ТАРЛО
ТАРЛО гербу Топор (пол. Tarło, Tarłowie) — мазовецький шляхетський рід гербу Топор. Відомий з XV ст., в другій половині XVIII ст. рід Тарлів втратив своє високе становище. Рід Тарло походить із села Щекарки під Радомом (тепер Мазовецьке воєводство), який у XIV ст. згадується як боярський (бояр у польській феодальній ієрархії ніколи не було). Рід Тарло залишив вагомий слід як в українській, так і польській історії. У XIII ст. більша частина роду переселилася на Люблінську землю, і тоді утворилися дві гілки – руська (українська) і польська. З давніх давен родині Тарло належали села Ополє і Яновець (на Люблінщині). Яновець перейшов пізніше до родини Фірлеїв. Люблінські Тарло очолили боротьбу за незалежність Русі (України) від Польщі і орієнтувалися на Литву з якою організували і провели кілька походів на Польщу. У 1351 р. люблінські бояри Оттон Тарло і Пшонка зробили спробу включити Люблінщину, яка входила на той час до Польського королівства, до складу Великого князівства Литовського (вони видали литовцям усі переправи через Віслу). Але з того нічого не вийшло і Люблінщина потрапила до складу Польського королівства. Тоді Тарло, як і всі інші люблінські бояри-русини, різко змінили свою позицію, і у 1387 р. навіть змусили польську королеву Ядвігу рушити на схід і приєднати інші руські землі до Польщі. За такі вчинки Тарло одержали великі маєтки, але поляки їх з часом конфіскували за антипольські позиції. Повернув рід Тарло свої землеволодіння лише за часів королеви Софії Гольшанської (1405—1461 рр.), що була донькою київського руського князя Андрія Івановича Гольшанського, у XIV ст. У 1550 р. Андрій Тарло заклав поруч із Щекарками місто, яке назвав Тарлов. Відомим істориком був Станіслав Тарло, єпископ у Перемишлі, який у 1544 р. видав книгу «Дії поляків у Прусії». Станіслав вважав себе поляком, виступав за подальше окатоличення Русі».
Ймовірно, що наприкінці XVII ст. Винники разом з Підберізцями переходять у володіння родини Тарло. Тарло — спольщений український шляхетський рід гербу Топор. Відомий з XIII ст., у другій половині XVIII ст. рід Тарло втратив своє високе становище. Джерела: * Байцар Андрій. Видатні винниківчани: Науково — краєзнавче видання. — Львів—Винники, 2012. — 88 с. * Байцар Андрій. «Винники» (науково-популярне краєзнавче видання). 2015 р. * Байцар Андрій. Історія Винник в особах: Науково-краєзнавче видання / А. Л. Байцар. — Винники; Львів: ЗУКЦ, 2017. — 180 с. * Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Lwów, 1912. — Cz. 1. — t. 15. — S. 163—165. (пол.) * Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 33—45. (пол.) *Смуток І. Структура шляхетського засцянку Самбірщини у XVI ст. Родовід Тарло. І — крайчий коронний 1447 р., староста стрийський, староста дроговизький з 1465 р.(тепер — село Дроговиж в Миколаївському районі Львівської області). Наступними дроговизькими старостами були сини Заклики — львівський підстолій Андрій Тарло (1472—1508 рр.) та його молодший брат Станіслав. ІІ Андрій Тарло (1472—1508 рр.) львівський підстолій Станіслав Тарло (? — помер після 1515 р.) — староста дроговизький, охмістр королеви (1508—1515 рр.). Батько — Заклика Тарло. Дружина — Маргарита Магієра. Діти — єпископ ПеремишльськийСтаніслав Тарло (бл. 1480—1544 рр.), войський львівський Павло Тарло(пом. 1553 р.), каштелян радомський Габріель Тарло (пом. 1565 р.) і Ян Тарло(чашник коронний). Anna;
ІІІ Ян Тарло (? — 1550 р.) — польський державний діяч, крайчий великий коронний (1522—1546 рр.), підчаший великий коронний (1546—1550 рр.), чашник великий коронний (1550 р.), староста пільзновський. Батько — Станіслав Тарло (староста дроговизький; помер після 1515 р.), мати - Маргарита Магієра. Був одружений на Дороті Тарновській (пом. до 1540 р.), дочці каштеляна садецького Яна Тарновського (пом. 1527 р.), від шлюбу з якоюмав двох синів і двох дочок. IV Ян, син Яна, Тарло (бл. 1527 р. —1587 р.) — державний діяч Речі Посполитої, войський львівський (1553—1554 рр.), дворянин королівський (1554 р.), секретар королівський (з 1556 р.), каштелян малогощський (1563—1565 рр.) та радомський (1565—1574 рр.), воєвода люблінський (1574—1587 рр.), староста ломжинський і пільзновський. Батько — Ян Тарло (чашник коронний). Активний кальвініст. 1573 р. підтримав створення Варшавської конфедерації. Надалі виступав проти Габсбургів і підтримував кандидатуру трансільванського князя Стефана Баторія на королівський трон Речі Посполитої.Був двічі одружений з кальвіністами.
Микола Тарло (пом. 1571 р.) — секретар королівський, хорунжийсандомирський (1553 р.), підчаший польської королеви Барбари; Анна Тарло — дружина хорунжого галицького Станіслава Фредруса Гербурта; Ельжбета Тарло — дружина гетьмана великого коронного Єжи Язловецького-Монастирського (1510—1575 рр.). V Ян Амор (пом. 1594 р.) — староста пільзновскій (1588 р.); Петро Олександр Тарло (? — 1649 р.) — каштелян люблінський (1618—1630 рр.), воєвода люблінський (з 1630 р.), староста пільзновський. Батько — Ян Тарло (воєвода люблінський). 1613 р. Петро Олександр Тарло був обраний послом (депутатом) на сейм. Був двічі одружений. Перша дружина— Софія Дзялинська, від шлюбу з якою мав четверо дітей. Друга дружина — Ядвіга Лянцкоронська, з якою теж мав четверо дітей, серед яких і Кароль Тарло. Після смерті свого батька (1587 р.) Петро Олександр і його старший брат Ян Амор перейшли під опіку їхнього рідного діда, каштеляна і воєводи сандомирського Станіслава Шафранця (1525/1530 рр. — 1598 р.), власника замку Пєскова Скала. Початкову освіту здобув у кальвінській школі в Сециміні. 1605 р. Петро Олександр відправився на навчання в протестантське місто Страсбург, де пробув два роки. 1606 р. включений до списку студентів Женевського університету. Після повернення на батьківщину Петро Олександр Тарло відмовився від кальвінізму і перейшов у римсько-католицьку віру (бл. 1615 р.). Попри це, він не полишав зв'язків з дисидентами, у тому числі з учителем своїх синів Анджеєм Вишоватим. Олена Тарло — дружина ротмістра королівського Станіслава Браницького; Анна Тарло — у першому шлюбі одружена з Ієронімом Ходкевичем, у другому — з Ієронімом Сенявським. VI Кароль Тарло (1639 р. — 4 вересня 1702 р.) — державний діяч Речі Посполитої, сенатор, воєвода люблінський (1685—1689 рр.), Великийпідканцлер коронний (1689—1702 рр.), Великий канцлер коронний (1702 р.), староста стенжицький. Батько — Петро Олександр Тарло, мати — Ядвіга Лянцкоронська (пом. після 1667 р.). 1697 р. підтримав обрання саксонського курфюрста Августа Сильного на польський королівський престол. Перед 1674 р. одружився з Софією Пшоняк, від шлюбу з якою мав сина і трьох дочок. *Адам Петро Тарло; *Ядвіга Тарло (пом. після 1705 р.), дружина з 1688 р. каштеляна радомського Яна Казімєжа Лянцкоронського (пом. 1698 р.); *Дорота Тарло (пом. 1756 р.), 1-й чоловік — воєвода мазовецький і гетьман польний коронний Станіслав Хоментовський (1673–1728 рр.), 2-й чоловік воєвода люблінський Адам Тарло (1713–1744 рр.); *Тереза Магдалена Тарло (пом. 1700 р.), 1-й чоловік з 1691 р. підстолій коронний Олександр Пшиємський (бл. 1650–1694 рр.), 2-й чоловік воєвода краківський Францишек Велепольський (пом. 1732 р.). VII Адам Петро Тарло (? — 1719 р.) — державний діяч Речі Посполитої. Володар Винник (1696— 1719 рр.), воєвода люблінський (1706—1719 рр.), стольник коронний (1703 р.), староста люблінський, солотвинський, янівський, стенжинський. Батько — Кароль Тарло, мати — Софія Пшоняк. 1696 р. Адам Петро Тарло одружився з Доротою Дунін-Борковською. 1702 р. одружився (вдруге) з Маріанною Яблоновською (Потоцькою).
Сестри: Ядвіга Тарло (пом. після 1705 р.), дружина з 1688 р. каштеляна радомського Яна Казимира Лянцкоронського (пом. 1698 р. ); Дорота Тарло (пом. 1756 р.), 1-й чоловік — воєвода мазовецький і гетьман польний коронний Станіслав Хоментовський (1673–1728 рр.) , 2-й чоловік воєвода люблінський Адам Тарло (1713–1744 рр.); Тереза Магдалена Тарло (народилася 1700 р.), 1-й чоловік з 1691 р. підстолій коронний Олександр Пшиємський (бл. 1650–1694 рр.), 2-й чоловік воєвода краківський Францишек Велепольський (помер 1732 р.). VIII Кароль Тарло (1697—1749 рр.) У 1720-их рр. володарем Винник був Кароль Тарло (1697—1749 рр.) – ленчинський староста (син Адама Петра Тарло і Дороти Дунін-Борковської), який продав Винники брату своєї мачухи Станіславу Владиславу Потоцькому. 16 січня 1730 р. Винники викупив за 370 тис. гульденів белзький староста Станіслав Владислав Потоцький. Тарли здавна входили до числа землевласників Перемишльської землі. Втім, справжня експансія цього роду у південно-східну її частину ропочалася за Миколая, перемишльського хорунжого. За два десятиліття, починаючи з середини 1550-х років, він увійшов до кількох гнізд дрібної шляхти. Основна його увага була зосереджена на пограниччі з Угорщиною, де розкинулися володіння Височанських, Матківських, Комарницьких, Ільницьких, Підгородецьких25. Одночасно Миколай не упускав можливості придбати землі в інших частинах Самбірського та Перемишльського повіту. В різний час до нього потрапили частки у Бачині, Блажові, Терлі з Любохорою, Розсохами, Яворі і Турці26. Про справжні його наміри свідчить реляція Матківських, Височанських та Ільницьких у 1572 р., які делегували Миколайові право вимагати на елекційному сеймі повернення втрачених під час розмежування 1538 р. земель27. В разі задоволення королем прохання Тарло отримував додатково землі в Ільнику, Маткові та Висоцькому Верхньому, а також королівські села на річці Ільничок, сс. Гусне і Красне, що разом із вже набутими ним частками в Маткові, Жупаньому, Комарниках утворювали б суцільний маєтковий комплекс, розташований між рікою Стрий та сколівськими володіннями стрийської шляхти. За своїми розмірами ця територія не поступалася пізнішим Тухольським володінням Острозьких. В Ільнику Миколай планував збудувати замок. Таким чином, успішне розв’язання цього питання перетворювало Тарлів на найбільших землевласників Самбірщини. Під їхнім контролем опинилися б шляхи в Угорщину з правом збирати мито, яке ще в 1560-х роках Миколай викупив у Матківських, Височанських і Турянських. Втім, до реалізації цих амбітних планів справа не дійшла. Мабуть, Миколай Тарло так і не зумів отримати бажаного дозволу на реституцію маєтків самбірської шляхти. Після його смерті вдова Урсула та син Сигізмунд Сципіон зберегли за собою найбільші частки, зокрема, в Ільнику, Маткові та Підгородцях й поступово позбулися дрібніших у Блажові, Бачині, Терлі, Комарниках28. 25 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 19. – С. 221-223, 240-241, 483; спр. 20. – С. 207-211; спр. 21. – С. 140-141, 308-309, 406; спр. 24. – С. 354, 383-384, 403-404; спр. 27. – С. 163-164; спр. 28. – С. 192-196; спр. 31. – С. 187, 217-218; спр. 33. – С. 25-26, 39-40; спр. 34. – С. 235-236, 251-253, 665-669, 860-862; спр. 35. – С. 4-8, 57-59, 93-99, 125-132; спр. 267. – С. 675-676, 778-780, 830-832; спр. 268. – С. 50-51; спр. 269. – С. 505-507; спр. 270. – С. 922-927 26 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 19. – С. 34, 34. 45-46; ср. 35. – С. 135-136; спр. 37. – С. 1094-1095. 1097-1098; спр. 44. – С. 57-58; спр. 47. – С. 122-123, 157-158, 486-487, 492-493; спр. 268. – С. 1029; спр. 269. – С. 373-379; спр. 270. – С. 553-560 27 Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. – Lwów, 1909. – T. XX. – № 7. 28 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 37. – С. 624, 1093-1095, 1097-1098; спр. 38. – С. 462-463; спр. 39. – С. 210; спр. 40. – С. 1401; спр. 44 – С. 57-58. Zaklika Tarło z Szczekarzewic (†1465/1466); krajczy koronny 1447, st. stryjski; × NN; po śmierci męża w zakonie bernardynek
Piotr Aleksander (†1649); kaszt. lubelski ok. 1625, woj. lubelski ok. 1630, st. pilzneński; ×1 [p. 1612] Zofia Działyńska; ×2 Jadwiga Lanckorońska (†po 1667)
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Т >