Новгород-Сіверський повіт

Новгород-Сіверський повіт


Новгород-Сіверський повіт
 
  1. Вишневські
  2. Володковичі 
    Правдоподібно зі Жмуді походив Саму'ш Володкович. Заслу­ жений під час московської експедиції (1616-1618 рр.) вояк, у 1624 р. отримав денним правом 20 волок на берегах р. Дівиця, де заснував однойменне містечко. З невідомих причин у 1627 р. 
    він відчужив Дівицькі ґрунти Станіславові Пянчинському, в май­ бутньому чернігівському земському підсудкові й судці. Нато­ мість, С. Володковичу дісталася від Олександра Липського час­ тина поселення Некрасове у Новгород-Сіверському повіті. За­ міна була явно нерівноцінною - Дівиця розташовувалася в най­ більш економічно продуктивній частині Чернігово-Сіверщини, чого аж ніяк не можна сказати про Некрасове. Мабуть, тому Саму'ш знайшов можливість залишитися неподалік Дівиці. Напри­ кінці того ж року він названий серед шляхтичів, що увійшли до хоругви ланової оборони, осадженої в околицях Ніжина. За цим привілеєм С. Володкевич отримав 8 волок у Дівицьких і Лосино- гловських землях. Джерела опосередковано свідчать, що Самуїл виконував функції осадчого у Дівицькому ключі Адама Кисіля, зокрема неподалік Дівиці осадив фільварок над р. Південка. 
    Петро Кулаковський. Наплив шляхти Великого князівства Литовського на Чернігово-Сіверщину (1618-1648 рр.) .
  3. Галабурди
    Достеменно невідомо, чи саме в цій хоругві під час москов­ ської кампанії служив Марко Васильович Гарабурда, що у 1624 р. 
    отримав поселення Борщів, поблизу Новгорода-Сіверського. 
    Натомість джерельно підтверджено, що два його сини - Ян і Ґабріель, відбували службу саме в хоругві С. Паца. За плечима Яна була багата військова кар’єра. Участь в кількарічній облозі Смоленська (1609-1611 рр.), московській експедиції королевича Владислава, одній з кампаній в Лівонії - ось неповний послуж- ний список цього сина Марка. Він встиг послужити не лише в хоругві С. Паца, але й хоругві смоленського воєводи Олек­ сандра Корвіна-Ґонсевського. Під час взяття московськими вій­ ська взимку 1632 р. Новгорода-Сіверського Ян потрапив до по­ лону. Повернувся додому у 1634 р. й ще з десяток років фіксує­ ться на Чернігово-Сіверщині. Володів рядом населених пунктів (Денисовичі, Лукине, Борщів (по батькові), щодо яких здійсню­ вав або намагався здійснити трансакції. Його дружиною була Софі Мілядовська. Тнтпий син Марка - Ґабріель також воював під керівництвом С. Паца. Землеволодільцем на Чернігово-Сівер­ щині став після того, як у 1629 р. брат Ян поступився йому селищем Лукине. Жив і, правдоподібно, відбував службу у Нов- городі-Сіверському. Так само, як і брат, після взяття москов­ськими військами міста потрапив в ув’язнення, яке мав відбути у Рильську. Подальша його доля нам невідома.
    До шляхетської корпорації регіону увійшли також і Олек­ сандр та Ольбрихт Яновичі Гарабурди. Олександр названий жовніром хоругви смоленського каштеляна Бальтазара Стравін- ського. У 1629 р. був учасником інфлянтської кампанії. Того ж року разом з братом Ольбрихтом отримав внаслідок поступки Яна Марковича Гарабурди поселення Денисовичі й Городище у Чернігівській Сіверщині. Також з братом після взяття москов­ ськими військами Новгорода-Сіверського потрапив до москов­ ського полону. 1636 р. Олександр здійснив трансакцію щодо своїх частин у Денисовичах і Городищі на користь Яна Кунин- ського і Еви Стравінської. Ольбрихт, крім служби в хоругві Б. Стравінського, зафіксований також як товариш хоругви С. Па- ца. Він уклав вдалий шлюб - з Геленою Стравінського, наслід­ ком якого стала поступка О. Гарабурді з боку Е. Стравінського сіл Чаусів і Вітельм та цілого ряду запустілих селищ на Чер- нігово-Сіверщині. У всьому іншому його доля була подібна до бра­ тової (полон, трансакція маєтностей Я. Кунинському й Е. Стравінській).
    Невідомо з якої лінії Гарабурд походив Адам. Учасник мос­ ковської експедиції, 1620 року отримав ленним правом селище Ргощ, неподалік Чернігова.
    Петро Кулаковський. Наплив шляхти Великого князівства Литовського на Чернігово-Сіверщину (1618-1648 рр.) .
  4. Грязні
  5. Жеребили
  6. Каліцькі Як і у випадку зі шляхетськими ленними володіннями, рицарські ланові наділи 
    можна було відчужувати за умови виконання набувачем військової служби на ко-
    ристь замку. Так, у березні 1645 р. ленні володільці волок на Крупичполі товариші 
    місцевої козацької хоругви Олександр Кутиський, брати Мацей і Павло Жеребили 
    та Роман Погожельський уступили свої лани (по 8 волок; брати Жеребили володіли 
    ланом спільно) Миколаєві Своротовському (8 волок) та Бальцеру Каліцькому (16 
    волок)30. 
    30. РГАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Д. 214. – Л. 331–332 зв.
  7. Керло
    З Великим князівством Литовським був зв’язаний і наступ­ ний підкоморій (до березня 1635 р. обох повітів, а протягом березня-листопада цього ж року лише Новгород-Сіверського) Даджибог Керло. Його не можна назвати вихідцем із Князів­ ства - 1623 р. він як заслужений перед Річчю Посполитою інозе­ мець отримав потвердження індиґенату - польського шляхет­ ства. Однак і за місцем проживання і за родинними зв’язками (дружина - Кристина Воловичівна) він був, поза всіляким сум­ нівом, ближче до литовської шляхетської корпорації. Даджибог взяв активну участь у воєнних експедиціях 1600-1618 рр., був одним з найближчих слуг королевича Владислава Вази, дослу­ жившись до посади генерального економа його двору. На тери­ торії Чернігово-Сіверщини володів лише одним поселенням - село Сенявиним. Підкоморій і його родина мали більш міцні позиції на Стародубській Сіверщині. Тут його син Ґабріель за­ фіксований як почепський державця і стародубський. маршалок. 
    Петро Кулаковський. Наплив шляхти Великого князівства Литовського на Чернігово-Сіверщину (1618-1648 рр.) .
  8. Колчицькі 22 червня 1668 р. королівська канцелярія на прохання сенаторів видала потвердний привілей для ніжинської козацької хоругви:  отримав підтвердження на 24 волоки Криштоф Колчицький. 39. Пам’ятки історії Східної Європи. Джерела XV–XVII ст. – Острог; Варшава; Москва: Print House, 1999. – Т. V: Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652–1673 рр. / Підгот. П. Кулаковський. – С. 425–427; AGAD. – Sigillata. – Sygn. 10: Księga sigillat za kanclerstwa Jana Leszczyńskiego, 1663– 668. – K. 202
  9. Корчевські 22 червня 1668 р. королівська канцелярія на прохання сенаторів видала потвердний привілей для ніжинської козацької хоругви:  отримав підтвердження на 24 волоки Колчевський. 39. Пам’ятки історії Східної Європи. Джерела XV–XVII ст. – Острог; Варшава; Москва: Print House, 1999. – Т. V: Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652–1673 рр. / Підгот. П. Кулаковський. – С. 425–427; AGAD. – Sigillata. – Sygn. 10: Księga sigillat za kanclerstwa Jana Leszczyńskiego, 1663– 668. – K. 202
  10. Кринські
  11. Кутиські  
    Як і у випадку зі шляхетськими ленними володіннями, рицарські ланові наділи 
    можна було відчужувати за умови виконання набувачем військової служби на ко-
    ристь замку. Так, у березні 1645 р. ленні володільці волок на Крупичполі товариші 
    місцевої козацької хоругви Олександр Кутиський, брати Мацей і Павло Жеребили 
    та Роман Погожельський уступили свої лани (по 8 волок; брати Жеребили володіли 
    ланом спільно) Миколаєві Своротовському (8 волок) та Бальцеру Каліцькому (16 
    волок)30. 
    30. РГАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Д. 214. – Л. 331–332 зв.
  12. Лубковські 
    Утім, у бурхливі часи козацької 
    революції статус значив менше, ніж особиста відданість королю. Тому після смерті 
    Я. Пянчинського у січні 1649 р. король Ян Казимир призначив ротмістром над кру-
    пичпольськими козаками вихідця з коронного війська Яна Лубковського25.
    23. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 176. – К. 116–116v.
    24. РГАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Д. 214: Akta metriki ruskiey... (1633–1635, 1643, 1645, 
    1647). – Л. 331–332; Kułakowśkyj P. Urzędnicy ziemscy Czernihowszczyzny i Siewierszczyzny 
    (do 1648 r.) // Studia Źródłoznawcze. – Warszawa: DIG, 2000. – T. XXXVIII. – S. 71.
    25. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 191: Księga wpisόw za kanclerstwa Jerzego Os.solińskiego, 1649–1650. – K. 3–4.
  13. Лютостанські
  14. Малаховські 
    22 червня 1668 р. королівська канцелярія на прохання сенаторів видала потвердний привілей для ніжинської козацької хоругви:  отримав підтвердження на 16 волок Миколай Малаховський. 39. Пам’ятки історії Східної Європи. Джерела XV–XVII ст. – Острог; Варшава; Москва: Print House, 1999. – Т. V: Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652–1673 рр. / Підгот. П. Кулаковський. – С. 425–427; AGAD. – Sigillata. – Sygn. 10: Księga sigillat za kanclerstwa Jana Leszczyńskiego, 1663– 668. – K. 202
  15. Маньковські 
     У червні 1646 р. до подібної трансакції вдався володілець 16 волок на кру-пичпольських полях Габріель Орловський, що отримав дозвіл від короля поступитися своїм правом Петру Маньковському31. 31. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 189. – K. 463–464.
  16. Муховецькі
  17. Огницькі
    З Великого князівства Литовського походив Стефан Огницький, теж активний учасник московських експедицій протягом 1609-1618 рр. Саме за мілітарні заслуги у 1616 р. на прохання литовського гетьмана Яна-Кароля Ходкевича Стефан отримав.нобілітацію. Гетьман, як відомо, помер від поранень невдовзі після Хотинської битви, тому подальшою долею С. Огницького опікувався королевич Владислав. Стефан, крім заслуг на театрах бойових дій, мав ще й юридичні й діловодні знання. Саме це стало підставою для його призначення в березні 1623 р. на уряд новгород-сіверського земського підсудка. У червні 1628 р. Сте­фан став новгород-сіверським земським суддею і залишався ним до лютого 1637 р. На території Чернігово-Сіверщини володів двома населеними пунктами - Ленковим і Єсманню.
  18. Олешковські 
    22 червня 1668 р. королівська канцелярія на прохання сенаторів видала потвердний привілей для ніжинської козацької хоругви:  отримав підтвердження на 24 волоки Маріанна з Годлєва Олешковська. 39. Пам’ятки історії Східної Європи. Джерела XV–XVII ст. – Острог; Варшава; Москва: Print House, 1999. – Т. V: Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652–1673 рр. / Підгот. П. Кулаковський. – С. 425–427; AGAD. – Sigillata. – Sygn. 10: Księga sigillat za kanclerstwa Jana Leszczyńskiego, 1663– 668. – K. 202
  19. Оріховські гербу Любич
  20. Орловські 
     У червні 1646 р. до подібної трансакції вдався володілець 16 волок на кру-пичпольських полях Габріель Орловський, що отримав дозвіл від короля поступитися своїм правом Петру Маньковському31. 31. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 189. – K. 463–464.
  21. Папроцькі 
    20 жовтня 1659 р. рицарські волоки на Крупичполі були надані жовніру Станіславу Папроцькому по смерті його тестя Станіслава Рикальського. AGAD. – Sygillata. – Sygn. 3: Księga sygillat (czystopisowa, w której znajdują się wpisy z księgi poprzedniej S. 2) za kanclerstwa Mikołaja Prażmowskiego, 1659–1662. – K. 17 v., 20; Sygillata. – Sygn. 2: Księga sygillat za kanclerstwa Mikołaja Prażmowskiego, 1659–1660. – K. 25 v., 29 v.
  22. Пісочинські Ян Пісочинський, новгород-сіверський (1643-1679), уланівський староста (1646-1655), королівський ротмістр (1647-1673), королівський покойовий дворянин (1647), посол на сейми 1646, 1667 рр. з Чернігівського і 1661 р. з Волинського воєводств; син київського каштеляна Олександра Пісочинського і Гальшки Рогозинської (детальніше див: Pułaski K. Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy. Warszawa, 1991. T. 2. S. 146-150; Кулаковський П. Земські урядники Чернігово-Сіверщини у 1621-1648 роках // Центральна і Східна Європа в ХV-ХVIІІ століттях: питання соціально-економічної та політичної історії. До 100-річчя від дня народження Професора Дмитра Похилевича / За ред. Л. Зашкільняка та М. Крикуна. Львів, 1998. С. 122; Chłapowski K. Starostowie w Małopolsce 1565-1668 // Społeczeństwo staropolskie. Warszawa, 1986. T. IV. S. 147). Олександр Пісочинський, київський каштелян (1635-1646), померши на початку 1646 р., залишив після себе сина Яна. За умовами варшавської угоди 1644 р. Пісочинські втратили щонайменше 8 населених пунктів на лівому березі ріки Клевань: Олешковичі, Новосілки, Страчево, Крупець, Зерново, Новосілок, Ворон, Стариків (Godziszewski W. Granica polsko-moskiewska… S. 32). Оскільки всі вони входили до складу Новгород-Сіверського староства (Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, від. рукописів, ф. 5 (Оссоліньські), спр. ІІІ 4145, арк. 41зв.), то вимогу одержати нагороду за маєтності король міг і проігнорувати.
  23. Погожельські
  24. Понентовські  
    Єжи Понентовський, жовнір, посол на сейми 1643, 1645, 1646 і 1647 рр. Узяв участь у придушенні козацького повстання 1638 р. Як товариш гусарської хоругви подільського воєводи Станіслава Потоцького Єжи входив до складу посольства Войцеха Мясковського до Туреччини в 1640 р. (Wielka legacja Wojciecha Miaskowskiego do Turcji w 1640 roku / Oprac. A. Przyboś. Warszawa; Krakуw, 1985. S. 58, 66, 95, 165). Того ж року став поручником гусарської хоругви київського каштеляна О. Пісочинського (Wagilewicz J.D. Pisarze polscy Rusini wraz z dodatkiem pisarze łacińscy Rusini / Do druku przygotował R. Radyszewśkyj. Przemyśl, 1996. S. 248). Зближення Є. Понентовського після смерті у 1646 р. О. Пісочинського з Я. Вишневецьким визначило його перехід до лав опозиції (Dzięgielewski J. Ponętowski Jerzy h.Leszczyc // Polski Słownik Biograficzny. Warszawa; Kraków; Wrocław, 1983. T. XXVII. S. 403-404). На сеймі 1646 р. він виголосив промову, спрямовану проти королівських планів щодо війни з Туреччиною (Szajnocha K. Dwa lata dziejуw naszych 1646, 48. Warszawa, 1900. T. 1. S. 358-359; Czermak W. Plany wojny tureckiej... S. 226-227, 232-234). Тоді ж Є. Понентовський був обраний до складу комісії, що мала провести розмежування з Московською державою (Volumina legum… T. IV. S. 45). Наступного року Єжи як представник руського воєводи Я. Вишневецького брав участь у комісії для несудового вирішення суперечки останнього й О. Конецпольського стосовно Гадяча (Dzięgielewski J. Ponętowski Jerzy… S. 404). З початком повстання Б. Хмельницького шляхта Новгород-Сіверського повіту обрала його полковником набраного ним війська. Перебуваючи на цій посаді, Є. Понентовський безуспішно намагався домовитися з московським сівським воєводою про спільність дій проти козаків (Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. Санкт-Петербург, 1865. Т. 2. С. 204-206; Dzięgielewski J. Ponętowski Jerzy… S. 404). Загинув Є. Понентовський при облозі Збаража в 1649 р. (Dzięgielewski J. Ponętowski Jerzy… S. 404). Є. Понентовський мав земельні володіння на території Новгород-Сіверського повіту. У травні 1642 р. він ще як поручник хоругви О. Пісочинського отримав на ленному праві село пустош Погребки, слобідка Облошки, городище Коренів (Ibid. MK, ks. 189, k. 402-402v.). У 1647 р. йому ж віддав добра Юдинів та право на розробку лісів Сигизмунд Ґєдловський (Ibid. MK, ks. 190, k. 311v.-312, 312-312v.). На початку наступного року на відступлення від цієї маєтності й права розробки лісів король видав дозвіл (консенс) (Ibid. MK, ks. 189, k. 769-770, 770-771). Відомо також, що Є. Понентовський осадив Кролевець на Подолинських ґрунтах (Ibid. MK, ks. 191, k. 379v.-380v.). Це дозволяє припустити, що ці ґрунти теж належали йому. Є. Понентовський був одружений з Катериною Вишневською, можливо, донькою новгород-сіверського земського судді Адама Вишневського.
  25. Пянчинські 
    Ян Пянчинський, новгород-сіверський підчаший (1635-1649), королівський секретар (1635), ніжинський підстароста (1640), королівський ротмістр (1640-1649). Походив з Плоцького воєводства, брав участь у московських експедиціях 1609, 1618 рр. Разом з братом Станіславом прибув на Чернігівщину у 20-х роках. Спочатку вони виступають в актах як осадчі: Ян осадив містечко Носівку, Станіслав – Ніжин. Ян і Станіслав відігравали помітну роль у засіданнях чернігівського сеймику: 21 листопада 1639 р. саме за проханням цього сеймику вони отримали королівську данину на 50 волок над річкою Гуткою (AGAD. MK, ks. 185, k. 209-210). Почергово з братом виступали послами на сейми: Станіслав – у 1638 і 1645 рр. (Dzięgielewski J. Izba poselska… S. 175), Ян – у 1646 р. Станіслав займав важливі земські уряди: чернігівського підсудка (1634-1637), судді (1637-1646). Обидва представляли регалістичний табір (Кулаковський П. Земські уряди… С. 124, 125). У 1649 р. Ян був обраний ротмістром хоругви крупичпольських козаків, осаджених на ніжинському тракті (AGAD. MK, ks. 191, k. 3 шт-4). Відома участь братів Станіслава і Яна Пянчинських в одній комісії для визначення проходження польсько-московського кордону на новгород-сіверській ділянці. Робота цієї комісії, яку очолював А. Кисіль, тривала з червня 1645 до липня 1647 р. (Godziszewski W. Granica polsko-moskiewska… S. 39-40; Volumina legum… T. IV. S. 89). Також вони двічі (у 1638 і 1641 рр.) визначалися сеймом комісарами для розмежування Київського і Чернігівського воєводств (Volumina legum… T. III. S. 449; T. IV. S. 16). Завдання цих комісій, напевно, так і залишилося нереалізованим.
  26. Речинські Стефан Речинський, новгород-сіверський суддя (1644-1648), втратив унаслідок розмежування 1645 р. щонайменше один населений пункт – Сулешове (Godziszewski W. Granica polsko-moskiewska… S. 35; Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, від. рукописів, ф. 5 (Оссоліньські), спр. ІІ 4064, арк. 30). За рішенням сейму 1646 р., С. Речинський мав отримати як компенсацію за це 6 тис. злотих (Volumina legum… T. IV. S. 45). Ця сума була виплачена йому дещо із запізненням – у 1652 р. (Godziszewski W. Granica polsko-moskiewska… S. 38).
  27. Рикальські 
     у вересні 1641 р. на час отримання королівського дозволу Яном Сухорабським на поступку своїх 32 волок на Крупичполі Станіславові Рикальському чотири його волоки виявилися заставленими32. 32. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 185. – K. 381–381 v. 20 жовтня 1659 р. рицарські волоки на Крупичполі були надані жовніру Станіславу Папроцькому по смерті його тестя Станіслава Рикальського. AGAD. – Sygillata. – Sygn. 3: Księga sygillat (czystopisowa, w której znajdują się wpisy z księgi poprzedniej S. 2) za kanclerstwa Mikołaja Prażmowskiego, 1659–1662. – K. 17 v., 20; Sygillata. – Sygn. 2: Księga sygillat za kanclerstwa Mikołaja Prażmowskiego, 1659–1660. – K. 25 v., 29 v.
  28. Своротовські 
    Як і у випадку зі шляхетськими ленними володіннями, рицарські ланові наділи можна було відчужувати за умови виконання набувачем військової служби на ко-
    ристь замку. Так, у березні 1645 р. ленні володільці волок на Крупичполі товариші 
    місцевої козацької хоругви Олександр Кутиський, брати Мацей і Павло Жеребили 
    та Роман Погожельський уступили свої лани (по 8 волок; брати Жеребили володіли 
    ланом спільно) Миколаєві Своротовському (8 волок) та Бальцеру Каліцькому (16 
    волок)30. 
    30. РГАДА. – Ф. 389. – Оп. 1. – Д. 214. – Л. 331–332 зв.
  29. Сковорідки
  30. Скорупські 
    22 червня 1668 р. королівська канцелярія на прохання сенаторів видала потвердний привілей для ніжинської козацької хоругви:  отримав підтвердження на 8 волок Петро Скорупський . 39. Пам’ятки історії Східної Європи. Джерела XV–XVII ст. – Острог; Варшава; Москва: Print House, 1999. – Т. V: Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652–1673 рр. / Підгот. П. Кулаковський. – С. 425–427; AGAD. – Sigillata. – Sygn. 10: Księga sigillat za kanclerstwa Jana Leszczyńskiego, 1663– 668. – K. 202
  31. Стравинські XVII ст.
    У 1623 р. чернігівським і новгород-сіверським підкоморієм став виходець з Троцького воєводства Еразм Стравінський. У цьо­му воєводстві він займав уряд конюшого. Е. Стравінський був особою, заслуженою у військовій справі. 1609 року він зафіксо­ ваний як королівський ротмістр, а протягом 1600-1611 рр. - як учасник воєнних операцій, в т. ч. московських походів. Під час одного з них потрапив до московського полону, який відбув у Нижньому Новгороді з 1612 до 1619 р. Особою, що рекоменду­ вала й лобіювала Еразма на уряд підкоморія, став сам королевич Владислав Ваза. Не без його підтримки Е. Стравінський, ще не будучи підкоморієм, отримав на Чернігово-Сіверщині сім насе­ лених пунктів і половину великого лісового масиву. Однак, су­ дячи з наступних правових дій, укорінюватися в регіоні планів не мав і всі свої майнові набутки до 1625 р. передав родичам. 
    Одружений з Раїною Дмитрівною Шостовською, у шлюбі мав три доньки - Кристину, Гелену й Яну. Окремі з маетностей (Жадів над Слотом) Еразм відчужив синам свого двоюрідного брата Адама - Бартоломієві та Базилієві. Однак їх присутність в регіоні мала тимчасовий характер; надалі у місцевій шляхет­ ській корпорації вони не фігурують.                     Кристина Стравінська після смерті свого першого чоловіка Яна Соломея вийшла заміж вдруге за Яна Вацлава Карського.Від першого шлюбу вон амала трьох синів -Трояна, Петра й Олександра, які на середину 1640-х рр.були вже повнолітніми181.Однак ленне право на маєтності Радичів і Мезин у Новгород-Сіверському повіті, які належали їх батьку і яких вониьвважалися формальними ленними володільцями182,до них не перейшло.
    Натомість пожиттєве право, як відзначають документи, н аці маєтності належало їх матері та її опікунові й чоловікові Я.В. Карському183.
    Можна припустити,що тут мав місце заповідальний відказ з боку померлого чоловіка на користь дружини.Згідно з ним, законні спадкоємці зобов'язувалися передати у пожиттєве володіння вдові з правом отримувати прибутки обумовлену річ, у даному випадку землю. У римському праві таке майнове право на чужу річ отримало назву ?узуфрукт ?184. Але узуфрукт не міг охопити всю власність спадкодавця, тому інші володіння Яна Соломея, мали дістатися саме його синам.          
    181 ЛНБ, від.рукописів, ф.5,спр.4139,арк. 43: 14 жовтня 1643 р. Петро Хризостом Соломей позичив у слуги О. Пісочинського Антонія Філіповича 75 злотих; у документі Ян (Троян?) Соломей названий його старшим братом.
    182 Тамсамо. Спр. 4069, арк. 103-105, 176-177.
    183 Там само.Спр. 4108, арк.204-204 зв.
    184 Франчози Д. Институционный курс римского права.Москва, 2004. С.332-336. 
    Петро Кулаковський. Наплив шляхти Великого князівства Литовського на Чернігово-Сіверщину (1618-1648 рр.).                              Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина ускпаді Речі Посполитої (1618-1648): Науковевидання.-К:
    Темпора, 2006.-496с. :2 іл. 
  32. Сухорабські 
     у вересні 1641 р. на час отримання королівського дозволу Яном Сухорабським на поступку своїх 32 волок на Крупичполі Станіславові Рикальському чотири його волоки виявилися заставленими32. 32. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 185. – K. 381–381 v
  33. Шматовичі У 
    липні 1639 р. місцевий староста Миколай Потоцький надав 16 волок на пару коней старому жовніру, учаснику московських експедицій початку XVII ст. та Смоленської війни Павлові Шматовичу28. Надання було підтверджене королем аж через сім років, що свідчить про поступове «перепливання» основоположних засад функціонування хоругви від центру до місцевого старости. 28. AGAD. – Metryka koronna. – Sygn. 189. – K. 462–463.  22 червня 1668 р. королівська канцелярія на прохання сенаторів видала потвердний привілей для ніжинської козацької хоругви:  отримали підтвердження на 24 волоки Ян і Петро Шматовичі. 39. Пам’ятки історії Східної Європи. Джерела XV–XVII ст. – Острог; Варшава; Москва: Print House, 1999. – Т. V: Руська (Волинська) метрика. Книга за 1652–1673 рр. / Підгот. П. Кулаковський. – С. 425–427; AGAD. – Sigillata. – Sygn. 10: Księga sigillat za kanclerstwa Jana Leszczyńskiego, 1663– 668. – K. 202











Comments