 Шашкевічі були родиною українською (руською), сягаючи початка-ми свого роду до XV ст. За свого предка вважали Шашку, син якого -Ярема отримав обширні надання ("землі") від князів Литовських на "Рацлавщині. Одним із їх родинних гнізд в тій стороні були Бортники. Література та джерела: Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (daiej — AGAD w Warszawie), zespół Archiwum Zamoyskich (dalej — AZ), sygn. 721, k. 59; AP w Krakowie, AS, Teki Rzymskie, teka XXVII, N 3; teka XXVIII, N 3; teka XXX, N 26; teka XXXIII, N 25; teka XXXIV, N 25; teka XXXV, N 28; AP w Lublinie, Akta Trybunału Koronnego, sygn. 1028, N 66; BCzart., sygn. 2468, k. 104, 168; Biblioteka Polskiej Akademii Nauk w Kórniku, oddział rękopisów (dalej — BK), sygn. 1219, bez paginacji; Ukraina.— Dz. I.— S. 128, 131, 142; Dz. II.— S. 314, 341, 389, 391, 393, 398, 400, 403—404, 436, 505, 510, 512, 517, 534, 565, 579, 582, 589, 613, 622; Dz. III.— S. 724, 726, 729; Опись актовой книги Кіевскаго Центральнаго Архива N° 2043: Книга гродская луцкая записовая, поточная и декретовая 1569 года / Составил-ь И. М. Каманин/ь.— К-, 1887.— С. 9, 11, 21—22; Архив'Юго-Западной Россіи, издаваемьій временною коммиссіею для разбора древних актов, вьісочайше учрежденною при Кіевском Военном, Подольском и Вольшском генерал-губернаторе (далі — Архив ЮЗР).— К , 1876.— Ч. 6.— Т. І.— С. 120; 1907.— Ч. 8.— Т. V.— С. 168, 246, 250; Документи Брацлавського воєводства...— С. 160, 180, 306, 338, 385, 561—563, 1021, 1035; Metryka Ruska (Wołyńska)...— S. 244; Herbarz Polski...— T. I.— S. 361; T. III.— S. 361; T. XI.— S. 136; T. XII.— S. 225; Mazur K. W stronę integracji z Koroną...— S. 423—424; Litwin H. Napływ szlachty polskiej...— S. 208; Litwin H. Rody pańskie Kijowszczyzny...—S. 278— 279. І генерація Шашка ІІ генерація Ярема ІІІ генерація Кузьма Шашкевич Долбуновський ІV генерація Михайло Кузьмич Шашкевич (+1578) підкоморій брацлавський у 1570-1578 рр., посол на сейм у 1569, 1570, 1574, 1576, 1578 рр., У 1569 р. Шашковичів на
Брацлавщині представляли Михайло Кузьмич Долбуновський
(з Долбунова, пом. після 1578 р.) та його небіж Василь
Богданович (пом. після 1594). Михайло
та Василь ділили між собою права на землеволодіння, розташовані
під Брацлавом - Вишківці та Бортники43, Тимонівку з навколишніми
землями44, т. зв. «шашківський ґрунт» над Південним Бугом на
південь від Брацлава45, а також слабко освоєні, але напрочуд
розлогі землеволодіння46 із «селищами на Косниці та Камяниці»,
що тягайся від Драгушева аж до Дністра. Додаймо, що Михайло
мав маєтки і на Волині, а Василь - на Київщині. Михайло помер
у 1578 р. або трохи згодом. Богдан Кузьмич Шашкевич Конюський у джерелах
ще фігурує як Ілля з прізвищем Конюський (за назвою маєтку,
тобто з Конюхів), на той час ще був живий (пом. після 1585 р.),
але відсторонився від Брацлава, діяв на Волині та на Київщині,
де, зрештою, у певний момент виступав претендентом на місце
архімандрита Києво-Печерського монастиря, але програв.
V генерація Іван Михайлович (+1582/1585) брацлавський
стольник, посол на сейм у 1576, 1581 рр., пережив його лише на кілька років і помер бездітним
(пом. у 1582/85 рр.) На 1582 р.припадають перші знані нам згадки про стольника Івана Шашковича як небіжчика. Hanna Михайлівна
Żdanna Михайлівна Hanna і Żdanna nie przeszkodziły przejęciu dóbr bracłayskich przez bratanka Wasyla, a potem jego potomków.
Василь Богданович хорунжий брацлавський у
1592-1594 рр., посол на сейм у 1585 р. (від Київського воєводства), Конюхи [1574]-1593 У 1569 р. Шашковичів на Брацлавщині представляли Михайло Кузьмич Долбуновський (з Долбунова, пом. після 1578 р.) та його небіж Василь Богданович (пом. після 1594). Михайло та Василь ділили між собою права на землеволодіння, розташовані під Брацлавом - Вишківці та Бортники43, Тимонівку з навколишніми землями44, т. зв. «шашківський ґрунт» над Південним Бугом на південь від Брацлава45, а також слабко освоєні, але напрочуд розлогі землеволодіння46 із «селищами на Косниці та Камяниці», що тягайся від Драгушева аж до Дністра. Додаймо, що Михайло мав маєтки і на Волині, а Василь - на Київщині. За підтримки патрона тутешні князівські слуги робили й політичні кар’єри в земських ієрархіях Волині, Київщини та Брацлавщини, перетворюючись на очі й вуха князя «у повіті». Для прикладу згадаємо луцьких войських Михайла Павловича (1585 р.) та Ждана Боровицького (1589–1599 рр.), київського підстолія Василя Мощеницького (1585–1595 рр.)26, брацлавського хорунжого Василя Шашковича (1585–1593 рр.)27, його дядька Михайла Шашковича, який у 1572 р. отримав королівський привілей на брацлавське підкоморство – найвищий земський уряд у Східному Поділлі28. Очевидно, «секрет успіхів» острозької шляхти належить шукати в перенесенні до Острога головної резиденції київського воєводи, внаслідок чого місцеве зем’янство опинилося якнайближче до самого князя. Постійно перебуваючи поруч, виконуючи особливі доручення патрона, тутешні слуги могли сподіватися на його прихильність. Цікаво, що навіть у тих випадках, коли зем’янам вдавалося «вибитися в люди» і прикупити на вічному праві володіння за межами Острожчини, вони залишали за собою давнє ім’я, а своє родове гніздо вважали «отчизною маєтністю». Згадуючи про вислужене пращурами село Конюхи, брацлавський хорунжий, а водночас острозький зем’янин Василь Шашкович зауважує, що це земля, яку він «с продков своихь, д- да, отца моего правомъ прирожоным по Дробышу Амуровичу был есми в спокойномь держаню и вживаню»29 Василь, брацлавський хорунжий (від 1592 p.), через одруження з Солтанівною вступив, напевно че - рез короткий час після 1571 р., у володіння невеликими маєтностями в Овруцькому повіті (Воняки, Новаки, Макалівка). Його зв’язки з Київщиною були, проте, достатньо міцними, щоб він спромігся у 1585 р. стати послом цього воєводства на вальний сейм. Після смерті пана хорунжого (бл. 1594 р.) овруцькі володіння перейшли до його синів від шлюбу із Солтанівною – Миколая, брацлавсько- го хорунжого (від 1596 р.), та Федорa. 27 ЦДІАУК. Ф. 25, оп. 1, спр. 34, арк, 766 зв.; спр. 44, арк. 213 зв. 28 Там само. Ф. КМФ-36, оп. 1, спр. 191, арк. 225–226. 29 Там само. Ф. 25, оп. 1, спр. 44, арк. 213 зв. У цитаті згадано острозького міщанина Дробиша Мжуровича («Амуровича»), який у 1463 р. продав за 100 кіп Конюхи князю Івану Острозькому, див.: AS I. – S. 56 Wasyl dwukrotnie żonaty, z pierwszego małżeństwa miał synów Tychona (zmarł po 1622 r.) i Ilię (Eliasza, zmarł po 1609 r.), z drugiego, z Sołtanówną Mikołaja (zmarł 1624 r.) i Fedora (zmarł przed 1618 r.),
VI генерація Тихон Васильович (zmarł po 1622 r.) підкоморій брацлавський 1609-1622 рр., посол на сейм у 1607, 1613 рр., którzy odziedziczyli także majątki kijowskie, ale pozbyli się ich w 1622 r. na rzecz Hrehorego Czernika. У цьому поколінні Шашковичі продали
«шашківський ґрунт», Тимонівку «Вищу», осідки на Косниці та
частину земель над Камяницею Стефанові Четвертенському, а
решту землеволодінь у цій околиці - Томашу Замойському, який
заснував там Томашполь. W 1629 r. podatek podymny z dóbr szaszkiewiczowskich płacili wdowa po Tychonie Katarzyna z Bohowitynów (322 dymy, z Wyszkowców i Tymonówki Niżniej). У 1606 р. була пограбована пасіка пана Андрія Володийовського на р. Саврані людьми Тихона Шашкевича [1, c. 515]. Під час судового розгляду справи один із підданих панів Шашкевичів, розбійник Павлик, зізнався про скоєне: «Ѩ, дεи, с тыми товаришами сεго рокγ, γ двѣ нεдѣли по Божомъ Нарожεню, пасεку на кгрγнтε сεла Бубънова, в лεсε, с погрεба бчолы γлεвъ сто живцεмъ, поεхавши пѩтεрма санми, Ѡлны бчолы длѩ мεдγ попсовавши, а готового мεдγ рγчокъ двѣ присного, на Ѡныε сани понакладавши, Ѡныε пасεки, тых товаришов, над Косницу в лεс припровадивши, дисталисѩ εсмо и на пожиток свои... мεл там в том погрεбε бчол своих взѩлитыε бчолы» [2, с. 147-148]. 1. Żródła dziejowe. T. ХХІ. Ukraina (Kijow – Bracław) / wydał A. Jabłonowski. – Warszawa, 1894. – 654 s. 2. Піддубняк О. П. Два виписи з чорних книг Вінницького замку /О. П. Піддубняк // Україна в минулому. – Київ-Львів, 1994. – Вип. 5. – С. 137-155.
Ілля Васильович (Eliasza, zmarł po 1609 r.) посол на сейм у 1597 р. У цьому поколінні Шашковичі продали
«шашківський ґрунт», Тимонівку «Вищу», осідки на Косниці та
частину земель над Камяницею Стефанові Четвертенському, а
решту землеволодінь у цій околиці - Томашу Замойському, який
заснував там Томашполь.
Миколай Васильович (zmarł 1624 r.) хорунжий брацлавський після батька (пом. 1624 р.), посол на сейм в 1597, 1607 рр Микола та Федор успадкували й київські маєтки, але втратили їх у 1622 р. на
користь Григорія Черника. Drugą połowę Bortnik в 1629 posiadała córka Mikołaja Anna (88 dymów), zamężna za Sylwestrem Czerlenkowskim. Jej siostra Marusza została zapewne „spła.cona" w gotówce, gdyż w rejestrze podymnego 1629 r. nie spotykamy ani jej, ani jej męża Bohdana Krasnosielskiego, jako właścicieli dawnych dóbr sza.szkiewiczowskich. У 1610 р. Миколай за
завданням Януша Острозького керував наїздом на задніпровські
володіння Вишневецьких. Він же очолював військо Острозької
ординації. Проте після смерті князя Януша у спадкоємців виникли
непорозуміння із військовозобовязаними слугами. Останні
проголосили конфедерацію47, одним із очільників якої і був Шашкович
(1621 р.). У 1622 р. суперечка закінчилася полюбовно, але помітно,
що пізніші стосунки родини брацлавського хорунжого із
Заславськими не були настільки близькими, як із Острозькими. Слід
наголосити, що Шашковичі тривалий час зберігали вірність
православю. Миколай - відомий захисник і доброчинець Церкви
східного обряду, був похований у Києво-Печерській лаврі. Ще у
четвертому поколінні після унії трапляються численні
підтвердження їхньої належності до «грецької віри», зокрема, Олександр
Ілліч, Ганна та Маруша Миколаївни. У 1605 році відповідний привілейований лист отримав брацлавський хорунжий Микола Шашкович та його брат Федір на містечко і ярмарок у Кісниці [24, c. 926]. Після смерті пана хорунжого (бл. 1594 р.) овруцькі володіння перейшли до його синів від шлюбу із Солтанівною – Миколая, брацлавського хорунжого (від 1596 р.), та Федорa. Обидва брати мешкали на Брацлавщині й там провадили свою діяльність. Вони позбулися київських маєтностей у 1618 р., передавши частину їх сестрі Ганні, дружині Михайла Промчейка-Деревенецького, a частину продавши Григорію Чернику в 1622 р.
24. Документи Брацлавського воєводства 1566 – 1606 років / Упор. М. Крикун, О. Піддубняк; Вступ. ст. М. Крикуна. – Львів, 2008. – 1220 с. Федір Васильович (zmarł przed 1618 r.), Микола та Федор успадкували й київські маєтки, але втратили їх у 1622 р. на користь Григорія Черника. У 1605 році відповідний привілейований лист отримав брацлавський хорунжий Микола Шашкович та його брат Федір на містечко і ярмарок у Кісниці [24, c. 926]. Після смерті пана хорунжого (бл. 1594 р.) овруцькі володіння перейшли до його синів від шлюбу із Солтанівною – Миколая, брацлавського хорунжого (від 1596 р.), та Федорa. Обидва брати мешкали на Брацлавщині й там провадили свою діяльність. Вони позбулися київських маєтностей у 1618 р., передавши частину їх сестрі Ганні, дружині Михайла Промчейка-Деревенецького, a частину продавши Григорію Чернику в 1622 р.
24. Документи Брацлавського воєводства 1566 – 1606 років / Упор. М. Крикун, О. Піддубняк; Вступ. ст. М. Крикуна. – Львів, 2008. – 1220 с. Ганна Василівна Після смерті пана хорунжого (бл. 1594 р.) овруцькі володіння перейшли до його синів від шлюбу із Солтанівною – Миколая, брацлавського хорунжого (від 1596 р.), та Федорa. Обидва брати мешкали на Брацлавщині й там провадили свою діяльність. Вони позбулися київських маєтностей у 1618 р., передавши частину їх сестрі Ганні, дружині Михайла Промчейка-Деревенецького, a частину продавши Григорію Чернику в 1622 р.
VII Адам Тихонович (Миколайович?) Шашкевич помер у татарській неволі
у 1629 р Iwan Іллич (zmarł po 1623 r.) Aleksander Ілліч (zmarł 16.02.1654 r.), Ганна Миколайовна Другою
половиною Бортників володіла дочка Миколи Ганна (88 димів),
Маруша Миколайовна Її сестра Маруша, мабуть, отримала «сплату» посагу готівкою, оскільки у реєстрі подимного 1629 р. не зустрічаємо ані її, ані її чоловіка Богдана Красносельського як власників давніх землеволодінь Шашковичів.
Остафій Федорович W 1629 r. podatek podymny z dóbr szaszkiewiczowskich płacil Ostafi Fedorowicz z połowy Bortnik (41 dym). VIII Ян ......... У цьому ж поколінні зявляються інші представники роду: Ян,
Ганна і Маруша, які орендували маєтки Калиновських (1642 р.).
Точних даних щодо них немає, але вони, можливо, були дітьми Адама
Миколайовича (хоч і малоймовірно з огляду на те, що він
замолоду потрапив у татарську неволю, де й загинув) або Івана Ілліча. Ганна ............ Маруша ........... Гієронім син Олександра поліг
під Корсунем (1648 р.), Вацлав син Олександра загинув у Зборівській битві
(1649 р.) Mikołaj син Олександра вбит під час народного бунту, що
супроводжував повстання Хмельницького.
Krzysztof син Олександра był prawosławnym. Це останнє покоління потроху втрачало свої позиції. Бортники,
Вишківці та Тимонівка якраз тоді перейшли до Четвертенських та
Замойських. Одруження Криштофа Олександровича з Маріанною
Черленковською (дочкою Сильвестра, вже після 1648 р.) було
останнім спалахом аж до відродженням цього роду в XVIII ст.
Piotr син Олександра był katolikiem, став домініканським ченцем. ........ донька Олександра Три їхні сестри
були черницями у православному жіночому монастирі у Вінниці ........ донька Олександра ........ донька Олександра У 1564 році дворянин Василь Шашкович вніс скаргу на землян села Спасова за те, що в "Конюхах й Цуркове" напали на загін "слуг господарських Москвитов й детей боярских", яких він, Шашкович, відправив на військову службу у місто Вінницю. Przez długie lata byli też reprezentowani w hierarchii urzędniczej województwa i to na wysokich godnościach. Michał Kuźmicz był podkomorzym w latach 1570—1578, Iwan Michajłowicz — stolnikiem w latach 1581—1582, Wasyl Kuźmicz — chorążym w latach 1592— 1594, Tychon Wasylowicz — podkomorzym w latach 1609—1622, Mikołaj Wasylowicz — chorążym po ojcu (zmarł 1624 r.). Przedstawiciele rodu wielokrotnie posłowali na sejm: Michał — w 1569, 1570, 1574, 1576, 1578 r., Iwan — w 1576, 1581 r., Wasyl — w 1585 r. (z województwa kijowskiego), Tychon — w 1607, 1613 r., Ilia — w 1597 r., Mikołaj — w 1597, 1607 r. Po.cząwszy od Kuźmy a na Mikołaju kończąc Szaszkiewiczowie byli związani z Ostrogskimi, najpierw Konstantym (zmarł 1608 r.), potem Januszem (zmarł 1620 r.). Pełnili funkcje w zarządzie dóbr i wykonywali specjalne poruczenia, jak w 1610 r., gdy Mikołaj dowodził zajazdem na dobra zadnieprzańskie Wiśniowieckich, wykonanym na zlecenie Janusza Ostrogskiego. Tenże Miko łaj pełnił funkcję dowódcy wojsk ordynacji ostrogskiej. Po śmierci kniazia Janusza doszło jednak do nieporozumień wojska ze spadkobiercami. Oddziały ordynackie zawiązały konfederację, w której rej wodził właśnie Szaszkiewicz (1621 r.). W 1622 r. spór zakończono polubownie, ale najwyraźniej z Zasław.skimi nie łączyły już potem rodziny chorążego bracławskiego tak bliskie więzi, jak w przypadku Ostrogskich. Trzeba podkreślić, że Szaszkiewiczowie długo zachowywali wierność prawosławiu. Mikołaj był znanym protektorem obrząd.ku wschodniego i został pochowany w Ławrze Peczerskiej. Jeszcze w czwar.tym pokoleniu pounijnym mamy liczne potwierdzenia przynależności do ..wiary greckiej" — Aleksander Eliaszowicz, Anna i Marusza Mikołajówny. W piątym, aktywnym w czasie powstania B. Chmielnickiego i później, są już przykłady podziału religijnego. Z synów wspomnianego wyżej Aleksandra Krzysztof był prawosławny, Piotr — został dominikańskim zakonnikiem20. *** Тиманівка, na południe od Bracławia, poniżej Tulczyna. **** Dziś leży tu Четпвертинівка. * Drahu&zów przemianowano w XVII w. na Komarhorod, dziś KOMapzopod. 20 Францішек Шашкевич (1727-1782) дід Юзефа Каласанта, прийшовши На Волинь, разом з дружиною Маріанною Мощинською купує тут після 760 р. добра - Ємці, Баглаї, Лажеву. Через деякий час головною резиденцісю Шашкевичів стають Ємці з красивим палацом, в якому знаходились зібрання творів мистецтва, і великим садибним парком. Юзеф Каласанти Шашксвич закладає в Ладигах нову резиденцію, але проживає головно в Ємцях, котрі після його смерті дістались наймолодшому синові Леонардові, жонатому на Михалині Гіжицькій з Пединок. Леонард і Михалина були бездітні і по смерті Леонарда, Пединки повернулись до Гіжицьких. Середній син Юзефа Каласанта Шашкевича Це-зарій отримує по смерті батька Ладиги. Але опісля польського повстання 1863 р. виїзджає до Кракова, де проживав кільканадцять літ. В цей час, в результаті програного судового процесу з російськими властями із-за маєтку в Судилкові, Ємці разом із палацовою обстановкою, колекцією цінних картин, іншим, а також кількома іншими маєтками (Сахнівцями) Шашкевичі змушені були продати. Процес із-за Судилкова тягнувся 40 років. Царський уряд конфісковукував маєтки за участь в польському повстанні 1831 р. як і 1863 р. При Леонардові Шашкевичу Судилків повернули Шашкевичам з виплатою видатків за 30 років. В 1866 році Леонард розпочав новий процес з царським урядом про відшкодування за зруйнований маєток в результаті конфіскації. Всі ці процеси вимагали великих податків на адвокатів і взятки на місці, а також в Києві, Петербурзі. Леонард ввійшов у великі борги на позичках у місцевих і петербургських лихварів і, навіть у маклерів в Лондоні, котрі цікавились судилківськими лісами. Загальні борги сягнули 600000 рублів, сума надто висока на той час, Леонард домагався відшкодувати в уряду 3 млн. рублів. Але справу відшкодування Шашкевичі програли і потрібно було платити великі борги. Не вистачало заставлених лісів і фольварків аби віддати вірителям. Шашкевичі вимушені були продати Ємці ще й за ухвалою суду. Припис зобов'язував: власником цих маєтків міг бути лише росіянин. При Шашкевичах лишилися Ладиги, в яких під кінець ХІХ ст. вони постійно проживали. По 1906 році Казимир (син Цезарія) Шашкевич після довгого копіткого господарювання звільнив Ладиги від боргів і підніс їх з руїн. Казимир овдовівши, сам виховував своїх дітей: синів - Олександра, То-маша, Йозефа, Романа і дочку Ядвігу. Допомагала йому гувернантка француженка. Всі вони відзначалися інтелегентністю і допитливістю. Хлопці взяли участь у війні 1920 р. Йозеф служив у 15 полку познанських уланів, Томаш теж улан, адютант у Сікорського, Роман служив у саперах. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Ш >