Уруські

УРУСЬКІ (Урозькі, de Uroz, de Urosch, Uruscy, Urozscy) герб Сас – земянський рід, у XV–XVII ст. землевласники у Перемишльській землі. 26-31 грудня 1377 або 1378 року Владислав Опольський, галицький князь підтвердив права на село Уріж з монастирем Станіславові Ближничу, які останній отримав від князя Юрія Наримунтовича . Із розмежувального акту на с. Блажів 1423 р. відомий Стибор з Урожа . Ні Станіслава Ближниця, ні Стибора пов’язати з пізнішими власниками Урожа, Лопушної і Заріччя не вдається. Родовід Уруських прослідковується з 1437 р. Тоді Костко з Унятич позивав Костка з Урожа у справі батьківського спадку . Від Костка походять всі відомі пізніше Уруські.
Нєсєцкі говорить таке:
„Уруські — це старий руський рід, православної віри, походить з Угорщини 
(Закарпаття). За кор. Данила прийшов у Галичину вояк-лицар Вориш чи Урус з 
кількома слугами-вояками і став на службу кор. Данила. Він ходив з кн. Левом 
походом на Мазовше (Польщу) та вславився хоробрістю. Кор. Данило подарував 
йому як ленно великі посілості коло Дрогобича, між ріками Спринкою та Медвежою. 
Там той Вориш чи Урус побудував замок і назвав його Урише. Місцеве населення 
звало замок Урусе, а властителя Уриськом. Коли Казимир Вел. зайняв Галичину, то 
.застав Уруських гербу „Сас“ у місцевості Урусе і їм, як і всім Са сам, потвердив ті 
привілеї. Між тими ріками був такий шмат зем-лі, що там виросли чотири села — Урусін, Уроже, Олехно й Лопушна. Всі ті села належали Уруським. Коли за Польщі настала мода називати себе на ,,-скі“, то від с. Урусів властителі стали звати себе Уруськими. Хоч вони були православні, займали за Польщі становища. В 1552 р. Іван Уруський залишив 5 синів з такими „польськими“ іменами: Dmytro, Sen, Andrij, Fedko та Iwan (взято з енциклопедії 
Нєсєцького). Ті п’ять синів дали початок різним родам Уруських, які. розселилися 
пізніше по всій Галичині. Один з Уруських — Матвій з Більча Шляхетського —
одержав у 1817 р. титул графа від цісаря Фердинанда за вірність Австрії.
Нєсєцький пише про Уруських дослівно так: „Старий червоноруський рід, який за 
кілька поколінь до приходу Польщі осів у Перемиській землі. Придомки Уруських —
Дмитрикович, Хом’якович, Губа, Губчак, Козарович і Ґолдиш“. Як бачимо, всі їхні 
імена й придомки також руські. Уруські з Березова мають придомок Ґолдиш. 
1585 р. власники Урожа, Лопушної і Заріччя здійснили розмежування наступним чином. Спочатку весь земельний фонд був розділений на три частини, у кожній з яких вони отримували свої частки. Вказані три частини звалися відповідно: Лехнівська, Маликівська і Кошковська. Побіжне знайомсво з генеалогією Уруських вказує на те, що утворилися вони наприкінці XV – початку XVI ст. за життя братів Лехна, Івана Малика і Гриця Кошки Уруських й існували впродовж століття, не зважаючи на те, що в їхніх межах розподіл відбувався без врахування того, хто був їхніми спадкоємцями. Зокрема, у Лехнівській частині землю отримали Грицина Манастерський, брати Уруські Корбльовичі – прямі нащадки Гриця Кошки, Петро Татомир. У Кошковській - Уруські Корбльовичі і Васько Винницький13.
13 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 43. – Оп. 1. – Спр. 45. – С. 449-456.

Джерела:
Смуток І. Перші документальні згадки про перемишльські роди гербу Сас (XIV-XVII ст.).
Смуток І. Структура шляхетського засцянку Самбірщини у XVI ст.

Uniatyccy pod Drohobyczem i Uruscy koło Winnik tworzyli w początkach 
jeden dom, jak można wnosić z zapiski r. 1437, kiedy Kostko z Uniatycz pozywał 
Kostka z Uroz o ojcowiznę10. W czasach, o których mowa, ośrodki te były już sa.modzielne, wobec czego będziemy je omawiać kolejno.
Kostko Uruski z r. 1437 miał, zdaje się, dwóch synów: Ko s t k a i Jana, z po.tomstwem których spotykamy się na schyłku w. XV. Są to mianowicie: Iwaśko, Ol ech no i An d r z e j po pierwszym oraz Jacek po drugim1 1. Mieli sporo spraw 
sądowych o pobicie, najazdy, opór władzy, najwięcej z właścicielami Uniatycz i sta.rostami2. W r. 1505 pisał się Aleksander z Andrzejem „de Ur oz et Ł o p u s z n a “ 
a w parę lat później także z Borczycy*. Pozwolono im również wykupić Jasie.nicę r. 1512 i Kropiwnik r. 1515, lecz obie osady posiadali tylko przejściowo4. Po.dobnie miała się rzecz z Siekierczycaini; w r. 1530 mieli spłacić synowie Andrzeja, 
Hrycko i Jerzy, dotychczasowego tenutarjusza, Iwana Dubrawskiego, jednak r. 1535 
wieś dostała się Piotrowi Kmicie, marszałkowi koronnemu5. Trwałą ich ostoją był 
Urusz v. Uroz.
10 Agz. XIII, nr 483, 693.
1 Agz. XVIII, nr 2179, 2796, 3280, 3438. * Ib. XVIII, nr 3703, 2534, 2559, 4221. * Ib. XVIII,
nr 8465. Źródła dziejowe XVIII/1, str. 114' 4 Matr. Sum. IV. 1749, 10726. 4 Dodatek do
„Gazety Lwowskiej“ T. I. 1872, str. 51, 105.


1. На блакитному полі срібна стріла вістрям вгору над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику п’ять павичевих пер, які пронизує срібна стріла вістрям вправо, навколо щита блакитно-золотий намет (герб Сас).

Джерела:
– Niesiecki K. Herbarz Polski. – Том Х. – Dodatek. – S. 463.
– ЛННБ, ВР, ф. 5, оп. 1, спр. 7444/IІ («Zbior notat genealogiczno-heraldycznych Wacława Rulikowskiego»), арк. 541.
– Akta grodzkie i ziemskie. – Tom XVIII. – S. ХХІІ.
– Źródła dziejowe. – Tom XVIII. – Część II. – S. 330.
– Грушевський М. Історія України-Руси. – Том VI. – С. 240.
– Wyrostek L. Ród Dragów-Sasów. – S. 58, 174.
– Sperka J. Otoczenie Władysława Opolczyka. – S. 87.

Олег Однороженко // https://sigillum.com.ua/gerb/uruski/


Comments