 СЕМАШКИ.  I. Загальна характеристика та походження роду Семашок. СЕМАШКИ гербу Лебідь — боярський, з часом шляхетський рід. Був представлений у Волинському воєводстві. «Волинська метрика» 1528 року згадує Василя, Фелікса (пол. Szczęsny), Богдана, Михайла Семашковичів — синів Семашка. Походження Семашків (герб власний «Гори» із зображенням хреста на трьох горбах) неясне. З огляду на те, що впродовж 15-початку 16 століття вони не мали власницьких прізвищ і що їхні маєтки 15 століття, схоже, всі без винятку були вислугами, а не отчинами, припустимо трактувати Семашків як людей на Волині зайшлих. Перші згадки про представника цього роду пов’язані з радою Свидригайла. Це, зокрема, Семашко Єпифанович при князі Свидригайлі (1434-1452) та ще один Семашко Єпифанович, зафіксований як свідок у Львові набагато пізніше першої згадки – аж 1478 року, тож, либонь, ідеться про двох осіб. Родинний зв’язок між ними потверджує і те, що 1488 року син луцького Семашка Єпифановича Івашко називає синів львівського Семашка «братією». Де заховане коріння роду – невідомо. Та обставина, що Семашко 1478 року виступає за свідка у Львові, дає певну підставу виводити рід із Галичини. Завважмо, що Семашко – здрібніла форма від Сенько, Семен, згаданого нарівні з іншими поважними галичанами. 7 Семашко Богдан Михайлович ~ Путятянка Ганна Богданівна, кн. 4 1 3 518 Семашко Василь - N Федора 5 3 2 519 Семашко Василь Петрович - Сапєжанка Ганна ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. ш, арк. і45_145 зв*> 4°7 ЗВ.-408. 7 6 1 520 Семашко Гринько ~ NN 2 2 - 521 Семашко Михайло - Сигнаторівна Марія 4 4 - 522 Семашко Миколай Олександрович ~ Єло Малинська Настася Михайлівна - Четвертенська Гелена Григорівна, кн. ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. 243, арк. 225-226 зв., 613 ЗВ.-615. 4 3ь1 523 Семашко Олександр Богданович 524 Семашко Петро Михайлович - 525 Семашко Шимон Васильович - Харлинська Софія Шимонівна ЦДІАК України, ф. 25, оп. і, спр. ш, арк. 91-91 зв.; спр. 243, арк. 613 зв.—615. 5 4 526 Семашко Якуб Петрович - NN 2 2 - 527 Семашко Ярош Петрович - NN 3 3 - Семашко N - NN 4 4 - 529 Генеалогічний родовiд та бiограми Семашок. I 1. Семашко Єпифанович — член ради великого князя Свидригайла Ольгердовича 1434—1435[1] Казимиром дав жалувану грамоту 4 січня 1452 р. пану Семашку Єпіфановичу на маєтки у Луцькому повіті [2] [2] АЛМ. – Т. I. – Вып. I. – С. 9. II 2/1. Івашко Семашкович III 3/2. Михайло Івашкович Семашкович У грамоті Сиґізмунда Авґуста від 1548 р. згадується про купівлю луцького війтівства Боною в хорунжого Волинської землі Михайла Семашка, але чи посідав він посаду війта - поки-що нез’ясовано. [Архив Юго-Западной Руси. Акты относящихся к истории городов Юго-Западной Руси [Электронный ресурс]. - Ч. 5. - Т. 1. - К., 1869. - 736 с. - Режим доступа : www/ URL : http:// www. runivers/lib. detail, 55].Через чотири роки, у 1548 р., королева Бона продала у спадкове володіння війтівство в Луцьку Іванові Яцковичу Борзобагатому, визначивши суму плати за посаду в розмірі шістсот кіп грошей і дарувавши Борзобагатому прибуток від торгівлі в місті горілкою. Документ вказує і на інших осіб, що мали стосунок до луцького війтівства. Згадується ім’я війта, що отримав цю посаду ще від великого князя Олександра - Яна Сиґнатора, далі війтівство було викуплене у його дочок хорунжим Волинської землі - Михайлом Семашковичем (Семашком); по тому війтівство, куплене самою Боною, вже 1544 р. обміняне з Андрієм Сангушком-Коширським на декілька сіл. [Архив Юго-Западной Руси. Акты относящихся к истории городов Юго-Западной Руси [Электронный ресурс]. - Ч. 5. - Т. 1. - К., 1869. - 736 с. - Режим доступа : www/ URL : http:// www. runivers/lib. detail, 52-56]. Василь Івашкович Семашкович Грицько Івашкович Семашкович IV Богдан Михайлович Семашко Розділивши маєток, троє братів Семашковичів заснували відповідні лінії: Богдан – Хупківську (від села Хупкова), Петро – Добратинську (від Добратина), Василь – Риканську (від Риканів). Особливо значну роль відігравала Хупківська лінія завдяки кар’єрі Богдана Михайловича при великокняжому дворі. 1528 року ми бачимо його на посаді писаря при канцлері Великого князівства Литовського й віленському воєводі Ольбрахті Ґаштольді. Власне він за дорученням Ґаштольда був редактором Першого Литовського Статуту 1529 року й автором (під іменем Deodatus, себто Богдан) відповідного латинського панегірика, в якому славив рід Ґаштольдів. Відтак, здобувши прихильність королеви Бони, Богдан Семашко від 1543-го аж до 1549 року виконував обов’язки старости Ковельської волості, яку Бона придбала від князя Василя Михайловича Санґушка. Помер 1559 року з титулом господарського маршалка. За вірну службу Бона пожалувала свого писаря пана Богдана Михайловича Семашка (він тривалий час служив королеві писа рем, ковельським старостою й виконував ряд важливих доручень) господарським замком Мельницею на умовах вічного тримання з правом на свій розсуд розширювати й осаджувати людьми надану маєтність4. У 32-й книзі записів ЛМ один документ відображує діяльність Б. Семашка на уряді ковельського старости. Зокрема, він дав на боярській службі ковельскому зем’янину Саві Олихве ровичу Мартюховське і Совчинське дворища у селі Дубні, а Бона вже за складеною у ВКЛ правовою практикою закріпила дане пожалування своїм підтвердним листом, датованим 17 серпнем 1549 р.1
4. РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1. — Ед. хр. 32. Л. 84 об.–85. 1 Там же. — Л. 86–86 об. Петро Михайлович Семашко Добратинська лінія, виявилася найдовговічнішою. На прикладі долі її представників добре простежити характерний для багатьох шляхетських родів Волині процес поступового дроблення маєтків і подальшого збідніння. Засновник цієї гілки Петро Михайлович Семашко, посідав, як і його брат Богдан, високе становище при великокнязівському дворі. Від 1537 р. він був писарем віленського воєводи Ольбрахта Ґаштольда; в 1552-1553 рр. як писар Зигмунта ІІ Августа брав участь у посольстві до Москви; від 1550 року до смерти (1560) обіймав посаду кременецького старости на Волині.
Василь Михайлович Семашко Риканський — луцький замковий суддя, через кілька років після нього померли всі сини; вдова (перший чоловік Олени Болбас, дочки Григорія[3]) стала дружиною Івана Чаплича (київського каштеляна[3]), батькові маєтності була змушена передати під опіку найближчому родичу померлого чоловіка Олександрові[4]. Тестамент Василя Семашка від 19 вересня 1561 р., унесений до Луцької замкової книги спадкоємцями небіжчика. У диспозиційній части- ні зафіксовано позичку у сумі 40 кіп литовських грошів, що їх Семашко за- боргував князеві І.Ф.Чорторйському, яку позичальник відобразив у своєму тестаменті39. 39 Луцька замкова книга 1560–1561 рр. … – С.415–417. Гаврило Михайлович Семашко V Олександр Богданович Семашко на Хупкові [1] (? — †1597/1598) — шляхтич, урядник Великого князівства Литовського, Речі Посполитої. Батько — Богдан Семашко, мати — дружина батька княжна Анна Путята, остання дідичка містечка Тучина з роду Путят.[2]1577 року брав участь в обороні міста Дубно від нападу татар. Першим в роді перейшов з православ'я на католицтво1586 року під впливом єзуїта Бенедикта Гербеста.[3]. Посади — підкоморій володимирський, перебуваючи на цій посаді, брав участь[3] та підписав Люблінську унію 1569 року; також брацлавський каштелян, староста луцький (з 1588[3]). 1583 року зафіксовано сплату ним податків з дідичного Тучина.[2] Для збільшення маєтків часто застосовував насильство, силу. В 1560—1565 роках мав «війну» з князем Романом Сангушком за маєток Пісочно, яке за угодою 21 грудня 1565 було відмежоване від мельницької волості. Бл. 1572 року захопив село Ставок (пол. Stawek) — власність луцького православного владики Йони Борзобагатого-Красенського. Головною «жертвою» його нападів після отримання посади луцького старости став владика Кирило Терлецький, двір якого та кафедра знаходились на верхньому замку Луцька. 20 квітня 1591 затримав його в замку, гайдуки обстріляли кафедральний собор Івана Богослова. З його відома підстароста Щенсний Ґаленський 18 травня 1591 напав та пограбував Жидичинський монастир, збирав мито від купців, які приїхали на ярмарок.[4] Після смерті батька двоюрідної сестри Василя та другого заміжжя матері за Іваном Чапличем став її опікуном. 1566 року уклав формальний договір з мельницьким старостою Григорієм Воловичем про заміжжя дівчини за його теж малолітнім сином у 1571 році та обіцянкою повернути її спадок. Цього не визнала мати Богдани через те, що угоду уклали без неї. Після повноліття дівчини мати вирішила видати її за князя Януша Четвертинського, запросила О. Семашка на весілля, який перед цим поїхав до Варшави, де отримав королівський лист із забороною весілля через укладену ним раніше угоду. Семашко в перемовинах з Чапличами погоджувався на весілля за умови, що не подасть звіту за опіку, з чим не погодились Чапличі — Іван подав до суду, головував на якому Богуш Корецький — призначений батьком опікуном Богдани, який дав раніше дозвіл на її заміжжя за Четвертинським. Юридичним казусом справи було те, що Семашко — жадібний, жорстокий чоловік[5] — уклав угоду з Воловичом згідно всіх вимог.[6] 1569.02.08, Люблін, підтвердження Сиґізмунда ІІ Авґуста панові Олександрові Богдановичу Семашку на маєтки Голишу й Улевщину в Київському повіті, записані йому «на вічність» паном Єсифом Івановичем Немиричем (РГАДА. — Ф. 389. — Оп. 1.. — Ед. хр. 48. — Л. 297–300 об.); Семашки володіли землями над прикордонною Случчю – маєтками Губків і Бистриця. Оскільки значно більша частина землеволодінь роду лежала на західному березі річки, власники Губкова вважали Київські волості частиною Волинського воєводства, де й сплачували сукупний податок. Олександр, який з позиції володимирського підкоморія (від 1566 р.) дістався до уряду брацлавського каштеляна (від 1581 р., пом. у 1597 р.), також тримав Луцьке староство, а потім його син Миколай, луцький ключник (1588 p.), теж брацлавський каштелян (від 1603 р.) і луцький староста (від 1600 р., пом. у 1617 р.), були важливими особами у шляхетській спільноті Волині, кілька разів представляючи воєводство на вальному сеймі. Київщиною вони цікавилися мало, а то й зовсім не цікавилися.
↑ Євген Гринів (упорядник, редактор) та інші. Боротьба Південно-Західної Русі і України… C. 99, 100 ↑ а б Tuczyn, mko nad Horyniem / SgKP… S. 606. ↑ а б в Janusz Byliński. Siemaszko Aleksander h. własnego… S. 601. ↑ Там само. С. 602 ↑ Орест Левицький. Сім'я і побут українців у XVI ст.… С. 202 ↑ Там само. С. 202–205. Орест Левицький. Сім'я і побут українців у XVI ст. // На переломі. — К. : Україна, 1994. — 352 с. — С. 190—256. — ISBN 5-319-01070-2. Євген Гринів (упорядник, редактор) та інші. Боротьба Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (Х-початок XVII ст.). — К. : Наукова думка, 1988. — 288 с. — ISBN 5-12-000113-0. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — 820 s. — S. 80-81. (пол.) Tuczyn, mko nad Horyniem, pow. rowieński // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII : Szlurpkiszki — Warłynka. (пол.).— S. 606. (пол.) Janusz Byliński. Siemaszko Aleksander h. własnego (zm. 1597 bądź 1598) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków : PAN, 1996. — Tom XXXVI/4, zeszyt 151. — S. 601—602. (пол.) Hubków // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III : Haag — Kępy. (пол.) — S. 199—200. (пол.) Одинокий син Богдана Михайловича й князівни Ганни Богданівни Путятянки Андрій-Олександр Богданович, спираючись на батьковому становищі та чималих майнових надбаннях, протягом 1566-1581 років посідав найвищий уряд земської виборної ієрархії – володимирське підкоморництво, а від 1581 до смерти (1597) обіймав сенаторський пост брацлавського каштеляна й одночасно (з 1588) – луцького старости. 1569 року як посол від Волинського воєводства на Люблінський сейм підписував акт унії. Люблінський сейм підписував акт унії. Люблінський сейм підписував акт унії. .............. Богданівна .............. Богданівна .............. Богданівна Василь Васильович (помер близько 1561) Риканська лінія, що пішла від Василя Івашковича Семашка, була короткою і завершилася на його дітях: Василі Васильовичу (помер близько 1561) та дружині Івана Борзобагатого Красенського Ганні Василівні, що стала останньою представницею гілки Семашків-Риканських. (Чомусь з цього переліку загубилася вже згадана Богдана Василівна. Ганна Василівна Що стосується Ганни Василівни – матері тієї самої Ганни, що «чи є в світі білоглова, як та пані ключникова», то вона мала би бути значно старша, ніж Богдана. Але сперечатися тут не буду, в 16-у столітті було чимало пізніх шлюбів, притому плідних, і не раз представники формально старшого покоління насправді були молодшими за віком, аніж наступні після них. Тому вік зведених сестер міг дуже сильно відрізнятися. Але ми нарешті добралися до вітки, з якої походила майбутня третя княгиня Курбська). Богдана Василівна — дружина князя Януша Четвертинського (†1570), Захарія Ванька Лагодовського, Станіслава Каменецького — Петро Залізців. Олександра Петровна третя дружина князя Андрія Курбського, який 1581 Коваль перед військовим походом заповів їй та їх дітям все майно.
Петро Петрович Ярош Петрович Василь Петрович — дідич села Добрятин, хорунжий волинський, сейм 1611 року призначив його депутатом для ревізії книг земських та гродських луцькихСини Петра Михайловича, Петро, Ярош і Василь, настільки ж помітної ролі не відігравали, а землеволодіння їхнє, здається, обмежувалося давнім родовим маєтком – селами Добратином, Омельником і частиною Зденіжа. VI Микола Олександрович гербу Лебідь (пом. 1618) — руський шляхтич, урядник Речі Посполитої. Дідич Губкова. Батько — Олександр — підкоморій володимирський, брацлавський каштелян, староста луцький, першим перейшов з православ'я на католицтво. Мати — дружина батька Анастасія Волович. Сестра Варавара (Барбара) — дружина Адама Боговитина Посади — брацлавський каштелян, староста та ключник луцький. Був набожним, прихильно ставився до єзуїтів. Помер у молодому віці, був похований в Луцькому костелі ордену.[1]
↑ Hubków… — S. 198. ↑ Hubków… — S. 199. ↑ Niesiecki К. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr… — Lwów, 1743. — T. 4. — S. 432. (пол.) Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — 820 s. — S. 80—81. (пол.) Hubków // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III : Haag — Kępy. (пол.) — S. 198—200. (пол.)На його синові Миколаї, теж луцькому старості й брацлавському каштеляні (1603-1617), який помер, не залишивши нащадка чоловічої статі, лінія Семашків Хупківських вигасла. Величезні маєтки, зосереджені в руках цієї родини завдяки енергійним зусиллям Олександра Богдановича примножити родову спадщину, Миколай Семашко частково продав 1597 року полякові Яну з Високого Кашовському. Барбара Олександрівна
Марціан Олександрівна (†1600), 20 липня 1598 року згаданий як любачівський каштелян; Іван Мишка Холоневський 1598 р. скаржився «на слуг его милости пна Марцияна Семашка, кашталяновича браславского, старостича луцкого»26. 26 ЦДІАК України, ф. 26, оп. 1, спр. 12, арк. 27 Єва Олександрівна (†1600)
VII Катерина Миколаївна
Мар'яна Миколаївна А інша частина перейшла посагом за дочкою Миколая, Мар’яною, до галицьких магнатів Даниловичів. Про розмір цієї велетенської спадщини свідчить те, що за тарифом подимного 1629 року чоловік Мар’яни, Станіслав Данилович, сплачував із Хупківської та частини Коблинської волостей податок за 2507 димів.Щенсна — дружина Яна Харленського (†1616, підкоморій луцький) Дружиною одного з Семашків на імя Василь була княжна Олександра Іванівна Чорторийська, донька князя Івана Івановича (†1581); та Еви Корсак. Між 1598-1617 роками ми ще зустрічаємо «Василя з Добратина Семашка» на уряді волинського хорунжого. Але за тарифом 1629 року і Добратин, і Омельник уже належать іншим особам, а Семашків як землевласників не згадано, хоча лінія Добратинських не перервалася. Зокрема, в 1640-1648 роках луцьким гродським суддею був котрийсь із Ярошевих чи Василевих нащадків «Костянтин Казимир з Добратина Семашко». Вочевидь, із Добратинських походять і епізодично згадані в 1632 і 1635 роках Шимон і Йоан Семашки». 1585 Квітня 9. / Липня 8 – Запис про позов волинського воєводи і білоцерківського старости кн. Януша Острозького і київського чашника Василя Козаровського п. Василем Семашком за захоплення частини маєтку і підданих в с. Чарторий, док. № 30. арк. 28, 29. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > С >