Голодомор на шпальтах районної газети "Колос"

______________________________________________________________________

У ЦИХ СПОГАДАХ – ПРАВДА І БІЛЬ

30 листопада 2013 року українці всього світу візьмуть участь в акціях з нагоди Міжнародного відзначення 80 річниці Голодомору 1932-1933 років в Україні. Голод та репресії завдали українському народу непоправних втрат, поставили під загрозу саме його існування. Але роки геноциду не зламали одвічного прагнення українців до свободи. Ми вистояли.

Ще живі люди, які пам'ятають Голодомор і можуть розповісти про той жахливий час. Це шанс засвоїти урок історії не заочно, за підручниками, а через болючі спогади очевидців. Їх розповіді повертають із небуття тисячі невинно занапащених душ.

Районна організація Суспільної служби України відгукнулася на звернення Міжнародного координаційного комітету Світового конгресу українців і взяла активну участь у спільних проектах: «Спогади скорботи», «Подорож пам'яті і торжества», «Повернення із забуття». Метою цих проектів є встановлення зв'язків з очевидцями Голодомору, задокументування і оприлюднення свідчень, як доказу тоталітарних дій сталінського режиму.

Сьогодні районна організація ССУ подає до уваги читачів розповідь Миколи Степановича Ткачука з Підвисокого (на жаль, вже покійного), розміщену в народній книзі-меморіалі, яка вийшла у світ у видавництві «Радянський письменник» в 1991 році. Ось як він згадує ті часи:

— Нас було в сім'ї п'ятеро: батько, мати і троє дітей — сестра Мотя, я і маленька сестричка Валя, котрій ішов другий рочок від народження. Батьки були простими селянами. Тато — учасник імперіалістичної війни, повний кавалер ордена святого Георгія. Жили ми в звичайній хаті, зліпленій з ліщини та верби. Одна половина на два вікна була закінчена, а друга ще ні. Батько мій узявся хазяйнувати в період НЕПу. Мав двох коней, корівчину і трьох овець, яких стригли на вовну для свиток.

І от настали 1932-1933 роки. Почалася колективізація. Батько зразу не записався в колгосп, а придивлявся, прицінювався до обстановки. Одного похмурого дня прийшли до нас із «розправи» люди, стягнули із жердки кожух, батькову кирею,

забрали рядна, зоставили лише люльку під сволоком. Забрали й батька в «холодну». Днів через п'ять він повернувся, пішов працювати у радгосп за 4 кілометри від села, мав пайку хліба і кулешу. Хліб приносив нам додому. І от на початку літа 1932 року його не стало — помер з голоду. А через тиждень померла мама. Зосталось нас трійко, які не могли дати собі ради, адже найстаршій сестрі було 10 років. Тяжко все згадувати, але треба. Не для себе, для нащадків.

Не хочеться описувати наше життя докладно після смерті батьків. Були в інтернаті при колгоспі. В селі їх було чотири (чотири колгоспи і кожен мав свій інтернат). Тяжкі роки...

Був на фронті, брав участь у боях. Зустрічався із союзними військами на Ельбі. Служба в армії, потім робота. І от вже пенсія. Після Великої Вітчизняної війни за наказом «самого верховного» мого батька реабілітували, прирівняли до Героя Радянського Союзу як повного Георгіївського кавалера. Та мені від цього не легше. Тяжка рана на серці і спогади залишилися на все життя.

ВАЛЕНТИН ЖИВОТОВСЬКИЙ,

голова райорганізацїї Суспільної служби України.

Колос. - 2013. - 2 квітня.

______________________________________________________________________

УКРАЇНА ПАМ'ЯТАЄ - СВІТ ВИЗНАЄ

14 лютого 2013 року складові організації Світового Конгрессу Українців (СКУ) та Міжнародний координаційний комітет СКУ в справі Голодомору звернулися до українців, української діаспори і закликали до міжнародного відзначення 80 річниці Голодомору 1932-1933 років в Україні. В центрі уваги цьогорічного відзначення — очевидці, жертви голодомору та їх нащадки, а також їхні свідчення та історії, які міцно закарбувалися в пам'яті нашого народу і зміцнили бажання жити в незалежній Українській державі. До районної організації Суспільної Служби України звернувся Міжнародний координаційний комітет Світового Конгресу Українців з проханням залучити до участі у цьому заході якнайбільшу кількість очевидців тих подій, а уакож представників усіх українських громад та державних високопосадовців країн, в яких вони проживають, зокрема тих держав, які визнали голодомор геноцидом.

Міжнародний координаційний комітет Світового Конгресу Українців у справі Голодомору запрошує українську діаспору до активної участі у спільних проектах: «Спогади скорботи», «Подорож пам'яті і торжества», «Повернення із забуття». Головною метою цих проектів є встановлення зв'язків з очевидцями Голодомору і їхніми нащадками у всьому світі, задокументування і оприлюднення свідчень, як живого доказу злочинних дій тоталітарного сталінського режиму. Таким чином, ми сприятимемо поширенню знань про Голодомор, попередженню подібних трагедій у світі.

Районна організація Суспільної Служби України просить всіх жителів Новоархангельщини підтримати ці та інші тематичні проекти Світового Конгресу Українців, про які ми інформуватимемо населення. Це дозволить більше дізнатися про цю трагічну сторінку і в історії нашого району.

ВАЛЕНТИН ЖИВОТОВСЬКИЙ,

голова районної організації

Суспільної Служби України.

Колос. - 2013. - 23 лютого.