 ЮШКОВСЬКІ. I. Загальна характеристика та походження роду . Прибрали прізвище від свого родового гнізда Юшковці чи Юшковичі на Волині. Ці Юшковські відомі ще з XVI століття. Тим часом в 1613 р. відбувалася нобілітація Іллі (Еліаша) Юшковського. Актом нобілітації неблагородна особа за відповідні заслуги отримувала польське шляхетство і певний герб. У цьому випадку йшлося про військові заслуги. Тим часом відомо, що повноправні вояки армії Речі Посполитої (починаючи від звання товариша) мусили бути шляхтичами. Відтак згаданий Юшковський міг потрапити до війська скоріше в ролі пахолка, слуги якогось шляхтича, або у панському, магнатському чи князівському почті. Він міг походити зі збіднілої гілки Юшковських з Юшковців, а відтак вже втратив шляхетство і потребував його поновлення чи фактичного підтвердження шляхетського статусу, поставленого під сумнів зубожілим життям його родини. У кожному випадку частина відомих нам з джерел та літератури Юшковських виводила себе саме від згаданого Іллі (Еліаша). Підтвердити чи спростувати походження останнього з роду Юшковських з Юшковців на підставі наявних даних неможливо. 1) нащадкі Юшковських з Юшковців 2) нащадкі Іллі (Еліаша) Юшковського 2.Генеалогічний родовiд та бiограми . 2.1. Юшковські з Юшковців Найбільше даних про них навів у своєму гербівнику Адам Бонецький. Він зазначив, що їхнім родовим гніздом є Юшковці у Волинському воєводстві. В 1569 р. Василь і Микита з Юшковців виконали присягу у зв’язку з переходом Волинського воєводства зі складу Великого князівства Литовського до Польського королівства (на підставі акту Люблінської унії). В 1570 р. згадується Василь Юшковський – дідич Юшковців у Луцькому повіті. Наступного року Настасія Ігнатівна Юшковська, дружина Яцька Пруського, подарувала синові свою частину Юшковців. У 1631 р. Стефан і Єжи Юшковські згадуються у зв’язку з судовою справою з Хмелецькими5 . Йдеться про драматичні події, що почалися 1630 р., коли Юшковських зачепила войовнича Теофіла Хмелецька, удова по київському воєводі і таборівському старості Стефану Хмелецькому, від якої потерпала ціла округа. Ті події описав Антоній-Юзеф Ролле. Згідно з його даними йшлося про Стефана і Ґжеґожа Юшковських, які походили з Волині (власне з Юшковець) і нещодавно перед тим придбали маєток у Брацлавському воєводстві. Ролле зазначає, що їхнім дідом був згаданий вище Микита. Межова боротьба між Юшковськими і Хмелецькою вилилася у справжні бойові дії: “Z Juszkowskimi, właścicielami 5 Herbarz polski. Część I. Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich / Ułożył i wydał Adam Boniecki. – Warszawa: Gebethner i Wolff, 1906. – Tom ІХ. – S. 124-125. Sabarówki, najbliżej położonej dożywocia Chmieleckiej, wojowała ona najuparciej. Było dwóch braci Juszkowskich: Stefan i Grzegorz; siedzieli oni na jednej włości spokojnie, przywędrowawszy tu niedawno z Wołynia, gdzie dziadek ich, Mykita z Juszkowicz, władał sporym ziemi kawałem. Wojna zaczęła się we wrześniu: poddani wojewodziny, ze wsi Bałabanówki, uskutecznili z jej rozkazu najazd na dwór Juszkowskich i narazili ich na straty niemałe. Jak zwykle w takich wypadkach bywa, po skardze nastąpiło wywzajemnienie. Poszkodowani napadli na Bałabanówkę i poturbowali podstarościego Czarnoborskiego; Czarnoborski z kolei wygrzmocił Grzegorza Juszkowskiego, urządziwszy na niego zasadzkę. Rozjątrzenie rosło coraz bardziej; już w końcu listopada wojujące obozy zaczęły broni palnej używać, strzelali się wzajemnie... chłopi taborowscy szli na sabarowskich kmieci na upatrzonego i vice versa A. A kiedy to nie pomogło, wówczas wojewodzina przypomniała sobie dawne lepsze czasy, kiedy to przy boku małżonka robiła wycieczki w pola pustynne; teraz więc sama stanęła na czele wyprawy: miała pod komendą kilkudziesięciu ludzi, służebników niegdy ś. p. Stefana; a że służebnicy ci po tatarsku tylko umieli wojować, po tatarsku też zniszczyli Sabarówkę. Juszkowscy ratowali się ucieczką, kmiecie się rozbiegli i nie myśleli powracać: bo p. Teofila zapowiedziała, że osadźców wystrzelać każe; dwór i gumna poszły z dymem... słowem, wojna domowa, w całem znaczeniu tego wyrazu. Juszkowscy po takiej klęsce upokorzyli się — i odtąd żyli w przykładnej z Chmielecką zgodzie”6 . 1636 р. дідичами частини с. Старі Копійовці у Брацлавському воєводстві згадуються Ян і Ґжеґож Юшковські. Нарешті 1643 р. Теодор, Ян і Теодор молодший 6 Rolle A. J. Niewiasty kresowe: opowiadania historyczne. – Warszawa: Gebethner i Wolff, 1883. – S. 96-97. Богдановичі Юшковські були дідичами міста Юшківці і кількох сіл. 1665 р. згадується Теодор Юшковський, одружений з Маріанною з Чарнецьких. Наприкінці XVII ст. Григорій Юшковський підписав від Брацлавського воєводства акт елекції Августа ІІ. Олександр-Юзеф Юшковський згадується в 1710 р. як парнавський стольник. У 1735 р. Сабарівкою, Юшковцями і Гричинцями володів Лукаш Юшковський. Він був одружений з Маріанною з Копчинських і залишив сина Францишка – власника Копіївки і Теодорівки в 1753 році. Ян Юшковський в 1735 р. був одружений з Анастасією Красносельською. Гелена, донька Ґабріеля Юшковського і Маріанни з Будерадзьких, онучка Вацлава Юшковського і Софії Талерівни, згадується в 1751 р. за Войцехом Ґутовським7. 7 Herbarz polski... – S. 124-125. в 1646 р. Городецьке було віддане Калиновським в заставу Ф. Юшковському 2.2. Нащадки Іллі (Еліаша) Юшковського Про нобілітацію Іллі (Еліаша) в 1613 р. згадується досить часто, хоча й лаконічно. Адам Бонецький зазначив, що ця нобілітація була надана за військові заслуги в Інфлянтії і Москві8 . Барбара Трелінська уточнила – за військові заслуги в Інфлянтії і проти Москви9 . Як видно з джерела, точнішим був все ж Бонецький: “Nobilitacya Eliasza Iuszkowskiego. 130. Za zaleceniem wielmoznego hetmana litewskiego y za proźbą posłów ziemskich dla mężnych zasług w dziele rycerskim w potrzebach Rzeczypospolitey w Inflanciech y w Moskwie przez Eliasza Iuszkowskiego, z odwagą zdrowia pokazanych, onego szlachcicem czyniemy y do wolności y prærogatyw szlacheckich 8 Herbarz polski... – S. 125. 9 Album armorum nobilium Regni Poloniae XV–XVIII saec. Herby nobilitacji i indygenatów XV–XVIII w. / Wstęp, opracowanie i edycja B. Trelińska. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie.Skłodowskiej, 2001. – S. 280. przypuszczamy. Na co przywiley osobny na tym seymie z kancellaryi naszey iest wydany” 10 . Згадка Москви (передусім у сенсі країни і її мешканців, а не столиці) стосується боротьби короля Зиґмунта ІІІ і його сина королевича Владислава (представники шведського королівського дому Вазів на польсько-литовському престолах) за московські землі під час т. з. Смутного часу, що охопило Московію після вигасання тамтешніх династій (спочатку нащадків Калити, а потім і Годунових). Що ж стосується згадки Інфлянтії, то, можливо, йдеться про тривалу Лівонську війну, що точилася в другій половині XVI ст., коли Іван IV Грозний намагався захопити частину Прибалтики. Війна йшла з перемінним успіхом аж поки її переможно закінчив король Стефан І Баторій на чолі військ Речі Посполитої, прийнявши капітуляцію Пскова. Бонецький припустив, що нащадками Іллі (Еліаша) був Казимир Юшковський, який від Калишського воєводства підписав елекцію Августа ІІ (1697 р.), а також Пьотр (1713 р.) і Ян (1722 р.) – вітебські зем’яни11 . Юшковські з Вітебського воєводства користувалися гербом Сліповрон. Про них відомо з легітимацій, що відбулися через перший поділ Речі Посполитої (1772 р.), коли Російська імперія захопила частину білоруських земель Великого князівства Литовського. Одна з цих родин виводила себе саме від нобілітованого 1613 р. за військові заслуги з цим гербом Іллі (Еліаша) Юшковського (цікаво, що твердження про нобілітацію саме з цим гербом не містять відомі джерела 1613 року). Його нащадки володіли маєтками Горки і Цешиловичі в Полоцькому воєводстві, на підтвердження чого мали квитанції зі сплати подимного за 1651 рік. Окрім того мали «testimonium” 1774 р., виданого шляхтою і селянами. В цьому документі засвідчувалося, що злодії вкрали у Юшковських та знищили шкатулку з документами. Представлені документи доводили родовід цієї лінії, що складався з чотирьох поколінь. Вітебський земський суд визнав їх дійсною шляхтою12 . Інша родина того ж герба виводила себе від Яна Юшковського, який володів маєтком Добринь, а по дружині маєтками Добринь в Бровчині Вітебської провінції. Документи вони мали з 1634 р., зокрема й щодо сплати податків за маєток Буєво Вижлаціна (?), яким володіли і пізніше. Загалом довели сім поколінь свого родоводу. Вітебський земський суд визнав їх дійсною і родовитою шляхтою13 . Хоча другі Юшковські і промовчали про своє походження від Іллі (Еліаша), проте їхнє мешкання в одному воєводстві з попередньою родину та користування тим само гербом дають підставу для припущення про спільне походження обох родин. 10 Volumina legum. – Petersburg: J. Ohryzko, 1859. – Tom III. – S. 94. 11 Herbarz polski... – S. 125. 12 Herbarz szlachty witebskiej. – Kraków: Polska spółka wydawnicza, 1898. – S. 39-40. 13 Herbarz szlachty witebskiej. – Kraków: Polska spółka wydawnicza, 1898. – S. 40. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Ю >