Новгород-Сіверський повіт Володковичі Правдоподібно зі Жмуді походив Саму'ш Володкович. Заслу жений під час московської експедиції (1616-1618 рр.) вояк, у 1624 р. отримав денним правом 20 волок на берегах р. Дівиця, де заснував однойменне містечко. З невідомих причин у 1627 р. він відчужив Дівицькі ґрунти Станіславові Пянчинському, в май бутньому чернігівському земському підсудкові й судці. Нато мість, С. Володковичу дісталася від Олександра Липського час тина поселення Некрасове у Новгород-Сіверському повіті. За міна була явно нерівноцінною - Дівиця розташовувалася в най більш економічно продуктивній частині Чернігово-Сіверщини, чого аж ніяк не можна сказати про Некрасове. Мабуть, тому Саму'ш знайшов можливість залишитися неподалік Дівиці. Напри кінці того ж року він названий серед шляхтичів, що увійшли до хоругви ланової оборони, осадженої в околицях Ніжина. За цим привілеєм С. Володкевич отримав 8 волок у Дівицьких і Лосино- гловських землях. Джерела опосередковано свідчать, що Самуїл виконував функції осадчого у Дівицькому ключі Адама Кисіля, зокрема неподалік Дівиці осадив фільварок над р. Південка. Петро Кулаковський. Наплив шляхти Великого князівства Литовського на Чернігово-Сіверщину (1618-1648 рр.) . Галабурди Достеменно невідомо, чи саме в цій хоругві під час москов ської кампанії служив Марко Васильович Гарабурда, що у 1624 р. отримав поселення Борщів, поблизу Новгорода-Сіверського. Натомість джерельно підтверджено, що два його сини - Ян і Ґабріель, відбували службу саме в хоругві С. Паца. За плечима Яна була багата військова кар’єра. Участь в кількарічній облозі Смоленська (1609-1611 рр.), московській експедиції королевича Владислава, одній з кампаній в Лівонії - ось неповний послуж- ний список цього сина Марка. Він встиг послужити не лише в хоругві С. Паца, але й хоругві смоленського воєводи Олек сандра Корвіна-Ґонсевського. Під час взяття московськими вій ська взимку 1632 р. Новгорода-Сіверського Ян потрапив до по лону. Повернувся додому у 1634 р. й ще з десяток років фіксує ться на Чернігово-Сіверщині. Володів рядом населених пунктів (Денисовичі, Лукине, Борщів (по батькові), щодо яких здійсню вав або намагався здійснити трансакції. Його дружиною була Софі Мілядовська. Тнтпий син Марка - Ґабріель також воював під керівництвом С. Паца. Землеволодільцем на Чернігово-Сівер щині став після того, як у 1629 р. брат Ян поступився йому селищем Лукине. Жив і, правдоподібно, відбував службу у Нов- городі-Сіверському. Так само, як і брат, після взяття московськими військами міста потрапив в ув’язнення, яке мав відбути у Рильську. Подальша його доля нам невідома. До шляхетської корпорації регіону увійшли також і Олек сандр та Ольбрихт Яновичі Гарабурди. Олександр названий жовніром хоругви смоленського каштеляна Бальтазара Стравін- ського. У 1629 р. був учасником інфлянтської кампанії. Того ж року разом з братом Ольбрихтом отримав внаслідок поступки Яна Марковича Гарабурди поселення Денисовичі й Городище у Чернігівській Сіверщині. Також з братом після взяття москов ськими військами Новгорода-Сіверського потрапив до москов ського полону. 1636 р. Олександр здійснив трансакцію щодо своїх частин у Денисовичах і Городищі на користь Яна Кунин- ського і Еви Стравінської. Ольбрихт, крім служби в хоругві Б. Стравінського, зафіксований також як товариш хоругви С. Па- ца. Він уклав вдалий шлюб - з Геленою Стравінського, наслід ком якого стала поступка О. Гарабурді з боку Е. Стравінського сіл Чаусів і Вітельм та цілого ряду запустілих селищ на Чер- нігово-Сіверщині. У всьому іншому його доля була подібна до бра тової (полон, трансакція маєтностей Я. Кунинському й Е. Стравінській). Невідомо з якої лінії Гарабурд походив Адам. Учасник мос ковської експедиції, 1620 року отримав ленним правом селище Ргощ, неподалік Чернігова. Петро Кулаковський. Наплив шляхти Великого князівства Литовського на Чернігово-Сіверщину (1618-1648 рр.) . Сковорідки Керло З Великим князівством Литовським був зв’язаний і наступ ний підкоморій (до березня 1635 р. обох повітів, а протягом березня-листопада цього ж року лише Новгород-Сіверського) Даджибог Керло. Його не можна назвати вихідцем із Князів ства - 1623 р. він як заслужений перед Річчю Посполитою інозе мець отримав потвердження індиґенату - польського шляхет ства. Однак і за місцем проживання і за родинними зв’язками (дружина - Кристина Воловичівна) він був, поза всіляким сум нівом, ближче до литовської шляхетської корпорації. Даджибог взяв активну участь у воєнних експедиціях 1600-1618 рр., був одним з найближчих слуг королевича Владислава Вази, дослу жившись до посади генерального економа його двору. На тери торії Чернігово-Сіверщини володів лише одним поселенням - село Сенявиним. Підкоморій і його родина мали більш міцні позиції на Стародубській Сіверщині. Тут його син Ґабріель за фіксований як почепський державця і стародубський. маршалок. Петро Кулаковський. Наплив шляхти Великого князівства Литовського на Чернігово-Сіверщину (1618-1648 рр.) . Кринські Лютостанські Муховецькі Оріховські гербу Любич Ставинські XVII ст. У 1623 р. чернігівським і новгород-сіверським підкоморієм став виходець з Троцького воєводства Еразм Ставінський. У цьому воєводстві він займав уряд конюшого. Е. Стравінський був особою, заслуженою у військовій справі. 1609 року він зафіксо ваний як королівський ротмістр, а протягом 1600-1611 рр. - як учасник воєнних операцій, в т. ч. московських походів. Під час одного з них потрапив до московського полону, який відбув у Нижньому Новгороді з 1612 до 1619 р. Особою, що рекоменду вала й лобіювала Еразма на уряд підкоморія, став сам королевич Владислав Ваза. Не без його підтримки Е. Стравінський, ще не будучи підкоморієм, отримав на Чернігово-Сіверщині сім насе лених пунктів і половину великого лісового масиву. Однак, су дячи з наступних правових дій, укорінюватися в регіоні планів не мав і всі свої майнові набутки до 1625 р. передав родичам. Одружений з Раїною Дмитрівною Шостовською, у шлюбі мав три доньки - Кристину, Гелену й Яну. Окремі з маетностей (Жадів над Слотом) Еразм відчужив синам свого двоюрідного брата Адама - Бартоломієві та Базилієві. Однак їх присутність в регіоні мала тимчасовий характер; надалі у місцевій шляхет ській корпорації вони не фігурують. Петро Кулаковський. Наплив шляхти Великого князівства Литовського на Чернігово-Сіверщину (1618-1648 рр.). Огницькі З Великого князівства Литовського походив Стефан Огни- цький, теж активний учасник московських експедицій протягом 1609-1618 рр. Саме за мілітарні заслуги у 1616 р. на прохання литовського гетьмана Яна-Кароля Ходкевича Стефан отримав.нобілітацію. Гетьман, як відомо, помер від поранень невдовзі після Хотинської битви, тому подальшою долею С. Огницького опікувався королевич Владислав. Стефан, крім заслуг на театрах бойових дій, мав ще й юридичні й діловодні знання. Саме це стало підставою для його призначення в березні 1623 р. на уряд новгород-сіверського земського підсудка. У червні 1628 р. Стефан став новгород-сіверським земським суддею і залишався ним до лютого 1637 р. На території Чернігово-Сіверщини володів двома населеними пунктами - Ленковим і Єсманню. Брянський повіт* У составі ВКЛ до 1503 року Бокєєви Колонтаї Єсипови (Карпи) Тризни Тризн. Для цього у них були вагомі підстави. Сам шляхетський рід свого часу родинним осідком мав Брянськ на Сіверщині й лише після захоплення міста московськими вій ськами емігрував у Новогродське воєводство. Крім цього, чима ло представників роду взяли участь у московських експедиціях початку XVII ст. Сіверське походження Тризн зумовило їх особ-ливий статус на Сіверщині. Зокрема, їм були повернуті маєт ності, якими колись володіли Тризни. Відтак, якщо абсолютна більшість маетностей в регіоні надавалася на ленному праві, то Тризнам землі “поверталися” на дідичному праві. Основний ма сив цих земель зосереджувався у Стародубському повіті Смо ленського воєводства. Однак деякі населенні пункти локалізува лися в Новгород-Сіверському повіті. Так, поселення/городища Батурин і Красне належали стародубському старості Павлові Тризні. 1631 року староста поступився цими маетностями пар- навському воєводі Петрові Тризні. Він володів населеними пунктами Полонка, Занки й Андрієвичі у Волковиському повіті. Наступного року воєвода помер і його маєтності успадкував син - бобруйський староста Петро-Казимир. Той мав певний військовий досвід - брав участь у Хотинській війні 1621 р. Батуринська околиця мала відповідні ресурси, що дозволяли Петрові-Казимиру увійти до грона найкрупніших землеволодільців регіону. Втім з невідомих причин бобруйський староста відповід ного бажання не проявив і в березні 1635 р. здійснив трансакцію Батурина й Красного коронному підканцлерові Єжи Оссолін- ському. При цьому правовий статус маетностей змінився: з ді- дичних вони стали легшими. Петро Кулаковський. Наплив шляхти Великого князівства Литовського на Чернігово-Сіверщину (1618-1648 рр.) . Чернигівський повіт Бергелевичі З Волковиського повіту походили Бергелевичі гербу “Бел- ти”. За пописом шляхти Великого князівства Литовського 1621 р., викликаним посполитим рушенням у зв’язку з Хотинською вій ною, пані Бергелева виставила сина “по-козацьки” на коні. Правдоподібно, цим її сином був Валентій. У грудні 1633 р. як товариш ланової козацької хоругви він отримав 12 волок на пустотах Велика і Мала Весь, під Черніговом. Ланові підпорядковувалися старості й зобов’язані були обороняти Чер нігівський замок. Слід думати, що Валентій мав сина Яна. Він щонайпізніше у 1667 р. став чернігівським городничим. Тоді ж Ян виступає як активний учасник сеймика Чернгівського воєвод ства, який засідав у Володимирі на Волині. Чернігівський город ничий орендував у Володимирського владицтва село Ворона. Петро Кулаковський. Наплив шляхти Великого князівства Литовського на Чернігово-Сіверщину (1618-1648 рр.) . Уколови Ставинські У Стародубі великий князь надав у 1449 р. шляхтичу Бобру землю та маєток Данила Михайловича20. У 1467 р. об’єктом надань Казимира Яґеллончика тут стали порожні бортні землі, які він надав Ганусу та Сеньку Стародубцям. Інший з роду Стародубців — Івашко Ортюшкович, отримав привілей на бортну землю Коренщину на умовах вотчинного володіння21. У Стародубі право на володіння своєю отчиною й дідиною, а також селищем Грим’ячим із людьми, половиною Знобва, у Радогощі Долгиним (також «отчизна») отримав шляхтич Яцько Іллінич. Згодом стародубський шляхтич Янко Данилович, узявши вдову по Яцькові Ілліничу, отримав від великого князя Казимира привілей на маєтки, успадковані нею по Я. Ілліничу22. Менше надань було у Чернігові. Тут, зокрема, господар надав двір Домислін князеві Борисові Глинському та данника — шляхтичеві Мишкові Сачковичу23. Загалом на територію Сіверської землі з канцелярії великого князя литовського вийшло понад 40 надавчих і підтверджувальних листів. Більшість із них стосувалися земельних надань та підтверджень на так звані «верхов- —————— 20 LM 3. — № 3. — Р. 66. 21 LM 3. — P. 41. 22 Ibid. — P. 30. 23 Ibid. — P. 30, 38. ські уділи». Це, зокрема, 1 пожалування у Мценську, 11 надань на території Брянського повіту та 24 — у районі Любутська24. Характерною ознакою великокнязівських надань у Брянському повіті було те, що Казимир Яґеллончик у більшості випадків жалував місцевій шляхті села та маєтки на умовах військової служби. Наприклад, у 1446 р. князеві Іванові Кромському було надано селища Жилине, Юдине й Біриминове, а в 1450 р. також дві порожніх землі: Поникавиці, Тименичі25. У 1448 р. Гридку Скипоревичу дісталися селища Гобя та Риковичі у Брянську на заміну його смоленських маєтків26. У 1487 р. господар пожалував Федку Колонтаєву селище Митковщину, а в 1488 р. мценському боярину Логвину Курянову селища Тюфанове та Андрєєве до «осмотренья»27. Причому обидва шляхтичі наголошували, що з їхніх селищ ішла боярська служба. На умовах військової служби у 1488 р. були надані маєтки Городець, Олешня та Молвотин брянському боярину Івану Євлахову. Їх І. Євлахов отримав від великого князя литовського, одружившись зі вдовою Івашка Курова, котра від першого шлюбу мала двох дочок. Тому І. Євлахов зобов’язувався піклуватися ними до повноліття й видати заміж28. В окремих випадках Казимир Яґеллончик підтверджував брянським боярам їхні маєтності, надані ще раніше. Це, зокрема, підтвердження Єлфимію Мокієву на —————— 24 Підрах. за матеріалами «Книги данин» Казимира Яґеллончика: Ibid. — Р. 19–58. 25 Ibid. — P. 38. 26 Ibid. 27 LM 4. — № 102. — Р. 127; № 112. — Р. 131. 28 Ibid. — № 113. — P. 131. село Черпетів, Артюшку — на село Знобів та Колонтаєву — на Орельську і Волчкову землю з усіма уходами і бобрами, надану раніше трубчевським державцем паном Петрашком29. Незначні надання стосувалися «пустих» земель та окремих данників, про що свідчать три надання господаря в 1450 та 1452 рр.30 Більшість пожалувань великого князя Казимира в межах Брянського повіту, як показують джерела, обмежувалися у часі («до волі й ласки господарської»). Очевидно, це було пов’язано із прикордонним розташуванням жалуваних земель і маєтків. Низку пожалувань Казимир Яґеллончик здійснив упродовж 1470–1477 рр. у межах Любутського уділу. Причому тут лише у чотирьох випадках великий князь литовський підтверджував уже раніше надані землі, а в решті — надавав31. Це свідчить про те, що Казимир таким чином намагався заручитися підтримкою місцевої бояр- ської корпорації. Характерно, що об’єктом данин господаря були як окремі землі, так і цілі маєткові комплекси32. 29 LM 3. — Р. 38–39. 30 Ibid. — P. 38. 31 Підрах. за матеріалами «Книги данин» Казимира Яґеллончика: Ibid. — Р. 19–58. 32 Ibid. — P. 42. |