ЖАБОКРИЦЬКI ЖАБОКРИЦЬКІ герб Уляницький - Род Забокрицких внесён в VI часть родословной книги Волынской губернии и в дворянскую книгу Царства Польского.І Єсько IІ Яцько Єскович Жабокрицький привілеєм від 19 грудня 1514 р. Сигізмунд І Старий пожалував господарському дворянину Яцьку Єсковичу Жабокрицькому с. Шпиколоси та пусті селища Колосів та Дворець у Кременецькому повіті вічним правом Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 25 (1387–1546): Užrašymų knyga. – Vilnius, 1998 (далі – LM 25). – Р. 122.А в акті від 7 березня 1561 р. міститься постанова Луцького міського суду про відкладення розгляду скарги Федори Свинюської про пограбування у неї хліба і захоплення села Жабокриків Зиновією Жабокрицькою. Донесення від 4 квітня того ж року засвідчує, що слуга вдови зем’янина (землевласника) Ганни Жабокрицької вручив пасинку Гурину позов королівського суду щодо її скарги з приводу захоплення цим самим Гурином третини села Жабокриків, яке було записане їй у віно чоловіком (як посаг). При цьому, дізнаємося, чоловік і слуга Жабокрицької зазнали від Гурина Жабокрицького образ та побоїв. 29 травня приймається рішення Луцького міського суду: Зиновію Жабокрицьку зобов’язують згадану третину села віддати невістці Опранці, адже ця частина була записана в віно її чоловіком Василем Жабокрицьким — сином Зиновії. У донесенні від 4 червня йдеться про виділення Зіновією на користь невістки третини села з огляду на судове рішення. Ось такий родинний конфлікт, сліди якою не загубилися з плином віків.
Івашко Жабокрицький (1528) II Василь Яцькович № 25 (24),1560 грудня 19, арк. 14-15.Скарга луцької зем’янки Опрахни Федорівни Василевої Жабокрицької з роду Сербиновичів (Сербиної) про вручення урядового нагадувального «навпоминалного» листа своїй свекрусі Зиновії Мордвинівні Яцьковій Жабокрицькій щодо передачі 1/3 маєтку Жабокрики згідно з шлюбною угодою від недавно померлого її чоловіка Василя Жабокрицького. Недопущення до двору і неприйняття урядового листа. Свідчення врядового вижа у цій справі.
Ганна Яцківна ............. Яцківна
............. Яцківна ............. Яцківна ............. Яцківна Іван Іванович Жабокрицький Під час хвороби 6 серпня 1565 р. Іван Іванович Жабокрицький «справилъ есми соби тастамент», в якому Катерині Промчейківні «имене то мое Жабокрики, яко тежъ и дети, сынове мои Дмитра, Януша, Василья никому иному, одно Пану Богу сотворителю и еи, жоне моеи милои панее Катерине, ув опеку и въ моц до зросту доброго летъ и смыслу ихъ поручамъ». А для її захисту «ото всяких кривдъ», призначив опікунами Михайла Хрінницького, луцького земського писаря Михайла Коритенського і Петра Костюшкович Хоболтовського [1, 109 – 112]. 1. Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. − Ч. VIII, т. III: Акты о брачном праве и семейном быте в Юго-Западной Руси в XVI−XVII вв. − К., 1909. – 708 с ~ Катерина Промчейкова. Дахно Iванович (1556, +1556/1560)
III КОЛIНО Дмитро Iванович Януш Iванович Iwan co najmniej dwukrotnie żonaty, z Pelagią Borysówną Jakuszyńską a potem z Katarzyną z Terleckich, miał synów Romana (zmarł między 1611 i 1616 r.), Stefana (zmarł po 1652 r.) i Piotra (zmarł po 1630 r.) oraz córkę Nastazję. Василiй Iванович Гурiн Дахнович № 36 (4), 1560 січня 02, арк. 22-22 зв.Розгляд судової справи за позовом Тихна Івановича Хом’яка на Гурина Дахновича Жабокрицького про те, що батько Гурина, небіжчик Дахно, позичив у Т. І. Хом’яка 83 копи грошей, а син Дахна Гурин не хоче платити батьківський борг. Вирок суду про сплату боргу Г. Д. Жабокрицьким з покликанням на Стутут ВКЛ. А в акті від 7 березня 1561 р. міститься постанова Луцького міського суду про відкладення розгляду скарги Федори Свинюської про пограбування у неї хліба і захоплення села Жабокриків Зиновією Жабокрицькою. Донесення від 4 квітня того ж року засвідчує, що слуга вдови зем’янина (землевласника) Ганни Жабокрицької вручив пасинку Гурину позов королівського суду щодо її скарги з приводу захоплення цим самим Гурином третини села Жабокриків, яке було записане їй у віно чоловіком (як посаг). При цьому, дізнаємося, чоловік і слуга Жабокрицької зазнали від Гурина Жабокрицького образ та побоїв. 29 травня приймається рішення Луцького міського суду: Зиновію Жабокрицьку зобов’язують згадану третину села віддати невістці Опранці, адже ця частина була записана в віно її чоловіком Василем Жабокрицьким — сином Зиновії. У донесенні від 4 червня йдеться про виділення Зіновією на користь невістки третини села з огляду на судове рішення. Василь Дахнович Жабокрицький 1584 р. Ганна Василівна Рогозинська разом з чоловіком Василем Дахновичем Жабокрицьким скаржилась на Матвія Даниловича Рогозинського, який по смерті її батька, луцького ґродського суді Василя Рогозинського, бувши опікуном, видаючи її заміж, не забезпечив її посагом: «пан Матфии Рогозенскии яко опекун, выдавши сестру свою стрыечную панъну Ганну Василевну Рогозенского за пна Василя Жабокрыцкого в стан малженскии и ее с четвертое части отчизны ее не вывеновал» [13, ф. 26, оп. 1, спр. 4, арк. 521 − 521 зв.]. Проте так само чинив і її батько Василій Рогозинський як опікун дочок Андрія Русина Берестецького, Настасі і Раїни. Тож 1583 р. Стефана і Яроша Рогозинських разом з їхнім опікуном Матвієм Рогозинським позивали Щасний Сокол з дружиною Настасею і Раїна Андріївни Русинівни щодо рухомих речей, відібраних Василем Рогозинським [13, ф. 26, оп. 1, спр. 4, арк. 449 − 449 зв.]. Шл: Ганна Василівна Рогозинська генерація ...... Олександр Янушевич Підписи Олександра та Івана стоять на акті обрання волинських каптурових суддів 1632 р., а Олександр брав участь в елекції Владислава ІV. Архив ЮЗР. Ч. 2, т. 1. С. 175, 178, 319.
Іван Янушевич генерація Андрій Жабокрицький (зг. 1634) – ймовірно, онук кременецького земського судді 1590-1615 рр. Януша Жабокрицького34, син котрогось із трьох Янушових синів, що навчалися з 1595 р. у Замойській академії35, а згодом займали помітне місце серед волинської шляхти. 34 Urzędnicy wołyńscy. S. 56. 35 Album studentów Akademii Zamojskiej. S. 43. ЦДІАК ф. 256, оп. 1, спр. 91, арк. 11 Роман брат Андрія [ЦДІАК ф. 256, оп. 1, спр. 91, арк. 11] Ісайя Жабокрицкий ЦДІАК ф. 256, оп. 1, спр. 91, арк. 10 Жена: Мария ЦДІАК ф. 256, оп. 1, спр. 91, арк. 10 Жабокрицька Єва (чоловік Ян Чеконський). Рік написання: 1648. Віровизнання: православна. Місце поховання: Воздвиженська церква Чеконського монастиря. Пожертви: на Чеконський монастир жертвує речі для виготовлення риз. ЦЦІАК України: Ф. 25.. On. 1.Спр. 262. . Арк. 230.232. Жабокрицький Адам. Рік написання: 1643. Віровизнання: східний обряд. Місце поховання: церква Пресвятої Богородиці в Рогозині. Пожертви: відсутні. ЦЩАК України: Ф. 25.. On. 1.. Спр. 236. . Арк. 358 зв..360 зв. Жабокрицький Іван. Рік написання: 1648. Віровизнання: православний. Місце поховання: Почаївський монастир. Пожертви: на Почаївський монастир . 200 злотих. IP НБУВ: Ф. 231. . Спр. 47.Арк. 6,7. Жабокрицький Олександр. Рік написання: 1652. Віровизнання: православний. Місце поховання: братська церква в Луцьку. Пожертви: на Луцьку братську церкву жертвує 2,5 тис. злотих, на братський шпиталь 250 злотих, на монастир в Чернчицях 200 злотих, черницям чернчицького монастиря 100 злотих, на Почаївський монастир 150 злотих. Ц ЦІАК України: Ф. 25.. On. 1.Спр. 273. .Арк. 156,157 зв. Zabokrzycki herbu Ułanicki, w Bracławskiem województwie. Metryka Wołyńska w r. 1528. Jacka i Iwaszka Zabokrzyckich wspomina, jako ziemianów swoich. Aleksander Zabokrzycki cześnik Bracławski 1662. poseł na sejm, stamtąd zapisany deputatem na trybunał fiskalny, i 1663. fol. 2?. był sędzią generalnego kapturu z Małopolski 1674. Mikołaj podsędek Bracławski w tymże roku. Hrehory Benedykt łowczy Bracławski, sędzia grodzki Winnicki 1704. a przed tym łowczy Bracławski 1696. Dymitr podczaszy Wilkomierski 1690. Dionizy Dymitr na Zabokrzykach Zabokrzycki Łucki i Ostrogski episkop metropolii Kijowskiej i Halickiej egzarcha, Owrucki archimandryta, przy konsekracji swojej 1702. z diecezją swoją przystąpił do Unii, i siedząc na tej katedrze lat siedem, w r. 1709. wzięty jest do Moskwy z nienawiści o to że z kościołem Rzymskim trzymał, kędy długie wygnanie mężnie w wielkim niedostatku wycierpiawszy, w r. 1714. przeniósł się do ojczyzny wiecznej. Aleksandra cześnikówna Bracławska, była za Aleksandrem Muryssonem kapitanem w wojsku koronnym. Dymitr, miał za sobą Mariannę Niemierzycownę starościankę Owrucką, wdowę po Pawle Erazmie Hulewiczu, z tej syn Benedykt łowczy Bracławski sterilis, i córka Aleksandra Aleksandrowi Stempkowskiemu kasztelanicowi Bracławskiemu dożywotnie zręczona. Maciej Zabokrzycki r. 1778. wojski Brzeziński. - W r. 1788Hilary cześnik Brzeziński. - Krasicki. 1585 Квітня 28. / Липня 8 – Запис про позов зем’янина Григорія Жабокрицького п. Остапом Букоємським у справі захоплення частини маєтку Жабокрик, заставленого за гроші, док. № 29, арк. 27, 28. Нехай не дивують читача забуті сьогодні форми імен – Гурин, Опранка, Дахно, Діонисій, Лесота, Тихн (теперішня форма – Тихін) та ін. В акті від 2 листопада 1561 року містяться дві заяви: одна – пані Федори Свинюської про отримання нею від пана Марка Жоравницького 1000 кіп литовських грошей, друга – Жоравницького про повернення йому Свинюською сіл Блудова, з присілком Десятиною, Жабокриків, Теслугова, з присілками Крупцем, Борятином, Доброводою і Піщанкою, які були у володінні її чоловіка. Очевидно, що мова йде про сьогоднішні села Теслугів, Крупець, Боратин, Добривода, щоправда, є сумніви щодо Крупця – не міг він бути присілком Теслугова через велику відстань між поселеннями. Інші поселення (Блудів, Десятина, Піщанка) не збереглися, можливо, біля Теслугова існувало і поселення з назвою Крупець, сліди якого також не збереглися. Далі пропонується хронологія ще деяких фактів далекої давнини, зафіксованих у документах. 30 червня 1562 р. Скарга князя Максима Олександровича Вишневенького про наїзд на землі його служебника Гурина Жабокрицького, здійснений паном Олексієм Козинським, причому селяни Жабокрик були побиті, у них відібрано худобу. 5 серпня 1562 р. Скарга пана Івана Павловича на пана Івана Жабокрицького про присвоєння ниви в селі Жабокриках і пограбування хліба. 22 грудня 1562 р. Скарга зем’янина Тихна Хом’яка на Гурина Жабокрицького про порушення ним умов заставного запису, виданого скаржникові батьком Жабокрицького на 8 селянських сімей у Жабокриках. 29 травня 1563 р. Заява Анни Жабокрицької про відстрочку з нагоди війни (період польської агресії на українські землі) розбору її скарги щодо захоплення частини села Жабокриків і забрання в неї вінового листа й печаті пасинком Іваном Гуриним Жабокрицьким. 8 червня 1563 р. Скарга князя Максиміліана Вишневецького про пограбування і вигнання його селян із маєтку Жабокриків паном Олексієм Козинським та іншими, які вчинили напад. 12 липня 1563 р. Скарга слуги пана Василя Загоровського про арешт його, а також про побиття його і пастухів, підміну волів Олексієм Козинським у Жабокриках. Воли відправлялися як посаг королю. 12 вересня 1563 р. Скарга зем’янина Лесоти Жабокрицького про збройний наїзд на його село Жабокрики Олексія Козинського, а також про побиття і пограбування майна. 15 листопада 1563 р. Скарга зем’янина Романа Красносєльського та інших про тяжкі побої його слугам і пограбування грошей та речей паном Михайлом Жоравницьким при нападі на дім скаржника. 16 листопада 1563 р. Скарга Івана Жабокрицького про завдані йому, його дружині і синові побої та пограбування майна паном Михайлом Журавницьким (тут прізвище через «у») при наїзді на Жабокрики. 16 листопада 1563 р. Заява Івана Павловича про вручення Анні та іншим Жабокрицьким листа з нагадуванням повернути третину села Жабокриків. 18 листопада 1563 р. Дарчий запис Анни Жабокрицької своєму племіннику Роману Красносєльському на третину своєї чистини в Жабокриках. 25 листопада 1563 р. Скарга Михайла Журавницького про пограбування майна в Жабокриках у його селянина Іваном Жабокрицьким. 22 грудня 1563 р. Заставний запис Жабокрицької Красносєльському на дві третини своєї частини в селі. 17 березня 1564 р. Скарга Івана Жабокрицького про те, що Михайло Жоравницький прислав своїх слуг з неводами і наказав виловити всю рибу в ставу в Жабокриках. 24 червня 1579 р. Воєвода землі волинської князь Богуш Федорович Корецький пише, що за 4 тисячі кіп грошей половину маєтку Жабокрик у Кременецькому повіті купив у панів Олександра Ключника і Яна, Михайла та Василя Марковичів Жоравницьких року 1571-го, 8 жовтня, однак “останні не бажають попередню угоду виконати”, у зв’язку з чим і звертається, щоб їх до того зобов’язали. Як бачимо, Жабокрики привертали увагу багатьох, у тому числі князів, землевласників, за володіння селом або його частинами йшла боротьба, часто із застосуванням сили. За рядками документів легко проглядає доля простих людей, які опинялися в епіцентрах конфліктів, змушені були потерпати від побоїв і принижень. Także odtworzenie genealogii Żabokrzyckich napotyka na pewne trud.ności. Komplikację stanowi fakt, że jednocześnie z bracławską rozwijała się wołyńska gałąź rodu. Bracławscy Żabokrzyccy byli w 1569 r. reprezentowani przez Wasyla (zmarł 1574 r.), Iwana (zmarł 1616 r.) i Dachna (zmarł przed 1602 r.), być może braci, choć duże różnice w datach śmierci zdają się osłabiać wiarygodność tego wniosku. Ród dysponował obszernymi majątkami rozrzu.conymi po całym województwie. Stosunkowo dobrze zagospodarowane cent.rum dóbr tej familii znajdowało się opodal Bracławia, na południowy zachód od miasta. Leżały tu Żabokrzycz, Torków, Jurkowce, Silnica i Kuźmińce*. Drugi Żabokrzycz (Жабокрич), zwany także Łuka, oraz Rogowce położone były dalej na południowy wschód, na rzeką Dochną**. Sołhutów (Солгутове) leżący jeszcze dalej na wschód nad Bohem oraz Hwozdów (Гвоздавка Пер ша) i Bobryk (Бобрик Перший) nad Kodymą były wówczas „pustyniami". Wasyl, wojski bracławski, żonaty z Anną Borzobohatą zmarł bezdzietnie. Iwan i Dachno rozdzielili po połowie dobra rodowe. Dachno zaś żonaty z Marią Piotrowną Bratkowską przekazał swe dziedzictwo synom Danielowi (zmarł przed 1602 r.) i Piotrowi (zmarł 1590 r.) oraz córce Olenie, Józefowej Zahorskiej (zmarła po 1615 r.). Ta gałąź żabokrzyckich przez 30 lat posiadała dobra Kobyle (Kobyli Las)***, które w latach 1602—1607 wdowa po Dachnie Maria i jej córka Olena sprzedały Ostrogskim. Po Danielu żonatym z Bajbuzianką dziedziczyły dzieci: Marusza (zmarła po 1629 r.) i Iwan (zmarł po 1617 r.), który pozostawał pod opieką stryja Hrehorego Bajbuzy oraz Walentego Kalinowskiego. Marusza, trzykrotnie zamężna, I voto Chołoniewska (1602 r.), II voto Sośnicka (1612 r.), III voto Rokicka (1629 r.), musiała być energiczną kobietą, odgrywającą znaczną rolę w rodzin.nej gospodarce. W 1629 r. rejestr podymnego odnotował ją jako jedyną właścicielkę z linii Dachna dóbr Żabokrzyckich posiadającą 23 dymy. Z kolei majątki gałęzi Iwana — 73 dymy — dzierżyła wówczas wdowa po nim, Katarzyna z Terleckich. Pierwszy Żabokrzycz ze swoimi 54 dymami pozo.stawał w dzierżawie niejakiego Remigiana Gorczyńskiego. Drugi Żabokrzycz (Łuka, 80 dymów) był już sprzedany Kalinowskim, reszta majątków nad Dochną została ustąpiona Zbaraskim. Majętności nad Kodymą były chyba wciąż niezamieszkałe. W latach ЗО. XVII w. obie kobiety ustąpiły miejsca młodszym pokoleniom. Działają wówczas syn Iwana Stefan (zmarł po 1652 r.), Roman (odnotowany 1635 r.), Mikołaj (zmarł po 1661 r.) i Maciej, być może synowie Iwana Daniłowicza. Dzięki małżeństwu z nieznaną z imienia córką Eliasza Kleszczowskiego Mikołaj wszedł w posiadanie części wsi w majątkach tej rodziny: Tywrów, Łubianiec, Dzwonicha. Żabokrzyccy w latach 1569— 1648 trzykrotnie zostali zaszczyceni urzędem ziemskim: Wasyl (zmarł 1574 r.) był wojskim bracławskim, Maciej — wojskim Winnickim od 1635 r., a Mikołaj — cześnikiem bracławskim od 1647 r. Brak świadectw by posłowali na sejmy w tym okresie. Byli stronnikami Strusiów a potem Kalinowskich. Wasyl i jego brat Iwan pozostali wierni prawosławiu. Reszta rodziny * Topicie, łOpKi&Ka, CiAbHuięji. Dzisiejszy Torków obejmuje także dawny Żabokrzycz. Nie udało się ustalić, gdzie dokładnie leżały Kuźmińce, ale bez wątpienia w tym samym kompleksie majątkowych co wymienione wcześniej wsie. zapewne także, gdyż jeszcze pod koniec XVII w. spotykamy na Brac- ławszczyźnie prawosławnych Żabokrzyckich31 ** Nie udało się ustalić, gdzie dokładnie leżały Rogowce, ale w każdym razie nad Dochną opodal Żabokrzycza. *** Ko6ejiev,bKe na południe od Winnicy. 31 Informacje o Żabokrzyckich podaję na podstawie: AP w Lublinie, Akta Trybunału Koronnego, sygn. 930, N 1; sygn. 939, N 2, 13; sygn. 1028, N 4, 23, 145; BK, sygn. 1281, b.p.; sygn. 1230, b.p.; sygn. 1243, b.p; Ukraina.— Dz. L— S. 101, 132, 137— 138, 142; Dz. II.— S. 415, 424, 436—437, 440, 510, 547, 550, 553, 596, 616; Dz. III.— S. 722, 726, 733; Архив ЮЗР.— 4. 6.— T. I.— C. 581; Документи Брацлавського воєводства...— C. 503, 814, 1034; Herbarz Polski...— T. VIII.— S. 169; T. X.— S. 127; T XII.— S. 181; [Rolle] A. J. Po inkursyi kozackiej...— S. 14; Петренко O. C. Опис документів, які зберігалися в маєтку князів Четвертинських, селі Янкові / / Подільська старовина. Науковий збірник.— Вінниця, 1993.— С. 283—321 (арк. 40); Nykiel В. Kalinowscy h. Kalinowa...— S. 14; Litwin H. Napływ szlachty polskiej...— S. 2 Першим знаним нам на цьому уряді був Василь Жабокрицький: у привілеї короля Генрика Сергієві Оратовському на брацлавське войськівство f “вомскоє ”), виданому 15 квітня 1574 р. на сеймі у Кракові, той названий його безпосереднім попередником на цьому уряді, таким, що обіймав його до своєї смерті (37). Напевно, це той Василь Жабокрицький, котрий у названому списку шляхти Брацлавського воєводства, що присягла, фігурує без уряду. У такому разі він став войським після Люблінської унії. ЖАБОКРИЦЬКИЙ Діонісій (світське ім'я – Дмитро; бл. 1652 – імовірно, 1712) – луцький єпископ (1695–1702 – правосл., 1702–09 – унійний). Н., ймовірно, в с. Жабокрики Луцького пов. Походив з волин. правосл. шляхти, навч., очевидно, в Луцькій братській школі. Був вількомірським підчашим, 1674 – каптуровим суддею Волинського воєводства, з 1677 до 1686 щорічно обирався старостою Луцького братства. 1684 став київ. підвоєводою, а з 1691 ще й кременецьким підстаростою. Кероване Ж. Луцьке братство 1680 і 1694 стало на заваді заг. з'їзду православних і унійців (див. Берестейська церковна унія 1596). 1679–92 очолював посольства до верхівки Речі Посполитої від Київського воєводства та Брацлавського воєводства в справах захисту правосл. духовенства від утисків козаків, підтримки правосл. нас. З обранням кременецьким підстаростою опікувався діяльністю Кременецького Богоявленського братства. 1693 Ж. став луцьким земським писарем. У лют. 1695 був обраний луцьким єпископом. На цій посаді намагався утримати та посилити позиції православ'я, впорядковував внутрішнє життя єпархії, добився повернення від унійців Гойського і Підгорецького монастирів, а також Овруцької архімандрії, сприяв активізації діяльності Луцького братства, займався під-вищенням освітнього рівня духовенства, покращанням матеріального стану монастирів. У своїй діяльності наштовхнувся на сильну протидію з боку унійців. Незважаючи на підтримку Ж. київ. духовенством, гетьманом І.Мазепою та польс. королем Августом II Фридериком Сильним, моск. патріарх Адріанне благословив київ. митрополита (Варлаама Ясинського) на посвячення Ж. в єпископи, оскільки до свого обрання він був одружений з вдовою, що заборонялося церк. канонами. Посвячення Ж. 1700 мармарошським архієпископом Йосипом Стойкою не було визнане не тільки католиками й унійцями, а й православними. Після переходу до унії 1702 став активно її поширювати. Зі вступом рос. військ у ході Північної війни 1700–1721 на тер. Речі Посполитої 1704 виїхав до перемишльського єпископа Георгія Вінницького, 1705 перебрався до табору Станіслава Лещинського (див. Станіслав I Лещинський), 1706 повернувся на Волинь. Після того, як до росіян потрапила інформація про перешкоджання Ж. діям рос. військ, наступного року виїхав до Угорщини. 1708 Ж. повернувся до Луцька. При спробі противників захопити його і видати росіянам утік до табору коронного гетьмана А.Синявського. Але на поч. 1709 був схоплений і виданий росіянам. Після тимчасового ув'язнення в Києві 1710 Ж. був перевезений до Москви, де проживав при монастирях. Незважаючи на клопотання поляків про його звільнення, за розпорядженням рос. царя Петра I 1711 Ж. заслали до Соловецького монастиря (див. Соловки), звідки через деякий час він був повернутий до Москви, де й помер. Жабокрицьких (зем’янин Ісай Жабокрицький), 4 червня 1640 р. у Вінниці відбувся старостинський суд над групою шляхтичів, які не бажали платити податків із своїх вінницьких домів. Серед підсудних були Я. та В. Жабокрицькі [60, с. 334]. Адам – у 1649 р. володів частиною с. Жабокрики (20 димів) [61, арк. 7]. Олександр – Кальницький полк, гербу «Уланицькі» в Брацлавському воєводстві, Семен – козак Бершадської сотні Уманського полку [9, с. 566], Лесько і Федір влилися до Корсунського, а Іван до Переяславського полків), Безпосередні командири жовнірів, як правило, не стримували своїх підлеглих і не карали їх за порушення. Андрій Жабоклицький, поручник3 роти князя Юрія Чорториського, підлеглі якого 1603 р. неодноразово спустошували села Войковичі, Форостове, Суходоли та Іллінщина Володимирського повіту4, належні князівні Маруші Збаразькій, за- явив її уряднику Бартошу Лясковському, який прийшов «просити справедливості»: «Z TT мсти панTT браславскои з тых жолниров и товаришов, на которыхты справTдливости просишъ имTнTм TTмсти панTи браславскоT, тTды, дTи, jтоT всT справTдливости жаднои Yчинити нT хочY и нT Yчиню (виділення наше. – М. В.). НT толъко, дTи, z самъ, порYчникъ, алT, дTи, и самъ ротъмистръ Tго мст кнzзЮрыи Чарторыскии справTдливости жаднои нT вчинитъ» [11, арк. 185–186]. Більше того, поручники, хорунжі5, а нерідко й ротмістри6 нарівні з рядовими вояками брали участь у пограбуваннях. Так, поручник Андрій Жабоклицький разом з товариством своєї корогви спустошував суходольський «запуст»7 та сіножать Іллінського монастиря [11, арк. 185–186]; 11. ЦДІАК України. Ф. 28, оп. 1, спр. 35 |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Ж >