Сурини
СУРИНИ Surynowie - панський рід Київської землі.
Suryn h. własnego (in. Massalski odm.), vel Suryn-Massalski, S.-Masal-ski, Surin, Surynowicz, wywodzą się z Kijowszczyzny, w XVII wieku osiedli na Litwie. Suryn, dworzanin Aleksandra Jagiellończyka, otrzymałod niego w 1492 r. sioło Sokołowiczów w pow. kijowskim. Tenże Suryn Putiatycz otrzymał w 1510 r. od króla Zygmunta pozwolenie na otworzenie karczmy w Owruczu. Staś Surynowicz, dziedzic na Wawercy w pow. owruckim 1522, otrzymał zamek czarnobylski na dwa lata 1547-48 (Metr. Lit.). Marcin Suryn, pisarz grodzki mścisławski 1632. Eliasz vel Heliasz Władysław Suryn (zm. 1687), pułkownik wojsk litewskich 1662, podstarości mścisławski. Remigian łowczy nowogrodzki, Wacław pisarz grodzki owrucki, Kazimierz oboźny mścisławski, dobrodziej kościoła krzywoszyńskiego. (Nies.). Surynowie herbu Massalski zostali wylegity-mowani ze szlachectwa w Królestwie Polskim w latach 1836-1862.
Herb — w środku dużego M, z zakrzywionymi do góry dolnymi końcami, krzyż z półksiężycem u góry, ramiona którego złamane do dołu i klinowato na obie strony zakończone. Nad hełmem trzy pióra strusie (Ostr.). Genealogia (osób: 31)• EUGENIA Honorata Suryn h. Massalski (ok. 1837-po 1871), c. Michała Dionizego i Marianny Krukowskiej; zamieszkała Dłutów, obecnie pow. Pabianice, woj. łódzkie, 1857-63, następnie Pabianice 1864-70, Grabów 1870-71 (MK Dłutów, MK Pabianice: św. Mateusz, MK Grabów); ur. Bolimów, parafia Bolimów, obecnie pow. Skierniewice, woj. łódzkie (MK Bolimów); m. (4 XI 1857 Pabianice) Julian Juliusz Konstanty Sroczyński (ok. 1832-po 1871), s. Karola i Franciszki Adamskiej; ślub w parafii św. Mateusza (MK Pabianice: św. Mateusz); dzieci: Michał (ur. 14 IX 1858 Dłutów), Walerian Maksym (ur. 14 IV 1860 Dłutów), Helena Joanna (ur. 19 V 1861 Dłutów), Honorata Marianna (ur. 13 I 1863 Dłutów), Maciej Aleksander (ur. 1864 Pabianice), Zofia Nepomucena (ur. 1866 Pabianice), Ludwika (ur. 1867 Pabianice), Sabina Leonarda (ur. 1868 Pabianice), Józefa (ur. 19 III 1870 Grabów), Antonina Klotylda (ur. 3 VI 1871 Grabów) – Sroczyńscy.• MICHAŁ Dionizy Suryn h. Massalski (ok. 1790-po 1837), s. Reginalda i Zofii Wierpsz, burmistrz miasta Bolimów, obecnie pow. Skierniewice, woj. łódzkie, w latach 1825-35; w aktach także: Dionizy Michał S.; wylegitymowany ze szlachectwa w Królestwie Polskim w latach 1836-1862, z herbem Massalski (Szl. Król.; Sęcz.); ur. w guberni mińskiej (MK Tarczyn); ż. (1819 Tarczyn) Marianna Krukowska (ok. 1800-po 1837), c. Jana i Jadwigi Staneckiej; czasem w aktach: Krókowska; ślub w parafii Tarczyn, obecnie pow. Piaseczno, woj. mazowieckie (MK Tarczyn); dzieci: Michał, Mateusz, Roman, Zofia, Roch, Waleria, Eugenia.Źródła: Bon. Pocz. 337-338; Bork. Sp. 432; Dziad.; Nies. t.8/569; Ostr. nr 3645, t.2/380; PSB t.46/23-28; Sęcz.; Szl. Król.; Żern. t.2/401.
2. Геральдика та сфрагистика.
Крім панів Волчковичів геральдичними сюжетами в основі яких перебував М-подібний родовий знак користувавлися ще кілька панських родів.
У першу чергу мова йде про представників роду панів Суринів (Путятів), які мали в своєму гербі знак у вигляді з’єднаних стовпом півмісяця рогами догори та літери М на червоному полі щита, над яким вміщено шолом з наметом під шоломовою короною і три страусячих пера в нашоломнику 74. Саме це зображення присутнє на найдавнішій відомій на сьогодні печатці представника цього роду — пана Станіслава Сурина від 1514 р. 75 Аналогічно представлено родовий герб також на печатках київського бирчого Немири Сурина від 1568 р. 76 та пана Гордія Сурина від 1569 р. 77Натомість, на печатці київського бирчого Івана Сурина від 1568 р.
знак у ренесансовому щиті доповнено перехрестям на стовпі, що з’єднує півмісяць і літеру М78. Практично тотожнє зображення присутнє на іншій печатці пана Івана, матриця якої зберігається у сфрагістичній колекції Музею Шереметьєвих. Печатку має вагу 7,9 г, її виготовлено з брон-зи. Вона складається з робочої частини у вигляді масивної пластини овальної форми розміром 16,5×14 мм і товщиною 3,5 мм, а також спаяної з нею утримуючої частини, що має вигляд трубки висотою 12 мм, шириною 9,5 мм і товщиною 8,5 мм. У полі печатки зображено родовий герб у ренесансовому щиті, над яким розташовано літери: ІS 79.
Подібне зображення родового знака, але з загнутими додолу кінцями поземого рамена знаходимо на першій печатці пана Василя Станіславовича Сурина від 1593 р. на щиті іспанської геральдичної форми80. На його наступній частково збереженій печатці від 1609 р. у першій частині чотиридільного іспанського щита бачимо звичне зображення знака у вигляді з’єднаних хрестом півмісяця рогами догори та літери М, у третій частині зображено знак у вигляді перехрещеної стріли вістрям вгору над півколом, що лежить кінцями догори, а над щитом — шолом із наметом під шоломовою короною і три страусячих пера в нашоломнику 81.Аналогічна пара печаток була також у розпорядженні київського земського підсудка (1598–1613) Герасима Станіславовича Сурина. На меншій з них (восьмикутної форми розміром 14×12мм) від 1598р. бачимо родовий знак у ренесансовому щиті 82. Натомість, на більшій (восьмикутної форми розміром 18×16 мм) — від 1601 р. присутнє зображення чотиридільного іспанського щита, на якому в першій частині знаходився знак у вигляді літери М під хрестом, у другій частині — три вруба, у третій частині —
знак у вигляді ламаного пояса, на якому стріла вістрям догори з шестипроменевою зіркою
на долішньому кінці, у четвертій частині — шестипроменева зірка над півмісяцем, що лежить
рогами догори, а над щитом — шолом з наметом і три страусячих пера в нашоломнику 83.
Київський гродський писар Андрій Сурин 1600 р. користувався печаткою з зображенням
знака у вигляді з’єднаних хрестом півмісяця рогами догори та літери М у ренесансовому щиті 84.
Подібне зображення має також печатка пана Олександра Сурина від 1624 р., але цього разузнак вміщено в овальному щиті, над яким розташовано шолом з наметом під шоломовою короною і три страусячих пера в нашоломнику 85. Нарешті, на печатці пана Адама Сурина від 1665 р. родовий знак розміщено в півкруглому бароковому щиті 86, а на печатці Яна Сурина від 1767 р. — в іспанському 87.
74 Kojałowicz W. Сompendium. — S. 172.
75 ЦДІАУК. Ф. 220, оп. 1, спр. 655, арк. 1 (кругла, 14 мм).
76 ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 2, спр. 1 а, арк. 1 (овальна, 14×12 мм). 77 ЦДІАУК. Ф. 44, оп. 1, спр. 1, арк. 277 (кругла, 14 мм; згори літери: SН). 78 ЦДІАУК. Ф. 130, оп. 2, спр. 1 а, арк. 1 (овальна, 14×12 мм).
79 Музей Шереметьєвих, Сфрагістика, МЦ-1274; Однороженко О. Руськая сфра-
гистика периода позднего Средневековья (XIV — середина XVI в.) // Антиквар. —
К., 2010. — №11 (48). — С. 42. 80 Болсуновский К. Сфрагистические и геральдические памятники Юго-Западно-
го края. — Вып. І. — К., 1899. — С. 4, илл. 17; Wittyg W. Nieznana szlachta polska i jej herby. —
Kraków, 1908. — S. 315 (восьмикутна, 13×12 мм; згори літери: VS). 81 ЦДІАУК. Ф. 2228, оп. 1, спр. 227, арк. 6 (восьмикутна, 23×21 мм).
82 APK. ASang, teka ХХІІІ, plik 20 (згори літери: Н • S).
83 ЛНБ. ВР, ф. 5, оп. 2, спр. 7444/IІІ, арк. 819 (“Herasim Suryn”); APK. ASang, teka ХХІV,
plik 57, st.435, 443, 457 (згори літери: HS).
84 ЛНБ ВР. Ф. 5, оп. 2, спр. 7444/IІ, арк. 76 (“Suryn herbu własnego. Andrzej Suryn… był
pisarem Grodskim Kyowskim 1600 r. wycisnął pieczęc”); APK. ASang, teka ХХІV, plik 1 (вось- Grodskim Grodskim Kyowskim 1600 r. wycisnął pieczęc”); APK. ASang, teka ХХІV, plik 1 ((вось--
микутна, 14×13 мм; згори літери: АS).
85 НБУВ ІР. Ф. 2, спр.17 436 (восьмикутна, 15×13 мм; згори літери: АS).
86 НБУВ ІР. Ф. 2, спр. 20 970 (восьмикутна, 16×14 мм; згори літери: • А • • S •). 87 LVIA, f. 391, ap. 9, b. 2790, l. 178 v.
Джерело: Однороженко О. Шляхетська геральдика Київської землі XV—першої половини XVII ст. за архівними джерелами та матеріалами сфрагістичної колекції Музею Шереметьєвих
3. Генеалогія та біограми.
I ГЕНЕРАЦIЯ
Павел Сурин Путятич
В 1444 году: А при томъ были сведки наши верная рада: панъ Немира, староста луцкий, а панъ Федорко Малинский, а панъ Козаринъ, а панъ Суринъ писаръ, а панъ Федоръ дякъ, и старецъ Грецко и иныхъ людий досыть (Луцьк, 1444 АрхЮЗР 1/VI, 8) https://runivers.ru/bookreader/book9504/#page/193/mode/1uphttp://elib.shpl.ru/ru/nodes/1...ect/zoom/6В Раду Свидригайла входит Сурин (видимо, от него овручские Сурины?). актом від 20 жовтня 1492 р. великий князь литовський пожалував господарського дворянина Сурина селом Соколовичі з людьми в Київському повіті, і повідомив про це рішення київського воєводу князя Дмитра Путятича50. Такий правочин був актуальним з огляду на те, що процедура ув’язання в надані маєтності проходила за безпосередньої участі відповідного місцевого урядника «[1507.05] В Люблине, едучы с Кракова, и о г Люблина по дорозе едучи давано: Булъгаку Лисичанку на 13 копъ грошей з мыта киевского аргишового отмена. Сурину Путятичу на двенадцать копъ грошей з мыта киевъского аргишового отъмена...» (Эгидийус Банионис. Лиетувос метрика: Книги 8, стр. 402, 2001)
" ...На страстной недели в середу (3 апреля 1504 года) дворянину королевскому Павлу Сурыну пять локоть сукна лунского зеленого дано." (Скарбовая книга. Литовские упоминки татарским ордам / Подг. М.В.Довнар-Запольский // Известия Таврической ученой архивной комиссии. Вып. 28. Симферополь, 1898, стр. 41) http://forum.vgd.ru/post/1231/18290/p1222063.htm#pp1222063
Ivan Levkovskiy
По Сурину есть документ от 1510 года
Листъ Польского короля Сигизмундл 1 къ наместнику Овруцкому, о дозволенье дворянину Сурину Путятичу держать вь Овручи корчму вь продолжение года, за его службу http://books.google.com.ua/boo...mp;f=false
Второй документ по Духне Суриновой от 31 августа 1518 года http://www.runivers.ru/bookrea...0/mode/1up:
[q]Къ тому Суриновая зъ детьми своими поведила: што вжо по смеръти того брата V Миха'ла, тотъ братаничъ Ивашко мелъ съ нею делъ в ы'меньи материзномъ, на'мя V Варевцохъ а вь Селъцы, на што жъ и сведомъе
[/q]
Раньше я уже писал, что Варевцами и тем же Сельцы владела мать Духны, то есть сестра Булгака Лисича, а значит имела свою часть в Варевцах и Сельцах, а вторая часть естественно была Булгакова. Ивашко здесь - это сын Михайла Волчковича, то есть братанич Духны. ~ Духна Волчкевич, сестра Михайла Волчкевича.
50. LM 3. — № 12. — Р. 72.
ІІ
Станiслав Суринович Станіслава і Няміра ў 1545 валодалі сёламі ў Кіеўскім ваяводстве - Сакаловічы, Белыя Беражы, Робоўшчына, Шыпілавічы, Ілінцы, Варевцы, Вайнякоўшчына, Рэмезавічы, Гаўрылкаўцы, Салавевіч, Сніжын, палац Гуніч, пустаўшчыны Драчылоўская, Чэрнятынская , Зайкоўская.[Опись Овруцкого замка]. У 1548 Станіслаў атрымаў ад караля Чарнобыльскі замак на два гады.Немiра Суринович бирчий київський Томила za Józefem Małyszką
Полонія za Konradem Kniehinińskim.
ІІІ
Андрій Немирич † po 1581 Согласно Книге поборов № 32 «по регестру выбирания поборов земли Киевской за 1581 год от оседлых собиралось по 15 грошей, от загродников по 4 гроша и от коморников по грошей 2», где поимённо указаны землевладельцы киевские (в том числе овручские) с их владениями:Пан Андрей Сурин: Зеленцы, Белые Бреги, Варевцы.Гордій Немирич † p. 1598 Согласно Книге поборов № 32 «по регестру выбирания поборов земли Киевской за 1581 годПаны Годей и Потей Сурины: Соколовичи, Илинцы, Белые Бреги, Варевцы (часть пана Бокия).Немировичі були власниками сіл Білі Береги над Прип’яттю у північному закутку воєводства, а також Варевичів, Іллінців і частини Соколовичів, розкиданих у східній частині Овруцького повіту. Володіли також частками у Гуничах і Раківщині біля Овруча. Як відомо з поборового реєстру 1581 р., Андрієва частина булa значно меншою, ніж у брата. На той час Гордія можна було вважати представником заможної шляхти. Зрештою, Андрій невдовзі помер, не залишивши нащадків, бо відомо, що всі згадані маєтності отримала Олена, єдина дочка Гордія (не пізніше 1598 р.). Після неї вони перейшли до її нащадків від шлюбу з Миколаєм Стецьким. ~ кнж. Маруша Остафівна Ружинська
Harasym Stanisławowicz † 1613 писарь земский.Гарасим і Потій, здається, отримали по батькові скромніший спадок. Його складали частини щойно згаданих Гуничів, Раківщини і Соколовичів, а також Гаврилівці у Київському повіті. Згідно з податковими даними 1581 р. сини Станіслава належали до дрібної шляхти. Гарасимові вдалося збільшити свої володіння. Завдяки першому шлюбу з невідомою нам на ім’я Солтанівною він отримав низку часток у маєтностях цього роду на Овруччині – в Годотемлі у центрі повіту, а також у Виступовичах, Гажині та Кузьмичах у його північній частині. Також купив у Покалевських кілька частин сіл у їхніх родових володіннях (Покалів біля Годотемля). Гарасим жив, здається, довго. Він пережив своїх рідних і двоюрідних братів на 20–30 років, а також двох зі своїх трьох синів. І Согласно Книге поборов № 32 «по регестру выбирания поборов земли Киевской за 1581 год пан Герасим Сурин: Реговчина, Гавриловцы. Его жена, очевидно первая, Ганна Ермолянка (вторая - Мария Стефановна Стецкая) писала тестамент после смерти своего первого мужа Ивана Марковича Краснодворского. ~ Мария Стефановна Стецька
Потій Станіславович † 1595 Гарасим і Потій, здається, отримали по батькові скромніший спадок. Його складали частини щойно згаданих Гуничів, Раківщини і Соколовичів, а також Гаврилівці у Київському повіті. Згідно з податковими даними 1581 р. сини Станіслава належали до дрібної шляхти. Потій продав Кмітам свою частину Соколовичів у 1582 р. Він помер, не залишивши нащадків, у 1595 р. або зразу потому. Перед самою смертю король надав йому в держання Малешин у Любецькому старостві, але його родина, мабуть, так і не скористалася цим даром. Согласно Книге поборов № 32 «по регестру выбирания поборов земли Киевской за 1581 год паны Годей и Потей Сурины: Соколовичи, Илинцы, Белые Бреги, Варевцы (часть пана Бокия). 1 серпня 1595 р. підтвердили свої права на володіння землями у Любецькому старостві відразу декілька родин любецької шляхти. «Данину» на с. Малежин на Бивалкевщині отримав Потій Сурінов219. 219 ЦДІАК України, КМФ.-36, On. 1, Спр.201, Волинська метрика. Книга РМ 13 (1595-1598 рр.), Арк.1-1 зв. Рід пані Потієвої Суринової (с. 39): Олімпіаду, Тетяну, Іпатія, Юрія, Олену, Олександра. Юрій..... Иван Станиславович
IV
Олена Гордіївна всі згадані маєтності отримала Олена, єдина дочка Гордія (не пізніше 1598 р.). Після неї вони перейшли до її нащадків від шлюбу з Миколаєм Стецьким. ~ Миколай Стефанович Стецький
Iwan Harasymowicz † p. 1613 Іван, Василь i Андрій Гарасимовичі почали активне життя ще до 1600 р. На жаль, ми не знаємо майнових поділів у цій родині. У будь-якому разі у рік смерті Гарасимa, тобто 1613 р., на світі вже не було ані Івана, ані Василя. Тимофій Герасимович Wasyl Harasymowicz † p. 1613 Іван, Василь i Андрій Гарасимовичі почали активне життя ще до 1600 р. На жаль, ми не знаємо майнових поділів у цій родині. У будь-якому разі у рік смерті Гарасимa, тобто 1613 р., на світі вже не було ані Івана, ані Василя. Andrzej Harasymowicz † 1619 Андрій, помер через кілька років після батька (бл. 1619 р.), залишивши синів Олександрa, Миколая, Рафаїла та Іванa.
V
Петро Іванович На підставі відомих податкових реєстрів можна відтворити поділ спадку після Гарасима. У 1628 р. покалівськими маєтностями (бл. 24 димів) володів Петро. У 1634 р. Петро та Адам володіли тими самими маєтками. Через шість років Петро й далі платив податок з покалівських маєтностей (17 димів), а Адам – з Годотемлі (7 димів). Адам Васильович опікун синів Олени та Миколая Стецьких. Власник Годотемля. На підставі відомих податкових реєстрів можна відтворити поділ спадку після Гарасима. У 1628 р. Адам був власником Годотемлі у 12 димів. У 1634 р. Петро та Адам володіли тими самими маєтками. Через шість років Петро й далі платив податок з покалівських маєтностей (17 димів), а Адам – з Годотемлі (7 димів). Олександр Андрійович На підставі відомих податкових реєстрів можна відтворити поділ спадку після Гарасима. У 1628 частиною володінь – спадщини Андрія: Виступовичі, Гажином (33 дими) – управляв найстарший з-поміж його синів Олександр. Решта – Кузьмичі з околицями (36 димів) – залишалися в опікунів його малолітніх братів. У 1634 р. поділили майно сини Андрія. Рафаїл присвятив себе духовній діяльності й відмовився від претензій на землеволодіння. Олександрові залишилися Виступовичі. Миколай отримав Татариновичі (21 дим), спадщину матері, Ганни з Бережецьких. Нарешті Іван отримав другу частину цього спадку – Жерів і Бабиничі (25 димів). Через шість років Виступовичі Олександрa залишалися на той час у заставі (21 дим). Володіння Миколая та Івана вже змінили власників. Жерів і Бабиничі купив Ян Ростковський, a Татариновичі – Федір Проскура-Сущанський. Миколай Андрійович У 1634 р. поділили майно сини Андрія. Рафаїл присвятив себе духовній діяльності й відмовився від претензій на землеволодіння. Олександрові залишилися Виступовичі. Миколай отримав Татариновичі (21 дим), спадщину матері, Ганни з Бережецьких. Нарешті Іван отримав другу частину цього спадку – Жерів і Бабиничі (25 димів). Через шість років володіння Миколая та Івана вже змінили власників. Жерів і Бабиничі купив Ян Ростковський, a Татариновичі – Федір Проскура-Сущанський. Рафаїл Андрійович Рафаїл присвятив себе духовній діяльності й відмовився від претензій на землеволодіння. Іван Андрійович У 1634 р. поділили майно сини Андрія. Рафаїл присвятив себе духовній діяльності й відмовився від претензій на землеволодіння. Олександрові залишилися Виступовичі. Миколай отримав Татариновичі (21 дим), спадщину матері, Ганни з Бережецьких. Нарешті Іван отримав другу частину цього спадку – Жерів і Бабиничі (25 димів). Через шість років володіння Миколая та Івана вже змінили власників. Жерів і Бабиничі купив Ян Ростковський, a Татариновичі – Федір Проскура-Сущанський.
VI
Ремiгiян...... Сурин Село Шоломки (нині Овруцького р-ну. Житомирської обл.) розташоване на р. Норині. Згадується як маєток житомирського сотника дворянина Ремигіяна Сурина в актах 1684, 1697. згадка про Шоломки, як маєток дворянина Ремигіяна Сурина, писаря земського київського, відноситься до 20 червня 1684 року. Коли польський дворянин Павло Трипольський пограбував овруцьких міщан і пообіцяв убити Сурина. У 1697 р. паліївці на шляху з Овруча до Кухарів у с. Калинівці затримали київського каптурового суддю Ремігіяна Сурина, побили його, приказуючи: «Бийте ляхів, бийте, нехай не їздять на суди - наш тут козацький суд»". Жалоба Житомирского стольника, Ремигияна Сурина, на региментаря, Бальцера Вильгу, о том, что он, отправляясь в поход против Семена Палия, ограбил имение Сурина - Гостомель.
Федора Хом’якова Барбара Суринівна, скаржачись про наїзд сусідів на маєток Посягву, побиття її служебників та вчинені шкоди, заявляє, що той маєток вона тримає вже тривалий час, третину як відшкодування за внесений посаг, а дві інші частини – заставою за позичку грошей чоловікові: “Наехал моцно кгвалтомъ на властное имене и люди мои посеговецкие и двор мои тамошнии, яко на спокоиное держане мое, которого маючи от пана Федора Хомяка, мужа своего, ув оправе унесеня моего в домъ его третюю част, при инших именяхъ его в Киевъскомъ повете лежачих, а две части того именя посеговецкого в суме пенезеи зоставою заведеного, от часу немалого зупокоине держу и вживаю”ЦДІАК України. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 172 зв.–175. Дружина: Zofia z Orzechowa Костянтин...... брат Ремигіяна Дружина: Marianna Czerwińskiego ‘przed tym Samuelowa Kaszewska, a teraźniejszego wtórego Konstantowa Surynowa Миколай....... брат Ремигіяна Мартин Адамович — писар гродський мсиславський (1632)
VII
Степан Мартинович
VIII
Флоріан Степанович
IX
Фавстин, син Флоріана
X
Яків, син Фавстина
XI
Адольф-Йосип-Калясантій син Яківа
— у 1833 році внесений до книги дворян Волинської губернії. Власник Волосова.
Миколай-Іван син Якова
— у 1833 році внесений до книги дворян Волинської губернії.
XII
Антон-Норберт син Адольфа
провізор у містечку Червоне.
Роман-Адольф син Адольфа
внесены 12 декабря 1873 года в 6 часть ДРК Волынской губ
ИсточниК: Дворянство Волынской губ, 1906- Житомир- с 431
XIII
Роман Антонович (1887) — 1939 року заарештований у місті Вовковиськ як соціально небезпечний елемент. Відбув 8 років таборів у Караганді.
- Ремігіян — стольник житомирський (1688—1702), власник маєтку Виступовичі
- Йозеф — підстолій овруцький (1701—1729)
- Ян — мечник житомирський (1702—1715)
- Стефан — мечник чернігівський (1718—1750)
Також до дворян Волинської губернії належала гілка: - Йосип
- Іван
- Гілярій-Сигизмунд
- Станіслав
- Анелія
- Марія
- Аделія
Элиаш Владислав Сурин
Suryn Eliasz Władysław h. własnego (zm. 1687 lub 1688), pułkownik wolontariuszy litewskich, podstarości mścisławski. Był synem Jerzego i Apolonii z Wołłowiczów (zm. po 1667), prawosławnej, córki Włodzimierza, powtórnie zamężnej za Andrzejem Podbipiętą. Miał braci Krzysztofa, podczaszego smoleńskiego, i Bazylego. Zapewne już od r. 1648 służył S. w wojsku i «na wszystkie niebezpieczeństwa narażał zdrowie […], nieprzyjacielskie wytrzymywał furores». Od r. 1652 był chorążym nowo zaciągniętej chorągwi kozackiej Konstantego Leona Obodyńskiego (120 koni), z którą w r. 1653 bronił przed Kozakami południowej granicy W. Ks. Lit. w rejonie Rzeczycy i Mozyrza. Zapewne uczestniczył w wojnie z Moskwą w r. 1654 w wojsku hetmana w. lit. Janusza Radziwiłła; w zwycięskiej bitwie z armią Jakowa Czerkasskiego pod Orszą (12 VIII t.r.) oraz zakończonym klęską starciu pod Szepielewiczami (24 VIII). Wziął udział w nieudanej kontrofensywie armii litewsko-polskiej na początku r. 1655 i z wycofującymi się oddziałami dotarł pod Brześć Lit. Prawdopodobnie uczestniczył w zwycięstwie wojska woj. witebskiego Pawła Jana Sapiehy pod murami Brześcia nad armią rosyjską Siemiona Urusowa (23 XI t.r.), być może także w przegranym starciu pod Wierzchowiczami (27 XI). Gdy na początku r. 1656 wycieńczoną i zdziesiątkowaną chorągiew przejął po Obodyńskim Mikołaj Szemiot, S. pozostał w niej chorążym i walczył w lutym t.r. na Podlasiu, tym razem przeciw Szwedom. Był z armią hetmana w. lit. Sapiehy w marszu do Małopolski, w przegranej bitwie z armią Karola X Gustawa nad Sanem (4 IV), a także w oblężeniu Warszawy i bitwie warszawskiej (28–30 VII). Być może uczestniczył wraz z pułkiem hetmana w. lit. (do którego należała chorągiew Szemiota) w wyprawie hetmana polnego lit. Wincentego Gosiewskiego na Prusy Książęce (zwycięstwo pod Prostkami 8 X, klęska pod Filipowem 22 X). Wziął udział w zdobyciu Tykocina 27 I 1657, a następnie zapewne podpisał akt konfederacji zawiązanej w Choroszczy 1 II t.r. przez dywizję prawego skrzydła wojska lit. Wobec nowego zagrożenia ze strony nadciągającej armii szwedzko-brandenburskiej, wojsko to w kwietniu ruszyło pod wodzą Krzysztofa Franciszka Sapiehy na pomoc siłom koronnym, ale ostatecznie wycofało się pod Brześć. Buntujący się z braku płacy żołnierze zwołali 12 V w Prużanie koło, w imieniu którego wysłano S-a i drugiego przedstawiciela do króla Jana Kazimierza z żądaniem wypłaty żołdu i przeznaczenia na wojsko lit. dóbr radziwiłłowskich; S. miał też bronić prerogatyw hetmana Sapiehy przed uroszczeniami Gosiewskiego. Postulaty wojska przedstawili posłowie królowi w Dankowie, a misja ta przyniosła S-owi 7 VII czysto honorowy urząd wójta smoleńskiego. Z pewnością uczestniczył S. w kampanii armii lit. przeciw wojsku ks. siedmiogrodzkiego Jerzego II Rakoczego, zakończonej jego kapitulacją pod Międzyborzem 23 VII. Pod koniec roku przystąpił S. wraz z chorągwią do nowej konfederacji wojska prawego skrzydła armii lit., kierowanej przez Dadziboga Kiełtykę; domagała się ona zaległego żołdu. Wiosną 1658 chorągiew S-a stacjonowała w Czetwertni na Wołyniu, a jesienią t.r. uczestniczył S. w ofensywie hetmana Sapiehy na Białorusi; 20 XI oddziały hetmana dotarły pod Raków. Latem 1659 na Żmudzi chorągiew S-a w składzie korpusu pisarza polnego lit. Aleksandra Hilarego Połubińskiego wspierała działania dywizji lewego skrzydła przeciw Szwedom. S. uczestniczył następnie w kampanii w Kurlandii. W trakcie oblężenia Mitawy wysłany został 3 I 1660 przez swą dywizję do lewego skrzydła wojska lit. pod Bowsk; nie udało mu się jednak namówić tych oddziałów do wspólnego marszu przeciw armii moskiewskiej Iwana Chowańskiego. Wczesną wiosną 1660 korpus Połubińskiego przybył na Podlasie, gdzie w kwietniu zawiązała się konfederacja wojskowa w Drohiczynie. S. po jej rozwiązaniu wziął udział w rozpoczętej w czerwcu t.r. kampanii wojsk litewsko-polskich przeciw Chowańskiemu na Białorusi. W nierozstrzygniętej bitwie nad rzeką Basią 8 X zginął dowódca S-a rotmistrz Szemiot. Być może to spowodowało, że S. porzucił służbę w armii i jako pułkownik objął dowództwo grupy wolontariuszy. Organizował odtąd napady na siły moskiewskie, a przy tym dawał się we znaki mieszkańcom ziem pogranicznych, tak moskiewskich, jak i litewskich. W poł. grudnia najechał na zajęte przez Moskwę ziemie na wschód od Dźwiny, ale został przegnany przez wojska Chowańskiego. Na lepiej sobie znanych terenach rodzinnego woj. mścisławskiego przeprowadził na początku r. 1661 akcję werbowniczą. Na czele swych oddziałów wpadł 18 I t.r. do Michnowicz, gdzie wziął do niewoli kilku znacznych mieszkańców; uwolnił ich następnie za okupem. Wspomagany przez żołnierzy z Kopysi i Szkłowa, być może i pułk Krzysztofa Stetkiewicza, pojawił się 16 II pod Krzyczewem i skłonił to miasto do kapitulacji. Możliwe, że właśnie wtedy star. krzyczewski woj. trocki Mikołaj Stefan Pac uczynił go w nagrodę podstarościm i landwójtem krzyczewskim, choć z tym tytułem wymieniony jest S. dopiero w r. 1662. W marcu lub kwietniu 1661 doszczętnie spustoszył S. okolice Briańska, rozbił też zmierzający do Smoleńska oddział wojska moskiewskiego. Działania S-a nie były w stanie bezpośrednio zagrozić moskiewskim garnizonom wielkich miast, jednak przechwytywanie konwojów z żywnością oraz korespondencji cara Aleksego z wojewodami były dla Rosjan na tyle dokuczliwe, że już w lutym t.r. car nakazywał rozprawić się z wolontariuszami. Równocześnie za swe poczynania otrzymał S. pochwały ze strony króla i hetmana Sapiehy.
W czerwcu 1661 dowodził S. akcją zablokowania załogi rosyjskiej w Starym Bychowie, ale został rozbity przez moskiewską odsiecz nadchodzącą spod Homla. Na prośby mieszczan mohylowskich nadciągnął w 2. poł. lipca t.r. w okolice ich miasta. Przebywając w Czausach, nie podporządkował się wezwaniu hetmana Sapiehy, który chciał ściągnąć znad Dniepru pod Połock resztę pułku S-a (1500 jazdy i piechoty) i 1 XI ruszył w rejon między Krzyczewem a Mścisławiem. Na początku grudnia oddziały wolontariuszy S-a i Dionizego Muraszki spustoszyły Siewierszczyznę. W maju 1662 Samuel Oskierka, Muraszka i S. pobili pod Czausami wojska moskiewskie idące na odsiecz Staremu Bychowowi ze Smoleńska. Pod koniec r. 1663 przyłączył się S. do ofensywy armii lit. na Moskwę; w podjętym 2 I 1664 oblężeniu Rosławla, jego ludzie podpalili 11 I t.r. jedną z baszt, ale nie nastąpił za tym atak sił litewskich i miasta nie zdobyto. Gdy hetman polny lit. Michał Kazimierz Pac wycofał się spod Rosławla, S. z rozkazu hetmana Sapiehy z ok. 500 ludźmi nękał przeciwnika z terenu między Rosławlem a Mścisławiem; więcej niż załogom moskiewskim czynił jednak szkody miejscowej ludności, zwłaszcza z ekonomii mohylowskiej. Oddziały moskiewskie, wykorzystując tarcia między dowódcami wolontariuszy, pobiły S-a w kwietniu 1665 pod Mścisławiem. Siły S-a zostały rozproszone przez Kozaków w czerwcu 1666 pod Homlem. Ostatnią znaną bitwą z Kozakami stoczył S. w tym miesiącu pod Krzyczewem. W l. 1665–6 wolontariusze, w tym oddział S-a, byli właściwie jedyną siłą militarną broniącą na południu wschodniej granicy W. Ks. Lit. przed Moskwą i Kozakami. Po zakończeniu wojny osiadł S. w Mścisławskiem, gdzie miał dobra; został też podstarościm mścisławskim. Pełniąc do r. 1683 ten urząd, uczestniczył w lipcu 1667 w sporządzaniu spisu podymnego miejscowych posiadaczy ziemskich. W l.n. nie wyróżniał się aktywnością publiczną. Wiadomo, że uczestniczył w elekcji Jana Sobieskiego w r. 1674 oraz był 30 XII 1682 na sejmiku przedsejmowym w Mścisławiu.
S. posiadał dobra: Chociłowicze z młynem, Chołoblin z młynem, [Żydowska] Buda z młynem, Sokolnicze, Podłuszczyzna, Werowna, Ratobyl, Sawościcze, Ratobylszczyzna i Rozkowszczyzna w woj. mścisławskim, dzierżawił też dobra w ekonomii mohylowskiej Blahowicze i Szepirowo (Szczepierowo) z młynem na rzece Basi. W r. 1667 jego wszystkie majątki liczyły 69 dymów. Dn. 18 III 1687 spisał testament, każąc się pochować w kościele Karmelitów p. wezw. Nawiedzenia NMP w Mścisławie pod drzwiami kościelnymi. Zmarł przed 17 IX 1688.
S. był dwukrotnie żonaty; pierwszy raz z Katarzyną z Wielaminowiczów Niekraszewiczów, a następnie z Heleną z Giełdów (zm. w lub po r. 1690). Pozostawił czterech synów: Krzysztofa, Mikołaja, Michała i małoletniego, w chwili śmierci ojca, Teodora, oraz cztery córki: Annę, Eufrozynę, Konstancję i Helenę (zakonnicę).
Elektorów poczet; Wolff J., Pacowie. Materiały historyczno-genealogiczne, Pet. 1885; – Kossarzecki K., Wojna z Moskwą na ziemiach Wielkiego Księstwa Litewskiego w latach 1658–1661, W. 2007 (mszp. pracy doktorskiej w Inst. Hist. Uniw. Warsz.); – Akty Moskovskago gosudarstva, izdannyje Imperatorskoju Akademiu Nauk, Red. N. A. Popov, Pet. 1901 III nr 218/6 s. 201, nr 259 s. 263–4, nr 322 s. 307, nr 449 s. 396; Akty Vil. Archeogr. Kom., XXXIV; Chrapowicki J. A., Diariusz. Część druga: lata 1665–1669, Oprac. A. Rachuba, T. Wasilewski, W. 1988; Metryka Litewska. Księga Wpisów 131, Wyd. A. Rachuba, W. 2001; Pamiętniki Filipa, Michała i Teodora Obuchowiczów (1630–1707), Oprac. H. Lulewicz, A. Rachuba, W. 2003; Poczobut Odlanicki J. W., Pamiętniki (1640–1684), Oprac. A. Rachuba, W. 1987; Vol. leg., V 323; – AGAD: Arch. Radziwiłłów, Dz. II nr 1326, 1327, 1405; B. Czart.: rkp. 157 nr 18, rkp. 159 nr 18, 38; B. Nauk. PAU i PAN w Kr.: rkp. 6130; Lietuvos mokslų akademijos biblioteka w Wil.: F. 17 nr 129 k. 115–17v; Lietuvos valstybės istorijos archyvas w Wil.: rkp. SA 7 k. 129–32v, rkp. SA 3722 k. 26; L’vivs’ka naukova biblioteka im. V. Stefanyka we Lw.: F. 103 nr 1775; Nacyjal’ny histaryčny archiŭ Belarusi w Mińsku: F. 694 op. 4 nr 1698 k. 210v, F. 1729 nr 1 k. 164–4v (testament bez zakończenia), nr 3 k. 368; Vilniaus universiteto biblioteka w Wil.: F. 57 nr Б 54–3 k. 28v–9.
Andrzej Rachuba
Одним из самых известных предводителей волонтеров в ВКЛ в 60-е годы XVII века был Элиаш Владислав Сурин или Сурын (Suryn), позднее подстароста мстиславский. Два года спустя после драматической осады Рославля литовским войском гетмана М. Паца в 1664 г., о которой я написал отдельную статью (см. здесь):
http://www.reenactor.ru/ARH/PDF/Babylin_07.pdf
город подвергся нападению литовских волонтеров. В 1666 г. полковник Сурин и Овручский полковник Иван Бугай, скарбник кричевский, совершили налет на Рославль, в котором был всё тот же воевода - Иван Григорьевич Большой Тухачевский. Впоследствии об этом нападении Тухачевский писал следующее: «Приходили в Рословской уезд польские и литовские люди, Сурянова да Бугаева полков конные и пешие, пятьсот человек, и Рословской уезд разорили, и на посаде мещанскую скотину отогнали, да в то же время, взяли было в полон рословского сержанта Герасима Свешникова да двух человек солдат. За теми людьми из Рослова посланы были поручик Тимофей Васков да подъячий Семен Козмин с солдаты и с рословцы; и они тех литовских людей многих побили и гнали за ними от Рослова больше двадцати верст, и полоненных людей, сержанта да двух человек солдат они отбили; да на том же бою взяли языков, Сурянова полку ротмистра да пруской земли немчина с товарищи семь человек, да с ними взяли знаме да два барабана».
"Лисовчики" Ю. Коссака
Об украинском казаке Бугае, спасшем короля Яна Казимира и ставшим литовским полковником, можно прочитать здесь: https://von-buddenbrock.livejournal.com/1204.html
О Сурине (иногда пишут – Сурын) известно, что он начал службу в 1648 г. В 1652 г. был хорунжим казацкой хоругви Констанция Леона Ободыньского, которая защищала от украинских казаков южную границу ВКЛ в районе Речицы и Мозыря. Предположительно участвовал в битвах при Шклове и Шепелевичах (1654). В 1655 г. сражался в войске П. Сапеги против русской армии кн. С.А. Урусова под Брестом и, вероятно, под Верховичами. В 1656 г. воевал на Подляшье в хоругви Николая Шемета (Szemiot) против шведов, позднее сражался в битве под Варшавой (1656). В 1657 г. участвовал во взятии Тыкоцына, а затем в кампании против трансильванского князя Ракоци. В 1659 г. воевал против шведов в Жмуди в дивизии А.Г. Полубинского, был при осаде Митавы в 1660 г. В том же году принимал участие в боях против Хованского в Литве. В битве на Басе (1660) погиб ротмистр Шемет, после чего Сурину поручили командовать полком волонтеров. В 1661 г. воевал против Хованского на Двине, в феврале того же года появился под Кричевом и склонил горожан к капитуляции. Вероятно, за это староста кричевский и воевода троцкий Миколай Стефан Пац сделал его подстаростой и ландвойтом кричевским. В марте 1661 г. опустошал околицы Брянска, с июня – блокировал русский гарнизон в Старом Быхове, но был разбит московским отрядом, пришедшим из- под Гомеля. Осенью 1661 г. действовал между Кричевом и Мстиславлем. В мае 1662 г. разбит русским отрядом под нач. генерала В. Друммонда под Чаусами. В 1664 г. участвовал в походе войска ВКЛ на Украину и в неудачном штурме Рославля (поджег башню). В мае 1665 г. побит русскими под Мстиславлем. Летом 1666 г. был под Гомелем. В 1665-66 г. волонтеры были единственной силой, защищавшей южную границу ВКЛ. После окончания войны жил в Мстиславле, стал подстаростой мстиславским. Умер около 1687 г. Некоторые дворяне конца XIX века с этой фамилией. В конце строки - губерния и уезд к которой они приписаны Сурин, Адол. Ад., г. Мстиславль. , Могилевская губерния. Мстиславский уезд. Сурин, Апол. Еф. Полтавская губерния. Миргородский уезд. Сурин, Георг. Еф. Полтавская губерния. Миргородский уезд. Сурин, Леон. Еф. Полтавская губерния. Миргородский уезд. Сурин, Степ. Самуил., им. Городок. , Могилевская губерния. Мстиславский уезд.
Тверская ветвь
В книге "Генеалогия господ дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу Тверской губ" 1787-1869 есть большой род Суриных, внесенных в 6 часть ДРК под № 1160 по Осташковскому уезду
Сурин Станислав, жена Елена Есмановна (?) "из Ляхов" (полячка)
2 поколение:
Сын Иван Станиславович Сурин 1593 год , им. Мстиславского воеводства
3 поколение:
Его дети: 1620 год: Сурины Станислав, Мартын, Иосиф, Степан, Иван, Анна Ивановичи
4 поколение:
Их потомки: 1741 год: Сурины Иван, Станислав, Василий, Илья (жена Елена "из ляхов"), Христофор (стольник), Константин (жена Марина Ляховичева) Мартыновичи Сурин Юрий Иосифович Сурины Юрий, Адам, Самуил, Павел, Михаил Степановичи.
5 поколение:
Сурин Николай Ильич, Сурин Адам Христофорович, Сурины Антон (жена Варвара, во 2 браке за Пушкиным), Екатерина, Елена Константиновичи Сурин Самуил Юрьевич (ветвь Иосифа) Сурины Юрий и Андрей Юрьевичи (ветвь Степана)
6 поколение:
Сурины Флориан, Франц Николаевичи Сурин Михаил Антонович
7 поколение:
Сурины Станислав, Иван, Франц , Андрей Флориановичи Сурины Агалист, Иван Францевичи
8 поколение:
Сурин Дионисий Станиславович жена Елена, ур Галицкая Сурин Иосиф Андреевич Сурин Антон Агалистович
9 поколение:
Игнатий Дионисиевич урин (1854) Ефим Дионисиевич 1 жена Ермолаева Устинья Васильевна, 2 жена Азарьева Любовь Александровна, 3 жена- Мария Ивановна) БЛАГОДАТНОЕ. Синцовская вол. Осташковский уезд. Тверской губернии Владел. - Сурин Ефим Данилович (Евфим Денисьевич), чиновник 7-го класса. В состав имения входили деревни Карповщина и Лопатино. - Описание имения. 1858 г.- ГАТО. Ф. 148. Оп. 1. Д. 1253. 16 л. - О продаже имения // Твер. губ. ведомости. - 1868. - № 53. - С. 271; № 54. - С. 274.
1767 год: Сурины Иван, Ефим, Яков Иосифовичи
10 поколение: дети Ефима
от 1 брака Николай Ефимович Сурин 1835 гр от 2 брака Надежда 1842 Мария Ефимовна 1847 гр от 3 брака- Аркадий Сурин 1856, Настасья 1850, Елена 1852 , Ольга 1855, Аполлинария 1859, Клавдия 1862 гр
В архиве РГИА в Санкт-Петербурге хранятся дела о дворянстве Суриных: РГИА фонд 1343 опись 29 дело № 7959- Астраханской губернии (1849), № 7960- Виленской губ (1842), № 7961- Витебской губ (1830-1876-1895 гг), № 7962- Волынской губ (1835), № 7963- Киевской губ (1883), № 7964, 7965- Новгородской губ (1857, 1860 гг), № 7966- по прошению (1876), № 7967- Полтавской губ (1871), № 7968- Тверской губ (1856), № 7969- Тульской губ (1852 г), № 7970- Черниговской губ (1893), № 7971- гербовое (часть 1 Общего Гербовника, 93 страница). Также РГИА фонд 1343 опись 36 дело № 24506- Сурин Федор Иосифович- о выдаче Герба, 2 часть Дворянской родословной книги, 1 ноября 1906. РГИА фонд 1343 опись 36 дело № 24508- дворянство по чину (1914 год), № 24509- Могилевская губ (1899 г, 6 часть ДРК), № 24510- Волынская губ (1899, 2 часть ДРК), № 24511- Могилевская губ (1899, 6 часть ДРК), № 24512- Витебская губ (1901, 6 часть ДРК), № 24513- Волынская губ (1912, 6 часть ДРК), № 24514, 24515-- Могилевская губ (1895, 1913 годы, 6 часть ДРК).
Дело Суриных в архиве РГИА РГИА фонд 1343 опись 51 дело 507 -Сурины А.А и Е.И. РГИА Ф. 577 Оп. 19 Д. 615 ГЛАВНОЕ ВЫКУПНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ МФ -Сурины В.И. и А.Е. РГИА Ф. 577 Оп. 22 Д. 2549 ГЛАВНОЕ ВЫКУПНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ МФ ДЕЛО СУРИНЫХ В.И. И А.Е. СЕЛЕНИЯ РЯБКОВА. 31 АВГУСТА 1885Г. - 21 ДЕКАБРЯ 1885Г. -Сурины В.О. и А.Е. РГИА Ф. 577 Оп. 22 Д. 2548 ГЛАВНОЕ ВЫКУПНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ МФ ДЕЛО СУРИНЫХ В.О., А.Е. СЕЛЕНИЙ: ЕЛИЦ, ПОРЕЧЬЯ И БЕРЕГИНА. 3 СЕНТЯБРЯ 1883Г. - 10 ЯНВАРЯ 1884Г -Сурины П.Б. и В.Б. РГИА Ф. 577 Оп. 19 Д. 436 ГЛАВНОЕ ВЫКУПНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ МФ - Сурины Ф.К и К.К. РГИА Ф. 577 Оп. 19 Д. 1719 ГЛАВНОЕ ВЫКУПНОЕ УЧРЕЖДЕНИЕ МФ
Лиетувос метрика, Книги 3Листъ воеводе Киевскому, князю Дмитрию Путятичу. Пожаловаше господарскому дворянину Сурину села Соколовичи въ Киевскомъ повете съ людьми.20 октября 1493 года.Самъ Александръ. Воеводе киевъскому кн(я)зю Дмитрею Путятичу. Бил намъ чоломъ дворанин нашъ Суринъ и просил в нас села в Киевъскомъ повете, на имя Соколовичов, з людьми. Ино мы ему тое село Соколовичи с тыми людьми дали; нехай онъ тое село и люди держит со всимъ по тому, што здавна к тому селу слухало, а намъ с того служить.П(и)сан в Лиде, октября) 20 ден, инъдик(т) И. Сурин Станислав (Станислав-Сильвестр) Онуфриевич (31.12.1858 – 11.02.1928) генерал-майор с 27.08.191535/16/0/3.5/296: Ekatrakty z akt sadow grodskich Owruckich z lat 1620Видимус книгъ врядовыхЗамку господаръского ОвруцкогоЛита Божого нароженя тысяча пятсот деведесятого мца майа пятогонадцатого дніа. Передомною Рафаломъ Витовским подстаростим Овруцким будучим от его млсти пана Абрама Мишки з Варковичъ столника земли Волынское старосты Овруцкого. Иж поведала ее милсть пани Гарасимовая Суриновая пани Ганъна Ермолянка озвавши мене в доми свое во ймении Годотемлі будучи хора з Божего допущенія тестаменътъ котрого учинила задоброе памети и вцалом и зуполъномъ розуме будучи. Которы тестаменътъ, давши мне до рукъ, сама просила абы его прочитавши до книгъ записових Овруцких казала вписати. Котрого я тестаменту, припатривши ся на нем печать и вичитавши спочатку аж до конъца, казал есми его до книгъ замкових вписати. Который тестаментъ слово от слова таки в собе маетъ.Я, Герасимовая Суриновая Ганъна Ермолянка, землянка господаръская воєводства Киевского, будучи на осужона з допущенья Божого хоробою обложною, веруя в добро памети и в цалом, а в зуполномъ розуме моем паметаючи нато иж нет ничого на высшого над смерть, а напевнейшого яко година смерті, а иж на свети вси речи с памети людское сплывають и в забытя приходят вынайденое абы кождая речъ писмом была ствержона. Про то я, паметаючи на то абы малжонокъ мой его милост панъ Гарасим Сурин по смерти моей о детях моих, которые маю с першим мужем моим небожикомъ паном Иваном Маркевичом Краснодворскимъ Яна а Тимофея а дочки Богданы якое трудности науживал. Напрод теды поручаю пану Богу душу мою, а по смерти моей тело мое грешное малжонокъ мой его милость пан Гарасим Суринъ поховати мает у монастыри свеое Пречистое на Заручаи. А запродто порядне, ведлугъ обычаю нашого хрестиянъского закону, учинены место заплаты за працу малжонокъ мой его милости пану Богуфалу Павши, подсудку земскому киевскому, яко справцы того монастыра лист его ??? не шесть копъ грошей у малжонка моего бывш (его? затерте) живота моем малжонъка моего з детми моими в покою зоставити. Што мий? тот ? малжонокъ мой бывший небожчикъ панъ Иванъ Марковичъ тестаментом остатнею волею своею отписал мне по живота своем вси речи рухомые, я мала и довели на зволным шафунъкови нижли доложил то естли бы што зостало тых речей рухомых по животе моем, жебы пришли на дети наши, которые есмь з ним зсплодили: на Яна, а Тимофея, а Гордыя. Што колвекъ тых рухомых речей было по небожчику малжоъку моем зостало еще за живота моего - розшафовала сыном моим на потребы их и свои роздала. Веле же ? што есче тых речей по смерти моей позостало, маеть малжонокъ мой его млстъ панъ Гарасим Суринъ по смерти моей сынам моим Яну и Тимофею котел горелчаный ардучий ? кухенъный, воловъ пары две , коровы две, свиней великих шестеро, подос.. четверо. А што в тестаменте своем тотже малжонокъ мой отписал, абы ми по смерти его сыну нашому Яну коня сивого, которого мел от пана Василя Тяпинъского (ОГО ТОТ САМЫЙ? Кстати, служил в хоругви Ф. Кмиты Чернобыльского) https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%8F%D0%BF%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D0%B9_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87) тое все ему, што есть в тестаменте описано, яко тож ножа шаблю оправную серебром и кубокъ серебреный, тоже отдала до рукъ его за живота моего. А сыну моему Тимофею отписал даты ножа тисавого лытого сычня (сытного) з гербомъ золотым ряд серебром оправный и кубокъ серебряный, ножа з рядом вже отдала, а сытням и кубокъ серебряный зоставую тому сыну моему Тимофею при малжонъку моемъ, его млсти пану Гарасиму Сурину, который сытнем и кубокъ а теж тиляй ? брунатный атласовый мае его милост пан малжонокъ мой отдати до рукъ /А. 2 зв/ сына моего Тимофея. А инъшия речи рухомые по небожчику малжонъку моему пну Ивану Маркевичу полосталых и в шафунку моем подданых ничого при малжонъку моем миломъ пану Гарасиму Сурину незоставую, бо ми все тое еще за живота моего розшафовала. Которых речей рухомых всех, а вшеляких, яко золота, серебра, а грошей готовых, перла, шат, цыны , меди, начинья железного, всякого быдла и збожа сынове мои Янъ а Тимофей и дочъка Богдана на малжонъку моем поживати не мают и не будут мочи вечными часы. А зоставшиеся по смерти малжонъка моего бывшого, пана Ивана Маркевича , платечи долги небожчиковине и закладаючи сыновъ моих Яна а Тимофея до служебъ зацных пановъ на выправы, так тежъ накладаючи направы, позычила и взяла у малжонъка моего его млсти пана Гарасима Сурина педесят копъ грошей монеты литовское. На што есми его млсти или своей с печатью моею и с печатьми знацных людей дали небожчика пана Ивана Марковича в певной суме пнзе петисот копъ грошей заставила. Есми в моц и в держанье подала одно село того именя Годотомля, названое Ляховичи, со всими людми в томи селе мешкаючими, зо всеми ти повиностями, подачками, а службами и всим. А всими кгрунтами до того села належачими. Которая справа натом листе моем заставное естъ до статечне описана, наи доложона. А што се дотычеся именья Годотомля в повете Киевском лежачого, которое мого оти малженъка моего бывшого пана Ивана Маркевича в пятисот копъ грошей монеты литовской записаное, з вольным шафункомъ тое сумы і выща менованое паметаючы, я на верную милость бывшого малжонъка моего и на вси добродейства и учинъности его на мне уделаныями, луючи теж детки мой з ним спложоные на йме Яна а Тимофея Куныци. З милости моей матери мое тые именя моя Годотемля в повете Киевском лежачое, яко двор з будованьями дворными з городы и всими кгрунтами пашными дворными, з бояры и людми тяглыми, до того именья прислухаючими, и их всякими повиностями тыми по исполенню ???? останею волею моею сыном моим Яну а Тимофею на том именью Годотомли полпетиста копъ грошей монеты литовское даю дарую и записую. Которыми по животе моемъ волно будет тое имеее Годотомля и в дар до рукъ своих в моц и в держанье взяти и на себе до отданья сумы пенезей держати, кроме толко в том именью Годотомли в село Ляховичи ничим се вступати з моцы владности малжонъка моего его млсти пана Гарасима Сурина выймовати немалым и не будуть мочи нео тдавши сумы пнезе пятидесят копъ грошей монеты литовское. И тому малжонъку моему пану Гарасиму Сурину мает половицу всее пашни дворное годотимленъское яко жита такъ и всякое ярины сего року тепер идучого тясяча пятсот деветдесятого пожати и ку своему пожиткови обнрнути. А сынове мои Ян и Тимофей того его млсти боронити не мают. Ак жем именья Годотомля сыном моимъ Яну а Тимофею сим тестаментом моим по смерти моей записала привиля и вси листы на тое именье Годотомле на Красный Дворец вси на все меновите списавши на реестрь одинъ реестрь списаня тых листовъ с печатю моею и с печатми зацных людей зоставила при его млсти пну Гарасиму Сурину малжонку мое. /А.3/ А другий также реестръ с тыми ж справамиз слова у слово написаных кладши у скрыню мою и запечатавши ее печатю моею и некоторых приятелей моих его млсти пана Михайла Силы, а пана Василья Коркошки, а пана Семена Мочулского возного Киевского дала есми до схованья приятелеви моему его милости пну Рафалу Витовскому подстаростему Овруцкому. А въ его млстиивих одержавши на тую скрыню с тыми справами тотивих? при малжонку моему его милости пану Гарасиму Сурину зоставила и не могучи я за обложною хоробою моею для сознанья того тестаменту моего до вряду ехати ведже ? заховываючисе водлугъ науки статутовое, уживши прозбами моими и вызвавши в домего милости пана Богуфала Павшу подсудка земского киевского, тот тестаментъ остатнюю волю мою перед его млостю очевисте оказавши и вызнавши просила, або его млоть до того тестаменту моего печат приложити и руку подписати. Што его милост на прозбу мою очевистую учинити рачил, до которого тестаменту , я Ганъна Ермолаевна печат свою приложила. А при справованью того тестаменту моего приятели мои были их млсти панове панъ Якубъ Павша, панъ Петръ Подбелский (С.Ш - отримав Безсолицю в Овруцькому повіті в таборі під Псковом) , пан Григорей Покалевъский, а панъ Василий Коръкошка земяне повету киевского, панъ Петръ Невмирицкий, а панъ Семенъ Мочульный? возные господаръские киевские, которые их милости панове вышей помененые за очевыстою, а усною прозбою моею до того тестамененту моего печати свои приложити рачили. Писанъ у Полохачеви лета от нароженья сына Божого тысяча пятсот девятдесятого мца мая четвртого надцать дня. Подписъ рукъ тыми словы Богуфал Павша подсудокъ воеводства Киевского рука власная, Якубъ Павша рукою властною, Петръ Подбелский власная рука, Григорей Покалевский рука власная, Василей (затерто, «Мат»феевичъ Коркошка рука власная, Семенъ Александровичъ возный рука власная.Которого очевистого оповеданья ее милости пани Гарасимовое Суриновой пани Ганъны Ермолянки выслухавши и тот тестамент у книги замковыя уписавши, за прозбою ее милости выпис книгъ под печатю моею его милости пану Гарасиму Сурину малжонъку ее млости ей выданъ. Писанъ у Вовручом. Который видимус за прозбою пана Яна Маркевича подпечатью мене Рафала Витовского подстарости его Овруцкого панъ Ян Маркевич (заклеено) ….влян писанъ у во Вручомъ Дмитръ Рапштынски писар.http://forum.vgd.ru/post/1231/18290/p2472200.htm#pp2472200 |
