ШЕПТИЦЬКI. I. Загальна характеристика та походження роду Шептицьких. ШЕПТИЦЬКI — один з найстаріших боярських родів Галицької Землі. Представники роду посідали маєтності в Перемиському князівстві між Перемишлем і Самбором. Цей рід спочатку звався Шептицями або «з Шептиць» (до 16 ст.), а потім Шептицькими, іноді з додатком «з Шептиць». Шептицькі також набули село Угерці в Рудецькому повіті, і тому одна гілка звалася «на Шептицях», а друга «на Вощанцях та Угерцях». Один з її представників, Іван Кантій Шептицький батько митрополита Андрея Шептицького, 1871 року отримав австрійський графський титул[1]. Шептицькі у XV – XVIII ст. належали до руської шляхти Перемишльської землі (термін “руський” вживаємо у конфесійному значенні). Поряд з кількома іншими родами вони творили її еліту, для котрої були властивими активна участь у суспільно-політичному та військовому житті краю, відносно високий рівень матеріальних статків, помітний вплив на культурне та церковне життя тощо. Література та джерела: Ігор Смуток. Родовід Шептицьких за матеріалами Перемишльських гродських i земських актів XVI – першої половини XVIII століття. Dunin-Borkowski J. Almanach błękitny. Genealogia żyjących rodów polskich. — Lwów, 1909. — S. 915. Генеалогічний родовiд та бiограми Шептицьких. I 1. Федiр У 1469 р. Федір вивів у перемишльському земському суді своє шляхетство9. Правда, ще раніше під 1436 р. маємо повідомлення про якогось Петра з Вощанців (це село у XVІ – XVIII cт. незмінно входили до родинного маєтку Шептицьких), що позичив у Фредра з Плешович 40 марок10. Однак, важко однозначно стверджувати, чи належав він до Шептицьких чи ні. У 1471 р. Федір продав дві третини свого маєтку у Шептичах племіннику Сеньку, а одну третину подарував11. 9 Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. / Wyd. K.Liske, A. Prochaska, W. Hejnosz. (AGZ). – Lwów, 1903. – T. 18. – № 17. 10 Ibidem. – № 56. 11 Ibidem. – № 225-227. 2. Яцько II 3/2. Сенько Яцькович У 1471 р. Федір продав дві третини свого маєтку у Шептичах племіннику Сеньку, а одну третину подарував11. Той самий Сенько у 1471 р. представляв у перемишльському гродському суді інтереси Стецька з Михалович12. Дядько з племінником, згадані у проміжку двох років – це все, що знаємо на сьогодні про Шептицьких XV cт. Ситуацію не рятують навіть привілеї-фальсифікати Казимира IV 1458 і 1469 рр. з поданою, чи то знаданою грамотою князя Лева 1284 р. У них поряд із Федьком і Сеньком присутні ще кілька осіб. Так, виявляється, Сенько мав двох братів і їхній батько, на той час покійний, звався Яцько13. Можна припустити, що, коли готувався цей документ, у середині XVI cт. його творці справді знали, хто мешкав у Шептичах сто літ тому. Однак, з такою долею ймовірності можна стверджувати, що фальсифікатори вигадали імена братів або помилково назвали їх братами Сенька та дітьми Яцька. На жаль, через брак джерел ні підтвердити, ні спростувати інформацію привілеїв Казимира IV на даний час неможливо. Зайве говорити, що прив’язати Федька з племінником Сеньком до Шептицьких, відомих на початок XVI cт., також не вдається. 9 Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. / Wyd. K.Liske, A. Prochaska, W. Hejnosz. (AGZ). – Lwów, 1903. – T. 18. – № 225-227. 12 Ibidem. – Lwów, 1901. – T. 17. – № 525 III 4/?. Михайло ...... Шептицький прив’язати Федька з племінником Сеньком до Шептицьких, відомих на початок XVI cт., також не вдається. З початком XVI cт. Шептичами володів Михайло. Вперше він з’являється у 1508 р. у поборовому реєстрі шляхти Самбірського, Дрогобицького, Стрийського повітів14. Впродовж наступних років він згадується неодноразово: У 1523 р. разом з Дашком Ортинським придбав частку у с. Ортиничі від спадкоємців Ганки Погорецької за 20 гривень15. У 1526 р. Івашко Хлопецький повернув йому борг у розмірі 10 гривень16. У 1529 р. позиває Тимка і Олексу Височанських з приводу завданих тілесних ушкоджень17. У 1531 р. Михайло зрікся своїх прав на материнські маєтки у с. Висоцько на користь Дмитра Думки та Івашка Вериги Височанських. Таким чином, мати Михайла походила з Височанських, або Комарницьких чи Турянських, котрі на кінець XV ст. були співвласниками с. Висоцька Верхнього18. У 1535 р. Олекса Гортинський відступив йому половину своєї частки у с. Ортиничі19. Михайло помер або у 1535 р., або в наступному, 1536, році. На це вказує акт зречення з прав на батьківські і материнські маєтки з боку його дочки Орини на користь братів, а не батька, датований від 14 березня 1536 р.20 Двічі документи повідомляють про дружину Михайла, котру звали Удя. В 1519 р. вона позивала до перемишльського земського суду Олехна Гортинського21, а в 1532 р. же Василь Ортинський позивав її з приводу побиття22.
14 Jabłonowski Alexander. Polska XVI wielu pod względem geografi czno-statystycznym. – Tom. VII: Ziemie Ruskie, część 2: Ruś Czerwona. (Źródła dziejowe, tom XVIII, cz. 2 ) – 1903. – S. 114. 15 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 9. – С. 391-392. 16 Там само. – С. 525. 17 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 262. – С. 1705-1706. 18 Там само. – Спр. 9. – С. 826-827. 19 Там само. – Спр. 12. – С. 150. 20 Там само. – С. 298. 21 Там само. – Спр. 7. – С. 272. 22 Там само. – Спр. 261. – С. 404. IV Кузьма Михайлович Шептицький Брати вперше згадуються у 1536 р. До кінця 1540 – початку 1550-х років маємо ще кілька документальних свідчень про перших трьох, натомість про Тимка пізніших відомостей немає23. На період їхнього життя припадають дві гучні справи. Перша, пов’язана із розмежуванням королівських і шляхетських маєтків у Самбірському старостві 1538 р. , що мало місце і в с. Ортиничах, де Шептицькі володіли земельною часткою, набутою у свій час батьком24. Друга – з підтвердженням права власності на с. Шептичі, наданого нібито князем Левом предкам Шептицьких25. На час отримання цього підтвердження від Сигізмунда Августа у 1552 р. живим залишався тільки Яцько, Кузьма помер напередодні. (Іван згадується ще в 1553 р.26, втім, не виключено, що вказана особа належала до наступного покоління Шептицьких й була сином або племінником Яцька і Кузьми, інакше важко зрозуміти, чому його ім’я відсутнє у королівському привілеї 1552 р.). Про дружин Кузьми, Яцька, Івана і Тимка акти не повідомляють. Жихлінський Т. зазначає, що Яцько мав шлюб з Йоанною, дочкою Матвія Замойського. Це цілком вірогідно, адже Матвій Замойський, справді, жив наприкінці XV – першій чверті XVI cт. а його дві дочки – Анастасія (1539) та Марухна (1546), були сучасницями гіпотетичної дружини Яцька27. 23. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 18. – С. 600-601; Спр. 21. – С. 595; Спр. 24. – С. 814; Спр. 281. – С. 868; Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 263. – С. 84, 507-508, 514; Спр. 264. – С. 481; Спр. 265. – С. 60, 846; Спр. 266. – С. 774; Спр. 268. – С. 139. 24 Там само. – Спр. 263. – С. 84; спр. 263. – С. 507-508. Dokumenta dotyczące dawnej ekonomii // Dodatek miesięczny do „Gazety Lwowskiej”. – Lwów, 1872. – R. 1. – T. 1. – S. 163-172. 25 Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 491-497, 828-831, 871- 875. 26 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 268. – С. 139. 27. AGZ. – Lwów, 1903. – T . 18. – № 2338. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 8. – С. 756; Спр. 14. – С. 258-259, 889. Іван Михайлович Шептицький Яцько Михайлович Шептицький Тимко Михайлович Шептицький Орина Михайлівна Шептицька V Федір (Теодор) Яцькович (1585, +1609/1611) мабуть, старший з-поміж братів, одружився з Марухною, єдиною дочкою Яцька Турянського Іршовича (1585)29. Останній належав до відгалуження Турянських, котрі, окрім дідичних маєтків у сс. Турйому і Топільниці, володіли так званою “Головачовською” часткою у с. Угерці, придбаною ще на початку XVI cт.30 Тому нащадки Федора впродовж XVІІ-XVIII cт. володіли частинами вказаних сіл. Сам Федір помер між 1609-1611 рр.31
30 Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservatntur / Ed. Th. Wierzbowski. (MRPS) – Pars IV: Sigismundi I regis tempora complectens (1507-1548). Vol.2: Acta cancellariorum 1507-1548. – Varsoviae, 1910. – № 878. 31 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 327. – С. 149; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 74. – С. 101-103 Сенько Яцькович одружувався двічі. Спочатку на Фенні, дочці Андрія Ту- рянського Лоя (1592)32, вдруге – на Анні, дочці Івана Монастирського Степа- новича (1599)33. Він також став власником часток у сс. Турйому і Топільниці. Однак, на відміну від брата Федора, не так через укладення шлюбу з Турян- ською, як завдяки власним зусиллям та господарській активності34. Повторення одруження та родичання з Монастирськими підштовхнуло Сенька до створен- ня ще одного маєтку в с. Монастирці35. Здається, саме в родовому гнізді Монас- тирських Сенько провів останні роки життя й помер незабаром після 1623 р. 36 31 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 327. – С. 149; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 74. – С. 101-103. 32 Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 55. – С. 747-748. 33 Там само. – Спр. 64. – С. 1149-1150. 34 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 323. – С. 136; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 56. – С. 516-520; – Спр. 62. – С. 949; – Спр. 65. – С. 1337-1339; – Спр. 78. – С. 1235-1237; – Спр. 85. – С. 1137-1138. 35 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 330. – С. 1155; – Спр. 333. – С. 930-931; – Спр. 334. – С. 725-726; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 66. – С. 818-820; – Спр. 74. – С. 926-929; – Спр. 75. – С. 1429-1431; – Спр. 78. – С. 1540-1542; – Спр. 79. – С. 1477-1480; – Спр. 85. – С. 326-330; – Спр. 85. – С. 1134-1136; – Спр. 87. – С. 1285-1289; – Спр. 89. – С. 904-908; – Спр. 91. – С. 116-118; – Спр. 94. – С. 1852-1857. 36 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 94. – С. 1852-1857 Георгій Яцькович з’являється найпізніше, щойно у 1599 р. Як і двоє інших братів, він поріднився з власниками сс. Турйого і Топільниці. Зокрема, його дружиною стала Марухна, дочка Василя Бандрівського (1599)37, яка доводила- ся внучкою Андрію Турянському Бутчичу й успадкувала від нього маєтності у вказаних селах38. Георгій доповнив нерухомість дружини за рахунок власних незначних придбань39. Втім, Тур’є з Топільницею так і не стало місцем постій- ного осідку подружжя. На відміну від Федора та Сенька, Георгій значно рідше згадується в перемишльських актах. Востаннє – 1613 р. На 1621 р. він вже був покійним40. 37. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 64. – С. 1148-1149. 38 Там само. – Спр. 67. – С. 2482-2484; – Спр. 92. – С. 941-944. 39 Там само. – Спр. 78. – С. 1235-1240. 40 Там само. – Спр. 78. – С. 1235-1240; – Спр. 92. – С. 941. VI Олександр Федорович Олександр Федорович через шлюб з Фенною, дочкою Васька Винницького Антоновича породичався з єпископською гілкою Винницьких, оскільки його дружина доводилася Антонію Винницькому, перемишльському владиці та київському митрополиту, рідною тіткою. Від цього шлюбу він мав трьох дітей: Олександра Захарія, Станіслава і Єлизавету (Гелену). Петр Федорович Петро Федорович так само, окрім згаданих у Т. Жихлінського чотирьох синів, мав ще трьох дітей: Катерину, дружину Габріеля Берецького (1658), Магдалену, дружину Яна Фаустина Волінського (1663) та Хризостома, згаданого єдиний раз у 1648 поряд з іншими братами і сестрами у справі батьківського спадку у с. Турйому 45 ЦДІА України у м. Львові. – Спр. 113. – С. 373-374; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 122. – С. 45-50; – Спр. 127. – С. 72-73. Анна, одружена з Марком Височанським Янковичем (1607), прожила довге життя й померла наприкінці 1650-х - початку 1660-х років ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1.. – Спр. 127. – С. 434-436. . Катерина, згадується тільки одого разу у зв’язку зі своїм шлюбом та сплатою їй братами 1500 злотих посагу ЦДІА України у м. Львові. – Спр. 83. – С. 292-293..
43 44 46 Гілка Сенька Шептицького. Сенько мав єдиного спадкоємця в особі сина Миколая, народженого від шлюбу з Фенною Турянською. Ще за життя батька той одружився з Анною, дочкою Миколая Хлопецького (1619). Миколай продовжував володіти частками в Шептичах та Монастирці, позбувшисть власності у Турйому і Топільниці, й востаннє згадується в 1670 р.47 Його дітьми були Миколай, Катерина та, можливо, Андрій і Самійло. Миколай Миколайович за згодою батька у 1648 р. уклав шлюб з Катериною, дочкою Федора Бандрівського. Згодом він повторно одружився з Марією Бандрівською. Обидві дружини володіли частками у сс. Терло, Росохи, Лібухова, що зумовило появу Шептицьких з середини XVII cт. в родовому осідку Терлецьких48. Катерина у 1664 р. вийшла заміж за Георгія Яворського Дуба, родоначальника заможного у XVIII cт. відгалуження Яворських Дубиків49. Впродовж півстоліття (до 1712 р.) вона доволі часто згадується на сторінках перемишльских актів, однак виключно у справах, пов’язаних з Яворськими та сусідньою шлях- тою південної гірської частини Перемишльщини50. Андрій з’являється вперше у 1651 р. у судовій справі з Марком Літинським51. Упродовж наступних трьох століть маємо ще кілька згадок про нього. Всі вони так чи інакше мають стосунок до його майнових справ у сс. Шептичах і Колбайовичах52. У 1670-х роках поряд з Андрієм незмінно виступає брат Самійло, також власник земельних часток у сс. Шептичі і Колбайовичі53. Обидва були одружені: Андрій з Сюзаною Хлопецькою (1679), Самійло з Марією По- горецькою (1664)54. Після 1679 р. відомості про братів зникають. Так само відсутня інформація про їхніх прямих спадкоємців.З 1680-х років рід Сенька Шептицького продовжили діти Миколая Мико- лайовича. Він мав двох синів і трьох дочок. Адам і Еліяш, народжені від першого шлюбу, були старшими від сестер. Брати відомі насамперед як власники часток у сс. Терло, Росохи та Лібухова, успадковані від матері. Дорослий період їхнього життя припадає на останні десятиліття XVII – початок XVIII cт. Про Адама перемишльські акти повідомляють частіше55. З них, поза звичними відомостями про майнові оборудки та судові суперечки з ріднею та сусідами, дізнаємося про те, що Адам в молоді роки служив товаришем в панцирних хоругвах, а у 1697-1699 рр. 56 обирався поборцею подимного в Перемишльській землі57. У кінці життя Адам посів уряд бузького ловчого58. Еліяш згадується рідше й про його суспільно-політичну діяльність нічого не повідомляється59. Обидва брати були одружені. Адам з Марією Ярошинською (1680), Еліяш з Катериною Залеською.60 Смерть оби-двох, ймовірно, настала в перше десятилітя XVIII cт., сповнене природніх і військових катаклізмів61. Єлена, Єва і Катерина – дочкиМиколиМиколайовича – народилисявдругому шлюбі з Марією Бандрівською. Всі троє вийшли заміж за місцевих шляхтичів з сс. Росохів та Терла. Єлена стала дружиною Самійла Стрільбицького Козико- вича (1700), Єва – Теодора Ямінського, священика с. Терло (1700), Катерина – Луки Нанівського (1701)62.Наступне покоління представляють діти Адама і Еліяша. У Адама їх було не менше семи. Це – Якуб, Филип, Базилій, Анна, Єфро- синія, Марія та Єва. Перші двоє згадуються неодноразово впродовж першої третини XVIII cт. З них Якуб, як і батько, посідав уряд бузького ловчого, й був одружений з Констанцією, дочкою Адама Требуховського, брест-куявського чашника (1718) (у Т. Жихлінського вона помилково названа Катериною) 63. Филип відбував військову службу товаришем гусарської хоругви та був одру- жений з Єлизаветою Хроновською (1713)64. Документи вказують на володін- ня братами частками в Шептичах та Вощанцях й жодного разу не повідомля- ють про їхній зв’язок з батьківським маєтком в сс. Терлі, Росохах та Лібухові. Так само серед котрагентів їхніх майнових справ відсутня шляхта зі вказаних сіл. Напевне, нащадки Адама позбулися маєтків у родовому гнізді Терлець- ких. Решта, а це Базилій та четверо сестер, згадуються єдиний раз у 1713 р. у справізВарлаамомШептицьким, перемишльськимвладикою, котрийтримав у заставі від сім’ї Адама певні земельні частки у с. Шептичі та претендував через суд ще на певні рухомі і нерухомі маєтки65. З них тільки Анна була одружена з якимось Уляницьким, натомість інші сестри на цей час залишалися незаміж- німи. Людовік, син Еліяша і Катерини Залеської, був єдиним спадкоємцем бать- ківського маєтку в сс. Терлі, Росохах та Лібухові та, можливо, також власником частки, набутої від дітей Адама. Його дружиною була Анна Добринецька (в Т. Жихлінського помилково зветься Софією)66 47 ЦДІА України у м. Львові. – . – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 102. – С. 396-398; – Спр. 129. – С. 176-180; 327. – С. 267- 268; – Спр. 361. – С. 208; – Спр. 362. – С. 171-172; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 89. – С. 908-910; – Спр. 97. – С. 456-457; – Спр. 102. – С. 377-379; – Спр. 110. – С. 503; – Спр. 112. – С. 1452- 1454; – Спр. 113. – С. 53-57, 88-91; – Спр. 115. – С. 405-408, 595-598; – Спр. 129. – С. 621. 48 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 102. – С. 396-398; – Спр. 104. – С. 790; – Спр. 125. – С. 2407-2412. 49 Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 129. – С. 616-617. 50 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 128. – С. 813-814; – Спр. 132. – С. 2792-2794; – Спр. 137. – С. 1976; – Спр. 148. – С. 1645; – Спр. 219. – С. 99-100; – Спр. 222. – С. 188. 51 Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 125. – С. 906-907. 52 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 129. – С. 176-80, 181-185: – Спр. 134. – С. 167-171. 53 Там само. – Спр. 134. – С. 167-171, 875-882, 906-908; – Спр. 135. – С. 756-761. 54 Там само. – Спр. 129. – С. 176-80: Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 129. – С. 621-624. 55 Там само. – Спр. 125. – С. 2407-2412; – Спр. 135. – С. 1039-1046; – Спр. 141. – С. 625; – Спр. 149. – С. 3067-3069; – Спр. 150. – С. 777-778; – Спр. 217. – С. 12-14; – Спр. 415. – С. 2640-2646; – Спр. 438. – С. 3675-3676; – Спр. 445. – С. 441-442; – Спр. 464. – С. 2029; – Спр. 467. – С. 541-542, 1759; – Спр. 495. – С. 541-542. 56 Там само. – Спр. 415. – С. 2640-2646; – Спр. 438. – С. 3675-3676. 57 Там само. – Спр. 464. – С. 2029; – Спр. 467. – С. 1759. 58 Там само. – Спр. 495. – С. 541-542. 59Тамсамо. – Спр. 130. – С. 454-461; – Спр. 141. – С. 625; – Спр. 149. – С. 2331-2334; – Спр. 152. – С. 1054-1055; – Спр. 214. – С. 186; – Спр. 215. – С. 187; – Спр. 467. – С. 197; – Спр. 468. – С. 710-716. 60 Там само. – Спр. 135. – С. 1039-1046; – Спр. 465. – С. 1013-1014. 61 Там само. – Спр. 215. – С. 187; спр. 217. – С. 12-13. 62 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 214. – С. 271-2, 310; – Спр. 215. – С. 185. 63 Там само. – Спр. 225. – С. 359; – Спр. 520. – С. 892-895. 64 Там само. – Спр. 495. – С. 253. 65 Там само. – Спр. 495. – С. 541-542, 1359-1362. 66Тамсамо. – Спр. 225. – С. 50-1; – Спр. 227. – С. 427, 535; – Спр. 229. – С. 529-530; – Спр. 229. – С. 730-732; – Спр. 520. – С. 875-876, 1175-1176; – Спр. 530. – С. 19-20. Гілка Юрія Шептицького. Павло – єдиний син Юрія – залишався власником частини Шептич й поза межами родинного гнізда не володів жодним маєтком на території Перемишльської землі. Його дружиною у 1640 р. стала Фенна, дочка Костянтина Комарницького Черленовича. Разом з нею він востаннє з ’являється в документах під 1646 р., тримаючи у заставі кілька підданих у с. Угерці від Петра Шептицького67. Павло залишив п’ятеро дорослих дітей. Дві дочки вийшли заміж до Кульчиць: Єлена (інакше Галя) стала дружиною Базилія Кульчицького Чопика (1671), а Анастасія – Андрія Кульчицького Костика (1700). Третя дочка – Магдалена – вийшла заміж за власника частки в сс. Канафости і Угерці Данила Чоловського (1673)68. Окрім них, Павло мав двох синів – Стефана і Георгія. Обидва мешкали в с. Канафостах, що коло Шептич. Стефан, напевне, старший з-поміж братів, вперше з’являється у 1654 р. з приводу побиття Івана Канафойського, яке він здійснив разом з Констянтином Хлопецьким69. Впродовж наступних років маємо періодичні згадки про його майнові оборудки з шляхтою с. Канафостів і Вощанців, остання з них датується 1680 р.70 Його дружиною у 1667 р. стала Настасія, дочка Стефана Добрянського71. Невідомо, чи саме від цього шлюбу він мав четверо синів – Григорія, Івана, Андрія, Стефана, – згаданих вперше і востаннє в перемишльських актах серед решти спадкоємців бездітної тітки Єлени, дружини Базилія Кульчицького Чопика72. Георгій так само утримував земельні частки не тільки в родинному гнізді, а й в Канафостах73. Його дружиною була Марія, дочка Івана Погорецького (1679)74. Він пережив усіх сестер та брата й на 1700 р. був найстаршим у своїй родині75. Про його дітей акти не повідомляють. 67 Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 99. – С. 281-282; – Спр. 103. – С. 623-624; – Спр. 111. – С. 479-480, 482-483, 518-520; – Спр. 112. – С. 1452-1454; – Спр. 115. – С. 435-436, 595-596; – Спр. 118. – С. 734-735, 836-837; – Спр. 120. – С. 1691-1693. 68 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 125. – С. 219-220; – Спр. 214. – С. 17-19; – Спр. 415. – С. 931.69 Там само. – Спр. 380. – С. 1325. 70 Там само. – Спр. 128. – С. 366-369, 600-609, 1464-1469; – Спр. 129. – С. 289-294, 703-704, 765; – Спр. 135. – С. 756-761. 71 Там само. – Спр. 130. – С. 841. 72 Там само. – Спр. 214. – С. 17-19. 73 Там само. – Спр. 129. – С. 289-294; – Спр. 131. – С. 1822-1825; – Спр. 134. – С. 174-176; – Спр. 136. – С. 671-672; – Спр. 144. – С. 280-281, 286-287, 292-293. 74 Там само. – Спр. 134. – С. 174-176. 75 Там само. – Спр. 214. – С. 19. VII Олександр Захарій син Олександра, Станіслав син Олександра, Станіслав, якого Т. Жихлінський помилково зараховує до синів Федора, а, відповідно, вважає братом, а не сином Олександа Федоровича, справді був одружений із Софією Літинською (1643). Він не був бездітним, а мав одну дочку на ім’я Анна. Єлизавета (Гелена) донька Олександра. Єлизавета, відома також як Гелена, мабуть, молодша від братів, спочатку одружилася з Михайлом Блажівським Миговичем (1642), а згодом – з Миколаєм Дрогоцьким (1673) [1]. 1. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 415. – С. 2304-2305; – Спр. 416. – С. 866-868. Олександр син Петра
ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 468. – С. 223-224, 1002; – Спр. 495. – С. 1464-1466. Катерина донька Петра дружину Габріеля Берецького (1658), Магдалена донька Петра дружину Яна Фаустина Волінського (1663) Хризостом син Петра згаданого єдиний раз у 1648 поряд з іншими братами і сестрами у справі батьківського спадку у с. Турйому 45 ЦДІА України у м. Львові. – Спр. 113. – С. 373-374; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 122. – С. 45-50; – Спр. 127. – С. 72-73. VIII Варлаам, мав восьмеро братів і сестер (за Т. Жихлінським, шестеро)[6]. Михайло — сяніцький стольник, Євстахій[2] Станіслав[6] (бл.1650—1709[7] — хорунжий летичівський (1694—1696), любачівський (1702—1709), ловчий буський(1696—1702)[8] Анна донька Станіслава Анна, яка, у свою чергу, тричі виходила заміж: за Станіслава Копистинського (1663), Адама Літинського (1676), Яна Добжейовського (1682) ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 114. – С. 722; – Спр. 131. – С. 57; – Спр. 137. – С. 1867; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 100. – С. 155; – Спр. 108. – С. 1269-1270; – Спр. 115. – С. 135-137. . Ян син Олександра Шептицький Казимир син Олександра Шептицький (1700) ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 468. – С. 223-224, 1002; – Спр. 495. – С. 1464-1466. Миколай син Олександра Шептицький (1713) ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 468. – С. 223-224, 1002; – Спр. 495. – С. 1464-1466. Єлена дочка Олександра Шептицька, заміжня за Миколаєм Попелем Вівсяником з с. Луки (1700) ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 468. – С. 223-224, 1002; – Спр. 495. – С. 1464-1466. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Ш >