СВИЩОВСЬКІ герб власний У Луцькому повіті шляхтич Сачко Лучанин, як записано в реєстрі, повернув собі у вотчинне володіння села Свищов та Лигіно, які «занюж за ним была села Несвидских, и то опять отчичомъ вернули противъ того». LM № 3. — P. 63. Васько Бєлікович У 1518 р. Сиґізмунд І Старий підтвердив князю Петру Михайловичу три дворища в Луць- кому повіті та фільварок у Луцьку, які він обміняв у Васка Беліковича18.РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 22. — Л. 100–101; LM 22. — № 9.17. — P. 90–91. Волинський шляхтич Іван Васкович Бєліковича Свищовський своїм листом від 30 червня 1538 р. заставив пану Михайлу Васильовичу (Свинюському) дві частини свого маєтку Кокоровщини у сумі півтораста кіп грошів, а третю частину оформив як продаж83. Згодом, через два роки, Михайло Васильович виклопотав у великого князя литовського підтверджувальний лист на здійснену ним транзакцію84. 83 LM 22. — № 6.9. — P. 37–38. 84 LM 22. — № 6.10. — P. 38–40. генерація Тихно Андрйович Свищовський До шляхтичів-клієнтів старости належав, напевно, Тихно Свищовський, який, згідно з переписомлитовського війська 23.09.1567 р., «отъ отца своего ставилъ коней 2 збройно по козацку»7, а незадовго до того (24.12.1565) був як «виж, приданый з уряду гсдрского от кнзя старосты его млсти луцкого»8 (два його виключні вижівства були викликані, слід думати, важливістю процедури). У першому випадку він супроводив дворянина Василя Мацковича при ув’язанніна короля маєтків Борзобогатих Красенських (у Галичаныз дворомъ [...] в ставокъ, у фольварокъ перед м- стом Луцким на Красном, в Омеляник). Удруге, 18.04.1566 р., Свищовський як виж з дворянином Яном Бокієм Зарецьким відбирав у тихже Борзобогатих луцьке війтівство на ім’я королівського маршалка Михайла Єла Малинського. До таких самих клієнтів можна, ймовірно, зарахувати й Семена Єла Кунівського, зафіксованого у переписі війська 23.09.1567 р.: «через Станислава Дубровского при том же почте пана Еловым (маршалок М. Єло Малинський. – В.П.) ставил коней 2 […], а сам дома, бо дей фор»9. 7 Литовская метрика. – Отд. 1. – Ч. 3: Книги публичных дел. Переписи войска литовского // Русская историческая библиотека. – Т. 33. – Птг., 1915, стб. 1245. 8 ЦДІАК України. – Ф. 25, оп. 1, спр. 7: Луцька замкова книга 1565 р., арк. 439 зв. 9 Литовская метрика. – Отд. 1. – Ч. 3: Книги публичных дел… – Стб. 1238. СеменАндрій Остап У травні 1600 р. Лукаш Скрипка оскаржував луцького лавника Матвія Демковича за напад на будинок Остафія Свищовського, у якому скаржник винаймав помешкання95. генерація Федір, Адам і Андрій Семеновичі Свищовські подарували (запис від 14 травня 1619 р.) „певную част пляцу пустого нашого дедичного. У Луцькому повіті шляхтич Сачко Лучанин, як записано в реєстрі, повернув собі у вотчинне володіння села Свищов та Лигіно, які «занюж за ним была села Несвидских, и то опять отчичомъ вернули противъ того». Татарською полонянкою 15 вересня 1621 стала Анна з Свищовських Косаківська, дружина орендаря сіл Вовковиї та Волька, разом з усією двірською челяддю й багатьма підданими ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 123, арк. 711 зв. – 712 зв., акт 684. Свищовський Ян 1603 р. на з’їзді волинської шляхти в Любліні разом з іншими його учасниками підписав заяву на ім’я короля та Сенату, в якій заявив про прийняття унії і закликав державних мужів Речі Посполитої надати підтримку З’єднаній Церкві. Z dziejw Ukrainy. — Kijw, 1912. — S. 120. У 1637–1638 рр. згадується «пани Филонеля Свисчовского Андреєвая Гулевичовая Дрозденская, законничка зало- женя панны Марии монастыра Городиского» [12, спр. 206, арк. 1024 зв.; спр. 210, арк. 887]. Під 19 жовтня 1642 р. маємо її заповіт («на тот час законнички монастыра Городизского»), в якому вона просила поховати її в ньому й відписала 2000 золотих чернечій спільноті та 1000 – своїй доньці, «яка мешкала з нею в обителі» (з них що- року мали давати монастирю 100 золотих «на її виховання») [12, спр. 233, арк. 1–2]. Відомо, що в серпні 1644 р. «игумен городиский» Йосиф Германович разом з усіма ченцями скаржився на Вацлава Линевського «о то, иж вер твоя лега- циєй през велебную, с того света зошлую Фило- нию з Свисчова Дрозденскую, законничку мо- настыра Городиского, з сумы 2000 золотых пол- ских» не віддає 100, які вона відписалапозивачам [13, спр. 44, арк. 84 зв.]. Зауважимо, що тут не зовсім зрозуміло, з якими ченцями скаржився ігумен Йосиф Германович. Можливо, він одно- часно був ще й настоятелем іншої чоловічої обителі, але ця справа стосувалася жіночого мо- настиря і мала б бути згадана його ігуменя, як, наприклад, у випадку з «Анною, цоркою, чер- ничкою законничкою релии Грецкоє, в манастыру Городыском мешкаючую», яка в 1644 р. брала участь у судовому процесі «с притомностю єє старшоє игумении» (мати Анни – кн. Гелена Четвертенська, першим чоловіком якої був Микола Семашко, а другим – волинський підчаший Зиґмунт Вилежинський) [13, спр. 44, арк. 84 зв., 1549 зв.]. 12. ЦДІАК України. – ф. 25 (Луцький ґродський суд). – оп. 1. 13. ЦДІАК України. – ф. 26 (Луцький земський суд). – оп. 1. Скарга про побиття лялькарів на Волині в святкові дні Пасхи 1599 року. Цей документ був поданий до Луцького гродського суду 16 травня 1599 року від імені Стефана Брезинського – намісника крупського маєтку, слуги князя Костянтина Острозького (1526 – 1608). В документі зазначалося, що у Світлий Понеділок, що припадав на 19 квітня 1599 року, піддані князя Костянтина Острозького із села П’яне1«водлε звичаю свого стародавного»ходили з «куклами». Перебуваючи того дня у селі Свищов2, вони були в домі місцевого шляхтича Тимофія Свищовського, який «пεрεд собою имъ кграти казавши и с тоε кгры ихъ утεшившися» [8, арк. 435]. Втім, пан Тимофій Свищовський раптом розгнівався на запрошених лялькарів. В результаті він разом зі своїми підданими і слугами жорстоко побив їх і пограбував. При цьому безпосередня причина конфлікту в скарзі не розкривається. Як і передбачалося в подібних ситуаціях, скарга була підкріплена свідченням возного Яна Валевського, який в супроводі двох шляхтичів прибув до маєтків П’яне та Свищов, де оглянув поранених та склав реєстр відібраного у них майна. Свідчення возного в даному випадку цікаві передусім тим, що вони дають можливість встановити кількість та імена лялькарів, які брали участь у святковому дійстві. Виявилося, що було їх п'ятнадцятеро, зокрема Петро, швець за фахом, якого актори обрали старшим у своєму товаристві. Він, до речі, на відміну від інших акторів, був мешканцем Свищова, що пояснює чому гурт з села П’яне прибув саме до цього маєтку. Вартий окремої уваги також Омелько Щесник –ймовірно єдиний зі згаданого гурту, хто був музикантом. Його названо скрипалем і власником відповідного музичного інструменту – скрипки, яка була у нього відібрана Тимофієм Свищовським. Цікаво, що йому також належали захоплені під час інциденту ляльки (кукли), які коштували за тодішніми цінами досить дорого –20 злотих. Для порівняння: на рубежі XVI – XVII століть на ринках Волині за злотий можна було купити свиню, а за суму 20 злотих – пару волів для польових робіт. Про інших учасників гурту відомо лише імена та кількість відібраного у них майна3. Причому, опис пограбованих речей засвідчує, що актори не були жебраками; вони мали добрий одяг – в описі згадуються жупани, саф’янове взуття, шапка, підшита лисячим хутром тощо. Прикметно, що дехто з лялькарів мали при собі гроші – від одної до п'яти кіп литовських грошей (2,5 – 12,5 злотих). Таким чином, у акторів-аматорів було відібрано лише готівкових коштів в розмірі 24 кіп литовських грошей (60 злотих). Звертаємо також увагу на те, що лялькарі були добре озброєними. Всього під час конфлікту в Свищові у акторів було відібрано п'ять шабель, два пулгаки, коротку рушницю, сагайдак з луком і стрілами, два чекани і один корд. Чому, маючи таке озброєння, лялькарі не змогли себе захистити під час конфлікту з Тимофієм Свищовським, залишається незрозумілим. 1 Нині село П’яннє знаходиться у Рівненській області і розташоване від Луцька на відстані приблизно 23 кілометрів. 2 Свищів – сусіднє село до села П’яннє. 3 В їхньому числі: Кіндрат Будинич, Кузьма Іванович, Грицько Полумацкович, Івашко Шимкович, Карпо Євхимович, Грицько Івашкович, Гнат Кондратович, Мицько, Тиміш Михалевич, Федір Проценята, Федько Лойко, Гуц Ждинчин та Макон Тарасович. У третьому джерелі зазначено, що «кукольників» супроводжував щонайменше один музикант (ЦДІАК, ф. 25, оп. 1, спр. 55, арк. 434зв. - 437). Цей документ був поданий до Луцького ґродського суду 16 травня 1599 року від імені Стефана Брезинського – намісника крупського маєтку, слуги князя Костянтина Острозького. У скарзі зазначалося, що у Світлий Понеділок, який припадав на 19 квітня 1599 року, піддані князя Костянтина Острозького із села П’яне, згідно із давнім звичаєм ходили з ляльками: «водле звычаю своего стародавного» (ЦДІАК, ф. 25, оп. 1, спр. 55, арк. 435). Перебуваючи того дня у селі Свищів, вони були в домі місцевого шляхтича Тимофія Свищовського, який «перед собою имъ кграти казавши и с тоε кгры ихъ утεшившися» (ЦДІАК, ф. 25, оп. 1, спр. 55, арк. 435). Утім, шляхтич раптово розгнівався на запрошених лялькарів. У результаті він разом зі слугами та підданими жорстоко побили та пограбували гостей. Загалом лялькарів було 15 чоловік, зокрема Петро, швець за фахом, якого обрали старшим у товаристві. Він, до речі, на відміну від інших акторів, був мешканцем Свищова. Окремої уваги вартий Омелько Щесник, «скрипник» – ймовірно єдиний зі згаданого гурту, який грав на музичному інструменті. Його названо власником скрипки, яка була відібрана Тимофієм Свищовським. Цікаво, що йому також належали захоплені під час інциденту ляльки. Вони коштували за тодішніми цінами досить дорого – 20 злотих. Про інших учасників гурту відомо лише імена, кількість та вартість відібраного у них майна – Кондрат Будинич, Кузьма Іванович, Грицко Полумацкович, Івашко Шимкович, Карп Євхимович, Грицко Івашкович, Ігнат Кондратович, Миц, Тимош Михайлевич, Федір Проценя, Хведко Лойко, Гуц Жданович та Макон Тарасович. Опис пограбованих речей засвідчує, що актори не були жебраками. Вони мали добрий одяг – тут згадуються жупани, саф’янове взуття, шапка підшита лисячим хутром тощо. Дехто з лялькарів мав при собі гроші – від одної до п’яти кіп литовських грошів (2,5-12,5 злотих). У акторів-аматорів було відібрано лише готівкових коштів на суму 24 кіп литовських грошів (60 злотих). Цікаво, що лялькарі були добре озброєними. Всього під час конфлікту у Свищові в акторів було відібрано п’ять шабель, два пулгаки, коротку рушницю, сагайдак з луком і стрілами, два чекани і один корд. Зрештою, масив актового матеріалу свідчить, що одяг з імпортних тканин та зброя були поширеними та звичними елементами селянського повсякдення (Безпалько 2015, с. 11-13). |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > С >