Ободенськi




Ободенські – гніздо їх Ободне в степу між верхів’ями Кашланки до Бугу, Кобильної до Десниці і Росоховатої до Собу, належало їм ще у 1629 р. Ще вони володіли у 1629 р. Іллінцями на Собі (1590 р. “селище Лінці”). Скоріш за все, їм належав верхній Гайсин (передмістя Липовця), на тій же річці, отриманий від князів Острозьких на початку 17 ст. Крім того їм належав (1570, 98) якийсь Унручів. (Jablonowskiego Aleksandr, Т. ХІІ, С. 627).


I


Грицько Ободенський
~ Анна Володийовська
II


Роман Грицькович
Милохна Грицьковна
также документы[58], которые показывают, что в 1523 году Милохна Фёдоровая Зьеловская, родная дочь Грицка Ободенского (женат на Анне Воробиевской, имел сына Романа и внука Василия Ободенских), переписала своему брату (по матери Анне Воробиевской, которая второй раз замужем за Семеном Кошкой) Юхну Семеновичу Кошчичу материзные имения в Брацлавском повете: Черемошно, Игнатовцы, Фальково.

III


Василь Романович


IV


Семен Васильович
Справа про двох втікачів з П’ятничан, маєтку брацлавського земського судді Семена Ободенського. На рочках 27 січня 1596 р. відповідачеві Л. Пісочинському було наказано присягнути, що цих підданих у Жорнищах нема і позов їх там не застав. 29 січня С. Ободенський зізнав перед судом, що звільнив відповідача від присяги, залишивши за собою право на повернення тих же підданих в разі виявлення їх у Жорнищах33. Застереження виявилося недаремним: 4 жовтня того ж року суд розглянув справу стосовно цих втікачів34 за тим же, що й на січневих рочках, позовом35. Л. Пісочинський, котрий з’явився на рочки через три дні, протягом яких його волав возний А. Трембицький, скаржився судові на безпідставність позову. На це С. Ободенський відповів, що йому стало відомо, що втікачі знаходяться в Жорнищах. Він же зазначив, що готовий присягнути в правдивості своїх слів. Суд, читаємо в декреті, “нарадившысε добрε с правом посполитымъ и зъ их млтью панами, на то . т час пры нас бuдuчыми, и прыхил4ючысε до конъстытуцыи (сеймової постанови – М. К.), ω збεгах uчынεноε”, ухвалив, що Л. Пісочинський повинен відповідати на позов. Це рішення той не визнав й апелював до трибуналу. Суд йому апелювати дозволив. З декрету не видно, як С. Ободенський сприйняв цей дозвіл.
W latach 1590-1598 wojewoda bracławski toczył spory prawne z Semenem i Bohdanem Obodeńskimi. Nabywszy ich rodowe Obodne wraz z Ilińcami usiłował rozszerzyć swój stan posiadania również na sieliszcze Unruczów. Obodeńscy skarżyli Zbaraskiego o wybicie ich z dzierżawy Iliniec oraz o najazdy na Unruczów, w lasach którego ponieść mieli szkody szacowane na 2000 kop groszy litewskich. Ostatecznie jednak po pięciu procesach Trybu.nał przyznał sporne grunty Zbaraskiemu, który włączył Unruczów vel Owronczyn w skład swoich posiadłościS3.
12 серпня 1594 р. у ґродській книзі Брацлавського замку зроблено запис щодо повернення брацлавським воєводою кн. Янушем Збаразьким захоплених земель брацлавського земського суді Семена Ободенського, серед яких були і пасіки: «...в Лозовом пасεцε Бутко с Порпуровεц … зо бчолою стоит... А в другои пасεцы Протас, мεщанин жорнищскии, такжε зо бчолою стоит...» [24, с. 275]. 
У 1594 р. Пелагія Печихвостська, дружина Яна Бокія Печи-хвостського, заснувала містечко Браїлів [7, s. 393, 458]. Частково містечко почали заселяти з вотчин Махнівки та Сьомаків, а в кінці ХVІ ст. в Браїлів переселилося ряд сімей з Галичини [10, s. 130].
Землі, на яких розмістилось поселення, були спірними, тому співвласники села Демидівка Семен і Богдан Ободенські та Гри-горій і Ян Цурковські виступили проти заселення містечка, яке знаходилось на спірній території [7, s. 393, 458]. Справа в тому, що Семену Ободенському разом з його братом Богданом 16 листопада 1580 р. був виданий королівський привілей на згорілі у Він-ницькому замку попередні привілеї, на вислужені та куплені бать-ківські і материнські маєтності в Брацлавському і Київському по-вітах [12, c. 52]. Тому, можливо, брати Ободенські вважали Браїлів або територію, на якій він розташовувався, своєю власністю і роз-цінили забудову його П. Печихвостською як захоплення їхньої те-риторії, яка за згорілими привілеями була закріплена за батьками.
Намагаючись перешкодити заселенню Браїлова, Ободенські разом з Цурковськими порушили проти П. Печихвостської судову справу у Люблінському трибуналі, який в ХVІІ ст. був головною апеляційною установою для воєводств Правобережної України. У 1596 р. уже П. Печихвостська позивалася до суду. Зокрема, у ряді декретів йдеться про пограбування Богданом Ободенським браї-лівського міщанина. В іншому – обвинувачування було висунуто Cемену Ободенському в тому, що він наслав на містечко свого урядника і наказав, погрожуючи смертю, залякати браїлівського війта Василя Солому (в 1598 р. комірник Брацлавського воєвод-ства) [7, s. 398 – 399].
Постійні наїзди слуг С. Ободенського на містечко та захоп-лення Махнівки змусило Я. Бокія подати на кривдника позов до ґродського суду. Дане питання повинно було розглядатись в 1596 р. на Святотроїцьких рочках (судова сесія), але, не бажаючи відпо-відати на суді, С. Ободенський, який перебував на посаді земсь-кого судді 1590 – 1609 рр., не з’явився на засідання і тим самим повністю зірвав  рочки [3, c. 52 – 53]. У листі до Брацлавського підкоморія С. Ободенський пояснював свою неявку важкою хворо-бою [4, c. 660].
Після смерті Яна Бокія в 1597 р. усі його маєтності в Брац-лавському воєводстві перейшли у володіння матері – Полонії Че-шейківни. А уже наступного року порушили чергову судову спра-ву між новим власником містечка та Ободенськими й Цурков-ськими в зв’язку з тидм, що останні вкотре намагались відібрати Браїлів [7, s. 409]. Відчуваючи, що на управління рядом сіл та досить проблемного містечка не вистачає здоров’я, П.Чешейківна вирішила скласти заповіт і передати усі свої права на власність двом племінникам Ярофію і Гаврилові Гостським. 20 лютого 1598 р. П. Чешейківна в селі Махнівцях зібрала всіх урядників зі своїх сіл Махнівець, Сьомаків, Бокієвець, Новоселиці та містечка Браї-лова, а також запросила возного Брацлавського воєводства Вой-теха Качку та двох шляхтичів. На цьому зібранні вона виголоси-ла, що усі вищеназвані маєтності з населенням, господарствами та землями переходять у власність її племінникам Гаврилу та Ярофію Гостським. Також зазначила, щоб усі старости слухались та кори-лись волі нових власників [4, c. 699].
П. Чешейківна невдовзі після оголошення свого розпоряд-ження 19 вересня 1598 р. померла. У скрині небіжчиці знайшли за-повіт, який вписали до Вінницької ґродської книги. В ньому, серед іншого, йшлось про те, що П. Чешейківна всі свої маєтності в Брацлавському воєводстві – села Махнівці, Сьомаки, Бокіївці, Но-воселицю та містечко Браїлів передає у спадок племінникам Гост-ським. Їхні родичі: Василь, Роман, Андрій Григоровичі та Марина Григорівна Орловська також мали право на частку, але за умови, якщо вони сплатять частину коштів, записаних за цими маєтками, які становили 20 000 злотих [4, c. 707 – 709]. Забігаючи наперед, слід зазначити, що в 1604 р. до Луцької ґродської книги був зроб-лений запис, в якому йшлось про те, що в зв’язку з відсутністю коштів усі вищезазначені родичі відмовились від своїх прав на ви-куп і, таким чином, брати Гостські стали безумовними власниками всіх Брацлавських маєтностей П. Чешейківни [4, c. 878].
Почувши про заповіт небіжчиці, Лаврін Пісочинський (під-коморій Брацлавський 1583 – 1600 рр.) на Святомихайлівських роках Вінницького земського суду просив видати йому копію тес-таменту (заповіту). Після того, як суд заявив, що жодного подіб-ного документу у земських книгах не виявлено, Л. Пісочинський висловив свої претензії на спадок П. Чешейківни. Тому 20 жовтня 1598 р. за дорученням старости Юрія Струса до спірних маєтно-стей був відправлений возний Андрій Трембицький у супроводі двох шляхтичів-свідків для того, щоб розпитати, кому належать поселення по смерті колишньої власниці. Прибувши до Браїлова, шляхтичі зустрілись із тамтешнім урядником Федором Козаком Звенигородцем. На їхні запитання, кому належить містечко, він відповів, що братам Гостським. А. Трембіцький заявив, що він на вимогу Л. Пісочинського хоче переписати всіх людей, тварин, не-рухоме та рухоме майно і ув’язати все за останнім. Ф. Звениго-родець виступив проти таких дій і зазначив, що з усіма питаннями потрібно звертатись до Гостських. Подібні відповіді А. Трембіць-кий почув і в інших селах [4, c. 712 – 713]. Зокрема, коли шляхтичі прибули до Махнівець зустрітися із Яном Дубровський, який слу-жив урядником в Махнівцях, Сьомаках та Бокіївціх, Я. Дубрав-ський визнав право на ці села за Гостськими та також не дозволив зробити опис майна. В Новоселиці А.Трембіцький зустрівся із коморником Брацлавського воєводства Василем Соломою. На ви-могу ув’язати село за Л. Пісочинським, коморник заявив, що час-тина Новоселиці із 15 селянами належить йому за давнім правом, наданим покійною Печихвостською, а інша частина села знахо-диться у власності братів Гостських [4, c. 77 – 78].
Таким чином, вдалося відстояти права власності Гостських на Браїлів та інші маєтності П. Чешейківни.
У 1604 р. Ободенські й Цурковські ще раз подавали до суду позов щодо Браїлова, але знову нічого не домоглися. Врешті брати Гостські зуміли дійти згоди з власниками Демидівців. Вони спла-тили їм за спільні урочища Ланів та Мартинець, на яких розбу-довувався Браїлів, 3 000 злотих [7, s. 545]. Взамін Ободенські і Цурковські на «вічні часи» відмовилися від своїх домагань на вка-зані землі, що було засвідчено у декреті Люблінського трибуналу від 9 липня 1608 р.
1 жовтня 1608 р. відбулося розмежування земель Гостських та співвласників Демидівців, що зрештою і розв’язало багаторіч-ний спір [7, s. 545]. 
33. ЛНБ. Від. рукописів. Ф. 5. Оп. 1.Од. зб. 4108 ІІІ.  Арк. 33-33 зв. 
34 Там само. Од. зб. 4048 ІІ. Арк. 117-117 зв. 
35 Там само. Арк. 130. 
36 Там само. Арк. 62-63. 
37 Там само. Од. зб. 4050 ІІ. Арк. 132.
24. Документи Брацлавського воєводства 1566 – 1606 років / Упор. М. Крикун, О. Піддубняк; Вступ. ст. М. Крикуна. – Львів, 2008. – 1220 с.
3. Крикун М. Брацлавське воєводство у ХVІ – ХVІІІ століттях: Статті і матеріали / М. Крикун. – Львів, Видавництво Українського Католицького Університету, 2008. – 412 с.
4. Документи Брацлавського воєводства 1566 – 1606 років: Збірник документів / Упорядники М. Крикун, О. Піддубняк. Вступ М. Крикун. – Львів: Наукове товариство імені Шевченка.
7. Polska ХVІ wieku pod względem geograficzno-statucznum. T. X. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow-Bracław). Dział II-gi. Opisane przez Aleksandra Gabłonowskiego. – Warscawa: 1894. – 654 s.
10. Polska ХVІ wieku pod względem geograficzno-statucznum. T. XI. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow-Bracław). Dział III. Opisane przez Aleksandra Gabłonowskiego. – Warscawa: Druk Jana Cotty, 1897. – 736 s.
11. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV – до середини ХVІІ століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. – Видання друге, переглянуте і виправлене. – К.: Критика, 2008. – 472 с.
12.  Дан О. Ю. Козацтво Брацлавщини у боротьбі за свободу і незалежність (1648 – 1676) / О. Ю. Дан. – К.: Видавничий дім «Стилос», 2004. – 288 с.
Богдан Васильович
в 1543 р., в описі вінницького замку дяк Лев Патейович Тишкович згадав: "В П'ятничанах а в Демидівцях, і маєтках Мишка Степановича стоїть десять чоловік, котороє імєніє П'ятничани отець його Степан вислужив на Господарю Його Милості за небіжчика Князя Костянтина..."
Документальна згадка № 2 стосується вже 1569 р, коли Лазарь Дешковський, син брацлавського хорунжого Богдана, віддав П'ятничани своєму дядькові Семену, сину Василя Ободенського.
Від бездітного Семена - до дітей його рідного брата Богдана з дружиною Мариною Кірдей-Дзюсянки (Maryna Kierdey-Dziusianka). Дітей було достатньо: Гаврило, Теодор (після Гаврила - ну Федір мав бути напевно, але повіримо Роману Афтаназі, з книги котрого я беру ці дані, на слово), Йосип, Василь, Анастасія і Олена. Виходячи з імен - чистої води українці. На стількох маєток ділити - щастя не мати.
~ Марина Кірдей-Дзюсянка (Maryna Kierdey-Dziusianka).

V

Гаврило
1625 р., липня 9. Вiнницький замок. -
Зізнання возного єнерала Київського, Брацлавського і Волинського воєводств Григорія Євхимовського перед Вінницьким ґродським урядом про потраву збіжжя на землях підданих брацлавського чашника Якуба Пісочинського худобою з маєтку Гаврила і Юзефа Ободенських м. Іллінців
Федір Богданович
П'ятничани цілковито дістаються брацлавському ловчому Федору-Теодору Ободеньському. Братам-сестрам він за це добре заплатив, а сам віднині став писатися "паном на П'ятничанах" Дочка Федора Марія вийшла заміж за Теодора Ласко-Вороновицького, а в якості приданого мала п'ятничанський маєток. Вже її дочка, Теофіла, неймовірно багата наречена, одружилася з Міхалом Радзімінським.
Дружина: Маруша Покалевська
Йосип
1625 р., липня 9. Вiнницький замок. -
Зізнання возного єнерала Київського, Брацлавського і Волинського воєводств Григорія Євхимовського перед Вінницьким ґродським урядом про потраву збіжжя на землях підданих брацлавського чашника Якуба Пісочинського худобою з маєтку Гаврила і Юзефа Ободенських м. Іллінців.
Йосип Ободенський отримав привілей на ярмарок і торги в Іллінцях, а самими Іллінцями заволодів Чарнецький, воєвода руський.
Василь
конфлікт, який стався на початку ще 1629 р. між Василем Ободенським і князем Домініком Заславським (останній здійснив наїзд на Ободну і захопив сіножать під Гайсином ), так і той факт, що 
Анастасія
~ Януш Козинський
Олена
~ Михайло Мишка Холоневський.
Микола Ободенський 
У 1629 сплачував 81 злотих та 15 грошів податку за 163 дими з сіл Демидівка та Людавка. Свою частку за володіння Демидівки спла-чували Єжи та Тетяна Цурковські: за 43 дима – 21 злотих та 15 грошів. За 1 дим у Демидівці сплачував податку 15 грошів Микола Карказан, а Стефан Карчинський за 11 димів – 5 злотих, 22 гроша.  [15, c. 397, 400, 407].
15. Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссиею для разбора древних актов, состоящий при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. – Ч. VІІІ, Т. ІІ. Материалы для истории местного управления в связи с истории сословной организацыи, Акты Барского староства ХVІІ – ХVІІІ в. – К.: Тип. императорского университета св. Владимира, 1894. – 483 с.



VI


Марина Федоровна
Теодор (Theodor (Bogdan?) Łasko), він теж був вінницьким міським суддею (1642) і воєводою брацлавським (1640). Він був двічі одружений — спочатку на Марині Ободенській (Marina Obodenska), власниці Пятничан і Покалева, а потім на Катерині Ганській. За одними даними Теодор (Богдан?) мав безліч дітей, а по інших — єдину дочку, Теофілу (Teofila Łasko), від першого шлюбу з Ободенською. Вороновицю розділили між його дочкою, Теофілою, яка вийшла заміж за Мартіна Радзимінського (Marcin Radzimiński) герба Любич, і третім сином Михайла Ласко (старшого), Богданом, одруженим на Катерині Ставеській (Stawiski).




Єжи Якуб Келчовський, чернігівський ловчий (1646-1648), перед тим летичівський гродський писар (1640). Походив з Люблінського воєводства, був одружений з брацлавською шляхтянкою Анною Ободенською (Boniecki A. Herbarz Polski. Cz. 1: Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Warszawa, 1907. T. 10. S. 24). Як урядник Єжи Якуб користувався покровительством великого коронного гетьмана, кам’янецького старости Миколая Потоцького (Dzięgielewski J. Izba poselska… S. 115). На території Чернігово-Сіверщини Є. Келчовський володів добрами Кузняківщина і Муравейка, де в 1645 р. осадив Миколаїв і Єжиполе (AGAD. MK, ks. 189, k. 225-226). Також йому належала третина маєтку Яковлевичі (Ibid. K. 224-226).

Місцеві шляхтичі гербу «Топор» Ободенські представлені в козацькому середовищі шістьма своїми представниками: Власом, Мартином, Логвином, Іваном, Степаном і Олексою. Цьому сприяв як конфлікт, який стався на початку ще 1629 р. між Василем Ободенським і князем Домініком Заславським (останній здійснив наїзд на Ободну і захопив сіножать під Гайсином ), так і той факт, що Йосип Ободенський отримав привілей на ярмарок і торги в Іллінцях, а самими Іллінцями заволодів Чарнецький, воєвода руський.
Влас, Логвин, Іван Ободенські, мабуть, залишалися на батьківських землях, ставши козаками в Немирівській сотні (с. Ободовка належала до Немирівської волості [1, с. 563]). Степан і Олекса Ободенські в Жорницькій сотні потрапили в козацьке середовище, очевидно, пройшовши через службу у Пісочинських. 


Олександра Миколаївна Ободенська – дружина Миколая Ободенського (- ЦДІАК Ф. 252, оп. 1, спр. 4а.) - ЦДІАК Ф. 252, оп. 1,спр.1
Костянтин Ободенський – син О.М. О. - ЦДІАК Ф. 252, оп. 1, спр. 1.


Comments