Свiрчи <Новодворськi>

СВІРЧИ

1 КОЛЕНО

БЕДРИХ (1392,1424)

Протопластом подільських Свірчів був Бедрих або ж Бедришко, котрому в 1392 році Федір Коріатович надав у Червоноґродському (за В. Михайловським — у Скальському) повіті чотири села: Сутермінці, Олеховці, Климінці, Супронковиці. 1388 р.: Документ князів Костянтина і Федора Коріатовичів для пана Немирі на Бакоту з селами Студениця, Привороття, Підтеремці, Ходорівці, Борсуківці, Молодове, Онисимівці, Бронниця, Лядава і Бучаї. Свідками цього документа є «... knjaz’ Semen Juriewič, knjaz’ Vasilij Vinnickij, pan Hrynko Sokoleckij, Pavel

Slupič, Vyško Tolstyj, Chodko Čemerevič, Vyško Chudyj, Paško Vasnovič, Adamko

Sverščkovskij, Bedryško, Hotart Peč, Francko kniažy počašyj, Bernart Meškovskij,

Michajlo Procevič, Jakuš Cietko, Michal Popovič, Lutko Hnievomir, Chodor Verozub,

Plomen Skerdo, Paško Buslovič, Jacko...»42.

1391 р.: 20 червня у Смотричі князь Федір Коріатович надає своєму слузі пану

Гриньку Сокілець із прилеглими селами. Серед свідків цього документа «панъ

Немиря бакотьскии, Янушко Скепецьскии, Михаило Процевичь, Павелъ Ступич,

Печь Шюмозкии, панъ Рогозка, панъ Бедришко, Ходко Верозубъ, панъ Вышко

Толъстыи, Ходько Чемеревич, панъ Прокопъ, Пашко Васнович. А писалъ листъ

княжии писарь Аньдреи Морхына…»43.

1392 р.: Князь Федір Коріатович надає панові Бедришку чотири села. Свідка-

ми документа є «pan Niemierza bakocki, p[an] Paweł Stupicza, p[an] Michaiło

Proczowicz etc. ... A pisał ten list Hreor...»44.

З усіх згаданих на документах князів Коріатовичів свідків лише деякі змогли

зробити кар’єру на Поділлі за наступних володарів цих земель. Серед них пан

Бедрих (Бедришко), який у 1392 р. отримав від князя Федора чотири села у

Скальському повіті. Він був вихідцем із Сілезії і користувався гербом «Сверчик»,

через що його нащадки йменувалися Сверчами (Свірчами). Появу на Поділлі

Бедриха пов’язуємо з діяльністю князя Владислава Опольського, а враховуючи

той факт, що більшість родин, які користувалися згаданим гербом, походили з

Намисловської та Опольської округ45, це припущення видається дуже слушним.

Уже його син, Миколай Бедрих (або просто Бедрих, через що їх часто плутають і

вважають однією особою), отримавши під час Вітовтового володіння Поділлям

(1411–1430 рр.) низку надань, вийшов на чільне місце серед місцевого панства. Не

дивно, що саме його згадано у джерелах як першого кам’янецького каштеляна

(1436/1437–1441 рр.)46. До сілезької «діаспори» можемо залучити ще і його

далекого родича Адамка Сверчковського та Пашка Бусловича.Адамко зі Сверчковець – свідок (як Adamko Sverščkovskij) надавчого докумен-

та на Бакоту з прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором

Коріатовичами пану Немирі (1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. –

S.171). Вірогідно походив із сілезьких Сверчків, які прибули на руські землі разом

з Владиславом Опольським. Утім, у жодному з гербовників не згадується Адамко

зі Сверчковець. Лише у генеалогії Сверчів з Ожка (de Orzech, de Orzek) є Адам

(Зиґмунт), батько ксьондза Францішка (див.: Dunikowski J. O rodzie Świerczków na

Rusi w wieku XV i początkach rodziny Dunikowskich // Miesięcznik Heraldyczny. –

1931. – T.10. – №9. – S.208; №10. – S.217).

Бедришко (Бедрих) – свідок (як Bedryško) надавчого документа на Бакоту з

прилеглими селами, виданого князями Костянтином і Федором Коріатовичами

пану Немирі (1388 р.) (Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola. – S.171). Посвідчив

надання панові Гринькові на Сокілець (1391 р.) (Груша А. Невядомая грамата

Фёдара Карыятовіча за 1391 г. – С.134).

42 Tęgowski J. Sprawa przyłączenia Podola do Korony Polskiej w końcu XIV wieku. – S.171.

На жаль, ориґінал цього документа не зберігся. Публікація Я.Тенґовського ґрунтується на

копії другої половини XVIII ст., в якій копіїст зробив латинську транслітерацію. Імена

свідків подаємо за версією публікатора документа – Я.Тенґовського. Дещо інакше вважає

Т.Трайдос, який розділяє Гневомира Лютка на двох осіб, також окремою персоною висту-

пає Готард, а от Печ і Франчко у нього є представниками родини бучацьких панів (див.:

Trajdos T. Kościół katolicki na ziemiach ruskich za panowania Władysława II Jagiełły (1386–

1434). – T.I. – Wrocław etc., 1983. – S.132). На жаль, автор не обґрунтував свої припущення

щодо саме такого прочитання імен свідків. 43 Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятовіча за 1391 г. // Беларускі гістарычны

агляд. – 2001. – Т.8. – Сшытак 1/2. – С.133–134. 44 Źródła dziejowe. – T.V: Lustracye królewszczyzn ziem polskich Wołynia, Podola i

Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku / Wyd. A.Jabłonowski. – Warszawa, 1877. – S.22.

Свідків подано за копією XVII ст. 45 Dunikowski J. O rodzie Świerczków na Rusi w wieku XV i początkach rodziny

Dunikowskich // Miesięcznik Heraldyczny. – 1931. – №10. – S.222–223. 46 Дата уточнена Я.Куртикою в публікації 2008 р. (див.: Kurtyka J. Wierność i zdrada

na pograniczu. Walki o Bracław w latach 1430–1437. – S.704). У переліку подільських уряд-

ників подано дати 1438–1441 (див.: Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieku. Spisy / Opr.

E.Janas, W.Kłaczewski, J.Kurtyka, A.Sochacka. – Kórnik, 1998. – S.63).

1414 р. 1 февр(аля). Витовт видав грамоту Бедриху на два села в Смотрицькій окрузі – Сволочичачи и ВерхболванцяCXXXVII з записом на них 60 коп подільських півгрошиків. Подлинна грамота на пергаменті (10,5 х 16 см) зберегається в архиві гр(афів) Тарновських в Дзикові. Грамота не має точної хронол(огічної) дати, а тільки февраля 1 – індікта 7. Цей індікт падає на такі роки: 1399, 1414 и 1429. Різні видавці датували грамоту Бедріхe неоднаково.

Останній по часу видавець Розов, на підставі палеографічних прикмет, відносить грамоту до 1429 р. Але більшість видавців відносять грамоту до 1414 р. Це більш правдоподібно.

Якому Витовт записав […] 60 кіп. Це певне був той Бедрих, якому кн(язь) Фед(ір) Коріятович в 1392 р. дав чотирі села на Поділлю. Текст грамоти такий: “Мы великий князь Витовть дали

есмо сюю нашу грамоту Бедриху што держить от нась двh селищи, одно – Сволочичачи, а другое Верхьболванца оу Смотрицкой волости, на тыи двh селищи записали есмо ему сею нашею грамотою шестьдесять копь подольскими полугрошинки, колижь быхомь хотeли тыи двh селищи любо сами оузяти оу него или кому приволити быхомь викупити, и тогды имhемь дати ему за ты двh селищи шестьдесять копьтую подольскими полугрошинки по той личбh какь оу Подольи идеть. А писана оу Турейску в Володимерскомь. Февраля оу 1 день индикта оу 7”119.

119 Видана грамота: Акты З(ападной) Р(оссіи), І. № 22, ст. 32; Головацький, Пам’ятн. в Наук. Сб. 1865 р. №17, ст.197; Протоколы засед(ания) Археогр(афической) Ком(иссии), ІІ, ст.132; Крымскій, Укр(инская) граматика, ст.534; Розов, Укр(аїнські) грамоти XIV – XVст., Київ, 1928,

№61, ст.111–113; Фототип(ічний) знимок у Соболевській и Пташинський […] під №19.Від Бедриха, що одержав села від вел(икого) Кн(язя) лит(овського) Витовта пішов рід Подільської шляхти Свірщів, що володіли в XV – XVII ст. маєтками на Півночі Проскурівщини Pulaski, Skice i poszukiwania historyczne, Ser. III, Kraków 1908, ст.. 48 і далі.

2 КОЛЕНО - НИКОЛАЙ БЕДРИХОВИЧ, ЮРКО СВИРЧОВИЧ (1420-1444)

з 1420 р. виступає в подільських документах його син Николай Бедрих чи Бедрихович, в 1420 р. йому Витовт записав 40 гр. на пустош Плоска.

1420 р. записано 40 грив(ень) Николаю Бедриху на пустиню Плоска в повіті Смотрицькому [М. Груш(евський), Барське ст(ароство), 27]. Плоска – це певне Проскурів, що перше називався Плоскирів, через те, що лежить над р(і)ч(кою) Плоскою. Цей маєток перейшов потому до Свирщів і разом з іншими наданнями Бедриху (Сволочигачі, Верхболванця та ін.) утворили великі латифундії Свирщів XVст.Pulaski, III, 48;]

1424 р. 2 вересня Витовт видав дві грамоти в м. Скалі Мик(олаю) Бедриховичу та Кузю на право обміну маєтками.

Подлинні грамоти були написані на руській мові, але вони до нашого часу не дійшли, їх було внесено в підтверджуючі грамоти кор(оля) Жигимунта Августа 1533 и 1553 рр. в по-

льсько-литовській транскрипції і по виписках з Коронної Метрики видано М. Грушевським и К. Пулавським [Pulaski, Skice i poszukiwania historyczne, Ser. III, Kraków 1908.]

В грамоті Кузю говориться так (наводимо на українській транскрипції): “Ми великий князь Вітольд дали есьмо сію нашу грамоту Кузеві на то, што се зговорили межи собою з Миколаєм Бедриховичем, іж би то їм сели меняти Кузеві з Бедриховичем. Дати би Бедриховичу тіе села: Кудзевці і наше придання Чорний Остров а Микитинці, а у Бедриховича би ему взяти против тому таке три села: Ольховець і Сутрименці а третє село Мілеївці, што мает од нас в пятидесять гривен, і ми то їм призволили тими селами меняти се, а на потвердження сеї нашої грамоти печать нашу велели есмо привесити, што же їм держати то вічно а ніким непорушно. Писан в Скале в суботу месяца сентембра второго, індикта трецего в лето шесть тисячное девентсетнего тридцять третьего”127.

Такого же змісту и друга грамота Бедриховичу.

По цих двох грамотах виходить, що до М. Бедриховича перейшли села Кудзевці, Чорний Остров и МикитинціCXLI, з яких два останні села – це було надання Витовта, (тільки не відомо коли), а до Кузя перейшли села ОльховецьCXLII, СутроменціCXLIII и МіліївціCXLIV, з яких останнє село було дано Витовтом Бедриховичу з записом 50 гривень (але знов невідомо, коли це було надання).

Село Кудзевці (вар. Kudziewczi, Kudziewi, Kudziew) це, як припускає Грушевський, теперішнє село Кудіївці, або Кудівці на Мурафі, Станиславчикського р(айону) Могилівської окр(уги). Але це далеко від інших сел групи обміну! Це село повинно би бути десь поближче Чорного Острова та Микитинець. Скоріше – це м. Кузьмин, що колись входило до складу маєтків в Свірщів, нащадків Бедриха128 CXLV.

127 Дату Грушевський виправляє так: З індикт 6933р. властиво відпові-

дає 1425 року, але при вересневім численню се буде вересень нашого 1424, що потверджує й означенне – 2 вересня в суботу.

Про Чорноостров нема що говорити, це містечко на Захід від Проскурова, було колись в складі маєтків Свірщів.

Микитинці – тепер таким іменем називається сільце коло м. МихалполяCXLVI над р(і)ч(кою) Вовчком, притоці р. Вовка, але й сосідне село Загинці або ЗаїнціCXLVII також називається “Старі Микитинці”. Микитинці – старе поселення, знаходиться в списку Подільських поселень 1493 р., було, колись великим поселенням, навіть показано на мапі Боплана,як місто. Коло Загинець є в лісі велике городище, з яким народ зв’язує ріжні легенди.

Ольховець – це село Вільховці чи Ольхівці. Ольховець

коло Гусятина.

Міліївці – це може село Мілівці над Збручем, коло Куд-

ринець та Чорнокозинець.

Сутроменці – це певне те село Сутерминці, що було дано

разом з іншими в 1392 р. Федором Коріятовичем Бедриху,

але, що то за село, й де воно було невідомо.

На підставі того, що в 1420-1424 рр.в Як черговий представник родини згадується Миколай Бедрихович, вочевидь син попереднього Бедриха. Певно, нащадком цього Миколая був Юрко Свірчович (зг. 1431, 1442?).

Бедрих з Бедриховець, - це перший з відомих кам’янецьких каштелянів [Urzędnicy podolscy XTV-XVIII wieku. Spisy. - № 189. - S. 6 3 -6 4 .

Юрко Свирчович

3 КОЛЕНО -МИКОЛАЙ СВIРЧ АБО БЕДРИХ З НОВОДВОРУ

— син Миколая Бедриха, кам'янецький стольник (1464—1466), каштелян (1467—1492),

Як сучасник останнього, у джерелах трапляється знову ж таки Миколай Бедрих, на думку Казимира Пуласького, радше онук, ніж син першого Бедриха (зг. 1447-1488). Писався він по-різному: Mikołaj Bedrzych de Bedrzychowcze, Mikołaj Swyrcz de Bedrzychowcze, Mikołaj Bedrzych de Nowodwor, і нарешті усталено — Mikołaj de Nowodwor. Саме він, певно, заклав Нове Дворище на бедриховецьких ґрунтах і дав початок лінії Свірчів, котрі йменувалися de Nowodwor. Посідав уряди кам’янецького стольника та каштеляна. Був одружений із Еліхною невідомого дому (за Пулаським, це була його друга дружина) та мав п’ятеро синів — Якова, Андрія, Михайла, Флоріана й Фелікса та чотири доньки: Ядвігу, Беату, Ельжбету та Малгожату. Помер перед 6 лютого 1496 року.

128 Pulaski III, 46.

Про розміри маєтку Свирчів у Подільському воєводстві свідчить його поділу 1496 р. між молодшими синами Миколая - Анджєєм та М іха-

лом1. Н а кінець X V ст. Свирчам належало 33 села з присілками у північно-

західній та північній частині Подільського воєводства1 2 (практично весь

Смотрицький повіт).

Важливою, з огляду на зміну в ставленні королівської влади до застави

повітових замків, є відсутність у згаданому дільчому акті Смотрича. Замок

у Смотричі був заставлений у 1440 р. за 4 0 0 гривень Миколайові Бедри-

ху3. Очевидно, ця сума виявилася посильною для королівської скарбниці

як найменша з-поміж тих, на які заставлялися повітові міста і замки на те

риторії Подільського воєводства, тож Смотрич було викуплено. Коли саме

відбулася ця трансакція, невідомо, але навіть вона не змінила маргінального

становища міста, яке, починаючи з початку X V ст., почало втрачати свій ста

тус на користь більш привабливого Камянця і практично зійшло нанівець

на початок XV I ст.4

1456 р. генеральний кам янецький староста Бартош з Бучача, син Теодо-

рика з Бучача, записав Миколаю Свирчу з Н ового Двору (або Миколаю Бе-

дриху) 50 кіп кам’янецької монети (monete et питті in Camyeniecz currentis)

на села Кузьмин5 та Новосілку6, що розширювало чималий маєтковий комп

1 Pułaski К. Stare osady w ziemie kamienieckiej i dziedziczące na nich rody podolskiej szlachty

historycznej / / Przewodnik Naukowy i Literacki. - Lwów, 1902. - R . X X X . - S. 4 7 0 -4 7 1 .

2 Ibidem. - S. 4 7 0 -4 7 1 .

3 ZD M . - Cz. VIII. - № 2 2 6 7 . - S. 8 8 -8 9 .

4 Загалом столичний статус Смотрича для Поділля є доволі дискусійним як з огляду на

кількість джерел, де він фігурує, так і на те, що, окрім літописних свідчень і заснування там

домініканського монастиря князями Коріатовичами у 70-ті роки X V ст., а також монети князя

Костянтина із зазначенням, що він є князем або володарем Смотрича, ми майже нічого не

знаємо про саме місто. Поодинокі згадки у джерелах протягом X V ст. не дозволяють ближ

че висвітлити внутрішнє життя цього міста. Але те, що протягом цього століття у джерелах

постійно фігурує Смотрицький повіт, та намагання Миколая з Н ового Двору акумулювати

на ньому чималі суму можуть свідчити про тривання у середовищі шляхти пам'яті про колись

столичне місто Поділля. Така сама ситуація, імовірно, була і з пам'яттю про Бакоту, давню

столицю Пониззя ще у X III ст.

5 Серед згадуваних у цьому документі сіл заслуговує на окрему увагу с. Кузьмин, яке, очевидно,

потрапило до Миколая Бедриха у спадок або за посагом. За даними Казімєжа Пуласького, у нього

було дві дружини. Кузьмин уперше фіксується у 1434 р. - у привілеї Владислава II Яґайла Янові

Крушині з Ґалова на сс. Кузьмин, Олешківці, Бедрихівці та Колумбяни Смотрицького повіту.

Ян Крушина, який у 1 4 4 0 -1 4 4 1 рр. був подільським підстолієм, міг гіпотетично породичатися

з каштеляном. Див.: Kurtyka J. Z dziejów walki szlachty ruskiej o równouprawnienie: represje lat

1 4 2 6 -1 4 2 7 i sejmiki roku 1439. - S. 1 1 1 -1 1 9 .

6 Ц Д ІА К України. - Ф.37. - On. 1. - Cnp. 2. - Арк. 112 зв. Див. також: Pułaski К . Stare osady

w ziemie kamienieckiej i dziedziczące na nich rody podolskiej szlachty historycznej / / Przewodnik

Naukowy i Literacki. - S. 4 67.

лекс Свирчів у північно-західній частині Подільського воєводства1. Можна

також припускати, що самі Свирчі були якщо не у клієнтарних стосунках

з Бучацькими (що цілком можливо), то у таких, які можна характеризува

ти як тісну співпрацю. Н а це вказує присутність у 1456 році представників

іншої гілки цієї родини - кам янецького хорунжого Пйотра і Яна Свирча

з Вахньовець - серед свідків документа Бартоша з Бучача для Яна Бахав-

ського. А ще один представник родини Свирчів, Слабош (Slubossius) з Вах

ньовець, був свідком на старостинському документі для самого Миколая

з Бедриховець1 2.

Миколай, син М иколая Бедриха, теж отримав 1 4 6 7 р. кам’янецьке

каш телянство, і тримав цей уряд протягом 2 4 років3. Такий довгий час

тримання уряду в поєднанні з політикою збільшення маєтку в Поділь

ському воєводстві, може свідчити про неможливість авансу на уряд во

єводи, або браком впливу при королівському дворі, що було свідченням

політичної ваги родини. Та й послаблення ролі панів з Бучача після см ер

ті останнього представника покоління М іхала Мужила можна пов'язати

з поступовою втратою впливу цієї родини, а для Свірчів - і впливових

протекторів.

П ро розміри маєтку Свирчів у Подільському воєводстві свідчить його

поділ у 1496 р. між молодшими синами Миколая - Анджеєм та М іхалом4.

Отже, на кінець X V ст. Свирчам належало 33 села у Подільському воєвод

стві5, а за розмірами їхній маєток поступався лише розлогим латифундіям

родин Бучацьких та Одровонжів, перші з яких отримали його завдяки сво

єму винятковому становищу у службовій ієрархії Західного Поділля протя

гом 2 0 -6 0 -х років X V ст., а другі - своєю належністю до вищого прошарку

еліти королівства6.

С тосовно формування власної латифундії у північно-західній частині

П одільського воєводства, то тут цікавою є «такти к а» М иколая Свирча,

1 П ро розмір самого комплексу маєтків свідчать численні записи Казимира IV для М и

колая з Н ового двору: Михайловський В. Формування латифундії Миколая Бедриха з Бед

риховець у Подільському воєводстві у другій половині X V ст. / / Університет. - 2 0 0 6 . -

№ 6. - С . 9 - 1 7 . Тут представлені реґести документів для Миколая Бедриха на території

Подільського воєводства.

2 Pułaski К. Stare osady w ziemie kamienieckiej i dziedziczące na nich rody podolskiej szlachty

historycznej / / Przewodnik Naukowy i Literacki. - S. 562.

3 Ibidem. - № 193.

4 Ib id e m .-S . 4 7 0 -4 7 1 .

5 Ibidem.

6 Про формування латифундії панів Одровонжів зі Спрови на Поділлі у X V ст. див.: Михай

ловський В. Велика земельна власність на Західному Поділлі у X V ст. (на прикладі документів

для Шафранців і Одровонжів). - S. 9 0 -9 8 .

що обмежувався невеликими сумами - від 2 0 до 6 0 гривень, які майже

щорічно додавалися до вже наявних боргових зобов'язань королівської

скарбниці. П ереважно це робилося під час щ орічних з'їздів. Зрештою на

час його ймовірної см ерті (перед 1 4 9 6 р .) набігає досить солідна сум а

у 4 5 0 гривень (якщ о зважити, що середня вартість запису для пересіч

ного шляхтича становила 3 0 -4 0 гривень за одне сел о), зокрема 180 гри

вень на селах Яромирка (п'ять записів від 2 0 до 6 0 гривень), Плоскирів

і Голисин (три записи загалом на сум у 120 гривень) та Куялів - три за

писи на 150 гривень. Варто зазначити, що здебільш ого ці записи були

зроблені за участі сам ого М иколая Свирча як кам'янецького каштеляна

в коронних з'їздах у Н овом у м істі Корчині та П ьотркові1»

Свідченням заможності Миколая Свирча є також його фундаційний акт

1479 р. для домініканського кляштору в Кам'янці. Згідно з ним ченці отри

мували ЗО гривень з першого спуску ставу біля села Купин, 3 коня вартістю

З гривні, 5 корів, 5 мір солонини, 6 мірок пшениці, 3 - жита, 3 - манки, мірку гороху і проса1 2. А одна з доньок Миколая, Ядвіґа, внесла своєму чоловікові Зиґмунтові з Дедня Дединському3 3 0 0 гривень посагу, про що дізнаємося із запису сяноцького земського суду від 2 9 березня 1497 р.4

Фрагментарність джерельної бази не дозволяє простежити докладно обставини формування розлогого маєтку Свирчів на території Подільського воєводства, але дає підстави припускати, що цьому, насамперед, посприяло тривале проживання родини на Поділлі (з кінця X IV ст.), посідання представниками двох поколінь одного з найвищих земських урядів - кам'янецького каштеляна, співпраця або більш тісний зв'язок Свирчів з Бучацькими та, імовірно, - вдалі шлюби. Адже значна частина маєтку могла була отримана у вигляді посагу: документів на підтвердження цього не

маємо, натомість нам відомо, що Миколай Свирч був двічі одружений і мав

п'ятеро синів і четверо доньок5.

1 Див. додаток. Ітінерарії кам янецьких каштелянів.

2 Pułaski К . Stare osady w ziemie kamienieckiej i dziedziczące na nich rody podolskiej szlachty

historycznej / / Przewodnik Naukowy i Literacki. - S. 4 6 8 . П ро Плоскирів (давній Проскурів,

сучасне місто Хмельницький), див.: Михайлівський В. Джерельні згадки про Проскурів

у X V ст. / / Український археографічний щорічник. Н ова серія. - К иїв-Нью-Йорк, 2 0 0 4 . - Вип.

8 /9 . - С . 7 7 1 -7 7 2 .

3 Pułaski К. Stare osady w ziemie kamienieckiej i dziedziczące na nich rody podolskiej szlachty

historycznej / / Przewodnik Naukowy i Literacki. - S. 4 7 0 .

4 AGZ. - Lwów, 1894. - T. XVI. Najdawnejsze zapiski sądów sanockich 1 4 6 3 -1 5 5 2 . - № 23 8 9 . -

S. 2 7 7 -2 7 8 .

5 Pułaski K . Stare osady w ziemie kamienieckiej i dziedziczące na nich rody podolskiej szlachty

historycznej / / Przewodnik Naukowy i Literacki. - S. 470.

В останній третині X V ст. представники родини залучилися до служби

у війську. Так, у пописі з 1478 р., списаному у Н овому місті Корчині, зга

дується якийсь Свирч (SwyrczУ, а в 1513 р. під керівництвом Станіслава

з Ходчі служив Станіслав Свирч1 2.

Щ е одним моментом, який демонструє нам претензії родини панів

з Бедриховець на власне місце в ієрархії на руських землях, є згадуваний вже

документ на Смотрич від 1440 р., де на самому початку зазначені села, котрі

кам янецький каштелян Бедрих отримує від короля Владислава III: Борщів,

Угерники, Дунаївці та Чиркашівці у Руській землі в Снятинському і Коло

мийському повітах (Borsczow, Wherniky, Dunayowcze et Cyrkaszowcze in terra

Russie Snatinensi et Colomiensi districtibus) 3.

Не менш захопливою є історія маєтку Свирчів у X V I ст., коли з вигасан-

ням чоловічої гілки роду він стає предметом тривалих судових суперечок

між новими власниками за жіночими лініями: Гербуртами, Потоцькими, За-

мойськими, Лянцкоронськими, Вишневецькими4.

1AGAD. - ASW. - Dz. 85. - Sygn. l . - K . 43.

2 Ibidem. - Sygn. 12. - K. 2 1 : Sta[nislau]s Szwyrcz super eq[uis] 4.

3 ZD M . - Cz. VIII. - № 2 2 6 7 . - S. 8 8 -8 9 . Публікатори цього документа досить дивно локалізують

ці населені пункти: «Борщ ов, село у давньому Коломийському повіті, сучасний повіт Снятии.

Угорники, село в давньому Коломийському повіті, сучасний повіт Тлумач. Дунінов або Дуніюв

або Дунаюв, село в давньому Коломийському повіті, сучасний повіт Заліщики. Черкавщина, село

в давньому Коломийському повіті, сучасний повіт Чортків». Див. прим. 2 - 5 до цього документа.

Не торкаючись передачі назв місцевостей, варто зауважити певне неузгодження старих і нових

повітів, як-от Коломийський і Чортківський, Коломийський і Заліщицький, що не відповідало

усталеним практикам X V -X V I ст., а походить з 2 0 -3 0 -х років X X ст.

4 Ц Д ІА К України. - Ф .256. «Ф онд Замойських». - Оп. 1. - Спр. 1 0 ,1 2 ,1 8 ,9 5 ,1 6 0 та ін.

1493 Чорний Городок мав 18 димів

4 КОЛЕНО АНДРIЙ З НОВОДВОРУ, МИХАЙЛО З НОВОДВОРУ (1496-1510)

Сини Андрій та Михайло того ж 1496 року поділили між собою спадок. Андрієві дісталась частина замку Новодвору та частина будинків, а також низка сіл, в тому числі й Плоскирів. Михайло, своєю чергою, теж отримав половину Новодвору й будинків та ряд сільських населених пунктів, серед яких Голишин, Рожична та ін. Згідно з Пулаським, село Плоскирів, широкі терени над Плоскою та ін. були королівщинами, котрі тримано на певних «старих сумах». Поділ міста і замку Новодвору зберігався після того ще довгий час. На початку XVI ст. одна його частина в результаті якихось невідомих ближче перипетій відійшла кам’янецькому войському Миколаєві Гербуртові (Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej… // PNiL. — Lwów, 1902. — R. 30. — T. 30. — Z. V. — S. 464-472; R. 30. — T. 30. — Z. VI. — S. 555-556; Urzędnicy podolscy XIV — XVIII wieku. Spisy /Opr. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka. — Kórnik, 1998. — S. 65-66, 134; Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej i dziedziczące na nich rody podolskiej szlachty historycznej //K. Pułaski. Szkice i poszukiwania historyczne. — Kraków, 1906. — Ser. III. — S. 41 i далі; Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві – 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення //Український історичний журнал. — 2009. — №5. — С. 35, 39-40; про деякі аспекти походження родини Свірчів див. також: Dunikowski J. O rodzie świerczków na Rusi w wieku XV i początkach rodziny Dunikowskich (dokończenie) //Miesięcznik Heraldyczny. — 1931. — R. 10. — Nr. 10. — S. 217-227).

У XIV столітті це місце фігурує у джерелах під назвою Чорного городка, однак у другій половині цього ж століття — це вже Чорний Острів.

1495-1545 гг. (I колено.)

Андрей и Михаил Новодворские (1495)

В 1493 Чорний Городок мав 18 димів. В 1495 році село з навколишніми землями переходить у володіння братів Новодворських. Существует документ 1496 г., сообщающий о разделе имущества (?) между Андреем и Михалом Новодворскими. У XIV столітті це місце фігурує у джерелах під назвою Чорного городка, однак у другій половині цього ж століття — це вже Чорний Острів.Владелец также Городка (Бердихова).

11 червня 1509 р. возний Андрійко визнав у присутності кам’янецького замкового суду, що кам’янецький підкоморій, вже відомий нам Андрій з Новодвору [13], дав своїй племінниці, згаданій вище Беаті, дружині Станіслава Ґурського, інтромісію, або введення у володіння частиною замку Городок та сіл Чорний Острів, Голошин та Плоскирів [14]. Невдовзі, 28 грудня того ж року в Кам’янці королівський маршалок, львівський та кам’янецький староста Станіслав з Ходча Ходецький підтвердив Беаті з Новодвору запис 400 угорських флоренів на половині замку Городка та добрах Плоскирів, Галишим, Чорний Острів її чоловікові Станіславові з Ґури [15].Відомий польський генеалог та геральдист Адам Бонецький обережно ідентифікує нашого героя зі Станіславом, сином Яна Обульця гербу Одровонж [4]. Станіслав Ґурський у 1519 р. отримав уряд краківського підстарости; був дідичним володарем Ґур з прилеглостями та низки інших населених пунктів [5]. Помер у 1534 р. [6]. Бартош Папроцький у своїй праці «Герби польського рицарства» процитував його латиномовну епітафію у краківському замковому костьолі: «Станіслав Ґурський, підстароста краківський, відійшов року Господнього 1534, місяця квітня 16, близько восьмої години вечора» [7].

Беата Свірчівна з Новодвору, за згаданим щойно Бонецьким, походила з роду Авданьців [8]. Батьком її був Михайло Свірч з Новодвору [9], ім’я матері залишається поки що невідомим [10]. Беата виходила заміж двічі: перший раз за вже відомого нам Станіслава Ґурського, вдруге — за кам’янецького чашника Миколая Свейковського [11].

Андрій з Новодвору був одружений з Софією de Wyrzykowce (котра після смерті чоловіка [34] вдруге вийшла заміж за Яна Католта) й залишив по собі двох доньок — Анну та Констанцію. Їх опікуном у 1512 р. був кам’янецький хорунжий Адам Свірч з Ольховця, що походив з іншої лінії Свірчів. Згаданий опікун видав Констанцію за свого сина Яна Свірча.

Інша Андрійова донька, Анна, спочатку (бл. 1524 року) була заміжня за Миколаєм Романовським, а потім — за кам’янецьким хорунжим і старостою Матвієм з Германова Влодком, котрому, за К. Пулаським, у якості посагу принесла Чорно-Острівську волость [35]. Матвій Влодек як «кресовий» ротмістр відзначився у боях із волохами й татарами [36]; від 1534 р. був кам’янецьким хорунжим, згодом із 1543 й протягом більше двадцяти п’яти років — кам’янецьким старостою. Помер близько 9 березня 1570 р. [37].

Як ми пам’ятаємо, Станіслав Ґурський помер у 1534 р., коли ж відійшла за межу його дружина — поки що невідомо. Питання належності Плоскирова у другій половині 30-х — першій половині 40-х років XVI ст. не з’ясоване. Можна лише припустити, зважаючи на йменування у 1535 р. Анни Свірчівни Влодковою, що вже того часу (можливо, після смерті ймовірно бездітного подружжя Ґурських) цей населений пункт якимось чином через Анну або як відійшов і знаходився у триманні Матвія [38]; згодом йому та його синові 26 березня 1547 р. королем було дожиттєво надано у Кам’янецькій землі села Голишин, Плоскімов (!) та Лічнів [39]. Після Матвія маєтності перейшли до його сина — белзького воєводи Станіслава Влодка [40].

4. Boniecki A. Herbarz Polski. — Warszawa, 1903. — Cz. 1: Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — T. VI. — S. 280 (використано цифрову копію видання з Електронної бібліотеки Варшавського університету, власником оригіналу є Бібліотека університетська у Варшаві, сигн. 4g.24.1.96, oai:ebuw.uw.edu.pl:141).

5. Ibidem; Małopolskie rody ziemiańskie /Zest. J. Krzepela. — Kraków, 1928; Łodź-Czarniecki K. Herbarz Polski podług Niesieckiego, treściwie ułożony i wypisami z póżniejszych autorów, z różnych akt grodzkich i ziemskich, z ksiąg i akt kościelnych oraz z dokumentów familijnych powiększony i wydany. — Gniezno, 1875-1881. — T. I. — S. 562.

6. Uruski S. Kosiński A. Włodarski A. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. — Warszawa, 1907. — T. IV. — S. 286; Niesiecki K. Herbarz Polski, powiększony dodatkami z poźniejszych autorów, rękopismów, dowodow urzędowych / Wyd. J. N. Bobrowicz. — Lipsk, 1839. — T. IV. — S. 213 (використано цифрову копію видання з Електронної бібліотеки Варшавського університету, власником оригіналу є Бібліотека університетська у Варшаві, сигн. С.50, oai:ebuw.uw.edu.pl:161).; Dunin-Borkowski J. S. Spis nazwisk szlachty polskiej. — Lwów, 1887. — S. 106.

7. Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego /Wyd. K. J. Turowski. — Kraków, 1858. — S. 517.

8. Boniecki A. Herbarz Polski. — T. VI. — S. 280. Зв’язок Свірчів з Авданьцями з’ясувати поки що не вдалося. Можливо, йдеться про споріднення по лінії матері. Про цю родину, та зокрема її подільську лінію, див.: Semkowicz W. Ród Awdańców w wiekach średnich //Roczniki Towarzystwa Przyjaciół Nauk Poznańskiego. — 1917. — Rocznik 44. — S. 153-292; 1919. — Rocznik 45. — S. 161-314; 1920. — Rocznik 46. — S. 110-239.

9. Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej i dziedziczące na nich rody podolskiej szlachty historycznej //Przewodnik naukowy i literacki (далі — PNiL). — Lwów, 1902. — R. 30. — T. 30. — Z. VI. — S. 557.

11. Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej… // PNiL. — Lwów, 1902. — R. 30. — T. 30. — Z. VI. — S. 557; Urzędnicy podolscy XIV — XVIII wieku. — S. 57.

12. Петров М.Б. Яков’юк О.П. Плоскирів — старовинне містечко Поділля… — С. 420; Białkowski L. Podole w XVI wieku. — Warszawa, 1920. — S. 150: «Górski Stanisław, dzierżawca Płoskirowa i Holiszyna 1521 r. […], dostał te wsie w dożywocie 1510 r. Żonaty z Beatą z Nowodworu […]».

13. Див. примітку 10.

14. Matricularum regni Poloniae summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo Varsoviensi asservantur, contexuit indicesque adiecit T. Wierzbowski (далі — MRPS). — Varsoviae, MCMX. — Pars IV. — Vol. 1. — P. 39. Див. додаток 1.

34. Андрій з Новодвору помер перед 25 травня 1510 року (Urzędnicy podolscy XIV — XVIII wieku. — S. 94).

35. Олександр Пшездзецький повідомляв, що Чорний Острів, згідно з маєтковим поділом, котрий відбувся у Кракові в 1545 році, спочатку дістався Анні з Новодворських Влодковій, а пізніше її сестрі Констанції (Przezdziecki A. Podole, Wołyń, Ukraina. Obrazy miejsc i czasów. — Wilno, 1841. — T. I. — S. 87-88; див. також: Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej i dziedziczące na nich rody podolskiej szlachty historycznej //K. Pułaski. Szkice i poszukiwania historyczne. — Ser. III. — S. 65). К. Пуласький говорить про те, що Чорно-Острівська волость була посагом Анни; цей же автор наводить відомість про те, що вже щонайраніше в 1535 році остання була заміжня за Влодком; якщо ж волость дісталася їй щойно у 1545 році, то версія із посагом видається сумнівною (Pułaski K. Op. cit. — Ser. III. — S. 62-63).

36. Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej... //PNiL. — R. 30. — T. 30. — Z. VI. — S. 559-560.

37. Urzędnicy podolscy XIV — XVIII wieku. — S. 52, 131, 240; про нього див. також: Niesiecki K. Herbarz Polski. — Lipsk, 1842. — T. IX. — S. 374-375 (використано цифрову копію видання з Електронної бібліотеки Варшавського університету, власником оригіналу є Бібліотека університетська у Варшаві, сигн. С.50, oai:ebuw.uw.edu.pl:166).

38. З праці К. Пуласького постає, що Матвій Влодек тримав сусідні Плоскирову села-королівщини Плоску, Лешнів та Голишин ще до одруження з Анною Свірчівною, але шляху їх набуття дослідник прослідкувати не може (Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej i dziedziczące na nich rody podolskiej szlachty historycznej //K. Pułaski. Szkice i poszukiwania historyczne. — Ser. III. — S. 64-65).

39. MRPS. — Varsoviae, MCMXV. — Pars IV. — Vol. 3. — P. 285. Див додаток 6. К. Пуласький відносив надання Матвію Влодеку згаданих сіл на 1550 рік (Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej... //PNiL. — R. 30. — T. 30. — Z. VI. — S. 561). Порів.: Петров М.Б. Яков’юк О.П. Плоскирів — старовинне містечко Поділля. — С. 421; Єсюнін С. Місто Хмельницький… — С. 18.

40. Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej... //PNiL. — R. 30. — T. 30. — Z. VI. — S. 561.

1545-1565 (II колено)

Анна з Нодворських Влодкова

наследница Городка

- дружині старости Мацея Влодека, На підставі заповіту в 1545 році, що був розглянутий в місті Краков! за Чорний Городок, маєток дістався Анні Новодворській-Владковій. У 1552 р. польський шляхтич Ян Каменецький — ротмістр коругви кавалерії оборони поточної — отримав у доживоття Чорний Острів (Подільське воєводство). В 1556 році польський король Сигізмунд Август в знак особливого привілею дозволив поміщиці Анні Єлизаветі Свірщовій називати Чорний Острів містечком і тоді ж дарував йому Магдебурзьке право. Причому, Було встановлено щотижневі торги в понеділок і слідуючі ярмарки: на день Іоанна Хрестителя і в неділю всіх святих; звільнено жителів від усіх податкїв.4 Згодом переходить за спадком ії сестрі - Констанції, дружині Яна Свірща. Тоді ж його перейменовують на Чорний Острів.

Марцін Верзейський, управитель (provisor) Яна та Флоріана П ’ясецьких

у Ступинцях, Ріпинцях, Климківцях, Водичках, Юхимівцях, Бачаловцях,

Гричовцях, Санах, Данюках, Осташках, Мартині, Війтівцях, Педосах, Лозовій, Тимкові, Літнівцях, Чорнокінцях, платив побор за своїх патронів у 1563-1570рр AGAD. - A SK. - Dz. L - Sygn. 4 5 . - K . 219 ,220 ,264 ,2 65 ,268 ,275.

Муж: Матвей Влодек, староста каменецкий 1543, владелец Плоскурова с 1550 г.

Констанція (1565)

за переказом, під час нападу татар ніякийсь Свірщ утік з товаришами на острів на Бозі, де вони збудували хати і окопали їх ровом. Потім багато людей померло від чуми; жителі спалили своє село і переселились південніше, а острів прозвали Чорним.

Муж: Ян Свірщ (Свирщ) (1530,+1565), сын Адама из Свирща и Вихна из Нищеслава; владелец Ольховца, в 1538 г. обменял Маньковцы на Гусятин, упоминается в 1530 г. , 1553 г. ум. ок 1565.

Поділля воєвода Свищ разом зі своєю дружиною, рятуючись від переслідування, втік на Острів Буга і тут оселився. Так заснували містечко, яке мешканці обкопали захисними ровами. У середні віки все населення Острова вимерло від чуми. Страшний мор пройшовся цими місцями. Ті, хто залишились, спалили свої пожитки і покинули цю місцину. Тоді острів здобув назву Чорного.

1565-1574 (III колено)

Анна Єлизавета Свирщ (Сверч)

одружившись з князем Костянтином Вишневецьким, приєднала за шлюбною угодою Чорний Острів до родини чоловіка. В 1592 р. племінник Дмитра Байди Вишневецького — Костянтин Вишневецький через одруження з Анною, отримав у володіння Чорний Острів, який знаходився у володінні Вишневецьких до 1744 р.

Муж: кн. Константин Иванович Вишневецкий († 1574)

Ключові слова: Поділля, Плоскирів, , Гурські, Влодеки

Протопластом подільських Свірчів був Бедрих або ж Бедришко, котрому в 1392 році Федір Коріатович надав у Червоноґродському (за В. Михайловським — у Скальському) повіті чотири села: Сутермінці, Олеховці, Климінці, Супронковиці. Як черговий представник родини згадується Миколай Бедрихович, вочевидь син попереднього Бедриха. Певно, нащадком цього Миколая був Юрко Свірчович (зг. 1431, 1442?). Як сучасник останнього, у джерелах трапляється знову ж таки Миколай Бедрих, на думку Казимира Пуласького, радше онук, ніж син першого Бедриха (зг. 1447-1488). Писався він по-різному: Mikołaj Bedrzych de Bedrzychowcze, Mikołaj Swyrcz de Bedrzychowcze, Mikołaj Bedrzych de Nowodwor, і нарешті усталено — Mikołaj de Nowodwor. Саме він, певно, заклав Нове Дворище на бедриховецьких ґрунтах і дав початок лінії Свірчів, котрі йменувалися de Nowodwor. Посідав уряди кам’янецького стольника та каштеляна. Був одружений із Еліхною невідомого дому (за Пулаським, це була його друга дружина) та мав п’ятеро синів — Якова, Андрія, Михайла, Флоріана й Фелікса та чотири доньки: Ядвігу, Беату, Ельжбету та Малгожату. Помер перед 6 лютого 1496 року. Сини Андрій та Михайло того ж 1496 року поділили між собою спадок. Андрієві дісталась частина замку Новодвору та частина будинків, а також низка сіл, в тому числі й Плоскирів. Михайло, своєю чергою, теж отримав половину Новодвору й будинків та ряд сільських населених пунктів, серед яких Голишин, Рожична та ін. Згідно з Пулаським, село Плоскирів, широкі терени над Плоскою та ін. були королівщинами, котрі тримано на певних «старих сумах». Поділ міста і замку Новодвору зберігався після того ще довгий час. На початку XVI ст. одна його частина в результаті якихось невідомих ближче перипетій відійшла кам’янецькому войському Миколаєві Гербуртові (Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej… // PNiL. — Lwów, 1902. — R. 30. — T. 30. — Z. V. — S. 464-472; R. 30. — T. 30. — Z. VI. — S. 555-556; Urzędnicy podolscy XIV — XVIII wieku. Spisy /Opr. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka. — Kórnik, 1998. — S. 65-66, 134; Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej i dziedziczące na nich rody podolskiej szlachty historycznej //K. Pułaski. Szkice i poszukiwania historyczne. — Kraków, 1906. — Ser. III. — S. 41 i далі; Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві – 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення //Український історичний журнал. — 2009. — №5. — С. 35, 39-40; про деякі аспекти походження родини Свірчів див. також: Dunikowski J. O rodzie świerczków na Rusi w wieku XV i początkach rodziny Dunikowskich (dokończenie) //Miesięcznik Heraldyczny. — 1931. — R. 10. — Nr. 10. — S. 217-227).

Початок XVI ст. в історії Плоскирова — період нових власницьких змін: у цей час невеличке подільське село відходить до подружжя Станіслава з Ґури Ґурського та його дружини Беати Свірчівни з Новодвору на Поділлі. Власне про кілька пов’язаних із новими власниками маєткових подій головно вестиметься мова у нашій невеликій розвідці. Та перед тим, як перейти до безпосереднього їх розгляду, придивімося коротко до головних дійових осіб.

Відомий польський генеалог та геральдист Адам Бонецький обережно ідентифікує нашого героя зі Станіславом, сином Яна Обульця гербу Одровонж [Boniecki A. Herbarz Polski. — Warszawa, 1903. — Cz. 1: Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — T. VI. — S. 280 (використано цифрову копію видання з Електронної бібліотеки Варшавського університету, власником оригіналу є Бібліотека університетська у Варшаві, сигн. 4g.24.1.96, oai:ebuw.uw.edu.pl:141).]. Станіслав Ґурський у 1519 р. отримав уряд краківського підстарости; був дідичним володарем Ґур з прилеглостями та низки інших населених пунктів [Ibidem; Małopolskie rody ziemiańskie /Zest. J. Krzepela. — Kraków, 1928; Łodź-Czarniecki K. Herbarz Polski podług Niesieckiego, treściwie ułożony i wypisami z póżniejszych autorów, z różnych akt grodzkich i ziemskich, z ksiąg i akt kościelnych oraz z dokumentów familijnych powiększony i wydany. — Gniezno, 1875-1881. — T. I. — S. 562.]. Помер у 1534 р. [6]. Бартош Папроцький у своїй праці «Герби польського рицарства» процитував його латиномовну епітафію у краківському замковому костьолі: «Станіслав Ґурський, підстароста краківський, відійшов року Господнього 1534, місяця квітня 16, близько восьмої години вечора» [7].

Дотепер в історіографії Плоскирова на основі досліджень Л. Бялковського було відомо, що у 1510 – 1521 рр. селом володів шляхтич Ґурський, котрий отримав його від короля Зиґмунта І за вірну службу [12]. Відомість загалом правильна, але потребує додаткових уточнень. Про деталі цих обставин довідаємося з низки реґестів документів державної королівської канцелярії — Коронної Метрики.

Так, 11 червня 1509 р. возний Андрійко визнав у присутності кам’янецького замкового суду, що кам’янецький підкоморій, вже відомий нам Андрій з Новодвору [13], дав своїй племінниці, згаданій вище Беаті, дружині Станіслава Ґурського, інтромісію, або введення у володіння частиною замку Городок та сіл Чорний Острів, Голошин та Плоскирів [14]. Невдовзі, 28 грудня того ж року в Кам’янці королівський маршалок, львівський та кам’янецький староста Станіслав з Ходча Ходецький підтвердив Беаті з Новодвору запис 400 угорських флоренів на половині замку Городка та добрах Плоскирів, Галишим, Чорний Острів її чоловікові Станіславові з Ґури [15].

Як видається, село Плоскирів на той час у повному володінні/триманні Андрія з Новодвору, а згодом і його племінниці Беати не перебувало. Про це спонукає думати факт, що того ж таки 18 жовтня 1509 року, як можемо розуміти, остання викупила Плоскирів чи якусь його частину у кам’янецького каштеляна Якуба де Подфіліп’є Подфіліпського [16] та записала на цьому селі 51 угорський флорен для свого чоловіка Станіслава з Ґури [17].

Наступного, 1510 р., 1 березня за воєнну службу польский король Зиґмунт І надав Станіславові Ґурському в пожиттєве володіння Голошино і Плоскирів у Кам’янецькому повіті над р. Буг та село Плоску, державу Ґурського [18]. Того ж самого дня, на прохання Ґурського, було підтверджено три згадані вище маєткові листи [19]. Наприкінці року, 26 грудня Станіслав Ґурський продав (тимчасово?, а може йдеться про заставу) Плоскирів Венцеславу Брашовському (Braschowski) [20]. Через дев’ять років, 18 серпня 1519 р., Ґурському, на той час уже краківському підстарості, було підтверджено його пожиттєве володіння селами Голишин, Плоскирів, Грушовиця та Засятківці у Кам’янецькому повіті [21].

В черговий раз Плоскирів у руках Станіслава Ґурського зустрічаємо в королівському листі від 8 грудня 1526 р. [22]. Йдеться про підтвердження, як виявилося тимчасового, тестаменту нашого героя. Вочевидь, почуваючись смертельно хворим, краківський підстароста на всякий випадок записав увесь свій маєток, в тому числі й заставне село Плоскирів [23], краківському воєводі і старості, канцлеру Криштофу Шидловецькому [24] з тією умовою, аби спадок переходив по чоловічій лінії в родинах Одровонжів та з ними споріднених [25], а в разі їх згаснення щоб відійшов до Могильського кляштору. Разом із тим, якщо б Ґурський одужав та прожив до року, тестамент повинен був утратити чинність [26]. Коли тестатор переміг хворобу, нам достеменно невідомо, але, як видається, заповіт юридичної сили так і не набув. У 1527 р. Беата Свірчівна, за А. Бонецьким, сплатила 600 флоренів боргу за Могильський кляштор, з огляду на що ченці (чи черниці?) повинні були молитися і за подружжя Ґурських, і за їх батьків та пращурів [27]. Певно, йшлося про покриття якогось боргу, котрий обтяжував монастир.

На жаль, не багато відомо про господарство та людність Плоскирова тих часів. Тим не менше, можемо припустити, що в першій половині XVI ст. це було не таке вже й мале подільське село спочатку у Кам’янецькому, як ми бачили вище, а згодом у Меджибізькому повіті [28]. З податкового реєстру дізнаємося, що на 1530 р. з нього брано податок від десяти плугів, а 1542 р. — від 8 [29]. Олександр Яблоновський як податкову одиницю плуг («aratrum») прирівнював до волинських волоки та дворища [30]. Відомо, що згідно з «Уставою на волоки» одиниця цієї податкової площі дорівнювала загалом 21,36 га [31], хоча на місцях цифра у залежності від якості ґрунтів могла варіювати. Відтак, терени Плоскирова у першій половині XVI століття можна приблизно обрахувати у 213,6 — 170,88 гектарів [32]. Разом із тим, за згаданим щойно О. Яблоновським, як відповідний коефіцієнт підрахунку чисельності населення для 1 плуга може бути в середньому 12 осіб [33]. Таким чином, людність Плоскирова у той період могла налічувати близько 120 — 96 селян.

* * *

Безперечно, у нашій невеликій розвідці ми лише торкнулися маловідомих, як видається, широкому колові дослідників нюансів володіння Плоскировом подружжям Ґурських та почасти — родиною Влодків. Подальше вивчення проблеми, безперечно, може додати нових деталей та висновків.

Примітки:

7. Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego /Wyd. K. J. Turowski. — Kraków, 1858. — S. 517.

10. 11. Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej… // PNiL. — Lwów, 1902. — R. 30. — T. 30. — Z. VI. — S. 557; Urzędnicy podolscy XIV — XVIII wieku. — S. 57.

13. Див. примітку 10.

15. Ibidem. — P. 50. Див. додаток 2.

16. Про нього див.: Urzędnicy podolscy XIV — XVIII wieku. — S. 66, 225; Pułaski K. Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy. Monografie i wzmianki. — Warszawa, 2004. — T. II. — S. 195.

17. MRPS. — Pars IV. — Vol. 1. — P. 50. Див. додаток 2.

18. Ibidem. — P. 56. Див. додаток 3.

19. Ibidem. Див. додаток 3.

20. Ibidem. — Varsoviae, MCMXII. — Pars IV. — Vol. 2. — P. 77. Див. додаток 4.

21. Ibidem. — Pars IV. — Vol. 1. — P. 177. Див. додаток 5.

22. Archiwum książąt Sanguszków w Sławucie /Wyd. B. Gorczak. — Lwów, 1897. — T. V. — S. 176-179.

23. «… similiter bonis suis obligatoriis (виділення моє. — Т.В.), fortalitio Czarny Ostrów, Ploskyrow, Helischin, Rusowicze, Zassyadkowycze et Baczilowcze...» (Ibidem. — S. 177).

24. Про нього див.: Urzędnicy województwa Krakowskiego XVI – XVIII wieku. Spisy /Opr. S. Cynarski, A. Falniowska-Gradowska. — Kórnik, 1990. — S. 97, 106, 263.

25. Вочевидь, саме у зв’язку з цим йшлося нібито про бажання С. Ґурського започаткувати маєткову ординацію, про котру мовиться у праці «Родина. Гербівник польської шляхти» (Uruski S. Kosiński A. Włodarski A. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. — T. IV. — S. 286); щоправда, про наміри створити ординацію відомостей ми більше ніде не зустрічали; див. також: Boniecki A. Herbarz Polski. Cz. 1. — T. VI. — S. 280.

26. Ibidem.

27. Ibidem.

28. Źródła dziejowe. — Warszawa, 1889. — T. XIX. — S. 167; у XV столітті Плоскирів відносився до Летичівського повіту (Білецька О.В. Летичевський повіт (до вивчення адміністративно-територіального устрою Подільської землі в XV ст. //Місто Хмельницький в контексті історії України. М-ли наукової конференції, присвяченої встановленню дати «1431 рік» датою найдавнішої згадки про Хмельницький в історичних документах. — Хмельницький; Кам’янець-Подільський, 2006. — С. 183; Єсюнін С.М. До питання про найдавнішу згадку міста Хмельницького //Там само. — С. 21).

29. Źródła dziejowe. — T. XIX. — S. 167.

30. Ibidem. — S. 29.

31. Див.: Улашчык М. Валочная памера /Публ. В. Скалабана //Беларуская Мінуўшчына. — 1996. — № 1. — С. 49-53; Акты, относящиеся к истории Западной России. — Санктпетербург, 1848. — Т. ІІІ. — С.72-95.

32. Порів.: Петров М.Б. Яков’юк О.П. Плоскирів — старовинне містечко Поділля… — С. 429, прим. 15 до названої статті.

33. Źródła dziejowe. — T. XIX. — S. 34.

34. Андрій з Новодвору помер перед 25 травня 1510 року (Urzędnicy podolscy XIV — XVIII wieku. — S. 94).

36. Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej... //PNiL. — R. 30. — T. 30. — Z. VI. — S. 559-560.

40. Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej... //PNiL. — R. 30. — T. 30. — Z. VI. — S. 561.

Документи:

Документ 1.

«612. Camyenyecz [1], f. 2 infra Corporis Christi (11 iun. [1509. — Т.В.]). Ministerialis Andreyko recognoscit coram iudicio castrensi Camenecensi, Andream de Nowodwor [2], succamerarium Camenecensem dedisse intromissionem Beatae de Nowodwor [3], nepti suae, consorti Stanislai de Gory [4], in medietatem castri Grodek [5] et villarum Carnyostrow [6], Holoshyn [7] et Ploskyrow [8]. 23, 861.»

(MRPS, P. IV, Vol. 1, P. 39)

Додаток 2.

«860. Actum in Camyenyecz, f. 5 post Galli (18 oct. [1509. — Т.В.]) et datum ibidem, f. 6 die Innocentum (28 dec.). Stanislaus de Chodecz [9], regni marsalcus, Leopoliensis et Camenecensis capitaneus generalis, testificatur Beatam de Nowodwor, consortem Stanislai de Gory, cum amicis suis et Andrea de Nowodwor, succamerario Camenecensi, patruo suo germano, comparentem 400 fl. hung. Stanislao de Gory, marito suo, in bonis Ploskyrow, Halyschym [10], Czarny Ostrow [11] et medietate castr (sic! — Т.В.) Grodek inscripsisse. 23, 860.

861. Camyenyecz, f. 5 post Galli (18 oct. [1509. — Т.В.]). Beata de Novodwor 51 fl. hung., proprios Stanislai de Gori, mariti sui, in quibus villam Ploskyrow de manibus Iacobi de Podphilipye [12], castellani Cameneczensis, redemerat, eidem marito suo in eadem villa Ploskyrow inscribit. 23, 861.»

(MRPS, P. IV, Vol. 1, P. 50)

Додаток 3.

«951. [In conventione Piotrcoviensi [13], f. 6 ante Oculi (1 mar. 1510). — Т.В.] Rex Stanislao Gorski de Gora, curiensi suo, pro servitiis militaribus, villas Holossino [14] et Ploskyrow districtus Cameneczensis in fluviis Boh et Ploska [15], tenutae eius, ad vitam possidendas donat, summasque omnes, quas Andreas Swyrcz (Swyercz) [16], succamerarius Camenecensis, in eisdem bonis habet inscriptas, ab illo redimendas consentit. 23, 796, 856.

952. — ,, — Ad petitiones Stanislai Gorski, curiensis regii, litterae trinae sub titulo Stanislai de Chodecz, marsalci regni, Leopoliensisque et Camenecensis capitanei, primae de data in Camyenyecz f. 5 post Galli (18 oct.) anno 1509 super inscriptione bonorum Ploskyrow, Halyschym, Czarny Ostrow et medietatis castri Grodek in 400 fl. hung. eidem Stanislao Gorsky per Beatam de Nowodwor consortem ipsius facta, secundae de eadem data super inscriptione 51 flor. hung. in villa Ploskyrow per eandem Beatam eidem marito suo facta et tertiae in Camyenyecz de data f. 2 infra octavas Corporis Christi (11 iun.) anno 1509 super recognitione intromissionis Beatae praedictae in bona Grodek cum villis iam nominatis, iuridice factae, approbantur. 23, 860.»

(MRPS, P. IV, Vol. 1, P. 56)

Додаток 4.

«9777. [Cracovia [17]. — Т.В.] f. 5 Stephani (26 dec. [1510. — Т.В.]). Datus est consensus Venceslao Braschowski [18] redimendi villam Ploskyrow terrae Camenecensis de manibus Stanislai Gorski. r. 24, 379.»

(MRPS, P. IV, Vol. 2, P. 77)

Додаток 5.

«3075. [Cracovia. — Т.В.] f. 5 post Assumptionis V. M. (18 aug. [1519. — Т.В.]). Stanislaus Gorski, haeres in Gory, tenutarius bonorum Czarny Ostrow et vicecapitaneus Cracoviensis, in possessione dictorum bonorum cum villis Holyschin [19], Ploskyerow [20], Hruschowicza [21] et Zaszyathkowcze [22] districtus Camenecensis ad vitam conservatur. 34, 146.»

(MRPS, P. IV, Vol. 1, P. 177)

Додаток 6.

«22727. [Cracovia. — Т.В.] sabbato ante Iudica (26 mar. [1547. — Т.В.]). Mathiae Vlodek [23], vexillifero et сapitaneo Camenecensi et filio illius advitalitas super villas Goliszin [24], Ploskimow [25] et Liczniow [26] terrae Camenecensis datur. r. A. 6, 212.»

(MRPS, P. IV, Vol. 3, P. 285)

Примітки до додатків:

1. Нині м. Кам’янець-Подільский, Хмельницької обл.

2. Андрій Свірч з Новодвору, кам’янецький підкоморій (1500 – 1510) (Urzędnicy podolscy XIV — XVIII wieku. Spisy /Opr. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka. — Kórnik, 1998. — S. 94).

3. Беата Свірчівна з Новодвору (? – ?), донька Михайла Свірча з Новодвору.

4. Станіслав з Ґури Ґурський (? – 1534), краківський підстароста з 1519 і до кінця життя (Boniecki A. Herbarz Polski. — Warszawa, 1903. — Cz. 1: Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — T. VI. — S. 280).

5. Нині м. Городок, районний центр у Хмельницькій обл.

6. Нині смт. Чорний Острів у Хмельницькому р-ні, Хмельницької обл.

7. Нині с. Олешин у Хмельницькому р-ні, Хмельницької обл.

8. Нині м. Хмельницький.

9. Станіслав з Ходча, Ходецький, великий коронний маршалок (1505-1529), староста львівський (1501-1529) та кам’янецький (1494?, 1495-1510) (Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV — XVIII wieku. Spisy /Opr. K. Chłapowski, S. Ciara, Ł. Kądziela, T. Nowakowski, E. Opaliński, G. Rutkowska, T. Zielińska. — Kórnik, 1992. — S. 79; Urzędnicy województwa Ruskiego XIV — XVIII wieku (ziemie Halicka, Lwowska, Przemyska, Sanocka). Spisy /Opr. K. Przyboś. — Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk; Łódź, 1987. — S. 151; Urzędnicy podolscy XIV — XVIII wieku. — S. 130; Polski słownik biograficzny. — Kraków, 1937. — T. III. — S. 352-354).

10. Див. прим. 7.

11. Див. прим. 6.

12. Якуб з Подфіліп’я Подфіліпський, кам’янецький каштелян (1506-1517) (Urzędnicy podolscy XIV — XVIII wieku. — S. 66; Polski słownik biograficzny. — T. XXVII. — S. 82-83).

13. Пьотрковський сейм відбувався з 5 лютого по 2 березня 1510 року (Konopczyński Wł. Chronologia sejmów polskich 1493 — 1793 //Archiwum komisji historycznej. — Kraków, 1948. — Ser. 2. — T. IV. — № 3. — S. 133).

14. Див. прим. 7.

15. Можливо, йдеться про теперішнє с. Плоскове у Хмельницькому р-ні, Хмельницької обл.

16. Див. прим. 2.

17. Місто Краків (Польща).

18. Ідентифікувати особу поки що не вдалося.

19. Див. прим. 7.

20. Див. прим. 8.

21. Можливо, йдеться про с. Грушківці у Летичівському р-ні чи с. Грузевиця у Хмельницькому р-ні, Хмельницької обл.

22. К. Пуласький, описуючи спадок братів Андрія та Михайла Свірчів після поділу батьківщини у 1496 році, поряд із с. Грушовиця називає с. Западківці (Pułaski K. Stare osady w ziemi kamienieckiej i dziedziczące na nich rody podolskiej szlachty historycznej //Przewodnik naukowy i literacki. — Lwów, 1902. — R. 30. — T. 30. — Z. V. — S. 471). Очевидно, що це є різночитанням одного й того ж села. Можливо, це сучасне с. Западинці у Летичівському р-ні чи с. Западинці у Красилівському р-ні, Хмельницької обл.

23. Матвій Влодек з Германова, хорунжий (1534 – 1561, 1564?) і староста (1543 – 1570) кам’янецький (Urzędnicy podolscy XIV — XVIII wieku. — S. 240).

24. Див. прим. 7.

25. Див. прим. 8.

26. Нині мікрорайон м. Хмельницького «Лезнево».

Comments

Шляхта руських земель 1350-1650 рр

Свiрчи <Новодворськi>

РОДОВОДИ РУСЬКОЇ ШЛЯХТИ

Власники сайту

Автори сторінки