Путятицькі перебували на Перемишльщині вже на початку XVI cт. Один з них, званий Іваном, володів якоюсь нерухомістю в с. Созані. У 1529 р. вона перейшла до рук Івана Лукавськогоlxi. Інший – Петро – відомий як землевласник у с. Гордині. Його маєтки згодом перейшли до Машка Гординського. Про це відомо з судової справи 1580-х років між Гординськими - нащадками Машка та Городиськими щодо розмежування маєтків у с. Гординіlxii. Оскільки Машко помер між 1528-1532 рр.lxiii, отримання ним маєтків від Петра мало місце у першій чверті XVI ст. Яким чином обидвоє Путятицьких опинилися серед землевласників Самбірського повіту, й чи дійсно мешкали у вказаних селах? На ці питання, на жаль, немає відповіді.
Через кілька десятиліть майнові інтереси представників вказаного шляхетського роду знову спричиняють їхню появу на Перемишльщині. Зокрема, дружиною Стася Путятицького була Ганна Уруськаlxiv. Ганна, починаючи з 1570 р., тримала у заставі від Олекси та Стецька Уруських певні маєтки у с. Заріччі та Лопушній, які заповіла своїм трьом синам Мацею, Грицькові та Івануlxv. Брати не закріпилися у цих маєтностях, відступивши наприкінці 1580-х років заставлене майно спадкоємцям Олекси і Стецька Уруськихlxvi. Проте Путятицькі все одно входять до складу перемишльської шляхти, осівши у сусідньому с. Монастирець. Перша згадка про це датується 1591 р., коли Петро Лужецький відступив свої права на заставу у с. Монастирці Грицьку Путятицькому Стасьовичуlxvii. З прізвиськом „Дідик” Грицько зۥявляється ще кілька разів: у 1598 р. Лесько Монастирський квитував його з 4 зл., у 1599 р.lxviii він квитує Івана, Петра, Гриця Монастирських з 20 зл.lxix, у 1603 р. його та Монастирських Ватушковичів інші Монастирські Кіневичі звинуватили у вбивстві свого брата Гриця Монастирського Кіневичаlxx, у тому ж році Грицько квітував Леська Монастирського Петринина з приводу судового процесу щодо завдання йому тілесних ушкодженьlxxi.
Наступне покоління Дідковичів, ймовірно, продовжувало мешкати у с. Монастирці. Так, Сенько, син Грицька Путятицького Дідика, слуга Андрія Блажівського, оскаржив у Перемишльському гроді Клима Монастирського з приводу нападу та пограбування. Інцидент трапився у с. Монастирціlxxii. У наступному році брат Сенька, священик Іван, позичив 70 зл. Федині Монастирському, за що отримав у заставу певні маєтності у Монастирціlxxiii. Ще один син Грицька - Прокіп, залишив вказане село та перебрався до Сільця, також розміщеного у Самбірському повіті, де у 1619 і 1621 рр. придбав певні земельні частки, набуті від Миська Сілецького Івановичаlxxiv.




lxi ЦДАУ у м. Львові. . – Спр. 9. – С. 710-711.


lxii Там само. – Спр. 279. – С. 567-569; ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 299. – С. 2477.


lxiii У 1528 р. Машко разом з братом Андрієм позивався до земського суду Федором Городиським Чоботом, а у 1532 р. у справі його синів з Станіславом Одровонжем він названий покійним (“olim Maszko”) (ЦДАУ у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 7. – С. 677; спр. 9. – С. 1009-1010)


lxiv Принагідно, слід зазначити, що подружні пари Уруські-Путятицькі зустрічаються неодноразово. Наприклад, Іван Монастирський – Маргарета Путятицька (1557), Іван Уруський Стецькович – Марія Путятицька Іляшовичівна (1579-1589), Андрій Путятицький – Фенна Монастирська (1591) (ЦДАУ у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 270. – С. 111; спр. 36. – С. 878-879; спр. 48. – С. 21-22; спр.52. – С. 834-835).


lxv ЦДАУ у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 24. – С. 764-765; спр. 46. – С. 1104.


lxvi Там само.


lxvii Там само. – Спр. 52. – С. 96-97.


lxviii Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 314. – С. 81-82.


lxix Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 64. – С. 200.


lxx Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 319. – С. 1896.
lxxi Там само. – Спр. 319. – С. 490.
lxxii Там само. – Спр. 89. – С. 74.
lxxiii Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 90. – С. 262-265.
lxxiv Там само. – Спр. 89. – С. 337-338; спр. 92. – С. 1725-1727.