 ОВЛОЧИМСЬКI.   Овлучимський Амвросій, земянин волинський: Печатка від 1576 р.: I. Загальна характеристика та походження роду Овлочимських. ОВЛОЧИМСЬКI гербу «Сухі кімнати» (Аўлачымскі, Аўлачынскі / Awlačymski, Awlačynski / Owłoczymski, Owłoczyński / Овлочимский, Овлочинский, Овлачинский, Авлочимский, Авлочинский, Авлачинский) — шляхетський рід осілий на Волині у Володимирському повіті та у Минському повіті. Мелі вывад у Менскім ДДС, з гэрбам «Сухі Камнаты», жылі ў Менскім пав. У расейскім шляхецтве не зацьверджаны. Генеалогічний родовiд та бiограми . I 1. Гневош II 2/1. Федько Гневошевич б. Валынскай з-лi б. Ашменскага пав. Вiленскага в-д. III Андрій Федорович Овлочимський Іван Федорович Овлочимський У дакуменце згадваецца Марына, дачка Астафея Слізня (1505–1551), якая выйшла замуж за Івана Фёдаравіча Гнявошавіча Аўлачэмскага [7, c. 135–150]. 7. Сліж, Н. Вяноўныя запісы ў слонімскай земскай кнізе за 1575 г. / Н. Сліж // Нацыянальны гістарычны архіў Беларусі: гісторыя і сучаснасць: матэрыялы юбілейн. навук.-практ. канф., прысвечанай 70-годдзю Нац. гіст. архіва Беларусі (Мінск, 8 ліп. 2008 г.) / Уклад. З.Л. Яцкевіч; навук.рэд. У. І. Адамушка. – Мінск, 2008. – С. 135–150. IV ...... ........ V Аврам Гнівошевич Овлочимський Рік написання: 1611. Віровизнання: східний обряд. Місце поховання: церква Св. Бориса і Гліба в Овлочимі. Пожертви: відсутні. ЦЩАКУкраїни: Ф. 27.. On. 1..Спр. 20. . Арк. 604.606. дружина Овдот.я Колпитовська Юрій Гнівошевич Овлочимський † не раніше 1616 Писар земський володимирський. 1603 р. на з’їзді волинської шляхти в Любліні разом з іншими його учасниками підписав заяву на ім’я короля та Сенату, в якій заявив про прийняття унії і закликав державних мужів Речі Посполитої надати підтримку З’єднаній Церкві. Не пізніше 1616 року повернувся до православія.Z dziejw Ukrainy. — Kijw, 1912. — S. 120. Війтівський уряд у Володимирі не був виборним, а право на нього у Володимирі претендент мав отримати по наданні йому королівського привілею на війтівство, та й то лише за певні заслуги перед королівською владою і державою, в основному військові як жовнірам Владимирский-Буданов М. Ф. Немецкое право в Польше и Литве // Журнал Министерства народного просвещения. - СПб., 1868. - № 9. - С. 788.. Крім традиційного легального отримання права на війтівський уряд по наданні претендентам королівського привілею, війтівство діставалося їм ще й шляхом викупу або передачі в оренду. Варто зазначити, що ця практика почала особливо інтенсивно запроваджуватися у Володимирі вже по завершенні тривалого періоду перебування на війтівському уряді Михайла Дубницького в 1590 р. Старченко Н. Конфлікт у Володимирі 1566 р.: варіант мікроісторичного прочитання. - С. 68-72., але боротьба за війтівство почалася дещо раніше. Схоже на те, що жорстокий майновий конфлікт війта Дубницького зі шляхтичами Овлочимськими в дійсності приховував претензії останніх на війтівство. Про це свідчить скарга війта Дубницького, бурмистра, радців на панів Яна, Юрія і Аврама Овлочимських, внесена до книг Володимирського ґродського суду за 1583 р. з приводу свавільного збройного нападу на війтівський будинок: “а вжо дей панове Овлочимские с помочниками своими на тых приятелей моих стерегли и на дом мой кгвалтом бити и добыватися в другой улицы поготову стояли... а мене самого сусед мой мещанин. Юрко Кравец, ускочивши тылом в дом мой. вывел ув одной кошули босого з дому моего на тыл” ЦДІАК України. - Ф. 28. - Оп. 1. - Спр. 16. - Арк. 332-332 зв.. Через рік пани Овлочимські знову організували напад на війтівський будинок на Ринку 11 грудня 1584 року, під час якого сталася трагічна загибель бурмистра Василя Ілінського Там само. - Спр. 17. - Арк. 636-637.. І дійсно, дещо пізніше, на початку 90-х років XVI століття та на початку XVII століття війтівство перебувало в руках Овлочимських. Учасником такої боротьби на початку 1586 р. був шляхтич королівський коморник Ленарт Стронський, який пред'явив Дубницькому привілей і почав вимагати від нього залишити уряд на свою користь Там само. - Спр. 19. - Арк. 47 зв. - 48; 49 зв. - 50.. Про це йдеться у скарзі Стронського на Дубницького, вписаній до книг Володимирського ґродського суду 24 березня 1586 р. Війт Дубницький категорично відмовив Стронському у його претензіях на війтівство і надалі залишався на уряді Там само. - Арк. 126; Старченко Н. Конфлікт у Володимирі 1566 р.: варіант мікроісторичного прочитання. - С. 93; Кравченко В. Ратуша у самоврядному житті громади міста Володимира в кінці XV! століття // Український археографічний щорічник. - К., 2009. - Вип. 13/14. - С. 440.. Але в 1590 р., ще до його смерті, яка сталася в травні 1592 р., вищезгаданий Малхер Овлочимський передав у заставу володимирське війтівство Янові Сокольницькому за 1000 золотих ЦДІАК України. - Ф. 28. - Оп. 1. - Спр. 52. - Арк. 638.. Якийсь час по ньому у 1596 р. війтівський уряд тримав син Михайла Дубницького Абрам Там само. - Спр. 29. - Арк. 389.. У документі від 1603 року він уже займає уряд лентвійта, а війтом на той час вже був лихої пам'яті земський писар Юрій Овлочимський Там само. - Спр. 35. - Арк. 309 зв. - 310.. Після Овлочимського в 1616 р. лист на оренду війтівства вже мав ротмістр Юрій Будзишевський, який 7 листопада 1618 р. отримав на нього конфірмацію (підтвердження) РДАДА. - Ф. 389. - Оп. 1. - Спр. 209. - Арк. 45 зв. - 46 зв.. У 1621 р. цей уряд орендує Павло Роговський ЦДіАк України. - Ф. 28. - Оп. 1. - Спр. 53. - Арк. 401 зв.. Після нього 1626 р. війтівство знову повертає собі Будзишевський і того ж року передає у посесію підстарості Ґабрієлю Іваницькому Там само. - Спр. 60. - Арк. 1192 зв. - 1193 зв.. Але того ж року, пізніше, Юрій Будзишевський продає війтівство старості Романові Гощському Там само. - Спр. 60. - Арк. 1232-1236.. У 1631 р. Гощський передає війтівство разом з двором, ставком, підданими, будинком на Ринку та війтівськими судами в оренду на рік Миколаєві Мишці-Холоневському Там само. - Спр. 66. - Арк. 1562.. Як свідчить документ із книги Володимирського ґродського суду за 1633 рік, війтівський уряд був проданий старостою Гощським наступникові володимирському городничому Єрому Ладі за 8000 золотих Там само. - Спр. 68. - Арк. 651-654 зв., а той у 1643 р. продав війтівство Станіславові Корчминському Там само. - Спр. 78. - Арк. 1098-1102.. Як свідчить інший документ із книги Володимирського ґродського суду за 1646 р., війтом по Корчминському став син старости Ґабрієля Стемпковського Данієль, який того ж року передав володимирське війтівство в оренду підстарості Михайлові Воронецькому Там само. - Спр. 82. - Арк. 290 зв. Скарга Юрія Овлочимського на Миколая Богушевича-Трацевського про виклик на поєдинок і одповідь на власноруч ним написаній цедулі. Заявник повідомляв, що через небезпеку, яка чигає на нього в особі Богушевича-Трацевського, він знімає з себе відповідальність за подальші дії, учинені в обороні свого здоров’я на шкоду суперникові: «Я за помочъю Божою здоровя боронить мушу, а в томъ бороненъю, если же се што тому Богушевичу от мене самого або приятелъ и слуг моих станетъ, абым за то вины не поносилъ». Тестамент: 1618. Віровизнання, уніат (гіпотетично). Місце поховання: церква в Овлочимі. Пожертви: відсутні. ЦДІАК України: Ф. 28.. On. 1.. Спр. 50. . Арк. 824.826 зв. - N Ганна ЦДІАК України, ф. 28, оп. і, спр. 63, арк. 1272 ЗВ.-1274 зв. 5 3 2 Ян Гнівошевич Овлочимський Рік написання: 1615. Віровизнання: римо-католик. Місце поховання: костел у Володимирі або Перекалях. Пожертви: відсутні. ЦЩАК України: Ф. 27.. On. 1..Спр. 24. .Арк. 238 зв..240 зв.
VI Анна Юріївна Овлочимська Овлочимська Анна † не раніше 1626 Донька володимирського земського судді Юрія Овлочимського. Згідно зі своїм тестаментом на уніатську церкву в Овлочимі, де мало бути поховане її тіло, вона пожертвувала 100 злотих та деякі власні речі. Крім того цей храм щороку мав отримувати 300 злотих на провізію. Нагляд за виконанням пунктів заповіту що стосувалися овлочимської церкви доручався володимирським єпископам. Овлочимська Анна (Дружина Юрія Будзишевського). Рік написання: 1626. Віровизнання: в унії. Місце поховання: церква в Овлочимі. Пожертви: на Овлочимську церкву жертвує 100 злотих, 300 злотих щорічно на провізію. Пам.ятки.Т. 3. . Вип. 1. . К, 2001. .С. 177,178. ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 63, арк. 1272зв.-1274зв.3.1. Різні особи. Овлучимський Амвросій Юрьевич земянин волинський: 1576 р. Панъ Андрей Овлочимский з ымѣней своихъ–з Овлочимя въ повѣте Володимерскомъ; з Узъловцъ въ повѣте Слонимскомъ; зъ Ершевичъ, и з Гребеня въ повѣте Менскомъ, и з данниковъ з Горекъ, з Максимовичъ и зъ Бродца въ.... Павло Овлочимський Овлочимський Павло Архімандрит кобринський, згодом — єпископ Самборський. Як екзарх Луцько-Острозької єпархії згадується 1639 р. Волынские епархиальные ведомости. — 1880. — № 34. — С. 1545. ЦДІАК України, ф. 21, оп. 1, спр. 119, арк. 3зв.-4. Певний час на території Великого князівства Литовського діяв інший волиняк, який у своїй кар’єрі сягнув єпископських вершин. Ним був Павло Овлочимський. Павло походив з волинської шляхетської родини гербу «Сухі кімнати», осілої у Володимирському повіті. Його близький родич – Юрій – визнав унію27, займав посади володимирського земсько- го писаря та судді. Павло отримав освіту в одній з єзуїтських колегій28. Це мало місце після того, як Й. В. Рутський став митрополитом, тобто після 1615 р. Ймовірно, вже тоді він вступив до ордену св. Василя. На початку 1620-х рр. Павло претендував на архімандритцтво в Уневському монастирі, однак через спротив попереднього архімандрита Гедеона Заплатинського та ктитора Унівської лаври православного шляхти- ча Олександра Балабана номінація Павла виявилася нереалізованою. О.Балабан на певний час навіть ув’язнив Овлочимського в келії, звинува- тивши в розбійному нападі на монастир29. Спроби Овлочимського оскар- жити не допуск до архімандрії, але безуспішно30. Згодом, у червні 1633 р. Павло стає кобринським архімандритом31. На посаді Овлочимський всі- ляко схиляв православних до переходу на унію, використовуючи в тому числі й брак у них церковних споруд у місті32. У 1635 р. Павло згадується як настоятель Лещинського монастиря у Великому князівстві Литовському. З ініціативи ще одного вихідця з Волині перемишльського і самбірсько- го уніатського єпископа Атанасія Крупецького Овлочимський у 1637 р. став його коадьютором з правом спадкування кафедри33. Наприкінці 1630-х рр. Овлочимський ще й іменувався луцьким і острозьким влади-кою34. Активна участь в управлінні єпархією змусила (швидше всього, добровільно) поступитися Кобринською архимандрією після 1640 р.35 Пахомію Оранському. На цьому уряді Павло запам’ятався православ- ним як затятий опонент. Луцький й острозький православний влади- ка Атанасій Пузина називав П. Овлочимського одним з поплічників Й. Баковецького, що різними способами (юридичними й силовими) противилися виконанню рішень Владислава IV щодо передачі хра- мів та вільного вияву конфесійної свободи православним36. Близькість до наступника Рутського на посаді київського митрополита Рафаїла Корсака дозволила Павлу сконцентрувати у своїх руках й економічно- фінансові важелі церкви. У 1640 р. він названий генеральним економом Київської митрополії та Жидичинської архімандрії37. Всупереч очікуван- ням Овлочимському не вдалося успадкувати єпархію: він помер раніше А. Крупецького – у 1649 р. 27 Довбищенко М. В. Волинська шляхта у релігійних рухах… – С. 246, 569. 28 Шевченко Т. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверті XVI – середини XVII ст. / Т. Шевченко. – Львів, 2005. – С. 151. 29 Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов. – Т. 1. – С. 228–229; Мицько І. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець ХІІІ ст. – початок ХХ ст.). / І. Мицько. – Львів: Свічадо, 1998. – С. 22, 27–29, 126; Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ–XVIII ст. Організаційна структура та правовий статус / І. Скочиляс. – Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2010. – С. 246. 30 Площанский М. Прошлое Холмской Руси по архивным документам XV–XVIII в. и другим источникам / М. Площанский. – Вильна: Типо-Литография Н. Маца, 1901. – Т. 2. – С. 42–43. 31 Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов. – Т. 1. – С. 229. 32 Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною коммисиею для разбора древних актов (далі – Архив ЮЗР). – К.: Университетская типография, 1883. – Ч. І. – Т. 6: Акты о церковно-религиозных отношениях в юго-западной Руси (1322–1648). – С. 804–810. 33 Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов. – Т. 1. – С. 254; Архiў унiяцкiх мiтрапалiтаў. – С. 52. 34 Пам’ятки. Архів Української Церкви. – К.:УДНДІАСД, 2001. – Вип. 1: Документи до історії унії на Волині і Київщині кінця XVI – першої половини XVII ст. / Упорядн. М. В. Довбищенко. – С. 41, 259. 35 Ваврик М. Нарис розвитку і стану василіянського чина XVII–XX ст. Топографіч- но-статистична розвідка / М. Ваврик. – Рим: PP. Basiliani, 1979. – С. 80. 36 Архив ЮЗР. – Ч. І. – Т. 6. – С. 814–818. 37 Горін С. Жидичинський Свято-Миколаївський монастир... – С. 122. у справі про вбивство володимирського бурмистра Василя Ілінського у війтівському будинку в ніч на 11 грудня 1584 р., зокрема в документі від 11 вересня 1585 р. - скарзі з позову підозрюваного шляхтича Малхера Овлочимського на війта Дубницького про зібрання озброєних міщан у його будинку та напад на сусідній будинок шляхтянки Хмелевської, де перебували пани Овлочимські, а також у свідченні возного про огляд М. Овлочимського і двох його “пахолків” (слуг) у різних приміщеннях ратуші - під дахом та під ратушею, а саме: М. Овлочимського “на ратушу мєстском, а слуг их под ратушом в турмє оглєдал” [14, 627-627 зв.]. Наступний документ від 13 грудня 1584 р. додає деякі деталі про хід арешту й ув’язнення М. Овлочимського: “Михайло Дубницкий войт. з бурмистром и з рядцами и лавниками и зо всем посполством зо всего места и передместя, наготовавшися з розною стрелбою... казавши в звоны на ратушу местском и в церкви мурованой на кгвалт зазвонивши и кликнувши, припадши на спячих людей. того товариша нашого пана Малхера, знашедши на постели спячого, окрутне збили, змордовали... взявши яко якогос злочинцу, до казни своєє мєстскоє до турмы всадили, аж напотом обачивши, винявши с турмы, на ратуш всадили” [13, 642 зв.], тобто вже потім, як шляхтича перевели до світлиці під дахом ратуші на час проведення судового розгляду справи. Як свідчить документ, датований 12 грудня 1584 р., підозрюваного М. Овлочимського утримували в досить непоганих умовах: “который у свєтлицьі нагорє на ратушу учтиво, не в жадном везеню был” [13, 640-640 зв.]. Рішення гродського суду від 25 липня 1608 р. свідчить, що після закінчення розслідування злочину й ухвалення вироку М. Овло- чимського вчергове, але вже для відбування тривалого терміну покарання, було ув’язнено “до турмы под ратуш в мєстє Володимерском” [25, 375 зв.]. З-за кепскай захаванасці кніг Метрыкі Вялікага княства Літоўска- га за другую палову XVII і першае дзесяцігоддзе XVIII стагоддзяў дата надання прывілея на лавецтва Менскае пану Даніелю Карнелію Аўла- чымскаму намі не выяўлена. Аднак вядома, што яшчэ ў 1687 годзе Даніел Аўлачымскі падпісаў лаўдум грамнічнага Менскага ваяводскага (Менскага павета) сойміка 3 лютага, мянуючы сябе лоўчым Менскім (1). І ў 1690 годзе ў судовай справе з Міладоўскім з-за добраў Сухара- ва пазначаны ў актавых кнігах Менскага гродскага суда таксама як лоўчы Менскі. Трымаў урад да самай сваёй смерці, каля 15 год. Адна- часова з ім менаваліся лоўчымі ваяводства Менскага: Рыгор Няміра,Бенедыкт Булгак, Францыск Яблонскі, Ежы Паморскі і Станіслаў Кас- цюшкевіч. Даніел Аўлачымскі, нашчадак даўняга баярскага роду Гневашаў, парадніліся з Чартарыйскімі. Дачка Сямёна Чартарыйскага ўступіла ў шлюб з Фёдарам Гневашэвічам і прынесла ў пасаг палавіну Лагойска, праўда, потым, пасля смерці Гневашэвіча, уступленную Васілю Тыш- кевічу, каралеўскаму двараніну. Нашчадкі Фёдара Гневашэвіча ў 1600 годзе, названыя ўжо князямі Аўлачымскімі па маетнасці Аўла- чым у Навагародскім ваяводстве, паспрабавалі вярнуць частку страча- най некалі маетнасці, але беспаспяхова. Род Аўлачымскіх найбольш вядомы ў межах Навагародскага і Менскага ваяводстваў. У Менскім ва- яводстве ўжо ў пачатку XVII стагоддзя ім належала маетнасць Вялікія, або Кухмісцерскія Бесяды з прылягаючымі фальваркамі. У першай палове XVII стагоддзя актыўны ўдзел у палітычным жыцці княства прымалі тры браты Аўлачымскія: Павел, архімандрыт Уладзімірскі і Кобрынскі, Юзэф, спачатку суддзя гродскі Менскі, а потым паслядоўна падсудак і суддзя земскі Менскі, і Максіміліян. Як адзначана ў каралеўскіх прывілеях, браты ў маладыя гады «не літую- чы сваёй крыві і горла», прымалі ўдзел ва ўсіх ваенных экспедыцыях, як тады называлі войны. Бацька Даніеля Аўлачымскага, Максіміліян, па нашых звестках, не займаў ніякіх урадаў. Максіміліян Аўлачымскі, акрамя Даніеля, меў яшчэ аднаго сына, Ваўрынца, які вельмі рана памёр і быў пахаваны ў Хатаевіцкім касцёле. Даніел Карнелі Аўлачымскі быў двойчы жанаты. Першая яго жон- ка Зося Валашкоўна жыла яшчэ ў 1667 годзе. На 12 ліпеня гэтага года ў Менскім гродскім судзе слухалася справа, узбуджаная Станіславам Свірскім, на той час яшчэ падсудкам Менскім, супраць Пятра Капаш- чэўскага, падстолія Менскага (2). Аказваецца, у час захопу Менскага ваяводства маскоўскімі войскамі яго сын стварыў даволі буйны, каля дваццаці добра ўзброеных вершнікаў, атрад, з якім рабаваў пакінутыя сядзібы сваіх суседзяў. Уся захопленая рухомасць звозілася ў Медуха- ва каля Лагойска на захаванне пані Зосі Валашковай Даніелевай Аў- лачымскай. З дзяцей, народжаных ў гэтым шлюбе, нам дакладна вя- домы толькі адзін сын — Андрэй Аўлачымскі, чэснік Уладзімірскі, які памёр неўзабаве пасля шлюбу з Ядвігай Скарабагацянкай. Ядвіга Ска- рабагацянка жыла яшчэ ў 1704 годзе, калі яна праводзіла судовы пра- цэс з Валерыянам Гнатоўскім, канюшым Менскім (3). У сваім тэста- менце Даніель Аўлачымскі згадвае аб чатырох сынах: Казіміру, Анд- рэю, Антоні і Барталамею, але не паказвае, ад якой маці яны былі на-роджаны. З больш пазнейшых дакументаў, 1719 і 1722 гадоў, стано- віцца зразумелым, што Барталамей, Казімір і Антоні былі народжаны Даніелем Аўлачымскім у шлюбе з Кацярынай Алендзьскай. Так, 15 лю- тага 1719 года пані Ганна Міхалавая Дзяконская пазвала Тамаша, Тэ- афіла, будучага пісара гродскага Менскага, і Яна, намесніка Менскага замка, Жыжэмскіх і іх зводных братоў, ад адной маці народжаных, Антоні, Барталамея і Казіміра Аўлачымскіх у суд, патрабуючы ад іх вяртання пазыкі, атрыманай іх маці, пані Кацярынай з Алендзьскіх, Да- ніелевай Аўлачымскай, лоўчыняй Менскай, яшчэ 13 снежня 1706 года і дагэтуль не вернутай (4). У другі шлюб Даніел Аўлачымскі ўступіў, верагодней за ўсё, да 1690 года, пасля смерці Адама Жыжэмскага, падкаморыя Мозырскага па- вета, з яго ўдавой пані Кацярынай Алендзьскай, дачкой Тэафіла Ален- дзьскага, падкаморыя Ваўкавыскага, у 1686 годзе абранага маршалкам Галаўнога Трыбунала ВКЛ (5). Ад першага мужа ў Кацярыны Ален- дзьскай засталіся сыны: Тамаш, Тэафіл, будучы пісар гродскі Менскі, і Ян, спачатку намеснік Менскага замка, а потым нейкі час скарбнік Менскага ваяводства, Жыжэмскія. Як падае ў сваім тэстаменце сам Даніель Аўлачымскі, у шлюбе з Кацярынай Алендзьскай нарадзіліся яшчэ дзве дачкі: Зося і Людвіка, якім быў наканаваны шлях у кляштар. Не ўсе дзеці Даніеля Аўлачымскага правялі бацьку ў яго апошні шлях. Ён піша ў сваім тэстаменце, «каб яго пахавалі ў Хатаевіцкім касцёле, дзе пахаваны мой брат Ваўрынец і дзе дзеткі мае ляжаць». Патрэбна прызнаць, што Даніел Аўлачымскі, лоўчы Менскі, па- міраў далёка не бедным чалавекам. Нешта перайшло ў яго рукі пас- ля смерці дзядзькі Паўла Аўлачымскага, архімандрыта Уладзімірс- кага і Кобрынскага. Кацярына з Алендзьскіх прынесла ў дом добры Сухарава і Белае і нейкую частку вялікай маетнасці Вербкавічы, што была размешчана ў Мозырскім павеце. Праўда, пасля смерці яе пер- шага мужа Адама Жыжэмскага, падкаморыя Мозырскага, засталося шмат нявернутых пазык, і Даніелю Аўлачымскаму прыйшлося шмат часу праводзіць у судах Вялікага княства Літоўскага, адстойваючы свае правы на гэтыя маетнасці. Ад Служкі, ваяводы Полацкага, атры- маў у заставу маетнасць Сялец, якая так і засталася ў Даніеля Аўла- чымскага (6). Ад Яна Іваноўскага атрымаў Бесяды, Лукавец, Задарож- жа. Таксама Даніелю Аўлачымскаму належалі грунты і ў Нястана- вічах (7). Як і большасць шляхты таго часу, будучы вельмі набожным, не прамінаў магчымасці пажывіцца за кошт багаццяў, што належалі кляштарам. Так, у канцы 1692 году справа дайшла да таго, што Менскі жаночы кляштар бенедыктынак вымушаны быў прасіць аб наданні ім заручнага ліста ад караля Рэчы Паспалітай, які б засцерагаў іх зямель- ныя ўладанні ад рабунку з боку Даніеля Аўлачымскага, лоўчага Мен- скага. Як сказана ў заручным лісце, Даніел Аўлачымскі, «забыўшы- ся боязнь божую», неаднаразова нападаў на селы Пятроўшчына І Гры- нічы, звозячы адтуль не толькі падданых, але і збожжа, сена (8). Памёр Даніель Карнелі Аўлачымскі хутчэй за ўсё да 21 чэрвеня 1704 года, бо якраз гэтай датай пазначана складанне рэестра рэчаў памёр- шага лоўчага Менскага (9). Чамусьці тэстамент, як і рэестр рэчаў нябожчыка, былі ўнесены ў гродскія актавыя кнігі толькі 20 краса- віка 1705 года (10). Пасля смерці Даніеля Карнелія Аўлачымскага яго ўдаве, пані Ка- цярыне Алендзьскай, прыйшлося вытрымаць зацятую барацьбу з крэ- дыторамі мужа. Некаторыя маетнасці пані Алендзьская страціла. Як бачна з дакумента, унесенага ў Менскія гродскія актавыя кнігі 4 сака- віка 1706 года, Андрэю Бенедыкту Карніцкаму, лоўчаму Менскаму, была перададзеная ў заставу маетнасць Белае, атрыманая Кацярынай Алендзьскай яшчэ ад першага мужа Адама Жыжэмскага, падкаморыя Мозырскага (11). Крыніцы: 1. НГАБ. Ф 1727, воп. 1, с. 29, л. 334. 2. Там жа, Ф 1727, воп. 1, с. 35, л. 173. 3. Там жа, ф 1727, воп. 1, с. 5, л. 550. 4. Там жа, ф 1727, воп. 1, с. 39, л. 367. 5. Там жа, кмф 18, воп. 1, с. 457. 6. Там жа, ф 1727, воп. 1, с. 4, л. 69. 7. Там жа, ф 1727, воп. 1, с. 5, л. 91. 8. Там жа, кмф 18, воп. 1, с. 147, л. 323. 9. Там жа, ф 1727, воп. 1, с. 5, л. 103. 10. Там жа, ф 1727, воп. 1, с. 5, л. 98. 11. Там жа, ф 1727, воп. 1, с. 5, л. 390. Верагодна, з гэтага роду паходзяць рэпрэсаваныя асобы. Авлачинский Фадей Михайлович 1890, хут. Луговцы Логойского р-на Минской обл. Колхозник. Дата ареста: 1937.08.24. Дата осуждения: 1937.10.19. Характер обвинения: а/с агитация. Ст УК: 72 УК БССР. Мера наказания: 10 лет ИТЛ. 1940.08.30, умер в ИТЛ. Овлачинская Собина Михайловна 1903, хут. Луговцы Логойского р-на Минского окр. Домохозяйка. Дата ареста: 1927.10.03. Дата осуждения: 1927.12.28. Характер обвинения: член шпионской организации. Ст УК: 66, 68, 97 УК БССР. Мера наказания: 3 годва высылки. Место отбытия наказания: г. Ташкент. 4. Документи і акти. 1525 04 12 Потверженье кн(я)зю Василю Ивановичу Соломерецкому на именья Осташин и Плещиничи, на вечность, водлугъ листу едналного Федка Гневошевича а Василя Тишковича Жикгимонт. Чинимъ знаменито симъ нашимъ лис- томъ и далей. Билъ намъ чолом державца могилевскии княз Василеи Ивановичъ Соломириискин и покладалъ перед нами листъ на паркгамине дворанъ нашихъ Федка Гневошевича а Василья Тишковича и их жонъ, дочок кн(я)зя Семена Алексанъдровича Чарториского, у которомъ жо стоить, штож тетка тых жонъ их кнегини Анъдреевая Можамская кнегини Овдотья для недостатьку своего и для долъговъ, и тежъ выправуючи слугъ на службу земскую, позычила у того сестренъца своег(о), брата жонъ ихъ, у кн(я)зя Василя Соломирицского п(е)н(я)зи, шаты, кони и иньш речи такъ много, сумою всего шестьсоть копъ грошем, в котором же суме записала ему два дворы свои - Колодези а Плещиничы – со всимъ, а к тому онъ окупилъ своими властными п(е)н(я)зъми именье Осташинъ, которое было от кн(я)зя Чарторииского, которое ж именье мы дали были в том суме держати Богдану Левковичу за то, што есмо ему на кн(я)зи Семене Чарторискомъ присудили полъпята ста копъ и тридцать копъ и пятънадцать копъ грошем за Ортыл и к тому земли Осташинъекое неколко ему ж присудили есмо напротивко земли ортылское, ино небощикъ князъ Семенъ початокъ тое сумы п(е)н(я)зем сто копъ и пятнадцать копъ грошем Богдану Левковичу заплатилъ, а што на звышъ остало было тое сумы п(е)н(я)зеи, ино Богданъ Левковичъ тые п(е)н(я)зи полъ- четверта ста копъ грошем безъ полъторы копы и без пяти грошем у кн(я)зя Василя Соломирецъекого взялъ. А за тую землю, которая была тому Левковичу присужона, онъ взялъ у кн(я)зя Василья ж полътретя ста копъ и полъторы копы и пять грошем. Того всего княз Василем Соломсре^ским за Осташинъ далъ шестьсо/и копъ грошем. Ино тые дворане наши Федъко Гневошевичъ а Василем Тишковичъ и зъ жонами своими ачколвек по тьсти своемъ кн(я)зи Семене Чарторискомъ и по те/ице жонъ своих кне-гини Овдотьи Можамское к тымъ именьямъ Плещиничомъ а к Колодезел» близкостью жонъ своихъ могли бы примти, нижли бачачи они зашлость тыхъ именем у князя Василья Соломирицского у великом суме п(е)н(я)зем и к тому наполъняючи тетки жонъ своих с нимъ ся згодили едналнымъ обычаемъ до- броволне пришодши зъ жонами своими перед воеводу виленьского, канъцълера нашего, старосту бельского и мозырского, п(а)на Олбрагга Мартиновича Кгаштолъта, князь Василем Соломирицъским принялъ в томъ во всемъ вышем мененом суме п(е)н(я)зем на вечность тые именя Осташинъ со всимъ, какъ княз Семенъ Чарториским держалъ, з бояри и з людми того двора, и со всими землями ихъ, а Плещеничи со всемы селы, которые к тому двору прислухаютъ, з Домжиричи и з Будиничи, и з людьми, которые живутъ, в оселищахъ, с всеми приселки, и з землями пашными и бортными, и з озеромъ Ротаемъ, и з тою половицою, што перед тымъ к Лого- иску волочивали, тыхъ обеюхъ половиц озера они кн(я)зю Василью ся поступили, а люди того || [325у] Федка Гневошевича и Васильевы Тишковиче у тое озеро не мают никоторого уступу мети, и к тому з ынши- ми озеры и пожи/яками тыхъ именем, и со всимъ по тому, какъ кн(я)гини Овдотья, тетъка жонъ их, тыи именья держала, кромъ тыхъ людей и бояр логомскихъ, котории будуть седети у Плещиничахъ и у в иншихъ сельцохъ, то тыи бояре пред ся мають дер- жати, што будуть перед тымъ за кн(я)гиню Овдотью держали, а котории села логомские у заставе, в тые села кн(я)зь Василем такъже ничимъ ся не маеть уступовати, нижли тыи дворане наши Федко Гневошевичъ а Василем Тишкович мають тые села повыкуповати подлугъ близкости жонъ своих. И княз Василем Соломирицским по животе тое тешки жонъ их кнегини Овдотьи Можамское посту- пилъ имъ именья Колодезем также со всимъ, што было ему записано в записе кнегини Оедотиномъ в шестисотъ копахъ грошем. А к тому они у кн(я)зя Василья доняли сто копъ грошем, з доброю волею своею тых вышем реченъныхъ именем Осташина а Плещиничъ с тыми всими вышем писаными селцы и с озери, какъ тетъка жонъ их держала, вырекли ся и кн(я)зю Василью их отступили ся вечно и навеки непорушно, ему самому и его кн(я)гини, и их детемъ, и на- потомъ будучимъ их щадкомъ и блиленимъ, и потомъкомъ ихъ. И вжо маеть то быти молъчано от них самыхъ и от жонъ и детей, и внучатъ, и блиленихъ их на вечный часы. Котором же ихъ згоде, листу едналному, панъ Ольбрахтъ его м(и)л(о)сть воевода вилен- ским и з иншими некоторими паны и врядниками нашими печати свои прикладали. И билъ намъ чоломъ кн(я)зь Василек Соломи- рицскин, абыхмо на то дали ему нашъ листъ и тые имена вышей писаный потвердили имъ нашимъ листомъ на вечность. Ино мы, вглянувши в тотъ их листъ ед- нальньш || [326(222)] и з ласки нашое, на его чоломъбитье, то вчинили: на то дали ему сесъ нашъ листъ и тыи именья Осташинъ а Плещиничи подлугъ того ихъ еднанья и змовы, и листу, потвержаемъ сим нашимъ листомъ вечно кн(я)зю Василью Соломирецскому и его кнегини, и их детемъ, и напотомъ будучимъ щадкомъ их, и ближнимъ, со всими людми тыхъ именем и их всими землями пашньшн и бортными, и сеножатьми, з гаи и лесы, и дубровы, и з ловы зверынъными и пташыми, и с озеры, и з реками, и з речками, и ставы, и з млины и их вымелки, и з бобровыми гоны, и зъ службами и входы0 всими тыхъ людей и земль, и з даньми грошовыми и медовыми, и з бобровыми и ку- ничными, и з дяклы оржаными и овъсяными, и со всими иными платы и доходы, и по- житъки, которими колвекъ имены могуть названы або менены быти. Нехан княз Василеи и его потомки тыи именья вышем писаный деръжать со всимъ с тымъ подле еднанья их и листу едналного тыл: дворанъ нашихъ Федка Гневошсвича а Василья Тишковича. И воленъ онъ и его потомки тамъ дворы и ставы справовати и люди осаживати, и прибавляти, и розширати, и к своему лепъшому и вжиточному обороча- ти, какъ сами налепем розумеючи. А на твердость того и печать нашу казали есмо привесити к сему нашому листу. П(и)сан у Кракове, под лет Божег(о) нарож(енья) 1000 пятсот 25, м(е)с(е)ца апреля 12 д(е)нь, индик(т) 13. Рука королевская. Ивашко Горностаи, писар, наместник дорсунишский. № 2 Тестамент Анни Овлочимської з розпорядженнями про розподіл майна між родичами. На уніатську церкву в Овлочимі, де мало бути поховане її тіло, вона пожертвувала 100 злотих та деякі особисті речі. Крім того, за тестаментом ця церква мала щороку отримувати 300 злотих на провізію. Нагляд за виконанням пунктів заповіту, що стосувалися Овлочимської церкви, доручався володимирським єпископам. Гайки, року 1626, червня 25. Випис із актових книг володимирського гродського суду від 25 вересня 1629 року. ... Wymie Oyca y Syna y Ducha Switego stan sie ku wieczney pamieci amen. Ja Anna z Owloczyma corka zeszlego s tego swiata urodzonego jego msci pana Jerzego Owloczymskiego sedziego ziemskiego wlodzimierzskiego a malzonka urodzonego jego msci pana Jerzego Budziszewskiego rotmistrza jego krolewskiey msci upatruiac to yz na tym swiecie nic pewnieyszego nie masz nad smierc ktora ja ustawicznie przed oczyma memi maiac y na nie respektuiac aby mie kiedy kolwiek w niegotowosci nie zastala, a pogotowiu teraz pod ten czas bedac obciazona brzemieniem ustawicznie blizsze smierci a nizli tego swiata byc sie poczuwaiac narodziwszy sie w tym powinnych moych z domu jego m pana oyca mego y dacych ten testament ostatniey woli moiey czynie Naprzod wyznawaiac to jzem iest w wierze powszechney katholickiey w ktorey y zywota mego dokonac chce proszac o to Pana Boga mego wszechmogacego aby za przyczyna Przenaswietszey Panny Maryey promotorki y opiekunki moiey ktora mie przyczyna do zbawiciela mego czyniona dzwigac racz [g]dym mie s tym mizernym swiatem rozlaczyc bedzie dusze moie w milosierdne rece swe wziawszy do krolewstwa niebeskiego domiescil y do wybranych swych w poczet przyiac w ktorym miloszeidziu iego swietym ia nic nie watpiac ale cale onemu dufaiac ze on iako s[tw]oryciel y odkupiciel moy nic nie pomniac na wielkosc grzechow moych ale z wielkiego y nie ogarnionego milosierdzia swego to wszystko za przyczyna // Przenaswietszey Panny uczyni, a dusze moie miedzy wybrane swe przymie. Cialo tez moie iako ziemie ziemi oddane bydz ma w ktorym brzemienice iesli mnie Pan Bog przy bythnosczy pana malzonka mego rozwiazal, a smierc by dopusczyl, tedy przez jego msczy pochowane a iesli w niebytnosczy jego msczy, tedy przez powinne moie iako na poczsczywy przy cerkwi owloczymskiey gdzie rodzycze y dziatky moie leza bycz ma. Do ktorey cerkwi leguie y zapisuie pewna sume pieniedzy sto zlotych polskich, ktora pan malzonok albo opiekunowie z jch mscziamy pany przyiaczioly memy bez zadnego omieszkania oddacz albo za the pieniedze ochedostwa do tey cerkwie nakupicz y oddac maia A maiethnoscz moie lezacza to iest czescz w Wloczymie po rodzyczach moich zarowna z drugiemu jch mscziamy pany siostrami moiemy dzialem zostala y rzeczy ruchome tak rosporyadyam. Naprzod iesly Pan Bog pana malzonka mego s tey poslugy jego krolewskiey msczy y Rzeczy Pospolitey w dobrym zdrowiu zwroci tedy tey czesczy moiey owloczymskiey y rzeczy rucomych wszystkych uczyniwszy iednak inwentarz ru[cho]mych moych rzeczy y podawszy go do xiag porzadnie y tey czesczy mnie przez jego msczy darowaney, y testamentem jego msczy pana malzonka mego zapisaney do naydalszego zywota swego uzywasz y pozytky z niey bioracz na swa potrzebe obraczacz ma nic czyniacz s tego namnieyszego rachunku powinnym moim, a po smierzczy pana malzonka mego tak ta czescz owloczymska, iako y rzeczy ruchome dziatkom moim s panem malzonkiem moim splodzonym wroczone y oddane bez zadnego zatrudnienia od powinnych jego msczy. Ale wedlug jnwentarza spisanego // przez jego msczy bydz maia. A Boze uchoway smierc i na dziatki moie zeby sie zadnego zostacz mialo, malzonek moy te dziatky moie z jego msczia splodzone przezycz by mial. Tedy tey moiey wlasney czesczy iako sie wyzey pomienilo do zywota swego uzywacz. A do drugy ktory jego mscz u urodzoney paniey Apoloniey z Owloczyma malzonki pana Hulewicza Woiutinskiego y u malzonka iako opiekuna jey msczy przez sie sam kupil, y mnie testamentem ostatniey woly swey w roku nineyszym mscza y dnia nyzey mianowanego sprawionym resignowal, y na wiecznoscz zapisal. Tedy znowu do niey przystapienia y oney do posessiey swey wieczney wziacz ma z ktorzy ia wiecznie tem testamentem moim zrzekam, y one po ustupieniu dziatok moich do posessiey milego malzonka mego podaie. A ta czescz po ustapieniu dozywoczia pana malzonka mego milego do dispositiey siostry moiey rodzoney jey msczy paniey Woiutunskiey wzietna bycz ma, s ktorey o zesczy moiey w kodzy rok ma dawacz na cerkiew owloczymska w sposob prowisiey zlotych po trzysta, a to za dozorem po[wi]nnych moich ochedozstwo sprawowane bydz ma czo nie tylko pani Woiutynska czynicz, ale poky iedno tey czesczy stawa to na wieky wieczne kto iedno kolwiek trzymasz bedzie dawacz powinien w kozdy rok czego maia dogladacz jch mscz oyczowie wladykowie Wlodzymir[...]sey aby tho nieodmiennie bylo nigdy. Z rzeczy moych ruchomych plaszcz czarny aksamithny wzorzysty y plaszczyk czerwony gladky j aksamithny do tey ze cerkwie owloczymskiey a do koscziola // przewalskiego lethnik athlasowy czerwony wrorzysty zaraz skoro po smierczy moiey przez pana malzonka moiego oddano bydz ma, a... sie dziatkom moim dochowane bycz maia. Czeladzy moiey bialey y pastuchom wedlug regesyru mego reka moia spisanego zaplaczono przez jego msczy pana malzonka mego bycz ma. Opiekunamy y dozorczamy thego wszystkiego jego msczy pana malzonka mego bydz ...wszystkym zawiadywacz ma jch msczia pany opiekunamy przez jego msczy pana malzonka mego w testamentie jego msczy teraznieyszym naznaczonych y zapisanych, niektorych tych ze ia naznaczam y zapisuia. To iest wielmoznego jego msczy pana Fridrycha Sapiehe woiewodzycza witepskiego podkomorzego y urodzonych jch msczy panow Jana Zaleskiego sedziego ziemskiego, Gabriela Jwaniczkiego podstaroscziego wlodzymierzskych y pana Alexandra Owloczymskiego proszacz jch mscziow moych msczy wy[...] panow a mianowiczie jego msczy pana malzonka y dobrodzieia mego aby o dziatkach swoich y moich zawiaduiacz onym laskawym oyczem y dobrodzieiem bydz raczyl, takze y jch mscziow uchoway Panie Boze w tym teraz[nie]yszym zaciagu smierzczy na jego msczy pana malzonka mego, tedy o tho unizenie y pokornie prosze aby sie tey praczy na sie wlozoney zmilosczywey laski swey podiac sie raczyly A Milosczywemy y laskawemy opiekunamy byly // Pan Bog sam nagroda a dziatky Pana Boga prosicz y to odslugowacz winny zostana zostawiwszy iednak w zupelney moczy gdy mie Pan Bog w zupelnym y calym zdrowiu zachowa, wolnie poprawienie, lub skasowanie tego testamentu mego ktory dla lepszey wiary y pewnosczy reka moia podpisawszy y pieczeczia zapieczetowawszy uzylam jch mscziow panow przyiacziol moich aby sie do tey ostatniey woli moiey, a mianowiczie jego mscz pan Alexander Owloczymsky iako powinny przy innych jch mscziach nizey imiony wyrazonych podpisaly y pieczeczy przyczysnelylo jch mscz dla mnie uczynily y recze swe podpisawszy pieczeczy swe przyczysnacz raczyly Dzialo sie w Haykach roku Panskiego tisiacz szesczset dwudziestego szostego mscza yjunia dwudziestego piatego dnia. Anna Budziszewska Owloczymska reka swa Alexander Owloczymsky iako stry y nablizszy pokrzewny na testamenth pozwalaiaczy reka moie podpisuie Walerian Podhorodensky mp Marcian Olszamowsky mp ... ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 63, арк. 1272зв.-1274зв. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > О >