 ВАПОВСЬКІ герб Нечуя (Wapowski herbu Nieczuja) - шляхетський рід, землевласники Руського воєводства. В грамоте 1369 г. Пенко Кунашевичу упоминается “Аньдрих Чех Вапове(ц)ки(й)”, а в перемышльской купчей 1391 г. ( “пан Михал Угрин Ваповецкий”. У 1490–1505 рр. рід представлений чотирма синами Петра Радохонського та внуками його брата Якова, ще в перші три-чотири десятиліття XVI ст. серед Ваповських нараховувалося до десяти дорослих членів роду. Однак, з середини XVI ст. маємо справу лише з нащадками Петра Ваповського, власника Диньовського маєтку в Сяноцькій землі. Його внуком був Станіслав, єдиний з родини, відомий на початок XVII ст. Джерело: Пашин С. C. Перемышльская шляхта второй половины XIV — начала XVI века. Историко- генеалогическое исследование. Тюмень 2001.Несецький (t. 9 s. 226-229). ЦДІАЛ України. ф. 12. – Оп. 1. – Спр. 6. – С. 394, 673, 684; спр. 7. – С. 218; спр. 11. – С. 488, 582, 654, 722; спр. 12. – С. 228, 440; ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 13. – Оп. 1. – Спр. 28. – С. 263; ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 6. – С. 3, 20, 21, 51, 54, 78, 119, 127, 175, 182, 223, 247-248, 256-257, 276, 280, 601, 640, 815; спр. 7. – С. 94, 132, 223, 159, 188, 205, 224, 229-30, 510, 759; спр. 8. – С. 3, 68, 69, 213, 239, 323, 363, 548, 579, 592, 583, 690, 710, 712, 774, 815; спр. 9. – С. 178, 184-6, 197, 281, 315, 342, 351, 393, 510, 778-80, 819, 852; спр. 12. – С. 1, 3, 4, 144, 586-7, 604; спр. 13. – С. 33; спр. 14. – С. 205, 706, 971, 1019, 1021, 1039; спр. 17. – С. 117, 120, 785, 842; спр. 24. – С. 179; спр. 166. – С. 92; спр. 172. – С. 85; спр. 175. – С. 16; спр. 282. – С. 135; спр. 299. – С. 1345. Пашин С. С. Перемышльская шляхта второй половины XIV – начала XVI века: Историко-генеалогическое исследование / С. С. Пашин. – Тюмень, 2001. – С. 79-81. І 1. Михал Угрин Ваповецкий упоминается в перемышльской купчей 1391 г. Детьми последнего были Михаил, Ян, Владислав и неизвестная по имени дочь: ІІ 2/1. Михайло син Михайла Еще до введения польского права братья произвели семейный раздел. Михаил стал владельцем Ваповцев, Ян и Владислав осели в граничивших с Болановичами Радохоничах.Известный с июля 1425 г. Михаил Ваповский в ноябре 1437 г. записал жене Екатерине 200 коп вена на граничившем с Ореховцами селе Уйковицы, в декабре 1440 г. продал Яну Лакве Кшивецкому Угжечполе. Умер весной 1444 г., оставив сыновьям Петру и Якову, помимо дедичных Ваповцев, (части) Радохоничей и Уйковиц, а также заложенные королевские имения Тарнавцы и Кониковичи. При проведении люстрации 1469 г. Петр предъявил 5 грамот с записью на двух селах 510 гривен. 3/1. Ян син Михайла Еще до введения польского права братья произвели семейный раздел. Михаил стал владельцем Ваповцев, Ян и Владислав осели в граничивших с Болановичами Радохоничах. Магистр Ян в декабре 1437 г. треть своей половины села уступил, а 2/3 ( заложил за 400 гривен старшему брату и умер бездетным в 1442 или начале 1443 г. Jan z Radochoniec (zm. 1450), rektor Uniw. Krak. Pochodził z zamożnej szlachty. Ojciec jego Michał był właścicielem wsi Radochońce koło Mościsk w diecezji przemyskiej. Ich rodzina przyjęła później (od innej wsi dziedzicznej – Wapowce) nazwisko Wapowskich; nosił je już z pocz. XVI w. członek tej rodziny, kronikarz-historyk Bernard. W poczet studentów Uniw. Krak. wpisał się J. w r. 1405. W trzy lata później osiągnął stopień mistrza sztuk wyzwolonych i zapewne zaraz zaczął wykładać, rozpoczynając równocześnie studia teologiczne pod kierunkiem Isnera. W r. 1416 pełnił obowiązki dziekana Wydziału Filozoficznego. Dwukrotnie: w r. 1424 i 1431, piastował godność rektorską uniwersytetu, posiadając tylko tytuł magistra artium. Beneficja i godności kościelne zdobywał znacznie szybciej niż stopnie Uniwersyteckie. Od skromniejszych beneficjów, jak altarie katedralne św. Krzysztofa i św. Bartłomieja i prebenda w kościółku Św. Wojciecha na rynku krakowskim, doszedł w r. 1424 do kanonikatu w kolegiacie Św. Floriana na Kleparzu. W kolegiacie tej pełnił też funkcję prokuratora zawiadującego jej dobrami (1428). Godność kanonika krakowskiego kościoła katedralnego osiągnął najpóźniej w r. 1439. Profesurę na Wydziale Teologicznym objął prawdopodobnie dopiero w r. akad. 1440/1. Po raz ostatni występuje J. w dokumentach 8 X 1449 r. Zmarł zapewne z początkiem r. 1450. Dn. 4 II t. r. Długosz otrzymał po zmarłym dom kapitulny. Jan Elgot, donosząc Długoszowi o śmierci J-a, wyraził żal, że odchodzą z grona uniwersyteckiego najlepsi.Posiadał J. zasobną bibliotekę, z której kilkanaście rękopisów ofiarowanych kolegium artystów przechowało się w Bibliotece Jagiellońskiej. Są to dzieła o treści teologicznej i filozoficznej. Jeden z tych rękopisów (1721) zawiera komentarz „Sentencji” Piotra Lombarda, który Fijałek określa błędnie jako bakalarskie lektury J-a, podczas gdy Stegmüller identyfikuje go jako wykład anonimowego ucznia Jana z Monsterbergu, profesora lipskiego. Inny z rękopisów (1408) zawiera (wg Fijałka) bakalarskie lektury J-a, komentujące „Sentencje” Dunsa Szkota, co świadczyłoby, że był on jednym z prekursorów skotyzmu na Uniw. Krak. O zainteresowaniu ruchem husyckim świadczy inny jego kodeks (2148) pisany ok. r. 1420, zawierający 12 traktatów i pism Husa, Jakubka ze Strzybra i Mikołaja z Drezna. Poza tym biblioteka J-a, stanowiąca jego warsztat naukowy, zawierała dzieła egzegetyczne, kaznodziejskie, słownikowe oraz traktaty antyhusyckie z soboru w Konstancji, materiały i traktaty soboru bazylejskiego. Wisłocki, Katalog; – Stegmüller F., Repertorium commentariorum in Sententias Petri Lombardi, Würzburg 1947 I nr 469; Fijałek, Mistrz Jakób z Paradyża I 251, 264–6; Szujski J., Bernard Wapowski i jego kronika, Kroniki Bernarda Wapowskiego z Radochoniec, Wyd. J. Szujski, Kr. 1874 s. VI–VII, Script. Rer. Pol., II; –Budkowa Z., Rec. „Przegl. Hist.” T. 43: 1952 s. 362; – Acta capitulorum Cracoviensis et Plocensis selecta (1438–1523 i 1438–1525), Ed. B. Ulanowski, „Arch. Kom. Hist.” T. 6: 1891; Album stud. Univ. Crac., I 21, 56, 77; Cod. epist. saec. XV, I; Cod. Univ. Crac., I; Conclusiones Univ. Crac.; Długosz, Liber benef., III; Kod. Mpol., IV; Statuta nec non liber promotionum. 4/1. Владислав син Михайла Еще до введения польского права братья произвели семейный раздел. Михаил стал владельцем Ваповцев, Ян и Владислав осели в граничивших с Болановичами Радохоничах. У скончавшегося ранее 1436 г. Владислава было четыре дочери: 5/1. N дочка Михайла записка от 22 января 1442 г. называет Михаила родным дядей сыновей покойного Павла Сливницкого. ІІІ 6/2. Петро син Михайла Петр Ваповский с Радохоничей, или Петр Радохоницкий, в конце 1463-начале 1464 г. занял уряд перемышльского войского, в марте 1480 г. за 900 гривен выкупил у племянника Петра Уйковицы, в июле 1483 г. за 466 злотых получил в залог от того же племянника половины Тарнавцев, Ваповцев и Кониковичей. Умер ранее 1486 г. Piotr Wapowski dworzanin Władysława Króla Warneńskiego od którego wziąwszy koszt, dwa tysiące mu ludzi do boju uzbroił, Biel. ex Wapow. fol. 381. w r. 1444. 7/2. Яків син Михайла Второй сын Михаила Ваповского, Яков, умер в июне 1458-апреле 1460 г., оставив несовершеннолетним сыновьям Петру, Яну и Михаилу Ваповцы, Уйковицы, Тарнавцы и Кониковичи. 8/2. Беата дочка Михайла 9/4. Виктория дочка Владислава Принадлежавшая сестрам половина Радохоничей в 1442-1446 гг. была по частям продана дяде Михаилу и его сыну Петру.
10/4. Екатерина дочка Владислава Принадлежавшая сестрам половина Радохоничей в 1442-1446 гг. была по частям продана дяде Михаилу и его сыну Петру. жена Яна Германовского (1439 г.), 11/4. Анна дочка Владислава Принадлежавшая сестрам половина Радохоничей в 1442-1446 гг. была по частям продана дяде Михаилу и его сыну Петру. супруга Леонарда Победненского (1443 г.) 15/4. Елизавета дочка Владислава Принадлежавшая сестрам половина Радохоничей в 1442-1446 гг. была по частям продана дяде Михаилу и его сыну Петру. жена малопольского шляхтича Павла Бужинского (1445 г.). ІV 16/6. Петро син Петра Четверо сыновей пана войского долгое время оставались нераздельными дедичами и только в мае 1502 г. решились на раздел имущества. Старшему брату ( краковскому канонику Петру ( достались войтовство и половина села в Краковской земле, Piotr dziekan Opatowski, kanonik Krakowski w r. 1486. u Nakiel. w Miechow. fol. 518. list pewny podpisał, i w roku 1493. fol. 562. Tenże sam zda mi się już dziekan w Krakowskiej kapitule, w r. 1523. na liście Zygmunta I. Króla Polskiego in MS. Petricov. zszedł z tego świata w r. 1530. życia swego 85. czego dowodem nagrobek jego w Krakowie na zamku, wypisany od Starowol. in Monum. rozumiem, że o tym Piotrze pisze Biel. fol. 502. że za jego radą Król Aleksander na Krępaku winnice kopać kazał, gdzie wprawdzieć kruszec znaleziono, ale kosztom na dobywanie jego, nie wyrównał. Jest w druku Oracja Michaelis Nagonii Civis Romami, do Piotra z Radochonic Wapowskiego kantora i kanonika Krakowskiego, Fryderyka kardynała arcybiskupa Gnieźnieńskiego i biskupa Krakowskiego sekretarza, i posła do Aleksandra VI. Papieża, wydrukowana w r. 1537. z której poznać, że ten Piotr już na ten czas nie żył, tam ten autor chwali jego dowcip, wymowy gładkość, i wieloraką naukę. A ponieważ tego Piotra nigdzie nie czytam z tytułem kantora Krakowskiego, 17/6. Миколай син Петра Четверо сыновей пана войского долгое время оставались нераздельными дедичами и только в мае 1502 г. решились на раздел имущества. Миколаю достались Радохоничи. Миколай ранее 1498 г. женился на дочери дрогобычского войта Януша Яксана и Ядвиги Жешувской Екатерине, после гибели шурина Августина Старомесского несколько лет был опекуном племянника Яна и свояченницы Софии, в мае 1502 г. получил за женой 400 гривен приданого и умер ранее июня 1504 г. 18/6. Станислав син Петра Четверо сыновей пана войского долгое время оставались нерами дедичами и тольк 1502 г. решились на раздел имущества. Станиславу - Уйковицы, недавняя купля Лентовня и залоги кузена Петра. Дальнейшая судьба Станислава неизвестна. 19/6. Ян син Петра Четверо сыновей пана войского долгое время оставались нераздельными дедичами и только в мае 1502 г. решились на раздел имущества. , младший брат Ян довольствовался 1400 злотыми. В 1508 г. единственный оставшийся в живых сын войского, Ян Радохоницкий, заплатил в казну 8,25 гривен с дрогобычского войтовства, Радохоничей, Уйковиц, половин Тарнавцев и Кониковичей, а также мельницы в Ваповцах. Jan brat Piotra wspomnianych, dworzanin Fryderyka Królewicza arcybiskupa Gnieźnieńskiego i kardynała, w r. 1502. Tatarów szczupłą kwotą ludzi swoich od Pacanowa odpędził. Cromer lib. 30. Biel. f. 49I. Piotra i Hieronima Wapowskich czytam na liście Królowy Bony in MS. Petricov. gdzie tej Pani darowali ołowny metal, zda mi się, że to byli synowie Jana, to pewna, że byli synowcami Piotra dziekana Krakowskiego 20/7. Петро син Якова Петр в июле 1476 г. получил 100 гривен приданого за дочерью Яна Бажа Ядвигой, в марте 1480 г. за 900 гривен продал Уйковицы дяде, в июле 1483 г. ему же за 466 злотых заложил почти половину оставшихся владений. Умер ранее мая 1485 г. У Петра было трое сыновей: Андрей, Петр, Станислав и дочь Констанция. 21/7. Михайло син Якова Михаил ушел из жизни в 60-е годы. 22/7. Ян син Якова Ян в апреле 1475 г. за 400 гривен заложил свои половины сел старшему брату и не упоминался после августа 1481 г. V 23/.... Бернард син ....... Ваповський (Wapowski / Vapovius; 1450—1535) — польський краківський канонік, історик, гуманіст, оратор, астроном, найвидатніший польський картограф у XVI ст. Був “батьком” польської картографії. Походив з магнатської родини. Школу закінчив у Перемишлі. Навчався в Краківській (1493) Академії разом із Міко лаєм Koперніком. Працював у Перемишлі. Пізніше навчався у Болоньї (1503—1505). Іменем Бернарда Ваповського названо кратер “Ваповський” на Місяці. Про ньо- го як свого краянина Оріховський згадує у листі до італійсько го гуманіста П. Ра- музіо, де пояснює останньому, що Ваповського вважають в Іта лії за поляка, хоча насправді він українець. Bernardowi kantorowi Krakowskiemu i Przemysłkiemu sekretarzowi Zygmunta I. Protonotario Apostolico: który w rycerskim stanie wiek i lata młodsze strawiwszy, stan sobie duchowny obrał, w którym sędziwych lat dopędziwszy, nakoniec dobrze ojczyźnie zasłużony, przeniósł się na nieśmiertelne życie w roku 1535. w [str. 227] katedrze Krakowskiej z nagrobkiem pogrzebiony. W matematyce tak był wielkiego poleru, że wsławiony podziśdzień w tej nauce Kopernik, kanonik Warmiński, wiele swoich wątpliwości w astronomii jemu komunikował, jest jego list świadkiem do niego pisany, u Tychona Brahe de Cometa, lib. 2., fol. 362. W wierszu i oracji gładki, czego dowodem są, Oratio ad Regem Sigismundum habita Crac. in 4to typ. Floriani 1523. i znowu: Panegyris seu Carmen Elegiacum in Victoriam Sigismundi I. Regis de Moschis, Romae in 4to 1515. Pisał i historią Polskę, pod tytułem: Fragmentum Historiae Polonae, in fol. w r. 1589. w Kolnji w drukarni Birckmanna wydaną, w tej od koronacji Zygmunta I. w r. 1507. aż do ostatniego roku życia swego, to jest 1535. historią tego Króla opisał; w pisaniu zaś jej, Politiore eloquio et veritatis indagandae summo studio usum esse, świadczy Herburt in dedic. epis. Coram. sui. I owszem, że od początków samych narodu Polskiego historią pisał, ale ani jej nie wydał, ani do kolca zupełnego przyprowadził, mówi Stryjkow. lib. 4. fol. 102. Starawol. in Hecaton. elog. 35. powiada, że kroniki Jana Tarnowskiego kasztelana Krakowskiego dopisał i dokończył: to prawda, że Kromer jego kronikę na kilku miejscach swojej historii przywodzi, w prefacji zaś swojej do tejże historii w r. 1568. wydanej, przyznaje się Kromer, że mu to zlecił Zygmunt August Król Polski, aby był historią Wapowskiego przejrzał, i lepszym piórem z różnych błędów oczyścił, ale mu tej pracy różne publiczne interesy nie pozwoliły: dla tego też w niektórych tylko rękach uwięziona, prędko zginęła, że i śladu jej nie zostało, luboć przydaje Kromer, ze Wapowski osnowę historii swojej z Długosza czerpał: tożby się było stało, i z tym, które na świat wyszło, Fragmentum jego, tylko że Tomasz Płaza kanonik Wiślicki, pleban S. Szczepana w Krakowie, mając od Kromera niezupełny egzemplarz jego, dostawszy drugiego od Mikołaja Firleja, kasztelana na ten czas Bieckiego i referendarza koronnego, co w pierwszym nie dostawało, z drugiego dołożył i dopisał, stemwszystkiem i tak już poprawiona, jeszcze jednak na jednym i drugim miejscu nie zupełna się pokazuje 24/19. Петро син Яна Piotra i Hieronima Wapowskich czytam na liście Królowy Bony in MS. Petricov. gdzie tej Pani darowali ołowny metal, zda mi się, że to byli synowie Jana, to pewna, że byli synowcami Piotra dziekana Krakowskiego. był stolnikiem Sanockim, dziedzicem na Dynowie, żona jego Beata [str. 228] Tęczyńska, którym w kościele Dynowskim nagrobek postawił w r. 1547. syn Jędrzej podkomorzy Sanocki. 25/19. Геронім син Яна Piotra i Hieronima Wapowskich czytam na liście Królowy Bony in MS. Petricov. gdzie tej Pani darowali ołowny metal, zda mi się, że to byli synowie Jana, to pewna, że byli synowcami Piotra dziekana Krakowskiego 26/20. Петр син Петра Петр в январе 1500 г. вступил во владение третью Баранчиц, принадлежавшей его жене Ядвиге Баранецкой, в связи с чем перебрался на восток Перемышльщины и, видимо, уступил дедичные земли старшему брату. У 1495 р. обидві Ядвіги Баранееїцькі Ковиницькі, дочка та матір, заставили свої маєтки в Баранчицях Георгію Подфіліпському на три роки за 34 гривни24. Отже, на середину 1490-х років Микола вже був покійним. Невдовзі Ядвіга-доч- ка вийшла заміж за Петра Ваповського. Останній був сином Петра Вапов- ського (1476 – 1483 рр.) та Ядвіги Бажі (1476-1507 рр.). Разом з братами Андрієм та Станіславом він успадкував кілька сіл у Перемишльському повіті – частину Ваповців, Тарнавців, Кониковичів25. Петро належав до того родового відгалуження, котре виводилося від Якова, й, на відміну від Ва- повських з Радохоничів, не відігравало помітної роді в суспільному життя Перемишльщини та не обіймало жодних земських урядів. Шлюб був укладений наприкінці 1490-х років або у 1500 р. (у 1500 р. Ядвіга записала третину маєтку в Баранчицях своєму чоловікові у пожиттєве володіння26) та проіснував заледве кілька років. Достеменно відомо, що на 1507 р. Пе- тро вже був покійним27. Від першого чоловіка Ядвіга мала сина Серафина. Будучи неповнолітнім, він перебував під опікою своїх дядьків Андрія і Станіслава Ваповських, котрим Ядвіга в 1509 р. відступила свої права на Ваповці28. В перемишльських актах він з’являється кілька разів у зв’язку з батьківською спадщиною, позиваючи то матір, то своїх опікунів. Востаннє Серафин згадується в 1519 р., квитуючи матір з судових позовів та відступаючи їй свої права на нерухомість у Ваповцях, Тарнавцях і Кониковичах29. Подальша його доля невідома.
24 AGZ, t. 17, nr 2766. 25 Пашин С.С., Перемышльськая…, op. cit., С. 80. 26 AGZ, t. 18, nr 2807. 27 ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 6. – С. 51. 28 Ibidem, С. 121. 29 Ibidem, Спр 6. – С. 276; спр. 7. – С. 132, 188, 224, 229-230; спр. 9. – С. 178, 184, 186, 197. 27/20. Станислав син Петра в феврале 1505 г. за 51 злотый заложил свои части Ваповцев, Тарнавцев и Кониковичей тому же Андрею. Женатый на Екатерине Буховской (1497 г.). 28/20. Андрей, син Петра, Ваповский в 1508 г. заплатил в казну с частей трех сел, а также с Чешек и Саночан (залога Фредров) всего 0,5 гривны. 29/20. Констанция, дочка Петра жена (в 1505 г. ( вдова) Яна Ношека и держательница части Тарнавцев. VI 30/24. Андрій, син Петра, внук Яна (ur. około 1530[1], zm. 23 lutego 1574) – podkomorzysanocki, kasztelan przemyski w 1572. Syn Piotra Wapowskiego i Beaty Tęczyńskiej[2]. Dziedzic dóbr Wapowce na Pogórzu Przemyskim, w dolinie Sanu. Poślubił Katarzynę Maciejowską, córkę Stanisława Maciejowskiego, starosty zawichojskiego. Miał syna Jana Stanisława (zm. 1632), który w 1580 ożenił się z Katarzyną Kostczanką, herbu Dąbrowa. W 1573 potwierdził elekcję Henryka III Walezego na króla Polski[3]. W 1574[4], w czasie uroczystości koronacyjnych Henryka Walezego na Wawelu, doszło do walki pomiędzy Samuelem Zborowskim i Karwatem, sługą Jana Tęczyńskiego, kasztelana wojnickiego. Pragnąc ratować powagę chwili, próbę rozdzielenia walczących podjął Andrzej Wapowski. Zdenerwowany interwencją Samuel Zborowski uderzył Wapowskiego czekanem w głowę, wskutek czego tenże zmarł. Morderca Wapowskiego został przez króla skazany na banicję. Звернімо увагу на деякі деталі справи про вбивство Самуелем Зборовським Анджея Ваповського на королівському дворі під час коронаційних імпрез у 1574 р., зокрема, на факт заміни кари позбавлення честі, що мала би бути застосована до винуватця, на бані- цію, тобто вигнання з Речі Посполитої, і конфіскацію майна як результат клопотань ро- дичів убивці. Див.: Radoń S. Kilka uwag w sprawie Samuela Zborowskiego // Zeszyty Naukow Uniwersytetu Jagellońskiego. Prace historyczne. 1985. Z. 77. S. 41. Jędrzej podkomorzy Sanocki w kościele Dynowskim nagrobek postawił w r. 1547. батькам Piotrу та Беаті . Starowol. in Monum. Jędrzej zaś brat jego najprzód podkomorzy Sanocki, dalej kasztelan Przemyski, z tym tytułem w r. 1573. podpisał protestacją przeciwko heretykom, atoli w następującym roku na koronacji Henryka Króla od Samuela Zborowskiego w zamku Krakowskim, raniony, z tego razu wkrótce życie skończył: zostawiwszy osierociałą małżonkę swoją: była to Katarzyna Maciejowska herbu Ciołek, kasztelanka Sandomierska, siostra Bernarda kardynała i arcybiskupa Gnieźnieńskiego, Pani wielkiej pobożności, z tej zostało się po nim dwóch synów 31/24. Станіслав син Петра, внук Яна podkomorzego Sanockiego, któremu w tymże kościele pamiątkę nad grobem wystawiła osierociała małżonka Magdalena z Zakliczyna Jardanowna, kasztelanka Krakowska. Starowol. in Monum. Wielkie mu pochwały pisarze tamtego wieku zapisali, jako Trices. lib. 1. Epigram. Łukasz Gornicki w swoim Dworzaninie fol. 3. et 317. Orichov. dial. 6. de Execut. przyznają mu, że był dowcipu niepospolitego, urody pięknej, w obyczajach wszystkich dziwnie pomiarkowany, eksperiencji i industrii, dzielności chwalebnej, czego dał dowody w różnych legacjach, jako to do Wenetów, do Cesarza Rzymskiego, miał coś i pismem do druku podać, żył jeszcze 1564. O potomstwie jego nigdzie nic nie czytam. 32/26. Серафин син Петра, внук Петра Будучи неповнолітнім, він перебував під опікою своїх дядьків Андрія і Станіслава Ваповських, котрим Ядвіга в 1509 р. відступила свої права на Ваповці28. В перемишльських актах він з’являється кілька разів у зв’язку з батьківською спадщиною, позиваючи то матір, то своїх опікунів. Востаннє Серафин згадується в 1519 р., квитуючи матір з судових позовів та відступаючи їй свої права на нерухомість у Ваповцях, Тарнавцях і Кониковичах29. Подальша його доля невідома. 28 ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 6. , С. 121. 29 Ibidem, Спр 6. – С. 276; спр. 7. – С. 132, 188, 224, 229-230; спр. 9. – С. 178, 184, 186, 197. VII 33/30. Ян син Андрія wkrótce po ojcu skonał. 34/30. Станіслав син Андрія перемишльський каштелян з 1610 по 1632 р., староста кощанський та завихойський był kasztelanem Przemyskim i starostą Kościańskim i Zawichojskim, dziedzic na Dynowie, któremu miasteczku pozwolony za jego staraniem skład winny wiecznemi czasy, przez Konstytucją 1611. fol. 32. z tegoż sejmu komisarzem naznaczony do pogranicznych od Węgier kłótni, Constit. fol. 7. z sejmu 1613. deputowany do ukojenia skonfederowanego wojska, Constit. fol. 5. był senator z Bogiem złączony, dla którego wiele na klasztory sypał fortuny swojej, zakonowi naszemu w wiele okazjach wielce przychylny, ojczyźnie też i krwi swojej nie żałował, zastawiając jej w różnych okazjach Multańskich, Inflanckich i Kozackich, na obronę Krakowa przeciwko Maksymilianowi okrytą chorągiew wystawił, umarł 1632, w Dynowie kościół piękną strukturą wymurowawszy; sprzysiągł się był dożywotnie z Katarzyną z Stembergu Kostczanką kasztelanką Biecką, starościanką Kościerzyńską. VIII 35/34. Anna Beata дочка Станіслава 36/34. Katarzyna Teofila, дочка Станіслава zakonnica Ś. Benedykta w Przemyskim klasztorze 1661. 37/34. Franciszka дочка Станіслава zakonnica Ś. Benedykta w Jarosławiu. 38/34. Stanisław син Станіслава w zakonie naszym, na wieczną się skibę Bogu oddał, lody nauką, pobożnością, żarliwością zbawienia dusz ludzkich, z najpryncypalniejszych ambon do ludu mówiąc wsławiony, w radzie nieporównanego rozsądku, w obyczajach miły, i wszystkich do siebie nęcący, osobliwie rządząc kolegium Jarosławskie, Lubelskie, Poznańskie, domum professam Krakowską, i wiceprowincjał Polski w r. 1667. aż też dogodził śmiertelnego kresu, w r. 1673. w Krakowie u S. Szczepana. 39/34. Mikołaj 40/34. Krzysztof rotmistrz fortunny, który w roku 1633. chorągiew wystawił na Moskwę, z tych jeden miał za sobą Stadnicką, drugi przeciwko Rakocemu Jerzemu mężnie się za ojczyznę zastawiając, poległ 41/34. Karol stolnik Kijowski, z sejmu 1670. komisarz do graniu od Węgier. Constit. fol. 27. 42/34. Jan Kazimierz ofiarował był województwo Inflanckie, ale go przyjąć nie chciał: żona jego zda mi się Kosobudzka z Wydrażewskiej herbu Rogala urodzona, syn jego Konstantyn Zefiryn IX 43/42. Konstantyn Zefiryn, син Яна najprzód miecznik Przemyski, z sejmu 1683. komisarz da granic od Węgier, Const. f. 27. potem chorąży Sanocki, i deputat na trybunał koronny w r. 1687. był i sędzią grodzkim Przemyskim 1652. nakoniec stolnikiem koronnym i podkomorzym Przemyskim, wszedł do grobu koło roku 1703. *) mąż na różnych funkcjach wielkiej dzielności, pod Wiedniem heroicznie stawał, przybrał był sobie w dożywotnią przyjaźń Teresę Sławską pozostałą wdowę po Janie Wacławie Jelcu, z tej był syn Karol. X 44/43. Karol, który w potrzebie z Sasami zginął, miałci wprawdzie za sobą Bokumownę stolnikównę Litewską siostrę biskupa, ale z niej potomstwa nie było, 45/43. córka zaś stolnika koronnego Teofila., imo voto żyła z Hrehorym Kopciem, 2do z Rosnowskim chorążym Przemyskim, 3tio z Załuskim wojewodą Płockim, 4to z Podoskim wojewodą Płockim. N. Wapowska była za Sobieskim cześnikiem koronnym. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > В >