пани ЖАСКОВСЬКІ (Волчки, Волчки Жасковські) – панський рід, у XVI ст. землевласники у Волинській землі.

1. На червоному полі три срібних вруба.



Джерела:
– печатка Волчка Якимовича Жасковського 1546–1550 рр. (ANK, AS, Teka V, Plik 69; Plik 71; Teka VІІ, Plik 2).
– печатка Волчка Якимовича Жасковського 1560 р. (AGAD, Perg. 7754; Perg. 7755).
– печатка Волчка Якимовича Жасковського 1564 р. (ANK, AS, Teka IХ, Plik 129).

Олег Однороженко


Костюшко (+до 1456)

~ Фетинія Немирич.

~ Ганна Василівна Патрикєєвна Курозвонська

7 березня 1570 Олександр Лясота скаржився на сусіда по маєтку Прокопа Волчка-Жасковського Вуй Прокопа і Волчка Жасковських, тобто дядько по матері - Іван Патрикій-Курозвонський, кременецький підкоморій (ЦДІАУК. - Ф. 28, оп. 1, спр. 5, арк. 312-312 зв.). Дружина Григорія Сенюти, дядька Івана Романовича Сенюти - Милка Патрикіївна-Курозвонська (ЦДІАУК. - Ф. 28, оп. 1, спр. 6, арк. 49-50 зв.). Відповідно, Волчки-Жасковські і Сенюти були пов'язані через шлюбні зв'язки. про напад у ніч із суботи на неділю на його дім у Хмелеві, де зловмисник, «затъкавъши» дружині Лясоти, Марії Олехнівні Борзобогатянці-Красенській, «губу шапкою», «повез ее, збивъши, змордовавши, до двора своего, чинил з нею, што ся ему подобало». Потому серед ночі Прокіп, «пришодчи повторе з слугами и зо всими мужиками поддаными своими, и мене спячого взяли силомоцю кгвалтомъ, вели мя якь злод--я якого, и приведши до двора, всадил мя до везенья, всадивши, знову ся вернул до двора моего». За тим разом нападник вибив двері до комор і побрав усю маєтність його і дружини, а також побив стару «невесту» Якубову, яка була при дітях, і дитину на її руках ударив «два разы коръдомъ» так, що залишилися синці («детятко ледве живо зостало»). А коли настала неділя, Волчко наказав полонянку Лясотину відіслати, яку взявся допровадити до її двора служебник кн. Олександра Чорторийського Андрій Кукольський, що саме проїздив повз двір Волчка. Сам же Лясота, побачивши через вікно зі свого ув'язнення, що сторожа послабила увагу, кинувся тікати. Піддані Волчка були б його спіймали і вбили, але йому трапився під час утечі Кукольський, який Лясоту відбив і допоміг щасливо дістатися додому. Звичайно, сказати напевно, чи відбулося зґвалтування в цьому випадку, неможливо. Слова «чинил з нею, што ся ему подобало», могли бути евфемізмом на означення реальних дій по збезчещенню жінки, а могли відсилати до уяви слухачів, поглиблюючи вину оскарженого, і в той же час прямо не маркуючи Волчка як ґвалтівника. Сама ж потерпіла оповідала про «кгвалт свои и збите» / «кгвалт и збите, змордоване окрутное», а також демонструвала «синие раны по хр--бьте и под пахою», де ґвалт міг означати заподіяння кривди з використанням фізичного і психологічного тиску Малиновский И. Учение о преступлении по Литовсокму статуту. - Киев, 1894. - С. 8-9..
8 березня Олександр Лясота скаржився на Прокопа, який, «подехавши под двор мои ночнымъ обычаем, взявъши украдъком жону мою», відіслав її до стриєчної сестри Олександрової Жоравницької, дружини луцького старости і ключника, до Блудова ЦДІАУК. - Ф. 28, оп. 1, спр. 5, арк. 40-41 зв.. В обох скаргах наголошується на нічному потаємному викраденні дружини, що практично пройшло непоміченим ні для чоловіка, який продовжував спокійно спати, ні для челяді. В обох випадках цей акт нетривалий, радше символічний, після чого жінку відправляють або додому, або до родичів.
Можливо, що напад безпосередньо був спровокований подіями, про які Прокіп оповідав у володимирському іроді 27 лютого. Він скаржився, що Олександр Лясота спочатку запросив його на вечерю, а коли Прокіп згадав про доручення від свого брата Федора Сенюти щодо приятельського погодження, яке Лясота мав учинити «около Хмелева», той його мало не забив, ледь гостеві вдалося утекти до свого дому у тому ж таки Хмелеві Там само. - Ф. 28, оп. 1, спр. 5, арк. 24 зв.. У підґрунті суперечок, окрім традиційних сусідських конфліктів, могла лежати і глибша образа, адже перший чоловік Марії Борзобогатянки - Іван Сенюта - потрапив у татарський полон, а вона по певному часі, не маючи від нього вістки, вишла заміж за Лясоту. Відповідно, в руках подружжя опинилася і нерухомість, що належала Сенюті. Часто в аналогічних випадках, коли вдова виходила заміж удруге за відсутності тестаменту від першого чоловіка, то брати небіжчика відсуджували у неї як «прирожоні» опікуни нерухомість своїх племінників, а також і опіку над ними. Цілком імовірно, що саме в цій площині лежав конфлікт Федора Сенюти і його родича Прокопа Волчка з подружжям Лясот. До такого трактування підштовхує і жест відіслання Марії Борзобогатянки до родички як знак вилучення з її рук маєтності, на якій вона мешкала.
Утім, невдовзі з'ясувалося, що Іван Сенюта живий. Тож 20 серпня 1570 р. возний оповів, що був зі шляхтою у справі Сенюти у Хмелеві, де той наказав своїй колишній дружині покинути маєток. Адже Марія «в небытности его, будучи ему в неволи в рукахъ неприятелскихъ, смилася и такового своволенства важити, замуж за иншого, то ест за Лесоту пошла, двор и именье, и всю маетность знищила, спустошила». Іван Сенюта її «за жону мити и с тобою мешкати не хочет, а иж, деи, мужа твоего тут нет, теды и ты тут у двори не мешкаи, поиди собе за мужемь своимъ». І давав їй коня, на якому мала виїхати.
На те пані Марія Лясотина відповіла: «Я, деи, для того замуж пошла, о том видомости не мила, абы пань Сенюта жив был, а иж жив, и тут до именья своего приехал, теды Лесота, слышечи о томь приеханю его, з ыменья поехал, и, отежчаючи, мни росказаль, кгды, деи, пан Сенюта до двора и именья своего Хмелева приедет, абыхь я, ни в чомь ся ему не спротивляючися, двор и именье поступила и якь же ся, деи, я не противемь, двор и именье ему поступую и поступила, ключи от коморы и от скрынь, выбравши некоторое плате билое и гроши, што тамь мила, отдала». Коня і воза, який їй пропонувалося, вона не взяла, а пішки зі своєю дочкою від другого чоловіка ( «з дететемь») і челядю відправилася з маєтку.
Однак наступного дня Олександр Лясота з помічниками наїхав на Хмелево із селецькими підданими кн. Михайла Олександровича Чорторийського, волинського воєводича, побрав жито й овес і вивіз до Сільця Вся ця історія описана у скарзі Івана Сенюти, див.: Ф. 28, оп. 1, спр. 5, арк. 221-223. Іван Сенюта одружився вдруге з Ганною Богданівною Костюшковичівною-Хоболтовською в січні 1572 р. (ф. 28, оп. 1, спр. 6, арк. 369-370 зв.; Волинські грамоти, с. 150). Ще раз Іван Сенюта згадав свою першу дружину в тестаменті.. Схоже, що Лясота був слугою князя; слуга кн. Олександра Чорторийського фігурує і під час першого викрадення Марії Борзобогатянки, перед ним вона падала ниць та оповідала свої жалі. Цим і закінчується історія, де поняття «ґвалт» могло трактуватися досить широко.