« Bibl. Ak. Urn., dypl. nr 90. 7 Agz. XIX, nr 3078. * Wittyg, Nieznana szlachta, str. 335



ТУРЯНСЬКІ (Туринські, de Turze, de Thurze, Thurzanscy, Turzańscy) – земянський рід, у XV–XVII ст. землевласники у Перемишльській землі.

У с. Топільниця на 1589 р. склад землевласників виглядав наступним чином:
Андрія Турянського Лоя – 1 лан;
Івана, Бася, Семка Левков’ят – 1 лан, млин на один камінь;
Ігната Лила Петриковича Турянського – 1 лан;
Федька, Іванка і Яцька з Федьком двоюрідних братів Турянських – 1 лан з чвертю14.
Цей перелік цілком узгоджується зі сформованими на кінець XVI ст. відгалуженнями серед Турянських. Як відомо, рід веде початок від двох осіб – Ванька і Яцька, що жили наприкінці 15 – початку XVI ст. Кожен з них започаткував кілька родових ліній. Нащадки Ванька уміщені в переліку останніми. Зокрема, перший Федько, представник третього покоління, більш відомий як Бучич. Від нього виводять себе Турянські Бучичі. На кінець XVI ст. в нього було двоє синів та двоє дорослих внуків, не згаданих у поборовому реєстрі. Іванко, племінник Федька від брата Андрія, мав прізвисько Угрин. Він не мав синів, тільки двох дочок.
Яцько та ще один Федько походять від другого сина Ванька – Федора. Отже, вони справді були двоюрідними братами Федька з Іванком в тому сенсі, в якому це означення вживалося у 15 – 18 ст. Яцько у перемишльских актах востаннє згадується у 1571 р. Його єдина дочка одружилася з Федором Шептицьким, що спричинило їхню появу серед землевласників Топільниці. Те, що останні відсутні у переліку, не повинно бентежити: у реєстрі неодноразово зустрічаються вказівки на володіння тією або іншою часткою особами, що вже були покійними, а в дійсності на час укладання поборового реєстру землевласність перебувала у руках спадкоємців. Нарешті Федір, племінник Яцька від брата Івана, усоблює нащадків Івана, не вміщених у реєстрі. Зокрема, свого брата, також Івана та наступне покоління – Миколая Федоровича і Марка Івановича.
Брат Ванька – Яцько – мав четверо синів, з яких рід продовжили троє. Власне, вони представлені в перших трьох позиціях. Від старшого Стецька залишився єдиний син Андрій на прізвисько Лой. Він репрезентував свою чималу сім’ю: трьох синів, семеро дочок і одного внука. Від другого – Петра – походить Ігнат Петрикович Лило. На кінець 1580-х років він залишався єдиним живим з-поміж чотирьох братів й настаршим у своєму відгалуженні, до якого входили, окрім п’яти синів, ще дві його племінниці, дочки Грицька Петриковича. Одружені з Копистинськими, вони спричинили появу цього шляхетського роду серед землевласників Топільниці.
Нарешті, третій син Олехно на прізвисько Каан (Каган), започаткував Турянських Кагановичів (Кахановичів). Реєстр згадує трьох його синів, помилково названих Левков’ята, що можна віднести на карб видавців. У дійсності слід читати Лехнов’ята. Саме так вони звуться у поточній актовій документації. До них слід додати не згаданих: брата Миська, племінника Олексу Стецьковича і Яцька Басьовича, котрі на 1589 р. самостійно, як дорослі члени сім’ї, виступають в перемишльських земських актах15.
Таким чином, формування землевласницької структури с. Топільниця, як це подано на 1589 р., відбулося значно раніше, за життя двох поколінь: Ванька, Яцька і їхніх синів. Хронологічно цей процес можна датувати першими трьома – чотирма десятиліттями XVI ст.
14 Jabłonowski Alexander. Polska XVI wielu pod względem geograficzno-statystycznym. Tom. VII: Ziemie Ruskie, część 2: Ruś Czerwona. (Źródła dziejowe, tom XVIII, cz. 2 ) – Warszawa, 1903. – S. 31.
15 Wyroszek L. Ród Dragów-Sasów na Węgrzech i Rusi halickiej // Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego. - Lwów, 1932. - T. XI (1931/2). – S. 69-70, 172. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 6. – С. 23; cпр. 9. – С. 272-4; спр. 14. – С. 264, 348, 486-487б 1050, спр. 16. – С. 562; спр. 17. – С. 632; спр. 19. – С. 220-221, 797, 838-839; спр. 20. – С. 165-167, 302; спр. 21. – С. 498-500, 634-635; спр. 23. – С. 70б 265-268; спр. 24. – С. 53-54б 143-144, 190, 544-545, 955, 1155; спр. 27. – С. 296-297; спр. 27. – С. 588, 676-678, 690-691; спр. 28. – С. 314-315; спр. 33. – С. 350-352, 617, 1166, 1400, 1485, 1511, 1620-1622; спр. 34. – С. 212-213; спр. 36. – С. 50, 70, 953-954, 963-964; спр. 37. – С. 632-634, 818-820; спр. 38. – С. 1617-1618; спр. 39. – С. 481-482, 605-607, 614-615, 650-651, 899-901; спр. 42. – С. 1433-1458; спр. 43. – С. 362-363; спр. 44. – С. 428-429, 652, 1871-1872, 1943-1944; спр. 46. – С. 100-101, 847-874; спр. 47, c.99; спр. 48. – С. 221-224, 400, 555-557, 983-984; спр. 264. – С. 509; спр. 265. – С. 26, 58-59, 401-403, 829; спр. 267. – С. 778-795, 832-838; спр. 268. – С. 29, 851, 875; спр. 269. – С. 37, 437-438, 505-508; спр. 271. – С. 1310-1311; спр. 274. – С. 68, 980, 1417-1418, 1822; спр. 275. – С. 344; спр. 277. – С. 205, 1042, 1064; спр.278. – С. 618, 640-641; спр. 279. – С. 255-256.

Представники глухівської старшинської родини Турянських своїми засновниками

назвали Іллю та Яська, котрі належали до шляхти гербу «Драг-Сас» і були нобіліто-

вані королем Яном-Казиміром у 1649 р. Ілля у 1665 р. перебував на посаді полтавсь-

кого полкового писаря. У 1668 р. згадувався один із представників роду, який був

слугою в гетьмана Івана Брюховецького. Напевно, його сином був Олексій Турянсь-

кий, котрий отримав освіту в Києво-Могилянському колегіумі, був одним із найосві-

ченіших старшин свого часу і входив до кола найближчих сподвижників Іва-

на Мазепи. В 1681 р. він отримав уряд глухівського сотенного писаря, впродовж

1685–1687 років, а також у 1689 і 1696 р. виконував обов’язки глухівського городово-

го отамана та наказного сотника під час Перекопського походу 1687 р. Під час друго-

го Перекопського походу 1689 р. О. Турянський згадувався як значний військовий то-вариш. На посаді глухівського сотника він перебував з 1699 р. до 1709 р., а з початком

гетьманування Івана Скоропадського став генеральним суддею й залишався на цій

посаді до своєї смерті в 1716 р. [20, с. 94, 95; 21, с. 379; 24, с. 416].

Глухівський сотник і майбутній генеральний суддя О. Турянський відрізнявся дип-

ломатичним хистом, вправністю у вирішення господарських і політичних справ, май-

стерністю в діловому листуванні [31, с. 104]. У 1689 р. він їздив до Москви зі звіст-

кою про успішні військові дії під час другого Перекопського походу [24, с 416]. 

За свого урядування на посаді глухівського сотника він виконував важливі доручення

гетьмана. У березні 1690 р. О. Турянський займався розшуком російських селян-

втікачів. У 1701 р. він здійснив ревізію бойового складу засеймських сотень Ніжинсь-

кого полку [32, с. 186]. В 1738 р. інший представник родини, глухівський городовий

отаман Д. Турянський займався купівлею рушниць для компанійців охочекомонного

полку [40, арк. 2, 4]

20. Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Ч. 1. Реєстр урядників гетьманської адміністрації ; 

вид. 2-е., доповнене, уточнене і виправлене / В.В. Кривошея. – К., 2005. – 259 с. 

21. Кривошея В.В. Неурядова старшина Гетьманщини / В.В. Кривошея, I.I. Кривошея, О.В. Кривошея. – 

К. : «Стилос», 2009. – 432 с.

24. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии: Материалы по истории заселения, землевладения и управления / А. Лазаревский. – К. : Типография К.Н. Милевского, 1893. – Т. 2. Полк Нежинский. – 522 с.

31. Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / О. Оглоблин. – Нью-Йорк ; К. ; Львів ; Париж ; Торонто, 2001. – 464 с. 

32. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники / C. Павленко. – К. : Видавничий дім «KM Академія». 2004. – 602 с.