 Родина Лучичів-Виговських користувалася старовинним польським гербом “Хабданк” з одміною. Основою цього варіанту герба був срібний щит, на якому зображено дві чорні крокви з підрізаними кінцями, складені разом верхівками додолу на зразок літери На щиті був розміщений лицарський шолом зі шляхетською короною та чорно-білим наметом. Найвизначнішим представником роду в. був Iван Виговський – ген. писар Війська Запорозького (1649–57), гетьман України (1657– 59). Його батько Остап Виговський служив у київ. митрополита П. Могили, мав міцні зв'язки з кн. А.Кисілем. У Остапа в., крім Iвана, було ще двоє синів (Данило та Костянтин) і дві дочки (Тетяна та невідома на ім'я, що була першою дружиною П.Тетері). Усі сини і племінники (Самійло, Федір) брали активну участь у національній революції 1648–1676. Данило (загинув 1659) перебував у шлюбі з дочкою Б.Хмельницького – Катериною. Він був бихівським полковником, виконував обов'язки гетьмана наказного, командував укр. військами під час взяття 1655 м. Люблін (Польща). Костянтин був полковником пінським і туровським, а за часів гетьманства свого брата – генеральним обозним та підскарбієм Великого князівства Руського, лисянським старостою. 1659 постригся у ченці. Федір відзначився як дипломат. Самійло служив сотником у Війську Запорозькому. До родичів гетьмана належав і Криштоф – один з тогочасних кер. укр. повстанців на Волині. Дехто з рідні I.Виговського (двоюрідний брат Юрій і племінник Iлля) служили на боці Речі Посполитої, однак після Гадяцького договору 1658 перейшли, як і їхній родич овруцький полковник Василь, під укр. прапори. Після поразки I.Виговського майже всі вони були заслані царем Олексієм Михайловичем до Сибіру. Рід в. сполонізувався наприкінці 17 ст., деякі з його представників займали важливі посади в Речі Посполитій, напр., Данило в. був київ. чашником 1707. У Польщі 20-х рр. 20 ст. ще проживали далекі нащадки I.Виговського, які сприяли істор. розвідкам про свого предка. давнього боярського роду Лучичів.Виговських Овруцького повіту, який мав шляхетський герб «Абданк». «Выговський происходил из мелкой русской шляхты. В Овручском повите киевского воєводства было несколько сел боярских, признанных в шляхетських правах. В одном из этих сел, Выгов, жил многочисленный род Лучичей, которые по месту происхож. дения назывались Лучичи-Выговские, в последствии просто Выговские»2 2. Геральдика та сфрагистика. Герб, який вживали Виговські, хоч і був подібний до польського гербу «Абданк», ним не був. Як і більшість наших старовинних гербів, він постав із родового знаку, який спочатку служив знаком власности. Титло гербу Виговських нагадує латинську літеру «W», на серед ній барці якої знаходиться знак подібний до букви «Т» з підогнутими вниз зубцями, або «Т». Професор Оскар Галецький цілком влучно підкреслив, що титло Виговських більше нагадує одну з руських відмін «Сирокомлі».22 Цей первісний знак Виговських ми знаходимо в праці геральди- стів Віттіґа й Дзядулевича,23 а також у томі II «Пам’ятники» таблиця число 4. Там ж е знаходиться і виображення печатки Івана Виговсь кого в часах після Гадянцької угоди. Для великого князівства Русь кого був тоді вироблений герб: Орел білий у червоному іполі, а на грудях його гербове титло «Абданк». Герб Виговських має поле срібне, а титло чорне. «Абданк» має срібне титло у червоному полі. Пізніше Виговські стали вживати герб «Абданк» з його барвами. Першим що спростив титло свого гербу був гетьман Іван Виговський, який відкинув знак подібний до букви «Т» з підогнутими зубцями та зробив його подібним до гербу «Абданк». 22 Halecki Oscar, „O pierwotnym herbie Wyhowskich“, Miesięcznyk Heraldyczny, 1910, Lwow. 23 Wittig W. i Dziadulewicz S., „Nieznana szlachta polska i jej herby“, Kraków 1908, st. 360 І Лука, овруцький боярин, мав жити на початку і в першій чверті 16-го стол. ІІ Гришко Лучич Виговський Дня 24. 8. 1541 р. Гришко, Степан, Іван, Семен та Кірик Лучичі одержали від короля Жигимонта Старого земельні простори на Київщині, коло Вигова, якими до того користався Станістав Подолянин та, після його смерти, звільнилися. Зі свого боку, брати Лучичі зобов’язалися, що за користання цими землями, будуть нести земську службу. У 1546 році вони дістали королівське підтвердження цього на дання «на вічні часи», після чого стали звати себе Виговськими. Про старшого з братів, Гришка, ми знаємо що він, з руки кн. Фридриха Глібовича Пронського, Київського воєводи, став його намісником у Заушу на Виговщині. Степан Лучич Виговський Іван Лучич Виговський Семен Лучич Виговський Кірик Лучич Виговський ІІІ Іван / Ян Григорович Гордій Степанович Іван Степанович Олександр Іванович, Гнат Іванович Яцко Семенович IV Остап (Євстафій) Гнатович Виговський (? — 1663), був намісником київського замку, членом Київського братства. Володів маєтком Вигів на Овруччині та Гоголів на Київщині (тепер село Броварського району Київської області). Перебував на службі у київського воєводи А.Киселя, служив митрополиту Київському, Галицькому і всієї Малої Росії Петру Могилі. Як член Київського братства 31 грудня 1631 року підписав акт, даний братчиками П.Могилі, щодо об’єднання шкіл Києво.Печерської лаври та Київського братства (на документах Виговський і його син Федір поставили підписи не польською, а українською мовою). З початком національно.визвольної війни українського народу 1648–1658 рр. Остап Виговський «уроджену шляхетську чесноту покинувши», пристав до повсталого народу. Разом з сином Данилом Виговським, С.Мужиловським, Степаном Мазепою (батьком майбутнього гетьмана І.Мазепи) та ін. очолював делегацію української православної шляхти, яка 11 січня 1654 року склала присягу московському цареві та вела переговори з російським посольством Василя Бутурліна про підтвердження станових і майнових прав української православної шляхти3. Особливо зросла політична активність Остапа Виговського після приходу до влади його старшого сина Івана. Зокрема, брав участь у Переяславській раді (січень 1658), де вирішувалося питання підтвердження гетьманських повноважень І.Виговського. У березні 1659 року за дорученням гетьмана відвідав з важливою місією київського воєводу Василя Борисовича Шереметєва, переконував його в небезпечності підтримки царським урядом сил, налаштованих опозиційно до українського гетьмана.
Іван Федір Олександра (1631), потім ігуменія Федір Виговський, людина близька гетьманові Іванові. Був він на місником Київського воєводи та членом Київського братства (1631 p.). Зна ємо що у 1656 році їздив у свій маєток на Виговщині. У 1657 р. їздив геть манським послом до Москви, а, згідно з В. К. Липинським, бував послом і до Польщі. Йото підпис стоїть під Гадяцькою угодою 1659 року. Дістав від поляків надання містечка Стеблів у 1659 p. (Vol. Legum IV, стор. 649). Василь Виговський, полк. Овруцький, якого Липинський помилково називав братом гетьмана. В осени 1659 р. був заарештований чернігівським полковником Аникієм Силичем. У Сибіру, на засланні, він показав, що гетьманові доводиться дядьком, але не рідним, бо є Остапові (батькові гетьмана) брат двоюрідний. Себе назвав наказним отаманом від Данила Виговського за Дніпром на польській границі у Овручу. V Іван Остапович родинні акти, разом з листом короля Жигимонта Старого (з 1541 р.) до Київського воєводи Андрія Коширського з наказом увести братів Лучичів у володіння наданими їм землями, майбутній гетьман Іван Виговський дав вписати 7. 5. 1631 р. до судових гродських книг Луцьких та таким чином зберіг їх для потомства й історії.2А рхів Ю. 3. P.j ч. IV, том І «Акты о казахахъ» стар. 314—325 Іван Остапович Виговський, майбутній гетьман, мав вчитися у Київській Колегії (від 1701 р. вона стала іменуватися Академією), а службу почати у Київському Гродському суді. Між тим, В. К. Ли пинський каже, що він був «юрист при гроді Луцьким» (там же, стор. 158). Затим вважається, що майбутній гетьман займав посаду намісника Луцького старости, був членом Луцького братства, брав участь у Луцькому соймику у 1637 році і т. д. Генеалог В. Модзалевський вказує що було два Івани Виговсь- ких, та діяльність одного із них була пов’язана з Луцьком. Якщо Іван Остапович був при Київському Гродському Суді на початку своєї кар’єри, що цілком імовірно, бо батько його жив у Києві, то, очевидно, юристом при гроді Луцькім був інший Іван Виговський, та чи не він брав участь у Луцькому соймику у 1637 році. (див. прим. 4). Цілком можливо, що і майбутній гетьман мав відношення до Луцька та був членом Луцького братства. Перед повстанням Богдана Хмельницького, Іван Остапович (сам він себе називав Іваном Остафісвичем), був писарем при одному із польських комісарів на Україні, а на початку повстання знаходився у коронному війську Стефана Потоцького. Під Жовтими Водами він був ранений та дістався у татарський полон, звідки його визволив гетьман Богдан Хмельницький. Від червня 1648 року (вперше підпис Івана Остаповича стоїть на акті з 17 червня) аж до смерти гетьмана Богдана, він був незмінним генеральним писарем.46 При Виговському уряд генерального військового писаря набув великого значення. Людина розумна, добре школена, культурна й ви хована, Іван Виговський став правою рукою гетьмана, його співро бітником і довіреною особою. Він брав участь у дипломатичних пе реговорах, укладанні важливих договорів. Разом з гетьманом він приймав чужих послів, листувався з чужими володарями, обговорю ючи деталі біжучих з ними справ. Так само й у внутрішніх справах він листувався з полковниками та іншими старшинами. Його війсь кова канцелярія була дуже добре зорганізована і мала потрібну кількість школених канцеляристів. Після Переяславської угоди з Москвою, Виговський дістав царсь ку грамоту на велику кількість маєтків, а між ними на міста Остер, Козелець, Бобровиця, Трипілля, Ромен з селами та села Стайки, Лісовичі й Кошевате. Він з них ніколи не користався. 5-го вересня 1657 р., на раді у Чигирині, старшина обрала Вигов- ськдго гетьманом, доки Юрій Хмельницький не скінчить студії у Ки ївській Могилянській колегії та не дійде до повноліття. Виговський гетьманував до кінця вересня 1659 р. Ще в квітні 1657 р., він казав польському послові Станіславу- Казиміру Бенєвському, що, згідно з волею короля, він буде старати ся повернути Україну під Польщу у виді князівства. 16-го вересня 1658 року, після переговорів з поляками, була підписана угода, яка увійшла у історію під назвою Гадяцької. Україна, від того часу вел. князівство Руське, мала увійти у склад Річи Посполитої. Як висло вився проф. М. Грушевський, у тому вигляді, в якому ця угода з’я вилася на світ, вона не обіцювала нічого доброго. Дійсно, це було ясно від самого початку. Як відповідь на цей акт, Москва вислала на Україну велике війсь ко під головуванням боярина князя Олексія Трубецького, але під мурами Конотопа його затримав хоробрий ніжинський полковник Григорій Гуляницький. Гуляницький витримав довгу облогу, а 7 липня 1659 р., коли наспіло гетьманське військо, підкріплене поля ками й татарами, москалі були розбиті вщент. Всі шляхтичі, що брали участь у козацькому повстанні проти Польщі, автоматично губили свої шляхетські права. Згубив їх і Ви- говський. В тому ж 1659 році Іван Виговський одержав на соймі «привер нення честі» з шляхетськими правами та надання маєтків: Любомль на Холмщині й Бар на Поділлі (Volume Legum IV, стор. 302). Одночасно він був зроблений старостою Чигиринським (гетьма ном вже не був) і Барським, а у 1660 році сенатором. .Через два роки дістав він воєвідство Київське. Першим шлюбом Іван Остапович був одружений з Яблонською гербу «Ясенчик». Ближче про цей шлюб нічого не відомо. Під час одного із походів, Іван Остапович познайомився з донь кою каштеляна Новогродського Богдана Вільгельмовича Стеткевича Оленою. ч є е и д н о , Іван Остапович та Олена не сподівалися, що батьки дадуть згоду на їх шлюб, бо Виговський впрост Олену ви крав і одружився з нею.5 Не дивлячись на це, ми бачимо, що пізніше Іван Остапович був у найліпших відносинах з Стеткевичами та родичами матері Олени, з дому кн. Соломерецької. Подружжя вийшло дуж е щасливе. Ви говський зваїв дружину дорогою товаришкою свого життя, а Олена платила йому такою ж самою любов’ю. Через це подружжя Іван Остапович набув дуже впливових родичів й друзів. У 1660 році одержав Виговський від Папського Престолу і^аф- ську гідність.6 Виговські мали сина одинака, названого у честь діда Остафіємь. Він народився у Києві у 1653 році і там, у домі діда Остапа Гна- товича, підріс та став вчити грамоту. У березні 1664 р. Іван Виговський, під той час воєвода Київський, став жертвою інтриг з боку Павла Тетері та канцлера Миколи Праж- мовського, які хотіли його позбутися з огляду на тодішній неспокій ний стан на Україні, а, крім того, Тетеря мав з ним особисті розра хунки. По наказу Тетері, що був тоді з польської руки гетьманом Ліво бережної України, польський комендант полк. Себастіян Маховський схопив Виговського, та після комедії, яку було названо воєнним су дом, його було впрост застрілено 19 березня 1664 р. в Ольхівці недалеко Корсуня.
5 Архивъ Ю. 3. Р. ч. IV, том І, стор. 108. 6 „Polska Encyklopedja szlachecka“, tom XII, st. 232, W-wa 1939. Данило другий син Остапа Гнатовича, приєднав ся, як і Іван, до повстання Хмельницького. У 1654 р. їздив до Москви послом гетьмана Богдана. Став Биховським полковником у 1655 р. й наказним гетьманом у 1655—58 роках. У 1655 році відзначився взявши Люблин. Після Переяславської угоди, він дістав царську грамоту на При луку, Бориспіль, Баришевку, Воронков, Басань, Білгородець та Ро жево. Цар тоді щедро обдаровував визначних старшин українськими землями, прихиляючи їх до себе. На соймі у 1659 р. він дістав добра Смілу (Тасмин), Константинш, Баклю та Орловець правом дідичним. (Vol. Legum, том IV, фоліо 635 та 648). Данило був одружений з донькою гетьмана Богдана, Оленою Хмельницькою. 26. X. 1659 р. корсунський полковник Яків Петренко заарештував Данила Виговського у Лисянах та передав його моска лям. Тодішній гетьман Юрій Хмельницький (був обраний гетьманом на раді у Переяславі у жовтні 1659), який прилучився до Москви, прохав царя, щоб «яко милостивьій Государь» Данилові «милость оказать изволиль», але спізнився. Данила Виговського повезли до Москви і він захворів по дорозі. «Ноября вь ЗО числ'Ь на дорогЬ, OT^btxaBb оть Калуги 10 версть, онь умер».7 Поховали його у селі Горнем. Незабаром цар наказав тіло вирити й передати Юрієві Хмель ницькому, а сам висловив йому співчуття. Дружина Данилова, Олена (Хмельницька) була заарештована 14. XI. 1659 р. у Чигирині ніжинським полковником Василем Золота- ренком і відіслана у Суботів під догляд. Польща поставилася до вдови Данила шляхетніше, хоч і була вона донькою її найлютішого ворога Богдана Хмельницького. У 1661 році привілеї і земельні надання, зроблені раніше її чоловікові, були знов «Данилу Виговському і малжонці його Хелені Хмельницькій» стверджені соймом за вдовою (Vol. Legum, IV, фоліо 767). Текст ствердження, у якому ім’я Олени повністю згадується, розвіяло дум ку деяких істориків, а у тому числі і М. Грушевського (том IX стор. 1419, Київ 1931), що дружиною Данила Виговського була Катарина Хмельницька, яку і я, ідучи за опінією цих істориків, вважав його дружиною.7а Після смерти Данила Остаповича, опікуном його синів від по дружжя з Оленою Хмельницькою, Юрія та Василя, став їх дядько Іван Виговський. Незабаром вона вийшла заміж вдруге за Павла Тетерю-Моржковського, що першим шлюбом був одружений з се строю Виговських, яка померла у 1657 році. 7 А. Востоковъ «Судьба и г о е с к и х ъ Ивана Нечаян, Кгевская Старина, К іевь 1890 г. томъ XXVIII стр. 35—46. 7а Так само, раніші надання, зроблені полковнику Іванові Нечаєві, були стверджені за його дружиною Степанидою, теж донькою гетьмана Богдана. Іван Нечай, полк. Білоруський, разом з братам Юрієм, сотни ком того ж полку, були заарештовні 4. XII 1659 р. і заслані у Тобольск, Сибір. Вони жили у «особой ізбі» під караулом тобольских служивих лю дей. А. Востоковъ, там же. Костянтин Остапович Виговський (? - ?), — полковник, генеральний обозний. Службу по. чав при дворі київського воєводи А.Киселя. Брав участь у Націо. нально.визвольній війні українського народу (1648–1658). У Війсь. ку Запорозькому обіймав посаду полковника турівського і пінського. У гетьманському уряді брата 1658 року був генеральним обозним. Разом з Данилом Виговським штурмував Київ у другій половині серпня 1658 року. Підтримував укладення І.Виговським Гадяць. кого договору. третій син Остапа Гнатовича, був, як і його батько, служебником Київського воєводи Адама Кисіля, пізніше полковник Турівсько-Пинський, врешті обоз ний генеральний. Він був одружений з Реґіною Іванівною, княжною Мещерською,76 гербу «Погоня», чесниковою смоленською, та залишив 7 синів і одну доньку. У рік Переяславської угоди (1654) Костянтин Остапович дістав від царя грамоту на м. Козари та м. Кобижу. Від поляків дідичним правом одержав Лисянку у воевідстві Київськім (Vol. Legum, IV фоліо 648—9. 1659 p.). Костянтин Остапович був також і каштеляном Київським. У 1658 році він підписав Гадяцьку угоду з поляками. Був хоробрим воякою і особливо відзначився під Чудновим влітку 1660 p., коли, в цій битві проти москалів, одержав 7 ран.
Федір Василь Тетяна ...... Остапівна Вона вийшла заміж за недоброї пам’яти Павла Івановича Тетерю-Моржковського. Померла у 1657 р. у Києві.
VI Остафій Іванович Виговський
Юрій Данилович Після смерти Данила Остаповича, опікуном його синів від подружжя з Оленою Хмельницькою, Юрія та Василя, став їх дядько Іван Виговський. Юрій загинув молодим під Хотиним у 1673 p., Василь Данилович Після смерти Данила Остаповича, опікуном його синів від подружжя з Оленою Хмельницькою, Юрія та Василя, став їх дядько Іван Виговський. не залишилося жодних даних. Олександр Костянтинович Виговський, який народився у 1649 році. Був дуж е освіче ною людиною і об’їздив багато земель. Побував у Німеччині, Англії, Швеції, Еспанії, Португалії і Франції. В Парижі прожив три роки. Він зробив велику духовну і світську кар’єру: був католицьким єпископом Луцьким (1703), затим єпископом Смоленським (1703—1714), референдарем вел. князівства Литовського й сенатором. Данило Костянтинович Виговський, каштеляна минського (1713—1740), Неборовського й Ре- клинського старосту, конюшаго вел. кн. Литовського й сенатора. Помер у 1740 р. Був одружений з княжною Тересою Друцькою-Лю- бецькою. Юрій Костянтинович Виговський, підчаший подільський. У 1699 році він одержав від Грабовських, Люберацьких і Потоцьких ключ Доманицький із 5 сіл. У Доманицях знаходився і родовий архів Виговських. Був одружений двічи:
Ян Костянтинович Виговський, стольника Київського Петро Костянтинович Виговський, стольника Київського і конюшого королеви Марїї-Казі- міри. Помер у часі безкоролів’я у Гданську і похований у Домінікан ському манастирі. Гаврило Костянтинович Виговський, про якого нічого ближчого не знаємо. Стефан Костянтинович Виговський, дворянина короля Яна Собєського. VII Ян Остафійович Виговський чесника Жидачівського (1707 р.). Брати у молодих роках почали службу разом, як товариші гусарської хоругви королевича. Костянтин Остафійович Виговський графа на Вигові, стольника Минського, полковника військ коронних, каптурового суддю Львівського і хорунжого Бидгоського. Брати у молодих роках почали службу разом, як товариші гусарської хоругви королевича. Від шлюбу з Гедзінською було потомство: Степан Остафійович Виговський чесник Брацлавський (1732), хорунжий Бидгоський,
Олена-Анеля Остафійовна Виговська яка була одружена двічи: ~ з Йосипомъ Ржевуським, старостою Ольховицьким (1695), від яко го мала сина Вікентія, ~ з Миколою Курдвановським, каштеляном Галицьким і старостою Барановським. Йосип Юрійович Виговський, син Юрія Костянтиновича, був старостою Велатицьким. Одружився з Анною Ледоховською, гербу «Шалава», донькою дрогицького підстолія. Від цього шлюбу мав дві доньки і сина Тадея. VIII Тадей Йосипович Тадей помер у 1767 році молодим і нежонатим. Олена Йосиповна,
Мар’яна Йосиповна, друга донька, одружилася з Войнаровським, гербу «Стреме». Після смерти Тадея, ключі Любомльський та Доманицький перейшли до його сестер, які Любомль продали за 300.000 злотих Франциску Браніцькому, коронному ловчому. Ю рій та Ілля Виговські. Обидва служили у коронному війську, а затим у гетьмана Павла Сапіги, доки не приєдналися до козаків. На заслаїнні у Сибіру вони показали, що Юрію гетьман доводиться братом двоюрід ним, а Іллі дядькам. У козацькому; війську був Юрій полковником (у Ви говського), а Ілля рядовим товаришем. Василь, Юрій та Ілля були заарештовані одночасово й сиділи в кан далах в «опальній тюрмі» в Москві, а затим заслані у Сибір на «великую p ta y Лену въ Якутскій острогь», куди прибули 24. 5. 1661 р. (див. про них статтю А. А. Востокова «Судьба Выговскихъ и Ивана Нечая» у журна лі «Кіевская Старина» за 1890 р. том XXVIII стор. 35— 46. Роман Виговський, офіціял уноятського епископа в Києві. Криштоф Виговський, сотник. Був провідником повстання на Поліссі. Одружений з Мариною Ласскою. Іван Виговський. Згідно генеалогові В. Модзалевському, його діяль ність проходила в Луцьку. Був членом Луцького Братства у 1619—38 роках. Ян Виговський «Кривий». Згадується під 1658 р. Самійло Виговський, полковник Биховський. Полонений москалями 4. XII, 1659 р. у Ст. Бихові Родовід Виговських був у ракурсі досліджень багатьох спе. ціалістів із генеалогії: Н.Яковенко4 , Ю.Мицика5 , В.Сенютовича. Бережного6 , В.Кривошеї7 , В.Шевчука8 . Завдяки порівняльному аналізу праць з історіографії згаданих істориків ймовірне реаль. не бачення родоводу Остапа Гнатовича Виговського. В.Сенютович.Бережний у другому родовому коліні подружжя Остапа Виговського та Олени Ласко згадує імена трьох синів: Іва. на, Данила, Костянтина, а також невідоме ім’я доньки, яка була дружиною Павла Тетері. Ю.Мицик доповнює перелік іменами ще одного сина Федора і доньки Тетяни, одруженої з Іваном Боглевським, не згадуючи при цьому безіменної доньки. Думку В.Липинського про п’ятьох Остафієвих синів: Івана, Да. нила, Костянтина, Федора, Василя — документально підтверджує Н.Яковенко. Біограф В. Шевчук також притримується історичної розвід. ки попередників, доповнюючи свідчення про п’ятьох синів О.Ви. говського фактичним матеріалом: «Козацькій.таки державі пішли служити й Іванові брати: Данило, котрий одружився з дочкою Б.Хмельницького Оленою, був полковником биховським, у 1655 р.добував Люблін; Костянтин — полковник пінсько.турівський, з 1658 року — генеральний обозний; Василь — полковник овруць. кий; служили в козацькому війську й брат Федір та небіж Ілля»8 . Не зовсім точно намагався описати оточення родичів І.Ви. говського В.Антонович: «Из родственников Ивана Остаповича мы встречаем в исторических известиях его отца, Евстафия или Оста. па состоявшаго на службе у митрополита Петра Могилы, и мать двоюродных братьев: Данила, Костянтина и Федора; дядю его Василия, овручского полковника, и племянника Илью, — быв. ших его ревностными помощниками»9 . На жаль, таке твердження не може вважатися достовірним, тому що у розглянутих вище свідченнях відомих спеціалістів по. відомлялося протилежне. Констатуючим підтвердженням матеріа. лів принагідно слугуватиме наступна розвідка В.Кривошеї, який подає родовід Виговських таким чином10. Цілком узгоджується з думкою більшості дослідників згадка Дмитра Дорошенка про п’ятьох братів, дітей Остапа: «Виговський виявив блискучі дипломатичні здібності, а при тому щиру відда. ність справі будування й скріплення української держави. З ним вступили на українську службу й чотири його брати: Данило, Кос. тянтин, Федір і Василь. Усі вони віддали рідному краєві великі по. слуги на полі військової й дипломатичної діяльності, а двоє з них, козацькі полковники Данило і Василь, головами заплатили за вірність Україні, замучені в Московській неволі»11. Авторка однієї зі статей енциклопедичного видання Олена Апа. нович стверджує, що О.Виговський мав чотирьох синів і двох до.чок12. Серед публікацій авторського колективу цього ж видання заслуговує на увагу доробок В.М.Горобця. Історик, окрім гетьмана, згадав серед учнів Києво.Могилянської академії імена братів Іва. на Виговського: Костянтина, Федора, Данила, — а також батька Остапа, як особу, що була причетна до справ освітнього закладу. Стосовно Виговського Василя знаходимо невідому інформацію про роки місця народження та смерті «троюрідного брата гетьмана І.Виговського», який з «1658 року — овруцький полковник»13. Хронологічний життєпис Василя, поданий у статті, спростовує інформацію, яка ідентично схожа з біографічними даними рідного брата гетьмана Виговського: «Активний учасник Національно. визвольної війни українського народу 1648–1658. Протягом 1655–1958 перебував у татарському полоні...У серпні 1658 брав участь у поході наказного гетьмана Д.Виговського на Київ. У бою з російськими військами під Васильковим наприкінці вересня 1658 року потрапив у полон. Після тривалих допитів відправлений до Москви, а звідти до Сибіру, куди прибув 24 травня 1660 року. Помер, очевидно, на засланні»13. Виговський Іван Остапович (1616, с. Вигів Овруцького повіту Київського воєводства, тепер Коростенського району Житомирсь. кої області — 9.03.1664, полк. М. Корсунь, тепер місто Корсунь. Шевченківський, райцентр Черкаської області) військову кар’єру починав службою у королівському кварцяному війську. Під час бит. ви на Жовтих Водах (1648), перебуваючи в чині ротмістра у складі польського аванґардного війська, потрапив у татарський полон, звідки тікав двічі, за що був прикутий до гармати за наказом хана Іслама.Гірея ІІІ. Врятував бранця Богдан Хмельницький. Виговсь. кий вступив на козацьку службу й за кілька місяців став генераль. ним писарем, тобто міністром закордонних справ, або канцлером. Згодом очолив Генеральну військову канцелярію, виконував важ. ливі державні доручення, готував українських урядовців, дипло. матів, загальна кількість яких при Б.Хмельницькому становила близько ста осіб. 1649 Виговський власноручно уклав «Реєстр усього Війська Запорозького» (крім двох полків). Блискучий дип. ломат виявився реформатором українського правопису й основопо. ложником національної української діалектології. Запровадив і утвердив фонетичне письмо. На той час у східнослов’янському мовному середовищі це було новаторством. Під час Берестецької битви (1651) й взяття у полон Б.Хмель. ницького кримським ханом Виговський намагався переконати й умовити Іслам.Гірея ІІІ повернути орду на поле бою, але не зміг. Разом з тим, ультимативно висловлена погроза розгромити ор. динські сили на переправах примусила хана звільнити Хмель. ницького14. 28 вересня 1651 року у Білій Церкві укладено угоду, яку під. писав і Іван Виговський. Він брав участь також у Батозькій битві (1652). Разом з П.Тетерею і Т.Носачем Виговський очолив 6.ти. сячний загін, що супроводжував сина Хмельницького Тимоша до Молдавського господаря В.Лупула, де успішно провів переговори щодо скріплення українсько.молдавського союзу. Генеральний писар очолював також групу гетьманських послан. ців (полковники І.Богун, Г.Гуляницький, Г.Лісницький, Ф.Дже. джалія, і М.Пушкар, а також генеральний суддя С.Зарудний) на переговорах у Кам’янці.Подільському, внаслідок яких відновле. но Зборівську мирну угоду. З 1657 року, будучи гетьманом, у державних справах спирав. ся на старшину та українську покозачену шляхту. Виговський Федір Остапович (роки, місце народження і смерті невідомі). Під час Національно.визвольної війни українського на. роду (1648–1658) виконував важливі дипломатичні доручення геть. манського уряду. Зокрема, в середині 1657 року за дорученням Б.Хмельницького разом з П.Тетерею відвідав Москву. Після 1657 р. входив до близького оточення І.Виговського, виконуючи переваж. но завдання, пов’язані з дипломатичною діяльністю. Брав активну участь у розробці й прийнятті Гадяцького договору 1958 р. з Річчю Посполитою. Виговський Данило Остапович (рік і місце народження неві. домі — 30.11.1659, м. Калуга, тепер Російська Федерація) — пол. ковник биховський. — брав активну участь у Національно.визволь. ній війні українського народу (1648–1658). Прихильно зустрів Переяславсько.Московську угоду 1654 року. Як наказний гетьман 1655 року разом з царськими військами (під командуванням П.По. тьомкіна) здобував Люблін. Категорично був проти намірів царсь. кого воєводи руйнувати місто і нищити його жителів. Підтримував старшого брата Івана у боротьбі за гетьманську булаву. Отримав звання наказного гетьмана. За наказом гетьмана у другій поло. вині серпня 1958 року на чолі козацьких полків здійснив невдалу спробу оволодіти Києвом, вибити звідти царські війська під ко. мандуванням воєводи П.Шереметєва. Активно підтримував Га. дяцький договір 1658 року з Річчю Посполитою. Свою долю Данило Виговський на початку 1650.х рр. пов’язав з Оленою, донькою Б.Хмельницького. Після мученицької смерті зятя Хмельницького родові маєтки було конфісковано польською владою. Вдова Данила Виговського Олена 1660 р. вийшла заміж за П.Тетерю15. Отже, дочка Б.Хмельницького Олена, в подальшому дружина Данила Остаповича Виговського, зятя Богдана, його вдова, а зго. дом дружина П.Тетері і є тією «N» родоводу Виговських, яку вва. жають донькою Остапа Гнатовича. В одному із синодиків досліджено поминальний ряд роду Івана Виговського, де двічі занесено ім’я Олена. В.Кривошея, аналізуючи джерела козацько.старшинської генеалогії, висловлює припущен. ня: «...дві Олени, можливо, мати гетьмана Олена Ласко, друга дру. жина гетьмана Олена Статкевич або дружина Данила Олена Хмель. ницька» 16. Створенню цілісного життєпису неординарних постатей братів Виговських, нащадків Остапа, сприяла низка причин: – усі сини О.Виговського навчалися у Київській братській школі; – високий рівень освіти сприяв в подальшому успішній служ. бовій кар’єрі; – взірцями для наслідування кращих традицій козацьких звитяжних вчинків були батько Остап та старший брат Іван — гетьман Української козацької держави; – Виговські — представники еліти української нації стали ак. тивними учасниками національно.визвольної війни українського народу, керманичами його національно.духовного відродження. 1 Кривошея В.В., Степанчук Ю.С. Українська козацька старшина: стан та перспективи досліджень // Наукові записки Вінницького державного пе. дагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. 12. Серія:Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П.С.Григорчука — Вінниця, 2007. — С. 338. 2 Антонович В., Левицький О., Бец В. Історичні діячі Південно.Західної Росії в біографіях та портретах. За колекціями Василя Тарнавського, Олек. сандра Лазаревського та інших. Репринтне видання. — К., 1990. — С. 36. 3 Києво.Могилянська академія в іменах, XVII–XVIIІ ст.: Енцикл. вид. / Упоряд. З.І.Хижняк; за ред. В.С.Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Ака. демія», 2001. — С. 116. 4 Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). — К., 1993. — С. 226. 5 Мицик Ю.А. Іван Виговський // Володарі гетьманської булави. — К., 1994. — С. 216; Мицик Ю. Гетьман Іван Виговський. — К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2004. — 83 с. 6 Сенютович>Бережний В. Рід і родина Виговських // Український істо. рик. — 1970. — Ч. 1 — 3. — С. 149–167. 7 Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козаць. ких полків.—Вид. 2.е, доп. — К.: Видавничий дім «Стилос», 2004. — С. 131–138. 8 Шевчук В. Іван Виговський та Гадяцький трактат 1658 року. // Украї. на. Наука і культура. Видання АН України, т.ва «Знання» України; Редкол.: О.Сергієнко (головн. ред.) та ін. — К., 1966. — Вип. 25 — 1991. — С. 140–152. 9 Антонович В., Левицький О., Бец В. Історичні діячі Південно.Західної Росії в біографіях та портретах. — С. 36–37. 10 Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козаць. ких полків. — С. 137. 11 Дорошенко Д.І. Історія України в 2.х томах. Том ІІ (від половини XVII століття). — К.: Глобус, 1991. — С. 53. 12 Києво.Могилянська академія в іменах XVII–XVIIІ ст. — С.113. 13 Там само. — С. 112–113. 14 Там само. — С. 114. 15 Там само. — С. 113. 16 Кривошея В. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козаць. ких полкі. — С. 134. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > В >