ТУСТАНОВСЬКІ h. Сас - шляхетський рід Дрогобицького повіту Перемишльської землі руського походження. Тустановські зберегли православне віровизнання. Згідно з люстрацією 1469 р., безіменний родоначальник Тустановських, Бориславських і стрийських Колодницьких за Владислава Опольського став власником стрийських сіл Колодниця і Довголука з умовою несення служби трьома лучниками “звичаєм інших зем’ян”. Восени 1395 р. пожалування Опольського було підтверджене Владиславом Ягайлом. 20 років опісля нащадки обдарованого -брати Каленик і Філіп з Тустановичів (нині – в межах м. Борислав) – названі серед шляхтичів, що підтвердили шляхетство Філя Літиньського21. В першій половині 15 ст. рід складався з восьми братів – Філя і Каленика, відомих з 1415 р.. Ілька й Івана, учасників шляхетського з’їзду 1427 р. та Яцька, Гриця, Машка і Дашка. Це було чи то друге, чи то третє покоління, нащадків Юрка і Ананія Доброславичів, які в 1387 р. королева Ядвіга надала Тустановчі з монастирем в Бориславі. Окрім вказаних поселень брати володіли Колодницею, Монастирем, Долголукою, Уличнем. У 1447 р. Іван, Ілько, Пилип (Лацко), Машко і Грицько здійснили поділ маєтків. Найстарший Іван отримав Кропивник, решту братів – Долголуку, Колодницю, Борислав. З цього часу розпочинається окрема історія роду Кропивницьких (див Кропивницькі). У 1460 р. вперше джерела повідомляють про Грицька з Борислава, що на думку Виростека Л., є одним з братів, який обрав місцем свого проживання одне із зіл обширних родових маєтків Тустанівських . Одночасно Пилип (Лацко) осідає в Колодниці й з 1462 р. зветься „Laczko de Clodnicza”, або „Philipus Laczko de Clodnicza”. Таким чином, з’являються Бориславські та Клодницькі. Восьмеро братів Тустанівських з трьома племінниками в 1430 – 1440-х роках володіли поселеннями, компактно розташованими, однак достатньо віддаленими одне від одного, на Дрогобицько-Самбірському пограниччі. Простягаючись із заходу на схід, від Борислава та Кропивника до Довголуки та Монастирця, володіння Тустанівських розкинулися на площі близько 150 км. кв. Про розміри гірських сіл промовисто говорить репліка з люстрації королівщин. Описуючи придбану в 1540-х роках королевою Боною від Тустанівських частину Уличного, ревізори зазначили, що лишень для того щоб об’їхати її, знадобиться два дні260. 21 Jabłonowski A. Polska XVI wieкu… – S. 29; AGZ. – Lwów, 1906. – T. 19. – Nr. 3056. – S. 589; Codex epistolaris saeculi XV. – Cracoviae, 1891. – T. 2. – Nr. 65. – P. 78. 260 Cмуток І., Тимошенко Л. Інвентар Дрогобицького староства 1568 р. / І. Cмуток, Л. Тимошенко // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2006. – Вип. Х. – С. 553-554. Жерела до істориї України- Руси. – Т. 1: Описи королівщин в землях руських XVI віку. Т. 1. Люстрації земель Галицької і Перемиської. – Львів, 1895. – С. 209-214. Wyrostek L. Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi halickiej / L. Wyrostek. – Kraków, 1932. – S. 60-63. Смуток І. Шляхетська землевласність у Дрогобицькому повіті Перемишльської землі в XVI ст. / І. Смуток // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2014. – Вип. XVII – XVIII. – С. 81. Atłas historyczny Rzeczypospolitej Polskiej. Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej. Opracował i wydał Alexander Jabłonowski. – Warszawa – Wieden, 1899-1904. – K. 3 Джерела: Смуток І. Перші документальні згадки про перемишльські роди гербу Сас (XIV-XVII ст.). Смуток Ігор., Смуток Леся. Родовий склад та господарсько-суспільне життя руської шляхти Перемишльської землі через призму історії шляхетського осідку (на прикладі с. Уличне). Пашин С. Дрогобицька шляхта (XV – початок XVI ст.) – Дрогобицький краєзнавчий збірник. Випуск XIV-XV. Дрогобич, 2011. Смуток І. Шляхетська землевласність у Дрогобицькому повіті Перемишльської землі в XVI ст. Смуток І.І. Руська шляхта Перемишльської землі (XIV – XVIII ст.). Історико-генеалогічне дослідження. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни». – Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. Київ, 2018. ТУСТАНОВСЬКІ (de Tustanowice, Thusthanowszczy, Tustanowscy) – земянський рід, у XІV–XVII ст. землевласники у Перемишльській землі. 1. На блакитному полі знак у вигляді срібної роздвоєної здолу стріли вістрям вгору, що перетинає золотий півмісяць, що лежить рогами догори.
Джерела: 2. На блакитному полі знак у вигляді срібної роздвоєної здолу стріли вістрям вгору, що перетинає золотий півмісяць, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки.
Джерела: 3. На блакитному полі срібна стріла вістрям вгору над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки (герб Сас).
Джерела: Олег Однороженко // https://sigillum.com.ua/gerb/tustanovski/ Dość wskazać, że ród dał początek, pomijając naczelną linję Tustanowskich, Kłodnickim, Borysław.skim, Kropiwnickim, Lubienieckim, a w zaraniu swego bytu łączył się także związkami krwif z Lityńskimi. Ten pień, jak również wszystkie jego odgałęzienia, rozsiadł się w obszernym pasie podkarpackim, zamkniętym od zachodu rzeką Tyśmienicą na prze.strzeni Borysław-Drohobycz, w kierunku zaś wschodnim dochodził do rzeki Stryja, poczynając od Lubieniec wdół aż do samego niemal grodu stryjskiego. Jest to, jak łatwo wywnioskować z mapy, największe uposażenie rodowe z pomiędzy poznanych dotychczas; ponieważ złożyło się nań kilka odrębnych dawniej kompleksów, włączo.nych później do majątku rodu Tustanowskich, będziemy je omawiać kolejno w miarę powstawania odrębnych linij i zajmowania przez nie włości na swe zaopatrzenie. Naj.pierw zapoznamy się z właścicielami Tustanowic i ich dziejami do chwili podziału majętności w r. 1447. Tustanowice z monasterem Borysław nadała dziedzicznie królowa Jadwiga nie.jakiemu J ur kowi i A n a n j a s z o wi Do b r o s l a wi c z o m r. 1387*. Ta pierwsza wia.domość odnosi się niewątpliwie do protoplastów rodu Tustanowskich. Krótki regest nie podaje jednak bliższych danych co do pochodzenia lub przynależności narodo.wościowej obdarowanych; nie rozstrzygają też tej kwestji imiona ani nawet przydo.mek, jakkolwiek wpływy wschodnio-słowiańskie są aż nadto widoczne. Chcąc oświetlić, choćby tylko częściowo, to ważne zagadnienie, zajmiemy się wywodem niejakiego Fila z Lityni r. 1415. Król Władysław Jagiełło zamianował około tego czasu szlachetnego Fila z Lityni, ziemianina, sędzią ziemskim w Drohobyczu, jednak mieszkańcy i obywatele nie chcieli go słuchać, mówiąc, że nie jest szlachcicem 2. Wobec ciężkiego zarzutu przeprowadził Fil z bratem Masze m dowód prawdy przez świadków morę soliło ter.restri, stawiając krewnych, mianowicie: po ojcu Ka l e n i k a i F i l i p a z Tustanowic, po babce ojczystej Ryterowiczów z Wykot, po matce Brzechowiczów z Czajkowic, wreszcie po babce macierzystej Czapliców z Pohorc. Król zatwierdził ten wywód, wy.stawiając Filowi odpowiedni dokument. Widzimy, że Tustanowscy występują tutaj w roli najbliższych krewnych Fila 1 i Masza — są ich stryjcami. Opierając się na tym szczególe, musimy przyjąć dalszy wniosek, że ród Fila i Kalenika powstawał równocześnie, że zatem miał już za sobą linję ojcowską i dziadowską. Z porównania dat 1387 i 1415 otrzymujemy liczbę 28 lat, co nie może odpowiadać nawet w przybliżeniu okresowi założenia podwalin pod gniazdo Tustanowskich-Lityńskich. Tą drogą dochodzimy znów do przekonania, że istnieje również tutaj znaczna rozbieżność między faktycznym pobytem ziemianina a wystawieniem dlań aktu nadawczego. Wedle wszelkiego prawdopodobieństwa za.chodzi w niniejszym wypadku różnica lat jednego pokolenia (± 30), tak że Jurka i Ananjasza można już zaliczać do ziemian miejscowych a nie napływowych. Do.piero pokolenie następne, a więc Fil i Kalenik, zdradza swemi imionami niewątpliwy fakt, że w obu wypadkach mamy do czynienia ze środowiskiem wołoskiem. W zjeździe r. 1427 uczestniczyło trzech rodowców: IIko, Fi l i p i I w a n 1. Wszystkie te osobistości, z wyjątkiem jedynie Kalenika, działają jeszcze w latach trzydziestych i dalszych, przyczem liczba braci zwiększa się o Jacka, H ryci a, Ma.sz ka i D a s z k a — ogółem 8 braci-dziedziców. W r. 1438 sprzedali bracia Kostko, Se ń k o i Fe dko, zdaje się po Kaleniku, swe działy w Tustanowicach, Bory.sławiu, Kłód nicy, Mona s t er cu i D ł u g o ł ą c e (Dołhołuka) stryjowi Iwanowi2. W tymże roku Jacek wydzierżawił bratu likowi udziały w powyższych dobrach a nadto także w Ulicznie; opuścił on później gniazdo i osiadł na tenucie Krasów w Lwo w.skiem *. Ilko miał w Sanockiem wieś Doliny, którą sprzedał Laczkowi r. 14414. Obaj odkupili wtenczas Modrycz od Jerzego z Rybotycz, z którym łączyły ich jakieś węzły powinowactwa 5. W r. 1447 przeprowadzili bracia podział majętności w ten sposób, że wydzielili Iwanowi Kropiwnik nad górnym Stryjem a Maszowi, Filipowi i Hryciowi pozo.stawili Kłodnicę, Borysław i Dołhołukę 6. W Tustanowicach pozostał wobec tego Ilko jako główny dziedzic, jednak reszta rodzeństwa zastrzegła sobie i tam pewne udziały dla siebie. Nowe gniazda wyodrębniały się stopniowo, wobec czego zachowamy przy ich omawianiu kolejność chronologiczną. 1 Matr. Sum. IV. Supp. 323. Zatwierdzenie nadania przez Jagiełłę. Ib. Supp. 330. * „Wladislaus... significamus... quomodo, dum constituimus et dedimus nobilem Phyl de Lethyn terrigenam, fidelem nostrum dilectum, in iudicem terrestrem in distr. Drohob. extunc cives.. nolebant esse obedientes... dicentes ipsum non esse nobilem. Tandem predictus Phyl... unacum fratre suo germano Massch dieto, fratres suos more solito terrestri coram nobis... et dominis... produxerunt ex quatuor clipeis et ex quatuor herbis. Post patrem produxerunt fratres duos: nob. Kalyenyk de Thustanowicze et fratrem eius Philippum; post avam patris alios duos: nob. Petrum Ritherowicz de Wykothi et Iwaschkonem fratrem eius; post matrem duos: nob. Gywan Brzechowicz de Czajkowicze et fratrem eius Chodor; post avam matris alios duos: nob. Gywan Caplicz de Pohorcze et fratrem eius Hryczkonem“. Mon. m. aevi hist. XII, nr 65 (Cod. epist. saec. XV. T. II). Oryginał znajduje się w zbiorach XX. Czartoryskich vol. 2959 nr 312. Wydawca Kodeksu podał ten dokument w wątpliwość z powodu pomyłki w dacie, nieodpowiedniej tytulacji książąt, świadków aktu, oraz wiadomości o „iudex terrestris“. Możnaby jeszcze podnieść nie.praktykowaną formę wywodu, przy której brak określenia herbu. — W dacie zachodzi istotnie pomyłka, co jest częstem zjawiskiem w dokumentach ruskich. Fil, jako sędzia, miał inny zakres działania niż w Polsce. Również i formę wywodu należy odnieść na karb zwyczajów ruskich. Inne właściwości aktu: pismo, sty.lizacja a przedewszystkiem nobilitanci przemawiają za autentycznością. Istnienie Fila w charakterze sę dziego znajduje potwierdzenie w innych przekazach źródłowych, o czem zob. niżej pod Lityńscy. 1 Notaty, nr 832, 833, 836. 1 Agz. XIII, nr 805, 817. 3 Ib. XIII, nr 812, XIV, nr 1932. « Ib. XIII, nr 1503. » Ib. XIII, nr 1505. Matr. Sum. IV. Supp. 919. W tym akcie poleca król Jerzemu odstąpić Modrycz Heliae de Tust. „patruo eius". Prawdopodobnie matka Jerzego pochodziła z Tustanowic i była siostrą Eljasza czyli Ilka, który był wobec tego wujem Jerzego. Bliższego wyjaśnienia tych związków nie znaj.dujemy w źródłach. * Agz. XIII, nr 3116 Głównym dziedzicem gniazda rodowego pozostał Ilko Tustanowski. W latach 1438—1447 przeprowadził on szereg transakcyj z braćmi i osobami postronnemi, w wy.niku których skomasował swe dobra w obrębie włości tustanowickiej oraz tenuty Modrycz h W ciągu swej działalności popadł tylko raz w zatarg ze starostą stryjskim, Zakliką Tarłą, oskarżony o zajęcie stada owiec łącznie z pasterzem i psem owczar.skim2. Po dłuższej przerwie ukazują się w Tustanowicach nowi właściciele w osobach braci: Ihnata, Iwaśka, Waśka i siostry powyższych Aleksandry, zamężnej r. 1478 za Aleksandrem z Tyszkowie3. Ihnat wziął z Andrzejem Lubienieckim Tru.skawiec od Korytków w 550 grzywnach r. 14714. Równocześnie wpuścił do Tusta.nowic dzierżawcę, Seńka z Michałowic, który zaczął się odtąd pisać tenutarjuszem nowej posiadłości. Seńko utrwalił się niebawem pewniej, gdyż pojął córkę po Ma.szku, Nastkę, która wytoczyła r. 1482 gwałtowny proces Hryciowi Borysławskiemu o najazd i rabunek jej dworu w Tustanowicach5. Ihnata i Iwaśka pozywali starosto.wie o zaległe podatki, zaniechanie dowozu drzewa na naprawę zamku i inne świad.czenia obronne. Tego rodzaju pozwów mamy z okresu lat 1470—1480 kilkadziesiąt6. Córka Iwaśka, Marusia, wyszła r. 1483 za Iwanka Krynickiego, wnosząc mu 60 grzy.wien posagu7. Ihnat pozostawił Waśka, Mi chał a, J a c k a i Ma r u s i ę , od r. 1501 żonę Iwaśka Korczyńskiego8. Waśko ożenił się r. 1506 z Fedką R/emieniowską; sprawował równocześnie opiekę nad dziećmi Hrycia Czołowskiego9. Michał pojął r. 1501 Oleńkę Ostałowską a Jacek został popem w Modryczu 10. W r. 1508 złożył Jacek pobór z części Tustanowic, Truskawca i Modrycza a Ihnat po Waśku uiścił nadto opłatę z Kawska, Uliczna i Semiginowa n. Ponieważ starostowie przejęli wkrótce od nich tenuty Modrycz i Truskawiec, nabyli rodowcy tytułem rekompenzaty Pu.kieniee poniżej Stryja. W r. 1525 wyprowadzili tamże Waśko z przydomkiem Na h o r n y i Mi chał komisję graniczną, przed którą uskarżali się, że starostowie odebrali im część dóbr siłą, jednak protest nie odniósł żadnego skutku12. W tym sa.mym roku odgraniczyli rodowcy Tustanowice od Modrycza, Solca i Hubie 18 Jacek zapisał r. 1539 spadającą na niego część w Ulicznie królowi14, dzięki czemu weszli starostowie w centrum posiadłości rodowych Tustanowskich. W r. 1543 odnowili bra.cia pierwszy przywilej na Tustanowice a r. 1552 uzyskali zatwierdzenie granic wyty.czonych r. 152515. Obok głównego gniazda posiadali rodowcy udziały w kilku dal.szych posiadłościach l6. Agz. XIII, nr 805, 812, 1503, 1505, 1558, 1559, 1562. * Ib. XIV, nr 646. » Ib. XVIII. nr 1023. * Ib. XVIII, nr 132, 173, 289, 290. 5 Ib. XVIII, nr 180, 1598, 1599, 1691-1696, 1979. 6 Ib. XVII, nr 414, 684, 633, 1168-1173, 1195—96, 1268, 1497, 1502, 1518, 1619-21, 1690. 7 Ib. XVIII, nr 1801. » Ib. XVIII, nr 2082, 2948, 2949. 9 Ib. XVII, nr 3993, 4259, 4268. « Ib. XVIII, 2955, 4383. 11 Źródła dziejowe XVIII/1, str. 114. 12 Agz. XIX, nr 3037. Matr. Sum. IV, 11515, 11625. i* Ib. XIX, nr 3039. 14 Materjały arch. wyd. Prochaska, Lwów 1890, nr 264. “ Matr. Summ. IV. 7107. V. 1152. »• Źródła dziejowe XVIII/1, str. 30, 31, 42. Записи 30-х років XV ст. повідомляють про вісьмох Тустановських: рідних братів Костька, Сенька і Федька та їхніх п'ятьох дядьків. Костько в лютому 1438 р. за 40 гри- вен заклав свої частки в Тустановичах, Уличному (біля Колодниці) і Кропивнику Ількові Тустановському, а в квітні того ж року всі троє за 50 гривен заклали частки в Бориславі, Колодниці, Довголуці і сусідньому Монастирі дядькові Івану22. Подаль- ша доля трьох братів невідома, зате немає жодних сумнівів, що на початок 40-х років всіма 7 згаданими селами володіли рідні брати Іван, Ілько, Філіп (“інакше Лацько”), Машко і Грицько. За підсумками розподілу 1447 р. Іван отримав Кропивник і помер бездітним після 1449 р. Маруся Кропивницька, що судилася влітку-восени 1468 р. з Тустановськими, напевно, була його вдовою23. Відомий, як і Ілько, з літа 1437 р., Лацько цілком справедливо вважається родоначальником стрийських Колодниць- ких24. Машко був живий ще в червні 1480 р. і помер раніше березня 1482 р., коли його єдина дочка Настася (дружина Сенька Михайловського) була пограбована дядьком Грицьком. Успадкованими Настасією 3,5 ланами в Тустановичах в 90-і роки XV ст. володів її син Васько Михайловський25. Одружений з Федькою Буховською родоначальник Бориславських Грицько на початок 60-х років був власником Борислава і половини (5 дворищ) Уличного. Ще 2 дворища в Уличному були придбані ним у лютому 1471 р. за 60 гривен у племінника Гната Тустановського. На момент смерті Грицька в 1501 р. або 1502 р. його сини Кли- машко та Станіслав явно досягли зрілого віку. 18 грошів податку, сплачених у 1508 р. Климашком Бориславським з 4-ланового Борислава і 3 ланів в Уличному, можуть бути виправдані лише повним запустінням цих сіл26. Ілько, що продовжив рід Тустановських, в 1447 р. за 175 гривен “середніх” грошів викупив у Влодка закладений королівський маєток Модричі, незабаром довів запис до 340 гривен “звичайних” грошів і помер в 50-і роки, залишивши синам Гнатові, Юрію та Івашку Модричі, частки Тустановичів та Уличного27. Донька Ілька, Олександра, не пізніше як у лютому 1478 р., маючи 36 гривен віна, одружилася з Олексою Тиш- ковським. Юрій, що, зазвичай, називався Модрицьким, помер бездітним наприкінці XV ст. Івашко, що мав двох дочок, видав їх: Марусю – за Івашка Криницького (1483 р.) і Олюхну – за Яцька Семигинівського (1492 р.). Останні згадки про Івашка в червне- вих записах 1501 р. пов'язані зі стягненням 25-гривневого боргу з братів Корчинських і заставою невеликої ділянки в селі Кавське Лукою Крушельницьким28. Старший син Ілька Тустановського, Гнат, 1471 р. разом з Андрієм Любенецьким за 550 гривен придбав у Яна Коритко Трускавець, помер, напевне, в 1480 р. У Гната було троє синів: Васько, Михайло і Яцько і донька Маруся – дружина Івашка Гошовського – Корчинського (1501 р.). Михайло не згадується після повідомлення від червня 1501 р. про те, що він записав віно дружини Олени – доньки львівського шляхтича руського походження Андрія Лопатки Осталовського (180 гривен), на частках Тустановичів, Трускавця та Модрич29. До 1508 р. володіння Михайла перейшли до братів. Васько на початку XVI ст. перебрався у львівське село Ременів, яке отримав в посаг за дружи- ною Федькою (другою?). Його син Гнат не пізніше як у листопаді 1490 р. одружився зі старшою сестрою Олени, Федькою, і також отримав 90 гривен посагу. У 1508 р. з часток Тустанович, Уличного, Модрич, (недавніх застав) Кавського і Семигинова ним сплачено 1 гривну податку. Дядько Гната, Яцько, заплатив з часток Тустанович, Трускавця і Модрич 2 гривни30. 21 Jabłonowski A. Polska XVI wieкu… – S. 29; AGZ. – Lwów, 1906. – T. 19. – Nr. 3056. – S. 589; Codex epistolaris saeculi XV. – Cracoviae, 1891. – T. 2. – Nr. 65. – P. 78. 22 AGZ. – Lwów, 1888. – T. 13. – Nr. 805, 817. – S. 60-61. 23 Ibid. – Nr. 3116, 4061, 7057, 7069, 7074-7075, 7080, 7089, 7096, 7103. – S. 224, 296, 579-583. 24 Boniecki A. Herbarz polski... – Warszawa, 1907. – T. 10. – S. 165-166. 25 AGZ. – Lwów, 1903. – T. 18. – Nr. 1398, 1598-1599, 1603, 1641, 1653-1660, 1691-1696, 2082, 2225. – S. 206, 233-234, 239-241, 244, 306, 327. 26 Ibid. – Lwów, 1888. – T. 13. – Nr. 4560-4562, 4704, 4729. – S. 346, 362, 365; Lwów, 1903. – T. 18. – Nr. 158, 160-162, 2935-2936, 3056, 3552, 4378. – S. 24, 428, 441, 483, 589; Jabłonowski A. Polska XVI wieкu… – S. 116, 143. 27 AGZ. – Lwów, 1888. – T. 13. – Nr. 1503-1505, 3115, 4593. – S. 105, 224, 348; Jabłonowski A. Polska XVI wieкu… – S. 3. 28 AGZ. – Lwów, 1903. – T. 18. – Nr. 1023, 1801, 2311-2312, 2646, 2941, 2953. – S. 155, 259, 338, 391, 429-430. 29 Ibid. – Nr. 132, 173, 1303, 1358-1359, 1432, 2948-2949, 2955. – S. 21, 26, 193, 201, 210, 430-431. 30 Ibid. – Lwów, 1891. – T. 15. – Nr. 4415. – S. 546; Lwów, 1901. – T. 17. – Nr. 3993, 4260, 4268. – S. 497, 537; Lwów, 1903. – T. 18. – Nr. 2227. – S. 327; Jabłonowski A. Polska XVI wieкu… – S. 114. Тустановичі, Тустанівська Воля. Родинний осідок і власність Тустанівських. На межі XV – XVI ст. Тустанівські залишалися одноосібними власниками свого маєтку. У цей час родина була представлена Васьком Нагорним, Михайлом Яцьком, синами Ігната та їхнім двоюрідним братом Ігнатом21. Із 1560-х років у Тустановичах та присілках свій маєток закладають вихідці із Львівської землі – Кунати. У розмежуванні села в 1563 та 1576 рр. поряд із Тустанівськими виступає Софія Кунатовна, вдова Адама із синами Валентином, Остафієм, Андріаном22. Власне Тустанівські і Кунати залишалися наприкінці XVI ст. основними власниками Тустанович та Тустанівської Волі. Час від часу поряд із ними з’являються вихідці з інших родин. Наприклад, до 1560 р. якусь нерухомість в Тустановичах утримував Олехно Криницький23; цього ж року статус землевласника набуває Грицько Чоловський із Львівської землі24; у 1579 р. Грицько Боярський Фільович придбав частку Грицька і Яцька Тустанівських Миськовичів25, а з 1600 р. тут з’являється Васько Винницький Антонович26. Утім, їхня поява була тимчасовою. Напостійно осісти в Тустановичах вдалося лише Чоловським. У 1590-х роках власниками обидвох сіл були наступні особи: Яцько, Васько, Іванко Тустанівські Глічичі; Стецько, Федина, Васько Тустанівські Бушковичі; Іванко Тустанівський Котонос із синами Васьком і Лесем; Іванко, Ганко, Мисько Тустанівські Олехновичі та сини останнього Васько і Стась Миськовичі; Павло, Яцько, Сенько, Іван, Стецько Тустанівські Тутковичі; Іван Тустанівський Стасьович27; Андріан Кунат28; Грицько Чоловський із синами Олехном і Федором29; Васько Винницький Антонович30. 21 AGZ. – Lwów, 1901. – Т. XVII. – № 4259, 4268; 1903. – T. XVIII. – № 2082, 2127, 2227, 2228, 2434, 2949, 2955, 3633, 3745, 3778, 4151. 22 ЦДІАУЛ. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 21. – С. 710-711; Спр. 33. – С. 1543-1546. 23Там само. – Спр. 19. – С. 533-534. 24Там само. – С. 534-535. 25Там само. – Спр. 36. – С. 975-976. 26Там само. – Спр. 65. – С. 592-594. 27 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 315. – С. 1103-1104; Спр. 321. – С. 773-775; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 49. – С. 288, 957; Спр. 50. – С. 280, 682; Спр. 52. – С. 642-644; Спр. 54. – С. 668; Спр. 9. – С. 92; Спр. 60. – С. 1335-1339; Спр. 61. – С. 86-87, 93-94; Спр. 62. – С. 48, 207; Спр. 65. – С. 592-594, 700, 790, 1415; Спр. 66. – С. 101; Спр. 176. – С. 663; Спр. 294. – С. 936; Спр. 299. – С. 1013; Спр. 302. – С. 593. 28Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 294. – С. 507; Спр. 299. – С. 494. 29Там само. – Спр. 173. – С. 401; Спр. 176. – С. 759. 30Там само. – Спр. 65. – С. 592-594; Спр. 70. – С. 762. Село Уличне у XV ст. належало до маєтків родини Туста- нівських. Упродовж кількох десятків років, до початку XVI ст., село мало одночасно кількох власників й їхня чисельність пос- тійно змінювалася в міру того як відбувалося розростання Туста- нівських та виокремлення з них кількох відгалужень. Так, у 1430-х рр. власниками Тустановичів, Уличного, Колодниці, Кро- пивника, Борислава, Долголуки і Монастирця були брати Лацко- Пилип, Іван, Ілько, Машко, Грицько та їхні племінники – Кость, Сенько, Федько. Грицько основним осідком обрав Борислав та став родона- чальником Бориславських. Окрім того, він володів п՚ятьма дво- рищами в Уличному. Ще два він докупив у 1471 р. від Ігната Тустанівського. На 1508 р. його син Климашко продовжував за- лишатися землевласником в Уличному, правда, дещо меншої част- ки, котра складалася з трьох дворищ [XXV, 4560, 4704, 4729; XXVII, 158, 160–162, 2935, 3056, 3552, 4378; XXIX, 116, 143]. Ілько Тустанівський, від котрого походять пізніші Туста- нівські, так само утримував частку невідомого розміру в Улич- ному. Від нього ця земля у 1450-х рр. перейшла до синів – Ігна- та, Івашка і Юрія, а від них – до внуків Васька, Михайла і Яцька Тустанівських. На 1508 р. частка опинилася в руках правнука Іль- ка – Ігната [1, 438–439]. Лацко-Пилип – засновник роду Клодницьких – також на- лежав до співвласників Уличного. На це вказують пізніші доку- менти про перебування в Уличному Клодницьких. У перші три десятиліття XVI ст. Уличне перебувало в ру- ках Тустанівських та Клодницьких. Про Бориславських відомос- тей немає. Можна тільки гадати – чи продовжували вони воло- діти землевласністю в Уличному, чи відпродали її комусь з Тус- танівських або Клодницьких. У 1540 р., а, можливо, й раніше, королева Бона розпочинає скуповувати частки Тустанівських. До нашого часу зберігся один з таких актів купівлі-продажу, укладений між Боною та Олехном Тустанівським. Останній погодився відступити свою частку в Уличному за 400 злотих, що на той час становило величезну су- му [XXII, 132–133]. Брак решти актів, як, зрештою, і відсутність докладно окреслених розмірів проданого маєтку, не дає змоги стверджувати однозначно, яка саме частина села потрапила до королівських маєтків та увійшла до складу Дрогобицького ста- роства. Як би там не було, але шляхті вдалося затримати за со- бою частину села й належала вона Клодницьким. На це вказує поборовий реєстр 1589 р. Зокрема, серед зем՚янських сіл Стрий- ського повіту трапляється Уличне, в якому два лани належали Катерині Клодницькій і один – Анні Опарській і Єлизаветі Скар- бек, й становили вони частину одного маєтку, розміщеного та- кож в сусідніх селах Колодниці, Долголуці, Волі Долголуцькій, Монастирці і Лінному [XXIX, 40–41]. Наприкінці 1620-х рр. цей земельний комплекс розпався на кілька частин, кожна з яких вклю- чала частки різних розмірів у всіх згаданих селах. Вони перебу- вали в руках Мартин Клодницького і Свеховських [XXVIII, 53– 55, 170]. Отже, з середини XVI до середини XVII ст. частина Улич- ного належала до шляхетських маєтків, розташованих на межі Стрийського і Дрогобицького повітів, власниками яких на по- чатках були Клодницькі, а пізніше – Свеховські та інші. На цей час Клодницькі остаточно спольщилися, перейшовши на римо- католицизм. Так само римо-католиками були Свеховські. Так земська частина в Уличному потрапила у сферу земельних інте- ресів польської шляхти й продається, дарується, успадковується, заставляється на той час виключно серед кола немісцевої зайшлої шляхти. XXII. ЦДІАЛ України. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 596. – 1716 с XXIV. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 109. – 1470 с. XXV. ЦДІАЛ України. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 112. – 1600 с. XXVI. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Ar.chiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : Główny skład w księ- garni Seyfartha i Czaykowskiego. Z I. Zwięzkowej drukarni we Lwowie, 1888. – T. XIII. – 729 s. (nr 1 – 7395). XXVII. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Ar.chiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : Główny skład w księ- garni Seyfartha i Czaykowskiego. Z I. Zwięzkowej drukarni we Lwowie, 1901. – T. XVII. – 660 s. (nr 1 – 4290). XXVIII. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Ar.chiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów : Główny skład w księ- garni Seyfartha i Czaykowskiego. Z I. Zwięzkowej drukarni we Lwowie, 1903. – T. XVIII. – 701 s. (nr 1 – 4434). XXIX. Rejestr poborowy ziemi przemyskiej z 1628 roku / wydali Zd. Budzyński i Kazimierz Przyboś. – Rzeszów : Wydawnictwo WSP, 1997. – 274 s. [Polska południowo-wschodnia w epoce nowożytnej. Źródła dzie.jowe, t. 1, cz. 1]. 1. Пашин С. Дрогобицька шляхта (XV – початок XVI ст.) / С. Пашин // ДКЗ. – Дрогобич : Коло, 2011. – Вип. XIV–XV. – С. 435–445. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Т >
