ЯКУБ ШУМОВСЬКИЙ (СУМОВСЬКИЙ) — шляхтич герба Ястжембець з Руського воєводства. Служив на дворі князів Адама-Костянти- на і Януша-Павла Острозьких ще на початку 1610-х років. Восени 1615 р. старший із воєводичів відрядив його на Волинь на чолі комісії, що мала прийняти спадкові володіння з рук опікуна краківського каштеляна кня- зя Януша Острозького. У наступні роки згадується у свиті княжат Олек- сандровичів, а після їх смерті — матері Анни Костчанки. Станом на 1619 р. тримав у певній сумі грошей село Верхославичі Тарновської во- лості. У серпні того ж року разом з іншими слугами щойно померлого князя Януша-Павла ревізував складене в острозькій замковій церкві майно патрона, причому з храму було винесено дві скрині, „в которых привилея, листы были“. На думку Єжи Тимошевича, був причетний до фальшування заповіту волинського воєводича. У 1620 р. потрапив до складу комісії, яка проводила опис усіх володінь князів Адама-Костянти- на і Януша-Павла Острозьких (напередодні поділу між їх сестрами, що відбувся 1621 р.). У 1622—1623 рр. тримав у заставі від Анни-Алоїзи Ход- кевич Звягельську волость (у сумі 36 тисяч злотих). Економ княгині Анни Костчанки (1624). Власник дому на Замковій вулиці в Ярославі. Помер 1635 р., похований в ярославському костелі монастиря бенедиктинок пе- ред вівтарем (ЦДІА України у Києві, ф. 25, оп. 1, спр. 102, арк. 700— 702 зв.; спр. 112, арк. 931—932; спр. 122, арк. 596; спр. 131, арк. 1085 зв.— 1088 зв.;AGAD w Warszawie, Archiwum Potockich z Łańcuta, N 1544, s. 2; Erekcya kollegiaty jarosławskiey w skróceniu znacznem.— S. 113; P r o k s a M. Przywilej Anny ze Stemberku...— S. 75; K u s J. „Wielkie, ale krótko trwałe oyczyzny nadzieie...“— S. 117; D u n i n - B o r k o w s k i J. S. Spis nazwisk szlachty polskiej.— S. 432; M a k a r a J., ks. Dzieje parafji jarosławskiej.— S. 185; К у л а к о в с ь к и й П. Епізод з історії клієнтури князів Острозьких.— С. 57 Докз^енти, що подавалися шляхтою до губерніальних дворянських депутатських зібрань типові. їх типологія доз воляє скласти уяву, з одного боку, про зусилля щодо збиран ня доказів дворянського походження, з іншого, про вимоги з боку дворянських зібрань. Прикладом таких доказів сл)ггува- тимзггь нам документи, які 20 грудня 1802 р. подали до Київського дворянського депутатського зібрання уроджені Сумовські герба Ястшембєц з с. Потіївка Васильківського повіту. Наперед зазначемо, що Ястшембєц-С)гмовські родом з Сандомірського воєводства належали на той час до впливо вих та заможних чиншовиків. До цієї родини належало кілька службовців та орендарів у маєтках графів Браницьких герба Корчак. Шлюбні зв'язки Сумовських кінця XVIII - по чатку XIX ст. демонструють їх пов'язанність з офіцерськими родинами колишньої Білоцерківської ландміліції XVIII ст. Докази їх дворянського походження були визнані Київським дворянським депутатським зібранням 1 червня 1808 р. й на далі ця родина спромоглася зберегги цей статус під час де- класації 1830-1840-х pp. та отримати 13 вересня 1845 р. підтвердження своїх прав Герольдією Сената^о. Отже, до клопотання про визнання їх дворянського по ходження Сумовські додали у 1802 р. наступні документи” : 1) два метричних свідоцтва з книг Заславського па рафіяльного костьолу про хрещення 23 квітня 1727 р. Войце- ха, сина Станіслава і Катерини, ур. Лісовської, Сумовські^, та про поховання З березня 1737 р. Станіслава Сумовського; 2) метричне свідоцтво про хрещення в Брагилівській па рафіяльній церкві 17 листопада 1751 р. Марцина, сина Вой- цеха і Анни, )фодженої Рокосовської, Сумовських; Інкорпорація шляхти Правобережної України... Список дворян Киевской губернии. - Киев, 1906. - С. 264. " ДАКО, ф. 782, оп. 1, спр. 11650, 11694, 11695, 11696, 11697. 3) метричне свідоцтво про хрещення в Брагилівській па рафіяльній церкві 2 січня 1756 р. Станіслава, сина Войцеха і Анни, ур. Рокосовської, Сумовських; 4) свідоцтво видане замість метричного свідоцтва Яцьку Войцеховому Сумовському священиком та чотирма свідками про його народження та хрещення в с. Дулицьке; 5) свідоцтво видане від благородних осіб Київської гу бернії Марцину, Станіславу і Яцькові Сумовським, синам Войцеха, онукам Станіслава, про їх дворжське походження; 6) зображення герба Ястшембєц; 7) список членів родини Сумовських ("посемейньїй спи сок"); 8) поколінний розпис роду Сумовських (генеалогічна схема). Ці документи є типовими доказами дворянського поход ження, які збиралися шляхтою та подавалися разом з клопо танням до губерніальних дворянських депутатських зібрань Правобережної УкраїБіи з 1801 р. Отже, типологія доказів дворянського походження ви глядає настзшним чином: 1) метричні свідоцтва; 2) свідоцтво дванадцяти благородних осіб про дворянсь ке походження; 3) ДОК5ГМЄНТ про склад родини; 4) генеалогічна схема; 5) зображення герба. Як бачимо, ці нечисельні документи, яких виявилося до сить для визнання Київським дворянським депутатським зібранням дворянського походження Сумовських герба Яст шембєц, демонструють, перш за все, родовід легітимованих осіб від їхнього діда. З іншого боку, зібрані докази не дають жодного уявлення про майновий стан Сумовських. Врахо вуючи, що, за нашими спостереженнями, такі докази збира лися переважною більшістю шляхетських родин, маємо дійти висновку, що протягом першої третини XIX ст. губерніальні дворянські депутатські зібрання Правобережної України звертали з^агу не на володіння цими родинами нерухомістю та кріпаками, що набрало актуальності під час роботи ревізійних комісій, а на їх шляхетське походження. Таким чином, той факт, що зубожіла шляхта (тобто більша частина шляхти правобережних губерній) не була легітимована про тягом 1801-1830 pp. не можна пояснювати конфліктом між буквою російських законів щодо ознак дворянського поход ження та реаліями шляхетського буття. Безперечно, ця не спроможність мала суто економічне, а не політичне підгрунтя. загрозу нападу турків на родинний маєток у селищі Літин Турійського району. Першим з відомих, хто оселився на Волині, був Мацей Сумовський (Maciej Sumowski), що народився близько 1769 року та проживав у Літині. Жінка Мацея Барбара Островська також походила з шляхетного та багатого українського роду. В Літині був збудований маєток, де у сім’ї народилося троє дітей - Адам-Віктор, Олена та Адольф. Згодом, після смерті Мацея, власність успадкував син Адам-Віктор та його жінка Олена-Марія Масальска, представниця знатної стародавньої білорусько-литовської королівської сім’ї. Таким чином усі багатства переходили від батька до сина, від діда до внука та опинилися в руках одного з останніх представників родини Сумовських на Волині - Стефана. Більше того, на початку минулого століття поміщиця Олена Отецька, що проживала в селі Радовичі, передала у спадок племінникам Сумовським усе володіння, тим самим збагативши польський рід. Вкінці XIX – на початку XX століття на Волині Сумовські зосередили у своїх володіннях значні ресурси. Так, наприклад, їм належали водяні млини у селах Замличі та Луковичі, винокурні заводи у Радовичах та Кмитові з річним доходом в 38 000 рублів, поблизу селища Літин та Замличі близько 3500 гектарів землі, мисливські угіддя, лісопильня, яблуневий сад та велика кількість свійської і рогатої худоби. В середині 1930-х, Стефан Сумовський збудував новий розкішний дерев’яний маєток у Літині, виконаний у старопольському стилі, та придбав надзвичайно дорогий автомобіль Daimler. Господарство поміщика зростало з кожним роком. Майже все місцеве населення працювало на родину Сумовських. Однак, варто зазначити, що за свою роботу селяни отримували достойну оплату. Місцеві старожили і сьогодні з приємністю згадують щедрість і доброту польського пана.. З приходом радянської влади на волинські землі у 1939 році у маєтку поміщика в Літині влаштували показовий суд, після чого Стефана Сумовського разом з жінкою, старою матусею та двома малими дітьми відправили у Сибір. Усі коштовності, золоті прикраси, дорогоцінні меблі, картини, старовинну бібліотеку, господарську техніку та навіть худобу було вивезено та розкрадено новою владою, а ті незначні залишки, на які не звернули уваги, розібрано селянами. В ході війни маєток опинявся в руках радянських військових, німецьких окупантів та упівців. На превеликий жаль, під кінець Другої світової усі будівлі польської родини було повністю зруйновано. Сьогодні, на згадку про панування поміщиків в цих краях, залишився частково вцілілий столітній сад у Літині. Однак, найцінніша його частина, яблуневий сад, який навесні зачаровував ароматом цвіту усіх навкруги, теж було знищено у 2017 році місцевим фермером. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > С >