ПАВЛОВИЧІ гербу ? – боярсько-земянський рід, потомствені слуги князів Острозьких, в першій половині XVII ст., землевласники Луцького повіту Волинського воєводства, коріння якого простежується 3 1-ї полов. XVI стУпродовж XVI – першої половини XVII ст. (у різний час) володіли на ленному праві та у заставі селами Хорів, Довжок, Скнить, Рівки, Клепачі, Котівку, Глинники, Убільці, Ледавку, Капустин і Цурків Острозької волості. В Острозі володіли двором на Пригородку (зг. 1602-1622) та будинком на Зарванській вулиці (зг. 1621). Геральдика та сфрагистика Крім того, у Кояловича можна знайти таку інформацію, що Юровські - того ж походження, що і Павловичі, які знаходяться на Волині. І N І I Дем'ян Прокопович володимирський гродський суддя. × Федора Гаврилівна Яковицька Григорій Павлович Михайло Павлович (+1585) луцький войський і острозький староста. князі Острозькі у винагороду за виконання службових обов’язків дозволяли своїм підданим користуватися прибутками з деяких сіл. До їх переліку потрапили й обидва Скнити. Наприкінці XVI – на початку XVII століть Великий Скнит перебував у руках представників родини Борейків-Кнерутських – Богдана Остафійовича, а згодом його синів – Миколи та Федора Богдановичів. Малим Скнитом розпоряджалися князівські слуги на прізвище Павловичі: вдова Михайла – Марія Василівна та її сини – Прокіп, Григорій і Шимон.«Службовий» характер сіл не змінився й через кілька десятиліть. У 1620 році здійснювався генеральний опис частини маєтків князів Острозьких, які підлягали розподілу між трьома доньками покійного князя Олександра Костянтиновича. В той час села й надалі перебували у користуванні князівських слуг. Великий Скнит знаходився у віданні пана Германовського, а Малий – у розпорядженні вже відомого нам Шимона Павловича. Григорій Джуса разом із сином Андрієм скаржились на Михайла Павловича «j насланьt кгвалтовноt» на їхній дім та «зъранtньt слугъ сына tго пна Андрttвыхъ» Ф. 25, оп. 1, спр. 17, арк. 544 Павловичі Марія Василівна, вдова Михайла Павловича Мала Скнить 1594–1595, Довжок 1594–1595. Прокіп, Григорій та Шимон Михайловичі Мала Скнить 1599–1603 Довжок 1599–1603 Клепачі 1603 Котівка 1603–1608 N Цурків, ч. 1604
Василь Павлович 1568 р. Петрова Семашкова Софія Боговитинівна разом з сином Ярошем визнали перед підстаростою, що віддали заміж дочку і сестру Настасю за Василя Павловича, мали за постановою дати «віна посагу» 300 кіп грошів «готовых и в выправе», однак не маючи готівки, передали в тримання маєток Сільце і двір в Углі на рік до віддачі грошей.[ЦДІАК України. Ф. 25, оп. 1, Спр. 10, арк. 393 зв. – 394 зв.,] Василь, Ярош і Петро Петровичі Семашки визнають, що за 80 кіп продали своєму зятю Василю Павловичу пляц у Луцьку (Ф. 25, оп. 1, спр. 16, арк. 61). Ті ж продають Павловичеві село Угли і присілок Сільце за 3 тис. кіп 5.05.1579 р. (Ф. 28, оп. 1., спр. 12, арк. 149–151 зв.). ~ 1) 1568, Настася Петрівна Семашківна ~ 2) Боговитинівна Шумбарська Марина Стефанівна ~ 3) Гулевічовна Воютинська Ганна Лукашівна 3 1 2 Іван (Ян) Павлович × N × Катерина (Чацька) Шацька ІІ Прокіп Михайлович Павлович Прокіп заповів у 1607 р. поховати себе в родинній церкві Павловичів у маєтності Тесів Володимирського повіту [Довбищенко М. В. Волинська шляхта у релігійних рухах кінця XVI – половини XVII ст. / М. В. Довбищенко. – К. : ПП. Сергійчук М. М., 2008. – 884 с, c. 575]. Уперше двір Павловичів згадується в лютому 1602, коли брати отримали з рук возного позови до Кремен, зем. суду за скаргою панів Боговитинів про захоплення маєтків небіжчика Миколая Боговитина (зятя Павловичів, жонатого на їхній сестрі Єві). За поділом 1603 нерухомість опинилася в тій частині замку, яку отримав Я. Острозький, а оскільки вислуга Павловичів знаходилася в половині О. Острозького, двір мав бути знесений. Тим не менше, цей припис так і не було виконано. 1608 старший із братів помер122, відтак надалі двір посідали Григорій і Шимон. Дружина: Маруша Вітонізька 6 6 122 ЦДІАК України, ф. 25, on. 1, спр. 80, арк., 988 зв.-989 зв.; спр. 81, арк. 1 186 з в - 1 190 зв Григорій Михайлович Павлович — шляхтич герба , середній син луцького войського (1585) і острозького старости (1574—1585) Михайла Павловича та Марини Василівни Борисовича. Належав до роду потомствених слуг Острозьких, вперше згаданий як зем’янин київського воєвод у і л п л с і л j j a ^ y m ^ - i v u C i v i n T H n c i Щ 6 ь u s t р . і і с ш е р е д и д ш с м е р т і і і и сідав в Острозькій волості села Капустин (нині — Пашуки) і Довжок (нині — Довжки, обидва села в Славутському районі Хмельницької області). Окрім того спільно з братами Шимоном і Прокопом володів двором в окольному острозькому замку і дідичними маєтками на Погорині. У 1619 р. потрапив до переліку дворян князя Януша-Павла Острозького, позваних до Кременецького ґродського суду за скаргою краківського каштеляна князя Януша Острозького про спілкування з „банітами і виволанцями“ Малхером, Войцехом і Яном Лішками. Після смерті волинського воєводича перейшов на службу до його молодшої сестри Анни-Алоїзи Ходкевич. Похований в одній з острозьких замкових церков, одружений не був і нащадків по собі не залишив (ЦДІА України у Києві, ф. 25, on. 1, спр. 125, арк. 135—137 зв.; ф. 26, on. 1, спр. 9, арк. 649; ф. 21, on. 1, спр. 61, арк. 59, 63—63 зв.; Тесленко І. Шляхетська нерухома власність...— С. 217—218; Тесленко І. Хто є хто в імперії „старого" князя...— С. 132). У замковій церкві 1621 р. поховали Григорія Павловича, духівником якого був отець Дем’ян (Наливайко?). На похорон і сорокауст Григорій записав 80 злотих і особисті речі, виділив по 20 злотих отцю Дем’яну, співакам, на руський шпиталь і 10 злотих тесівському священику [Довбищенко М. В. Волинська шляхта у релігійних рухах кінця XVI – половини XVII ст. / М. В. Довбищенко. – К. : ПП. Сергійчук М. М., 2008. – 884 с. , c. 574]. Григорій разом з братами Прокопом і Дем’яном тримали під Острогом на службі села Скнинь, Котівку, Довжок, Клепачі, Капустин. Мали власний двір, який опинився після поділу 1603 р. на частині Я. Острозького. Оскільки Павловичі мали вислугу на частині Олександра, то двір мав бути знесений. Очевидно, за заслуги перед київським воєводою і, можливо, за його інтервенції це не було виконано. У 1619 р. Григорій вже був одноосібним власником двору, оскільки брати померли. Двір Павловича граничив з мурами фарного костелу, що унеможливлювало розширення костельного цвинтаря. Тому острозький плебан Войцех Вітковський купив цей двір вже після смерті Григорія у його племінників за 100 злотих [Kupienie dworu pp. Pawłowiców, który był bardzo ucisnął kościół [публікація фрагменту Хроніки Острозького фарного костелу] / [Відчит Т. Вихованець] // Волання з Волині: Релігійно-суспільне видання римсько-католицької Луцької дієцезії. – Острог, 2005. – Ч. 1 (62). – С. 45, c. 45; Тесленко І. Шляхетська нерухома власність у “нижньому” Острозькому замку (пригородку) наприкінці XVI – на початку XVIІ ст. / І. Тесленко // Студії і матеріали з історії Волині / [Ред. В. Cобчук]. – Кременець: Астон, 2009. – С. 192–225. , c. 217–218].
Шимон Михайлович Павлович — молодший брат Григорія Павловича . Як острозький зем’янин князя Василя-Костянтина Острозького згадується з 1594 р. З того часу незмінно посідав на службі і в заставі певні землі в околицях Острога. Разом зі старшими братами Прокопом і Григорієм володів двором в окольному острозькому замку і дідичними маєтками на Погорині. У 1619 р. серед інших дворян князя Януша-Павла позваний краківським каштеляном князем Янушем Острозьким до Кременецького ґродського суду як особа, що спілкується з банітами Лішками (див. № 32—33). Після смерті волинського воєводича служив його сестрі Анні-Алоїзі Ходкевич, яка в 1625 р. своїм привілеєм на дала йому в пожиттєве тримання підострозькі села Скнить (нині — Малий Скнит), Довжок (нині — Довжки), Котівка (в наші дні не існує, увійшло до складу сусіднього села Красносілки) і Капустин (нині — Пашуки, всі в Славутському районі Хмельницької області). Помер між 1626 і 1629 рр., похований у Тесівський церкві. У шлюбі з Полонією Хом’яківною-Смордовською мав восьмеро дітей (ЦДІА України у Києві, ф. 26, on. 1, спр. 9, арк. 649; ф. 21, on. 1, спр. 61, арк. 59, 63—63 зв.; ф. 25, on. 1, спр. 142, арк. 238—239 зв.; Тесленко І. Шляхетська нерухома власність...— С. 217—218; Тесленко І. Хто є хто в імперії „старого" князя...— С. 132) В 1621 році Григорій Михайлович Павлович помер і був похований в Острозі. Через чотири роки Анна-Алоїза своїм привілеєм передала Довжки, а також сусідні села Малий Скнит, Капустин (тепер – Пашуки) та Котівку (зараз увійшло до Красносілки) в дожиттєве користування молодшому братові Григорія – Шимонові. Невдовзі помер і Шимон, бо в 1629 році село вже тримала його вдова – Полонія Хом’яківна-Смордовська. На той час тут налічувалось 34 двори, а відтак близько трьох сотень мешканців. У зв’язку з тривожними подіями козацько-польської війни, що розпочалась у 1648 році, Анна-Алоїза Ходкевич змушена була «емігрувати» зі своїх підострозьких володінь углиб Польщі. Її сумна мандрівка тривала кілька років. Споряджаючи в 1651 році далеко від рідного дому, в Неполомицькому замку, заповіт, вона записала село Довжки у дожиттєве тримання подружжю Барбари Павлович (донька Шимона й Полонії) та її чоловіка Базилія-Мартина Мілевського. × Полонія Хом’яківна-Смордовська. Михайло Михайлович Єва Михайлівна Павлович Про родинні негаразди Миколая Боговитина-Шумбарського в першому шлюбі з Євою Павловичівною мені не траплялося джерельних згадок. Схоже, що добре складалися у нього стосунки і зі своїми шваграми, братами дружини Шимоном, Прокопом і Григорієм Павловичами (а це зазвичай свідчить про родинне благополуччя), яких за тестаментом Миколай призначив опікунами своїх дітей від двох шлюбів, водночас прохаючи поховати себе біля першої дружини. Натомість конфлікт, спровокований розлученням його з другою, Ганною Ближинською, призвів до загибелі кількох шляхтичів і у підсумку самого Боговитина. Див.: Старченко Н. Честь, кров і риторика. – С. 264–270
Маруша Дем'янівна Павлович ~ Михайло Василевич Гулевич, син володимирського войского. Миколай Васильович Гальшка (Олена) Василівна × Федір Михайлович Гулевич Дрозденський Христина Василівна × Андрій Підгороденський Марина Іванівна × Григорій Дахнович Жабокрицький ІІІ Миколай (Михайло) Прокопович Павлович Іван Прокопович Павлович Олександр Прокопович Павлович Василь (Вацлав) Прокопович Павлович Костянтин Прокопович Павлович у 1624 р. фіксується серед шляхти, яка внесла себе до „упису” Луцького православного братства, а в 1645 р. бачимо його вже серед ченців Жидичинського унійного монастиря119. 119 Архів Української Церкви. С. 430. Олександр Шимонович Павлович Григорій, який не залишив нащадків, у тестаменті заповів майно племінникам, дітям братів Прокопа і Шимона124. Того ж року рідня поділила спадок, і двір у пригородку дістався п’ятьом синам Шимона Павловича - Олександру, Єжи, Самуелю, Ананію та Даніелю. Проте нові власники недовго користувалися садибою: того ж року острозьк. плебан, «widząc wielkie ucisnienie od dworów sla.checkich, które ledwie się o mury kościelne nie wspierały, a osobliwie dwór panów Pawłowiców z wielkiem budynkiem swym syła cmentarza zaiął był, tak, iż nie było gdzie iuż catolikow chować», через посередництво сусідів Матвія Єрлича та Миколая Воронина і своїх слуг Давида Шуберта й Станіслава Побідзінського домовився про купівлю двору за 100 польських золотих, «które рр. Pawłowiców pięć rodzonych braciey, wszyscy na iedno się zmówiwszy, żaden nie przecząc, wzięli». Цій нотатці з хроніки Острозького костелу дещо суперечить перелік острожан-католиків 1622, де знову згадується (можливо, під старою назвою) «dwór р. Pawlo.wiców», в якому проживало двоє слуг-«ляхів. 124 ЦДІАК України, ф. 25, оп. 1, спр. 125, арк. 135-137 зв. Єжи Шимонович Павлович Ананій Шимонович Павлович Самуель Шимонович Павлович Ученик луцького коллегіума. Даніель Шимонович Павлович Барбара Шимоновна Павлович, донька Шимона й ПолоніїЧоловік: Базилій-Мартин Мілевський 1570 грудня 13. Кременець. Випис з кременецьких ґродсь- ких книг. Скарга кн. Федора Івановича Масальського на новгородчицьких підданих Михайла Павловича за напад 2-го грудня поблизу Новгородчичів по дорозі до Острога та побиття його боярина Стецька, грабунок коня та грошей. LVIA. - F. 1029 (Masalski). - Ар. 1. - В. 8. - L. 1. Оригінал. Іван Павлович × Опранка Рудецька Pawłowicz herbu Przyjaciel, z tą jednak różnicą, ze powinien być klucz zębami na dół, w lewą tarczy obrócony, na nim serce strzałą przeszyte, z góry od prawego boku, na lewy na dół, na hełmie także serce strzałą przeszyte, ale bez klucza: tym się herbem pieczętują Pawłowiczowie Lukiańscy, od dóbr Łukian tak nazwani: to Kojał. in MS. Poprocki zaś w Gnieździe i Okol. tom. 3. fol. 357, powiadają, ze powinny być dwa serca podle siebie. każde z nich swoją strzałą przeszyte. Z tych wspominają Bazylego męża znacznego, który miał za sobą Anastazją Siemiaszkownę pisarzównę Litewską herbu Łabędź. Jan burgrabia Mielnicki 1678. Constit. fol. 39. N. pisarz ziemski Trocki 1704. DIcta Confoeder. Sendom. Adam Hilary Pawłowicz, żołnierz, rotmistrz i pułkownik sławny, prędkością najwięcej dokazywał. Zaczął służbę wojskową z Sicińskim pod Abelem i Lodem, gdzie [str. 261] swymi, około Białej, Mozajska, Toparca nieprzyjacielskie włości splądrował. Podczas Kozackiej rebelii, Słuckowi posiłków dodał, i rebelizantów odstraszył. Wojsku Litewskiemu do Mozyra, Fińska, Torowa idącemu drogę torował, zasadzki i załogi znosząc, umarł w Wilnie 1650. Brat jego rodzony Jan, rotmistrz królewski, Stanisław drugi brat, w różnych ekspedycjach chorągwie nosił i porucznikował. Krzysztof w województwie Trockiem poseł, podpisał elekcją Jana Kazimierza. Mikołaj Kazimierz skarbnik Mozвyrski. Tomasz łowczy Trocki 1700. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > П >