 ОБУХИ.  I. Загальна характеристика та походження роду . В этом деле хранятся документы начиная с 1664 года, включая Грамоту Августа Третьго, Короля Польского о Шляхетстве рода. 1. На червоному полі три срібних вруба.  Джерела: – печатка Мартина Григоровича Обуха Вощатинського 1561 р. (ЦДІАК, ф. 2070, оп. 2, спр. 116, арк. 1). – печатка Олехна Григоровича Обуха Вощатинського 1561 р. (ЦДІАК, ф. 2070, оп. 2, спр. 116, арк. 1). – матриця печатки Івана Обуха Вощатинського третьої чверті XVІ ст. (МШ, МС-2574). – печатка Григорія Обуха Вощатинського 1602 р. (ANK, AS, Teka ХХІV, Plik 87).  печатка Мартина Григоровича Обуха Вощатинського 1561 р.  Олехна Григоровича Обуха Вощатинського 1561 р. Олег Однороженко // https://sigillum.com.ua/gerb/obuhy/ I генерація II генерація Грицько Обухович з Вощатина III генерація Олехно Григорович Обух Вощатинський
Мартин Григорович Обух Вощатинський Тимофій Григорович Обух Вощатинський Іван Григорович Обух Вощатинський Яцко Григорович Обух Вощатинський Федор Григорович Обух Вощатинський Овдотя Григрівна Обухович
IV генерація Григорій Олехнович Іван Тимофійович Яцько Тимофійович Федір Тимофійович Обухівна Маруша † не раніше 1643 Дружина Аврама Дубницького, мати володимирського еклесіарха Федора Дубницьког У своєму тестаменті пожертвувала кафедральному собороу у Володимирі 50 злотих на два сорокоусти. В цьомуж храмі мало бути поховане її тіло. ЦДІАК України, ф. 28, оп. 1, спр. 78, арк. 1074–1075зв. Обухівна Олена † не раніше 1619 Дружина Павла Дубницького У своєму тестаменті від 8 лютого 1619 року згадувала Романа, священика церкви XII Апостолів (уніат, член володимирської капітули) як свого духівника. Він же затвердив своїм підписом тестамент. Зокрема, одна з незаможних шляхтянок Анна Сокорівна 1594 р. свідчила у суді: «Много єст, иж учтивыє шляхтичи и шляхтянки през убозство своє во именях шляхетских перемешкивают» [Українське повсякдення ранньомодерної доби. Збірник документів. Випуск I. Волинь XVI ст. // Упор. В. В. Безпалько, М. Б. Висотін, І. О. Ворончук, М. М. Кучерук, Ю. І. Чубик / Ред. І. Ворончук. – К., 2014. – С. 525]. Залишившись удовою, вона дочку «дєвочку свою учтивую шляхтянку на имя Настасю Федоровну Обуховича для учтивого выхованя и цвиченя єє дала была сама з рук своих теперешнєй пнєй Семеновой Круневичовой Настаси Хомяковнє» [Українське повсякдення ранньомодерної доби. Збірник документів. Випуск I. Волинь XVI ст. // Упор. В. В. Безпалько, М. Б. Висотін, І. О. Ворончук, М. М. Кучерук, Ю. І. Чубик / Ред. І. Ворончук. – К., 2014. – С. 524] Частина с. Вощатин. До 60-х рр. XVI ст. маєтність належала Обухам Вощатинським. В описі Володимирського замку (1545 р.) вказана «Вощатинська городня Грицка Обуховича с Вощатына»57. На початку 60-х рр. XVI ст. представники роду передали свою частину поселення у заставу або продали господарському маршалкові Петру Богдановичу Загоровському. Так, 8 липня 1561 р. господарський зем'янин Олехно Григорович Обух Вощатинський з дружиною Марією Михайлівною Несвіцькою (Неснецькою) відступили Петрові Загоровському третину володіння в с. Вощатин, яку Олехно отримав при розподілі зі своїми братами58. А 14 липня Олехно Григорович передав у заставну власність за 200 кіп литовських грошів цьому ж Петрові ті дві третини його частини, котрі залишилися в нього. 14 травня 1562 р. датовано заставний лист, яким його брат Мартин Григорович віддав у володіння Петрові Загоровському за 300 кіп литовських грошів дві третини від своєї частини в селі59. А вже 16 травня Мартин ствердив, що продав Вощатина «третюю част [...] за полтораста коп грошей литовских Петру Богдановичу Загоровскому»60. 1563 року Олехно і Мартин свідчили, що при продажу своїх частин Вощатина вони «ludzi tych oyczystych swoich niemoglismy zaraz JEMCI (Загоровському. -С. Г.) w dzierzanie podać [...] dla tey przyczyny, iz iakoby maczocha nasza tę dwie służbie ludzi naszych miała trymac w wianie we dwudziestu kopach pieniędzy od męża swego pierwszego, nieboszczyka Hryhorya Obucha, oyca naszogo». У 1561 p. вони заплатили їй 20 кіп грошей, і хоча «мачоха» не хотіла повертати цих людей, все ж передали П. Загоровському двох слуг61. Якщо взяти вказану вартість однієї служби у Вощатині за орієнтир, то можна обережно припустити, що частина, куплена в Олехна, мала до 10 служб, а в Мартина - трохи більше. У вже цитованому фундушевому записі (заповіті ?) Петра Богдановича монастиреві від 1567 р. зазначено: «Tez па ten monaster [...] trzecią czesc w siele Woszczatynie [...], którą ja wespół z małżonką moią Xzną Theodorą Sanguszkowną u Martyna у Olechna Obuchowiczow Woszczatynskich [...] kupił»62. Як і у випадкові з с. Волиця, ми точно не знаємо, коли обитель отримала частину Вощатина, однак напевне це сталося між 1562 і 1567 рр. 20 лютого 1584 р. Федора, Андрія й Олександра Петровичів Загоровських викликали до Володимирського земського суду у зв.язку зі скаргою на них Тимофія, Івана, Яцка і Федора Григоровичів Обухів Вощатинських. Позивачі пояснювали, що їхні старші брати Мартин і Олехно служили Петрові Загоровському, а після смерти Мартина його частину Вощатина успадкував Олехно. Пізніше він позичив у Петра Богдановича 20 кіп литовських грошів і передав йому в заставне володіння як свою частину села, так і частину Мартина. Після смерти Петра Загоровського його сини відмовилися брати гроші і повертати цю заставу, до того ж Олехно отримав більшу частину Вощатина, ніж йому належало. До кінця XVI ст. залагодити справу не вдалося. Брати Обухи Вощатинські позивали Загоровських до Володимирського земського суду з цього приводу в 1589 і 1590 рр., а 1597 р. - Григорій Олехнович63. Ймовірно, зазначену частину Вощатина Обухам Вощатинським так і не віддали. Здогадно, Загоровські записали її монастиреві, оскільки опрацьовані нами джерела дають підстави припускати, що ченцям було передано всі вощатинські володіння Загоровських. Правда, в 1593 р. Кіндрат Хребтович Богуринський скаржився, що 15 січня «пан Федор Загоровский, наславши моцно гвалтом тивона або врядника своего вощатинского и при нем немало слуг и подданых своих вощатинских и дегтевских» на божанецький фільварок позивача, які пограбували його, і наказав відвезти награбоване майно «до именя и до двора своего вощатинского»64. Можливо, в цьому документі Федора Загоровського (ймовірно, ініціятора нападу) згадано як одного з дідичів частини Вощатина, а також обителі. У 1575 р. сталася перша відома межова суперечка між власниками Вощатина і луцьким римо-католицьким єпископом щодо розмежування вощатинських і хотячівських «біскупських» ґрунтів. Цього року Обухи Вощатинські подали до суду на латинського єрарха з капітулою за відібрання їхніх володінь65. Цей конфлікт продовжувався до середини XVII ст. Так, у 1595 р. луцький єпископ Бернард Мацейовський заніс супліку на Федора Загоровського, котрий зі своїми озброєними підданими напав на хотячівський ґрунт66. Наступного року він ще декілька разів позивав «учасников» вощатинських, тобто власників села, серед яких фіґурує і загорівський ігумен. 54 ЦДІА України у Києві, ф. 28, on. 1, спр. 95, арк. 1858 зв. 55 Там само, спр. 96, арк. 258. 56 Там само, спр. 98, арк. 259 зв.; О. Баранович. Залюднення.., с. 59. 57 Памятники, т. 4, від. 2, с. 26. 58 ЦДІА України у Києві, ф. 2070, on. 1, спр. 2, арк. 8-9. 59 Там само, спр. 29, арк. 5-7 зв. 60 Там само, ф. 25, on. 1, спр. 4, арк. 86. 61 Там само, ф. 2070, on. 1, спр. 2, арк. 15. 62 ЦДІА України у Києві, ф. 28, on. 1, спр. 98, арк. 263 зв. 63 Там само, ф. 2070, on. 1, спр. 10, арк. 5-5 зв., 7-7 зв., 8-8 зв.; спр. 28, арк. 10-10 зв. 64 Там само, ф. 25, on. 1, спр. 43, арк. 208. 65 Там само, ф. 2070, on. 1, спр. 7, арк. 2-2 зв. 66 Там само, спр. 20, арк. 1-2. ОБУХ-ВОЩАТИНСКИЙ Владислав Иванович в чине ротмистра Ингушского конного полка 27-го ноября 1915 г. был назначен командующим Польским уланским дивизионом, а 21-го ноября 1916 г. произведен был в подполковники с утверждением в должности. До войны на 1-е января 1910 г. он - штабс-капитан 3-й запасной пешей артиллерийской батареи, стоящей в Двинской крепости-складе. http://1914.borda.ru/?1-20-0-00001924-000-0-0-1207562446 У меня есть немного информации о нем в польских национальных частях до 1918 г. ОБУХ-ВОЩАТИНСКИЙ Владислав-Эразм Янович, 1877 г.р. Служил во 2-й батарее Запасного конно-арт. дивизиона. Федір Обухович – 1678, мозирський земський писар  |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > О >