Зелена брама поетичним рядком
Згадаймо серпень 41-й...
Згадаймо серпень, сорок перший.
Зелену Браму, що горить в вогні,
І змучених у відступах солдатів,
що насмерть стали на лісній межі.
Земля здригається від вибухів снарядів,
від зливи пуль решетиться листва,
навколо зойки, крик і ревище гарматів,
й їдучий дим, бо то горять хліба.
І ранений радист, неначе клятву,
над рацією повторя слова:
"Я Сокіл, Сокіл, відгукнися, Зірко,
ми у кільці і виходу нема".
Під дубом генерал зібрав всіх командирів:
"Прошу без паніки! Бійців усіх зібрати,
все, як належить, організувати,
всі документи, друкарню і знамена,
тут, на узліссі закопать.
А всім бійцям, хто ще тримає зброю,
окремі групи формувать,
й коли настануть сутінки вечірні,
продовжувати далі відступать!".
А ворог б"є, і вже немає сили,
це пекло переносити й терпіть,
навколо вбиті й ранені солдати,
від спраги гинуть: "Хоч ковток попить".
"Ти потерпи браток, ось скоро ранок,
на трави впаде ранішня роса".
І від цих слів мороз біжить по плечах,
а по щоках непрохана сльоза.
Води нема. Збираємо коріння і ягоди,
хай ранені їдять,
сил вже нема, але допоки живі,
за Батьківщину будемо стоять.
А Брама не мовчить. Хоча й не дружнім хором,
а все ще б"є по фріцових рядах,
й ми не здамося, поки є чим битись,
і поки зможем зброю ще тримать.
Тим, хто лишивсь живий і вибрався із пекла,
наказуєм про все це розказать,
Зелену Браму, тисячі полеглих
допоки живі пам"ятать.
Ми вмерли за дуби оці зелені
і за налиті колосом поля,
за мирне небо на усій планеті,
за батька, матір, дружину і дитя.
Хай ваша пам"ять буде нам знаменом,
що над могилою опущене бринить,
не забувайте серпень, сорок перший.
й Зелену Браму, що в вогні горить.
Валентина Сергієнко с.Підвисоке
Зелена Брама
(Є. Долматовському)
Зелена Брама, Зелена Брама
моє ти горе, моя ти рана.
В очах і досі дуби високі,
сади вишневі у Підвисокім.
Гарячий серпень, червоні вежі,
Земля і небо в вогні пожежі,
А ми в кільці, як у безодні,
Такі безстрашні, страшні й голодні.
У рукопашну йдемо в атаки
І гнівом палим фашистські танки.
А зверху строчить фашистська рама,
і знову лізе орда погана.
Зелена Брама, Зелена Брама,
моя ти совість, моя ти рана.
Не раз ішли ми в тій круговерті,
В диму, в пилюці,
На зустріч смерті.
Стискала горло їдка задуха,
Немов кипіла руда Синюха.
Вогонь хлібами,
Вогонь в діброві,
Поникли трави липкі від крові.
Так ще не було, горять осоки,
Упало сонце за Підвисоким,
І світ покрився густою тьмою
Від тої бурі, від того бою.
Навколо пекло,
навколо драма,
і від снарядів на ямі яма.
А в мене в грудях – болюча рана,
Зелена Брама, Зелена Брама.
Полки риділи, вмирали роти,
та нас німоті не побороти,
хоч нас місила нечиста сила,
на різних схилах крутих могилах.
Хоч нас карали людські докори,
де не вмирали як метеори,
і пробивались на Ятрань, Тікич
з кільця би вийти боротись тільки.
Як не на фронті, то в партизанах,
за тебе люба, земля кохана.
Моя ти гордість, печаль багряна,
Зелена Брама, Зелена Брама.
Яків Івашкевич,
с. Пальчик, Катеринопільського району
Біля обеліска
В тривожну мить – за правду і за волю,
За матерів, сестер, дітей-сиріт –
За все життя піднявся ти до бою
У 20 літ. У юних 20 літ.
Якраз тоді, як ти ішов до бою
Якраз тоді – у перших 20 літ,
Тобі судилось заступить собою
Від смерті – світ. Від смерті - цілий світ.
І гострій кулі, посланій вбивати,
Ти заступив дорогу назавжди.
Ровеснику, мій старший брате,
Не вмер ти, ні. Ти у мені живий.
І мирний день крокує по планеті,
Іде життя – нема йому кінця.
І юнь кладе до ніг твоїх букети,
До ніг твоїх кладе свої серця.
Федір Пилипенко
Свинцева зав’юга
Стискала підкову,
Оточував ворог, повзучий, як гад.
Окоп і два друга,
Та гілля дубове –
Священний рубіж, де ні кроку назад.
Окоп за окопом
Вмирав… Та не здався!
Вже вкотре відбита атаки навала.
Лукава Європа
Соромиться завше,
Яка їй тут слава ганебна дісталась.
Зелена Брама, Зелена Брама –
Надійний щит в лихій борні.
Про тебе хай луна звитяга
Вже скільки літ по тій війні.
І шепчуть тополі
Крізь ночі і днини,
А пам’ять про тебе долає віки.
Засіяне поле,
Де квітне калина,
Родити не може, бо зерна – кістки.
…В пекельнім двобої
За честь України
Піднялися вої –
І ворог упав…
Ніхто і ніколи
У світі єдинім
Свободу народу мого не здолав.
Зелена Брама – не «біла пляма»
Надійний щит в лихій борні.
Низький уклін тобі і шана
Вже скільки літ по тій війні.
Федір Пилипенко
Я вновь возвращаюсь…
Побратимам 6-й и 12-й армий, пришедшим в Зелёную браму
село Подвысокое, от границ нашей Родины.
Я вновь возвращаюсь к проклятой войне,
К мгновению грозного лета.
Стою я у смерти на той стороне,
у жизни стою я на этой.
И вижу друзей, побратимов своих
в тех первых бомбёжках, пожарах.
И всех командиров, старшин боевых,
и всех молодых комиссаров.
Стоят батальоны на всём рубеже
границе великой державы.
И плавятся лица с штыками уже,
горят города, переправы.
И мы обещали им снова прийти,
а утром бой снова жестокий
десанты, десанты на нашем пути,
хоть выбор дорог и широкий.
И глаз генералов так к карте прирос,
как будто ладони к прикладам,
и пристально смотрит на нас Кирпонос
(ему бы дожить до Парада!).
Он видел свой Киев в июльском дыму:
плывут журавли в небе синем.
Перед Украиной, я знаю в долгу,
В долгу я и перед Россией!
Он думал за весь Юго-Западный фронт:
«А что же там Жуков и Сталин?»
В кровавых пожарищах стыл горизонт,
С мартенов броню отливали.
А там, за Уралом, варили металл,
ковали мечи для Победы.
Я встретил бойца на смертельном пути,
он был с девяносто девятой.
Фашистский он танк разорвал на куски –
не смог в строй вернуться обратно.
Шёл танк на него. И смеялись враги,
шнапс пили, сидели на танке:
- Я! Сталин капут! Ты до Вольги беги!
Ты Колька или ты Иванька?
Маркушин бежал, задыхался, бежал,
а танк обжигал бронёй ноги…
Но он под рубашкой гранаты держал,
швырнул под броню на дорогу.
И вдруг сколыхнулась от взрыва земля,
Маркушин добил всех фашистов,
И раненый сам он упал, его я
как птицу нашёл в поле чистом.
Гусятино помню, там друг мой лежит
с пробитою каской осколком.
Бочарников только шептал: «Отомсти,
иди хоть на тигра с иголкой!»
Оставили Винницу. С Бара ушли,
Оратов и Умань горели…
Солдаты в Зелёную браму зашли.
Сады в Подвысоком шумели.
Кто чистил винтовку, а кто уже спал,
неспавший от самой границы,
кто сочные вишни пучками срывал,
я слушал шум спелой пшеницы.
Считали патроны, как малых птенцов.
Танкисты смеялись от сердца,
рассказывал им генерал Огурцов,
как «брил» он в Радехове Клейста.
И плотно сомкнулось вражье кольцо
из пушек и танков гуденьем…
Луна полыхала гарячим свинцом,
рассвет приближал час сраженья.
Здесь бой разгорится, тот яростный бой,
бой русский во славу Отчизны.
Сказал комиссар нам, как мы молодой:
«Дороже нам Родина жизни!»
И я возвращусь, и приду к тебе вновь,
и стану как сын на колени:
Пусть в Брамовых листьях пульсирует кровь,
Кто пролил её в тех сраженьях!
Семен Бондаренко м. Зугрес
МОЛОДЕ ПОКОЛІННЯ, ПАМ’ЯТАЙ
Вік – ХХ-й. Рік – 41-й.
Початок війни: 22 червня.
Блиснула блискавка. Вдарив грім.
Завітала біда в кожний дім.
Найкоротша ніч і кривавий ранок.
У свій час буде бій і в Зеленій Брамі…
Прокотилась чумою по країні війна
Все минулось – та пам’ять навіки жива.
Доля сирітська, сльози днів і ночей
Зламані крила мільйонів людей.
Пекло концтаборів… Чужини гіркий біль.
Остарбайтер… В’язні – німий крик матерів.
Пам’ятай, молоде покоління, про те,
Як був зрошений кров’ю червоною степ.
Хай не зникне туманом у мареві днів
Подвиг тих, хто здобув Перемогу у грізній війні.
Мені і тобі…
Тобі і мені…
Мені і тобі…
Юрій Кирилюк
ЗЕЛЕНА БРАМА
Вже сотий бій, вже сота ніч,
Уже від сонця одна пляма.
Дев’ятий день, дев’яту ніч
Стоїть на смерть Зелена брама.
Зелена брама,
Зелена брама!
З віками будуть гомоніти
Про подвиг твій святіший храма
Дуби і клени-інваліди.
Зелена брама –
Святіша храма.
«Синочку мій, героєм будь» -
Благає дома кожна мати,
І просить кулі обминуть…
Кругом ревма ревуть гармати.
Зелена брама,
Зелена брама!
З віками будуть гомоніти
Про подвиг твій святіший храма
Дуби і клени-інваліди.
Зелена брама –
Святіша храма.
В останній бій, в останню січ
Солдатів кличуть комісари.
«А може, братці, у цю ніч
живі прорвемось крізь пожари».
З віками будуть гомоніти
Про подвиг твій святіший храма
Дуби і клени-інваліди.
Зелена брама –
Святіша храма.
Ще було сил, та чим стрілять?
Невже настане сумна драма?
Іде у ріст ворожа рать –
стоїть на смерть Зелена брама.
З віками будуть гомоніти
Про подвиг твій святіший храма
Дуби і клени-інваліди.
Зелена брама –
Святіша храма.
Л.Ходзіцький
Что такое Зелёная брама?
Что такое Зелёная брама?
- Средь холмов украинской земли
Есть урочище или дубрава
От путей магистральных вдали.
Это место суровых событий,
Не записанных в книгу побед,
Неизвестных, а может, забытых…
Как узнать их потерянный след?
Уступить мы не смеем забвенью
Тех страниц, опалённых войной:
Как сражались войска в окруженье,
Насмерть встав на опушке лесной,
И ценой своей жизни сумели
На пылающих тех рубежах
Приблизительно на две недели
Наступленье врага задержать.
…Пусть война станет мирным потомкам
Из легенд лишь известна, из книг,
Пусть из песен узнают о том, как
В бой вступали граната и штык,
Но должны стать навеки живыми
Наши братья из братских могил,
Чтоб фамилию, отчество, имя
Начертать мы на плитах могли.
Из безвестья Зелёная брама
Проявиться должна, наконец:
Тайна жжет, как открытая рана,
Ясность - это заживший рубец,
Долгий поиск ведётся с расчетом,
Чтоб под натиском фактов и дат
Дать - пока безымянным - высотам
Имена неизвестных солдат.
Е.Долматовский