Одинці



ОДИНЦІ.







I. Загальна характеристика та походження роду .


Одинець — 


Проте стосунки князя і його слуг не завжди були ідилічними. Наприклад, 28 грудня 1593 р. за якусь провину князь Острозький наказав своєму слузі Івану Одинцю впродовж шести тижнів звільнити надані під обов'язком служби маєтки Лиштвин та Мощеницю. Одинець передав їх лише 6 березня 1594 р. через судовий вирокТам само. Спр. 45, арк. 269, 273.. На цьому конфлікти між контрагентами не завершилися. Так, 6 травня 1599 р. урядник Ярош Славен- ський скаржився у луцькому іроді на Андрія та Станіслава Одинців, котрі напали в Острозі на татарку Онасову з наміром її зґвалтувати та поранили під час бійки її чоловіка з товаришем Там само. Спр. 55, арк. 305. Там само. Спр. 14, арк. 123 зв., спр. 35, арк. 315-316..


Одинець Василь 1598 р. підписав Луцьку заяву в Сенат, в якій дав згоду на унію і новий календар.

АЮЗР. — Ч. 1. — Т. X. — К., 1904 — С. 501.106) Одинцова Олександра. † не раніше 1598 Дружина Остафія Єло-Малинського (з 1607 р. єпископ Луцько-Острозький). У своєму тестаменті записала своєму чоловікові 2,5 тис. злотих. Документ в числі інших свідків завірив своїм підписом Луцько-Острозький уніатський єпископ Кирило Терлецький.

Одинець Соколовський Іван, кн.
- NN
ЦДІАК України, ф. 26, оп. і, спр. ю, арк. ід8-ідд зв.
6 6 -

 Одинець Соколовський Костянтин-Юзеф, кн.
- Лонцька Катерина
ЦДІАК України, ф. 24, оп. і, спр. ш, арк. зд6-зд7.
3 і 2

Одинець Андрій Петрович (? – 1661.12.) – шляхтич, козак черкаський 
сотні Шубця (1649), осавул полковий чигиринський (? – 1658 – 1659.08. – 
?), полковник черкаський (? – 1659.10.[7,с.254] – 1661.12), Очолюва 
делегацію до царя в грудні 1659 – січні 1660 рр. Його особисто супроводжу-
вали 12 казаків[31,с.1]. Розстріляний Ю.Хмельницьким за проросійську 
орієнтацію.
7. Акты ЮЗР.– Спб., 1863. – Т. IV. – 276 с
31. ІР НБУ. – Ф. ІІ. – № 15401. 

Ян Одинець Соколовський
В начале 17 века, кирпичный завод всплывает каса-
тельно землевладений земянина3 Войтеха Соколовского,
которому Киевский воевода, князь Константин Острож-
ский, дал во владение земли, в том числе «у потока
церкви святого Миколы Ерданскего» – это на Кирил-
ловских высотах4 у Иорданской церкви. Соколовский
построил там кирпичный завод – цегельную шопу, кото-
рую разорили люди, посланные игумном Кирилловского
монастыря, заявившего свои права на ту же землю.
Выдержка из судебного документа 1609 года о разби-
рательстве между Соколовским да игумном Кириллов-
ского монастыря Василием Красовским, где приводится
жалоба Соколовского на игумна, который[1]:
наславши моцно кгвалтом слуг своих Ан-
дрейка и Богдана и иных многих з ними, кото-
рых вы назвиска добре ведаете и оных называ-
ете, на кгрунт его власный близко двора его
перегородья шопу, для робенья цеглы збудова-
ную, побрать и разметать росказали и цеглы
в ней десять тысячей до выпаленья выготова-
ное порозбивали и в нивечь обернули, которая
шопа коштовала двадцать коп и пять коп Ли-
товских, а цеглы каждая тисеча коштовала по
две копы Литовских; там же подле шопы печь
мурованый дошками побитый спалили и печь
порозваливали, который печь коштовал коп
петнадцать грошей Литовских [...]
Посланные игумном слуги его – Андрейко, Богдан и
прочие, совершили нападение на кгрунт (усадьбу или зе-
мельный надел) Соколовского близ его двора, где была
сооружена шопа для производства кирпича. Там лежа-
ло 10 000 штук кирпича-сырца, ожидавшего обжига.
Кирпич разбили, шопу разорили, печь развалили. Из
документа узнаём и тогдашние цены.
[1] Акты, относящиеся к истории Южной и Запад-
ной России. Санкт-Петербург, 19 век.
Генеалогічний родовiд та бiограми 
.


I

1. 

II

2/1. 


III
–/3. 

IV



V





VI





VII

№ 39
Тестамент Олександри Одинцовни яким вона заповідає суму в 2,5 тис. злотих своєму чоловікові 
Остафієві Єло-Малинському (з 1607 року — єпископ Луцько-Острозький). Просить поховати своє 
тіло в Дерманському монастирі. Документ в числі інших свідків завірив підписом Луцько-Острозький 
єпископ Кирило Терлецький.
Козин, року 1598, листопада 9.
... Во имя божоε станъся
Кгдыжъ каждый члвкъ маючи знаεмость божую и боязнъ εго свтую а доброε сумнεнε болъшъ нижъ 
на што инъшого на свεти на смεрътъ и на доконъчεнε своε абы хрεстянъскоε почтивε живота своεго 
доконалъ памεтати маεтъ и того постεрεгати повинεнъ якобы ниякого нεпорядъку в дому и маεтъности 
своεи нε зоставилъ ω што посполитε звлаща кгды сε што писмомъ нε ωбъваруεтъ вεликиε розницы 
надъходятъ а потомъ и нεмалыε заваснεнъя бываютъ чому люди побожныε забεгаютъ а маεтъностъ 
свою лεжачую и рухомую в слушномъ порядъку росправлεную по собε на писмε волю и уподобанъε
своε зоставуютъ
На што я Алεксанъдра Ωдинъцовъна Ωстафъεва ∑ловича Малинъского памεтаючи и добрε бачεчи 
а хотяжъ на сεсъ час ωтъ пна Бога хоробою зложона ωдънакъ на тhлε вмыслε бачεнъи и памεти будучи 
цεла // и вглянувши в тεпεрεшныи хоробε мочи волю божую и часъ смεръти нε зъ жадного примушεнъя 
ани якоε ωтъкулъ намовы алε съсвоεε доброε воли зоставую сεсъ тεстамεнтъ ωстаточъноε воли моεε
таковымъ ωбычаεмъ напεръвεи душу мою поручаю Богу Ωтцу сотъворитεлю нεба и зεмли и Сыну εго 
и Духу Святому а тεло моε грhшноε маεтъ быти чεрεзъ малъжонъка моεго милого εго пна Ωстафъя 
∑ловича Малинъского в манастырh Дεръманскомъ при костяхъ матъки моеε водълугъ закону нашεго 
грεчεского поховано
А што сε дотычεтъ маεтъности моεε рухомое и лεжачое ω тую вжε ωтъ часу нεмалого зъ 
εго милостъю пном малъжонъкомъ моимъ постановивши право моε котороεмъ кгды // за εго мл
малъжонъство выдана была мεла покасовала и у книгъ луцких зεмъскихъ вызнала якожъ и тεпεр
вси ωныε права касую и умораю а на εго мл пна малъжонъка моεго и потомъства εго млсти вливаю 
вεчъными часы а стороны тоε сумы пнзεи двохъ тисεчεи и пяти соть золотыхъ полскихъ которую вжε
потомъ мнh ωтъ εго млсти пна малжонъка моεго записано и на имεнъях, дворh и сεлh Боръбинε, сεлh
Вилбичахъ завεдεно и тεжъ на дворh и сεлh Заболоти котороε на сεсъ часъ служεбъникъ ншъ Миколай
Садовскии дεръжить мнh ωт εго млсти пна малъжонъка моεго пятъсотъ золотыхъ полъскихъ записано и 
правомъ доживотънымъ завεдεно и на роцεхъ зεмъскихъ луцкихъ свято//михалъскихъ в року прошломъ 
тисεча пятъсотъ дεвεтъдεсят сεмомъ сознано маю а дознавши ку собε учтивоε захованъε и вεръную в 
малжεнствε милость помεнεнъю суму пнзεи двh тисεчи и пятъсотъ золотыхъ на мεнованыхъ имεнъяхъ 
Полжах, Ставищахъ, Боръбинε и Вεкъбичахъ яко и тую пятъсотъ золотыхъ на Заболотю ωтдаляючи 
ωтъ братъи сεстръ крεвныхъ близъкихъ и всихъ повинъныхъ моихъ εгож мл пну Ωстафъю ∑ловичу 
Малинскому, малжонъку моεму милому дhтям и потомкомъ εго мл даю дарую и вεчными чсы записую 
а што сε дотычεть маεтности моεε рεчεи рухомых с тых штом кому даровала так на рεεстрε зоставила 
а ωстатокъ што бы ωдно рεчю рухомую назватисε могло постεрεгаючи абы до якоε трудности пнъ 
малжонок мой привожон нε был то всε εго мл пну Ωстафъю ∑ловичу Малинскому малжонъку моεму 
милому и потомъком // εго мл даю, дарую и сим листом тεстамεнтом моим на вεчныε часы записую 
чогом иж нε ωтмεнить εсть пεвна и пилнε прошу на сεс час абы тая ωстаточная вола моя ωт всих цалε
и нεнарушεнε дεржана была
До которого сεго тεстамεнъту моεго пεчат приложивши и руку εсми свою подписала яко жъ 
будучи того добрε вεдоми а за устъною и ωчεвистою прозбою моεю пεчати свои приложити и руки к 
сεму моεму тεстамεнъту подписати рачили ихъ милость пановε а приятεли мои εго мл в Бозε вεлεбныи ωтεцъ Кирил Тεрълεцъкии εксаръха εпишкоръ Луцкии и Ωстрозъскии εго мл панъ Ωстафεи Загоръскии
а εго милостъ панъ Фεдор Тεрълεцъкии.
Писанъ в Козинε року тисεча пятсот дεвεтъдεсятъ ωсмого мца ноябра дεвятого дня.
У которого тεстамεнъту пεчатεи чотыри а подъписъ рукъ в тыε слова:
Ωстафεва Малинъска Алεкъсанъдра Ωдинъцовна власна рука
Кирилъ Тεрлεцкии божиεю млстю εксарха εпископь Луцкии и Ωстроэскии власною рукою
Ωстафεи Загорский рукою власною
Фεдор Тεрлεцкии власною рукою ... //
ЦДІАК України, ф. 26, оп. 1, спр. 13, арк. 123зв.-125зв.

Comments