ПЕТРАНОВСЬКІ - У 1563 році пустир на місці села Петрані був подарований польським королем Сигізмундом II Августом боярам Петрановським, нащадки яких у 1616 році довели свої права на поселення Петрані, що виникло тут. Заснування села пов'язане з Гербертом, управляючим Барським старостатством. Він відомий тим, що побудував новий Барський кам'яний замок: « При Герберте получили надание еще родоначаль ники Петрановских. Петрану Васку Ясковичам разрешено было заселить урочище Роменну: потомки их назывались Петрановскими, а село получило второе имя Петрановцев или Петраней » М. Грушевський. Перші Петранівці отримали право на володіння Роменою в середині XVI ст., наближено 1550 р. З цього можна зробити висновок про існування села раніше цієї письмової згадки. Петранівці спочатку не були шляхтичами. За старанність і вірну службу Барському Замку їх удостоїли шляхетства. їхній рід був нечисленним.Значні наділи в Петранях відійшли через родичання до інших прізвищ. « Так с половини XVII века водворяются здесь Драгомерецкие, один из которых был женат на вдове Северина Петрановского, кроме него в XVII веке видим здесь волохов - Бацулы, Дыдыскулы, Моймессулы (румьны, молдаване) » — М. Грушевський І Ясько ІІ 1570 Васько, Петрун, Микита Петрановці (Wąsko, Petrun, Mykitha Petranowczi). ІІІ ........ Стефан
IV Петрановський Іван (? – 1607 – 1637 – ?) – з барської шляхти. Сотник чигиринський. 19 липня 1637 р. отримав універсал чигиринського старости Івана–Станіслава Яблоновського на маєтності. Петрановський Ярема Стефанович (? – 1630 – 1672 – ?) – шляхтич, спадково володів с. Петрани Барського староства[64,с.102]. Спочатку був на королівській службі, потім покозачився. В 1659 р. прийшов на службу до гетьмана Виговського в Чигирин і виконував дипломатичні доручення. Потім підтримував Юрія Хмельницького, Павла Тетерю. Тоді ж Яремі Петрановському було надане село Яреськи. Лисянський полковник (1664)[65,с.185]. У січні 1666 р. згадується як ротмістр надвірної корогви гетьмана Петра Дорошенка[66,с.28 ]. 2 жовтня 1670 р. разом з Тарасенком отримав інструкції з козацької ради і 2 грудня цього року вони прибули на сейм до Варшави[50,с.11]. 1671 р. був з трьома старшинами направле- ний послом до короля. По дорозі поляки вбили трьох послів, а він «ледве відступив оборонною рукою з Ямполя»[67,с.86]. В останні роки геть- манства Дорошенка став чигиринським полковником[52,с.738;68,с.604]. Поминальник його роду в Межигірському монастирі: Стефан, Євдокія, Дем’ян, Ієремія[69,арк.41зв.].
50. Мицик Ю. Із невідомих листів викладачів і студентів Києво–Могилянської академії останньої третини ХVII ст. // Наукові записки Національного універси- тету «Києво–Могилянська академія». Історичні науки. – Т. 18. – К., 2000. 52. Акты ЮЗР. – Спб., 1878. – Т. ІХ. – 987+24 с. раці Українського історико–філологічного товариства в Празі. – 1939. – Т. ІІ. 64. Липинський В. Україна на переломi. 1657–1659. Замiтки до iсторiї укра- їнського державного будiвництва в ХVII–iм столiттi. – Фiладельфiя, 1991. – 345 с. 65. Липинський В. Участь шляхти у Великому українському повстанні під про- водом гетьмана Б.Хмельницького. – Твори, Т. 2. – Філадельфія, 1980. – 637 с. 66. Реестр козацких дел в польской метрике в Санкт Петербурге при 3–м департаменте Сената в листах с надписью «Kozackie» / Оттиск из журнала Чтение Общества истории и древностей Российских при Московском университете. – М., 1861. – Кн. 1 – 3. – 38 с. 67. Мицик Ю. А. Джерела з польських архівосховищ до історії України другої половини ХVII ст. // Український археографічний щорічник. Нова серія. – Вип. 1.– К., 1992. 68. Акты ЮЗР. – Спб., 1882. – Т. ХІІ. – 874 с. 69. ІР НБУ. – Ф. Лебедєв, КДА. – Л 605. Данило Стефанович Василь Стефанович V Стефан Яремович VI Яков Стефанович Білаш Іван (? – 1619 – 1678 – ?) – сотник чигиринський (1649). В реєстрі 1649 р. названий Білий Іван[1,с.27]. Одружений з вдовою Федора Петрановського, усиновив її сина Кирила. Сотник чигиринський (близько 1675 – 1676). Разом з сімєю перейшов до Лубенського полку (Чигрин Дубраву) Під Час народно-визвольної війни 1648-1654 рр. Петранівські стали на бік козаків. Ярема Петранівський дослужився до чину полковника в польськом у Корінному війську. Потім з братами Данилом, Василем, Іваном служив у гетьмана Тетери. Один із братів потрапив у полон до татар. Гетьман Тетера в 1663 році поклопотав про його звільнення. Ярема Петранівський стає прибічником гетьмана Петра Дорошенка. Двічі від його імені (1669-1670 рр.) їздив у Варшаву. Коли Дорошенко вів переговори з польським королем, Ярема був заложником (1672 р.) у турецького султана. Коли П. Дорошенко почав втрачати міць, Ярема зрадин його і почав співпрацювати з Москвою, куди передавав різні повідомлення про Дорошенка. В цей час його називали бувшим полковником чигиринським, подальша доля невідома. Його внук в XVII ст. став управляючим генерального обозного Кочубея в Бахмачі.
Петрановские-Белаши Петрановский-Белаш Григорий Лукич, сын поручика. Внесены в родословную книгу: часть 2, литера Б, стр. 431, в рассмотрении Герольдии не было. Дело по архиву № 424. Источник: Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу Полтавской губернии. Полтава, 1898. Стр. 534 Петрановский-Белаш Александр Ильич, сын коллежского секретаря. Внесены в родословную книгу: часть 2, литера Д, стр. 919. Указ Герольдии об утверждении в дворянстве от 8 января 1852 г. № 124. Дело по архиву № 442. Источник: Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу Полтавской губернии. Полтава, 1898. Стр. 538 Петрановский-Белаш Андрей Васильевич, майор, жена его Луиза Егоровна, сын их Иван. Ивана Андреевича сыновья: Андрей, Петр, Григорий. Внесены в родословную книгу: часть 2, литера Л, стр. 565. Указ Герольдии об утверждении в дворянстве от 20 апреля 1865 г. № 1421. Дело по архиву № 530. Источник: Список дворян, внесенных в дворянскую родословную книгу Полтавской губернии. Полтава, 1898. Стр. 558 Петроновский-Белаш Григорий Иванович
Из потомственных дворян Полтавской губ. Образование получил во 2-м Московском кадетском корпусе. Окончил 1-е военное Павловское училище. Выпущен в лейб-гвардии С-Петербургский полк. Подпоручик (пр. 24.03.1906). Поручик (пр. 04.1910). Окончил Николаевскую военную академию (1913; по 2-му разряду; в Списке ГШ 1914 не значится). Участник мировой войны. Капитан (пр. 25.03.1914; ст. 24.03.1914). Причислен к ген. штабу (1914). Ст. адъютант штаба 17-й пехотной дивизии (с 14.12.1915; на 03.01.1917 в должности). На 03.01.1917 ст. в чине Капитана установлено с 24.03.1913. Ст. адъютант штаба 19-го армейского корпуса (1917). Назначен и.д. штаб-офицера для поручений при штабе того же корпуса (19.04.1917). И.д. нач. штаба 2-й Чехословацкой стр. дивизии (с 20.09.1917). Участник Белого движения на востоке России. Назначен на службу в штаб Оренбургского ВО (25.08.1918). Нач. штаба Орского фронта (1918). Ст. ад-т опер. отдела штаба Оренбургского ВО (до 13.10.1918). Подполковник (пр. 15.08.1917; ст. 15.08.1917; на 1918). Назначен нач. штаба отдела Оренбургского казачьего корпуса с оставлением по ГШ (УВП №293. 10.10.1918). Полковник (за отл. в боях с большевиками – Указ Верховного правителя №334 22.10.1918). Зачислен по Оренбургскому казачьему войску (УВП №334. 22.10.1918). Назначен вр. и.д. нач. опер. отделения управления генерал-кварт. штаба Юго-Западной армии (Приказ войскам ЮЗА №54. 07.11.1918; с 07.11.1918 – прил. кПриказу по штабу ЮЗА №14 08.12.1018). Генерал-кварт. ЮЗА, затем Отдельной Оренбургской армии (с 12.1918). Редактор газеты "Вестник штаба Отдельной Оренбургской армии" (до 21.02.1919). И.д. генерал-кв-ра штаба Отдельной Оренбургской армии (ПВПиВГК 17.03.1919). Вр. и.д. командующего Сев. группой войск Сибирской армии (1919). Генерал-майор (21.09.1919). Умер от тифа при эвакуации Омска.
|
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > П >
