  Тишке́вичі гербу Леліва (біл. Тышкевічы; пол. Tyszkiewiczowie) — руський боярський та шляхетський рід у Великому князівстві Литовському й Речі Посполитій. Походить з Русі, від боярина Каленика Мишковича. Останній на початку 15 століття отримав від волинського князя Свидригайла землі на Київщині. Непосредственно Тышкевичи происходят от Тышки - третьего сына Каленика Мишковича, согласно тестамента Василия Тышкевича, где он назван Василь Тышкевич Каленикович, а Чортолесы и Бердычов названы отцовщиною и дедовщизною его. Тышко имел 5 сынов: Бориса, Льва, Василия, Гаврила и Михаила. Василий Тышкевич женат был два раза. Первая жена - Александра Семёновна Чарторыйская, вторая - Настасья Андреевна Сопотковна. (М. Л. 15) Княжна Александра Семёновна Чарторыйская в 1514 году вдова по Борису Игнатовичу Образцову, жила с сыном своим Львом при сестре своей княгине Овдотье Можайской. В 1517 году второй раз вышла замуж уже за Василия Тышкевича. (Вольф, стр. 22). I Каленик Мишкович 1437 Свидригайло надал в 1437 году "в Житомирском повете Бурковцы, а село Бодище во в Звягли и слободища Михеевичи, Ходорковичи и Теиконичи, а в Овруцком повете сёла: Остафьево на Норыне, как Остафей держал, а Вальковичи, а Демидковичи, а Дмитреевича дети на Хвостницы, под Полонним Вищы и Кусопичи, а Плище на устье Саменицы на Случи" (Метр. Лит. 29; АЮиЗР, т. 1, №19https://books.google.com.ua/bo...mp;f=false; Архив Сангушков, Т. 1, №35). Позднее он получил Чортолесье с Бердычевом (привилея не сохранилось). Каленик имел 3-х сыновей: Сенька, Ивашка и Тышка. II Seńko; Сенько Каленикович был подскарбием и подканцлером в короля Свидригайла в 1450 году. Iwaszko; записал своего наследства на Чортолесах жене своей Настасье Зеньковне, которую подтвердил Александр Ягеллон. Настасья заставила князю Константину Острожскому эти земли в 1513 году - подтверждение короля Зигмунта, М. Л. 29.
Tyszko III Borys Тишкевич (†po 1498);
Lew Тишкевич (†p. 1515); dworzanin królewski 1508 Wasyl Тишкевич (†1571); hr. na Łohojsku i Berdyczowie 1569, dworzanin królewski 1522, marszałek królewski 1546, woj. podlaski 1558, smoleński 1569, st. krasnosielski, czerkaski, kaniowski, miński, wołkowyski, piński, bobrujski, aiński; Син Тишка Калениковича, брат Івана, Гаврило, Михайла і Леона Тишкевичів. Двічі був одружений. Від першого шлюбу з княгинею Олександрою Чорторийською (пол. Aleksandra Czartoryska) мав дочку Анастасію та трьох синів — Юрія, Каленика і Івана-Остафія. Від другого шлюбу з Анастасією Сопотько народилися Євстафій, Серафін та Олександра. Alaksandra Tyškievič (Čartaryjskaja). Аляксандра Тышкевіч (Чартарыйская) (1670-79) У заповіті висловив бажання, щоб по його смерті дружина з дочкою Олександрою і зятем Олександром Ходкевичем тіло його «відвезли і поховали в монастирі їх милості панів Ходкевичів у Супраслі».[1] На його надгробку викарбували герб і напис руською мовою: « Въ лето отъ Начотения Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа 1571 месяца Августа 13 дня въ неделю, преставился раб Божій панъ Василий Тишковичъ Воевода Смоленскій Староста Менскій и Пинскій. Положен въ Храме Благовещенія Богородицы, въ монастыри Супрасльскомъ ». Могильний камінь Василя Тишкевича знаходиться в музеї Віленського університету. Придворний королівський (з 1522), староста красносільський, черкаський і канівський (з 1536), мінський (з 1544), вовковиський (з 1546), пінський (з 1569), бобруйський, гайнівський, маршалок господарський (1546 — 1558), воєвода підляський (1558 — 1569) і смоленський (з 1569 — 1571). 5 листопада 1569 року отримав від Сигизмунда II Августа титул графа «на Логойську і Бердичові». Засновник «графської гілки» Тишкевичей. Брав участь у боях з кримськими татарами. Посол у Кримське ханство і Московське царство. Виступав проти укладення Люблинської унії, за що був позбавлений посади підляського воєводи. Один з представників магнатської опозиції політиці Сигізмунда Августа. Перейшов з православ'я в кальвінізм[2
B4. Hawryło (†po 1546); dworzanin królewski 1524;
B5. Michał (†po 1549); dworzanin królewski;
IV C1. Іван Скумін Львович Тишкевич (†1566); marszałek królewski i st. czarnobylski 1559; староста чорнобильський[1]
Олександр Звір Львович Тишкевич C1. Jerzy Васильович Tyszkiewicz Łohojski (z pierwszego; †1576); dworzanin królewski 1550, marszałek królewski 1566, woj. brzeski litewski 1566, dzierżawca wołkowyski; берестейський воєвода (від 1566 р., пом. 1576 р.). Він був власником численних маетностей у Литві, і великої, хоча на той час ще слабко заселеної латифундії в південно-західній частині Київського воєводства. Проте поступово відбувається її освоєння, а опорними пунктами осадницького руху були містечка Слободище, Кодня, Пулини (інша назва Чортоліси), Бердичів, Махнівка та Білопіль. Згодом вони стали центрами окремих волостей латифундії.
C2. Kalenik (Kalenicki Tyszkiewicz) (z pierwszego; †1576); marszałek królewski, st. homelski;
C3. Ostafiej (z pierwszego; †1557); dzierżawca krasnosielski, mohylewski, słonimski;
C4. Nastazja (z pierwszego);
C5. Ostafi Serafin (z drugiego; †1590); kaszt. smoleński 1589, st. aiński, zdzitowski C6. Aleksandra (z drugiego; †po 1593);
C1. Jerzy Михайлович (†1625); marszałek królewski, marszałek grodzieński, jezuita;
V D1. Dymitr Скуминович Тишкевич (†1609); podkomorzy kijowski, marszałek królewski 1576, st. miński, pisarz zamków ukraińskich;
D2. Teodor Скуминович Тишкевич (†1618); dworzanin królewski 1568, podskarbi nadworny litewski 1576, podskarbi ziemski i pisarz litewski 1586, woj. nowogrodzki 1590, st. brasławski, olicki, grodzieński, jurborski, nowowolski; (*1538 — †1618 р.,) — білоруський магнат, політичний діяч Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтського, згодом Речі Посполитої, дипломат, меценат. Походив з впливового білоруського роду Тишкевичів. Син Івана Львовича Скуміна-Тишкевича, старости Чорнобильського, та Марії-Марини Мелешко (1510—1598[1]). Завдяки належности до вищої аристократії держави та значним статкам зробив гарну політичну кар'єру. У 1576 році став надвірним підскарбієм литовським, після цього обіймав посаду великого писаря литовського. У 1578 році очолював польське посольство до московського царя Івана IV Грозного стосовно укладання перемир'я у Ливонській війні (не мало особливого успіху). З 1581 до 1610 року як староста керував Брацлавським староством. У 1586 році отримав посаду великого підскарбія литовського. В цей час вплив Федора Скуміна-Тишкевича зростає настільки, що він став карбувати власну монету з гербом свого роду. З 1590 року стає воєводою Новогрудським. Спочатку був супротивником Бeрестeйської унії разом з Костянтином Острозьким. Підтримував боротьбу проти розповсюдження уніатства, проте у 1597 році Федір Скумін-Тишкевич з міркувань збереження свого становища у державі перейшов до унії. У 1608 році він стає Гродненським старостою. Як стійкому уніатові король Сиґізмунд III Ваза у 1609 році доручив приборкати православне духівництво, що повстало проти митрополита Іпатія Потія. 1613 року був призначений комісаром для розгляду непорозумінь, що виникли між гродненськими православними ченцями і монахами-бернардинами, які заволоділи нерухомістю перших. Скумини-Тишкевичі також позбулися у досліджуваний пе- ріод своїх київських маєтностей. Вони володіли задніпровським Чернином і Хохлами в Овруцькому повіті. Маєтності належа- ли довгі роки (вірогідно, від 1566 р. до смерті у 1618 р.) Федору, надвірному підскарбію (від 1576 р.), а пізніше великому литов- ському підскарбію (від 1586 р.), врешті новогрудському воєводі (від 1590 р.). Хохлами він поступився за невідомих обставин Сапєгам, а Чернин успадкував його син Януш, який, своєю чергою, передав ці володіння (після 1628 р.) дочці Катерині. Разом зі своїм другим чоловіком Янушем Вишневецьким (одружилися у 1627 р.) вона вирішила продати Чернин Анджеєві Дрогойовському, що й сталося у 1636 р. 54
D3. Magdalena Скуминович Тишкевич
D4. Olena Скуминович Тишкевич
D5. Fabianna Скуминович Тишкевич
Ганна Іванівна Скуминовна Тишкович
Федір-Фридерик Юрійович Тишкевич Логойський Після смерті Юрія (1576 р.) управління всіма маєтками перейшло до його найстаршого сина Федора - Фредерика, якого в документах тієї доби називають найчастіше Фридрихом. Він чимало зробив для освоєння землеволодінь Тишкевичів. У 1591 р. Фридрих по¬ступився частиною батьківської спадщини молодшим братам, яких представляв Ян Євстахій (Остафій). Наступний поділ відбувся 1598 р. Зрештою Фридрих отримав Бердичів, Махнівку та Білопіль, Остафій - Слободище та Кодню, а Пулини успадкував Юзеф, син уже померлого третього брата Мартина (пом. 1595 р.)8. Остафій Юрійович Тишкевич Логойський Остафій розподіляв власну діяльність між Київщиною та Литвою, однак у своїх маєтках під Житомиром він бував часто. Мав численні суперечки із сусідами. Не забував і про необхідність заселення своїх землеволодінь. У другому десятиріччі XVII ст. Остафій на кодненських землях осадив нову волость із осередком у Червоному. У 1628 р. розмір володінь Остафія перевищував 1000 димів, що вже переводило його до лав латифундистів. Зрештою, в нього були ще великі маєтності у Литві. Там він дочекався сенаторських урядів, хоча перед тим був послом на сейм від Житомира (1605 р.). Після незначного уряду надвірного підскарбія (1607 р.) він отримав номінацію воєводи мстиславського (1611 р.) і берестейського (1615 р.). Змагався за уряд київського воєводи після смерті Олександра Заславського (1629 р.). Помер у 1631 Мартин Юрійович Тишкевич Логойський Петро Юрійович Тишкевич (1571, Берестя — 1631) — державний діяч Великого князівства Литовського, представник магнатського роду Тишкевичів, шляхтич гербу «Леліва», граф у Логойську та в Бердичеві. Він був сином Тишкевича Юрія Васильовича та Теодори Григорівни Волович. Його брати — Теодор Фредерік, Мартин, Ян Остафій (Ян Остап), Олександр, Єжи та Василь. Після смерті князя Щенсного Головчинського був каштеляном мінським від 28 липня 1611 р. до 1618 р. і воєводою мінським з 6 вересня 1618 р. до 1631 р., старостою мінським. Жертвував кошти на будівництво костелу і монастиря домініканців міста Мінську. У 1615 р. придбав площу на розі Високого Ринку та перехрестя вулиць Валоцької та майбутньої Домініканської і почав споруджувати кам'яний костел і двоповерховий монастир при ньому. 26 січня 1617 р. підтвердив права татар-мусульман на мечеть і виділену під неї земельну ділянку. Після смерті Петра Тишкевича його вдова Регіна вдруге вийшла заміж за воєводу мстиславльського і вітебського Кшиштофа Кишку (бл. *1590-†1646 рр.).
Олександр Юрійович Тишкевич Логойський Єжи Юрійович Тишкевич Логойський Василь Юрійович Тишкевич Логойський Konstanty Остафiйович (†1590); Bogdana Остафiйовна
D1. Jerzy син Ежи pisarz ziemski słonimski; D2. Iwan; po nim potomstwo D3. Krzysztof; po nim potom VI E1. Jerzy син Дмитра (†po 1686); ciwun wileński, st. abelski;
E2. Magdalena;
E3. Hanna;
E1. Janusz син Теодора (*ok. 1572 †1642); pisarz wielki litewski 1610, woj. mścisławski 1621, trocki 1626, wileński 1640, st. brasławski, jurborski, nowodworski;
Януш Тишкевич власного гербу (1590 – 1649, Ужендув) — магнат, меценат, державний та політичний діяч Речі Посполитої. Син дідича Ходорова початку 17 ст. графа Федора (Фредерика) Тишкевича-Логойського[1], та його дружини княжни Софії Заславської, доньки воєводи волинського, онук Єжи з Котовни. Мав двох братів-Самуїла та Ієроніма, яки загинули у війні з Московією та двох сестер Кристину та Барбару[2]. Комісар Речі Посполитої для укладення домовленостей: з козаками у 1623 та 1625 (Куруківський договір[3]) роках, з московитами у 1632-у. 1627 р. заснував в м. Бердичів монастир «босих кармелітів» і подарував йому чудотворний образ Божої матері, який здавна зберігався в будинку його предків. У грамоті на заснування монастиря, на спорудження при ньому кляштору Бердичів вперше називається містечком. 1630 р. дарував замок католицькому ордену «босих кармелітів» під розташування кляштора тa в основу монастирського господарства. 1630 року при ньому було зруйновано православну церкву Київського замку для будівництва костелу[4]. 1633 року разом з гетьманом польним коронним Марціном Казановським надали кошти для робіт з будівництва костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії та монастиря в Теребовли.[5] 1636 році здійснив напад на маєтності тещі. Потім вона подала позов до Галицького земського суду на зятя стосовно нищення ним міст Язлівець, Городок, Заліщики, Чернелиця (також місцевого замку).[6] 1643 року за 18 км від Бердичева у Богданівському лісі була ставка Богдана Хмельницького (до нині ліс називається Богданівським). У червні 1648 р. війська під керівництвом соратника Богдана Хмельницького Максима Кривоноса, які направлялись на Зборів, завдали цілий ряд ударів військам під проводом Яреми Вишневецького (серед них були тисячі солдатів Януша Тишкевича з Бердичівського гарнізону), звільнили ряд населених пунктів Житомирщини: Бердичів, Бистрик, П'ятку, Чуднів та інші. Чернин успадкував Януш, який, своєю чергою, передав ці володіння (після 1628 р.) дочці Катерині. Разом зі своїм другим чоловіком Янушем Вишневецьким (одружилися у 1627 р.) вона вирішила продати Чернин Анджеєві Дрогойовському, що й сталося у 1636 р. За даними козацьких літописів, 1648 року притісняв православних у Києві, сприяв діяльності монахів-домініканців, бернардинців, єзуїтів у місті.[7] Надав кошти: для виготовлення позолоти св. Хреста Господнього (розп'яття) костелу в Любліні, для цього також було збудовано каплицю для відновлення, зміцнення будівель, фортифікування Сокальського монастиря бернардинів. монастир о.о.Бернардинів у Махнівці. для Київського колегіуму — 30000 злотих, забезпечених на маєтках в Ходорові, Бжищові; також для ордену домініканців для відновлення будівлі костелу в Житомирі для монастиря домініканців у Мурафі сприяв поселенню, проведенню діяльності домініканців у Вінниці для дівчат зі збіднілих шляхетських родин[2]. Посади: воєвода та генеральний староста київського краю (близько 1630 р.), староста житомирський, снятинський.[8] Учасник битв Хмельниччини, зокрема, під Костянтиновом (Росолівцями), під Пилявцями (розпочав бій[9]). Помер в Ужендуві під час повернення з коронаційного сейму.[10] Король та пани взнали про смерть воєводи 26 лютого.[11].
для дівчат зі збіднілих шляхетських родин[2]. Посади: воєвода та генеральний староста київського краю (близько 1630 р.), староста житомирський, снятинський.[8] Учасник битв Хмельниччини, зокрема, під Костянтиновом (Росолівцями), під Пилявцями (розпочав бій[9]). Помер в Ужендуві під час повернення з коронаційного сейму.[10] Король та пани взнали про смерть воєводи 26 лютого.[11] Сім'я
Примітки ↓ Показувати повністю Chodorów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. (пол.) — S. 610. (пол.) Niesiecki,, Kasper (1743). Korona polska przy złotey wolnosci starożytnemi rycerstwa polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego kleynotami [...] ozdobiona [...]. (пол). Lwów: Drukarnia Jezuitów. с. T. 4, с.423. Щоденник походу проти запорізьких козаків // Коли земля стогнала / упорядник, автор передмови В. Щербак. — К. : Наукова думка, 1995. — С. 398—399. — ISBN 5-319-01072-9. Щербак В. Антифеодальні рухи на Україні напередодні визвольної війни 1648—1654 рр. — К. : Наукова думка, 1989. — С. 9. — ISBN 5-12-000672-8. (в обкл.) Betlej A. Kościoł p. w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii i klasztor OO. Karmelitów Trzewiczkowych w Trembowli // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia Skleniarz, 2009. — T. 17. — 806 il. — S. 356. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-71-0. (пол.) Нагірний В. Початок та основні етапи будівництва замку // Чернелицький замок… — С. 33. Извлеченіе изъ козацкихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей. — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 40. Tyszkiewiczowie (03) Архівовано 27 September 2013[Дата не збігається] у Wayback Machine. (пол.) [недоступне посилання] Вирський Д. Анонімний «Катафалк рицерський» (1650 р.) про початок козацької революції (кампанія 1648 р.) // Український історичний журнал. — 2012. — № 6 (507) (лист.—груд.). — С. 178. — ISSN 0130-5247. Там само. — С. 183. Новицький І. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — С. 356. — ISBN 5-319-01072-9. (рос.) Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci… — T. 4. — S. 422. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolnosci… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1728. — T. 1 — S. 70. (пол.) Łoziński, W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 130—131. (пол.) Антоній Ян Остафійович Спадщину Остафія було поділено між синами: Антоній Ян отримав Слободищенську волость, Криштоф - Кодненську, Феліціян - володіння в околицях Червоного9. Поділ був більш-менш рівнозначний. У 1640 р. ці маєтності нараховували відповідно 464, 323 і 325 димів10. . Антоній, який володів чималими маетностями у Литві, там же робив і кар.єру. Він був почергово чашником (1640 р.), надвірним підскарбієм (1640 р.) та надвірним литовським маршалком (1645 р.). Помер у 1649 р., який був надзвичайно нещасливим для Тишкевичів-Логойських11. Ці троє братів складали кістяк посольських кадрів київського воєводства за пануванняВладислава IV. Антоній був послом від Житомира чотири рази (у 1632 р., останній сейм Зиґмунта III, у 1633, 1639, 1640 рр.), стільки ж разів і Криштоф (у 1642, 1645, 1646, 1647 рр.), а Феліціян двічі (у 1640, 1641 рр.). Був одружений з Христиною Швиковською, з якою мав сина Владислава. Своєю кар’єрою він був зобов’язаний королю Влади- славу Вазі, якому активно допомагав під час безкоролів’я, в 1632 р. став королівським легатом на житомирський передконвокаційний сеймик і надалі мав з ним приязні стосунки (в 1644 р. король став хресним батьком його сина) 42. У 1638 р. Антоній-Ян став маршалком Головного трибуналу ВКЛ, у 1641–1649 рр. був вількомирським старостою, королівським дворянином43. Він багаторазово репрезентував київську шляхту на сей- мах: 1632, 1633, 1640, 1643 рр.; обирався депутатом до Коронного три- буналу в 1643 р. У 1640 р. отримав уряд чашника Великого князівства Литовського, а далі — надвірного підскарбія ВКЛ44. У 1645 р. він увій- шов до Сенату як надвірний литовський маршалок. У Київському воє- водстві йому належало містечко Слободище з волостю45 (у 1640 р. пере- дав в оренду Андрію Червинському46), села Гальчинці, Семаки47 (у 1646 р. передавав в оренду Вороничам), також йому належали села Райки, Жо- лудьки, Олешки48 (загалом 460 димів). Тісно співпрацював з віленським воєводою і великим литовським гетьманом Криштофом Радзивілом, який помер 19 вересня 1640 р. у литовському містечку Свядость, брав участь у поховальній церемонії разом зі своєю дружиною49. Будучи католиком, підтримував дисидентів — кальвіністів. У 1648 р. став суддею гене- рального каптурового суду. Помер 23 червня 1649 р. 50 42 Кулаковський П.М. Канцелярія Руської (Волинської) метрики... — С. 194; Litwin H. Równi do równych... — S. 129. 43 Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Т. 1, Województwo Wileńskie XIV– XVIII wiek, pod red. A. Rachuby. — Warszawa, 2004. — S. 494, 742. 44 Litwin H. Równi do równych… — S. 129. 45 НБУВ. — ІР. — Ф. 1, спр. 4104, № 530, 595. 46 ЦДІАУК. — Ф. 11, оп. 1, спр. 9, арк. 236, 312, 893 зв. 47 Там само, № 1705, 2400. 48 Там само, № 2401. 49 Augustyniak U. Dwór i klientela Krzysztofa Radziwiłła (1585–1640). — Warszawa, 2001. — S. 361. 50 Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiegо... Криштоф Остафійович київський підчаший (1646-1649 рр.), син берестейського воєводи Яна-Остафія Тишкевича та Софії Вишневецької гербу Корибут. Спадщину Остафія було поділено між синами: Антоній Ян отримав Слободищенську волость, Криштоф - Кодненську, Феліціян - володіння в околицях Червоного9. Поділ був більш-менш рівнозначний. У 1640 р. ці маєтності нараховували відповідно 464, 323 і 325 димів 10. Від батька успадкував 1631 року Кодненську волость. Мав маєтки у Бердичеві, Кодні, Махновці, Войславиці. Чернігівський воєвода (1658–1660), Київський підчаший (1646-1649), Житомирський староста (1649-1655), Королівський полковник. Учасник Хмельниччини (1648—1657), а також Північної (1655—1660 рр.) та Московсько-польської (1654—1667 рр.) воєн. Заснував 1644 року августинський монастир у Кодні. син берестейського воєводи і надвірного литовського підскарбія Яна-Остафія (пом. 1631 р.) та княжни Софії Вишневецької (гербу Корибут), народився 1616 року в Логойську. Успадкувавши третину маєтностей батька, мав маєтки у Бердичеві, Махновці, Войславиці, був власником Старої і Нової Кодні (з волостю), де мав резиденцію у замку33. Був одружений з Оленою Воро- ничівною (гербу Павенза), з якою мав синів Юрія та Криштофа-Теодора. Будучи ревним католиком, заснував у Кодні монастир августіанів, що не заважало йому підтримувати близькі стосунки з відданою православ’ю панською родиною Вороничів, з якою, однак, мав маєткові конфлікти. У 1646 р. він отримав привілей від короля Владислава ІV на село Желяни у Київському повіті34, володів також селами Солотвин35 і Салинці36. Неодноразово обирався послом на сейми 1639, 1641, 1642, 1645, 1646, 1647 рр. 37 У 1646–1649 рр. посідав уряд київського підчашого, в 1649– 1655 рр. був житомирським старостою, в 1654–1659 рр. — чернігівським воєводою38. У 1646 р. був призначений сеймом до складу комісії (з 16 осіб) з розмежування Чернігівського/Київського воєводства від су- міжних земель Московської держави39, а в 1648 р. був обраний до складу каптурового суду40. Надалі брав участь у бойових діях: проти козаків у 1648–1657 рр., Північній війні (1655–1660) та Московсько-польській війні (1654–1667). Помер у 1666 р. 41
33 Центральний державний історичний архів України в Києві (далі — ЦДІАУК). — Ф. 11, оп. 1, спр. 9, арк. 628 зв., 890 зв. 34 Національна Бібліотека України ім. В. Вернадського (далі — НБУВ), Інститут рукопису (далі — ІР). — Ф. 1, спр. 4104, регест № 1071, 1072. 35 Там само, № 1762. 36 Там само, № 2114. 37 Litwin H. Równi do równych... — S. 139. 38 Urzędnicy województw kijowskiego i czernihowskiego / Oprac. E. Janas, W. Kła.czewski. — Kórnik, 2002. — S. 331. 39 Члени цієї комісії повинні були 1 липня 1647 р. приїхати до Києва і скласти присягу в Київському земському суді, а далі вирушити на місце розмежування. (Див.: Rewizya dobr od Moskwy przypadłych // Volumina Constitutionum. — T. 4 (1641–1668). — Vol. 1 (1641–1658). Do druku przygot. S. Grodziski, M. Kwiecień, K. Fokt. — Warszawa, 2015. — S. 78–79. 40 Litwin H. Równi do równych... — S. 139. 41 Грыцкевіч А. Тышкевічы // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г.П. Пашкоў і інш. Т. 2. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — С. 681–682; https://be-tarask.wikipedia.org/wiki/Крыштап_Тышкевіч Фелиціян у 1649 р.) Спадщину Остафія було поділено між синами: Антоній Ян отримав Слободищенську волость, Криштоф - Кодненську, Феліціян - володіння в околицях Червоного9. Поділ був більш-менш рівнозначний. У 1640 р. ці маєтності нараховували відповідно 464, 323 і 325 димів10. третій син берестейського воєводи Яна-Остафія і Софії Вишневецької, брат Криштофа і Антонія-Яна. Він двічі репре- зентував Київщину на варшавському сеймі — в 1640 та 1641 рр. Відрізнявся войовничим характером, вчиняв наїзди на маєтки сусідів за допомогою драгунів і волохів, грабував їх, через що потрапляв у численні конфлікти. З 1633 р. згадується як власник містечка Червоне51 і села Малі Мошковці, які час від часу віддавав у заставу або оренду, але не дотри- мувався умов контракту, через що мав конфлікти з орендарями52. Тим же роком фіксуються згадки про заснування ним слободи Червонки, до якої з Жерделева збігали піддані Софії з Залеських Кічковської53. У 1640-х ро- ках став власником містечка Нехворощ та села Половецьке, які теж здавав в оренду54. У 1646 р. передав Флоріану Потоцькому та його дру- жині у заставу під 20 тисяч злотих свої села Крилівка, Скаківка, Хме- лища, а потім вчинив наїзди на ці маєтності і пограбував їх55. Феліціан Тишкевич мав за плечима багатолітню військову службу: в 1632 р. згадується як королівський ротмістр, багаторазово брав участь у битвах з татарами56. Загинув під час битви під Зборовом 18 серпня 1649 р., три його хоругви були розгромлені козаками57. 51 ЦДІАУК. — Ф. 11, оп. 1, спр. 9 , арк. 870. 52 НБУВ. — ІР. — Ф. 1, спр. 4104, № 1431, 1432, 1433; «Повторна Кверенда» (ІІ), № 569. 53 Там само, ІІ, № 577. 54 Там само, ІІ, № 1306, 1332. 55 Там само, ІІ, № 1596, 1597, 1598; І, № 1480, 1481. 56 Litwin H. Równi do równych… — S. 140. 57 Опис битви під Зборовом від 18 серпня 1649 р. // Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648–1658 рр. / Упор. Ю. Мицик. — Т. 1. — К., 2012. — С. 353. — Док. 236. Юзеф Мартинович Юзеф, який частіше перебував на литовських землях, аніж на окраїнних, невдовзі зіткнувся з проблемами. Пулини пішли в заставу до Гаврила Гойського (1605 р.). Оскільки їх не було вчасно викуплено, вони перейшли у власність останнього. Казимир Петрович Тишкевич (†1652 р.) підстолій великий литовський (у 1633 р.), стольник великий литовський (у 1638 р.), крайчий великий литовський (у 1642 р.), підчаший великий литовський (у 1644 р.); (бл. 1598 — 3 жовтня 1652) — шляхтич Великого князівства Литовського, підстолій велико-литовський у 1633–1638 рр., стольник велико-литовський у 1638-1642 рр., крайчий велико-литовський у 1642-1644 рр., підчаший велико-литовський з 1644 р., до 1652 р. староста чечерський та дудський, граф на Логойську та Бердичеві. Був представником логойської лінії роду Тишкевичів гербу «Леліва». Його батько — Петро Тишкевич, воєвода мінський. Його матір — княжна Регіна Головчинська, донька мінського каштеляна князя Щесного Головчинського та Гальшки (Єлизавети) з Ходкевичів. Не одружився і не залишив спадкоємців по собі. Варвара Тишкевич
Марина[1] (Маріанна) Тишкевич
Софія Тишкевич,
Дорота Тишкевич померла ще у дитинстві; Христина Тишкевич,
Катарина Тишкевич,
E1. Piotr син Ежи marszałek słonimski, kaszt. smoleński zapewne ok. 1685;
VII F1. Katarzyna Eugenia донька Януша Скумин Тишкевич (z pierwszego; †po 1642); Чернин успадкував Януш, який, своєю чергою, передав ці володіння (після 1628 р.) дочці Катерині. Разом зі своїм другим чоловіком Янушем Вишневецьким (одружилися у 1627 р.) вона вирішила продати Чернин Анджеєві Дрогойовському, що й сталося у 1636 р.
Юрий син Кшиштофа Теодор син Кшиштофа Станіслав Юзефович Тишкевич Логойский Згодом син Юзефа Станіслав відсудив Пулинську волость у Гостських. У 1628 р. вона нараховувала бл. 180 димів і в наступні роки напевно розросталася, оскільки її власник мав кошти, щоб заснувати домініканський монастир у Соколові (1643 р.). У ті часи Станіслава можна було зарахувати до кола київської заможної шляхти. Він мав уряд київського підчашого (від 1635 р., пом. 1643 р.); був і київським послом на сейм 1631 р. Станіслав зберіг Пулинську волость до смерті, а потім вона перейшла до рук удови, Софії з Немиричів. - Софія з Немиричів. F1. Dominik Aleksander син Петра (†p. 1701); stolnik słonimski, podsędek słonimski, podkomorzy słonimski 1689;
F2. Mikołaj (†po 1695);
F3. Klara;
F4. Petronela;
VIII Jerzy (†po 1686); ciwun wileński, st. abelski; × Marianna Uniechowska A1. Kazimierz (†p. 1701); dworzanin pokojowy królewski, towarzysz usarski, st. starodubowski 1687; × [1680] Anna ks. Ogińska (*1646 †1752) B1. Józef (*ok. 1694 †1754); pisarz wielki litewski 1730, kaszt. żmudzki 1737, st. żmudzki 1742, st. abelski, kiermelski; ×1 Teresa Szczytówna; ×2 Marianna Bucholcówna C1. Krzysztof (z pierwszego; *1729 †1762); st. retowski; × [1748] Jadwiga Załuska (†po 1771) C2. Kazimierz (z pierwszego; †młodo); st. getański; × [podobno] Korsak D1. Eufrozyna Eleonora; × Janusz hr. Tyszkiewicz, generał wojsk polskich C3. Jan (z pierwszego); st. kiermelski; × N Karpiówna D1. Hieronim; st. kiermelski; (× Augusta Ogińska?) E1. Karolina; × Antoni Chylewski D2. Dominika Petronela; × Stanisław Wołłowicz, podkomorzy rzeczycki C4. Anna (z pierwszego); × Tadeusz Kociełł, generał major wojsk litewskich, st. oszmiański B2. Jerzy (†1735); ciwun wileński, pisarz wielki litewski 1728, kaszt. witebski 1730; ×1 [1716] Benedykta Sapieha (†1724); ×2 [po 1726] Helena Lettawówna (†1733) C1. Józef Skumin (z pierwszego; *1716 †1790); ciwun wileński 1736, kaszt. mścisławski 1761, woj. smoleński 1775; ×1 [1736] Benedykta ks. Ogińska (†p. 1748); ×2 [1748] Anna Pociejówna (*1720 †1788) D1. Aleksander (z drugiego; *ok. 1748 †1775); ciwun wileński, oboźny litewski 1773, pisarz wielki litewski 1774 D2. Ludwik (z drugiego; †1808); ciwun wileński, pisarz wielki litewski 1775, hetman polny litewski 1780, podskarbi wielki litewski 1791, marszałek wielki litewski 1793; × [4.IV.1775] Konstancja ks. Poniatowska (*2.III.1759 †1830) E1. Anna (*1776 †Paryż 16.VIII.1867); ×1 [Wilno 1805; rozwiedzeni] Aleksander Stanisław hr. Potocki, senator-kasztelan Królestwa Polskiego (*1776 †Warszawa 14.III.1845); ×2 Stanisław Dunin-Wąsowicz, generał wojsk polskich Jerzy Tyszkiewicz Łohojski (†1576); dworzanin królewski 1550, marszałek królewski 1566, woj. brzeski litewski 1566, dzierżawca wołkowyski; ×1 [1547] Hanna Kotowiczówna; ×2 [p. 1571] Teodora Wołłowicz (†po 1592) A1. Teodor Fryderyk (z pierwszego; †po 1621); × [p. 1588] Zofia ks. Zasławska (†po 1617); (1°-v. Aleksander Zahorowski) B1. Janusz (†1649); woj. kijowski ok. 1630, st. żytomierski, śniatyński; × Jadwiga Bełżecka C1. [?] Krystyna (†po 1655); × Andrzej ks. Massalski, woj. brzeski litewski (†1651) B2. Samuel; bezpotomny B3. Hieronim; bezpotomny B4. Barbara; × N Mikuliński B5. Krystyna; × Jan Jelec, podstoli kijowski A2. N (córka) (z pierwszego); × N Ratomski, st. owrucki A3. N (córka) (z pierwszego); × N Ułanowski, wojski brzeski A4. Marcin (z pierwszego; †po 1631); marszałek królewski 1589, marszałek słonimski, wójt miński 1582; × Eleonora Chalecka B1. Filon (†1648); bezpotomny; sędzia ziemski miński; ×1 N Łochyńska; ×2 [1648] Zofia Komorowska (†1670) B2. Józef; × [p. 1608] Barbara Pac; (1°-v. Cherubin Dybowski) C1. Franciszek; bezpotomny C2. Stanisław (†1650); cześnik kijowski; × Zofia Niemierzycówna D1. Katarzyna; × Wacław Suryn C3. Mikołaj; × [p. 1645] Katarzyna Krystyna Despot-Zenowicz D1. Michał Jan (†p. 1703); podwoj. witebski, st. strzałkowski; ×1 [p. 1681] Helena ks. Ogińska (†ok. 1689); (1°-v. Mikołaj Starosielski, chorąży witebski); ×2 Zuzanna Młocka D2. Emanuel Władysław (†1704); podstoli brzeski; × Zofia Węsławska [ojciec: Samuel Węsławski; matka: Zofia ks. Puzyna]; ; po nim POTOMSTWO D3. Anna; × Krzysztof Mirski D4. Katarzyna; × Krzysztof Kuncewicz, wojski czernichowski B3. Elżbieta; × Wojciech Kąsowski B4. Helena; × N Jeleński A5. N (córka) (z pierwszego); × N Miszczyn, st. owrucki A6. Piotr (z drugiego; †1631?); kaszt. miński 1618; × Regina ks. Hołowczyńska (†1640); (2°-v. Krzysztof Kiszka, woj. mścisławski i witebski) B1. Kazimierz (†1652); podstoli litewski 1633, stolnik litewski 1638, krajczy litewski 1642, podczaszy litewski 1644, st. czeczerski, dudzki B2. Barbara; × N Dynowej B3. Marianna; × Adam Maciej Sakowicz, woj. smoleński B4. Zofia; ×1 Aleksander Kołęcki; ×2 Teodor ks. Drucki-Horski, stolnik połocki B5. Krystyna; ×1 Jan ks. Żyżemski, stolnik miński; ×2 Górski B6. Katarzyna; × Krzysztof Zawisza Kieżgajło, marszałek wielki litewski A7. Jan Ostafi (z drugiego; †1631); rotmistrz królewski 1601, podskarbi nadworny litewski 1607, woj. mścisławski 1611, brzeski litewski 1615, st. lajski, mozyrski, dudzki, dzierżawca kamieniecki; ×1 [p. 1595] Zofia ks. Wiśniowiecka (†po 1612); ×2 Katarzyna Siemaszkówna B1. Antoni Jan (z pierwszego; *ok. 1609 †1649); cześnik litewski 1640, podskarbi nadworny litewski 1640, marszałek nadworny litewski 1645, st. wiłkomierski, opeski, administrator ekonomii brzeskiej; × [p. 1637] Krystyna Szwykowska C1. Władysław (*1644 †1684); krajczy litewski 1676, st. purwieński; ×1 [p. 1665] Marianna Tyzenhauzenówna; ×2 [1671] Teodora Aleksandra Sapieha (*1639 †1678); (1°-v. Aleksander Naruszewicz, podkanclerzy litewski) D1. Teresa (z drugiego); × Krzysztof Zawisza Kieżgajło, woj. miński B2. Jerzy (z pierwszego; †1656); kanonik krakowski, kanonik wileński 1626, sufragan wileński, bp żmudzki 1633, bp wileński 1649 B3. Kazimierz (z pierwszego; †1649); podkomorzy brzeski litewski, st. dudzki; ×1 Teofila Tryznianka; ×2 Anna Rogowska C1. Eustachy (z pierwszego); podkomorzy brzeski litewski, st. żytomierski; × [p. 1682] Izabela Daniłowicz (†po 1687) C2. Anna (z pierwszego); × Jan Bohdan Stetkiewicz, kaszt. nowogrodzki B4. Krzysztof (z pierwszego; †1666); podczaszy kijowski, pułkownik królewski, woj. czernichowski 1658-1666, st. żytomierski; × Helena Woroniczówna C1. Jerzy; bezpotomny; × [po 1667] Anna Strzemeska C2. Teodor; st. niehorelski; × N Mikulińska D1. Helena; × Stanisław Gorajski B5. Felicjan (z pierwszego; †1649); cześnik kijowski, st. żyżmorski, trabski, rzeczycki, pułkownik królewski; × [1644] Teresa Sapieha (†1661/1662); (2°-v. Jan Antoni ks. Drucki-Sokoliński, kaszt. mścisławski) C1. Michał; bezpotomny; × N Choińska B6. Konstancja (z pierwszego); × Jan Zawisza Kieżgajło B7. Zuzanna (z pierwszego); ×1 Eustachy Kurcz, kaszt. witebski; ×2 Samuel Stetkiewicz, kaszt. nowogródzki B8. Elżbieta (z pierwszego); ×1 Jan Farensbach, rotmistrz królewski; ×2 Mikołaj Zawisza Kieżgajło, kaszt. witebski A8. Aleksander (z drugiego); sekretarz królewski Kalenik Miszkowicz; 1437 A1. Seńko; podskarbi i podkanclerzy wielkiego księcia Świdrygiełły 1450 A2. Iwaszko; × Nastazja Zeńkówna A3. Tyszko B1. Borys (†po 1498); × Miłochna, siostra Daszkowicza B2. Lew (†p. 1515); dworzanin królewski 1508 C1. Skumin (†1566); marszałek królewski i st. czarnobylski 1559; × [ok. 1534] Maryna Meleszkówna (*1510 †1598) D1. Dymitr (†1609); podkomorzy kijowski, marszałek królewski 1576, st. miński, pisarz zamków ukraińskich; ×1 Zofia Wolska; ×2 [p. 1598] Hanna ks. Massalska (†1620) E1. Jerzy (†po 1686); ciwun wileński, st. abelski; × Marianna Uniechowska; po nim POTOMSTWO E2. Magdalena; × Stanisław Niniński E3. Hanna; × Krzysztof Syruć D2. Teodor (†1618); dworzanin królewski 1568, podskarbi nadworny litewski 1576, podskarbi ziemski i pisarz litewski 1586, woj. nowogrodzki 1590, st. brasławski, olicki, grodzieński, jurborski, nowowolski; × Katarzyna Lacka E1. Janusz (*ok. 1572 †1642); pisarz wielki litewski 1610, woj. mścisławski 1621, trocki 1626, wileński 1640, st. brasławski, jurborski, nowodworski; ×1 [ok. 1595] Barbara Naruszewicz (*ok. 1580 †1627) [ojciec: Stanisław Naruszewicz, kaszt. smoleński; matka: N Komajewska]; ×2 [1630] Zofia Zamiechowska (†1635); (1°-v. Jan Golski, kaszt. kamieniecki; 2°-v. Stanisław Lanckoroński, woj. podolski) F1. Katarzyna Eugenia (z pierwszego; †po 1642); ×1 Jan Rakowski, kaszt. witebski; ×2 [1627] Janusz ks. Wiśniowiecki, koniuszy wielki koronny (*1598 †1636); ×3 [1639; rozwiedzeni 1642] Aleksander Ludwik ks. Radziwiłł, marszałek wielki litewski (*1594 †1654) D3. Magdalena; ×1 Iwan Chreptowicz; ×2 Kierdej Lipski D4. Olena; × Iwan ks. Kroszyński D5. Fabianna; ×1 N Tuchanowski; ×2 N Podaszowski; ×3 Jan Baka B3. Wasyl (†1571); hr. na Łohojsku i Berdyczowie 1569, dworzanin królewski 1522, marszałek królewski 1546, woj. podlaski 1558, smoleński 1569, st. krasnosielski, czerkaski, kaniowski, miński, wołkowyski, piński, bobrujski, aiński; ×1 [p. 1518] Aleksandra ks. Czartoryska; (1°-v. Borys Ihnatowicz Obrazcow); ×2 Nastazja Sopoćkówna (†po 1579) C1. Jerzy Tyszkiewicz Łohojski (z pierwszego; †1576); dworzanin królewski 1550, marszałek królewski 1566, woj. brzeski litewski 1566, dzierżawca wołkowyski; ×1 [1547] Hanna Kotowiczówna; ×2 [p. 1571] Teodora Wołłowicz (†po 1592); po nim POTOMSTWO C2. Kalenik (Kalenicki Tyszkiewicz) (z pierwszego; †1576); marszałek królewski, st. homelski; × [ok. 1564] Barbara ks. Sołomerecka (†p. 1595) C3. Ostafiej (z pierwszego; †1557); dzierżawca krasnosielski, mohylewski, słonimski; × Maryna ks. Ozierecka (†1565) D1. Konstanty (†1590); bezpotomny D2. [?] Bogdana; × Michał Korsak, st. ostrski C4. Nastazja (z pierwszego); × Iwan Mieleszko C5. Ostafi Serafin (z drugiego; †1590); kaszt. smoleński 1589, st. aiński, zdzitowski C6. Aleksandra (z drugiego; †po 1593); ×1 Aleksander Chodkiewicz, st. grodzieński i mohylewski (†1578); ×2 [p. 1583] Konstanty ks. Ostrogski, podczaszy litewski (†1588); ×3 [1589/1591] Mikołaj Jazłowiecki, st. śniatyński, czerwonogrodzki i sokalski (†1595) B4. Hawryło (†po 1546); dworzanin królewski 1524; × Nastazja Sapieha (†po 1585) C1. Teodor; bezpotomny C2. Marek; bezpotomny C3. Mateusz; × Helena ks. Drucka-Horska D1. Andrzej; × Zofia Sapieha (†po 1592); (1°-v. Andrzej ks. Sanguszko) E1. Krystyna; × Krzysztof Kieżgajło-Zawisza, marszałek wielki litewski C4. Michał; stolnik słonimski; ×1 Marianna Chalecka [ojciec: Eustachy Chalecki]; ×2 Barbara Łopatecka; (2°-v. Stanisław Żabicki) D1. Jadwiga (z pierwszego) D2. Dorota (z pierwszego) D3. Aleksander (z pierwszego); bezpotomny D4. Jan (z pierwszego); × Hladowicka E1. Władysław; w zakonie OO. Dominikanów E2. Franciszek; bezpotomny E3. Samuel; bezpotomny D5. Abraham (z pierwszego); × Charlęska; (2°-v. Łopatecki) E1. Zofia; × Zdanowski E2. Stefan; × Wierzbicka F1. Tomasz; bezpotomny F2. Karol; bezpotomny E3. Aleksander; bezpotomny E4. Władysław; bezpotomny E5. Kazimierz; bezpotomny E6. Tomasz; bezpotomny E7. Lew; bezpotomny E8. Szczęsny; stolnik derpski; × Eufrozyna Tyszkiewicz; (1°-v. Bem) F1. Jadwiga; × Walerian Łysakowski F2. Dorota; × Bobiński F3. Stanisław; × Krystyna ks. Massalska G1. N (córka); × Gzowski F4. Karol (†młodo) D6. Stanisław (z drugiego) B5. Michał (†po 1549); dworzanin królewski; × [1533] Petronela; (1°-v. Michał ks. Gliński) C1. Jerzy (†1625); marszałek królewski, marszałek grodzieński, jezuita; × Helena Obrazcówna (†po 1593) D1. Jerzy; pisarz ziemski słonimski; × Barbara Lichtianówna E1. Piotr; marszałek słonimski, kaszt. smoleński zapewne ok. 1685; × [p. 1636] Anna Kędzierzawska F1. Dominik Aleksander (†p. 1701); stolnik słonimski, podsędek słonimski, podkomorzy słonimski 1689; × [1689] Krystyna ks. Ogińska (†1701); (1°-v. Andrzej Kierło, marszałek starodubowski; 3°-v. Janusz Despot Zenowicz, podkomorzy połocki) F2. Mikołaj (†po 1695); bezpotomny; × [p. 1693] Izabela Dolska F3. Klara; × Michał ks. Połubiński F4. Petronela; × Dymitr Samuel ks. Połubiński, woj. nowogrodzki D2. Iwan; po nim potomstwo D3. Krzysztof; po nim potomstwo Тишкевич Єжи, син Теодора, берестейського підстолія, і Гелени з Биковських. Берестейський підстолій 1752—1792 рр. Дідич Кашперівського ключа. Одружений з Антоніною з Потоцьких, з якою мав синів Каєтана-Мацея, Ґабріеля, Гонорюша, Фердинанда, Францишка-Ксаверія. Кропивня в цей час була власністю Яна-Кароля Потоцького, овруцького чашника, батька Антоніни (ЛННБ України ім. В. Стефаника, Ф. 141, оп. З, спр. 88, арк. 20, 20 зв.; спр. 405, арк. 77; спр. 483, арк. 53,112). Tyszkiewicz Jerzy, Людовік Скумін-Тишкевич (помер в 1808 р.), одружений на сестрі останнього польського короля княжні Констанції Понятовській, був гетьманом польовим (1780), підскарбієм великим (1791) та маршалом великим (1793) литовським. З його смертю гілка Скумін-Тишкевичів припинила своє існування. Рід графів Тишкевичів занесений в V частину книг родоводу Віленської, Київської та Мінської губерній. № 629.Духовное завѣщаніе Василія Тышкевича 9 августа 1570 г. Слушание 11 октября 1570 г. Октебра ** (11) дня. В роки земъские судовые о светомъ Михале римского свята, которыи ся судили в року теперешнемъ тисеча пятьсотъ семъдесятомъ, писалъ и присылалъ до мене Михайла Соколовского — судьи, а Потея Ельца — подсудка, а Богуша Тушевицкого — писара, врядниковъ земъскихъ повету Слонимского вельможный панъ его милость панъ Григорей Ходкевичъ, панъ Виленский, гетманъ найвышший великого князьства Литовского, староста Городенский и Могилевский писара своего пана Василья Филиповича Копътя, оповедаючи, ижъ небожчикъ годное памети его милость панъ Василей Тишкевичъ, воевода Смоленский, староста Менский и Пинский тыхъ недавно минулыхъ часовъ, в року нинешнемъ семъдесятомъ, при животе своемъ росправуючи добра, именья свое межи детей, потомковъ своихъ, пана Юрья, воеводы Берестейского, державцы Волковыского, пана Каленицкого — маршалка господарьского, державцы Радошковского а пани Настасьи Ивановое Мелешковое и межи тыхъ детей своихъ, которыи панъ воевода з остатнею малжонкою своею пани Настасею Андреевною мелъ, а меновите пана Остафья — сына своего и пани Александры — дочки своее, которую его милость за сына его милости пана Виленского, пана Александра Ходкевича в малженство светое отдалъ, при чомъ кого з нихъ потомъковъ своихъ и тую малженку свою пани Настасью Андреевну заставилъ и кому што з нихъ по животе своемъ отказалъ и отписалъ, при бытности за возванемъ зуполного всего вряду земского повету Пинского, учинивши тастаментъ и утвердивши его остатнею волею своею за живота своего при иншихъ правахъ, листехъ и привильяхъ своихъ, заразомъ в захованье его милости пану Виленскому, яко старшому опекуну, далъ, гдежъ тотъ тастаментъ его милости панъ Виленский черезъ того посланца, писара своего передъ нами покладалъ, жадаючи, абыхъ мы его, яко на рокохъ судовыхъ теперешнихъ, по зестю его милости пана воеводы Смоленского з сего света першихъ, до книгъ справъ земъскихъ повету тутошнего Слонимского увели и вписали; а такъ мы, того тестамеиту огледавши, росказали есмо его до книгъ земскихъ того повету Слонимского вписати, который слово отъ слова такъ се в собе маетъ: Во Имя Отца и Сына и Светого Духа, Светое живоначальное и нерозделимия Тройца, аминь. Я рабъ Божый Василей Тишкевичъ, воевода Смоленский, староста Менский и Пинский, будучи есми з воли Божее в летехъ и хорымъ на теле своемъ, але, з ласки Божее, з добрымъ розмышленемъ и паметью и в зуполномъ розуме моемъ, никимъ до того не намовенъ, одно по доброй воли моей, ознаймую и чиню явно тымъ моимъ тастаментомъ кождому, кому будетъ потреба того ведати, або чтучи его слышети, нинешнимъ и на потомъ будущимъ, што которыи тэстаменты свое отъ себе самъ передъ симъ по двакроть: одинъ в року тисеча пятьсотъ шестьдесятъ семомъ, месеца Апреля осмого дня справивши и у его королевское милости в томъ же року у Городне потвердилъ есми былъ, а потомъ, яко тотъ тестаментъ, такъ и потверженье господарьское на то выданое в року недавно минуломъ тисеча пятьсотъ шестьдесятъ девятомъ, месеца Августа девятогонадцать дня скасовавши и содравши, другий есми тастаментъ былъ справилъ и на вряде Менскомъ и Слонимъскомъ объявилъ и оповедалъ, то пакъ мне теперъ, ачъ в тыхъ же подошлыхъ летехъ и подлугь старости не до конца в способноъ здоровью, але з ласки Божее и милосердя Его светого в добромъ розуме, зуполное памети и вольномъ розмысле моемъ будучи, того другого тэстаменту моего, в року минуломъ шестьдесятъ девятомъ справеного, в некоторыхъ потребахъ и артыкулехъ поправки потребне быть доложить и его отменить розумеючи и вжо инший доскональший тэстаментъ остаточне справити и вчинить хотечи, кгдыжъ то и водле статуту кождому, колько кроть похочетъ, вольно тастаментъ отменити и с тыхъ всихъ остатне справеный при моцы зоставить, таковымъ обычаемъ и я тотъ тастаментъ мой, отъ мене в року минуломъ шестьдесятъ девятомъ справеный и передъ врядомъ Менскимъ и Слонимскимъ объявеный, симъ теперешнимъ тэстаментомъ моимъ, остатнею волею моею справенымъ, касую и в нивэчъ его, со всими артыкулами в немъ описаными в жадной моцы не зоставуючи, оборочаю, але сесъ остаточный тестаментъ мой ново справеный теперъ и завжды в пришлые часы досконалый и моцный меть хочу и зоставую. Напродъ Богу Творцу моему полецаю душу свою грешную, а кгды мене с того света Богъ зберетъ, — тело мое грешное маетъ отпроважено быти и поховано в церкви, манастыре Пречистое Богородицы Супраслского, з дому и продковъ ясне вельможныхъ пановъ ихъ милости, пановъ Ходкевичовъ ку фале Божьей наданого и уфундованого, якомъ около того похованья и погребу тела моего и в ыншихъ многихъ речахъ на особливомъ тастаменте, который есми, зволившисе спольне з жоною моею Настасею Андреевною, в року нинешнемъ тисеча пятьсотъ семъдесятомъ досконале справилъ и в немъ достаточне и меновите описалъ и доложилъ. А Городищо Логожескъ, што мне жона моя небожчица Александра Семеновна продала, половицу свою Логойска у третюю часть, то есть з селъ, которыи она мела къ Логойску людей Будиницкихъ, Домжерецкихъ, Осечискихъ, з села Волчи, з Броду, с половицы Спорова, я тую третюю часть, такъже и другую половицу Логойска жъ, што маю отъ пани Федоровое Гневошевича пани Зофии Семеновны, кнежны Чорториское, — тые обедве половицы Логойска симъ тастаментомъ моимъ отписую и даю при животе моемъ сыну моему Юрью, на которомъ же Городищи замокъ есми збудовалъ и церковъ светого Богоявленья в немъ с педелы (придѣлы?) и сельца и люди к той же церкви Божей покуповалъ, такъ тежъ и наданье, што кольвекъ в церкви Божей есть церковныхъ речей, то все и теперъ при церкви Божьей быти маетъ вечно; а замковыи речя, яко дела, такъ гаковницы, ручницы, порохи и што кольвекъ замковыхъ речей есть, отписую тому жъ сыну моему Юрью. Дворецъ тужъ подъ Логойскомъ, который есми купилъ у пана Юхна Ванковича, на имя Луцовъский, яко ся теперъ тотъ дворецъ в границахъ своихъ маетъ и яко я его ограничилъ и копъцы закопалъ, кроме тыхъ людей Луцовского дворца, што в Гоневичахъ, люди тежъ Мглинские, с озеры Мглемъ и Бринеемъ, кроме уступу, с Колодеземъ, пани Федоровое части в тыи озера з сетьми, кроме невода, такъ тежъ што маю отъ пана Миколая Врилевского и отъ пани Петровое, воеводиное Троцкое, пани Ганны половицу двора в Зазерьи, на которой половицы теперъ подданые мое седятъ, объ тынъ з дворомъ пана Войтеха Шемета, и именья боярские, слуги путныи, люди тяглыи и данные и со всимъ тымъ, што теперъ к тому Зазерью прислухаетъ и яко ся тое Зазерье отъ пана Миколая Врылевского и отъ пани Петровое, воеводиное Троцкое маю, кроме данниковъ у Прусовичъ и Долецъ Коршиковичъ нивка, и кроме слугъ бояръ Мишковцовъ и людей Вепрятскихъ, бо тые бояре, слуги Мишковцы и тые данники николи к Зазерью пани Литаваровое и пани Петровое не служивали: маетъ тотъ сынъ мой Юрий яко тые две половицы Логойскии и з местечкомъ Логойскимъ, такъ и Луцовский дворецъ и тую тежъ половицу двора в Зазерьи, на которой половицы двора теперъ подданые мои седятъ, и тежъ тыи села, которыи къ тому жъ Зазерью прислухали, што я къ Колодеземъ былъ привернулъ, которыи села отъ пана Миколая Врилевского и отъ пани Петровое маю и по моемъ жывоте держати и вживати з ыменьи боярскими и с слугами путъными, з людьми тяглыми и данными, з ловы зверинными и пъташими и со всими платы и доходы и пожитки, и со всимъ на все, онъ самъ и его сыны, которые с первою жоною пани Ганною Львовною Котовною маетъ, именемъ Федора и Мартина, и потомки ихъ мужчизны вечно и на веки непорушно, а на девки того приходити не маетъ. А если бы, чого Боже вховай, мужчизнъ с поколенья тыхъ сыновъ Юрьевыхъ не зостало, тогды то все, яко се поменило, маетъ прити и спасти на сына моего Остафья, которого маю з жоною моею Настасею, и на потомки его мужчизны вечными часы; а если жъ бы, чого Боже вховай, в того сына моего Остафья потомковъ мужчизнъ не было, а безъ потомства з сего света зшолъ, тогды прыйти то маетъ на дочку мою Александру, которую-мъ тыхъ часовъ з воли Божее за сына ясне вельможного пана его милости, пана Григорья Ходкевича, пана Виленского, гетмана найвышшого великого князьства Литовского, старосты Городенского и Могилевского, пана Александра Ходкевича в малженство светое отдалъ, на дети и потомки ее мужчизны вечными часы, бо я с тымъ, што похочу, учинити вольно, кгды жъ то есть все мое набытое, а не отчизна. А которые есми листы и привилья на тые именья прислухаючие Юрью сыну моему в захованье далъ, тогды тотъ сынъ мой Юрий, принявши то отъ мене в захованье свое, списавши меновите кождый листъ на рейстръ с печатью и с подписью руки свое тотъ рейстръ на то мне далъ. А церковъ Божья соборна Христа светого Богоявленья в Логойску не маетъ ни вчомъ ни отъ кого вечными часы нарушона быти; а хто бы ее в чомъ кольвекъ нарушилъ, тому Богъ судья будетъ. А што маю у двухъ тисечахъ и у двухъ сотъ копахъ грошей отъ жоны моее небожчицы Александры Семеновны Чорторыское люди в Будиничахъ, в Домжеричахъ, у в Осечищахъ, на Броду, село Волчью и половицу именья Спорова, тые две тисечи и двесте копъ грошей по моемъ животе симъ тастаментомъ моимъ отписую сыну моему Остафью, которого маю з жоною моею Настасьею: маетъ онъ тую половицу Спорова и тые люди в Будиничахъ, в Домъжеричахъ, у в Осечищахъ, на Броду и село Вольчю до тыхъ часовъ держати и вживати, поки олижъ тая две тисечи и двесте копъ грошей за тую половицу Спорова и за тые люди вышей помененыи тому сыну моему Остафью, або его потомкомъ отъ близкихъ моихъ отложона будетъ. А што тежъ маю другую половицу того жъ Спорова на вечность отъ пани Федоровое Гневошевича, пани Зофии Семеновны, тую половицу Спорова по моемъ животе отписую тому жъ сыну моему Остафью и его потомкомъ вечно и на веки непорушно. А если бы, чого Боже не дай, тотъ сынъ мой Остафей з сего света зшолъ, а потомства по собе не зоставивши або и летъ не дорошши, тогды тая две тисечи и двесте копъ грошей и тая половица Спорова, што отъ пани Федоровое на вечность маю, маетъ прыйти и спасти на тую жъ дочку мою Александру и потомъки ее вечно. Дедизна тежъ, отчизна моя в Киевскомъ повете замокъ Слободищо, Чортолесцы двое, великие и малые и Бердичово, фольварокъ тежъ подъ Житомеромъ на имя Сельце, надъ рекою Тетеревою и иншие села дедизные и отчизные, такъ тежъ и купля и закупля моя тамъже, то все дети и внучата мое мужчизны маютъ собе делити водлугъ статуту; яко жъ я, тотъ замокъ Слободищо зъбудовавши и давши дей жити, далъ сыну моему Каленицкому, а онъ маетъ такъже в целости братьи своей, детемъ и внучатамъ моимъ с тымъ совсимъ поступити и въ ровный делъ з собою пустити, а до иншихъ всихъ именей моихъ, до замочку Каменицкого, дворовъ и селъ и до рухомыхъ речей, што кольвекъ именей и речей рухомыхъ по животе моемъ ся останетъ и штомъ записалъ особливыи записы и тестаменты жоне моей Настасьи Андреевне и детемъ моимъ сыну Остафью и дочце Александре и кому иному што буду описалъ, тыи дети першое жоны моее Александры, яко сынове, такъ и дочки мои Настасья Ивановая Мелешковая и ихъ дети и потомки и вси внучата и близкие мое вечно того ничого и никоторыми причинами доходити и поискивати не маютъ, бомъ я, кгды тую дочку свою Настасью восполокъ з жоною моею Александрою, а маткою ее, замужъ за Ивана Мелешка выдавали, не мало яко в готовизне, такъ и в рухомости ей подавали, противъ которого жъ внесенья ей Иванъ Мелешко на вечность далъ и записалъ ей дворецъ свой Бусезский и я тотъ записъ его у господара его милости потвердилъ и тое потверженье господарьское и съ тымъ записомъ ей до рукъ есми отдалъ. К тому тежъ я вжо по матце ее многое запоможенье ей чинилъ, а сыну моему Каленицкому особливе далъ есми дворецъ мой Трусовичи, который есми купилъ у пановъ Пацовъ, а а в Колодезехъ дворецъ Богушовский, я его при томъ зоставую, а жона моя Настасья и дети мое, дочка Александра и сынъ мой Остафей што кольвекъ которому з нихъ отъ мене отписано, то все они водле листовъ и тестаментовъ моихъ и подлугъ листовъ купъчихъ и закупъчихъ, потвержений господарьскихъ и врядовыхъ вечными часы того всего добровольне и спокойне держати и вживати маютъ, и штомъ кольвекъ на особливыхъ листехъ, такъже и на тестаменте моемъ дочце моей Александре и сыну Остафью отписалъ, тогды-мъ то з одного, зволивши ся спольною и однакою мыслью и волею с тою жоною моею Настастею, вчинилъ. А што которыи границы и копъцы закопалъ есми межи Логойскомъ и именьемъ моимъ Селецкимъ, такъ же межи дворомъ Луцовскимъ и селы двора Губского Слаговощомъ, Хотынемъ и Нивъемъ, тые копъцы и границы сынъ мой Юрий самъ и потомки его моцно и вечно держати маютъ, яко ся самъ Юрий в томъ обовезалъ, не нарушаючи ихъ ни в чомъ, едно в томъ се заховати водле реестровъ моихъ, которымъ я жоне моей Настасьи с печатью и съ подписомъ руки моее далъ. А внукамъ моимъ — дочкамъ сына першое жоны моее небожчика Остафья петьма: Богдане, Зофии, Марине, Александре и Олене, тымъ есми у выправе, што могло быть, далъ, а шостой внуце моей Милославе Остафьевне жъ еще есми ничого не далъ, тогды по моемъ животе маетъ тотъ сынъ мой Остафей або опекуны его, вземши в моцъ и в держанье свое тую половицу Спорова и тыи верху писаныи сельца и люди, той внуце моей помененой Милославе полътораста копъ грошей дати подъ тымъ обычаемъ, где быхъ я самъ за живота своего ей ничого не далъ, а где быхъ я што за живота своего той внуце своей Милославе далъ, тогды тотъ сынъ мой Остафей и опекуны его оное полътораста копъ грошей ей дати не повинни будутъ. А на певность и на твердость сего моего тастаменту печать есми свою до того приложилъ и рукою своею подписалъ. И к тому заховываючися водле права и статуту, уживши и везвавши есми к собе врядъ земъский повету Пинского, которогось мы снадней подъ тымъ часомъ осегнути могли, то есть судью пана Ивана Офанасовича Фурса, подсудка пана Ивана Домановича, а писара пана Гурина Семеновича Фурса, а духовника моего свещеника Никольского Лососинского Ивана Степановича, сесъ мой тестаментъ отъ мене справеный ихъ милости есми объявивши, о приложенье печатей до него просиломъ. Яко жъ ихъ милость за очивистою прозьбою моею печати свое к сему тестаменту моему приложили, а тотъ свещеникъ, ижъ печати своее не мелъ, тогды место печати руку свою подписалъ. Писанъ у Пинску, лета Божего нароженья тисеча пятьсотъ семъдесятого, месеца Августа девятого дня. Василей Тишковичъ, Иванъ Стефановичъ, свещеникъ Никольский Лососинский рукою властною подписалъ. Который мы тастаментъ, за писанемъ его милости пана Виленского, до книгъ справъ земскихъ повету Слонимъского на рокохъ судовыхъ уведши и вписавши, выписъ того с книгъ подъ печатьми нашими судейскими пану Виленскому его милости дали. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Т >