ОЛЕШКИ - рід путних бояр , осілих в селі Пирковичі на Волині. Флоріан Семенович Олешко (бл. 1565–1628) – писар Руської канцелярії в 1585–1519 рр., відповідальний за ведення шести книг Руської Метрики Його біографія детально досліджена в монографії: Кулаковський П. Канцелярія Руської (Волинської) Метрики 1569–1673 рр… – С. 147-152. 3Ф. Олеша належав до шляхти Пінського повіту Берестейського воє водства Великого князівства Литовського (Rodzina: Herbarz szlachty polskiej / opracowany przez Seweryna hrabiego Uruskiego przy współudziale Adama Amilka.ra Kosińskiego, wykończony i uzupełniony przez Aleksandra Włodarskiego, wydany staraniem i kosztem córek autora, t . 12. Warszawa 1916, c. 299). ОЛЕШКИ (Олешки Притневські, Олеші, Олешковичі, Oleszkowie) – земянський рід, у XVІ–XVІI ст. землевласники у Київській землі. 1. На червоному полі три срібних вруба.  Джерела: – печатка Флоріана Олешка Притневського 1618 р. (ЛННБ, ВР, ф. 5, оп. 1, спр. 7444/I («Zbior notat genealogiczno-heraldycznych Wacława Rulikowskiego»), арк. 596).  прорис печатки Флоріана Олешка Притневського 1618 р. Олег Однороженко // https://sigillum.com.ua/gerb/oleshky/ Загадковою особою є Вацлав Олешко, що підписався під двома позовами, виданими Руською канцелярією у січні та квітні 1614 р.403 Найлогічніше було б думати, що це один зі синів або родичів Флоріана Олешка. Але Ф.Олешко мав лише синів Станіслава й Миколая, що підтверджується тестаментом його сина Станіслава 1678 р., де він перелічує членів родини404, а також списками студентів Замойської академії, до яких сини Флоріана вписані під 1625 р.405 Про родичів Ф.Олешка нам нічого не відомо. 403 РГАДА, ф. 389, on. І, д. 206, л. Юоб.; Д. 209, л. 355об. 404 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 3262, k. 57v. 405 Album studentów Akademii Zamojskiej. S. 120. Флоріан Семенович Олешко (бл. 1565-1628) Писар Руської канцелярії в 1583-1619 рр., відповідальний за ведення шести книг PM (G-7, L -11, N-13, XF, Q-15, S-17). Походив з роду путних бояр Олешків, осілих в селі Пирковичі на Волині86. Пізніше взяв додаток до прізвища - Притньовський87. Ймовірно, брав участь в посольстві Михайла Гарабурди до хана Мегмеда II (1577-1583 рр.)88. Незадовго перед початком кар’єри руського писаря Флоріан потрапив як довірений “пахолок”, “найнижчий служебник” на двір коронного канцлера Я.Замойського89, котрий усіляко протегував йому в майбутньому. У 1588 р. за особистого втручання Я.Замойського90 він отримав королівський привілей на село Борки і три дворища в Мостиськах у Володимирському повіті по москвитинові Андрієві Барановському91. 15 січня 1590 р. при виконанні королівського доручення щодо відібрання у спадкоємців князя Андрія Курбського (його дітей Дмитра та Маруші) маєтності Туличова з метою передачі Іванові й Семенові Красенським Флоріан уперше виступає як королівський секретар92. У 1591 р. він вступив в конфлікт із луцьким старостою Олександром Семашком. Руський писар отримав королівську данину надворище та шістьох путних бояр під Луцьком, які, затвердженням О.Семашка, були останніми, що за наказом старости доставляли в повіти королівські листи й універсали. Як свідчать джерела, Флоріан активно протегував “братові своєму ” - володимирському гродському писареві Станіславові Кандибі93. Останній на той час був аріанином94, а, поза тим, ще й слугою К.-В.Острозького. Звідси можна говорити про певний інтерес Ф.Олешка до реформаційних ідей. 4 червня 1593 р. на сеймі руський писар дістав данину на село Єриловичі і діброву Пещу в Любецькому старостві95, однак ув’язатися в отримані добра не зміг - через спротив їх спадкових власників - київських зем’ян Стецьких; Флоріан розпочав судовий процес, який, зрештою, програв96. Наступного року разом із Яном Харлінським та С.Кандибою виїжджав у складі королівської комісії до волинського містечка Рожище для огляду й оцінки мосту, збудованого луцьким і острозьким єпископом Кирилом Терлецьким97. Як клієнт Я.Замойського руський писар узяв участь у походах канцлера 1594-1596 рр. на татар і Молдавію98 99. 28 серпня 1596 р. Сигізмунд III призначив Флоріана опікуном дітей і маетностей померлого князя Григорія Друцького-Любецького". Того ж року Флоріан виграв судовий процес зі Зубцовськими стосовно сіл Дубна, Волохи і Лубенська Воля у Воло димирському повіті, на які отримав незадовго перед тим королівський привілей100. Проте його входження у володіння цими маетностями відбувалося не просто: спроба його ув’язання королівським дворянином Андрієм Гулевичем 14 жовтня 1596 р. завершилася нічим. Руський писар у квітні 1597 р. домігся від Сигізмунда III видання баніції на всіх Зубцовських101. Між 1588 і 1599 рр. Ф.Олешко одружився на Аґнєшці Радзейовській і тоді ж, як гадає Роман Желевський, перейшов з православ’я на католицизм102 103, що опосе редковано підтверджується тестаментом його сина Станіслава, у вірі католицькій Уро дженого її вихованого,,]03. Правдоподібно, Флоріан був причетний до придушення ко зацьких повстань середини 1590-х рр., оскільки 1596 чи 1597 р. отримав кадуковим правом рухомі й нерухомі речі по якомусь козакові Андрієві104. Збагачувався і за рахунок сусідів: 1597 р. луцький сеймик наказував своїм послам на сейм, щоб просили за пані Вишневську, яка потерпає від нього кривди105. 9 листопада 1599 р. Флоріан учинив запис до луцьких гродських книг, яким звільнив княжну Полубенську, дружину Яна Вишневського, від значної суми штрафів з її маетностей Підгаєць та Любецька Волька; штрафи були накладені згідно зі судовими декретами, винесеними на його користь-. Любецька Волька вже навіть перебувала у його держанні106. У травні 1598 р. в ранзі великого посла руський писар відвіз ханові Казі- Ґіреєві упоминки (своєрідну данину)107. Водночас продовжував виконувати найбільш важливі доручення Я.Замойського. Зокрема, у листопаді 1598 р. канцлер відправив його до князя К.-В.Острозького з метою отримати інформацію про причини приїзду до Острога посланців волоського (мултянського) воєводи та татарського гінця108. 1 серпня 1601 р. король іменував його володимирським войським109. У березні 1603 р. за особистим проханням Я.Замойського Ф.Олешко отримав право на збір подимного з Київського воєводства110, а 4 травня 1604 р. дістав привілей на ковельське війтівство111, до якого належало село Колодниця з млином, лісами, землями, городами112. Війтівство знахо дилося на території Ковельського староства113. Флоріан, не маючи часу виконувати повноваження війта, наступного 1605 р. вигідно його продав114. 1607 р. знову відбув володимирський войський як великий посол до Криму, де не тільки уклав перемир’я, а й зумів переконати хана Казі-Ґірея відмовитися від не- доставлених Річчю Посполитою за минулі роки упоминків. Під час цього посольства Флоріан уперше в історії польсько-кримських стосунків на прийомі у хана не став на коліна, чим викликав особливу повагу сучасників115. За таке успішне посольство на сеймі 1611 р. володимирський войський отримав запис на свої пожиттєві володіння Волохи, Дубна, Дубенську Волю в сумі 5 тис. злотих, що означало відібрання цих маєтків від Ф.Олешка чи його нащадків тільки в разі виплати їм даної суми116. 4 жовтня того ж року за те ж посольство Флоріан був нагороджений пожиттєвим правом на городище Козар в Остерському старостві117. При входженні у держання цього маєтку володи мирський войський зустрів сильний опір остерського старости та місцевих бояр. Розпочався судовий процес, який він виграв118, а король повторним привілеєм у 1615 р. підтвердив його права на Козар119. Але це не поклало кінець суперечці. У лютому 1619 р. возний Київського воєводства Ян Миколаєвський оповів перед житомирським гродським урядом, що 22 листопада 1618 р. за його присутності слуга володимирського войського, його виползівський намісник Андрій Волчек-Желіновський, вимагав від київського гродського уряду в складі підвоєводи Михайла Мишки-Холоневського, судді Лукаша Вітовського, писаря Павла Реховського, щоб вони виїхали до Козара й Носівки та подали їх у володіння Ф.Олешка, а також стягнули 4 тис. кіп литовських грошів з остерських міщан і бояр за спротив процедурі ув’язання120. У Володимирському повіті, крім Дубна, Волохів і Лубенської Волі, Флоріанові належало село Пирковичі, яке він купив 15 січня 1613 р. у Маруші Желіборської, доньки Михайла Сербина, і Григорія Желіборського за 8 тис. злотих121. Як виявилося, Маруша записала невідомо коли на цьому селі 10 тис. злотих своєму першому чоловікові Федорові Балабану. Уже після смерті Флоріана й Ф.Балабана сини останнього Дмитро й Даніель позивали в 1632 р. на каптуровий суд Волинського воєводства Станіслава й Миколая Флоріановичів Олешків та їхню матір, вимагаючи сплати цієї суми122. У 1609 р. сейм своїм рішенням ввів володимирського войського до складу комісії для переговорів із запорозькими козаками123. Того ж року за королівським дорученням він виконував обов’язки люстратора для Київського воєводства, 1611 р. був обраний послом на сейм, а 1613 р. призначений ревізором для огляду відбудованого після спалення замку у Вінниці124. Наприкінці 1612 р. король мав намір відправити володимирського войського до хана, але з причини браку грошей на упоминки його місія була відкладена125. У 1613-1614 рр. Флоріан у складі королівської комісії відмежовував володіння князя Михайла Вишневенького від маетностей Станіслава Жулкевського на Задніпров’ї 126 і не без користі для себе, бо 8 травня 1617 р. отримав королівський привілей на городище Ніжин127. Разом з Ніжином одержав Ф.Олешко 8 пустих волок, названих Добринсько, в селі Клечковичі Володимирського повіту, які незабаром уступив жовнірові Матеєві Куликовському128, а також город у місті Ковелі. На час люстрації Київського воєводства 1616 р. Флоріан виступав посесором села Виползів в Остерському старостві129, однак сам його не тримав, а здавав в оренду Янові Кимбару-Храновському і його дружині Барбарі Кунцевичівні. 6 травня 1617 р. володимирський войський ініціював видання баніції на Храновського й Кунцевичівну - нібито за розгін виползівських мешканців130. Правдоподібно, невдовзі він помирився з Храновським і його дружиною, а згодом навіть хотів уступити їм Виползів131. Однак з часом Флоріан змінив свої наміри і 21 листопада 1618р. отримав королівський дозвіл на уступку Виползова Миколаєві Подгаєцькому132. У 1616 р. володимирський войський отримав 300 злотих за успішну поїздку до запорозьких козаків з метою агітації їх для участі в поході королевича Владислава на Московську державу133. З цього часу Флоріан стає майже постійним представником короля у переговорах з козаками. 1617 р., у зв’язку із загрозою татарського нападу на Україну, Ф.Олешко відбув до Києва, де шляхом листування вів переговори з гетьманом запорозьких козаків Дмитром Барабашем, щоб утримати їх від походів на Крим134. 1619 р. володимирський войський остаточно полишив писарську працю в Руській канцелярії, у зв’язку з чим, як видається, уступив своє право збору подимного з маетностей Київського воєводства на З.Єловицького135. Очевидно, як компенсацію за це попередньо, 1 лютого 1619 р., на сеймі Флоріан отримав королівський привілей на право збору гребельного мита у своїх Пирковичах136. На початку 1620 р. володимирський войський в черговий раз очолював посольство до кримського хана. Несподіваний напад козаків на Крим, а далі вибух Хотинської війни призвели до того, що Ф.Олешко, фактично як в’язень, пробув в Криму майже два роки і лише 3 жовтня 1621 р. повернувся у Варшаву137.3 огляду на ув’язнення авторитет Флоріан у шляхетському середовищі значно зріс. Волинський передсеймовий сеймик 1622 р. просив короля відшкодувати його видатки на посольство до Орди “ех erario publico ”, а крім того, ще й нагородити138. Клопоталися за Флоріана й средзький сеймик Познанського і Капіського воєводств та прошовіцький сеймик Краківського воєводства, який додатково пропонував замінити пожиттєве право на Козар вічним139. 5 листопада 1622 р. володимирський войський отримав кадуковим правом острів Кочур на передмісті Володимира й уніатську церкву на тому ж острові140. 1623 р. Ф.Олешко був послом на сейм від Волинського воєводства141; на цьому сеймі йому доручили попередити козацьку старшину, щоб козаки утримались від самовільних виправ на Крим і Чорне море, бо це суперечило пунктам Хотинського миру, та передати їй 500 злотих платні142. Як вважає Р.Желевський, це був останній офіційний виступ Ф.Олеш- ка143. Помер Флоріан між 4 квітня і 4 листопада 1628 р.144 Залишив для дружини лише у Володимирському повіті маєтності ВІЗІ дим станом на 1629 р.145 Від шлюбу з А.Радзєйовською мав синів Станіслава та Миколу, які навчалися в Замойській і Краківській академіях146, і дві доньки. 87 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 218, л. І, Збоб.; Uruski S., Kosińki, Włodarski A. Rodzina. 1915. T. XII. S. 300. 88 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 690, k. 78; Żelewski R. Oleszko Florian. S. 758. 89 Archiwum Jana Zamoyskiego... T. III. S. 343; Kraków, 1948. T. IV: 1585-1588 / Wyd. K.Lepszy. S. 15-17, 19-23, 35; AGAD. Archiwum Zamoyskich, sygn. 687, nr 15, 16; Tygielski W. Politics o f Patronage in Renaissanse Poland. Cancellor Jan Zamoyski, his supporters and the Political Map o f Poland, 1572-1605 // Fasciculi Historici. Warszawa, 1989. T. XV. S. 15, 17. 90 Archiwum Jana Zamoyskiego... Т. IV. S. 287. 91 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 200, л. 6-6об.; Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1690, k. 52-52v.; Жизнь князя Андрея Курбского в Литве и на Волыне / Сост. Н.Иванишев. Киев, 1849. Т. І.С . 305-307. 92 Жизнь князя Андрея Курбского... T. 1. С. 307-310. 93 AGAD. Archiwum Zamoyskich, sygn. 697: Siemaszko-Zamoyskiemu; РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 200, л. 35об.-36. 94 Архив ЮЗР. 1883. Ч. I. T. 6: Акты о церковно-религиозных отношениях в Юго-Западной Руси (1322-1648). С. 257. 95 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 197, л. 46об.-47; ЦДІАК, ф. 25, on. I, спр. 41, арк. 734зв.-735. 96 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 197, л. 51об.-53. 97 Свенцицький /. Нариси з історії української мови. Львів, 1920. С. 75. 98 Żelewski R. Oleszko Florian. S. 758. 99 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 201, л. 90-90об. 100 Там же; ЦДІАК, ф. 25, on. 1, спр. 47, арк. 2/31 Озв.-2/311. Безперечно з подачі Ф.Олешка Петро й Олександр Зубцовські були звинувачені у вбивстві свого вітчима Яна Вишневського і як такі, що показують “лотровство козсіцкое ”, засуджені королівським судом на баніцію (Там само. Арк. 2/ 298-2/299). 101 ЦДІАК, ф. 25, on. 1, спр. 47, арк. 2/296зв.-2/298,2/299-2/299зв., 2/306зв.-2/3 Юзв., 3/87-3/89. 102Żelewski R. Oleszko Florian. S. 758. 103 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 3262, k. 57. 104 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 201, л. 151об.-152. 105 Dyaryusze sejmowe r. 1597. S. 399. 106 ЦДІАК, ф. 25, on. 1, cnp. 54, арк. 152-153. 107Żelewski R. Oleszko Florian. S. 758. 108 AGAD. Archiwum Zamoyskich, sygn. 222, k. 31-32. 109 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 202, л. 105-105об. 1.0 Там же. Д. 197, л. 142об.-143. 1.1 Там же. Д. 204, л. 29об.-30. 112 Там же. Д. 201, л. 69об. 1.3Владимирський-Буданов М. Німецьке право в Польщі й Литві // Руська історична бібліотека. Львів, 1904. Т. 24. Ч. 2. С. 245. 1.4 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 218, л. 2об.-Зоб.; ЗсіяцьА. Інститут війтівства в містах Волині XVI - першої половини XVII ст. // Центральна і Східна Європа в XV-XVIII ст. С. 108. 115 Żelewski R. Oleszko Florian. S. 758-759; Historia dyplomacji polskiej / Pod red. Z.Wójcika. Warszawa. 1982. T. II. S. 145. 1.6 AGAD. MK, sygn. 154, k. 133-135; Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1690, k. 54-55v.; Інститут Рукопису НБУ, ф. І, спр. 4104, арк. 348. 1.7 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 206, л. 32-32об.; Biblioteka PAN w Kórniku, oddz. rękopisów, rkps 323, k. 27-28. 1.8 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 206, л. 17-19; д. 207, л. 117-118об. 1.9 Там же. Д. 206, л.72-72об. 120 ЦДІАК, ф. 11, on. 1, спр. 7, арк 746зв.-747. 121 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 206, л. 4об.-7об.; ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, спр. II7444, ч. IV, арк. 174. 122 ЦДІАК, ф. 25, on. 1, спр. 184, арк 134-134зв. 123 Uruski S., Kosińki, Włodarski A. Rodzina. Т. XII. S. 360; Żelewski R. Oleszko Florian. S. 759. 124 Żelewski R. Oleszko Florian: S. 759. 125Byliński J. Dwa sejmy z roku 1613. Wrocław, 1984. S. 30. 126 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 205, л. 39об. 127 Там же. Д. 209, л. 4-4об. І2Х Там же. Л. 10-Юоб. 129 Źródła dziejowe. 1877. T. V: Lustracje królewszczyzn ziem Ruskich, Wołynia, Podola i Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku / Wyd. A.Jabłonowski. S. 99. 130 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 209, л. 2-Зоб.; Źródła dziejowe. T. XXI. S. 214, 263, 269, 303. 131 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 209, л. 15об.-16об. 132 Там же. Л. 16об.-17об. 133 Жукович П. Сеймовая борьба... Вып. 2. С. 263. 134 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1690, k. 72v.-74. 135 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 207, л. 107-107об. 136 Там же. Д. 207,хл. 128-128об. 137 Жерела до історії України-Руси. Львів, 1908. Т. VIII: Матеріали до історії української козаччини. Т. 1: Документи по рік 1631 / Вид. І.Крип’якевич. С. 215; Żelewski R. Oleszko Florian. S. 759. 138 Архив ЮЗР. 4. II. Т. 1. С. 146. 139 Akta sejmikowe województw poznańskiego i kaliskiego. Poznań, 1962. T. I. Cz. 2: 1616-1632 / Wyd. W.Dworzaczek. S. 148; Akta sejmikowe województwa krakowskiego. T. II. S. 17. Фінансове становище володимирського войського дійсно було скрутним; 1622 р. він позичив у Гнівоша Гулевича 80 злотих (ЛНБ, від. рукописів, ф. 5, спр. II7444, ч. III, арк. 528). Сума невелика, щоб гадати, що вона була позичена для якоїсь фінансової операції. 140 РГАДА, ф. 389, on. 1, д. 209, л. 275-275об. 141 Архив ЮЗР. Ч. II. Т. 1.С. 132. 142 AGAD. ASK, dz. II, nr 42, k. 230v.; Pietrzak J. W przygaszonym blasku wiktorii Chocimskiej. Sejm z 1623 r. Wroclaw, 1987. S. 104. 143 Źełewski R. Oleszko Florian. S. 759. 144 Ibid. 145 Баранович O. Залюднення України перед Хмельниччиною. Київ, 1930. Ч. 1: Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст. С. 83. 146 Album Studiosorum Universitatis Cracoviensis. Cracoviae, 1950. T. IV. S. 117; Album studentów Akademii Zamojskiej / Wyd. H.Gmiterek. Warszawa, 1994. S. 120. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > О >