На печатці Богдана Вишпольського від 1600 р. родовий знак мав дещо незвичну конструкцію у вигляді серця,
на якому розміщувалося півколо кінцями вліво в ренесансовому щиті 420. herb Wyszpolski (t. 9 s. 464)

Wyszpolski herb. Dwie klamry, jedna większa tak ułożona jak brama, druga przez środek jej do góry prosto wyniesiona, ale już z mniejszymi hakami, którymi powinna być obrócona w prawą tarczy, nad nią. gwiazda jedna, pod nią druga, pod drugą trzecia, ale już większa, tak z tego boku klamry, jako i z drugiego, księżyce obadwa do siebie, i do klamry barkami obrócone, takim kształtem jak w herbie Ostoja, na hełmie korona, i zda mi się trzy pióra strusie. O początkach tego herbu, kolorach klamer, księżyców, gwiazd i tarczy nie mam informacji. Tym się herbem pieczętują Wyszpolscy na Wyszpolskach w Białej Rusi, z których Stefan komornik graniczny Kijowski, z Kijowskim województwem podpisał elekcją Jana III. Bogdan podstarości Żytomierski, miał za sobą Wyhowską, z nią córek osiem, jedna Surynowa, druga Bahrynowska, trzecia Niemierzycowa, czwarta Bielska, piąta Meleniowska, szósta Moszyńska, siódma Ilińska, ósma Skoratowska. Konstantyn Wyszpolski, sędzia kapturowy Lwowski, Antoni vicesregent tychże sądów 1733. Hieronim 1690. roku.

Стефан Михайлович Вишпольський

Стефан Вишпольський, коморник граничний київський, писар гродський овруцький. Автограф овруцького писаря знайдено лише в кінці книги за 1679 р.

Маніфестація Стефана Міхаловича Вишпольського перед. Житомирським ґродським урядом про втрату 1648 р.

протестація, внесена Андрієм Аслановичем на Семена Вишполь сь кого та Марину Миколаєву Вишпольську, Семенову братову, походить із теренів Київщини й стосується дещо пізнішого часу, однак у своїх основних деталях разюче повторює попередню. Скаржник жалівся на Марину, яка, «намовивши и на все злое нарадивши пана Семена Вишполского, абы протестанта, где колвек заскочивши, не живил албо и здоровя позбавил», тим самим спровокувала нахоженє свояка на Андріїв двір. Як записано було до житомирських замкових книг, Вишпольський «вночи пришедши потаемне под двор протестанта власный, поза плотами се засадивши и з добитою шаблею ходячи, волал, визиваючи на поединокъ, мовечи: Вийд такий овакий матки сыну, а бийсе зо мною». Бачачи, що на його галас ніхто з двору не вийшов та не обізвався, він тоді «лжит, сромотит и лает такъ протестанта самого, яко и жону его словами непристойными, гонорови его шляхецкому шкодячими, почал». А потому, «ешче заятрившисе горшей и на злое праве добре роспалившисе, умыслови своему и раде помененой панеи Вишполское, братовое своеи, досит хотечи учинит», оголосив одповідь і з тим пішов геть. Досить химерно у цій скарзі поєднуються звинувачення в потаємності нападу Вишпольського на дім, що мало підкреслити негідність його вчинку як дії прихованої, а також подальша розповідь, де йдеться про гамір, зчинений нападником під час виклику на поєдинок і виголошення одповіді. Цілком імовірно, що тут кліше, використовуване канцеляристами, та й, можливо, самими скаржниками у заявах про насильство наклалося на відкриті, навіть демонстративні дії обвинуваченого. Далі Андрій Асланович посилав до Семена Вишпольського свого приятеля Яна Верцинського, питаючи про причину таких похвалок і «сромочене протестанта и малжонки его на гоноре шляхецким», однак кривдник не лише не заспокоївся, але повторив перед посланцем, «ижъ то правда, жем его на поединок визивал и сромоцилем его». Ба більше, пані Миколаєва Вишпольська перегородила звичну дорогу до Андрієвого двора, заборонила їздити по ній його підданим, погрожуючи побиттям, а також нацьковувала своїх собак на свиней скаржника і вже кількох забила. Тож у підсумку Андрій скаржився на своїх сусідів про «похвалъки на здорове, так и о заняте дороги, такъ теж о потравенъе и позабиянъе свиней», не згадуючи поміж великими жалями з приводу втрачених свиней та інших кривд про виклик на поєдинок, і тим більше не переймаючись обов язком рицаря ставати на герць в обороні своєї честі 3. Украй колоритною є також скарга волинянина Матиса Комнацького на сусіда Івана Волинця з синами про образи його та дружини, побиття слуг і підданих, напад на маєток, під час якого «двое гусей з дому взяли и пограбили не с потребы ани с припадку, толко мни на прикрост, на збожя мои кони свои пущают, вызываючи мя на битву; перед приятелми и слугами моими мене лжат, словы мене своими неучтивыми на мене торгают, чоловека спокойного, ни в чом соби невыступного, на битву вызывают» 4.