ПІДГОРОДЕНСЬКІ ПІДГОРОДИНСЬКІ (Podhorodynscy, Podhorodeńscy) – земянський рід, у XVІ–XVII ст. землевласники у Львівській, Перемишльській та Холмській землях. Волинський зем’янин Олександр Підгороденський, ревний захисник православ’я й учасник церковного собору в Бересті (1596 р.), у 1611 р. пограбував Іллінську церкву в Москві та якийсь храм у Можайську, а захоплені при цьому ризи, ікони, книги тощо він пожертвував своїй церкві «на славу Господа Бога»55. 55 Каманин И.М. Исторические мелочи: 1. Два пленных Евангелия // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. – Кн.15. – Вып.4. – Отд.5. – К., 1901. – С.63–65. Марина Іванівна (з Підгороденських), дружина Семена Пузовського Podhorodeński herbu Korczak, w Wołyńskim województwie. Gabriel i Mikołaj Podhorodeńscy 1648. Stefan cześnik Mielnicki miał za sobą Baworowską córkę Jacka, z tej zda mi się córka Teresa cześnikówna Mielnicka, była za Tobiaszem Cieszkowskim podczaszym Czerniechowskim. Marcin bożydar Podhorodeński pisarz ziemski Włodzimierski r. 1691. N Jana Hulewicza podkomorzyca Łuckiego małżonka. Ludwik pisarz ziemski Włodzimierski, deputat na trybunał koronny 1740. Józef Podhorodeński kasztelan Czerniechowski od roku 1766. syn jego archidiakon Łucki. - Tadeusz regent grodzki Włodzimierski. - Krasicki. 1. На червоному полі три срібних вруба; над щитом шолом під шоломовою короною, в нашоломнику з золотого корчака виникає срібний пес, навколо щита червоно-срібний намет (герб Корчак). ![]() Джерела: – печатка Валеріана Підгородинського 1645–1648 рр. (ЦДІАК, ф. 2228, оп. 1, спр. 407, арк. 54; спр. 421, арк. 1v). – Niesiecki K. Herbarz Polski. – Том VІІ. – S. 344. – ЛННБ, ВР, ф. 5, оп. 1, спр. 7444/I («Zbior notat genealogiczno-heraldycznych Wacława Rulikowskiego»), арк. 618. – Źródła dziejowe. – Tom XVIII. – Część II. – S. 314, 332, 334, 335. – Грушевський М. Історія України-Руси. – Том VI. – С. 240. ![]() печатка Валеріана Підгородинського 1645–1648 рр. Олег Однороженко // https://sigillum.com.ua/gerb/pidgorodynski/ Фрідрих Підгороденський У 1571 р. Марина Яковицька та її син Іван Гаврилович скаржаться на Миколая Лисаковського, любачівського каштеляна, який на той час володів цими маєтками: «Наехавши моцно гвалтом на власные грунты мои оваденскиє [...], то єст врочищом у манастырища за рекою Турею»4. Вживання слова «манастырище» на означення місця як обителі з певністю вказує на те, що у тогочассі монастиря вже не було. Вірогідно, йдеться саме про Блаженицький монастир, бо сс. Овадно і Блаженик розташовані поряд. Окрім того, інформації про існування поблизу якогось іншого духовного осередку не знайдено. Аргументами для доведення тези можуть бути також факти продажу в 1568 р. Іваном Олександровичем Солтаном Миколаєві Лисаковському сс. Блаженик, Верба, Гнойне, Могильне і Руда; передача в 1585 р. М. Лисаковським перелічених маєтків своїм повнолітнім синам; їхній розподіл 1595 р. між Станіславом Миколайовичем Лисаковським і його братом Якубом (с. Блаженик перейшло до Станіслава); їхній продаж у 1609 р.кн. Яном Курцевичем Булигою Фрідріхові Подгороденському, холмському підсудку5, - в усіх цих документах с. Блаженик фіґурує без монастиря. Під 1625 р. маємо запис, яким дружина Ф. Подгороденського, Олександра Потіївна, передає в заставу це село (на один рік за 1 500 золотих) кн. Петрові Козеці. В акті досить детально перераховано посілості маєтку, проте монаша спільнота не згадана6. Припускаємо, що названі раніше власники с. Блаженик одночасно були й патронами обителі. 1547 року в цитованому вже заповіті кн. Федір Санґушко відписав Блаженицькому монастиреві 2 копи литовських грошів (Володимирській Спасо-Преображенській обителі - 20 кіп литовських грошів, Зимнівській - 10, Володимирській Михайлівській - 5). Подібні приклади певною мірою свідчать про релігійний авторитет цього духовного закладу серед вірних, однак він навряд чи був одним з найбільш шанованих у Західній Волині. Ймовірно, Блаженицький монастир припинив своє існування у 50-60-х рр. XVI ст., а його занепад повязаний із заставою, а пізніше і продажем Солтанами с. Блаженик Миколаєві Лисаковському. Коли сталася передача села в заставне володіння, джерела не фіксують, але знаємо, що 1563 р. Лисаковський уже тримав його в своїх руках7. Можна висунути гіпотезу, що як католик чи протестант, він не дуже опікувався православною святинею, внаслідок чого вона й занепала. М. Лисаковський походив з Мазовії і був одним із перших немісцевих шляхтичів, котрі стали власниками маєтків у Великому князівстві Литовському ще до Люблінської унії 1569 р. З 1567 р. він - любачівський каштелян, пізніше - холмський8. Наприкінці XIX ст. у Миколаївській церкві с. Блаженик зберігалася чудотворна ікона Св. Миколая, яку, згідно з переказом, перенесли до цього храму із місцевої обителі, розташованої неподалік в урочищі «Монастирщина»9, але коли саме це сталося - невідомо. 1 ЦДІА України у Києві, ф. 27, on. 1, спр. 19, арк. 154-157. 2 Архив ЮЗРУ ч. Vm, т. 4, с. 119. 3 AS, т. 4, с. 563. 4 ЦДІА України у Києві, ф. 28, on. 1, спр. 6, арк. 257 зв.-258. 5 ЦДІА України у Києві, ф. 27, on. 1, спр. 2, арк. 176 зв.-177; спр. 5, арк. 22 зв.-24 зв.; спр. 9, арк. 236; ф. 28, on. 1, спр. 18, арк. 200 зв.-201. 6 Там само, ф. 28, on. 1, спр. 59, арк. 1321-1322 зв. 7 Там само, ф. 27, on. 1, спр. З, арк. 95 зв. 8 Віровизнання М. Лисаковського нами визначено за інформацією в: PSB, т. XV1H/4, зош. 79, с. 600-601. 9 Девятисотлетие православия.., ч. 1, с. 296 Владіслав син Фрідриха Станіслав Подгороденський (Підгороденський) Андрій. † не раніше 1636 р. 1603 р. на з’їзді волинської шляхти в Любліні разом з іншими його учасниками підписав заяву на ім’я короля та Сенату, в якій заявив про прийняття унії і закликав державних мужів Речі Посполитої надати підтримку З’єднаній Церкві. Брав участь у рокоші Жебржидовського, але належав до того крила рокошан, які відмовилися підтримати антиунійні пункти депутатів Київського, Волинського та Брацлавського воєводств. З приводу цього, 28 серпня 1606 року була складена відповідна заява, яку серед інших підписав також Андрій Підгороденський. 1636 року склав тестамент, в якому між іншим заповів 600 злотих (разом з видатками на свій похорон) на користь церкви у маєтку Підгородні, а також 100 злотих на інші неназвані у тестаменті церкви. Z dziejw Ukrainy. — Kijw, 1912. — S. 120. ВЗР. — декабрь. — Т. ІІ. — Вильна, 1864. — С. 20-21. ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 73, арк. 52-53. ПОДГОРОдЕНСЬКИй ФРАНЦИСК , інфлтщський та мельницький чашник. 1622 рік. 4 квітня. Донесення возного про утискання селян с. Козлиничів шляхтичем Ф. Підгороденським Року тысеча шестсот двадцат второго, месеца апреля чотырнадцатого дня. На вряде кгродском, в замку его королевское милости Луцком, передо мною, Яном Козаковичем, буркграбим и наместником подстароства Луцкого, постановившисе очевисто шляхетный Кирил Островский, возъный енерал воєводства Волынского, который, за показаньем перед урядом нынешним автентику кресованя на вряд свой, в моц правдивое своее реляцыи, ку записаню до книг нинешних явно и доброволне сознал, иж он, за росказанем яснеосвецонего кнежати его милости Ерого з Острога Жаславского, был обецне в селе Козлиничах, в повете Луцком лежачое, маетности дедичное того ж кнежати его милости, там же будучи, маючи при собе, для лепшого сведецтва, людей добрых, шляхетных пана Яна Крыницкого и пана Бартоша Лукговского, видел и урядовне дня тринадцатого месеца квитня, римского календаря в року тепрешнем, тисеча шестсот двадцать втором, великое спустошене того села Козлинич и порозгонянье подданых в том селе добре оселых, на волоках седячих, през урожоного его милость не давных часов змерлого пана Фридриха Подгороденъского, подсудка хелмъского, которые, для великих и не зносных податков, робот незвыклых, и инших анкгарий, темеженя оных над право извычай, за причиною даня его милости пана Подгороденского, проч зжонами и детми и з быдлом поутекали и тое село Козлиничи в нивеч спустошил. А меновите: Данило, сын Харитона, на третийни во локи седячого, з жоною и детми и з бытом всем утек; другой Сац Салязкович, на пулволоци седячий, И З СЫНОМ СВОИМ ТЯГЛЫМ и оселым, подданым речоным, и Мохом, который з жоною и з детми и зо всим добытком утекл; четвертий Матвей Мроз, на пулволоце, з жоною и детми и з добытком; пятый Кузма Кохлаевич, на четвертине, з жо ною и з детми и з добытком; шостый Яцко Конючич, на пулволоци, з жоною и з детми и з добытком; семый Тишъко Ющеня, на волоце седячий, з жоною и з детми и з добытком всим; осмый Назаров сын молодый; девятый Хведко Кудричина з жоною и з детми; десятый Йван Сенкович, з жоною и з детми; одинадцатый Яцко Мелехович, з жоною и з детьми; дванадцатый Панас Юркович, з жоною и з добытком; тринадцатый Мартин Хорбичина з жоною и з детми; чотырнадцатий Мисков сын Курянмолодец; петнадцатый Грицов сын Карп; осмнадцатый Савка Степанович, на пулволоки, з жоною, з детми из добытком всим; деветнадцатый Микита Ивашков сын Брухалович, з жоною, з детми, на пулволоки седячий, и з добытком всим; двадцатый Стас Приступа, на полволоки, з жоною и з детми и з добытком всим; двадцат первый Ших, осочник; двадцат вторый Семен, сын осочника, з жоною и з детми и с конем одним; двадцат третий Павлюк Хорбацович, на полволоки, з жоною и з детми и з добытком всим; двадцат четвертий Хведко Ноинка, на полволоки, з жоною и з детми из бытом; двадцать пятый Юхим Канючич, на пулволоки, з жоною и з детми и з добытком; двадцать шостий Васко Розлада, з жоною и з добытком; двадцать семый Ярошов сын Йван от жоны проч пошол;двадцать осмый Панасов сын Кожулив Явдей молодец; двадцать девятый Остапов сын Васко з жоною; тридцатый Стасюв Винников Хведко, з жоною, з детми; тридцать первый Левко Мрозина Иваничич, з жоною, на полволоки седячий; тридцат вторый Ярош Карпов сын Архив Юго-Западной России, ч. VI, т.І, Mb 132, cc. 424—426. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > П >