бу­дівельні матеріали: велику кі­лькість цементу, різноманітні лісоматеріали (дошки, брус­ки), арматурне залізо, малі ва­гонетки, до них вузькі рейки. Привезли камене-дробильну установку для виробництва щебеню, а потім волами доставили нафтовий двигун для приведення в рух дробар­ки. На ньому став працювати мотористом торговицький чо­ловік Тепійський Іван. Тут же на березі швидко збудували дві кузні. Ковалями стали працю­вати брати Колосюки — Назар і Олексій. Насамперед, змуру­вали берегові опори, а потім приступили до мурування про­міжних кам'яних опор. Щодня працювало по 20-25 чоловік. Всіма роботами керував сам Коляденко. Заробіток складав 3-5 карбованців у день в зале­жності від виду роботи. Вар­тість будівництва оплачувала держава. Слід зауважити, що пара новеньких чобіт на базарі коштувала від 3-4 карбованців, а пуд пшениці — 1 карбованець. В цьому році малярні роботи були закінчені.

З настанням тепла в 1929 році був виготовлений дерев'яний каркас у вигляді величезного корита на всю довжину моста для заливки його верхньої стелі. Посилено готували ма­теріал для заливання, стелили залізну арматуру і в цьому ж році верхнє полотно мосту бу­ло готове. В 1930 році в основ­ному насипали насип, землю возили однокінними возами. Ставили бокові перила. Влітку 1930 року міст був готовий до експлуатації. Це була велика радість для жителів обох на­селених пунктів.

Навесні 1932 року велика по­вінь перелилась через міст і забрала праву сторону наси­пу. Довелося наново з торго­вицької сторони насипати на­сип. В 1944 році на початку бе­резня німецькі війська поспіш­но відступали під ударами че­рвоних частин в напрямі на м. Умань. Щоб перешкодити їх на­ступу, німецькі сапери висади­ли в повітря лівобережну час­тину моста. На другий день ра­дянські сапери приступили до будівництва цієї половини з де­рева і швидко закінчили. В 50-х роках дерев'яну частину було замінено на залізобетонну та­кого самого вигляду.

Технік-будівельник Григорій Степанович Коляденко прожи­вав з дружиною в с. Торговиці до кінця свого життя. Син Пе­тро через хворобу помер, за­лишивши після себе двох си­нів. Дочка Євдокія Григорівна стала вчителькою і весь час працювала в школі в селі Пі­щаний Брід. З будівельників мо­ста нікого в живих немає, а ми, хлопчаки 6-8 років, там щодня бігали і спостерігали за будів­ництвом.

О. МОРОЗ, пенсіонер, уродженець с. Торговиці.

м. Київ.