Перша письмова згадка про Поплавники датується 1436 р. В "Актах земських і гродських" як власники села згадуються шляхтичі Урбан із Буківни (1438 р.), Генрик (1439 р.), Добєслав (1448 р.), Агнешка Розентолова (1452 р.), Павло (1489 р.). Останній передав "свою частку в селі з усім правом" у оренду Жигмонтові Петрилівському. В 1578 р. населений пункт перебував у власності шляхтичів Сворховського й Поплавницького. Добеслав Поплавницький Від імені Яна Ходецького як уповноважені «cum procuratorio a gso Capitaneo nblem» діяли ґродський писар Григорій у 1488 р., а також земські писарі Ян Каспер з Ожехова у 1481р. і Добжислав Поплавницький у 1491 р. [15, с.305, 297, 221]. Зв'язок Добжислава із Яном з Ходчі простежується ще у 1485-1486 рр., коли він у низці судових процесів уповноважений від галицького старости представляє його інтереси на засіданнях галицького ґродського суду [16, с 308, 312]. Цікавим є те, що у 1481 р. Добжислав посідав уряд ґродського судді, а у 1491 р. отримав номінацію на уряд галицького земського писаря, що очевидно відбулось за протекцією братів Ходецьких, для яких співпраця із давнім «приятелям» Добжилсавом Поплавницьким була б набагато зручнішою і кориснішою аніж із невідомою і малознаною шляхтою. 15. AGZ. T. XIX. №1674. S. 308. № 1699. S. 312. 16. AGZ. T. XIX. №1584. S. 308., № 1588,1589, №1592. S. 312. Павло Поплавницький Наступною особою був Павел Поплавницький, який перебував на уряді від 1510 до 1528 р.3 У роті Станіслава Лянцкоронського він зазна чений із 3 кіньми4. Про те, що Поплавницький був тут чужою людиною і по ходив із сусідньої Галицької землі (de Poplawnyky ex terra haliciensi, tenitarius in Swyrczkowcze de domo et armis Ossoria) 5, свідчить факт примусу його до посесії в Подільському воєводстві, якої мали б дотримуватися всі земські урядники. У підтверджувальному акті короля Сиґізмунда І від 1518 р., яким він закріплював комісарські рішення щодо стосунків подільської шляхти з кам янецьким старостою Станіславом Лянцкоронським, у прикінцево му абзаці говориться про земського писаря, який має бути осілим (Item notarius antiquus terrestris, si estpossessionatus, in officio conservetur, si vero non est possesssionatus, per medim anni hunc debet sefacerepossessionatum...)6 3. Urzędnicy podolscy X IV -X V III wieku. Spisy. - .- № 3 2 4 .- S . 83. 4 AGAD. - ASW. - Dz. 85. - Sygn. 11. - K. 4 8 : Pau[lus] Popawnyczki super equis 3. Тут можна при пустити, за браком подільських земських книг з перших двох декад XV I ст., що тогочасний вплив камянецького генерального старости на обсадження земських урядів був чималим. 5 Цит за: Białkowski L. Podole w XV I w. Rysy społeczne i gospodarcze. - S. 162. Тут Бялковсь- кий наводить інформацію, на підставі якої можна зробити припущення, що, імовірно, тенуту у Свирчковцях він міг отримати завдяки шлюбові своєї доньки Барбари з Яном зі Свирчковець. 6 Грушевський М . Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західної України. Серія перша (ч. 1 - 8 0 ) ( 1 3 6 1 -1 5 3 0 ). - № LXXI. - С. 2 1 3 . Миколай Поплавницький, син Павла Наявні джерела практично не фіксують подолян у найближчій Краківській Академії, винятком є лише згадуваний на початку Станіслав Срочицький та Миколай Поплавницький син Павла з Поплавників, котрий вписався на навчання у 1521 р.86 «Nicolaus Poplawnyczski Pauli filius de Poplawnyki d. Camynyeczensis st gr 3 !4»: Metryka czyli album Uniwersytetu Krakowskiego z lat 1509-1551, 118. Але і тут є проблема із зарахування його до подолян. Попри зазначення, що він походив з Кам’янецької дієцеції, саме с. Поплавники розта шоване навпроти Галича. Констанція донька Павла упродовж 14 рокiв був кам’янецьким пiдстаростою у Станiслава Лянцкороньського, а потiм у Миколая з Іскшичина. Кам’янецький староста засвiдчував йому низку записiв вiд його дружини Констанцiї та й виставив вже вiдомий нам привiлей на пляц28. Завдяки одруженню вiн отримав частину Княгинина та ймовiрно с. Кадиївцi та частину с. Радиївцi у Барському староствi. Вiн же й посвiдчив 1 грудня 1522 р. разом з iншими подiльськими шляхтичами волю Лазаря Решки Радийовського про подiл його части в с. Радиївцi мiж сiном та онуками, дiтьми його доньки29. 15 лютого 1525 р. Ян Срочицький отримав у Кам’янцi дiм вiрменина Валiгури, котрий втiк до Туреччини. Сам будинок знаходився бiля володiнь кам’янецького пiдкоморiя Пйотра Гинка, що у вiрменськiй дiльницi поруч з Руською брамою41. У 1536 р.отримав вiд короля доживоття на с. Княгинин30. Брав участь у засiданнях кам’янецького земського суду31. Леон Бялковський у додатку до своєї працi публiкує низку документiв з кам’янецького земського суду, у одному з них Ян Срочицький позначений власником с. Жванець (документ вiд 29 квiтня 1539 р.)32. 15 червня 1530 року підстароста Кам'янецький Ян Срочицький дістає дозвіл від короля Сигізмунда І Старого закласти на місці села Борек місто на магдебурзькому праві. Однак, він чомусь не спромігся на закладення міста на тому місці, тому вже в короткому часі змушений уступити ці маєтки галицькому підкоморію Миколі Сенявському, якому король надає дозвіл на викуп з рук Яна Срочицького королівського села (тоді ще не міста) Борек разом з належними до нього селами : Дичковом, Ходачковом, або Качавою (тепер Малий Ходачків), Галущинцями, і Заднишівкою (тепер в межах смт Підволочиська)34. Ян Срочицький мав двох синiв — Леонарда та Станiслава. Певне неузгодження вносить один документ вiд 1547 р., коли на Пйотрковському сеймi Миколай Срочицький отримав дожи- воття на с. Княгинин для себе, своєї дружини та синiв Станiслава i Леонарда35. Проблема полягає в тому, що тут мабуть помилка в реґестi, адже власником Княгинина був саме Ян Сро- чицький, i це видно з королiвського пiдтверджувального привiлею вiд 18 серпня 1521 р., де король пiдтвердив запис 300 флоренiв на половинi цього ж села, який зробила йому його дружи- на Констанцiя36. Ян можливо вже не жив перед 28 червня 1544 р., коли його сини Станiслав i Леонард отримали доживоття на с. Княгинин40. ~ 1521 р. з Констанцiєю, донькою Павла Поплавницького, кам’янецького земського писаря26. 29. Архив Юго.Западной России издаваемый коммиссиею для разбора древних актов. — К. 1893. — Ч. 8. T. I. Материалы для истории местного управления в связи с историею сословной организации. Акты Барского староства XV–XVI в. —C. 52–53. 41. MRPS. — IV/2. — № 14155. 30. MRPS. — Pars IV. — Volumen 3.um. Acta vicecancellariorum 1533–1548. Varsoviae, MCMXV3. — № 18154. 31. ЦДІАК України. — Ф. 37. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 28 зв., 45 та iн. 32. Biaikowski L. Podole w XVI wieku. — S. 191. 33. MRPS. — Pars IV. — Volumen 1.um. Acta cancellariorum 1507–1548. Varsoviae, MCMX–№ 5702, 5715. 34. MRPS. — IV/2. — № 16775. 35. MRPS. — IV/1. — № 8036. Книга Коронної Метрики за номером 74 а, яку зараховували до книг ассесорського суду, згорiла пiд час Другої свiтової вiйни. Тому важко з’ясувати, чому у реґестi подано iм’я Миколая, адже має бути Ян.Див. також текст з примiткою 40. 36. MRPS. — IV/2. — № 12949; MRPS. — Pars V. — Pars V. Sigismundi Augusti regis tempora complectens (1548–1572). — Varsoviae, MCMXIX. — № 917. 40. MRPS. — IV/3. — 21580. 26 MRPS. — IV/2. — № 12948. Адам Бонецький у своєму гербiвнику, посилаючись без сторiнок на актовi книги Кам’янецького земського суду, подає у матерiалі про Карабчевських, що Констанцiя Поплавницька була першим шлюбом за Яном Карабчевським, другим — за Яном Срочицьким, кам’янецьким пiдстаростою, а батьком її був Антонiй (...Mikołaj i Seweryn, synowie niegdy Jana i Konstancyi Popławnickiej, córki Antoniego, 2.o v. żony Jana Sroczyckiego, pod.starościego kamienieckiego...). Також на цiй же сторiнцi серед земельної власностi Карабчевських згадується Княгинин. — Boniecki A. Herbarz Polski. Cz. I. Wiadomości historyczno.genealogiczne o rodach szlacheckich. Warszawa, 1908 . —T. IX. — S. 233. 21 травня 1620 р. з протестації до ґродського суду Івана Якушинського про вчинення наїзду на його володіння у с. Якушинцях (на території Брацлавського воєводства) шляхетними Володимиром Микулинським, паном Поплавницьким поручником пана Ублинского, паном Ожиґалком (в оригіналі – Ожикгалком) та іншими. За версією Якушинського, вище згадані пани спровокували бійку, у якій він та його челядь змушенні були оборонятися. Зі зустрічною протестацією 25 травня 1620 р. виступили Роман та Олександр Микулинський (брати загиблого) – за їхньою версією Володимир із згаданим вище товариством 20 травня 1620 р. після полювання завітали у гості до Івана Якушинського. Саме у цей час в Івана гостював його брат, шляхетний пан Кублицький, який мав давній конфлікт з Володимиром. У своїй скарзі Микулинські запевняли, що п’яний Кублицький спровокував бійку, і саме він наніс їхньому брату смертельний удар. Також брати звинувачували Івана Якушинського в тому, що він, замість того щоб гамувати Кублицького, ще більше інспірував його на конфлікт. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > П >