Вишнёвое творчество
Максім Багдановіч
Па-над белым пухам вiшняў
Па-над белым пухам вiшняў,
Быццам сiнi аганёк,
Б'ецца, ўецца шпаркi, лёгкi
Сінякрылы матылёк.
Навакол ўсё паветра
Ў струнах сонца залатых, —
Ён дрыжачымi крыламi
Звонiць ледзьве чутна iх.
I лiецца хваляй песня —
Цiхi, ясны гiмн вясне.
Цi не сэрца напявае,
Навявае яго мне?
Цi не вецер гэта звонкi
Ў тонкiх зёлках шапацiць?
Або мо сухi, высокi
Ля ракi чарот шумiць?
Не паняць таго нiколi,
Не разведаць, не спазнаць:
Не даюць мне думаць зыкi,
Што ляцяць, дрыжаць, звiняць.
Песня рвецца i лiецца
На раздольны, вольны свет.
Але хто яе пачуе?
Можа толькi сам паэт.
Михаил Исаковский
Вишня
В ясный полдень, на исходе лета,
Шел старик дорогой полевой;
Вырыл вишню молодую где-то
И, довольный, нес ее домой.
Он глядел веселыми глазами
На поля, на дальнюю межу
И подумал: «Дай-ка я на память
У дороги вишню посажу.
Пусть растет большая-пребольшая,
Пусть идет и вширь и в высоту
И, дорогу нашу украшая,
Каждый год купается в цвету.
Путники в тени ее прилягут,
Отдохнут в прохладе, в тишине,
И, отведав сочных, спелых ягод,
Может статься, вспомнят обо мне.
А не вспомнят — экая досада,—
Я об этом вовсе не тужу:
Не хотят — не вспоминай, не надо,—
Все равно я вишню посажу!»
Іван Гушчынскі
Вішні
Стомленае сонца
Ў кошык вішань ўпала.
Ой, чаму ж для хлопца
Гэтых вішань мала?
Не частуй, красуня,
Вішняй каля хаты:
Нос суседка суне,
Блізка мама, тата.
Пахне вішняй спелай
І салодкай самай
Твая шчочка злева,
Твая шчочка справа.
Не дрыжы ты голлем,
Вішняк чырванюткі.
Ды за ўсё найболей
Пахнуць вішняй губкі.
-У цябе, Ванюха,
Нос – ой не дурак!
Толькі ты панюхай
Лепей мой кулак.
І калі ты самы
Сярод ўсіх насаты –
Йдзем тады да мамы,
Йдзем тады да таты.