СТРУСІ герб Корчак (Strusiowie) — шляхетський рід у Польському Королівстві, згодом Речі Посполитій. Рід походить з Коморова (тоді Белзьке князівство). В документах представники роду згадуються як Струсі з Коморова (наприклад, Миколай Струсь з Коморова). Пізніше перенеслися на Поділля, зокрема, родинне містечко Струсів, назване на їхню честь. Михайло Грушевський називав їх спольщеним українським родом.[1] Бартош Папроцький — автор книги «Герби польського лицарства» — писав: «Вони вийшли з Белзького воєводства, багато їх з того дому були забиті, боронячи кордони Королівства».[2] Чоловіки цього роду відзначалися у різних війнах. За підрахунками Адама Бонецького, 24 Струсі померли не своєю смертю, а полягли на полях битв (на основі праці Бартоша Папроцького «Гніздо цноти» (пол. Gniazdo cnoty)). У «Анналах» С. Сарнiцького, виданих 1587 року, записано під 1506 роком елегію про двох представників роду Струсів (Єжи та Щенсни), котрі загинули у битві проти волохів: « …два брати Струси, войовничі і відважні юнаки, загинули, оточені і стиснуті волохами. Про них ще й тепер співають елегії, які українці називають думами, тужливим голосом, відтворюючи рухами співаючих, які рухаються то в один, то в другий бік, те, про що співається, і навіть селянська юрба, час від часу граючи на дудках жалібні мелодії, наслідує те ж саме. пани СТРУСІ (Струсі пани з Коморова, Strusy domini de Komorow, Strusowé páni z Komorowa, Strusowie panowie z Komorowa) – панський рід, у XV–XVІІ ст. землевласники у Белзькій, Подільській, Галицькій та Брацлавській землях. 1. На червоному полі три срібних вруба.  Джерела: – печатка Станіслава Струся пана з Коморова 1563 р. (Wittyg W. Wypisy heraldyczne. – S. 16). – печатка Юрія Струся пана з Комарова 1577 р. (BCz, Rkps 307, st. 18; MNK, Rkps 1714; Dziadulewicz S. List szlachty województwa bracławskiego. – S. 70; Документи Брацлавського воєводства. – С. 201–202, n. 44). – Rej M. Zwierzyniec. – Krakόw, 1562. – S. 82v. – Rej M. Zwierzyniec. – Krakόw, 1574. – S. 84. – Paprocki B. Panosza. – S. Н 4v. – Janeczek A. Osadnictwo pogranicza polsko-ruskiego. – S. 338. 2. На червоному полі три срібних пояса.  Джерела: – Paprocký B. Zrcadlo slavného Markrabství Moravského. – L. 105–106, 338. 3. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику з золотого корчака виникає срібний пес, навколо щита червоно-срібний намет (герб Корчак).  Джерела: – печатка Юрія Струся пана з Комарова 1581 р. (ANK, ZR, Rkps 124, st. 371). – печатка Юрія Струся пана з Комарова 1587–1589 рр. (ЦДІАК, ф. 256, оп. 1, спр. 60, арк. 16v; AGAD, AZ, Sygn. 2680, st. 19. – печатка Григорія Струся пана з Коморова 1590 р. (AGAD, AZ, Sygn. 279, st. 25). – Paprocki B. Gniazdo cnoty. – S. 1033–1034. – Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. – S. 686. – Okolski S. Orbis Polonus. – Vol. I. – P. 438. – Niesiecki K. Herbarz Polski. – Том VІІІ. – S. 538. – Źródła dziejowe. – Tom XVIII. – Część II. – S. 288, 301, 316, 342. – Грушевський М. Історія України-Руси. – Том VI. – С. 239. – Białkowski L. Podole w XVI wieku. – S. 166.  печатка Григорія Струся пана з Коморова 1590 р. Олег Однороженко // https://sigillum.com.ua/gerb/strusi/ І
Ян Струсь з Коморова (? — 1518) — староста Хмільника, ротмістр оборони поточної.
Уперше у документах родина Струсів з Коморова згадується на Поділлі від 1485 р., коли Казимир IV записав 100 гривень Яну Струсю на с. Гармаки у Камянецькому повіті Подільської землі. АЮЗР. - Ч. VIII. - Т. II. - №VIII дод. - С. 334. За іншою інформацією, це сталося на рік раніше, у 1484 р., коли той-такиЯн Струсь отримав за згодою село (можливо, це Ушиця) після померлого невідомого шляхтича (Wluszicze, in terris Podoliae et districtu Camenecensi, de manibus relictae nobi/is ...). MRPS. - Pars I. - № 1677.
ІІ
Якуб син Яна Струсь (1490—1520) — одружився близько 1510 року. Загинув 1520 року у битві під Вороновом. Якуб Струсь — батько Станіслава Струся. На честь Якуба Струся був складений жалобний вірш «Плачі Якубові Струсові, старості Хмільницькому, загиблому за вітчизну від рук татар, з жалем написані» (автор М.Коберницький):
« Геть відійди від мене, веселий лютнисте, А підійди до мене з кобзою, жалібний кобзарю. Зіграй мені думу смутну про загиблого Струся… Починайте про нього пісні, нехай його слава Про вічні часи ніде не загине»[3] »
Єжи (Гжегож) Струсь
— загинув в битві з татарами 1506 р., був похований в Латинській катедрі Львова;[5] інша версія: волоський воєвода Богдан наказав стратити взятого в полон[6].
Фелікс (Щенсни) Струсь
— брат Єжи (Гжегожа[9]), військовик, загинув в бою проти волохів воєводи Богдана[10] був похований разом з братом в Латинській катедрі Львова[11]
ІІІ
Станіслав син Якуба Струсь (між 1516 і 1521 −1571) — староста Хмільника, ротмістр оборони поточної, кам'янецький ловчий. Загинув в битві з татарами. Дружина — з роду Вільчеків, герб Порай.
IV
Якуб син Станіслава Струсь (1555?-1589) — народився у Кам'янці-Подільському. Був хмільницьким старостою (тепер місто Хмільник).
Єжи син Станіслава Струсь (15?-1605) — староста брацлавський, вінницький і звенигородський, каштелянгалицький. Був одним з керівників польських військ під час придушення повстання Северина Наливайка.[7]
У 1592 р. Струсь купує у Федора Базановича чимале володіння із селищами Вороне, Соколівка і Буки [2, с. 237]. В місті Буках Струсь будує замок, а саме місто за тодішнім звичаєм називає Струсьград [6, с. 14]. Тоді ж була відкуплена у брацлавських землян Золотарів південна частина Звенигородщини з селищем Мушуровим [2, с. 237].
Напередодні унії Сігізмунд Август, потребуючи коштів на військові видатки, заставив його у 5 тис. кіп грошів тодішньому брацлавському і вінницькому наміснику князю Богушу Корецькому. Заставна сума, не
повернута королівським двором князю Богушу, була відкуплена у його спадкоємців галицьким каштеляном Єжи Струсем. Останній, у свою чергу, в 1604 р. переписав її на свого зятя Валенти-Александра Калиновського. Таким чином, уже з кінця 70-х рр. XVI cт. над Вінницьким і Брацлавським староствами (а отже і на Уманщині) встановлюється контроль спершу Струся, а далі Калиновського, що з незначними перервами тривав до початків Хмельниччини [2, с. 237].
2. Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна. Видання друге, переглянуте і виправлене – Н.М. Яковенко. – К.: Критика, 2008. – 472 с.
6. Ткаченко М. Гуманщина в ХVІ – ХVШ вв. / М. Ткаченко. – К.: УАН, 1927. – 32 с. (Окремий відбиток з XI книга Записок Історико-філологічного Відд. УАН).
Миколай син Якуба Струсь — останній Струсь чоловічої статі. Помер 1627 року, залишивши після лише двох доньок — Kристину (Гелену) і Зофiю.
Ельжбета Струсь (Калиновська) (1588-?)
— донька Єжи Струся, дружина Валентія Александра Калиновського[8]. Один з її синів, Адам Калиновський, одружився з Кристиною Струсь. Всього народила 7-х дітей. VI Кристина-Хелена дочка Миколая (близько 1605—1647) — тричі виходила заміж, дітей не мала. Зофія дочка Миколая
Єнджей Струсь — староста бендзинський, депутат Коронного трибуналу 1712 р. Миколай Павло — підчаший велюнський Зофія Струсь — вийшла заміж за шляхтича Якуба з роду Сененських[12]. Зофія Струсь(?-?) — була двічі заміжня. Перший чоловік — Бенедикт Гулевич, луцький земський писар, брат Галшки Гулевичівни. Загинув 1613 року, після чого Софія вийшла заміж вдруге.[джерело?] Struś herbu Korczak. Pisali się z dawna z Komorowa, ile że własna Korczaków Komorowskich krew, od których wyszli, z Bełskiego potem województwa na Podole się wynieśli Imienia zaś Strusiów okazją im było, czyli zamek dziedziczny Strusiów nazwany, czyli jako Okolski chce, że cale Marsowi ludzie, żelazem i szablą syk, ni twoi Strusiowie, krwią, fortuną i życiem swoim tak rozrzutnie na dobro tej ojczyzny szafowali, domu tego familianci, że o nich Paweł Potocki kasztelan Kamieniecki in Centur. Viror. f. 1631 tak mówi. Ex Strussia gente, raro aliquis integrum corpus sepulchro intulit; a Starowol. in Bellat. Sarmat. fol. 213. więcej przyznaje. Nullus illorum sua morte periit, sed in acie quilibet, et pro tuitione patriae libertatis, a barbarii interempti propemodum omnes; jakoż i Paproc. w Gnieździe Cnoty, dwudziestu czterech narachował, którzy w różnych potyczk [str. 539] musiał u Aleksandra Króla. Tąż kawalerską śmiercią ojczyźnie się zalecił Jakub Struś starosta Chmielnicki, o którym Starow. in Bellat. Sarm. Długo on z Marcinem wojewodą Podolskim i Mikołajem wojewodą Krakowskim i hetmanem koronnym, Kamienieckiemi herbu Pilawa rotmistrzując, ciężkim się w różnych okazjach pokazał Tatarskim i Wołoskim kupom, aż też z Trzebińskim na zagony Tatarskie Podole pustoszące wyciekłszy, gdy go za pierzchającym nieprzyjacielem, daleko od swoich marsowa natarczywość uniosła, oskoczony, od niego jest i zabity pod Woronowem w r. 1520. Stanisław Struś, i ten rycerską duszę ze krwią oraz wylał na Rastawickich polach, o czym Paprocki pod herbem Abdank, zostawił jednak tegoż męstwa swego nieodrodnych sukcesorów z Wilczkowny herbu Poraj, jednego Jerzego kasztelana Halickiego, z którym tytułem Konstytucja 1601. lustrować mu kazała dobra królewskie na Rusi przez wojnę zniszczone, Constit. fol. 742. był oraz starostą Bracławskim i Winnickim, tego Paprocki, z dzielno [str. 540] Kalinowskim Walentym Aleksandrem generałem Podolskim, a powtórzonem małżeństwem z Konstantynem książęciem Wiśniowieckim wojewodą Ruskim, druga z Sienieńskim dożywotnie zmówione: tak na nim dom ten wsławiony zniknął, co i Starowolski wzwyż wspomniany potwierdza. Jeszcze się jednak i podziśdzień Strusiowie w Polsce naszej znajdują, czy jednak do tegoż herbu należą, zgadnąć nie mogę. Konstytucja 1670. fol. 27. komisarzem do kontrowersje od granic Węgierskich zapisała, Mikołaja Pawła Strusia podczaszego Wieluńskiego. Jędrzej starosta Będziński deputatem na trybunale koronnym zasiadał w r. 1712. Felicjan z Kiińskiej urodzony kwitnie tymi czasy. Jędrzej Struś Kamyszkowski 1630. Acta Castren. Cracov. Magdalena herbu Korczak była za Stanisławem Ruszlem. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > С >