СЕМИГИНОВСЬКІ h. Сас (de Siemiginоw, Siemiginowscy) – земянський рід, у XV–XVII ст. землевласники у Стрийському повіті Перемишльській і Львівській землях. На правому березі Стрия, навпроти володінь Клодницьких та Любенецьких розмістилося село Семигинів, родове гніздо Семигинівських. Першим представником роду був Іван Голубей, що згадується в документах з 1460 - років. Відомий з 1460 р. сусід Нагвазданів Іван Голубець із Семигинова, проживши довге життя, помер у травні або червні 1496 р. Запис від липня того ж року навіть назвав його “старим Голубцем”. У родоначальника Семигинівських було четверо синів і незаміжня дочка Олюхна. Миклаш згадується лише один раз – влітку 1491 р. – у зв'язку із записом 100 злотих віна дружині Федьці – дочці самбірського шляхтича Миклаша Ільницького. Васько помер наприкінці XV – на початку XVI ст. Його син Ілля 29 квітня 1505 р. от- римав 30 злотих за дружиною Олюшею Височанською і того ж дня передав їх Петрові Ільницькому як віно за своєю сестрою Софією. Молодший син Голубця Микита наприкінці XV ст. разом з Братковськими втратив свої володіння, в 1508 р. заплатив зі своєї частки поверненого 4-ланового Семигинова 8 грошів. Частки його братів були заставлені Гнатові Тустановському та Івашкові Гошовському-Корчинському. Іван Голубей – власник Семигинова (1460-1490-ті роки) – залишив по собі трьох синів та дочку. Його невістками були Федька Ільницька, одружена з старшим сином Міклашем, та Олюхна з Тустанович, одружена з другим сином Яцьком. Обидві – Самбірського повіту. Натомість дочку Іван Семигинівський видав за Олександра Урозького (Уруського) (1531 р.), що також був з Самбірського повіту. До середини XVI ст. чисельність родини зростала. В кінці 1540-1560-х років Семигинівські були представлені близько двома десятками представників чоловічої статі. Всі вони володіли своїми наділами в Семигинові. Впродовж XVI-XVII ст. жоден з членів родини не досяг помітного суспільного становища серед перемишльської шляхти. Вони продовжували залишатися в статусі рядових шляхтичів, які навіть не брали участі в посполитому рушенні. Їх не має в списках шляхти, що збиралася на заклик короля прийняти участь у військових експедиціях кінця XVI- XVII ст. до 1660-х років ще натрапляємо на окремі згадки про Семигинівських в поборових реєстрах серед власників Семигинова. Пізніше відомості про рід зникають. Серед шляхти, що довела своє шляхетське походження перед австрійською владою наприкінці XVIII– початку ХІХ ст. Семигинівські не згадуються5. 21 AGZ. – T. 13. – Lwów, 1888. – № 4556. – S. 345; T. 18. – Lwów, 1903. – № 2083, 2446, 2549, 2560, 3406, 3412-3413, 3668, 3827, 3877. – S. 306-307, 358, 377-378, 477-478, 528, 533; Kutrzeba S. Materyały do dziejów pospolitego ruszenia… – S. 295; Jabłonowski A. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym... – S. 114-116, 144. 5 Rejestr poborowy ziemi przemyskiej z 1628 roku. Wyd. Budzyński Z. i Przyboś K. – Przemyśl-Rzeszów, 1997. Rejestr poborowy ziemi przemyskiej z 1651 roku. Wyd. Budzyński Z. i Przyboś K. – Przemyśl-Rzeszów, 1997. Rejestr poborowy ziemi przemyskiej z 1658 roku. Wyd. Budzyński Z. i Przyboś K. – Przemyśl-Rzeszów, 2000. Rejestr poborowy ziemi sanockiej z 1640 roku. Wyd. Budzyński Z. i Przyboś K. – Rzeszów, 1998. Rejestr poborowy ziemi sanockiej z 1655 roku. Wyd. Budzyński Z. i Przyboś K. – Rzeszów, 1998. Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z Archiwum t. Zw. Bernardyńskiego we Lwowie. – Lwów, 1909. – T.20; 1911. – T.21; 19 – T.22. Wyrostek L. Ród Dragów-Sasów na węgrzech i Rusi Halickiej. – Kraków, 1932. – S. 66. Смуток І. Дрібношляхетські роди Стрийщини в XVI ст. // Стрийщина крізь призму століть. – Стрий, 2004. – С. 34-41. Wracając od źródlisk Stryja prawym brzegiem wdół, spotykamy naprzeciw Lu.bieniec gniazdo Sasów w Siemi gi no wie. Początki jego są nieznane; pierwszy dzie.dzic, Iwan Ho łub ej, występuje dopiero r. 1460 i przebywa w gnieździe do r. 14959. Miał on trzech synów: Waśka, Jacka i Mi k l a s z a czyli Mykitę-Micza oraz córkę Oluchnę. Mykita pojął r. 1491 Fedkę z Unika a Jacek Oluchnę Tustanowską r. 1492 10. W r. 1502 wpuścił on Kostka z Lubieniec do Siemiginowau. Córka Waśka, Zofja, wyszła zamąż r. 1505 za Piotra Unickiego; zeznała wtedy, że właśni bracia wydzielili ją całkowicie z ojcowizny12. Zdaje się, że jednym z nich był Eljasz czyli Ilko, żonaty r. 1505 z Oluchną Wysoczańskąls. Świadczy on jeszcze na roczkach podkomorskich w r. 1555 przy rozgraniczeniu Bratkowic od Żulina 14. Herb Siemiginowskich przytoczony przy wywodzie Żurakowskich r. 1640 15. 9 Agz. XIII, nr 4556, XVIII, nr 2549. i° Ib. XVIII, nr 2083, 2311, 2312, 2446, 3868. » Ib. XVIII, nr 3994. 11 Ib. XVIII, nr 3413. >» Ib. XVIII, nr 3406. 14 Ib. XIX, str. 633. 14 Semkowicz Wł., Wywody szlachectwa, nr 243. 1. На блакитному полі срібна стріла вістрям вгору над золотим півмісяцем, що лежить рогами догори, на кінцях якого дві золоті шестипроменеві зірки; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику п’ять павичевих пер, які пронизує срібна стріла вістрям вправо, навколо щита блакитно-золотий намет (герб Сас).
Джерела: Олег Однороженко // https://sigillum.com.ua/gerb/semygynovski/ |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > С >
