ВИСОЦЬКІ герба “Остоя” Волинського воєводства2. Niesiecki К. Herbarz Polski. 1842. T. IX. S. 46 Wysocki herbu Ostoja, w Wołyńskim województwie. Z tych Tymofiej Wysocki miecznik Wołyński 1593. r. Acta Terrestr. Luceor. Felicjan i Maciej 1684. na Wołyniu tego herbu pod Dubnem. Ks. Kojałowicz in MS. tak ich herb opisał, między dwiema księżycami, barkami do siebie obróconymi, Kolumna prosto do góry erygowana, na hełmie trzy pióra strusie, wszystek kształt herbu Ostoi, tylko znać z niewiadomości, miasto miecza kolumnę odłożyli, i przydaje, że są jedni z nich Korzeniewiczowie, drudzy Dworzaninowiczowie w Pińskim. powiecie. Jan Wysocki Korzeniewicz, syn jego Łukasz. Jan skarbnik Miński, miał za sobą Zofią Wańkowiczownę wojską Mińską.. Євтик Васильович Висоцький (бл. 1530-бл. 1576) Писар Руської канцелярії протягом 1569-1574 рр., відповідальний за ведення книги “В -2”. Походження невідоме. Міг належати до однієї з гілок (Кореневичів чи Дворяниновичів) роду Висоцьких герба “Колюмна”, осілих у Пінському повіті1, або ж до роду Висоцьких герба “Остоя” Волинського воєводства2. Ймовірно, розпочав службу при королівському дворі на початку 1560-х рр. у ранзі коморника при литовській канцелярії, до обов’язків якого належала доставка листів великого князя до адресатів3. Сам Євтик визначав свій уряд як уряд “писаря короля єгомлсти справь руских земли Волыньское... ”4, “писаря кроля его млсти канцлереи коронной справ руских волынских”5. Служив виключно у Більшій канцелярії, при чому на нього, очевидно, покладався обов’язок нагляду за веденням і зберіганням всіх руських справ, оскільки він мав “в поручєню ecu справы земли Киевское и Волынское руские”6 7. Служба Євтика в канцелярії як писаря почалася, напевно, ще до Люблінської унії, бо в 1571 р. відзначалось в PM, що він як дяк перебуває у Більшій канцелярії “през час немалый”1. 1 вересня 1571 р. за ініціативи окремих сенаторів, а також свого безпосереднього шефа - канцлера В.Дембінського Євтик одержав пожиттєве право на Київський Межигірський монастир і землю “пусту, не осадж ену” Вишогородську з околицею8. Між іншим, даний факт опосередковано вказує на православне визнання Євтика, оскільки в документі підкреслено, що Межигірський монастир - “церкваруска в rIpu и закону грецкого”. Надання православних монастирів неправославним світським особам за Сигізмунда Августа практикувалося відносно рідко9. На сеймі 1572 р. Висоцький одержав уже вічне право на той самий монастир із прилеглостями10. 15 березня 1574 р. на коронаційному сеймі за одностайним схваленням сенаторів і земських послів руський писар отримав у вічність нещодавно заселене село Хижинці у Вінницькому старостві11. З цього привілею стає відомо, що Євтик на той час мав дітей, але вже був удівцем. Невдовзі Євтик помер, що опосередковано підтверджується двома до кументами: 1) привілеєм від 12 липня 1580 р. Якимові Висоцькому {див. нижче його біограм) на Межигірський монастир, де зазначено, що монастир “вакує” по небіжчикові ченцеві Онуфрієві (особа нам невідома), який за даниною Стефана Баторія його держав12; 2) реєстром відправлення людей на військову службу з Брацлавського воєводства 1579 р., в якому Хижинці (50 димів осілих і 23 неосілих) віднесені до королівщини (Вінницького замку), що її тримав вінницький і брац- лавський староста Ю.Струсь13 14. Залишається не виясненим, чому діти руського писаря вічистим правом на цю маєтність не скористались. 1 Kojalowicz W. Herbarz rycerstwa Wielkiego Xięstwa Litewskiego tak zwany Compedium czyli o klejnotach albo herbach, których familie stanu rycerskiego w prowincyach Wielkiego xięstwa Litewskiego zażywaią. Kraków, 1897. S. 90. У Пінському повіті знаходилося місто Висоцьк, яке в 1641 р. належало княгині Левовій Миколасвій Соломирецькій (ЦДІАК, ф. 25, on. 1, спр. 224, арк. 279зв.). 2 Niesiecki К. Herbarz Polski. 1842. T. IX. S. 46. 1 Lietuvos Metrica. Knyha Nr. 564. P. 130. Тут фігурує просто Євтик, який 26 листопада 1562 р. отримав у канцелярії листи для доставки їх до жмудських тивунів; таке ім’я серед працівників канцелярії практично не зустрічається, тому можна обережно припустити, що це майбутній руський писар. •' РГАДА, ф. 389, on. І, д. 192, л. 1 об. 5 Там же. Л. 159 об. 6 Там же. Л. 200. 7 Там же. Л. 94. 8 Там же. Л. 93 об.-94 об.; Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. Санкт-Петербург, 1848. Т. 3: 1544-1587. С. 158-159. 9 Грушевський М. Історія України-Руси. Т. V. С. 482-489. 10 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 192, л. 141 об.—143; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. Санкт-Петербург, 1863. Т. 1: 1361-1598. С. 187-188. 11 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 192, л. 199об.-200об. 12 Там же. Д. 216, л. 245об.-246. 13 Źródła dziejowe. Warszawa, 1894. Т. XX: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijów-Bracław) / Wyd. A.Jabłonowski. S.151. Яким Висоцький (бл. 1550-бл. 1595) Руський писар в 1576-1593 рр., відповідальний за ведення двох книг PM (XD, КВ). Походження невідоме; ймовірність його та сама, що й стосовно Є.Висоцького. Висоцькі починають фігурувати в луцьких гродських книгах зі середини 80-х рр. XVI ст. Брат Якима Тимофій з 1586 р. згадується як урядник Євхимії Вербицької, вдови волинського воєводи князя Андрія Вишневецького72. З часом Тимофій набув в Яна Васильовича Привередовського частину села Привередів у Луцькому повіті, одружився зі Софією Михайлівною Привередовською. З 1590 р. він згадується як волинський мечник73. Без сумніву, цим мав завдячувати братові та його всемогутньому патронові - Янові Замойському. Попри входження до земської ієрархії, Тимофій продовжував кар’єру служебника: у 1600 р. фігурує як дозорця Муравиці й Княгиничів-волинських маетностей віленського тивуна Яна Паца74. Мечник мав плац у Луцьку, який 11 листопада 1598 р. заставив на рік луцькому євреєві Мошкові Ісаковичу Гайдуку як компенсацію за неповернутий борг 18 кіп литовських грошів75. Невідомо ким приходився Якимові Войтех Висоцький, який 21 березня 1595 р. отримав уряд возного у Луцькому повіті76; його соціальний статус, як і Тимофія та Якима, був невисоким, що дозволяє однозначно віднести їх родину до малозаможної шляхти. Піком кар’єри Якима стало входження між 1587 і 1589 рр. до складу секретаріату Сигізмунда III77. У 1580 р. Яким одержав привілей на Межигірський монастир78, що дозволяє з певною долею умовності визначити його визнання як православне. ЗО жовтня 1584 р. як писар РМ виконував якесь доручення Яна Замойського79. 28 червня 1589 р. Я.Ви- соцькому та його дружині, яку буде мати(!), Сигізмунд III надав в пожиттєве володін ня три служби з людьми, озеро Святе і землю Розсудівську при Любецькому замку80. Дещо раніше, 26 березня 1589 р., Яким отримав королівський привілей на селище Новоселицю в Київському повіті, але вже 2 квітня 1590 р. декретом сеймового суду воно було відсуджене на особу київського зем’янина Богуша Гулкевича-Глібовського, який представив документи на право вічного володіння Новоселицею. Одночасно сеймовий суд скасував привілей, виданий руському писареві81. Не увійшов він і у володіння Розсудівською землею. Асесорський суд, на який Яким викликав Богдана і Яна Розсудовських за недопущення введення його в цю землю, 18 червня 1593 р., розглянувши аргументи сторін (у Якима їх не було зовсім; він не покликався навіть на привілей від 28 червня 1589 р.), звільнив відповідачів (Розсудовських) від позову і визнав добра Розсудівські їх власністю82. Якщо врахувати, що Розсудовська земля, як свідчать пізніші документи, включала в себе всі три служби - Голенищівську, Неданчинську, Селинську, надані руському писареві83, то слід вважати, що за роки писарства він придбав в українських воєводствах лише Межигірський монастир. Відомо також про надання Якимові в 1592 р. Околовського застінку біля села Петрилевичі у Слонімському повіті Новогрудського воєводства ВКЛ84. Яким також володів якимись землями на краківському передмісті міста Львова, надані йому вічним правом Стефаном Баторієм разом із церквою святого Миколая, полями, сіножатями, садами, пасіками, криницями, двома плацами. Ймовірно, перед смертю руський писар записав їх своєму братові Тимофієві, який у 1608 р. подарував ці маєтності Львівському братству, що діяло при згаданій церкві85. Можна припустити, що книгу “ХВ” Яким комплектував із секстернів десь на початку 1590-х рр., причому досить недбало. Усі вписи в книзі переважно розбиті на сім блоків за місяцями року, дуже часто - без подання років. 72 ЦДІАК, ф. 25, on. 1, спр. 35, арк. 184зв.-185, 649зв.-650. 73 ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, спр. II 7444, ч. З, арк. 127. 74 ЦДІАК, ф. 25, on. І, спр. 56, арк. 562зв.-563. 75 Там само. Арк. І4зв.-І6, 267зв.-268. 76 Там само. Спр. 47, арк. 42-43. 77 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 217, л. 1об.;д. 199, л. 95. 78 Там же. Д. 216, л. 245об.-246. 79 Archiwum Jana Zamoyskiego, kanclerza i hetmana koronnego. Warszawa, 1913. T. III: 1582— 1584 / Wyd. J.Siemieński. S. 376. 80 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 217, л. 1об.-2об. 81 Там же. Д. 199, л. 102об.-105об. 82 Там же. Д. 200, л. 11 Іоб.- l 12об. 83 Там же. Л. 131-133; Źródła dziejowe. Т. XX. S. 86. 84 AGAD. Summariusz Metryki Litewskiej, t. VI, k. 239v.; Kennedy Grimsted R The Ruthenian (Volhynian) Metrica... R 26. 85 Архив I03R 1904. Ч. I. T. 10: Акты, относящиеся к истории галицко-русской православной церкви. С. 130-134. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > В >