Григорій Пашковський належав до дрібної овруцької шляхти. Його син Лаврін Григорович з Корсуня – військовий писар (1614, 1617, 1619, 1624), посол на сейм (1632). Мабуть, один з близьких соратників Максима Кривоноса, козак Ольшанської сотні Лисянського, а потім Корсунського полку (1649), писар полковий корсунський (1649). Якийсь Пашковський був слугою чашника київського Філіціана Тишкевича (1647). Двоє Пашковських тримали 2 села з 72 димами (1629). Федір Пашковський їздив у 1654 р. як посланець Б.Хмельницького до царя. У Києво-Михайлівському монастиреві поминався рід полковника комонного Пашковського, у якому лише два чоловічі імені Хома і Григорій [5, с. 113 зв.], що дозволяє зробити припущення, що він був Григорієм Хомичем.


З родини дрібних шляхтичів овруцьких походив Пашковський Лаврін Григорович, який перебрався до Корсуня ще на початку ХVІІ ст. Неодноразово обирався військовим писарем (1614, 1617, 1619, 1624), посол на сейм (1632). Мабуть, один з близьких соратників Максима Кривоноса. Козак Ольшанської сотні Лисянського, а потім Корсунського полку (1649), писар полковий корсунський (1649). Крім нього у 1649 р. у козацькому війську у Білоцерківському полку (сотня Коростишівська) були Павло і Прокіп Пашковські, у Корсунському полку Пашковський Матій – козак Ольшанської сотні[80].

У ХІХ столітті Гришківці належали польському шляхтичу Ігнату Станіславовичу Пашковському.

Пашковський Теодор-Казимир герба Задора, київський гродський намісник.




Мартин Пашковський (пол. Marcin Paszkowski; псевдонім: М. Простак) — польсько-український поет, історик та публіцист кін. XVI — поч. XVII століть, писав польською мовою.


Зміст

Життєпис, творчістьРедагувати


Деталі життя Мартина Пашковського відомі мало, вони реконструюються за незначними згадками про нього та його власними творами. Він походив із шляхетного дому Задора, родини середньої заможності, служив при домах магнатів (зокрема Плазів, Любомирських). Оцінки його творчих досягнень різняться. Польські історики літератури сприймають його як доволі посереднього поета, позбавленого оригінального таланту. На думку українського дослідника давньої літератури Валерія Шевчука (який також переклав українською деякі твори поета), талант М. Пашковського був в іншому — носій ренесансного світогляду, він віднадходив поетичне натхнення не в далеких легендах та міфах, а в історичних битвах своєї епохи, так само серед своїх сучасників він знаходив приклади для наслідування. Імовірно, протестант-кальвініст і палкий патріот України, який вмів вийти за віросповідний принцип національної ідентичності, шляхтич — він вбачав велике майбутнє за козацтвом у творенні окремої «республіки».[1][2]
БібліографіяРедагувати

«Україна, татарами терзана, князів та панів прикордонних про порятунок із жалісним лементом просить» (Краків, 1608)
«Допомога сарматської Беллони шляхетному рицарству Дмитра Івановича, в[еликого] царя московського, проти Шуйського та інших зрадників» (Краків, 1608)
«Візерунок вічної слави старих савроматів для заохоти молоді, щоб наслідували їхні справи» (Краків, 1613)
«Дії турецькі і змагання козацькі з татарами» (1615 р., Краків; переклад Валерія Шевчука)
«Розмова козака запорозького з перським гінцем» (Краків, 1617)
«Битва знаменита... мужніх поляків року 1620 і нещаслива їхня поразка під Цецорою» (Краків, 1620)
ПерекладиРедагувати

1611 р. переклав з латини на польську мову «Опис Сарматії Європейської» (Краків, 1578, автор — Алессандро Ґваньїні).