ДАНИЧІ гербу Прус І Один iз найдавнiших родiв любецької шляхти. Були нобiлiтованi за часiв О.Гаштольда, який серед iнших маєтностей закрiпив за ними с.Буянки . На думку О.Лазаревського роди Глiбовичiв, Данiчiв i Репчичiв походять вiд єдиного роду Пiроцьких . У 1571 р. Даничi пiдтвердили за собою свої маєтностi. Зберiгся витяг з "головних трибунальских консервант" Брацлавського воєводства, датований 17 липня 1630 р. Даничi записали до трибунальских книг привiлей "на пергамине писаний, с печатью привисистою коронною", наданий 13 березня 1571 р. Сигізмундом П Августом зем'янам любецьким Данилу Глiбовичу Піроцькому, Леску, Кiндрату i Дем'яну Даничам (з братами) на "добра Пероцкие", ставок Турисч (Скурищ) i дуброву Чарничин. За Данилом Глiбовичем Пироцьким окремо закрiплювались Творичовський острiв та Кривицi. Усi вони названi "дедичами" i "отчичами" Пероцького грунту. З цiєї землi вони несли "службу господарскую военную земскую, яко и иншие земляне Любецкие, а наших некоторых повиностей i работ полнити неповинни." Пероцька земля складалась на той час з Борок, Горська, Плоського лiсу i Творичовського бору . У 1585 р. Пироцькi та Даничi пiдтверджують своє право на володiння Рiпками привiлеєм Сигізмунда Ш. Пероцька земля була одним з найстарiших пожалувань. О.Яблоновський вважав, що вона була пожалувана Сигізмундом П Репчичам (або Рибчицям) i Даничам (Піроцьким). Вже пiсля цього (1571 р.) тут виникають с.Рiпки та с.Даничi. Але ще до них бере початок с.Пероцьке, яке у 1628 р. мало 8 городiв. У 1607 р. Пiроцьки беруть позику на чотири роки у Миколи Бакуринського пiд заставу Рiпок. У 1609 р., перебуваючi у вiйськовому походi пiд Смоленськом, вони продають свої землi Миколi Бакуринському. 1634 р. Владислав IУ пiдтвердив право власностi на Пероцьку землю Кiндрату Даничу, Iвану Максименку, Василю i Михайлу Даничевим, Зеньку Грiшковичу (Гришичу) Рiпчичам, Масютi Лаврiнову-Злобiну, нащадкам Єгора Данича. 22 листопада 1642 р. Даничi разом з Масловичами отримали привiлей Владислава IУ на Щуковщизну. У документi згадуються любецькi зем'яни Данило i Яцко Самойловичi Даничi. З цiєї землi вони вiдбували "службу земскую, конную i военную...вечными часы должны." У 1644 р. любецькі шляхтичі Бокевичi-Щуковськi i Масловичi-Щуковськi скаржаться на Мануйла Данича, який намагався захопити частину Щуковщизни. Справа була вирiшена на користь позивачiв. Ще одним посесором Щуковського грунту був названий Василь Данич. Під час вiйнi ця родина розкололась. Частина взяла активну участь у вiйнi на боцi повсталих, частина втекла на Правобережжя. У 1671 р. зустрічається у Володимирi на Волинi Марко Данич . Имения: Пероцкое, Борок, Хорки, лесок Плоский и лесок Твориковский были подтверждены 29 февр. 1676 г. грамотой короля Яна III Павлу Ивановичу Даничу. Даничв Виникли після 1571 р. на Пероцькій землі. Очевидно, запустіли у пері- од Смути на початку XVII ст. Поселення відновилося не пізніше 1636 р. 572. За спогадами старожилів під час Генерального слідства про ма- єтності 1729—1730 рр., Даничі належали на ранг чернігівських пол- ковників, зокрема селом володіли Василь Борковський, Григорій Самойлович, Яків Лизогуб. З Даничів відомі Мокей Мануйлович Данич - урожений пан і козак сотні Роїської, його сини з.т. Хома Мокієв, козаки виборні Іван і Семен Мокієви Данич. Хома мав сина Івана (с.Голубчиці), Семен - Гаврила (1732 р.н.), Григорія (1737 р.н.), Івана (1743 р.н.). Крім того, в документах згадуються Северин Данич з сестрою Аксинією Данич Шершановичичевою, з.т. Гаврило Данич. Іншою частиною Голубичів володіли Даничі, а потім вона пере- йшла до Кіндрата Шаршановського, що одружився на одній із сестер Даничів («лист» Северина Данича і його дружини Авдотії Томилкови- човни від 8.06.1652 р. про уступку ґрунту даницького «в ключе Лю- бецком» зятеві Кіндрату Шаршановичу і сестрі рідній Оксинії Дани- човні Шаршановичовій) 469. Духовними заповітами Кіндрата Шаршановича (1691 р.) 470 та його дружини Оксинії (1693 р.) 471 всі маєтності родини було поділено на три частини між синами Юхимом, Романом та Іваном 472. 469 Лазаревский А. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. — Чернигов, 1866. — Вып. 1. — С. 67. 470 Там само. 471 Там само. — С. 68. 472 Син Іван — від другого шлюбу Кіндрата. Вдруге одружився після того, як Оксинія потрапила в татарську неволю. Пізніше вона повернулась, і Кіндрат розлучився з другою дружиною. За ревiзiєю 1795 р. у с.Даничах жили бiльш нiж пiвсотнi Даничiв, усi вони були козаками. Частина представників цього роду користувалася гербом Прус (I). У 1719 р. Даничi були названi родичами Масловичiв. Вони продали любецькому сотнику Iвану Савичу частину Щуковської землi. 20 грудня 1728 р. в. т. Iван Iванович Піроцький, син вже згаданого нами Iвана Васильовича Пiроцького отримав унiверсал Д.Апостола,який пiдтверджував за ним батькiвськi володiння. У 1729-1730 рр. він представив ревiзорам унiверсали I.Мазепи i П.Скоропадського, якi його батько отримав на с.Вересоч . У 1744 р. б.т. Нiжинського полку Iван Пiроцький володiв 105 селянськими дворами i 17 млиними колами . Під 1764 р. нам відомий любецький сотенний канцелярист Iван Піроцький . З Даничів відомі Мокей Мануйлович Данич - урожений пан і козак сотні Роїської, його сини з.т. Хома Мокієв, козаки виборні Іван і Семен Мокієви Данич. Хома мав сина Івана (с.Голубчиці), Семен - Гаврила (1732 р.н.), Григорія (1737 р.н.), Івана (1743 р.н.). Крім того, в документах згадуються Северин Данич з сестрою Аксинією Данич Шершановичичевою, з.т. Гаврило Данич. За ревiзiєю 1795 р. у с.Даничах жили бiльш нiж пiвсотнi Даничiв, усi вони були козаками . Частина представників цього роду користувалася гербом Прус (I) . У 1595 р. зем’яни Даничі (Пероцькі) підтвердили свої права на частину Пероцької землі223. 223 ТІЛІ А К України, КМФ-15, Оп.1, Спр.ЗОЗ, Документы из архивов Польской Народной Республики (п.п. XVII ст.), Арк. 184; Lustracya Dóbr Króla JMci w województwach trzech: Podolskiem, Braclawskiem, Kijowskiem. У 1719 р. Даничi були названi родичами Масловичiв. Вони продали любецькому сотнику Iвану Савичу частину Щуковської землi. Опубліковано: Кондратьєв І. Кривошея В. Нариси історії Чернігівщини періоду козацтва: Любеч. – К., 1999. – 109 с. 4. Документи і акти. № 1 1571 р., 13 березня. Привілей польського короля Сигізмунда ІІ Августа зем‘янам Любецького староства Київського воєводства. Жикгимонтъ Августъ, Божю милостью король Полский, великий князь Литов- ский, Руский, Пруский, Жомоитский, Мазовецкий, Киевский, Волынский, Подляс- кий, Инфлянтский панъ и дедичъ. Ознаймуемы тымъ листомъ нашимъ всимъ вобецъ и кождому зособна, кому то ведать належитъ, нинешнимъ и наптомъ будучимъ. Приходили до насъ земяне замку нашого Любецкого на имя Назаръ Тарасевичъ, которий держитъ землю названую Селгивскую, Миско Бывалкевичъ, которий зем- лю Кувечицкую и островокъ Вылдынки, Смолигову и Серхову, Демидъ Карповичъ, которий держитъ землю Селганскую (Сельчанську. — І.К.) и Велитецъ и Семеничъ борокъ, Данило Глебовичъ Пероцкий, который держитъ землю Пероцкую и островокъ Скурищъ и дуброву у Черницина леска, Кондратъ а Дешко Даничи, котории держатъ землю Пероцкую и островъ Твереговский а Кривици, Богушъ Жогличъ, которий держитъ землю Гавриловщину и роспаши своей дубровы Серховское и Бычковщизны и съ тертежемъ за Пещею и селище Голковъ, Василей Семеновичъ Неданчицкий, которий держитъ землю Пенезевщину, Остапъ Сычковичъ, которий держитъ землю Голенищовскую, Богданъ а Лашко Репчичи, котории держатъ землю Пероцкую и дубровы власного тертежа ихъ противъ Кривиць, Скугаръ Логвиновичъ, которий держитъ землю Обыймецкую, Федко Антоновичъ, которий держитъ землю Пога- ричскую и Алексеевскую, съ которихъ земль вышей описаныхъ каждый зъ нихъ зъ особы своеи ку службе нашой военной коня ставить. А ижъ деи листы и привилья, котории на тыи земли свои отчизныи мели отъ неприятеля нашого московського зъ маєтностями ихъ забраны суть, а иншии за погореньемъ отъ огня въ нихъ се зостати не могли, и били намъ чолом, абыхмо имъ тыи земли ихъ отчизныи моцъю нашою господарскою потвердили и на то имъ листъ нашъ дати велели, за которымъ бы они тыхъ земль своихъ отчизныхъ презпечне они сами, дети и потомки ихъ уживали, якожъ и староста нашъ тамошний любецкий урожоный Павелъ Ивановичъ Сопега, каштелянъ киевский, посполъ зъ ревизорми нашими тамошними о томъ за ними у причине писали, поведаючи намъ то, ихъ они тыхъ земль своихъ отчизныхъ здавна уживають и съ того службу нашу военную годне и пожиточне на той украини служать. А такъ мы, видячи прозбу ихъ слушную а маючи певную ведомость отъ старосты на- шого тамошнего любецкого, ижъ то ихъ земли вышей описанные властная отчизна есть, которыхъ они зъ давныхъ часовъ уживаючи, намъ господару съ того службу нашу военную служатъ, зъ ласки нашое господарское тыи всъ вышей описаныи именья и земли ихъ зо всимъ на все, яко ся тыи земли зъ давныхъ часовъ сами въ собе мають, съ землями пашными, зъ боры, лесы, сеножатьми, съ пасеками, зъ реками, зъ озеры, зъ бобровыми гоны и зов сими належностями и пожитки, котори здавна ку тымъ землямъ ихъ прислухали, тымъ вышеймененымъ земляномъ нашимъ любецкимъ подтвержаемъ и умоцняемъ тымъ нашимъ листомъ такъ, ижъ они тыхъ всихъ вышей описаныхъ земль, яко властную свою отчизную мають держати и уживати они сами, жоны и дети и потомки ихъ на вечныи часы, служачы намъ господару и речи посполи- той при томъ замку нашомъ Любецкомъ службу нашу земскую военную по тому, яко и иные земяне замку нашого Любецкого служатъ, а иншихъ никоторыхъ повиннос- тей и роботъ до замку нашого Любецкого полнити не повинни; ведже еслибы межи тыми землями ихъ вышейописаными земли, кгрунты, албо якии пожитки и уходы до того замку нашого Любецкого здавна належачии были, тыи и теперъ и напотомъ ку замку нашошому держаны быти мають. А на сведецство того всего вышейписаного и печать нашу коронную до того листа нашого притиснути есмо росказали. Данъ у Варшаве … дня третегонадцать (у березні — саме цей місяць фіксується в усіх інших копіях цього документа. — І.К.) року Божого Нароженья тисяча пятсотъ семдесятъ першого, а кролеванья нашого року второго. Walentines Debinski R. P. cancellarius. Реляция вельможного Валентого Дебинскаго зъ Дебянъ, канцлира Короны Полское. Акты об украинной администрации // Архив Юго-Западной России. — 1907. — Ч.VIII. — Т.V. — С.228-230. № 2 1664, листопада 30 (20). – Чернігів. – Заповіт Івана Яцкевича. «Во имя Отца и Сина и Стого Дха Живоначалния и Неразділимия Троиці станся ку вічной памяти ныжей описанная. Поневаж вшелякие речи сегосвітние, которие писмом обварованны не бывают и в запомненя прыходят, прето я, раб Бжий Иван Выздерт Яцкевич, будучи от Гда Бга хоробою навижоний, яко то в літех моїх дозрілих видячи себе же уже ближе до смерти нежели до живота, прето да (описка, має бути «за». – Ю.М., І.Т.) доброй своей памяти распоражаюс сей моей остатній волы тестамент, абы по смерти моей жадной турбациї не было меж малжонкою моею и діткамы моїмы, дочкой моею Варварою и вторим сном моїм Стефаном Сташевским, так теж и от приятелей моїх и от сусідов моїх близких, меновите от пнов [Ре]пчан, сябров моїх, в которых то Репчан и Данил (?) покупилем [ґрун]та за власную копу свою.Теды, полецивши дшу мою грішную в руці Гспду Бгу, напред ознаймую и отказую лежачие ґрунта в праве вечистом, которием купил у Миска Перецкого, дві части ґрунту ему належачее былы, за которие то дві части далем три тисячи золотих. Платилем рознымы речами так сребром, шатамы, конмі и быдлом рогатим и готовой сумми дві тисячи и на том ґрунте набилем мо[не] ти (?) село Буянки на сирой (?) Корены и на тую част третию зостал мні винен тот же Миско дванацят сот золотих за пре зиск (?) за добранное (?) потишу (?). Теды то ныкому иншому, толко малжонці моей и дітками моїми у Кондрата Данича у часты Да- ницкой купилем дві части, также Великим, за которие дві части осимсот золотих дал, а що небожчик тесть мой купил к тому ж прилеглий у дерпчан Ерий Терпицкий, иж ґрунт, прозиваемий Голубачи, у Семена у Войтенка и Вруковский и дал мні то у вині и на тим ґрунті осадилем слободу, прозивается Голубычи, и то ныкому иншому, толко малжонце моей из дітками; в той же Перотчизні засипалем греблю на реце Виру и млин належачий до Буянок и на другий право подаю до рук вторих сну своему, куплений за власную свое сумму у Семаков, двох братов, у Федора и у Нечая, далем оси[м]сот золотих, которий то ґрунт, прозивается Жечин (?), а на [то]м ґрунте осаділем слободу Буровицу. В том же ґрунте, хотячи себі пожитку найдоват, заложилем буды, майданов два с товаришем моїм Евстафием Астаматим над річкою Львиною, майданов два за Глуховом над рычкою Гирынкою с товаришем моїм Марком Кимбаровичем. Теды то все лежачие речи от мала до велика, якие вышшей меныл, нікому іншому, толко малжонце моей з діткамы моїми. И кто бы сміл и важился касоват и криду якую чинити позосталой малжонці моей з дітками, проклят буды, анафема в сем віці и в будущем и буду з ным міти суд пред судею справедливим на [в]тором пришествиї Гспднем. Діялося в Чернігове року 1664 ноеврия 20 д. В подлиной подписано тако: Ян Яцкевич. Устне прошоний от пна Яцкевича Станислав. Устне прошений о подпис руки Юрий (?) Пронкевич, злотник черніговский рукою. Дейман Иосиф Дейнарович. (НБУВ. – ІР. –Ф. І. – № 66156. – Копія початку ХVІІІ ст.). |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > П >