ПІСОЧИНСЬКІ герба Лис Пашко Iвашко підтвердження великого князя литовського Олександра дворянину Івашкові Пашкевичу на володіння сімома дворищами в Пісочному Мельницької волості Луцького повіту4. Разом з традиційними у таких випадках перерахуваннями належних до дворищ володінь («зъ людьми и з ихъ землями пашными и з бортъными, и з сеножатьми»), там містився перелік існуючих повинностей і надходжень до державної скарбниці. Серед них грошові і натуральні надходження («дань грошовая и медовая»). Характерно, що за цим розпорядженням Олександра значна частина отриманих з цих володінь оплат і повинностей спрямовувалися до скарбниці луцького старости. У листі зазначалося, що з вказаних володінь на замок «нашъ Лучоскъ» оплачувалася архаїчна оплата старості «на полюдье»: протягом року по копі грошей. Окрім того, жителі дворищ виконували сторожову повинність («сторожевщи- ну»); вони також постачали в місто Луцьк дрова по дванадцять грошей, жито, овес та сіно. До того ж люди косили сіно старості на замок протягом дня («день сена кашывали»). Піддані старости іменувалися «слугами» і «його людьми». Як зазначалось в документі, усі ці повинності виконувалися постійно на користь старости, з тих часів, коли старости приступили до держання луцького замку. Диспозиція листа Олександра включала підтвердження володінь, разом з жителями, їх землями, данинами, оплатами за полюддя, митами і зборами на замок. Там містилася і норма про звільнення слуг і людей дворянина Івашка Пашкевича від виконання повинності косити сіно на замок. Дворища передавалися йому у спадок «у вотъчину» терміном на «вечно». Кінцевий протокол засвідчувався підвішеною королівською печаткою. Дата написання листа – 2 червня 1499 р 1. Книга записей. Т. 1. Ред. И.И. Лаппо. – СПб., 1910. Книга пятая записей. – № 223. 1499. 2 июня. – С. 780–782. (далі – РИБ. ХХVII, 5). 5 Ганс Бонар – Ян Бонер (пом. 1523 р.) — банкі Гнiвош Iвашкович Син Гнівоша Пісочинського герба “Ліс” та Марії з Куневських15. Писар Руської канцелярії {писар нашь справ руских,14) у 1569-1586 і 1589- 1591 рр.,З молодих літ служив на великокнязівському дворі, далі був писарем (дяком) у литовській канцелярії16, з 1569 р. - в Коронній. Перетягнув його до Коронної канцелярії підканцлер Ф.Красінський - давній учень Філіпа Меланхтона17. З огляду на це стає зрозумілою причетність Лаврина до реформаційного руху 80-90 рр. XVI ст. Тоді у нього зберігався написаний у руслі поєднання аріанської й федосіанської традицій та адресований православному населенню Речі Посполитої “Лист половця Смери до великого князя Володимира Святого”18. Не виключено, що наявність цього твору в Пісочинського слід пов’язувати з його єврейським корінням, бо лист був дуже популярний серед “зжидовілих”19. Добре знання права (за попередніми даними він не програв жодного судового процесу, не гребуючи при цьому, щоправда, і незаконними засобами20), неабиякий дипломатичний хист та широкі зв’язки з різними урядовцями сприяли тому, що Пісочинський не тільки зробив блискучу службову кар’єру, але й з дрібного землевласника, родове гніздо якого, село Пісочне Володимирського повіту21, було продане за дозволом Сигізмунда І його батьком Гнівошем у 1540 р. за 400 кіп литовських грошів князеві Федорові Сангушку22, перетворився під кінець життя майже в магната за майновим статусом. До служби в Руській канцелярії Лаврин тримав з 1563 р. разом із матір’ю на заставному праві половину Кунева, наданому їм опікунами, братами матері, як компенсацію за розтрату сирітських грошей23. Згодом, 18 вересня 1571 р., ця маєтність була остаточно продана йому за 1150 кіп Андрієм і Михайлом Єловичами- Куневськими24. Наступного року королівський маршалок Михайло Єло-Малинсь- кий, “знаючихут изычливость вшєлякую... яко по брате повиноватомь ”, подарував Пісочинському двір з двома садами в місті Кременці, що вже сім років перебував у держанні Лаврина25. Того ж року (1 березня) за безпосереднім клопотанням під- канцлера Ф.Красинського руський писар отримав пожиттєве право на Зарубські і Ярцівські ґрунти у Київському воєводстві над Дніпром26. Подальший зріст нерухо мого маєтку Лаврина був зв’язаний з поділом спадку кременецького земського судді Андрія Куневського між його доньками Марією, матір’ю Лаврина, на той час уже дружиною Петра Бучайського, Ганною Ярмолинською, Мариною, дружиною князя Льва Воронецького, та Овдотією, дружиною князя Кирика Ружинського. Дві останні узурпували весь спадок27. Марія Куневська робила спроби відібрати свою частину спадку, але всі вони були безуспішними. Тоді вона оформила разом з своєю матір’ю Богданою ряд дарчих записів на Лаврина, згідно з якими його власністю ста вали села Ясківці, Загірці, Семенове, Татаринівці, Гулівці, Турівці та інші маєтки у Кременецькому повіті28. Незважаючи нате що Лаврин у 1583 р. сплатив з 17 димів у Ясківцях і Загірцях податок29, остаточно Ясківці, Загірці, Татаринівці, Красна Лука, а також, певні двори й ґрунти у Кременці опинилися в його руках лише 20 грудня 1599 р. - після надання їх у вічну даровизну Станіславом Надаринським і Ганною Ружинською на його особу30. Мав конфлікт руський писар щодо цих маєтків, і з другим чоловіком своєї матері Петром Бучайським, який одного разу навіть поранив Лаврина у Куневі. Зрештою, цей конфлікт завершився у травні 1581 р. полюбовною угодою31. 1 травня 1581 р. Л.Пісочинський отримав привілей на село Виползів у Київському воєводстві, у володіння яким увійшов лише 13 квітня 1583 р., залишивши управителем в ньому свого служебника Якуба Гнатовського. На це село претендували ще й місцеві бояри Білики. Королівська комісія в складі Лаврина Ратомського та князя Матея Воронецького своїм вироком від 5 лютого 1584 р. присудила Виползів Біликам. Руський писар, незадоволений таким рішенням комісії, апелював до асесорського суду, який вирок комісарів відмінив32. У подальшому Лаврин здійснював неодноразові спроби покращити свій статус щодо цієї маєтності з володільця на власника. У травні 1593 р. король дозволив користуватися правом пожиттєвого володіння цим селом його дружині Магдалені Дубицькій33. Волинський сеймик 1595 р. наказав своїм послам, щоб просили перед королем перевести пожиттєве право Л.Пісочинського на Виползів за заслуги на королівському дворі й у “справах рыцарских'’ на вічне34. Сигізмунд III відреагував на це прохання аж 15 квітня 1598 р., перед початком свого чергового походу до Швеції, дозволивши Лавринові, уступити Виползів із прилеглостями синові Олександрові35. Продовжував руський писар набувати і земську власність. 10 січня 1585 р. володимирський войський Василь Гулевич подарував йому свою маєтність Дчунків (нині - село Дзюньків) у Брац- лавському воєводстві36. Правдоподібно, це була плата за канцелярські послуги, надані Лаврином В.Гулевичу. 18 квітня 1583 р. Л.Пісочинський уперше згадується як брацлавський підкоморій37. Але зайнятість канцелярськими справами довго не давала можливості Лавринові приступити до виконання своїх нових обов’язків38; лише в 1586 р. на сеймику брацлавської шляхти руський писар представив королівський привілей на підкоморство й одночасно згідно зі Статутом подав на уряд коморника пана Олексу Дяковського39. Наступного року брацлавська шляхта обрала свого підкоморія послом на елекційний сейм, де він був визначений від Брацлавського воєводства в склад комісії, яка мала займатися виявленням відхилень від чинного права та його ко ректурою40. У проміжку між отриманням підкоморського уряду й участю в роботі елекційного сейму Лаврин орієнтовно в березні 1585 р. узяв участь в якомусь посольстві, ймовірно, до Криму41. У червні 1581 р. Лаврин одружився з Магдаленою Дубицькою, спадкові добра якої перебували, на час одруження вже незаконно, в опіці Федора Олеші та його дружини Проксимії Дубицької. Лише на початку червня 1583 р., попередньо підготувавшись, брацлавський підкоморій започаткував процес у брацлавському земському суді проти Олеш та Якуба Павші й Настасії Олешанки як безпосередніх державців брацлавських маетностей Магдалени Дубицької: Кам’яногірки, Жорнищ (Жорвнищ), Головачівців, Піщаного, Овдіївки та “людей” у місті Вінниці42. Суд виграли відповідачі, але Лаврин із дружиною оскаржив рішення в королівському суді, який своїми декретами від 19 липня 1585 р. скасував рішення брацлавського земського суду та присудив Олеш до 12 тижнів ув’язнення за спротив ув’язанню Пісочинських у зазначені маєтності43. Крім цього, за побиття королівського посланця Адама Потоцького, що мав відібрати у них маєтності, Олешам було присуджено сплатити 2 тис. кіп литовських грошів заруки, право стягнення якої Стефан Баторій 7 вересня 1585 р. розпорядився передати Лавринові44. Такі рішення спонукали Ф.Олешу та П.Дубицьку 14 липня 1586 р. скласти у Кам’яногірці акт передачі брацлавських маетностей та володінь у ВКЛ - Дубники у Віденському воєводстві, Адашчичі у Новогрудському, Дубенець, Ястребль, Могильне у Пінському повіті - подружжю Пісочинських45. Оцінюючи заслуги свого чоловіка у поверненні мает ностей, Магдалена Дубицька 7 серпня 1588 р. записала на нього всі свої батьківські володіння як в українських воєводствах, так і у ВКЛ46. Принесли вони Лавринові, зокрема, Жорнища, межовий конфлікт з брацлавським воєводою князем Янушем Збаразьким, який у 1596 р. розпорядився захопити й спалити це село47. Зрештою, все закінчилося для брацлавського підкоморія успішно: 23 серпня 1596 р. відбулося компромісне розмежування між маетностями Пісочинських Жорнища та князя Януша Збаразького Коровайна, Данилківці, Невмирівці. Полюбовним суддею з боку Лаврина був володимирський підкоморій Ян Бокій-Печихвоський48. Й надалі брацлавські маєтності Пісочинського зазнавали численних наїздів сусідів, зокрема, князя Януша Острозького (1599,1603,1605), князів Юрія і Криштофа Збаразьких (1605 рр.)49. Утягнувшись в протистояння з Острозькими й Збаразькими, брацлавський підкоморій намагався шукати підтримки у коронного канцлера Яна Замойського50. Утім, і сам Лаврин використовував методи “головних княжат”: у червні 1600 р. викликався до суду Семеном і Богданом Ободенськими за пограбування трьох пасік; переховував у Жорнищах утікачів із містечка Уланова - підданих Павла Жоховського і Матвія Яблоновського51. Близько 1591 р. Лаврин був відзначений наданням йому уряду королівського секретаря52. Твердження Е.Дубас-Урванович, що він став королівським секретарем ще за Стефана Баторія53, не підтверджується ні джерелами, ні новітніми дослі дженнями54. У 1591 р. волинська шляхта обрала Лаврина депутатом на коронний три бунал, 1594 р. те ж саме зробила брацлавська шляхта55; у 1594 та 1600 рр. він виконував функції королівського посла на брацлавський сеймик56. У 1595 р. Лаврин знову був обраний послом на сейм від Волинського воєводства, а 1597 і 1600 рр. - від Брац- лавського57 58. На брацлавських сеймиках, за висловом Томаша Свєнцького, “як хотів Брацлавщину водив”ьг. Зокрема, на реляційному сеймику Брацлавського воєводства 1603 р., незважаючи на присутність військових підрозділів, брацлавському підкоморієві разом із брацдавським воєводою князем Янушем Збаразьким майже вдалося схилити шляхту до ухвалення збору другого подимного; лише після отримання інформації з волинського й київського сеймиків про їх негативну позицію щодо цього збору, шляхта від такої ухвали утрималася59. У1601-1603 рр. Пісочинському довелося тричі їздити великим послом до хана перекопських татар Казі-Ґірея з метою укладення перемир’я60. Посольство своє він докладно описав61, а також уклав трактат “Powinności poselskie extra rerum”62. Основної мети під час посольств до Криму - укласти перемир’я, - йому досягнути не вдалося. У проміжку між другим і третім посольствами до Казі-Ґірея Лаврин попутно відвідував молдавського господаря Єремія Могилу63 для отримання трибуту (васальної плати) польському королеві (50 тис. злотих) і полагодження конфлікту польської залоги в Яссах з братом Є.Могили Симоном64. Потрібно погодитися з Войцєхом Соколовським, що значні парламентарні й дипломатичні заслуги Лаврина давали йому підставу сподіватися на отримання від Сигізмунда III сенаторського уряду каштеляна65. Але Пісочинський належав до homo novus серед верстви урядників, що робило майже нереальними його претензії на цей уряд. Мізерні шанси брацлавського підкоморія зайняти сенаторський уряд каштеляна зменшувалися дією трьох обставин. По-перше, воєводські уряди в українських воєводствах займали князі Острозькі (Костянтин, Януш і Олександр) та Януш Збаразький, стосунки з якими у Лаврина у зв’язку з майновими суперечками були напруженими. Отже, на їх підтримку на королівському дворі розраховувати не доводилося. По-друге, реальним опонентом Острозьких і Збаразьких був канцлер Ян Замойський, але стосунки Лаврина з ним були не настільки близькими, як, наприклад, у Семашків. По-третє, у другій половині 1580-х рр. - на початку XVII ст. каштелянські уряди у Волинському і Київському воєводствах не звільнялися; уряд брацлавського каштеляна звільнявся двічі -1597 і 1602 рр., проте в першому випадку перевагу король віддав князеві Григорієві Сангушку-Кошерському, яким ще з малих літ опікувався князь К.-В.Острозький66, в другому - Миколаєві Семашку - одному з найбільш довірених клієнтів Я.Замойського67. В останні роки життя брацлавський підкоморій відійшов від публічної діяльності, у зв’язку з чим залишається невідомою точна дата його смерті. Микола Крикун та Олекса Піддубняк встановили, що він помер між 9 січня та 22 червня 1606 р.6 жив у серпні 1604, у 1606 справи вели сини; мав багаторічні процеси майнові з воєводою Іваном (Янушем) Збаразьким; володів м-ком Жорнище (нині Іллінецького району)
14 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 200, л. 25, 27; згадки 1589 p. 15 Dubas Urwanowicz E. Piasoczyński Lawryn (Wawrzyniec) // Polski Słownik Biograficzny (далі - PSB). Wrocław; Warszawa; Kraków; Gdańsk, 1980. T. XXV/1. S. 805. 16 Pulaski K. Kronika polskich rodów szlacheckich Podola, Wołynia i Ukrainy. Warszawa, 1991. T. 2. S. 133-141. 17Morawski K. Andrzej Patrycy Nidecki... S. 247. 18 Дмитриев M. Православие и реформация. Москва, 1990. С. 92. 19 Tazbir J. Antytrynitaryzm na ziemiach ukraińskich... S. 93. 20 Święcki Т Historyczne pamiątki znamienitych rodzin i osób dawniej Polski / Wyd. J .Bartoszewicz. Warszawa, 1858. T. l.S . 392. 21 Atłas Historyczny Rzeczypospolitej Polskiej / Wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie. Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział Il-gi: Ziemie Ruskie Rzeczypospolitej / Oprać, i wyd. A.Jabłonowski. Warszawa; Wiedeń, 1889-1904. Mapa nr 1; Pułaski F Opis 815 rękopisów Biblioteki Ordynacji Krasińskich. Warszawa, 1915. S. 176. Е.Дубас-Урванович помилково вважає, що родовим гніздом Пісочинських було село Пісочне Луцького повіту (PSB. T.XXV/1. S. 805). 22 Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. Lwów, 1890. T. IV: 1535-1547 / Wyd. B.Gorczak. Nr 207-209; Radzimiński Luba Z. Monografia xx. Sanguszków. Lwów, 1906. T. l.S . 298. Пісочне, правдоподібно, було повернуте Л.Пісочинському брацлавським воєводою князем Романом Сангушком після сейму 1570 р. Збереглося свідчення кременецького земського підсудка Савина Єловицького, вписане до кременецьких земських книг 14 січня 1584 р., щодо обіцянки Р.Сангушка повернути Пісочне Лавринові, даної у варшавській кам’яниці князя Богуша Корецького під час сейму 1570 р. (ЛНБ, від. рукописів, ф. 46, тека XXI, № 1154). Дана інформація уведена до наукового обігу М.Крикуном та О.Піддубняком (Крикун М., ПіддубнякЛ. Матеріали про діяльність гродського і земського судів Брацлавського воєводства останньої чверті XVI - першої половини XVII ст. в архіві роду Пісочинсь ких // Збірник праць і матеріалів на пошану Лариси Іванівни Крушельницької. Львів, 1998. С. 84). 23 ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, спр. II 4049, арк. 25-26. 24 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 191, л. 218-224об. 25 Там же. Л. 227об.-233. 26 Pułaski К. Kronika polskich rodów... T. 2. S. 133; Pułaski F Opis 815 rękopisów... S. 167. 27 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 194, л. 72об.-74: Інститут Рукопису НБУ, ф. 60, № 55, арк. 4 0 -4 Ізв; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 2468, k. 61. 28 ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, спр. II4044, арк. 10—1 Озв.; Кременецький земський суд. Вип. І. С. 47. 29 Źródła dziejowe. 1889. Т. XIX: Ziemie Ruskie. Wołyń i Podole / Wyd. A.Jabłonowski. S. 143. 30 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 202, л. 31-34; ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, спр. II 4060, арк. 32-35зв. 31 ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, спр. II 4044, арк. 5-5зв., 94-95. 32 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 198, л. 196об.-198об. 33 Там же. Д. 200, л. 106. 34 Крикун М. Інструкція сеймику Волинського воєводства 1595 року. С. 429. 35 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 202, л. 5-5об. 36 ЦДІАК, ф. 27: Володимирський земський суд, on. І, спр. 6, арк. 51—51 зв. 37Крикун М, Піддубняк Л. Матеріали про діяльність... С. 84. 38 Pułaski К. Kronika polskich rodów... T. 2. S. 135. 39 Ibid. 40 Dyaryjusze sejmowe г. 1587. S. 171; Pułaski К. Kronika polskich rodów... T. 2. S. 135-136; Dubas Urbanowicz E. Piasoczyński Ławryn... S. 805. 41 Pułaski F Opis 815 rękopisów... S. 171. 42 Докладно про перебіг процесу в брацлавському земському суді та докази сторін див.: Крикун М. Епізод із землеволодільчих відносин шляхти у Брацлавському воєводстві в останній чверті XVI ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 2000. Вип. 35-36. С. 98-113. 43 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 198, л. 31об.-37об., 40-42; Pułaski F Opis 815 rękopisów ... S. 171. 44 AGAD. Archiwum Zamoyskich, sygn. 2879. 45 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 198, л. 302об.-307об. 46 Там же. Д. 199, л. І^іоб.; д. 200, л. 25-26об.; Źródła dziejowe. Т. XIX. S. 130; AGAD. Archiwum Zamoyskich, sygn. 2884, s. 159-162. 47 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 200, л. 158об.;д. 197, л. 96-99об.; Źródła dziejowe. Т. XX. S. 130-131 48 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 197, л. 96-99об. 49 ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, спр. II4049, арк. 121-123; спр. II4050, арк. 103-104; спр. II4051, арк. 55-56, 63-65зв., 82, 106—1 Обзв.; спр. II 4050, арк. 61. 50 AGAD. Archiwum Zamoyskich, sygn. 690. 51 ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, спр. II 4049, арк. 146—146зв.; спр. II 4050, арк. 4-5, 45, 50, 5 9 - 59зв.; Źródła dziejowe. 1894. T. XXI: Ziemie Ruskie. Ukraina / Wyd. A.Jabłonowski. S. 60. 52 UruskiS., Kosińki, Włodarski A. Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. Warszawa, 1916. T. XIII. S. 311. 53 Dubas Urbanowicz E. Piasoczyński Ławryn... S. 805. 54 KieniewiczS. Sekretariat Stefana Batorego... S. 62-67. 55 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 200, л. 67об.; Uruski S., Kosińki, Włodarski A. Rodzina. T. XIII. S. 3 11; Dubas Urwanowicz E. Piasoczyński Ławryn... S. 806; Pułaski K. Kronika polskich rodów... T. 2. S. 136. 56 Pułaski Kronika polskich rodów... T. 2. S. 136; AGAD. Archiwum Zamoyskich, sygn. 690; sygn. 3083, s. 35. 57Dubas Urwanowicz E. Piasoczyński Ławryn... S. 806; Жукович П. Сеймовая борьба... Вып. 1. С. 263; Крикун . Інструкція сеймику Волинського воеводства 1595 року. С. 426. 58 Święcki Т Historyczne pamiątki... T. 1. S. 392. 59Janiszewska-Mincer В. Polska w latach 1600-1603. S. 123. 60Pułaski Trzy poselstwa... S. 1 3 5 -1 4 5 ,2 4 4 -2 5 6 ,3 5 8 -3 6 6 ,4 6 7 -4 8 0 ,5 5 3 -5 6 6 ,6 4 5 -6 6 0,756 -768, 845-864, 945-960. 61 Biblioteka Narodowa, oddz. rękopisów, rkps III 3086. 62 Опубліковано: Pułaski К. Trzy poselstwa... S. 950-955; Bodniak S. Pamiętnik Biblioteki Kórnickiej. 1930. S. 164-172. 61 Pułaski E Opis 815 rękopisów ... S. 176-177; РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 202, л. 169об.-170. 64 Pułaski К. Trzy poselstwa... S. 863-864, 945-950. 65 Sokołowski W. Politycy schyłku złotego wieku... S. 16-17. 66 Волинські грамоти XVI ст. / Упор. В.Задорожний, А.Матвієнко. Київ, 1995. С. 161; Archiwum Sanguszków. 1910. Т. VII: 1554-1572 (Dyplomatariusz gałęzi Niesuchojeżskiej. T. 2). S. 383. 67Kamieński A. Kariera rodu Siemaszków// Lituano-Slavica Posnaniensia. Studia historica. Poznań, 1989. T. III. S. 199. 68 Крикун M , ПіддубнякЛ. Матеріали про діяльність... С. 84. Е.Дубас-Урванович вважала, що він помер між 1604 і 1606 рр. (Dubas Urwanowicz Е. Piasoczyński Ławryn... S. 807), К.Пуласький - близько 1610 р. (Pułaski К. Kronika polskich rodów... T. 2. S. 140). колено Олександр Лавринович вписаного до списків студентів Краківської академії і Вюрцбурзького університету69, в майбутньому кам’янецького і київського каштеляна з 1603 р. навчався у Краківському університеті, у 1620 сурогат-суддя земський вінницький, потім кам'янецький та київський каштелян, новогродський та уланівський староста, воєвода новогродський; перша дружина — Гальшка з Рогозинських, друга — Ельжбета Констанція Остроруг, дочка Яна — познанського воєводи[1] 69 Pułaski K. Kronika polskich rodów... T. 2. S. 141; Żołądź-Strzelczyk D. Peregrinatio academica. Studia młodzieży polskiej z Korony i Litwy na akademiach i uniwersytetach niemieckich w XVI i pierwszej połowie XVII wieku. Poznań, 1996. S. 226n Яків Лавриновичстудента Мюнхенського університету70брацлавського чашника 70 Żolądź-Strzelczyk D. Peregrinatio academica. S. 226. Магдалена Олену (Олександру) Теодору, яка стала монашкою ордену босих кармеліток у Любліні71. 71 Żolądź-Strzelczyk D. Peregrinatio academica. S. 226. Крикун M , ПіддубнякЛ. Матеріали про діяльність... С. 86. Е.Дубас Урванович помил ково вважає, що доньок у Лаврииа було лише дві (Dubas Unvanowicz Е. Piasoczyński Lawryn... S. 807). колено Ян Олександрович в (з першого шлюбу) — староста новгород-сіверський та уланівський, помер без нащадків 1679 Варвара померла замолоду Казимир Якович староста млавський то остроленцький Ян (бл. 1683) підкоморій новгород-сіверський, холмський каштелян, у 1644 брав участь у битві під Охматовом на чолі 80 власних вояків Стефан Костянтин (†1691) брацлавський підстолій та староста, берестейський каштелян, смоленський воєвода, мав конфлікт щодо маєтку у Висоцьку з гетьманом Павлом Тетерею,[2] був звинувачений у його отруєнні,[3] тричі одружувався.? Походив з українського шляхетського роду Пісочинських гербу Лис. Молодший син Якуба пісочинського, брацлавського чашника, та Ганни Красносельської. Народився 1628 року у Брацлаві або Вінниці. У 1632 році втратив батька. Виховувався у католицькому дусі. У 1640-х роках разом з братами вступив у конфлікт з матір'ю, яка після смерті чоловіка вдруге вийшла заміж — за Василя Рогозинського. 1646 року починається судовий процес Стефана, його братів Павла і Яна з мачухою стрийєчного брата Яна — Ельжбетою Пісочинською — за село Нова Кам'яногірка. У 1647 році Стефан Пісочинський продає село Уланів, четверту часть с. Кам'яногірка, слободу Новая Кам'яногірка, с. Заріччя стриєчному братові Янові Пісочинському — у новогрудському та уланівському староствах, маєтки, які були власністю його та брата Яна. 1648 року обирається послом (депутатом) від Брацлавського воєводства до елекційного сейму, де королем було обрано Яна Казимира Вазу. У 1649—1651 роках брав участь у війні проти українського війська на чолі із Богданом Хмельницьким. У 1652 році очолив козацьку корогву. 1653 року був послом на надзвичайним сейм. У 1654 році стає брацлавським підстолієм. 1655 року призначається ротмістром козацької корогви у 273 кіннотника. 1656 року спочатку планував приєднатися до шведів на чолі із королем Карлом X Густавом, проте зрештою перейшов на бік короля Яна II Казимира, доєднавшись до війська Стефана Чарнецького біля Львова. У 1656 році король Ян II Казимир надав Пісочинському війтівство у Брянську. Невдовзі стає полковником. На чолі полку вершників брав участь у битві за Варшаву 29-31 лютого 1656 року. У 1659 році обирається депутатом від Брацлавщини на вальний сейм. Став членом комісії, що готувала мирний договір з Московським царством. Того ж року подав до Луцького суду маніфестацію (заяву) щодо позова до Миколая Жабокрицького через образу (здеспектування) дружини й дітей. 1660 року викупив за 15 тис. польських злотих у підстолія краківського Тодіаса Морштина володіння Остроленки, що складалося з 2 міст і 13 сіл. 1661 року отримав в пожиттєве володіння села Білмач, Бан, Гулю, Скаженики, Здановчі, Рудки, Кованов, Югни в Брацлавському воєводстві. У 1661, 1662, 1664 роках знову стає послом на сейм. У 1664—1665 роках перебував у війську, яке діяло на Правобережній Україні проти московських військ та лівобережних козацьких полків. У 1665 році брав участь у битві при Ченстохові на боці рокошан Єжи Себастьяна Любомирського. За це позбавлений посади брацлавського підстолія, проте фактично зберіг її. Водночас вступив у конфлікт щодо маєтку у Висоцьку з Павлом Тетерею, колишнім гетьманом Правобережної України. Домігся його баніції у 1669 році. Того ж року отримує брацлавське староство. Тетеря у відповідь склав дарчу на маєток для ордену єзуїтів. 1670 року після отруєння Павла Тетері Іскрицький та Піроцький, які були біля нього в еміграції, звинуватили в його смерті Стефана Пісочинського, який не заперечував вбивства, але казав, що то зробив не він. 1670 року разом зі Станіславом Беневським вів перемовини з правобережним гетьманом Петром Дорошенком. 2 вересня 1670 року як один з делегатів Речі Посполитої підписав договір в Острозі з гетьманом Михайлом Ханенком. 1672 року отримує уряд каштеляна Берестя-Литовського. був послом на сейм, де став прихильником Яна Собеського, виступав проти короля Михайла Корибута Вишневецького. У 1673—1675 роках на чолі 2 корогв брав участь у військових кампаніях короля Яна III Собеського проти турок і татар на Поділлі. 1673 року разом із братом Яном отримав від стриєчного брата Яна Пісочинського, який не мав нащадків, села Сосницю, Короп, Нові Млини і Погар. 1678 року увійшов до комісії, яка готувала новий договір з Московським царством. 1679 році після укладання Андрусівського перемир'я втратив значні володіння у Чернігівському воєводстві. В якості компенсації отримав від сейму 7 тис. польських злотих. 1684 року стає кандидатом на посаду гетьмана польного литовського, але через негативне ставлення короля не дістав призначення. У 1686 році призначається воєводою смоленським. Втім це було скоріш почесна посада, що дозволила Пісочинському стати сенатором Речі Посполитої. Фактично воєводство перебувало під владою Московського царства. Помер 1691 році.
Юрій Стефанович дружина — Йоанна Потоцька гербу Любич, донька овруцького старости Микола Стефан (†1689) Випис з брацлавських ґродських книг реєстру шкод, нанесених Ельжбеті Пісочинській в результаті відібрання Яном Пісочинським Сосницької та Погарської волостей у 1646 р. Выпис с книг кгродских виницких воєводства Браславъского Року тисєча шєстсот чотирдєсят шостого мца августа второго дня На урядє кгродском въ замку єго кр милости Виницъкомъ пєрєдо мною, Яномъ Рокгалєю Поплавским, буркграбимъ и намєсътъникомъ подстаросътва виницъкого, становъши щчєвисъто урожонии его милост панъ Янъ Пєшълякъ, слуга вєлъможъноє єє милости пани Гєлъжъбєти Конъстанции зъ Ωстророга Пєсочинъскоє, кашътєлянъки києвъскоє, имєнємъ тоє жъ пани своєє, прихиляючисє до протєстациєи дє дата етъ акъту тутъ въ кгродє Виницъкомъ въ року нинєшъномъ тисєча шєсътъсотъ чотирдєсятъ шостомъ мца июня двадцатъ шостого дня имєнємъ тоє жъ вєлъможноє ее милости пани києвскоє прєзъ урожоного пана Миколая // Стрииковъского напротивъко урожоному его милости пану Янови Пєсочинъскому, новокгродскому, улановскому etc старостє, и инънымъ комъпринъципалом въ тоє жъ протєсътации спєцификованым въ справє ω выбитє кгвалътовъноє зъ добъръ мєсъта Сосъници и сєлъ до нєго налєжачих и з волости Пугаръскоє занєсєнои, такжє прихиляючис до салъвы въ тоє жъ протєсътации раци[ω]нє мєлиорациωнисъ инътєкгрє захованои рєєсътръ рєчєи нижєи спєцификованыхъ єи мл панєи києвъскои власъных прєзъ єго милость пана старосъту новокгродского и инъныхъ комъпринъципаловъ єго при помєнєнои квалътовънои ексъпулъсии зъ прєрєчоныхъ маєтъносътєи виолєнътєръ забраныхъ для въписаня до акътъ тутошъныхъ кгродъских виницъкихъ пєръωблятамъ подалъ. Котории я урядъ приимуючи чыталємъ и такъ сє въ собє дє тєнорє полъскимъ писъмомъ писании маєт: Regestr spisania roznych rzeczy za odebrania przez jego msc pana starostę nowogrodzkiego u maiętnosci jey mci paniey kiiowskiey prawem dozywotny[m] jey mci służącey. // W zamku Sosnickim dział spiżowych dwie, zelaznych cztery, hakownic dwadziescia, muszkietow draganskich sto, prochu beczek cztery, ołowiu kamieni dziesięc. W skarbcu sukna szyptuchow roznych postawow pięcdziesiąt, popon rydwanowych dwie, trzecia skarbnego woza. Cyny w roznych naczyniech sztuk sto dwadziescia, miedzi nierobioney kameni dwanascie, płotna pułsetkow trzydziesci, skrzyn sześć z roznemi drobiązgami, zelaza wozow trzydziesci, futra lisiego błamow dziesięc. W spizarni także zamku Sosnickiego roznego zboza miar dwiescie, połec słoniny sztuk sto dwadziescia. W winicy sosnickiej, gdzie gorzałkę kurzą, bań wielkich miedzianych gdanskich dwanascie, za ktore cztery tysiące złotych dano, kotłow gorzałczanych dwadziescia y cztery. W dworcu Sosnickiem bydła rogatego sto osmdziesiąt, osobno wołow karmnych czterdziesci, owiec czterysta, koz szescdziesiąt, swyni sto trzydziesci, masła fasek dwadziescia, syra kop dwadziescia, zboza roznego niemłoconego styrt szesnascie. // W drugim folwarku Kniażyckim bydła rogatego sto szescdziesiąt y pięcioro, owiec trzysta, koz czterydziesci, swyni osmdziesiąt. W gumnie zboza niemłoconego styrt dwadziescia. W folwarku Puharskim bydła rogatego dwiescie trzydziesci, owiec pułtrzeciastu, swyni sto dwadziescia, zboża rożnego, słodow miar piędziesiąt. W budach traktu Sosnickiego y Puharskiego, w ktorych potasz robią, potaszu gotowego fas dwiescie osmdziesiąt y pięc roboty gotowey na tylodrugie. Wołow w tych budach dwiescie szescdziesiąt, naczynia roznego, do tey roboty nalezącego. Rat z arend od aręndarzow mianowicie w aręndarza sosnickiego, od aręndarza młynow kostyrowskich, od aręndarza wierzbinskigo, od aręndarza jazborowskiego, od aręndarza korelskiego, od aręndarza puharskigo y inszych aręndarzow raty w roku teraznieyszem tysiąc szescset czterydziestym szostym dnia piętnastego Juli przypadaiącey od tych wszystkich aręndarzow dwanascie tysięcy złotych je[go] mc pan starosta odebrał y wszystkie intraty roczne według inwentarzow z tych maiętnosci na trzydziesci sześć tysięcy złotych, ktorych to wszystkich // wszystkich szkod mianowanych y niemianowanych kładzie sobie jey mć na sto szescdziesiąt tysięcy złotych polskich winy za tem pochodzące wedlug prawa. И просилъ вышъ мєнованыи подаваючии, абы то до книг принято и записано было, што отрымалъ. С которых и тотъ выпис есътъ выданъ. Писанъ въ замку Виницъкомъ. Коррєкъсыт Свенътославскии. // Oblata regestru rzeczy w protestaciк przeciwko Je[go] Mci Pa[nu] staroscie nowogrodzkiemu jey mci paniey kasztelanki kiiowskiey. Regestr rzeczy w lennosciach jey mci od je[go] mci p[anu] starosty pobranych od Piaseczynskie[go]. A[nno] 1646, d[ie] 2 Augusti, w grodzie Winnickim. Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. – Відділ рукописів. – Ф. 5, спр. 4068, арк. 26–29 зв 1631 р., у Троїцькі земські роки. Вінниця. - Тестамент брацлавського чашника Якуба Пісочинського (за вписом у летичівську ґродську книгу 1630 р. і виписом впису з неї у вінницьку ґродську книгу 28 лютого 1639 р.) Wypis s xiąg grodzskich winnickich woiewódstwa Brasławskiego Roku tysiąc sześćset trzydzieste° dziewiąte° miesiąca februari dwudzieste° ósme° dnia W roczki sądowe grodzskie winnickie, od dnia dwudzieste° wtórego, miesiąca y roku, na actcie mianowanych, przypadłe y sądzić się zaczęte, przede nmą, Ianem z Odrzywoła Odrzywolskim, starostą winnickim, stanąwszy oczewisto, vrodzony iε° mść pan Wasil Rohoziński imieniem iey mści paney Anny Krasnosielskiego, pierwszego małżeństwa Iakubowey Piaseczyńskiey, czasznikowey bracławskiey, a teraz małżonki swoiey, εxtract z grodu latyczowskie° z vpisaniem w niem testamentu vrodzonego niegdy pomienione° iε° mości pana czesznika brasławskiego, wprzód protestatią, a raczey manifestatią, względem zatrzymania y niepodania dotychczas testamentu do act tutecznych, dla niewiadomości prawa, teraz dla wpisania w xięgi ninieysze grodzskie winnickie per oblatam podał, prosząc, aby przyięty y w xięgi wpisany był. Ia, starosta, przymuiąc, on przed sobą czytać kazałem, y tak się w sobie, polskiem pismem pisany, ma: Actum in castro laticzouiensi Sabbato ipso die testi sancti Valentini Martiris anno Dom. millesimo sexcentensimo trigesimo secundo Ad officium et acta praesentia castrensia capitanealia laticzouiensia personaliter ueniens nobilis Hrehorius Kupicz, grosae Anna Krasnosielska, generosi olim Iakobi Piaseczyński, pincernae palatinatus Braclawiensis, consortis relictae famulus, nomine // euesdem dominae suae obtulit officio praesenti ad acticandum testamentum infrascriptum vltimae voluntatis, per suprascriptum gerosum factum, manibus videlicet nomine suprascripti olim Piaseczyński, generosi Constantini Baybuza tum et generosorum Alexandri Kruszelnicki, et Yoannis Tyszkiewicz, atque Ioannis Deszkowski, subscriptum et sigillis quatuor communitum, petens hoc idem a se per officium praesens suscipi et acticari cuies petitioni officius praesens vti hiaste et de iure licite annuendum, hoc idem testamentum, vti sanum, salvum ac illaesum, nullaque in parte viciatum, suscepit et actis suis inscribi mandauit. Cuius quidem testamenti tenor sequitur huiusmodi, wczynaiąc imienia Tróyce Świętey, Przenaświętszego Oyca, Syna y Dycha Świętego, amen. Gdyz wszytkie rzeczy z czasem z pamięci ludzkiey spływaią y w zapomnienie przychodzą, co więc pismem nie obwarowano będzie dla pamięci potem będących ludziey, lecz dla tego iest wynaydziono y wynaleziono, aby pismem wszystkie rzeczy obiaśnione y specificowane były, a potem ku wiadomości ludziom przychodzili. A tak y ia, Iakub Piaseczyński z Kuniowa, czesznik woiewódstwa Brasławskiego, pamiętaiąc na to, że nie masz nic piewnieyszego nad śmierć, która każdego człowieka, który się na świat rodzi, minąc nie może, którey y ia podległy będąc, postrzegaiąc tedy, aby po żywocie moiem o maiętności moie między powinnemi y pokrewnemi moiemi iakiego warchołu nie było, a zwłaszcza małżonką milą maiąc y dzietki, z nią spłodzone, iesscze lat nie dorosłych, vmyśliłem na pismie rosporządzenie małżonce moiey w iakiemby porządku z dziatkami // z dziatkami moiemi zostawać miała, zostawić. Iakoż ia, będąc od Pana Boga wszechmogącego chorobą na ciele złożony, iednak na vmyśle zdrowy, rozumu y pamięci całey, wszem wobec y kożdemu zosobna, komu o tem kiedy wiedzieć będzie należało, oznaymuie 1-y tem-1 moiem listem, ostatney woley moiey testamentem wiadomo czynie, iż gdy Pan Bóg wszechmogący, w Troycy Świętey iedyny2, duszę moię w Iego naświętsze ręce polecam, maiac nadzieię w Iego naświętszem miłosierdziu, ia, nie według zasług moich niegodnych za grzechi moie karać mię będzie raczył, ale według niewymownego miłosierdzia Swego świętego między wybrane Swoie poczytać mię raczy. A ciało moie grzeszne, iako ziemię ziemi oddaię, gdzie na sąd Pański czekaiąc, odpoczywać będzię, a pochowano ma bydź w kościele oyców iεzuitów, residentiey winnickiey przez małżonkę moię, nie z żadną pompą świata tego, ale z karmieniem vbogich według obrzędów kościoła katholickiego. Maiętność moią, ktorą mi Pan Bóg wszechmogący z miłościwey łaski Swey świętey dać raczył y po miłych rodzicach moich sławney pamięci pozostałą, ieszcze ieśliby mi Pan Bóg przedłuzył żywota datt, małżonce moiey miłey z dziatkami moiemi miłemi należeć ma, którą w takiem porządku chcę mieć y zostawuię. Naprzód maiętność moia wszystka, mianowicie miasto Żorniszcza, miasteczko Tokarowka, miasteczka Piaseczyna połowica, sioło Iakubowka, sioło Kamianohorka y miasteczko Słobodka, przyzawaiąca Troszczynce, do zrostu lat synów moich Iana, Kazimirza, // Pawła, Stefana w ręku, w vżywaniu y dispoziciey dobrey y porządney małżonki moiey miłey Anny Krasnosielskiego bydź ma. A gdy Ian, syn móy starszy, lat dorośnie, tedy małżonka moia za vwagą y wynalazkiem ich mściów panów opiekunów (: co ia w ręce daię y baczeniu rozsądkowi ich mciów polecam :) maiętność synowi moiemu starszemu Ianowi, którą onemu ich mci vkażą y w possessią puszczą, vstąpić ma. Na którey maiętności syn móy Ian przestać będzie powinien. A małżonka moia do zrostu lat Kazimirza, Pawła y Stephana, synów moich, maiętności insze, w dispositiey y szafowaniu maiąc, powinna będzie o dziatkach moich staranie pilne czynić, vczściwe wychowanie, naukę y ćwiczenie dać, na co z intraty maiętnościey moich, po mnie pozostałych, koszt naznaczam. Synowie moi Ian, Kazimirz, Paweł y Stephan, lat dorosszy, maiętności mianowane z wynalezku ich mciów panów opiekunów y przyiaciół w równy dział, coby komu na część któregokolwiek należała, puścić maią y bez vkrzywdzenia ieden drugiego powinni będą. Których mianowicie maiętnościey miasteczka Tokarowki, Piaseczyna połowice, sioła Iakubowki, sioła Kamiannohorki y miasteczka Troszczyniec małżonką moia, a matka synów moich, powinna vstąpić. Po vstąpeniu maiętnościey zwysz mianowanych synom moim małżonka moia miła przy starem mieście Żornoszczach ze wszystkiemi pożytkami, dochodami, do Żorniszcz należącemi, y zamku żorniskiem ze wszystkiem // budowaniem zostawać y do żywota swego spokoynie dla snadnieyszego y vczściwszego wychowania dziatek moich w niedorosłych leciech ich mieszkać ma. Stawy małzonce moiey, do Żorniszcz miasta starego zamkowy Bracławiec, Wasiutyński, Stecowski y Kirek, insze wszytkie do miasteczka Tokarowki synom moim należeć będą. Dwór, w Winicy będący, żonie moiey3 miłey nałeżeć wiecznoścą ma. Stado synom moim małżonka moia wcale wszystko zachować ma y oddać. A strzelby połowica przy zamku żorniskiem małżonce moiey, a połowica synom moim ma bydź. Bydło moie, pszczoły y insze gospodarstwa wszytkie małżonce moiey z synami moiemi należeć będą napoły. Synowie moi aby sióstr swoich nie krzywdzili, napominam y sumnieniem zawieruię. Summą tą gotowemi pieniądzmi, których iest sześć tysięcey złotych polskich, małżonka moia corkę moię pannę Krystynę wyposażyć ma, a drugim córkom moim Marysi y Zofiey bracia ich a synowie moi dać powinni posagu, zosobna każdy po sześciu tysięcey złotych polskich. A małżonka moia, matka córek moich, wyprawę z dzierżania y vżywania maiętnosci obmyślawać ma. A co się tycze processów prawnych, przeze mnie z różnemi osobami o różne rzeczy zaczętych y nieskączonych, one małżonka moią z potomkami moiemi, z przytomnością ich mściów panów opiekunów attentować y continuować ma y powinna będzie po śmierci moiey. Które processy y dochodzenia prawne na przerzeczoną małżonkę moię wlewam y transfunduię. A co się tknie rzeczey ruchomych moich, któreby się zostać mieli y pieniądze na długach, to wszystko małżonce moiey miłey z synami moiemi napoły należeć ma. A iżem ia, wierne y zyczliwe posługi // panu Iendrzeiowi Chodupskiemu, bratu memu, wioskę Iarosławiec, przezywaiącą Pustowoytowkę, puścił, na którey y dożywocie onemu zapisuię, aby w spokoynem dzierżeniu y vżywaniu był. Proszę, wypominam y sumnieniem zawiązuię do tego summę pieniędzey tysiąc zlotych polskich, na pomienioney wiosce panu Chodupskiemu leguię y zapysuię. A po śmierci swoiey pan Chodupski tę summę pieniędzy, komuby testamentem ostatniey woley swoiey miał legować, dać, darować y zapisać, małżonka moia bez żadney zwłoki oddać ma y powinna, aby nic na grzeszney duszy moiey nie zostawało. Ostatek Panu Bogu y Iego swiętey opatrności, łasce y miłosierdziu tak około siebie, iako tesz około małżonki y dziatek moich porzuciwszy, dla snadnieyszego y lepszego zachowania potomków moich przy małżoncie moiey miłey, za opiekuny y obronce zostawuię y naznaczam. Który od niebiezpieczeństwa zdadzą mi się dalszemi do tey opieki, przosze iε mć. p. Olbrychta Kochanowskiego, sędzie° ziemskie° brasławskie°, iε m. p. Stefana Rusyana, secrzetarza Iε K. M., iε° m. p. Iwana Kleszczowskie°, stolnika brasławskiego, iε° m. p. Wasila Rohozińskie° y ich mściow pp. Wasila, Bohdana y Iana Krasnosielskich, szwagrów moich (: a nayblizszych pokrewnych y powinnych moich od tey opieki wzgłędem słusznych y vczciwych przyczyn oddawaiąc :). Których ich mciów pp. opiekunównaymilszych maiąc przyiaciół, vniżenie ich mściów proszę, aby iako na mnie byli laskawi, dziatkom moim z powinności pokrewney miłościwemi y łaskawemi opiekunami y obronami bydź raczyli. To, com miał naymilszego w domu moiem, małżonke y dziatki moie miłe, w opiekę y obrone, naprzód Panu Bogu, potem ich mcom panom opiekunom polecam, pewien będąc, ze ich m. tą będą raczyli postąpić, iako // życzliwość y miłość pokrewna pokaże. Panu Bogu, wszystko poleciwszy y Iego miłosierdziu świętemu, przyiaciół tak znaiomych, iako y nieznaiomych, o odpuszczenie obraz, lubo winnych, lubo niewinnych, dla miłosierdzia Bożego proszę sam. Tesz onym wszytkim, którzy mi iakimkolwiek sposobem winni zostali, z serca y duszę moiey odpuszczam. Iż tego testamentu respectu choroby moiey, którą mię Pan Bóg nawiedziec raczył, ręką moią własną podpisać nie mogąc, przeto vżyłem iε° m. pana Konstantego Baybuzy, aby się imieniem moim ręką swą własną podpisać raczył. Do którego za oczewistą y vstną prośbą moią ich mć. pp. przyiaciele moi, niżey na podpisiech mianowani, przy bytności ich mściów panów Olbrychta Kochanowskiego, sędzie°, Michała Kropiwnickiego, podsędka, a Sylwestra Czerlenkowskie°, pisarza, vrzędników sądowych ziemskich woiewódstwa Bracławskie° winnickich, pieczęci swe przyłożyć y ręce podpisać raczyli. Działo się w Winnicy na cadentiey roków winnickich świętotroieckich roku Pańskiego tysiąc sześćseth trydziestego perwszego. Konstanty Baybuza iε° mści pana Iakuba Piaseczyńskiego, czesznika woiewódstwa Bracławskiego, którzy natenczas przez chorobę swą pisać nie może, imieniem, ręką swą, mp. Proszony pieczętarz Ian Tyszkiewicz, mp. Alexander Kruszelnicki, iako pieczętarz, ręką swą. Oczewiście proszony pieczętarz Ian Deszkowski. Offerenti autem originale huius testamenti in instanti ab officio praesenti restitutum est εx actis castrensibus capitanealialatyczouiensibus εxtractum. Correxit Robakowski, mp. V tego εxtractu pieczięć grodzska latyczowska, a podpis iaśnie wielmożnego jε m. pana Mikołaia Potockie°, starosty latyczowskiego, w te słowa: Nicolaus Potocki, capit(aneus) camen(ecensis), latyczov(iensis), gener(alis) podoliaen(sis). Któryże to εxtract za podaniem y prośbą wysz mianowaney osoby, a za przyięciem // moiem starościńskim wszystek słowo w słowo, iako się ieno w sobie ma, do xiąg ninieyszych grodzskich winnickich iest upisan, z których y ten wypis na affectatią strony potrzebuiącey polskim pismom iest wydan. Pisan w zamku winnickim. mp. 1618 р., липня 13. Люблін. – Декрет сесії шляхетського трибуналу в Любліні за його позовом, писаним у Володимирі 17 червня 1618 р., у справі за скаргою Гальшки з Рогізна та її чоловіка й опікуна Олександра Пісочинського про незаконне стягнення в травні 1617 р. у селі Микуличах Володимирського повіту Волинського воєводства Олександром Мелешком та його племінниками Василем і Єремієм незвичного мита в кількості 25 зі 100 бочок поташу, навантаженого на такій же кількості підвід і виробленого в маєтках позивачки селах Луці, Ометинцях і Зятківцях, – на шляху слідування цих підвід до Казимира з метою сплаву звідси попелу шкутами до Ґданська на продаж, причому ті самі особи так само раніше стягли свавільне мито 6 і 30 бочок поташу з кількостей бочок його, призначених для сплаву до Ґданська. Выпис с книг головных трибγналских воєводства Києвского Лѣтα Божого нарожєнѩ тисєча шєстсотосмънадцатого мсца июлѩ тринадцатог(о) дн҃ѩ. Пεрєд нами, дєпγтаты сγдγ головного трибγналγлюбєлског(о), зо всих воєводствъ Короны Полскоє на рокъ тєпєрєшнии, вышєи мєнованыи, ωбраными и высажоными, приточиласѩ справа зрєєстрγ сγдового за приволанєм возного шлѩхєтног(о) Шымона Кгγминского мєжиγрожоною пн҃єю Галшкою з Рогозна Алєксандровою Пєсочинскою и малжонком ѩко ωпєкγном єє γрожоным пн҃ом АлєксандромПєсочинским, поводами, а γрожоными паны Алєксандромъ, Василъємъ и Єрємиємъ Мєлєшками, позваными, за позвомъ головнымтрибγналским, ωт поводов по позваных на тєрмин консєрват нинєшних выданым, которыиза поднєсєнємъ стороны поводовоє γ сγдγ былъ читан и так сє в собє маєт: „Жикгимонт Трєтии, Божю мл. корол полскии, γрожонымАлєкса[н]дрови, Василєви и Єрємєю Мєлєшком, до справы, нижєи мєнованоє, сполнымъ и нєроздєлным. Зо всих добръ вєр. в҃ших лєжачих и рγхомых и з сум пн҃жних, гдєколвєк маючих, приказγєм, абыстє пєрєд сγдом нашим головнымтрибγналским в Люблинє в тои час, кгды справы консєрватныє воєводствъ Києвског(о), Волынского и Браславского по ωтсγжєню справсамого воєводства Києвского в рокγ нинєшнємтисєча шєстсот ωсмънадцатом припадγт и таѩ справа з рєєстрγ сγдового за приволанєм возного сγжона бγдєтъ, сами ωбличнє и завитє стали а на жалобγ и правныи п[осту]покъ γрожоноє Галшъки з Рогозна Алєксандровоє Пєсочинскоє, котораѩ с притомностю малжонка своєгоγрожоного Алєксандра [Пє]сочинского // ѩко ωпєкуна позываєт ω то, иж кгды тєпєрєшнииповод попєлъ своє власноє роботы чєрєз подводы и подданыє своє власныє з маєтности своєє Лγки, Ѡмєтинєц и Зѩтковєц воєводства Браславского, которых подвод было в личъбє сто, до бєрєгγ на мєстцє, с которог(о) тот попєл вжє шкγтами до Кгданска спγсчати мєли, до Казимєра, рокγпрошлого тисєча шєстсот сємнадцатого мсца маѩ двадцат пѩтого дн҃ѩ провадил, вєр. в҃ша, пропомнєвши срокгости права посполитог(о) и вин, в нεм ωписаных, бγдγчи ωднакоє рады и ωднакого порозγмєнѩ зъ собою, вєр. в҃ша, Алєксандрє, зъ сыновцами своими Василєм и Юръємъ Мєлєшъками, приєхавши з маєтности своєє Бєрєзович до маєтности сыновцов своихМикγличъ, γ воєводствє Волынском а в повєтє Володимєрском лєжачого, вєдаючи ω томъ, тамжє, кгды попєл мєнованого повода порывчою шолъ чєрєз сєло Микγличи, вєр. в҃ша, вси сполнє, тот попєл в том сєлє Микγличах загамовавши, мыто нєзвычаиноє[1], чого и право посполитоє жадного мыта на подводах шлѩхєтских брати и вытєгати боронит. А иж на тот час тыє подданыє, которыє подводами тот попєлъ вєзли, готовых грошєи нє мєли, вєр. в҃ша, бочки зличивши, водлγгъ γподобанѩ своєго взглѩдємъ нєзвычаиного мыта бочок двадцат пѩт поташγ, прєднє доброго, мало на том маючи, жєстє и пєрвєи бочокъ шєст, а потом дрγгим разомтридцат взѩли. Которыи попєл зас трєтим разомв способъ нєзвычаиног(о) мыта взѩвши, сполнє на пожитокъ свои ωбεрнγли и привлащили. Ѧ такъ повод, прихилѩючисѩ до права и конституцыи, вєр. в҃шγ кγ вєрнєню того попєлγ, чєрєз вєр. в҃шγ в способъ нєзвычаиного мыта побраного, и ку заплачєню в.мс. ωт кождоє подводы албо бочки водлγг конституцыи, ѩко собє сторона поводоваѩ мєнит, по сту гривєнполских, за тым побранєм попалих, на тєрмин, выш мєнованыи, позываєтъ, на котором абыстє вєр. в҃ша сами ωбличнє и завитє стали, тот попєл, взглѩдом нєзвычаиного мыта побраныи, вєрнувши, // вину водлуг права и конституцыи ωт кождоє подводы по стγ гривє полскихзаплатили и на то всє, што ширєи на тєрминє пришлом ωказано и дєклѩровано бγдєт, прислухали а на то правнє ωтповєдали конєчно. Писан γ Володимєры року тисєча шєстсотωсмънадцатог(о) мсца июлѩ сємнадцатого дн҃ѩ[2]”. Ѧ по вычитаню того позву на рокγ нинєшнємъ с того позвγ в тои с[пра]вє, слушнє припалои, стороны ωбєдвє, поводоваѩ и позванаѩ, сами ωчєвисто γ сγдγ нинєшнєго постановивъшисє и в тои справє росправγ правнγю мєжи собою маючи, широцє контровєртовали. Которых контровєрсыиих суд нинєшнии головныи трибγналскии добрє вырозγмєвши, бачєчи то, ижъ справа ω мыто, поступовати наказγєтъ, а в поступованю наказγєт, абы позваныє присєгли на контєнта позвовы, а то тγт, в трибγналє, за нєдєл двє. До котороє присєги выконанѩ суд нинєшнии рокъ сторонам ωбом, позванои кγ выконаню, а позванои[3] ку прислуханю сє тоє присєги тут, в трибγналє, на консєрватах воєводствъ Києвског(о), Волынског(о) и Бр[а]славъского […][4]завитыи, кром припозвγ, заховγєт и назначаєт.Што въсє длѩ памєти до книгъ єстъ записано, скоторых и сεс выпис под пєчатю зємскоювоєводства Києвского єстъ выдан.Писан вЛюблинє. Печатка. Корыкговалъ Малиновъскии, mp. Львівська національна наукова бібліотека НАНУкраїни, від. рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 4056 III,арк. 77-78. Засвідчена копія (Джерело: Документ № 3 із статті: Крикун Микола, Піддубняк Олекса. Документи про торгівлю поташем Брацлавського воєводства з Ґданськом у першій чверті XVII століття. – Дрогобицький краєзнавчий збірник, 2017, вип. XIX-XX, 359-374). Примітка: тут курсивом позначені літери, винесені над рядком, квадратними дужками - пошкоджені частини тексту, а круглими дужками - відсутні в тексті літери. [1] Далі має слідувати вислів про те, що Мелешки стали вимагати сплатити. [2] Судячи з того, що трибунал розглядав справу 13 липня, його позов слід датувати 17 червня. [3] поводовои [4] Зіпсований текст (на один рядок). |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > П >