Шкуратовський О.В. Заушська шляхта на теренах Васильківського повіту в кінці ХУІІІ – на початку ХІХ століття (на прикладі родини Скуратівських (Шкуратівських) герба Беліна з відміною) // Шляхетство Полісся України. Старовинні роди овруцької шляхти. Матеріали науково-практичної коференції.

Л. Похилевич, ймовірно переказуючи місцеві перекази, називає Максима Скурата як засновника роду Скуратовських. Йому за військові подвиги польський король Стефан Баторій подарував землю. Підтвердженням тому є привілей від 

1571 року. "Скуратов получил название от первоначального основателя Максима 

Скураты, которому за военные подвиги король Баторий подарил землю эту, как 

о сем удостоверяет находящаяся и ныне у жителей подлинная привилегия в 1571 

году данная. Жители села считают себя потомками помянутого Максима 

Скураты и называются все по фамилии Скуратовскими"[20:144]. Того ж року 

серед власників с. Скурати вказано четверо бояр - васалів київського воєводи, а 

ще раніше київського князя. Ймовірно, вказано лише глав сімей[15:194].

В "Руській (Волинській) Метриці" за 15 листопада 1581 р. є запис про 

«Подтверждение Тишкови Скуратови на землю Михиєвсчину, на Заушью в 

повєтє Києвском лєжачую (Potwierdzenie Tyszkowi Skuratowi na ziemię

Michigewsczyzne na Zauszu w powiecie kijowskim ) * 

*Руська (Волинська) Метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель. 1569-1673. 

К.: «Державний комітет архівів України», 2002.-стор.302

В кінці ХVІІ ст. декілька представників роду були членами Луцького 

православного братства, заснованого в 1617 р.*. В 1681 р. Рід Марка 

Скуратовського був внесений в Помянник братства** . У 1687 р. членом братства 

був Степан Скуратовський. Петро Скуратовський неодноразово вибирався в 

старшини братства[10:32].

Мацей Стефан Скуратовський у 1699 і 1710 рр. обіймав посаду київського 

городничого***[18:223].

Скуратовські – типова околична шляхта. У ХVІІІ ст. рід Скуратовських 

складався з кількох придомків - ліній - Андрушенків, Грисюченків, Грищенків, 

Лемещенків, Михайленків, Науменків, Сущенків, Тимошенків, Томченків, 

Юрченків, Яненків, Воронців* [6;5]. Щодо Скуратовських придомку Воронець -

одна родина зафіксована у м. Радомишль в ревізії 1834 р., згадується одна родина, 

а саме Семен син Федора, адвокат Радомишльського повітового суду, що був 

нагороджений медаллю на пам"ять війни 1812 р.[4] .

Скуратовські мало чим відрізнялися від селян. Вони, як уже вказувалося, 

займалися землеробством, дуже рідко використовуючи найману працю. За 

даними І. Фундуклея, на початку 50-х років XIX ст. у селі Скурати серед 

Скуратівських налічувалося 70 родин дворян. Ці люди жили зовсім не як дворяни 

і не відрізнялися від селян ні одягом, ні освітою.[27:486].

Чисельне збільшення членів родів околичної шляхти в кінці ХVШ ст. 

призводило до поділу маєтків до найдрібніших частин, в результаті чого призвело 

до практики укладання шлюбів між представниками великих гілок роду 

(придомків) для концентрації землі в межах роду, а також розселення нащадків 

цих родів до інших сел, а також повітів. 

 * Сажок О.В. ЛУЦЬКЕ БРАТСТВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / 

Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. -

790 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Lutske_bratstvo ).

** ("Памятники, изданные временной комиссией для разбора древних актов" – видання документальних 

матеріалів з історії України 15–18 ст., у підготовці якого брали участь М.Максимович, М.Іванишев, 

К.Свідзинський та ін. У 4-х томах (Київ, 1845–59) опубліковано документи, зібрані Київською археографічною 

комісією.

 ***(Памятники, издаваемые временной комиссией для разбора древних актов Т.1, ч.1, сс. 195, 198, 200. 

Каталог и памятник луцкого братства)

У заселенні теренів Васильківського повіту взяли участь також і 

представники заушської шляхти: наприклад, Барановські зафіксувалися в Півнях, 

Дулицькому та Потіївці, Болсуновські - в Блощинцях, та Чупирі, Виговські - в 

Яблунівці, Озерній, Чупирі та Лопатинщині, Дідковські - в Півнях, Шамраївці та 

Дулицькому, Закусили - в Чупирі, Каленські - в Білій Церкві, Кобилинські - в 

Півнях, Пилипчі та Паляниченцях, Мошковські - в Потіївці, Недашковські - в 

Півнях, Ходаковські та Чоповські - в Чупирі [28:68;11], Шкуратовські були 

зафіксовані в. Велика Снітинка[8;] та селі Скригалівка[7] .

Міграція досліджуваної гілки роду Скуратовських з родового гнізда с. 

Скурати Радомишльського повіту до Васильківського повіту відбувалась 

протягом ХVІІІ ст. У 1771 році Скуратовські були зафіксовані у селах Мостище і 

Новосілки Васильківського повіту*, а на початку ХІХ ст. вже мешкали у с. Велика 

Снітинка[2]. 

Досліджуючи родовід гілки роду Скуратовських (Шкуратовських), слід 

брати до уваги певні особливості при встановленні етимології їхнього прізвища. 

Немає жодного сумніву в тому, що воно походить від назви села Скурати 

(Шкурати), що в Малинському районі Житомирської області. Хоча Скурати -

сучасна назва села, проте в джерелах існують дві форми у його назві[10:3;22:486-

488]. Це призвело до різної вимови прізвища досліджуваного роду. 

По Васильківському повіту Скуратовські були легітимовані Київським 

Дворянським Депутатським Зібранням (КДДЗ) з прізвищем Шкуратовські (з 

таким же прізвищем вони були записані і в метричних книгах ). 11 березня 1808 

року КДДЗ визнало у російському дворянстві шляхтичів Шкуратовських з гербом 

Беліна : Василя з синами Михайлом і Стефаном, племінником Федором та сином Федора Василем. Вони були внесені до 1-ї частини родословної книги дворян 

Київської губерні[2].

У Київське Дворянське Депутатське Зібрання Шкуратовські подали 

наступні докази:

1. Метричний запис, виданий 9 листопада 1802 року, про хрещення у церкві 

 с. Новосілок 8 лютого 1771 року Федора сина Андрія Шкуратовського і 

 дружини його Юліани;

2. Метричний запис, виданий 9 листопада 1802 року, з метричних книг 

 церкви с. Мостище, про поховання 12 грудня 1772 року дворянина Андрія 

 Шкуратовського;

3. Духовний заповіт, укладений в с. Мостище 3 вересня 1782 року 

 дворянином Фомою Шкуратовським з розподідом свого маєтку частини 

 села Шкурат між його синами Федором, Лаврентієм і Василем 

 Шкуратовськими;

4. Свідоцтво, видане дворянину Федору Андрієвому сину і Фомину внуку 

 герба Беліна Шкуратовському 16 жовтня 1802 року 12 -ма благородними

*З другої пол. ХVІ ст. до 1830 р. ці села були у власності бишівського поміщика 

Франца Харлінського ,сьогодні це села у Макарівському районі, Київської 

області) особами Київської губернії, які свідчили про безсумнівне дворянське 

його і предків походження;

5. Герб Беліна з описом;

6. Сімейний список з поміткою, що Василь Фоми син має синів Михайла та 

Стефана та племінник його Федір Андріїв син має сина Василя.

У 1821 р. Шкуратовський Федір (пол. "Skuratowski Teodor"), ймовірно син 

Федора Стефанова, від імені п"ятьох представників родини клопотався про 

легітимацію. До 1827 року родина Шкуратовських була визнана в дворянстві[6].

Впродовж 1832 - 1864 рр. царським урядом велася послідовна робота з 

декласації дрібної шляхти та запису її до одного з податних станів.

 5 

Це процеси позначилися також на статусі, а отже і долї гілки роду 

Шкуратовських. У 1838 р. рішенням Герольдії Сенату, що розглянула 

легітимацію КДДЗ за 1808 р., гілка роду Шкуратовських з Васильківського 

повіту була декласована.

До Фастова Шкуратовські потрапили між 1855 та 1858 рр. ЦДІАК Ф. 127, 

Оп. 1014, Спр.255, Арк. 1253 зв.

Цікаво, що в записі метричної книги Воскресенської церкви за 1859 рік, 

родина зафіксована з прізвищем Скуратовські і їхній соціальний стан значився як 

дворяни[8].

На кінець ХІХ ст. родина Шкуратовських за соціальним станом значилася 

як селяни - власники[9].

Потрібно додати, що списки дворян усіх трьох губерній, видані на початку 

ХХ ст., не містять згадок про Шкуратовських. Це означає, що родині 

Шкуратовських з Васильківського повіту не вдалося вибороти свої станові права і 

вони були остаточно декласовані ще в середині ХІХ століття.

Джерела та література:

1. ДАКО, ф.1, оп. 295, спр.7570, арк. 93 зв.

2. ДАКО, ф.782, оп.1, спр.370, арк. 252-254.

3. ДАКО, Ф.782, оп.1, спр.370, арк.254

4. ДАКО, ф.280, оп.2, спр. 646, арк.48

5. ДАКО, ф.280, оп.2,спр.647, арк. 432-439

6. ЦДІАК України, ф.481, оп. 2, спр.2350, арк.16 зв.

7. ЦДІАК Ф. 127, Оп. 1014, Спр.255, Арк. 1253 зв.

8. ЦДІАК Ф. 127, Оп. 1015, Спр. 967, Арк. 1821 зв.

9. ЦДІАК Ф.127, Оп.1078, Спр.1769, арк.92 зв.

10. Антонович В. Содержание актов об околичной шляхте. Архив Юго-Западной России. Часть четвертая. Акты о 

происхождении шляхетских родов в Юго-Западной России. Том 1. - К.: Типографія Є.Федорова, 1867. 

11. Балушок В.Г. З історії шляхти Фастівщини /прес-музей ФДКМ, 2018 р.

12. Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831–1863). –

К.,1996.Його ж : Бовуа Д. Російська влада і польська шляхта в Україні 1793–1830 рр. – Львів.-Кальварія, 2007.

13. Васянович О., Довгополова Л., Мойсієнко В. Мелені і Меленівці Волинь-Житомирщина. Історико-

філологічний збірник з регіональних проблем.- Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007.-Вип.16.-Стор.154-

187; 

14. Клепатский П.Г. Очерки по истории земли Киевской : Литовский период. – Біла Церква: Вид. О.В. 

Пшонківський, 2007, -480 с; 

15. Кривошея В. Генеалогія українського козацтва : Нариси історії козацьких полків. - Вид.2-е, доп. - К.: 

Видавничий дім "Стилос", 2004. - 391 с.

16. Лисенко С., Чернецький Є. Правобережна шляхта (кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.).– Біла Церква: Вид. 

О. В. Пшонківський, 2007. – 448 с. 

17. Літвін Г. З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569 - 1648) / Пер. з польськ. Лесі 

Лисенко. - К.: Дух і Літера, 2016,-616 с.

18. Мойсієнко В., Довгополова Л., Васянович О. Мелені і меленівці.- Житомир: Полісся, 2007.-64 с.)

19. Похилевич Л. І. Краєзнавчі праці. - Біла Церква: Вид. О. Пшонківський, 2007. - 340 с.

20. Руліковський Е.-Л. Опис повіту Васильківського з історичного, звичаєвого і статистичного погляду. - Біла 

Церква: Видавець Пшонківський О.В., 2016.-140 с. 

21. Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные 

заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах в пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. –

Біла Церква: Видавець О.В. Пшонківський, 2005. – с.109; 

22. Список шляхти Київської губернії кінця ХVІІІ - першої чверті ХІХ ст.: Васильківський повіт / Укладач Є. 

Чернецький. - Біла Церква: Вид. О. Пшонківський, 2016. - 290 с.

23. Статистичекое описание Киевской губернии, изданное Тайным Советником, Сенатором Иваном Фундуклеем в 

2 частях. – СПб в типографии Министерства внутренних дел, 1852 г. Часть 1, с.486-488).

24. Теодорович Н. И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. – Почаев, 1888.

25.Тимошенко В. У лещатах двоглавого орла (Овруцька околична шляхта в XIX – на початку ХХ ст./Овруч.інфо 

26.12.2012)

26. Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии. – СПб., 1852. – С. 486.

27. Чернецький Є. Правобережна шляхта за російського панування (кін. XVIІІ - поч. ХХ ст.). Джерела, структура 

стану, роди. - Біла Церква: Вид. О.В. Пшонківський, 2007. 29. 28.Чернецький Є.А. Шляхта Радомишльського 

повіту Київської губернії (кінець ХVІІІ - перша третина ХІХ ст.) : генеалогічний та історико-демографічний аналіз 

- Біла Церква: Вид. Пшонківський О.В., 2016.-554 с.

29. Чоповський – Кононученко Ю.М. Історія Чопович на річці Ірша (з доповненнями на 26.11. 2016) – 

Електронний ресурс. – 112 с.

30. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV до середини ХVІІ ст. Волинь і Центральна Україна.– К. : Наук. 

думка, 1993. – 416 с.