Сумовські


ЯКУБ ШУМОВСЬКИЙ (СУМОВСЬКИЙ) — шляхтич герба Ястжембець з Руського воєводства. Служив на дворі князів Адама-Костянти-
на і Януша-Павла Острозьких ще на початку 1610-х років. Восени 1615 р.
старший із воєводичів відрядив його на Волинь на чолі комісії, що мала
прийняти спадкові володіння з рук опікуна краківського каштеляна кня-
зя Януша Острозького. У наступні роки згадується у свиті княжат Олек-
сандровичів, а після їх смерті — матері Анни Костчанки. Станом на
1619 р. тримав у певній сумі грошей село Верхославичі Тарновської во-
лості. У серпні того ж року разом з іншими слугами щойно померлого
князя Януша-Павла ревізував складене в острозькій замковій церкві
майно патрона, причому з храму було винесено дві скрині, „в которых
привилея, листы были“. На думку Єжи Тимошевича, був причетний до
фальшування заповіту волинського воєводича. У 1620 р. потрапив до
складу комісії, яка проводила опис усіх володінь князів Адама-Костянти-
на і Януша-Павла Острозьких (напередодні поділу між їх сестрами, що
відбувся 1621 р.). У 1622—1623 рр. тримав у заставі від Анни-Алоїзи Ход-
кевич Звягельську волость (у сумі 36 тисяч злотих). Економ княгині Анни
Костчанки (1624). Власник дому на Замковій вулиці в Ярославі. Помер
1635 р., похований в ярославському костелі монастиря бенедиктинок пе-
ред вівтарем (ЦДІА України у Києві, ф. 25, оп. 1, спр. 102, арк. 700—
702 зв.; спр. 112, арк. 931—932; спр. 122, арк. 596; спр. 131, арк. 1085 зв.—
1088 зв.;AGAD w Warszawie, Archiwum Potockich z Łańcuta, N 1544, s. 2;
Erekcya kollegiaty jarosławskiey w skróceniu znacznem.— S. 113;
P r o k s a M. Przywilej Anny ze Stemberku...— S. 75; K u s J. „Wielkie, ale
krótko trwałe oyczyzny nadzieie...“— S. 117; D u n i n - B o r k o w s k i J. S. Spis
nazwisk szlachty polskiej.— S. 432; M a k a r a J., ks. Dzieje parafji
jarosławskiej.— S. 185; К у л а к о в с ь к и й П. Епізод з історії клієнтури
князів Острозьких.— С. 57
Докз^енти, що подавалися шляхтою до губерніальних 
дворянських депутатських зібрань типові. їх типологія доз­
воляє скласти уяву, з одного боку, про зусилля щодо збиран­
ня доказів дворянського походження, з іншого, про вимоги з 
боку дворянських зібрань. Прикладом таких доказів сл)ггува- 
тимзггь нам документи, які 20 грудня 1802 р. подали до 
Київського дворянського депутатського зібрання уроджені 
Сумовські герба Ястшембєц з с. Потіївка Васильківського 
повіту.
Наперед зазначемо, що Ястшембєц-С)гмовські родом з 
Сандомірського воєводства належали на той час до впливо­
вих та заможних чиншовиків. До цієї родини належало 
кілька службовців та орендарів у маєтках графів Браницьких 
герба Корчак. Шлюбні зв'язки Сумовських кінця XVIII - по­
чатку XIX ст. демонструють їх пов'язанність з офіцерськими 
родинами колишньої Білоцерківської ландміліції XVIII ст. 
Докази їх дворянського походження були визнані Київським 
дворянським депутатським зібранням 1 червня 1808 р. й на­
далі ця родина спромоглася зберегги цей статус під час де- 
класації 1830-1840-х pp. та отримати 13 вересня 1845 р. 
підтвердження своїх прав Герольдією Сената^о.
Отже, до клопотання про визнання їх дворянського по­
ходження Сумовські додали у 1802 р. наступні документи” :
1) два метричних свідоцтва з книг Заславського па­
рафіяльного костьолу про хрещення 23 квітня 1727 р. Войце- 
ха, сина Станіслава і Катерини, ур. Лісовської, Сумовські^, та 
про поховання З березня 1737 р. Станіслава Сумовського;
2) метричне свідоцтво про хрещення в Брагилівській па­
рафіяльній церкві 17 листопада 1751 р. Марцина, сина Вой- 
цеха і Анни, )фодженої Рокосовської, Сумовських;
Інкорпорація шляхти Правобережної України...
Список дворян Киевской губернии. - Киев, 1906. - С. 264.
" ДАКО, ф. 782, оп. 1, спр. 11650, 11694, 11695, 11696, 11697.

3) метричне свідоцтво про хрещення в Брагилівській па­
рафіяльній церкві 2 січня 1756 р. Станіслава, сина Войцеха і 
Анни, ур. Рокосовської, Сумовських;
4) свідоцтво видане замість метричного свідоцтва Яцьку 
Войцеховому Сумовському священиком та чотирма свідками 
про його народження та хрещення в с. Дулицьке;
5) свідоцтво видане від благородних осіб Київської гу­
бернії Марцину, Станіславу і Яцькові Сумовським, синам 
Войцеха, онукам Станіслава, про їх дворжське походження;
6) зображення герба Ястшембєц;
7) список членів родини Сумовських ("посемейньїй спи­
сок");
8) поколінний розпис роду Сумовських (генеалогічна 
схема).
Ці документи є типовими доказами дворянського поход­
ження, які збиралися шляхтою та подавалися разом з клопо­
танням до губерніальних дворянських депутатських зібрань 
Правобережної УкраїБіи з 1801 р.
Отже, типологія доказів дворянського походження ви­
глядає настзшним чином:
1) метричні свідоцтва;
2) свідоцтво дванадцяти благородних осіб про дворянсь­
ке походження;
3) ДОК5ГМЄНТ про склад родини;
4) генеалогічна схема;
5) зображення герба.
Як бачимо, ці нечисельні документи, яких виявилося до­
сить для визнання Київським дворянським депутатським 
зібранням дворянського походження Сумовських герба Яст­
шембєц, демонструють, перш за все, родовід легітимованих 
осіб від їхнього діда. З іншого боку, зібрані докази не дають 
жодного уявлення про майновий стан Сумовських. Врахо­
вуючи, що, за нашими спостереженнями, такі докази збира­
лися переважною більшістю шляхетських родин, маємо дійти висновку, що протягом першої третини XIX ст. губерніальні 
дворянські депутатські зібрання Правобережної України 
звертали з^агу не на володіння цими родинами нерухомістю 
та кріпаками, що набрало актуальності під час роботи 
ревізійних комісій, а на їх шляхетське походження. Таким 
чином, той факт, що зубожіла шляхта (тобто більша частина 
шляхти правобережних губерній) не була легітимована про­
тягом 1801-1830 pp. не можна пояснювати конфліктом між 
буквою російських законів щодо ознак дворянського поход­
ження та реаліями шляхетського буття. Безперечно, ця не­
спроможність мала суто економічне, а не політичне 
підгрунтя.

загрозу нападу турків на родинний маєток у селищі Літин Турійського району. 

Першим з відомих, хто оселився на Волині, був Мацей Сумовський (Maciej Sumowski), що народився близько 1769 року та проживав у Літині. Жінка Мацея Барбара Островська також походила з шляхетного та багатого українського роду. В Літині був збудований маєток, де у сім’ї народилося троє дітей - Адам-Віктор, Олена та Адольф.

Згодом, після смерті Мацея, власність успадкував син Адам-Віктор та його жінка Олена-Марія Масальска, представниця знатної стародавньої білорусько-литовської королівської сім’ї. Таким чином усі багатства переходили від батька до сина, від діда до внука та опинилися в руках одного з останніх представників родини Сумовських на Волині -  Стефана. Більше того, на початку минулого століття поміщиця Олена Отецька, що проживала в селі Радовичі, передала у спадок племінникам Сумовським усе володіння, тим самим збагативши польський рід.

Вкінці XIX – на початку XX століття на Волині Сумовські зосередили у своїх володіннях значні ресурси. Так, наприклад, їм належали водяні млини у селах Замличі та Луковичі, винокурні заводи у Радовичах та Кмитові з річним доходом в 38 000 рублів, поблизу селища Літин та Замличі близько 3500 гектарів землі, мисливські угіддя, лісопильня, яблуневий сад та велика кількість свійської і рогатої худоби. 

В середині 1930-х, Стефан Сумовський збудував новий розкішний дерев’яний маєток у Літині, виконаний у старопольському стилі, та придбав надзвичайно дорогий автомобіль Daimler. Господарство поміщика зростало з кожним роком. Майже все місцеве населення працювало на родину Сумовських. Однак, варто зазначити, що за свою роботу селяни отримували достойну оплату. Місцеві старожили і сьогодні з приємністю згадують щедрість і доброту польського пана.. З приходом радянської влади на волинські землі у 1939 році у маєтку поміщика в Літині влаштували показовий суд, після чого Стефана Сумовського разом з жінкою, старою матусею та двома малими дітьми відправили у Сибір. Усі коштовності, золоті прикраси, дорогоцінні меблі, картини, старовинну бібліотеку, господарську техніку та навіть худобу було вивезено та розкрадено новою владою, а ті незначні залишки, на які не звернули уваги, розібрано селянами. В ході війни маєток опинявся в руках радянських військових, німецьких окупантів та упівців. На превеликий жаль, під кінець Другої світової усі будівлі польської родини було повністю зруйновано. 

Сьогодні, на згадку про панування поміщиків в цих краях, залишився частково вцілілий столітній сад у Літині. Однак, найцінніша його частина, яблуневий сад, який навесні зачаровував ароматом цвіту усіх навкруги, теж було знищено у 2017 році місцевим фермером. 
Та на цьому історія роду Сумовських не завершилася. Сім’я Стефана вціліла після заслання у Сибір та повернулася у Варшаву, де і нині проживають її нащадки. 

Comments