Репчичі-Піроцькі. РІПЧИЧІ-ПЕРОЦЬКІ -боярський рід Любецького староства, родове гніздо село Ріпки на Пероцькій землі. Засновниками Ріпок були представники одного із най- давніших родів регіону — Пероцьких-Даничів-Ріпчичів. Село Ріпки виникло на їхній родовій маєтності — Пероцковщині, на березі р.Глинянка, навпроти с.Пероцьке. Обидва населених пункти фактично являли собою єдине поселення, але остаточно об’єдналися під назвою Ріпки лише тоді, коли й ця частина Пероцковщини (Ріпки) перейшла у володіння Бакуринських. На слушну думку О.Лазаревського, роди любецьких шляхтичів Пероцьких, Даничів та Репчичів (різні гілки цього роду виступали під прізвищами Ріпчичів, Репчицьких, Репчиців, Рибчиців. – І.К.) походять від єдиного роду — роду Пероцьких28. Пероцька земля була одним із найстаріших землеволодінь регіону. О.Яблоновський зазначав, що вона була пожалувана Сигізмундом ІІ Августом Репчичам (Рибчицям) та Даничам (Пероцьким). Уже після цього (1571 р.) тут виникають с.Ріпки та с.Даничі30. Відомо, що перше земельне пожалування цій родині — с.Буянки, було надане ще Оль-брихтом Гаштольдом (у 1471–1480 рр. — намісник київського воєводи в Любецькій волості, у 1516–1542 рр. — володар Любеча) 31. 13 березня 1571 р. Сигізмунд ІІ Август надав королівський привілей великій групі шляхти Любецького староства. Саме у цьому документі знаходимо першу писемну згадку про Пероцковщину (Пероцьк). Любецькі зем’яни Ріпчичі, Даничі та Пероцькі отримали право володіти «добрами Пероцкими». З цієї землі вони несли військову службу: «службу господарскую военную земскую, яко и иншие земляне Любецкие, а наших некоторых повиностей і работ полнити неповинни». У привілеї зазначалось, що Пероцькі володіли цим маєтком здавна: «здавна уживають и с того нам службу земскую служать». Зауважувалось, що давніші королівські та старостинські пожа- лування або загинули при пожежах, або ж були втрачені під час воєн з Московською державою (“од неприятеля нашего Московского забранные»). Пероцька земля складалась на той час з Борків, Горська, Плоського лісу і Творичовського бору. У 1595 р. цей привілей був занесений до «трибунальських книг» Кракова32. На кінець ХVI ст. припадає перша (!) писемна згадка й про назву «Ріпки». До- слідник родинного архіву Бакуринських Ю. Татищев віднайшов привілей 1585 р. польського короля Сигізмунда ІІІ Пероцьким та Даничам, за яким вони підтверджу- вали своє право на володіння Ріпками (у 1634 р. цей привілей був підтверджений Владиславом ІV).33 На жаль, цей документ не дійшов до нашого часу. У 1634 р. Владислав ІV підтвердив права на Пероцьку землю (в тому числі й на Ріпки) Кіндрату Даничу, Івану Максименку, Василю і Михайлу Даничевим, Зеньку Грішковичу (Григоровичу) Ріпчичам, Масюті Лаврінову-Злобіну — нащадкам Єгора Данича34. У 1636 р. посесори отримали на це володіння ще один королівський при- вілей35 28. Лазаревский А.Л. Исторические заметки о некоторых селах… — С.26. 30. Jablonowskі A.W. Pіsma… — S.35. 31. Константинович Н. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Дополнения. Вып.ІV. Извлечено из №38-40 Неофициальной части ЧГВ 1884 г. / Н. Константино- вич. — Чернигов : Губернская типография, 1885. — С.32-33; Кондратьєв І.В. Любеч (матеріали до довідково-енциклопедичних видань) // Сіверянський літопис. — 2008. — №2. — С.35-45. 32. Лучицкий И.В. Материалы для истории землевладения… — С. 7-9; Лазаревский А.Л. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Вып.1 / А.Л. Лазаревский. — Чер- нигов : Губернская типография, 1866. — С.64-66; Историко-статистическое описание Черниговской епархии. — Кн.5. Губернский город Чернигов. Уезды: Черниговский, Козелецкий, Суражский, Кролевецкий и Остерский. — Чернигов: Земская типогра- фия, 1874. — С. 95-96; Каманин И.М. Материалы по истории козацкого землевладения (1494-1668) / И.М. Каманин // ЧИОНЛ. — 1894. — Кн.8. — Отд.ІІІ. — С.26-27; Акты об украинной администрации // Архив Юго-Западной России. — 1907. — Ч.VIII. –Т.V. — С.228. 33. Татищев Ю. В. Черниговские архивы… — С.14. 34. Лучицкий И.В. Материалы для истории землевладения… — С.7. 35. Там само. — С.10. 94 АЮЗР. - Ч.УІІІ. - Т. V - К., 1907. - С.227-230; Филарет. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. - Кн.5. Губернский город Чернигов. Уезды: Черниговский, Козелецкий, Суражский, Кролевецкий и Остерский. - Чернигов: Земская типография, 1874. - 446 с. - С.95-96; Каманин И.М. Материалы по истории козацкого землевладения (1494-1668) // ЧИОНЛ. - 1894. - Кн.8. - Отд.111. - С.3-29. - С.26-27. 95 Jabłonowski A. Polska XVI wieky pod wzyledem Geograficzno.statystycznym. Tom XI. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow-Braclaw). Dlas III / Źródła dziejowe. - Т.ХХІІ... - S.664-666. 96 Клепатский П.Г. Очерки по истории Киевской земли. Т. 1. Литовский период... -С.272. Пероцька земля (ziemia Perocka) неодноразово описувалась у першій половині ХVII ст. під час проведення королівських ревізій Любецького староства Київського воєводства. Посесорами Пероцковщини у 1615-1616 та 1622 рр. були шляхтичі Риб- чичі (Rybczycowie) та Даничі (Danicowie)15. Найповніший перелік землевласників наведений лише у матеріалах люстрації 1636 р. Землями у Ріпках та Даничах володіли шляхтичі Микола, Ян, Герасим, Семен, Шерхо, Яско, Опанас, Ждан, Войтех, Міско та Гришко і Кудзін (Кузьма?, в тексті — Kudzien16) Масіенкови (вочевидь — Мойсеєнки; у тексті — Macienkowie) та Малко Пероцькі-Ржепчикови (Пероцькі — Ріпчичі; у тексті — Peroccy Rzepczycowie). Посесорами с. Даничі були: Міско та Васко Дзешко- вичі (вочевидь — Дешковичі чи Дейковичі; у тексті — Dzieszkowie), Челіаш (у тексті — Cheliasz; вочевидь, це перекручене ім’я Ілля), Зажецькі та Мануйло — усі Даничі. Люстратори зазначали, що це не повний перелік власників — «та інші до тих двох сіл sortium suarum (лат. — багато їх) посесори»17. Згадаємо, що люстратори описували лише володіння службової шляхти, яка, окрім військової служби, зобов’язувалась нести й інші повинності на замок. Відповідно, володіння Бакуринських, як повно- правне шляхетське, не описувалось. Як бачимо, вже у ревізії 1636 р. Пероцковщина на згадується, натомість у люстрації наявні назви двох сіл — Ріпки та Даничі (Rzepki i Danice)18. Не зустрічаємо відомостей про неї і у більш пізніх документах — середини ХVII - XVIII ст., а от Ріпки у 1636 р. названі «осадою» (польськ. — wsi), у цьому контексті — як село. В упорядкованому Н.Яковенко реєстрі шляхти-землевласників Київського воє- водства другої чверті ХVII ст. згадуються Даничі, які володіли частиною с.Даничі (3 дими), Пероцькі — володіли 1 поселенням (12 димів) та Ріпчичі — володіли частиною 1 поселення (3 дими)19. Постає питання, куди зникло доволі велике с. Пероцьк (Пероцьке), яке у 1628 р. мало 9 «городів» (городництво було дуже поширеним заняттям у регіоні)20. Відповідь на це знаходимо у вищезгаданих документах 1607–1609 рр. У борговому запису 1607 р. шляхтичів Пероцьких наявний опис належної їм частини Пероцков- щини — «а имянно Ръпки съ людми по обоихъ сторонахъ ръчки жиючими»21. Увагу на це звернув ще О.Лазаревський, дослідник зазначав, що на одному березі річки Вир сиділи Ріпчичі, а на іншому Пероцькі — саме тут була земля, продана Миколі Бакуринському22. У привілеї Сигізмунда ІІІ цей опис значно докладніший: «При которой землъ Пяроцковской леса, боры… той пуще ловле и рибніе на ръчце верхъ Вира, на млинъ займа противъ бору один ихъ, Пероцкихъ, берегъ противъ, мовитъ, лъсу, острова23; з другого боку дуброва других сябровъ шляхтъ». Далі у документі поданий опис ще однієї частини набутого Бакуринським володіння, але вже без зазначення назви річки: «Въ которой землъ по куплъ теперешной належить пану Бакуринскому двъ части отъ сябров уже его. До которой земли надлежить и островъ Туричи и лъсъ Черничинъ. На которой землъ оселе, люде, названіе Репки, по надъ ръчкою зъ едного боку и на другомъ половина». 24 В нарисах з історії Чернігівської єпархії відомого церковного діяча та історика Філарета (Гумілевського) наведена, вочевидь, більш пізня копія цього ж документа: «один берег Пероцких, а другой с другими владельцами»25 . Перша згадана в документі річка — це річка Вир. На території сучасного Ріпкин- ського району протікає дві річки з такою назвою — р.Вир, що впадає до річки Сож у с. Суслівка, та р.Сухий Вир — права притока Виру. Обидві річки починаються у болоті Замглай (польськ. Zamgłaj — туман, мряка) та знаходяться, відповідно, на півночі та на північному заході від Ріпок. У польському історичному атласі Речі Посполитої на зламі XVI - XVII ст., річка Вир виступає під назвою «Великий Вир Замглай», а р. Сухий Вир — як «Бакуринський Вир»26. Таким чином, згадана у документі річка Вир — це су- часна річка Старий Вир. Яка ж річка згадана у документі другою? «На которой землъ оселе, люде, названіе Репки, по надъ ръчкою зъ едного боку и на другомъ половина». Єдина річка, яка повністю відповідає цьому опису, — це річка Глинянка (на сьогодні зникла: див. рис.3.), на берегах якої, як зазначав ще О.Лазаревський, не пізніше ХVI ст. виникли Ріпки27. Відповідно, щонайменше до 20-х рр. ХVІI ст. Ріпки фактично складалися з двох населених пунктів — с. Пероцьке на лівому березі Глинянки (річка впадала у болото Замглай), що належало шляхтичам Пероцьким, а згодом — Бакуринському, та право- бережних Ріпок, що належали шляхтичам Ріпчичам. Пізніше і ця маєтність відійшла до Бакуринських. 15. Lustracyа Dóbr Króla JMci w województwach trzech: Podolskiem, Braclawskiem, Kijowskiem leżących // Jablonowski А. Lustracye Krolewszczyzn ziem Ruskich: Wołynia, Podola i Ukrainy z pierwszej polowy XVII wieku / Żródła dziejowe. — Т.V. — Warszawa : Skład głowny w ksiegarni Gebethnera i Wolffa, 1877. — S. 86, 122. 16. Польські ревізори «перекручували» чимало особових імен та географічних назв на «польський лад». До того ж тексти ревізії неодноразово переписували, що породжувало нові помилки чи неточності. 17. Lustracyа Dóbr Króla JMci w województwach trzech: Podolskiem, Braclawskiem, Kijowskiem leżących…– S.208. 18. Там само. — S.86, 122. 19. Яковенко Н.М. Склад шляхти-землевласників Київського воєводства на- передодні Визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. / Н.М. Яковенко // Феодалізм на Україні: Збірник наукових праць. — К. : Наукова думка, 1990. — С.92-97. 20. Jablonowskі A.W. Pіsma. Т.ІІІ. Ukraina. — Warszawa : Sklad glowny w ksiegarni E.Wende i S-ka, 1911. — S.35. 21. Татищев Ю. В. Черниговские архивы… — С.12-13. 22. Лазаревский А.Л. Исторические заметки о некоторых селах…– С.19-20. 23. Островами називали окремо розташовані земельні ділянки. Див.: Словник староукраїнської мови ХІV-XV ст. У 2-х т. / Ред. колегія: Л.Л.Гумецька (голова) та ін. — Т.2. / Ред. тому: Л.Л. Гумецька (голова) та І.М. Керницька. — К. : Наукова думка, 1978. — С. 99; Толочко О. Замітки з історичної топографії домонгольського Києва / О. Толочко // Київська Старовина. — 2000. — №6. — С.166-169. 24. Лучицкий И.В. Материалы для истории землевладения… — С.5-6. 25. Историко-статистическое описание Черниговской епархии. — Кн.6. Уезды: Новгород-Северский, Сосницкий, Городницкий, Конотопский и Борзенский.– Чер- нигов : Земская типография, 1874. — С.236. 26. Jablonowski А. Atlas historyczny Rzeczypospolitej Polskiej: Epoka przełomu z wieku XVI na XVII. Dzial II. «Ziemie Ruskie» Rzeczypospolitej / А.Jablonowskі. — Warszawa.Wieden : Akademia Umaiejotnosci w Krakowie, 1889-1904. — Mapa 8; Як можна побачити на карті, О.Яблоновському не вдалося локалізувати село Пероцьк. 27. Лазаревский А.Л. Исторические заметки о некоторых селах… — С.19. 3. Генеалогічний розпис та біограми 3.1. Різні відомості. Григорий Р., шляхетный, получил, в числе других, 1 авг. 1595 г. привилегию на имения (см. № 1). 3.2. Гілка Богдановичів. Богдан Григорьевич Репчич-Пироцкий, значковой товарищ Черниговского полка (1700) *); владел землями в с. Голубичах. Вероятно, к нему надо отнести следующие документы, принадлежащие А. А. Бакуринскому: 1) выпись из книг меских Черниговских 18 июля 1685 г. на земли Богдана Пероцкого; 2) купчая Семена Шаршановского Богдану Пероцкому на третью часть в Репках и Голубичах 1617 (?) г., 12 мая (Ю. В. Татищев, Черниговские Архивы, Харьков, 1901. стр. 14-15). Филимон Богданович, 18 дек. 1762 г. — значковой товарищ при отставке. ___ Богдановна **) Генер. следствие о маетностях Чернигов. полка, стр. 339. Данило Филимонович Богданович-Репчич-Пироцкий), род. около 1760 г.; 19 февр. 1782 г. — сотенный атаман; за ним 49 наследственных обоего пола душ в Городницком у. (1786).
Матрона Даниловна, род. около 1782 г. Екатерина Даниловна, род. около 1784 г. РІПЧИЧІ (Репчичі, РЕПЧИЦЬКІ, РИБЧИЦІ): Були нобілітовані Сигізмундом П Августом,який надав Репчичам (Рибчицям) Пероцьку землю. Вони утримували її разом з любецькими шляхтичами Даничами (Пiроцькими). Це пожалування сталося 13 березня 1571 р., коли Лаврiн i Григорiй Репчичi, разом "з братiєю своею" та iншими зем'янами Даничами отримали привiлей на Пероцкiвщину i "дуброву власного тертежа напротив Кривиц". Вже натодi Пероцкiвщина складалася з с.Борки, Горська, Плоського лiсу та "Творичовського борка".1 Через кілька років король Стефан 20 лютого 1581 р. надав привілей на ці маєтності Богдану і Ляшку Репчицям2, таке ж підтвердження 1 серпня 1595 р. отримали Григорій і Лаврін Репчичі. Самійло Редчиць служив у гусарській корогві Стефана Бережецького (1688).3 У 1634 р. Владислав IУ надав любечанам привiлей, який пiдтверджував привiлей Сигизмунда Ш. Серед любецького шляхетства знаходимо i Репчичiв.4 1644 р. Михайло Репчиць названий одним iз "дедичов" Щуковського "грунту" (с.Убежичi).5 І 1. Григорій (?-1575-1595-?) - шляхтич. 1595.1.08. отримав привілей на маєтності ІІ 2. Богдан Григорович (?-1655-1710-?) - з.т. (1700), власник с.Голубичів. 1685.18.07. р. Богдан Піроцький взяв "випис" з Чернiгiвської ратуши, вочевидь, з текстом якогось привiлею.6 Пан Богдан Піроцький був значним товаришем полковим Чернігівського полку ще в січні 1710 р. і проживав у Ріпках.7 Стефан Шершанович купив у нього 1/3 частину сс.Ріпки і Голубчиці.....................1 ІІІ 3. Филимон Богданович (?-1732-1762-?)- абшитований з.т. (1762.18.12.)...................2 - № Богданівна..............................2 Ч.: Петро Стефанович, сотник роїський (1699-1707) ІУ 4. Данило Филимонович (бл.1760-?) - отаман сотенний (з 1782.19.02.).........................3 Д.: Настасія Іванівна Шаршанович, донька полкового судді. У 1749 р. войсковий канцелярист Яким Репчицький судиться з Лизогубами. Справа точилася навколо частини Семакiвського "грунту", який Репчицький вiддав Лизогубам у відкуп "за уговоренную с ними Репчицкими тысячу рублей". За вироком суду Лизогуб не мав заважати Репчицькому знову заволодiти своїми маєтностями у с.Ямищах, Пересажi, Петриках, Озерках, Каменському, Зубахах, Високинi, Сухих Величках та Семаковському "грунтi". Але у 1754 р. Настасiя Полуботок звинуватила Якима Репчицького в тому, що вiн безпiдставно користується дворами у Любечi, якi немов би були вiдданi йому С.Полуботком у відкуп.У відповідь Яким Репчицький представив до Генеральної вiйськової канцелярiї копiї грамот на цi володiння.8 1 Лучицкий И.В. Материалы для истории землевладения в Черниговщине и Северщине...-С.7-9; Каманин И.М. Материалы по истории козацкого землевладения (1494-1668)...-С.27; Акты об украинной администрации ХУIХУП вв //Архив Юго-Западной России.-К.,1907.-Ч.УШ.-Т.У.-С.228. 2 Модзалевский В.Л. Малороссійский родословник.-К.,1910.-Т.3.-С.74. 3 Опись актовой книги Киевского Центрального архива. №1-8.-К.,1869.-С.26. 4Лучицкий И.В. Материалы для истории землевладения в Черниговщине и Северщине...-С.7. 5РДIА.-Ф.1343.-Оп.17.-Ч.2.-Спр.4831.-Арк.3. 6 Татищев Ю.В. Черниговские архивы...-С.14. 7 Окиншевич Л. Вказана робота...-С.29. 8ЦДIАУ.-Ф.51.-Оп.3.-Спр.15578.-Арк.25,26зв., 28зв.,44зв. Серед земле- власників села Пересаж згадаємо й козацько-шляхетську родину Репчицьких. У 1749 – 1750 рр. військовий канцелярист Яким Репчицький судився з Лизогубами. За вироком суду, Лизогуби мали не заважати Репчицькому заволодіти своїми маєтностями у Ямищах, Пересажi, Петриках, Озерках та інших селах [9, арк. 25, 26 зв., 28 зв., 44 зв.]. 9. ЦДІАК України, Ф.51, Оп.3, Спр.15578, Доношения в Черниговскую полковую канцелярию (1749-1776 гг.), 48 Арк. Опубліковано: Кондратьєв І. Кривошея В. Нариси історії Чернігівщини періоду козацтва: Любеч. – К., 1999. – 109 с. 4. Документи і акти. № 1 1571 р., 13 березня. Привілей польського короля Сигізмунда ІІ Августа зем‘янам Любецького староства Київського воєводства. Жикгимонтъ Августъ, Божю милостью король Полский, великий князь Литов- ский, Руский, Пруский, Жомоитский, Мазовецкий, Киевский, Волынский, Подляс- кий, Инфлянтский панъ и дедичъ. Ознаймуемы тымъ листомъ нашимъ всимъ вобецъ и кождому зособна, кому то ведать належитъ, нинешнимъ и наптомъ будучимъ. Приходили до насъ земяне замку нашого Любецкого на имя Назаръ Тарасевичъ, которий держитъ землю названую Селгивскую, Миско Бывалкевичъ, которий зем- лю Кувечицкую и островокъ Вылдынки, Смолигову и Серхову, Демидъ Карповичъ, которий держитъ землю Селганскую (Сельчанську. — І.К.) и Велитецъ и Семеничъ борокъ, Данило Глебовичъ Пероцкий, который держитъ землю Пероцкую и островокъ Скурищъ и дуброву у Черницина леска, Кондратъ а Дешко Даничи, котории держатъ землю Пероцкую и островъ Твереговский а Кривици, Богушъ Жогличъ, которий держитъ землю Гавриловщину и роспаши своей дубровы Серховское и Бычковщизны и съ тертежемъ за Пещею и селище Голковъ, Василей Семеновичъ Неданчицкий, которий держитъ землю Пенезевщину, Остапъ Сычковичъ, которий держитъ землю Голенищовскую, Богданъ а Лашко Репчичи, котории держатъ землю Пероцкую и дубровы власного тертежа ихъ противъ Кривиць, Скугаръ Логвиновичъ, которий держитъ землю Обыймецкую, Федко Антоновичъ, которий держитъ землю Пога- ричскую и Алексеевскую, съ которихъ земль вышей описаныхъ каждый зъ нихъ зъ особы своеи ку службе нашой военной коня ставить. А ижъ деи листы и привилья, котории на тыи земли свои отчизныи мели отъ неприятеля нашого московського зъ маєтностями ихъ забраны суть, а иншии за погореньемъ отъ огня въ нихъ се зостати не могли, и били намъ чолом, абыхмо имъ тыи земли ихъ отчизныи моцъю нашою господарскою потвердили и на то имъ листъ нашъ дати велели, за которымъ бы они тыхъ земль своихъ отчизныхъ презпечне они сами, дети и потомки ихъ уживали, якожъ и староста нашъ тамошний любецкий урожоный Павелъ Ивановичъ Сопега, каштелянъ киевский, посполъ зъ ревизорми нашими тамошними о томъ за ними у причине писали, поведаючи намъ то, ихъ они тыхъ земль своихъ отчизныхъ здавна уживають и съ того службу нашу военную годне и пожиточне на той украини служать. А такъ мы, видячи прозбу ихъ слушную а маючи певную ведомость отъ старосты на- шого тамошнего любецкого, ижъ то ихъ земли вышей описанные властная отчизна есть, которыхъ они зъ давныхъ часовъ уживаючи, намъ господару съ того службу нашу военную служатъ, зъ ласки нашое господарское тыи всъ вышей описаныи именья и земли ихъ зо всимъ на все, яко ся тыи земли зъ давныхъ часовъ сами въ собе мають, съ землями пашными, зъ боры, лесы, сеножатьми, съ пасеками, зъ реками, зъ озеры, зъ бобровыми гоны и зов сими належностями и пожитки, котори здавна ку тымъ землямъ ихъ прислухали, тымъ вышеймененымъ земляномъ нашимъ любецкимъ подтвержаемъ и умоцняемъ тымъ нашимъ листомъ такъ, ижъ они тыхъ всихъ вышей описаныхъ земль, яко властную свою отчизную мають держати и уживати они сами, жоны и дети и потомки ихъ на вечныи часы, служачы намъ господару и речи посполи- той при томъ замку нашомъ Любецкомъ службу нашу земскую военную по тому, яко и иные земяне замку нашого Любецкого служатъ, а иншихъ никоторыхъ повиннос- тей и роботъ до замку нашого Любецкого полнити не повинни; ведже еслибы межи тыми землями ихъ вышейописаными земли, кгрунты, албо якии пожитки и уходы до того замку нашого Любецкого здавна належачии были, тыи и теперъ и напотомъ ку замку нашошому держаны быти мають. А на сведецство того всего вышейписаного и печать нашу коронную до того листа нашого притиснути есмо росказали. Данъ у Варшаве … дня третегонадцать (у березні — саме цей місяць фіксується в усіх інших копіях цього документа. — І.К.) року Божого Нароженья тисяча пятсотъ семдесятъ першого, а кролеванья нашого року второго. Walentines Debinski R. P. cancellarius. Реляция вельможного Валентого Дебинскаго зъ Дебянъ, канцлира Короны Полское. Акты об украинной администрации // Архив Юго-Западной России. — 1907. — Ч.VIII. — Т.V. — С.228-230. № 2 1664, листопада 30 (20). – Чернігів. – Заповіт Івана Яцкевича. «Во имя Отца и Сина и Стого Дха Живоначалния и Неразділимия Троиці станся ку вічной памяти ныжей описанная. Поневаж вшелякие речи сегосвітние, которие писмом обварованны не бывают и в запомненя прыходят, прето я, раб Бжий Иван Выздерт Яцкевич, будучи от Гда Бга хоробою навижоний, яко то в літех моїх дозрілих видячи себе же уже ближе до смерти нежели до живота, прето да (описка, має бути «за». – Ю.М., І.Т.) доброй своей памяти распоражаюс сей моей остатній волы тестамент, абы по смерти моей жадной турбациї не было меж малжонкою моею и діткамы моїмы, дочкой моею Варварою и вторим сном моїм Стефаном Сташевским, так теж и от приятелей моїх и от сусідов моїх близких, меновите от пнов [Ре]пчан, сябров моїх, в которых то Репчан и Данил (?) покупилем [ґрун]та за власную копу свою.Теды, полецивши дшу мою грішную в руці Гспду Бгу, напред ознаймую и отказую лежачие ґрунта в праве вечистом, которием купил у Миска Перецкого, дві части ґрунту ему належачее былы, за которие то дві части далем три тисячи золотих. Платилем рознымы речами так сребром, шатамы, конмі и быдлом рогатим и готовой сумми дві тисячи и на том ґрунте набилем мо[не] ти (?) село Буянки на сирой (?) Корены и на тую част третию зостал мні винен тот же Миско дванацят сот золотих за пре зиск (?) за добранное (?) потишу (?). Теды то ныкому иншому, толко малжонці моей и дітками моїми у Кондрата Данича у часты Да- ницкой купилем дві части, также Великим, за которие дві части осимсот золотих дал, а що небожчик тесть мой купил к тому ж прилеглий у дерпчан Ерий Терпицкий, иж ґрунт, прозиваемий Голубачи, у Семена у Войтенка и Вруковский и дал мні то у вині и на тим ґрунті осадилем слободу, прозивается Голубычи, и то ныкому иншому, толко малжонце моей из дітками; в той же Перотчизні засипалем греблю на реце Виру и млин належачий до Буянок и на другий право подаю до рук вторих сну своему, куплений за власную свое сумму у Семаков, двох братов, у Федора и у Нечая, далем оси[м]сот золотих, которий то ґрунт, прозивается Жечин (?), а на [то]м ґрунте осаділем слободу Буровицу. В том же ґрунте, хотячи себі пожитку найдоват, заложилем буды, майданов два с товаришем моїм Евстафием Астаматим над річкою Львиною, майданов два за Глуховом над рычкою Гирынкою с товаришем моїм Марком Кимбаровичем. Теды то все лежачие речи от мала до велика, якие вышшей меныл, нікому іншому, толко малжонце моей з діткамы моїми. И кто бы сміл и важился касоват и криду якую чинити позосталой малжонці моей з дітками, проклят буды, анафема в сем віці и в будущем и буду з ным міти суд пред судею справедливим на [в]тором пришествиї Гспднем. Діялося в Чернігове року 1664 ноеврия 20 д. В подлиной подписано тако: Ян Яцкевич. Устне прошоний от пна Яцкевича Станислав. Устне прошений о подпис руки Юрий (?) Пронкевич, злотник черніговский рукою. Дейман Иосиф Дейнарович. (НБУВ. – ІР. –Ф. І. – № 66156. – Копія початку ХVІІІ ст.). |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > П >