Семушовські

СЕМУШОВСЬКІ: ЧАРТОРИЙСЬКІ, ЗАВАДСЬКІ, КРЕШОВСЬКІ

Основне джерело: Ярослав Лисейко. Рід Семушовських герба Старий Кінь у Сяноцькій Землі В XV-XVI ст.


СЕМУШОВСЬКІ - шляхетський рід Сяноцької землі. 
Початки роду Семушовських, які спершу відомі під прізвищем Омельтів, пов'язані з особою Миколая Омельта з Камйонки, який 1389 р. купив за 200 гривень у Миколая Чарноцького села Навоювку й Заваду в Сондетській землі Краківського воєводства. Ці володіння згодом стали осердям компактного майнового комплексу у складі сіл ГІоремби, Лабової, Завади, Новоювки й Хруслич, що знаходився на захід від Сяноччини, неподалік від м. Нового Сондча, на відстані близько 150 км від сяноцького родового осідку - с. Семушової. Хоча ані сондетські маєтності, ані сяноцька Сему- шова не були родовим гніздом, Семушовські, безперечно, походили з теренів Краківського воєводства. Про родоначальника, Миколая Омельта, відомо, що він протягом 1388-1390 рр. був суддею Сондетської землі й, напевно, походив із с. Малої Камйонки в північно-західній частині цього краю. Уряд, який посідав Миколай, та набуті ним володіння вказують на високі майнові та суспільні позиції М. Омельта, а в подальшому, уже починаючи з кінця XIV-XV ст., і його нащадків.
Крім сондетських маетностей, Миколай Омельто здобув володіння в Сяноччині. Коли саме с. Семушова стало власністю роду, достеменно невідомо. Скоріше за все, шляхтич отримав його за вірну службу королю Владиславу Ягайлу. На прихильність цього володаря до зем'ян із Семушової вказує той факт, що 1424 р. троє братів, синів Миколая Омельта, отримали від короля солтиство в с. Нагуєвичі Самбірського повіту з правом осадження цього села на магдебурзькому праві. Ймовірно, не обійшлося також без протекції можновладців Козегловських, до клієнтели яких входив Омельто. До 1439 р. Козегловські володіли в Сяноцькій землі маєтком у складі містечка Заршина і прилеглого села Длуге.
Надання Семушової припало на період, коли нові володарі Галичини активно роздавали тут майнові комплекси у володіння як прийшлому елементу, так і місцевій знаті. Така акція мала подвійне значення - з одного боку, вдалося укріпити обороноздатність цього регіону за рахунок осадження тут військового люду, з іншого - Владислав Ягайло здобував політичну підтримку та лояльність в особі нових власників місцевих маетностей.
У Сяноччині володіння роду не були великими, однак центр тутешніх маетностей с. Семушова (тепер с. Сємушова в Сяноцькому повіті Підкарпатського воєводства Республіки Польща) стало одним із його осідків, а також послужило формуванню власницького іменування для наступних поколінь Семушовських. Село знаходилось на березі річки Тиравки (правобічна притока Сяну) на відстані 9 км на північний схід від адміністративного центру краю - м. Сянока та спершу було єдиним маєтком Семушовських у Сяноччині.
У другій половині XVI ст. господарство Семушовських розвивалося в такому ж руслі, як і в інших шляхетських родів. У с. Семушовій 1580 р. згаданий фільварок, а саме село цього ж року було заставлене Кіліяном Семушовським за доволі значну суму - 900 злотих, отже, господарство в ньому було добре організоване.
На Миколаєві й Кіліяні Семушовських історія роду в Сяноцькій землі перервалася - на межі XVI—XVII ст. вони перестали згадуватись як учасники господарських чи суспільно-політичних відносин. Не було їх і на військових оказованнях, які проводилися в Сяноцькій землі в 1617- 1629 рр. і були обов'язковими для всієї осілої тут шляхти. Достеменно не з'ясовано, чи продовжила існування якась гілка роду, господарюючи в котромусь із несяноцьких ключів маетностей, чи рід на початок XVII ст. остаточно згас.
Особливість роду Семушовських у тому, що їхня діяльність була пов'язана одразу з кількома регіонами, де вони спромоглися заманіфесту- вати себе як землевласники, а також як учасники суспільно-політичного життя. Хоча сяноцький епізод був вагомою сторінкою родової історії, не менший слід вони залишили й у Сондетській землі Краківського воєводства та у Львівській і Перемишльській землях Руського воєводства. Про те, що представники роду не асоціювали себе та своє походження з якимось конкретним маєтком чи регіоном, свідчить такий факт: вони вживали різні власницькі імена, такі як Семушовські, Чарторийські, Завадські чи Крешовські (і це в XVI ст., коли шляхетські прізвища вже усталились). З цієї причини неможливо однозначно назвати Семушовських сяноцьким, перемишльським чи малопольським родом, хоча в сяноцьких актах у більшості випадків вони відомі під прізвищем Семушовські.
Приклад історії Семушовських ілюструє один із типових шляхів розвитку заможного шляхетського роду. Характерними історичними етапами в його існуванні було отримання маетностей на руських землях на межі XIV-XV ст., подальше переселення сюди представників роду, утвердження в Руському воєводстві завдяки розбудові майнового комплексу, укладання шлюбних зв'язків із місцевою шляхтою, здобуття урядів у земській ієрархії. Ці прагнення поступово реалізували представники всіх поколінь роду, внаслідок чого Семушовські стали одним із показових членів шляхетської корпорації Руського воєводства.

Джерела:
Ярослав Лисейко (Львів). Дрібні та середні шляхетські роди Сяноцької землі у першій половині XVI ст.









І

Миколай Омельта
У найстаріших сяноцьких судових записках уже не згадується Миколай Омельто, який до цього часу, напевно, помер. Подальша історія роду в Сяноцькій землі пов'язана зі згаданими трьома братами, синами Миколая Омельта - Климашком (1424-1425)", Спитком (1420-1443) та Йоаном Омельчичами (1420-1453) Семушовськими.

ІІ

Климашко Омельчич Семушовський (1424-1425)
Спитко Омельчич Семушовський (1420-1443)
Стосовно Спитка Семушовського маємо інформацію, що 1435 р. він записав своїй дружині Софії 80 гривень посагу на с. Семушова. 
Йоан Омельчич Семушовський (1420-1453) .
Очевидно, брати мали сестер, які на деякий час заволоділи частками сондетського маєтку. На це вказує той факт, що 1431 р. Йоан Омельчич за 200 злотих здобув частки в селах Поремба й Лабова в Сондетській землі, які йому відступили Вержбета Пекарський з дружиною Анною та її сестрою Катериною. Виглядає так, що обидві сестри володіли записом на селах, які ще задовго до цього були власністю Омельтів-Семушовських. Імовірно, вони доводились доньками Миколаю Омельту, котрий і записав їм частку маєтку, а Йоан Омельчич вирішив повернути володіння у власність роду. Цей здобуток нівелювався втратою солтиства в Нагуєвичах Самбірського повіту. Нагуєвицькі володіння, які Семушовські здобули 1424 р., уже 1430 р. Йоан Омельчич Семушовський продав за 80 гривень сяноцькому шляхтичу Пашкові з Морохова.
Однак з- поміж трьох братів лише Йоан Омельчич, про дружину якого нічого не відомо, залишив після себе доросле потомство. Його синами були Миколай (1446-1495), Йоан (1462) та Петро (1446-1462) Семушовські. Можливо, через поважний вік або стан здоров'я ще за життя, 1448 р., Йоан Омельчич передав свої володіння сину Петру з умовою, що після смерті батька брати поділять маєток. Сам Йоан Омельчич помер десь невдовзі після 1453 р., 

ІІІ

Миколай Йоанович (1446-1495)
Сам Йоан Омельчич помер десь невдовзі після 1453 р., проте його сини не поспішали з виконанням батьківського заповіту. Згідно з поділом маєтку, який відбувся лише 1462 р., Петро Семушовський отримав майновий комплекс у складі п'яти сіл у Сондетській землі. Миколай та Йоан зберегли за собою родове гніздо Семушову. Миколаю Йоановичу Семушовському єдиному з братів вдалося досягти високого суспільно-політичного становища. Урядову кар’єру він розпочав зі служби сяноцьким підсудком (1474-1483), а після більш ніж десятирічної служби на цій посаді 1483 р. посів поважний уряд сяноцького земського судді, який обіймав аж до смерті 1495 р.
1465 р. Миколай записав своїй дружині Регнуші у посаг 100 гривень на половині сіл Семушова й Хрусличі, а 1468 р. оновив їй запис, записавши 200 гривень на с. Хрусличі. З цього випливає, що, незважаючи на здійснений трьома роками раніше поділ маетностей поміж братами Семушов- ськими, Миколай все-таки домігся частини сондетських володінь.
Значні землі Миколай Семушовський отримав у Жидачівському повіті - це був ключ у складі семи сіл з центром у с. Чарториї. Залишається не- з'ясованим, за яких обставин Семушовські набули ці значні маєтності.
Цілком вірогідно, що вони здавна їх мали в Жидачівщині, адже згодом це дозволило окремим представникам роду робити там урядові кар'єри. Ще 1481 р. сяноцький шляхтич Вацлав Грабовницький подарував Миколаю Семушовському, який доводився йому родичем по жіночій лінії, частину маєтків у Львівській землі. Імовірно, мати Вацлава Грабовницького, якою була котрась із двох дружин Миколи Грабовницького - Барбара (згадується 1459) або Христина (згадується 1463), доводилась донькою Йоану Омельчичу. Останній міг записати доньці посаг на згаданих маєтках. Отже, жидачівським майновим комплексом, напевно, володіли представники вже другого покоління Семушовських. Дідичем с. Чарториї Мико- лай Семушовський згадується 1483 р., проте більше відомостей про цей майновий комплекс пов'язано з його синами.
У 1483 р. Микола Тиравський звинуватив Миколу Семушовського, підсудка сяноцького у тому, що той здійснив збройний наїзд з 30 чоловіками шляхти і 60 чоловіками нижчого стану (голоти) на село Логочкову Волю, під час наїзду повиганяв селян та знищив кілька будинків [1, № 1620].
1. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we
Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. / A. Prochaska. – Lwów, 1894. – T. ХVI.
Миколай Семушовський залишив синів Олехна (Олександра; 1497- 1532), Йоана (1497 - до 1531), Петра (1503-1533) та Давида (1500-1506). Також знаємо про його дочку Катерину, 
Йоан (1462)
Сам Йоан Омельчич помер десь невдовзі після 1453 р., проте його сини не поспішали з виконанням батьківського заповіту. Згідно з поділом маєтку, який відбувся лише 1462 р., Петро Семушовський отримав майновий комплекс у складі п'яти сіл у Сондетській землі. Миколай та Йоан зберегли за собою родове гніздо Семушову. 
Петро Семушовський (1446-1462) 
Сам Йоан Омельчич помер десь невдовзі після 1453 р., проте його сини не поспішали з виконанням батьківського заповіту. Згідно з поділом маєтку, який відбувся лише 1462 р., Петро Семушовський отримав майновий комплекс у складі п'яти сіл у Сондетській землі. Миколай та Йоан зберегли за собою родове гніздо Семушову. Петро Семушовський, імовірно, перебрався у свої сондетські володіння, оскільки його ім’я з того часу не згадувалося в судових актах Сяноцької землі.

IV

Йоан (1497 - до 1531), 
Крім сяноцьких маетностей, брати успадкували вже згаданий чималий майновий комплекс у Жидачівському повіті в складі сіл Загір'я, Піддністрян, Чарториїв, Жирової, Межиріччя, Бродчич і Залішич. 1497 р. ці маєтки, а також с. Креців у Сяноцькій землі Олександр Семушовський записав у володіння терміном на 7 років своєму старшому брату Йоану. Це перша згадка про приналежність с. Креців до володінь Семушовських. В актах під 1501 р. зазначається також, що Йоан Семушовський надав згадане село в посесію Миколі Ясенському. Імовірно, с. Креців було засноване Семушовськими наприкінці XV ст., оскільки ще 1526 р. воно було звільнене від сплати чиншів. До 1521 р. відноситься одна з перших згадок про с. Волю Крецівську, засноване неподалік Крецова. Поява Крецо- ва та Волі Крецівської, які послуговувалися волоським правом, відбулась у руслі процесу масового заснування волоських сіл у гірській частині Сяноцької землі на початку XVI ст. Господарство таких сіл базувалось на розведенні великої й малої рогатої худоби та овець.
Відомо, що Йоан Семушовський одружився десь перед 1501 р. Того ж року його мати Регіна дозволила невістці записати посаг на своїх маетностях. Мова йшла про половину с. Семушової з дворищем, млином, корчмою та ставками. Натомість Йоан зобов'язувався щорічно сплачувати матері по 4 гривні. 
На Жидачівщині. з часом почало формуватись нове родове відгалуження Чарторийських, які отримали родове прізвище від назви села. А. Бонецький засновником Чарторийських називав Йоана та Давида Семушовських. Однак на цю роль також цілком міг претендувати й Петро, який іменувався як Семушовським, так і Чарторийським. Чарторийською, або «з Чорториїв» називалася також Петрова вдова Барбара.
Олехно (Олександра; 1497- 1532), 
Олехно був одружений  із Зофією (1526-1533). Очевидно, сини Миколая Семушовського поділили між собою належні їм маєтності. На це вказують транзакції купівлі-продажу маєтків поміж членами роду, а також відповідні власницькі іменування. Так, 1508 р. Олехно Семушовський продав свої частки в Семушовій і Крецові брату Йоану. Повторно свої частки в Семушовій і цього разу в Крецовій Волі він 1521 р. продав своєму іншому брату Петру. Незважаючи на це, Олехно Семушовський і надалі іменувався дідичем у Семушовій і в Крецові. Володіння Олехна Семушовського і його племінника Якова Завадського доповнили посесії в шляхетських маєтках. Станом на 1532 р. вони володіли посесією в одному з майнових комплексів Гумниських, що складався з містечка Бірчі, сіл Ліщави й Маляви. Ці маєтки знаходилися в межах Сяноцької й Перемишльської земель, межували з королівськими селами Добра й Улич. Остання обставина зумовила суперечки з приводу кордонів між приватношляхетськими й королівськими маетностями, які припинилися після розмежуванням між селами Семушовських і королівськими Доброю та Уличем 1532 р.
Сам Олехно Семушовський помер десь невдовзі після 1532 р
Петро (1503-1533)
Петро Семушовський був одружений з Барбарою (1538-1543), Петро помер до 1538 р. (цього року в актах фігурує вдова покійного Петра - Барбара).
На Жидачівщині. з часом почало формуватись нове родове відгалуження Чарторийських, які отримали родове прізвище від назви села. А. Бонецький засновником Чарторийських називав Йоана та Давида Семушовських. Однак на цю роль також цілком міг претендувати й Петро, який іменувався як Семушовським, так і Чарторийським. Чарторийською, або «з Чорториїв» називалася також Петрова вдова Барбара.
Десь на початку XVІ ст. Семушовські стають власниками Волі Кжешової, яку у 1521 р. Олександр Семушовський продав своєму брату Петру.62 Там з часом починає формуватись родове відгалуження від Семушовських  Кжешовські. При цьому новий рід й надалі підтримував тісні
майнові відносини з Семушовськими. Так, у 1526 р. Андрій Кжешовський взяв в оренду в Олехна
Семушовського село Сємушову, а у 1544 р. Андрій Семушовський надав у посесію село Семушову Андрію Кжешовському.63
62 ЦДІАЛ.  Ф. 15.  Оп. 1.  Спр. 9.  С. 262.
63 Там само.  С. 458. ЦДІАЛ.  Ф. 15.  Оп. 1.  Спр.15.  С. 314.
Давид (1500-1506)
На Жидачівщині. з часом почало формуватись нове родове відгалуження Чарторийських, які отримали родове прізвище від назви села. А. Бонецький засновником Чарторийських називав Йоана та Давида Семушовських. Однак на цю роль також цілком міг претендувати й Петро, який іменувався як Семушовським, так і Чарторийським. Чарторийською, або «з Чорториїв» називалася також Петрова вдова Барбара.
Катерина Миколаївна, 
згадану 1501 р. Вона стала дружиною перемишльського шляхтича Станіслава з Михайлович, принісши йому посаг на суму 100 гривень. Очевидно, саме їй Станіслав Кміта - на той час один із найбільших землевласників Сяноцької землі - заставив 1518 р. с. Войську Волю та млин у с. Залуж.

V


Яків Петрович Завадський (1518-1530)
Після 1518 р. дідичем частки маєтку в Семушовій є Яків Завадський (15 1 8-15 3 2). Він був племінником Олехна Семушовського, отож Яків був сином Йоана, Петра або Давида Семушовських. Прізвище, яке він вживав - Завадський, вказує на його зв’язок із Сондетською землею, зокрема з с. Завадою, що входило до складу тамтешнього майнового комплексу Семушовських. Імовірно, свого часу це село своїм осідком зробив батько Якова Завадського. На тісніший зв’язок Якова Завадського із Сяноцькою землею вказує шлюб із Катериною (1521-1530), донькою місцевого заможного зем'янина Якова Бірецького. Як посаг Я. Бірецький записав доньці доволі скромну суму в 150 злотих. Однак шлюб дозволив Якову За- вадському здобути посесії в маєтках тестя, а саме у вже згаданих Бірчі, Ліщаві та Маляві.
Андрій Крешовський (1526-1547)
син Йоана або Петра Семушовських, а його власницьке іменування свідчить про те, що він осів у Крецові. Разом з тим, Андрій Крешовський був пов’язаний із Перемишльською землею і мав там володіти певними маетностями, адже домігся авансу в земській урядни- чій ієрархії цього краю. Протягом 1530-1546 рр. він був перемишльським підсудком. У 1538-1540 рр. Андрій судився з Барбарою, вдовою Петра Семушовського, за маєтки, які належали їй у якості посагу, зокрема, ішла мова про частки в Семушовій і Крецовій Волі.
Десь на початку XVІ ст. Семушовські стають власниками Волі Кжешової, яку у 1521 р. Олександр Семушовський продав своєму брату Петру.62 Там з часом починає формуватись родове відгалуження від Семушовських  Кжешовські. При цьому новий рід й надалі підтримував тісні
майнові відносини з Семушовськими. Так, у 1526 р. Андрій Кжешовський взяв в оренду в Олехна
Семушовського село Сємушову, а у 1544 р. Андрій Семушовський надав у посесію село Семушову Андрію Кжешовському.63
62 ЦДІАЛ.  Ф. 15.  Оп. 1.  Спр. 9.  С. 262.
63 Там само.  С. 458. ЦДІАЛ.  Ф. 15.  Оп. 1.  Спр.15.  С. 314.
Йоан Крешовський (1533)
Як і багато інших землевласників у Сяноцькій землі, Семушовські-Кжешовські у першій третині XVІ ст. збільшують свої володіння за рахунок набуття володінь умовного типу. Зокрема, у 1534 р. Іван і Станіслав Кжешовські іменуються посідачами Стажви, яку тримали від Миколи Жешовського.64
64 ЦДІАЛ.  Ф. 15.  Оп. 1.  Спр. 13.  С. 824-825.
Станіслав Крешовський (1534)
у 1534 р. Іван і Станіслав Кжешовські іменуються посідачами Стажви, яку тримали від Миколи Жешовського.64
64 ЦДІАЛ.  Ф. 15.  Оп. 1.  Спр. 13.  С. 824-825.
Ієронім Крешовський (1533)
Адам Семушовський (1547-1569).
Розрізнені, спорадичні дані в сяноцьких судових книгах стосовно представників цього покоління не дозволяють точно встановити ступінь спорідненості з представниками попередньої генерації. У 40-х рр. XVI ст. у сяноцьких судових актах почав зустрічатися близький родич Андрія Крешовського - Адам Семушовський (1547-1569). У його володінні перебувала частка с. Креців. Як і Андрій Крешовський, Адам у 1552-1554 рр. був підсудком Перемишльської землі. Загалом, він був активним суспільним діячем, 1569 р. - послом на вальний сейм. Адам мав служити в адміністрації львівського старости Петра Баржі, оскільки в 1559-1567 рр. згаданий як львівський підстароста. У Сяноць- кій землі Адам, очевидно, не проживав, а тутешні маєтності здавав заможній шляхті за позики в посесію. Так, 1563 р. посесором Семушової виступав Ян Тарновський, а 1566 р. в обмін на позику в 700 злотих Адам заставив Семушову сяноцькому шляхтичу Станіславу Гумниському. 
В 1565 р. село Чишики взяв на 7 років в оренду львівський підстароста Адам Семушовський за річний чинш в 140 злотих та зобов’язання надавати францисканському кляштору щороку 8 діжок масла, 6 діжок сиру, півколоди горіхів, 2 півмірки проса, 10 гусей, 30 каплунів, 3 копи яєць, 2 камені лою, 3 чверті пшеничної муки та 4 телят.
Як зазначає К. Несецький, Адам помер 1569 р., перебуваючи як посол на вальному сеймі, очевидно, з приводу укладення Люблінської унії. Він був похований у Львівському кафедральному соборі.

Малгожата Йоанівна Семушовська (1531-1533), 
яка доводилась донькою Йоану Семушовському та була видана за Флоріана Шуровського.

VI


Миколай (1559- 1578)
Миколай, як і представники попереднього покоління, був слабо пов'язаний із Сяноччиною. Він нечасто згадувався в сяноцьких судових записках, іменувався дідичем частки Семушової, а також сондетської Завади. Володіння часткою сондетського маєтку вказує на те, що Миколай міг доводитися сином комусь із представників сондетської гілки Семушовських, можливо, Якову Завадському.
Кіліян Адамович Семушовський (1570-1583)
Брати Кіліян та Ян Семушовські були синами львівського підстарости Адама Семушовського та Катерини Ожуховської. Крім них, Адам мав доньку Анну, яка вийшла заміж за Яна Милановського. Серед дітей Адама особливо помітною особою став Кіліян Семушовський. Як і Миколай, він володів частками в Семушовій і в Заваді. Високе суспільне становище, якого своєю активністю домігся Адам Семушовський, посприяло вдалому шлюбу сина. Близько 1579 р. Кіліян Семушовський одружився з Анною, дочкою впливового можновладця Ієроніма Ланцкоронського, який у посаг за дочкою надав 6 тис. флоринів. Кіліян Семушовський записав цю суму на своїх маетностях. Помітну роль він відігравав і в суспільному житті Сяноцької землі, де посідав земські уряди. Спочатку, 1571 р., був сяноцьким писарем, а вже перед 1578 р. здобув посаду стольника, яку обіймав і 1583 р.
У другій половині XVI ст. господарство Семушовських розвивалося в такому ж руслі, як і в інших шляхетських родів. У с. Семушовій 1580 р. згаданий фільварок, а саме село цього ж року було заставлене Кіліяном Семушовським за доволі значну суму - 900 злотих, отже, господарство в ньому було добре організоване.
На Миколаєві й Кіліяні Семушовських історія роду в Сяноцькій землі перервалася - на межі XVI—XVII ст. вони перестали згадуватись як учасники господарських чи суспільно-політичних відносин. Не було їх і на військових оказованнях, які проводилися в Сяноцькій землі в 1617- 1629 рр. і були обов'язковими для всієї осілої тут шляхти. Достеменно не з'ясовано, чи продовжила існування якась гілка роду, господарюючи в котромусь із несяноцьких ключів маетностей, чи рід на початок XVII ст. остаточно згас.
Ян Адамович Семушовський
 
VII

Катерина Кіліяновна Семушовська
 Одна з останніх згадок про представників роду в Сяноччині відноситься до 1629 р. і пов’язана з Катериною Семушовською. Вона була донькою покійного вже на той час Кіліяна й вийшла заміж за Мико- лая Хроновського. Сяноцький маєток Семушовських уже на середину XVII ст. належав роду Камінських герба Топор.



Comments