Зем’яни з Пельні - сяноцький земянський рід. Джерела та література: Ярослав Лисейко. Міграция руських шляхетських родин із Сяноцької землі у першій половині XV століття. У 1387 р. король Владислав надав ленним правом Ми- колі Скалці село Пельню (Пелвель) і Заблотичі25. П. Дембковський однознач- но вказував на руське походження роду26, однак напевне цього ствердити не можна, зважаючи на досить раннє вживання Пельвельськими польських імен (таких як Келіян, Прецлав чи Ельжбета), а також у зв’язку з тим, що Пельвель- ські, крім сяноцьких маєтностей, могли бути власниками села Буржина, яке знаходилося неподалік від східної границі Краківського воєводства. На ко- ристь останнього припущення вказує епізодичне вживання окремими пред- ставникам роду відповідного власницького іменування Буржинських27. Отже, неможливо однозначно вказати на руське чи польське походження Пельвель- ських, однак вони, за схожих з іншими руськими родами Сяноцької землі обставин, у першій половині XV ст. позбулися свого родового маєтку. Із родом Пельвельських тісно пов’язані Смолицькі та Варовські. Усі вони походили від спільного предка, яким, очевидно, якраз і був Микола Скалка. Починаючи від 20-х років XV ст., застаємо двох представників роду Пельвель- ських – Миколу та Івана з Пельні28. Поважне становище в Сяноцькій землі посідав Микола з Пельні (1412–1462), іноді іменований в актах Буржинським. Службову кар’єру він почав з уряду сяноцького підсудка (1435–1439), а зго- дом, у 1440–1462 рр., урядував на посаді сяноцького земського судді29. У на- ступному поколінні рід репрезентували сини Миколи Пельвельського – Пе- тро (1429–1430) і Яків (1448–1450), а також син Івана Пельвельського Келіян30. Імовірно, скрутне майнове становище змусило Івана та Келіяна Пельвель- ських упродовж 30-х та 40-х років здійснити ряд застав свого маєтку близь- ким родичам – Смолицьким і Варовським, а також Балам і Чешикам. Це, зрештою, привело до поступового розпродання маєтку31. До середини XV ст. Пельнею, своєю основною маєтністю, Пельвельські вже не володіли. Нада- лі власницьке іменування Пельвельських спорадично використовували нові дідичі Пельні, зокрема Станіслав Заршинський і Мартин Смолицький. Ко- лишні ж власники села, радше, мігрували поза межі Сяноччини. 25 Zbiór dokumentów małopolskich. – Cz. 6. – Nr 1530. 26 Dąbkowski P. Szkice z życia szlachty sa.nockiej w XV stuleciu. – Lwów, 1923. – S. 21. 27 AGZ. – Nr 3470, 3499. 28 Ibidem. – Nr 174, 264, 385, 632, 1445. 29 Urzędnicy województwa ruskiego... – S. 279, 286. 30 Fastnacht A. Słownik... – Kraków, 2002. – Cz. 3. – S. 29-30. 31 AGZ. – Nr 1516, 1690, 1691, 2050, 2051, 2123. Справу між Петром Пелькою та Павлом Пелькою Пельвельськими. Петро позвав Павла до суду, у зв’язку з тим, що той здійснив напад на Пельню Гірську, яку ґвалтом захопив, а його, Петра, усунув із села. За рішенням суду Петрові дозволили знову посідати село, однак Павло відповідальності за свій вчинок не поніс, оскільки “здійснював кривду правом, а не ґвалтом [6, с. 32]”. 6. Fastnacht A. Słownik historyczno-geograficzny ziemi sanockiej w średniowieczu. – Kraków, 2002. – Część 3. – S. – 382. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > П >