Вишнёвое творчество


Максім Багдановіч

Па-над белым пухам вiшняў

Па-над белым пухам вiшняў,

Быццам сiнi аганёк,

Б'ецца, ўецца шпаркi, лёгкi

Сінякрылы матылёк.


Навакол ўсё паветра

Ў струнах сонца залатых, —

Ён дрыжачымi крыламi

Звонiць ледзьве чутна iх.


I лiецца хваляй песня —

Цiхi, ясны гiмн вясне.

Цi не сэрца напявае,

Навявае яго мне?


Цi не вецер гэта звонкi

Ў тонкiх зёлках шапацiць?

Або мо сухi, высокi

Ля ракi чарот шумiць?


Не паняць таго нiколi,

Не разведаць, не спазнаць:

Не даюць мне думаць зыкi,

Што ляцяць, дрыжаць, звiняць.


Песня рвецца i лiецца

На раздольны, вольны свет.

Але хто яе пачуе?

Можа толькi сам паэт.


Михаил Исаковский

Вишня

В ясный полдень, на исходе лета,

Шел старик дорогой полевой;

Вырыл вишню молодую где-то

И, довольный, нес ее домой.

Он глядел веселыми глазами

На поля, на дальнюю межу

И подумал: «Дай-ка я на память

У дороги вишню посажу.

Пусть растет большая-пребольшая,

Пусть идет и вширь и в высоту

И, дорогу нашу украшая,

Каждый год купается в цвету.

Путники в тени ее прилягут,

Отдохнут в прохладе, в тишине,

И, отведав сочных, спелых ягод,

Может статься, вспомнят обо мне.

А не вспомнят — экая досада,—

Я об этом вовсе не тужу:

Не хотят — не вспоминай, не надо,—

Все равно я вишню посажу!»


Іван Гушчынскі

Вішні

Стомленае сонца

Ў кошык вішань ўпала.

Ой, чаму ж для хлопца

Гэтых вішань мала?

Не частуй, красуня,

Вішняй каля хаты:

Нос суседка суне,

Блізка мама, тата.

Пахне вішняй спелай

І салодкай самай

Твая шчочка злева,

Твая шчочка справа.

Не дрыжы ты голлем,

Вішняк чырванюткі.

Ды за ўсё найболей

Пахнуць вішняй губкі.

-У цябе, Ванюха,

Нос – ой не дурак!

Толькі ты панюхай

Лепей мой кулак.

І калі ты самы

Сярод ўсіх насаты –

Йдзем тады да мамы,

Йдзем тады да таты.