У 1559 р. любецьким священиком був Михайло Рев’яка (Рев’ячич). Під 1571 р. 

відомий Іван Рев’ячич – любецький протопіп та священик П’ятницької церкви, який разом з

сином Юхимом (Євтихієм) скаржився на любецького шляхтича Василя Кривопишу. 

Останній немовби «самоправно» захопив землю Пенезеевщину біля с. Неданчичі [12, c. 96–

97]. 1572 р. Юхим Іванович Рев‘ячич придбав у любецького міщанина Григорія Уласовича

«восполь из братьею моею (Уласовича) Філоном (т)а Іваном» частину орного ґрунту

«неподалеку от замку, з места идучи до пещи, у правой стороне дороги» [7, c.44–45; 9, c.145; 

12, c. 216–217]. У 1576 р. батько Юхима, священик церков П’ятницької та Святого Євстафія

у Любечі, Іван Михайлович Рев’ячич скаржився на селян с. Бельдюжки, що самоправно

ловили рибу у церковних ставках Ізбинському та Зміївському. Любецький староста Павло

Сапєга (1559(?) – 1561–1580 рр.) надав йому охоронний лист на ці маєтності, також було

проведено розмежування володінь церков та території сільської громади: «тогди поп

пятницкий вышеменованный, повел рубежом границею, которая идет от Беловода дубовица

долина и делит от земли бельдюзское лог змейский, и привел тоею долиною аж до жерла, 

повышей Змеи озера церковного, которое жерло идет с озера Избинского. Тут же стали, и его

милость пан (П.Сопига. – І.К.) питал селян бельдюзских: чи гаразд тоею границею поп вел? 

И селяне бельдюзские вси поведали, иж гороздо вел…» [7, c. 39–42; 9, c. 139–140]. 

Вочевидь, десь на зламі ХVI–XVII ст. до церков Святої Параскеви П’ятниці та

Св. Євстафія був добудований престол архістратига Михаїла (саме цей престол вочевидь і

став уніатським, два інших залишились православними). 

1647 р. чернігівський воєвода та любецький та лоєвський староста Мартин

Калиновський затвердив за Флорином Борисовичем Рев’ячичем (Ревеченським), священиком

П’ятницької церкви Любеча, острови Пристороньський, Зміївський та Грабовський [9, 

c. 110–111]. А селяни Пізнопалів мали як і раніше нести обов‘язки перед церквою: «Также

изъ села Познопаловъ, чтобы слъдуемую дань, по древнему обыкновенію, Священнику

Любецкому отдавали, приказываемъ» [9, c.111]. 

14 червня 1651 р. литовський гетьман князь Ян Радзивил (у цей період Любеч був

відбитий у козаків армією ВКЛ) офірував священику Флорину Ревечинському охоронний

лист «в лагере под Любечем» на ці маєтності. Підкреслювалось, що він «верным будучи, 

состоит при войске Его Королевской Милости в повиновении» [1, c.62; 9, c.111–112].