Сергій Лисенко ПОТІЇВСЬКО-ГОРБУЛІВСЬКА ПІДЛІНІЯ РАДОМИШЛЬСЬКОЇ ГЕНЕАЛОГІЧНОЇ ЛІНІЇ РОДУ НЕЗАБИТОВСЬКИХ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVIII — ПЕРША ПОЛОВИНА XX ст.) Радомишльська генеалогічна лінія Незабитовських1 придомку Троян є молодшим відгалуженням волинської гілки2 того ж придомку дрібношля- хетського клану3 Незабитовських герба Любич. Джерелами для реконст- рукції генеалогії цієї лінії стали документи з державних архівів Житомира, Києва, Санкт-Петербурга та Варшави, а також з приватних збірок представ- ників роду та їхніх родичів4 . Перший з радомишльських Незабитовських — Томаш (середина XVIII ст.) — син черського підстарости Якуба Трояна Незабитовського з Мазовецького воєводства, дідича частини села Детинець у Житомирському повіті Київського воєводства5 та частини села Свиняхи, що у Сандомір- ському воєводстві 6 . В генеалогічній лінії можна виділити три зовсім різні за соціальним становищем підлінії: потіївська або горбулівська (кінець XVIII — перша половина XX ст.), кутаїська (друга половина XIX — XX ст.) і житомирська (друга половина XIX — XX ст.). Потіївська або горбулівська підлінія (II–VI генерації), що іде від економа маєтку уніатських митрополитів у с. Потіївка Якуба, сина Томаша Трояна Незабитовського, дала цілу низку науковців, викладачів і службовців у другій половині XIX — першій половині XX cт. Ця підлінія, здається, загасла у середині ХХ ст. Її представники були офіційно православними ще у першій третині ХІХ ст. Згодом вони породичалися з чиновницькими сім’ями німецького та російського походження. Їхня ментальність, судячи за невеликим, нині доступним, масивом джерел, більш схожа на ментальність загальноімперської російської інтелігенції кінця ХІХ — початку ХХ ст., тобто виражена в російсько-центричних мотиваціях духовності і культури. Фрагмент генеалогічного розпису 1 генерація 1. Якуб (Яків). Син Томаша. Жив у другій половині XVIII — на початку XIX ст. Очевидно, це він — «Якуб Незабитовский в Житомире», внесений у «Алфавитный список присяги, учиненной 1793 года», присяги на вірність імператриці Катерині ІІ у 1793 р. з тільки-но захоплених територій Правобережної України російськими військами після другого поділу Речі Посполитої 7 . У ревізії про чиншову шляхту Радомишльського повіту, а саме — складеній 20 вересня 1795 р. про «города Радомысля владения митрополита Киевского Феодосия Каземировича Ростоцкого», в розділі «Служат при господском дворе» читаємо: «Якуб Томаша Нєзабитовскі 40, жона єго Розалія Стефанова 26» років8 . У 1795–1796 рр. брав участь в ревізії оподаткованого населення частини сіл радомишльських маєтків уніатського митрополита Теодозія Ростоцького. Він це здійснює як представник митрополичої служби, точніше як вповно- важений митрополита. Так його підпис стоїть під ревізькою сказкою від 7 серпня 1795 р. сіл Рудня Буковська, Слобода Буків, Стара Буда, Буда Потіївська та ін. 9 У 1798 р. величезна родина зубожілих шляхтичів Осецьких з с. Потіївка подала скаргу до повітового суду на «економа потіївського ключа» Незабитовського, який під час ревізького перепису 7 серпня 1795 р. до списку підданих митрополичого маєтку (записані у оподатковане насе- лення) вніс представників роду Осецьких, споконвічних шляхтичів, окрім того було забрано у них 30 голів волів і корів, а Івана Осецького віддано в рекрути10 . 6 червня 1800 р. називається «urodzonym» в актах Радомишль- ського земського суду в справі з шляхтичем Якубом Ждановичем, який подав позив «o zaplacenie Rubli Karbowanych Dwadziescia Pienc z Prowizya, powrucenie Poszlin, y o innie Pretensye». Було винесено вирок, щоб Неза- битовський тих 25 крб. повернув до 20 вересня того ж року, але здається тим не закінчилось і питання вирішувалось про цю суму з частини села Горбулів ще 23 лютого 1801 р. 11 9 червня 1801 р. родина Осецьких подала позов за «przyszpieszenie smierci» Петрові Кіселенкові Осєцкому під час заворушення мешканців Потієвки у березні 1794 р., начебто з вини Незабитовського, коли він як представник митрополичої адміністрації «порядок там наводив»12 . 1811 р. Київське губерніальне правління розглядувало справу про купівлю у 1809 р. з торгів казенної кавалерійської конюшні у Горбулеві шляхтичем Яковом Незабитовським за 523 рублів, які він ще у 1810 р. не заплатив Радомишльскому повітовому казначейству. З’ясувалось, що гроші з відсотками заплатив замість, ніби економічно неспроможного, Незаби- товського, але вже від себе, шляхтич Пеньковский, який тимчасово вико- нував обов’язки повітового маршалка дворянства, коли дійсний маршалок перебував у Санкт-Петербурзі 13 . З ревізької сказки «селения Горбулева» Радомишльського повіту від 30 березня 1816 р. видно, що дружині Незабитовського Розалії 36 років, а окремо записаному синові Андрію Незабитовському — 16. Очевидно, коли вже Якова не було в живих, вони продовжували проживали в Горбулеві, рахуючись серед шляхти14 . Діти: син Андрій (1790-і — 1830-і). 2 генерація 2/1. Андрій. Син Якуба і Розалії. В свідоцтві, виданному повітовим маршалком Глембоцьким 8 лютого 1822 р. «дворянину Андрею Яковлеву Незаби- товскому», зазначено, що «в том, что он по ведомостям 1816 года в числе той шляхты, которая в оныя внесена по представленным несомнительным доказательствам о записке по ревизии 1795 года записанным состоит в селении Горбулеве»15 . За ревізією у 1816 р. «Андрей, Якова сын Неза- битовский, 16 лет» дійсно приписаний з матір’ю Розалією, «Якуба жена», у селі Горбулеві Радомишльського повіту серед чиншової шляхти16 . У фор- мулярному списку, складеному на 15 квітня 1822 р., зазначено, що йому 25 років, він — «из польской шляхты», маєтностей не має, «принят к пись- менным делам Радомысльского городового магистрата 1817 года февраля 20 дня», не одружений17 . У клопотанні від 13 квітня 1822 р. на посаду канцеляриста того ж магістрату він писав: «я изобучен старательством роди- телей моих на росийском и польском диалектах грамоты читать и писать». В рапорті магістрату до начальства писалось: «что тот Незабытовский принят для перевода с польського на российский диалект письменных дел и документов с начала 1817 года и занимаясь чрез шесть лет таковое пору- ченностие под наблюдением секретаря познал канцелярский порядок, поручаемые дела исполняет прилежно, с охотой и понятим, ведет себя честно и добросовестно; и потому, прилагая означенное прошение со сви- детельством и формулярным списком, просить о определении его в число канцелярських служителей, так как в оном и имеется порожних две вакан- сии»18 . З пізніших документів видно, що на державній службі вважався з 20 лютого 1817 р. і помер канцеляристом магістрату19 . Очевидно, що це він згадується серед прихожан Коростишівської римо- католицької парафії: у 1825 р. — 26 років, мешканець Миргорода, перед- містя Радомишля, проживаючий у родині Шліхерта (Szlichert); у 1827 р. — 28 років, з дружиною Терезою, 21 року, мешканці Рудні, передмістя Радо- мишля; у 1828 р. — 28 років, мешканець Радомишля20 . В метричному записі про хрещення сина Василя від 1 січня 1826 р. про нього записано: мешканець «деревни Царовки», в Радомишльському магіст- раті «приказнослужитель»21 . На одному з документів Радомишльського магістрату від 26 червня 1828 р. польською мовою зафіксовано підпис «Andrzej Niezabitowski»22 .В іншому магістратському документі від 10 січня 1832 р. — «Регистр документам на вызиченние разнымы лицами у дворянина Незабитовского ссужены его деньгах» — зафіксовано ім’я вдови Андрія: «Параскевия с Гриневичей Незабитовска»23 . З «Регистра» випливає, що Андрій Незаби- товський помер між 23 вересня 1831 р. і 10 січня 1832 р. Дружина — Параска Іванівна Гриневич. У сповідному розписі парафії Соборної Троїцької церкви повітового міста Радомишля за 1831 р. у розділі «Приказные и их домашние» вона записана як «канцеляриста Андрея Незабитовского жена Параскева Иванова», 27 років, з синами: Василем — 6 і Степаном — 2 років24 . Вдова Незабитовського народила 16 листопада 1833 р. сина Матвія25 , а потім вийшла заміж вдруге за мешканця Радомишля римо-католика дворя- нина Ігнатія Антоновича Цедровського, которий народився 20 липня 1809 р. і був хрещений в костелі містечка Коростишева26 . З метричного запису про народження 14 вересня 1835 р. у Радомишлі їхнього спільного сина — Івана Ігнатовича Цедровського (тут шляхетське прізвище його батька записано перекрученим — Сюдровський) видно, що хрещення Івана Цедровського відбувалося разом з рідним братом Матвієм 22 вересня 1835 р. у «города Радомисля Соборной Троицкой церкви»27 . Вінчання вдови Параски з Гриневичів Незабитовської з Ігнатієм Антоно- вичем Цедровським відбулося 22 лютого 1834 р. у тій же церкві. Обом було по 30 років. Про нареченого записано, що він «служащий в радомиском уездном суде при письменных делах дворянин Игнатий Антонов Седровс- кий, холост»28 . У сповідному розписі парафіян Соборної Троїцької церкви повітового міста Радомишля за 1840 р. у розділі «Разночинцы и их домашние» записана «Игнатия Цидровского жена Параскева Иванова», 35 років29 . На початку 1850-х рр. Параска з Ігнатієм Цедровським проживали в містечку Брусилові, де він був дрібним чиновником. Сповідний розпис Вознесенської церкви показує на 1854 р. у Брусилові єдину родину в розділі «Статские и их домашние»: «Письмоводителя жена 1-го стана Параскевия Цедровская — 41, дети ея: Екатерина — 13, Евдокия — 10, Александра — 6, сестра ея: Серафима — 29, мать ея: Татияна Иванова — 72»30 . У 1854 р. колезький регістратор Цедровський згадується в Брусилові 31 вже вдівцем з трьома дочками32 , а у 1862 р. — як «писмоводитель 1-го стана Радмысльского уезда»33 . Ігнатій Цедровський помер у Києві 23 березня 1869 р. і залишив дітей: Івана, Катерину, Євдокію і Олександру34 . Діти: сини Василь (1826–1883), Степан (1829–1902). 3 генерація 3/2. Василь. Син Андрія і Параски Іванівни Гриневич. Народився і охрещений 1 січня 1826 р. у Покровській церкві села Кочерова Радомишльського повіту, хрещеним батьком був «радомисльский житель Дионисий Новицкий», таїнство хрещення здійснив священик Федір Битачевський35 . У сповідному розписі 1831 р. парафії соборної церкви повітового міста Радомишля у розділі «Приказные и их домашние» Василь записаний разом з матір’ю Параскою Іванівною і молодшим братом Степаном, якому було 6 років36 . Після смерті батька, у 1833 р. був прийнятий казеннокоштним учнем до 2-ї Київської гімназії, по закінченні якої в 1842 р. зарахований на перший курс юридичного факультету Київського імператорського університету св. Володимира на казенний кошт. По закінченні університету 1846 р. вступив на службу «столоначальником» Київської палати цивільного суду. 20 жовтня 1848 р. — колезький секретар37 . У квітні 1849 р. переходить на службу вчителем «законоведения» до 2-ї Київської гімназії 38 . З початку 1850 р. активно співробітничає з Київською археографічною комісією. 1851 р. склав іспит на «магистра государственного права», про що отримав диплом 15 березня 1852 р. 39 У липні 1852 р. призначений професором на одну із кафедр Ніжинського ліцею князя Безбородька, а влітку 1853 р. переведений в Київський університет ад’юнктом на кафедру «Общена- родного правоведения»40 . В січні 1858 р. стає виконуючим обов’язки екстраординарного професора («с жалованием по 860 р. плюс квартирные 120 р. = 980 р.)»41 . Влітку того ж року від’їздить у закордонне наукове відрядження, під час якого відвідує університети Німеччини, Франції, Бельгії та Англії. Повернувшись у грудні 1859 р., працює над рядом статей, а головне — над докторською дисертацією: «Учение публицистов о между- народном владении». Дякуючи цій роботі фактично стає засновником сучас- ного міжнародного права. Після захисту дисертації у січні 1863 р. обраний деканом юридичного факультету, а у жовтні 1865 р. — проректором. У 1865–1866 рр. — декан юридичного факультету і професор «общенарод- ного права», статський радник42 . Виховав цілу плеяду талановитих юристів. Його учнями можна вважати О.О. Ейхельмана, Р.І. Базінера, О.Ф. Кістяків- ського та ін. У 1870 р. знов обираний деканом юридичного факультету. 1873 р. йому присвоєно звання дійсного статського радника. За станом здоров’я у 1879 р. залишає обов’язки декана, але продовжує викладацьку роботу. Нагороджений орденами: св. Станіслава 1-го ст., св. Володимира 3-го ст., св. Анни 2-го ст. Помер раптово 14 червня 1883 р., похований на Байковому кладовищі у Києві. Дружина — Анна Олександрівна (9.01.1843–31.11.1891, Київ), дочка помічника інспектора казеннокоштних студентів Університету св. Воло- димира Олександра Ілліча Герасимова та Анни Валентинівни Еберлейн, дочки інспектора лікарської управи м. Києва43 . Валентин Карлович Ебер- лейн, німець за походженням, 1807 р. поступив у Санкт-Петербурзі на російську службу «медиком», з 1810 р. у Києві, де до 1828 р. служив інс- пектором Київської лікарської управи, був статським радником та кавалером орденів, 1817 р. був визнаний у російському дворянстві та внесений до 3-ї частини Родовідної книги Київської губернії. Його дружиною була Анна Григорівна Соловйова. Подружжя мало дочок Марію (1808 р. н.) і Анну та синів Петра (1814 р. н.), Миколу (1818 р. н.) і Івана (1819 р. н.). Анна Валентинівна Еберлейн народилася у Києві і була охрещена 19 січня 1814 р. у Свято-Преображенській на Берестові церкві 44 . За інформацією канцелярії генерал-губернаторства від 25 березня 1885 р. на хуторі Березівка Київського повіту з невідомої причини згорів будинок дружини дійсного статського радника Анни Незабитовської, збитки оцінено в 4 тис. руб. 45 Анна Олександрівна Незабитовська померла у Києві 31 серпня 1891 р., залишивши майно: нерухоме — «деревянный одноэтаж- ный старый дом, служба и усадебной земли 600 кв. саженей», ділянка ця на вулиці Тарасівській, 4 дісталась «по крепости 12 марта 1849 г. и 10 марта 1872 г.»; рухоме — «мебель, посуда и другое на суму 570 р. 80 коп.». За «домашнім» духовним заповітом, затвердженим Київським окружним судом 4 жовтня 1891 р., вона заповідала дочкам Анні і Вірі по 1/3 всього спадку та двом синам Ігорю і Олександру 1/3 частину пополам. «Душеприкащиком и опекуном по сему завещанию» мав бути статський радник Іван Ігнатович Цедровський. Майно померлої було оцінено в 18 тис. руб., але нерухоме майно було у закладі в Київському міському товаристві взаємного креди- тування на суму 9 тис. руб. Цей борг указом Сенату від 17 лютого 1892 р. було переведено на спадкоємців Незабитовської. Після відмови І. Цед- ровського від функцій опікуна таким над неповнолітнім Олександром Незабитовським став професор О.О. Ейхельман. Садибу на Тарасівській було продано за 23900 руб. 46 Діти: Анна (нар. 1861), Віра (нар. 1868), Ігор (1863–1917), Олександр (нар. 1876). 4/2. Степан. Син Андрія і Параски Іванівни Гриневич. Народився у Радомишлі 1 січня 1829 р. і охрещений того ж дня у Троїцькій соборній церкві, «молит- вовал и крестил и святым миром помазал священник и депутат Кодрат Завадский». Хрещеним батьком був «радомислского нижняго земскаго суда повитчик коллегский регистратор Афанасий Вутинович»47 . У сповідному розписі соборної церкви м. Радомишля у розділі «Приказные и их домаш- ние» дворічний Степан записаний разом з матір’ю Параскою Іванівною і старшим братом Василем48 . Список випускників 2-ї Київської гімназії за 1848–1849 навчальний рік містить таку інформацію: 20 років, православний, з Київської губернії, на безкоштовному утриманні, 5 років знаходився в гімназії, талантів особливих не має, у вільний час любить читати, корис- тується в розмові російською мовою, слухняний, тихого і скритного харак- теру, самолюбивий, достатньо несміливий, без вільнодумства, вірний Росії, дуже доброї поведінки, був репетитором49 . Як і брат Василь закінчив 2-у Київську гімназію і у 1850 р. вступив до медичного факультету Київсь- кого університету, де навчався разом з майбутнім істориком Володимиром Антоновичем. По закінченні університету служив морським лікарем. Брав участь у Кримській війні як лікар Севастопольського військового шпиталю. З вересня 1854 р. серед оборонців Севастополя, лікував бійців на Костян- тинівському бастіоні. За це нагороджений золотим годинником та орденом св. Станіслава 3-го ст. з мечами. Пізніше служив морським лікарем на різних базах Каспійського моря50 . За порятунок персидських моряків нагороджений персидським шахом орденом Лева і Сонця. 1859 р. приписаний лікарем до військових кораблів у Баку, а в 1860 р. — флотський лікар в Астрабадському укріпленні 51 . У 1861–1862 рр. — головний лікар кораблів, що обмірювали береги Каспію. В червні 1863 р. відряджений до Харківського університету для вдоскона- лення. Навчання у Харкові спонукало до написання наукової статті, опуб- лікованої 1865 р. у Москві. У листопаді 1864 р. повернувся до Астрахані на посаду головного лікаря портового екіпажу. За багаторічну працю у березні 1866 р. нагороджується орденом св. Станіслава 2-го ст. з мечами. 4 січня 1867 р. призначається до Каспійського флотського екіпажу старшим запас- ним судовим лікарем. У червні 1869 р. переведений на ту ж посаду до Астрабадської станції. У 1872 р. нагороджений орденом св. Станіслава 2-го ст. з імператорською короною. 4 червня 1875 р. призначається началь- ником Ашурадиського морського лазарету. Через рік знову старший лікар загону кораблів в Астрабаді. В жовтні того ж року керував набором бранців до флоту в одному з повітів Астраханської губернії. 19 квітня 1877 р. одружився з вдовою друга, що загинув на флоті — Софією Михайлівною Борисовою, усиновивши двох її синів: Миколу (нар. 10.11.1865) і Віктора (нар. 25.08.1874)52 . У 1883 р. Степан перебував в Україні і Болгарії. Відомо, що у наступні роки Степан пішов у відставку і проживав зі своєю сім’єю в Баку. Тут він приватно практикував до останніх днів свого життя. 1902 р. помер в Баку, де був похований на православному цвинтарі. У серпні 1857 р. в Астрахані познайомився з Тарасом Шевченком. Поет подарував Степанові автограф віршу «Полякам (Ще як були ми козаками)». Йому ж належить власноручний запис у щоденнику Тараса Шевченка53 . 12 лютого 1861 р. Т. Шевченко подарував йому примірник «Кобзаря» з написом54 . Його спадкоємці зберегли цінну реліквію. 1935 р. «Кобзар» і кілька листів Степана були передані в Інститут української літератури, де зберігаються і нині 55 . 5 генерація 5/3. Анна. Дочка Василя і Анни Олександрівни Герасимової. Народилася 4 квітня 1861 р. у Києві, охрещена 18 травня 1861 р. в університетській церкві св. Володимира. Хрещеними батьками були поручик батальйону резервного саперного полку Ігор Олександрович Герасимов і дочка надвірного радника дівиця Єлизавета Павлівна Каменська, обряд виконали настоятель отець Назарій Фаворов, диякон Яків Романовський і дячок Стефан Карабінович56 . Побралася з штабс-ротмістром прикордонної стражі Іваном Михайловичем Романовим (нар. 25.09.1856), який мав сина Василя від попереднього шлюбу. 1906 р. І.М. Романов вийшов у відставку з чином підполковника. 16 березня 1915 р. зарахований до 52-го Сибірського стрілецького полку, помер від бойових ран після 27 червня 1915 р. А.О. Романова 19 серпня 1895 р. вступила разом з братами і сестрою у права спільного володіння садибою по вул. Тарасівській, 4 у м. Києві, що залишилася після смерті матері 57 . З вересня 1904 р. постійно проживала на хуторі Соснівка поблизу містечка Фастова Васильківського повіту58 , а 1915 р. разом з дочкою Оленою у Петрограді на Літейному проспекті, 10859 . Діти: Сергій (нар. 1897), Михайло (нар. 1899), Володимир (нар. 1901) та Олена (нар. 1902)60 . 6/3. Ігор. Син Василя і Анни Олександрівни Герасимової. Народився 19 березня 1863 р. у Києві 61 . У 1881 р. закінчив 1-у Київську гімназію62 , а потім фізико- математичний факультет Київського імператорського університету св. Воло- димира зі ступенем дійсного студента63 та правом захищатися на звання кандидата математичних наук. У державну службу вступив 15 липня 1887 р. вчителем до Феодосійської чоловічої гімназії. У вересні того ж року переведений до Златопільської чоловічої гімназії на посаду вчителя мате- матики. З 1 лютого 1888 р. — вчитель Олександрівської гімназії у м. Ризі 64 , а з 23 серпня — вчитель математики і фізики Прилуцької гімназії 65 . 30 жовтня 1890 р. звільнився за власним бажанням66 . Проживаючи у Києві у квартирі родича своєї дружини О.П. Гешвенда на Великій Житомирській, він 3 червня 1894 р. звертався до попечителя Київського учбового округу з клопотанням про працевлаштування вчителем математики в одному з середніх навчальних закладів. З цього документу зрозуміло, що він невдало склав іспити на магістра «чистої» математики. Виснажений фінансово, він звертався до міністра освіти з проханням призначити його на 1894–1895 навчальний рік вчителем в тільки що створене ташкентське реальне училище, а якщо це не можливо, то хоча б дозволити йому числитися по відомству Міністерства народної освіти для складання іспитів на магістра «чистої» математики67 . 12 червня 1894 р. він призначений податковим інспектором68 2-ої діль- ниці Ізмаїльського повіту69 і згадується податковим інспектором Казенної палати Бессарабської губернії 70 . З дозволу міністра фінансів з 16 червня 1896 р. переміщений на таку ж посаду у 1-й дільниці Ізмаїльського повіту71 . У 1896–1897 рр. він — податковий інспектор Ізмаїльського повіту Бесса- рабської губернії, колезький асесор72 . У 1899–1902 рр. згадується як подат- ковий інспектор 1-ї дільниці Нижнього Новгорода73 . 26 січня 1904 р. він разом з Кароліною Яківною Півовонською був хрещеним батьком Олексія, сина надвірного радника Якова Івановича Півовонського та його дружини Марії Федорівни. Таїнство відбулося у містечку Рокитному Васильківського повіту у церкві Різдва Богородиці 74 . У 1904–1907 рр. він — колезький секретар і податковий інспектор 5-ї дільниці м. Варшава75 . 1908 р. нагороджений орденом св. Станіслава 2-го ст., статський радник, податковий інспектор Казенної палати у Вар- шаві 76 . 1910 р. мешкав у Варшаві на вул. Кошикова, 4377 . 1910–1911 рр. — податковий інспектор Ізмаїльського повіту Бессарабської губернії. 1911– 1912 рр. — статський радник у відставці, мешкав разом з дружиною Катериною Федорівною у Царському Селі на вул. Мала, 1678 . «Коллежский советник Игорь Васильевич Незабытовский, 53 лет» помер через туберкульоз легенів 3 листопада 1917 р., а 5 листопада похо- ваний на парафіяльному кладовищі с. Будаївка, поблизу залізничної станції Боярка79 . Його дружина Катерина Федорівна Гешвенд згадується 7 березня 1923 р. як мешканка місцевості Китаєве у Києві 80 . Діти: Анна (нар. 9 січня 189081 ), Ніна (нар. 9.01.1892, Київ) та Олександр (нар. 1898). 7/3. Віра. Дочка Василя і Анни Олександрівни Герасимової. Народилася 5 червня 1868 р. у Києві 82 . 19 серпня 1895 р. вступила разом з братами і сестрою у права спільного володіння садибою по вул. Тарасівській, 4 у Києві, що залишилася по смерті їх матері 83 . 8/3. Олександр. Син Василя і Анни Олександрівни Герасимової. Народився 6 березня 1876 р. у Києві 84 . По смерті батька у 1883 р. як неповнолітній отримав пенсію батька і 1000 руб. з коштів, зібраних на сім’ю батька85 . Закінчив Київський імператорський університет св. Володимира. 19 серпня 1895 р. разом з братом та сестрами вступив у права спільного володіння садибою по вул. Тарасівській, 4 у м. Києві, що залишилася після померлої матері, згадується дворянином, що проживає у Києві на вул. Пань- ківська, 586 . 19 квітня 1904 р. проживав у Києві за адресою: Маложи- томирська, 487 . 1905–1906 рр. він згадується хіміком на Ертільському цукровому заводі Бобровицького повіту Воронізької губернії 88 . У червні 1906 р. поживав у Варшаві на вул. Каллінській, 1889 . У 1906–07 рр. він — хімік на Бобровицькому цукровому заводі Козелецького повіту Чернігівської губернії 90 , а 1909–1910 рр. — хімік на Трубетчінському цукровому заводі у Лебединському повіті Тамбовської губернії 91 . Вінницький нотаріус О.В. Ча- гін засвідчив 3 червня 1909 р. підпис дворянина Олександра Васильовича Незабитовського, тимчасово проживаючого у 1-ї частині м. Вінниці у власному будинку. Процедура відбувалася у зв’язку з видачею поліцейським управлінням Вінницького повіту паспорту терміном на рік, починаючи з 19 серпня 1909 р., дружині Олександра — Ніні Незабитовській92 . 1910– 1911 рр. він згадується як хімік Григорівського цукрового заводу у Київському повіті Київської губернії 93 . 1914–1915 рр. працював хіміком на рафінадному заводі Кеніга у Петрограді, на Виборзькій стороні 94 . Згадується у 1916–1917 рр. як дворянин, кандидат математичних наук, що мешкає у Петрограді за адресою: Самсоніївська набережна, 595 . 6 генерація 9/6. Анна. Дочка Ігоря і Катерини Федорівни Гешвенд. Народилася 9 січня 1890 р. 96 У 1923 р. проживала у м. Києві з двома маленькими дітьми на утриманні у сестри Ніни97 . 10/6. Ніна. Дочка Ігоря і Катерини Федорівни Гешвенд. Народилася 9 січня 1892 р. у Києві. По закінченні гімназії вступила на інженерно-будівельне відділення Вищих жіночих політехнічних курсів у Петрограді, які не закінчила через тяжку хворобу. Переїхавши до Москви у 1915 р., навчалася в Університеті Шанявського, де слухала курс бібліотечної справи. Працювала секретарем у Головному комітеті «Союзу міст». З 25 жовтня 1917 р. працювала поміч- ником у Публічній бібліотеці. 1918 р. отримала місце у Київській міській публічній бібліотеці, а у 1919 р. одночасно завідувала бібліотекою Губерн- ського земельного відділу, згодом переведена у бібліотеку Губернського статистичного відділу. Через матеріальні складнощі виїхала у провінцію. 1923 р., намагаючись влаштуватися на роботу у Політехнічний інститут, повідомляла про володіння англійською, німецькою, українською і частково французькою мовами, проживала у м. Києві на вул. Круглоуніверситетській, 7а, кв. 29, не одружена. Підробляла приватними уроками англійської мови. З 14 березня 1923 р. по 13 вересня 1925 р. працює на посаді бібліотекаря, а згодом завідуючою бібліотекою Політехнічного інституту. Після звільнення 14 вересня 1925 р. переїхала до Москви, де працювала у редакторському відділі Центральної книжкової палати98 . У травні 1937 р. проживала у Ленінграді на Василівському острові за адресою: 16 лінія, 27, кв. 699 . 11/6. Олександр. Син Ігоря і Катерини Федорівни Гешвенд. Народився 22 лютого 1898 р. Закінчив реальне училище. 1916 р. вступив до Московського сільсько- господарського інституту, але через півроку призваний на військову службу. 23 червня 1918 р. влаштувався вільним слухачем на агрономічний факультет Політехнічного інституту. Мешкав у Києві на вул. Круглоуніверситетській, 7а, кв. 10100 . 1 Назву «Радомишльська генеалогічна лінія Незабитовських» автор почав вживати ще у 1996 р. (Лисенко С.М. «Радомишльська» лінія роду Незабитовських сер. XVIII — сер. ХХ ст.: генеалого-біографічне дослідження // Житомирщина крізь призму століть. — Житомир, 1997. — С. 126–131). 2 Старшою генеалогічною лінію волинської гілки Незабитовських придомку Троян є острозька лінія, про певні результати дослідження якої автор писав: «Острозька» лінія роду Незабитовських (пер. пол. XVIII–XX ст.) // Генеалогічні записки Українського гераль- дичного товариства. — Біла Церква, 2001. — Вип. 2. — С. 147–154. 3 Клан чи рід? Питання ще не урегульоване в генеалогічних дослідженнях про походження і ґенезу дрібної шляхти на теренах України, Польщі, Білорусі і Литви. Під родом розуміють нащадків за чоловічим коліном однієї постаті — родоначальника. Але історична наука з’ясувала, що нерідко шляхетське прізвище і його герб приймали адаптовані до родини через споріднення чи з інших причин постаті, а вже у XVI ст. розповсюдилася традиція приймати прізвища на «-ський», які походили від назви населеного пункту, де представники однокровного клану тримали різні дідичні частини. Тому автор у випадку з Незабитовськими з Незабитова схильний вживати термін «клан», оскільки історичні документи не зберегли інформацію про спільного і єдиного пращура роду. Див.: Лисенко С.М. Початки та генезис роду Незабитовських в Люблінському воєводстві (XV–XVIII ст.): з студій над генеалогією дрібношляхетського роду // Вісник Київського інституту «Слов’янський Університет». — К., 2001. — Вип. 11. — С. 225–231. 4 Раїса Шмідт-Щипанська (Київ), Людмила Незабитовська-Горбаченко (Київ), Марина Троян-Незабитовська (Тбілісі), Геннадій Незабитовський (Київ), Марія Незабитовська (Москва). 5 Успадкував частину с. Детинець за тестаментом від брата Якуба Трояна Незаби- товського у 1740 р. (Лисенко С. Тестамент Павла Незабитовського з 1740 р. як генеалогічне джерело // Дрогобицький краєзнавчий збірник. — Дрогобич, 2003. — Вип. VІІ. — С. 539– 545). 6 Центральний Державний історичний архів України у місті Києві (далі — ЦДІАК України). — Ф. 481. — Оп. 1. — Спр. 156. — Арк. 628. 7 Державний архів Житомирської області (далі — ДАЖО). — Ф. 70. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 185 зв. 8 Державний архів Київської області (далі — ДАКО). — Ф. 280. — Оп. 2. — Спр. 38. — Арк. 9 зв.–10. 9 Там само. — Арк. 197–202, 203–226, 227–299, 632–638. 10 ЦДІАК України. — Ф. 533. — Оп. 1а. — Спр. 16. — Арк. 3–11зв. 11 ДАЖО. — Ф. 304. — Оп. 1. — Спр. 8. — Арк. 48 зв., 180. 12 Там само. — Арк. 58 зв.–60. 13 ДАКО. — Ф. 1. — Оп. 295. — Спр. 3349. — Арк. 2–2 зв., 5. 14 Там само. — Ф. 280. — Оп. 2. — Спр. 355. — Арк. 280 зв., 286. 15 Там само. — Ф. 1. — Оп. 295. — Спр. 7087. — Арк. 3. 16 Там само. — Ф. 280. — Оп. 2. — Спр. 355. — Арк. 280, 286. 17 Там само. — Ф. 1. — Оп. 295. — Спр. 7087. — Арк. 4, 4 зв., 7. 18 Там само. — Арк. 2, 5–5 зв. 19 Там само. — Спр. 39476. — Арк. 1 зв. 20 ЦДІАК України. — Ф. 1040. — Оп. 2. — Спр. 459. — Арк. 26, 36 зв., 94. 21 Там само. — Ф. 127. — Оп. 1012. — Спр. 1568. — Арк. 278. 22 Там само. — Ф. 793. — Оп. 1. — Спр. 51. — Арк. 45–45 зв. 23 Там само. — Спр. 20. — Арк. 303–303 зв. 24 Там само. — Ф. 127. — Оп. 1015. — Спр. 437. — Арк. 8. 25 Народився 16 листопада 1833 р. у Радомишлі. Хрещений тут же у Троїцькій соборній церкві лише через два роки — 22 вересня 1835 р. під іменем Матвія (ЦДІАК України. — Ф. 127. — Оп. 1012. — Спр. 1779. — Арк. 11). 26 ЦДІАК України. — Ф. 481. — Оп. 1. — Спр. 15. — Арк. 307. 27 Там само. — Ф. 127. — Оп. 1012. — Спр. 1779. — Арк. 9–9 зв. Про те, що Матвій і Іван рідні брати і сини Цедровського, свідчить такий факт: 7 жовтня 1838 р. до Київської православної консисторії звернувся з письмовим проханням чоловік матері — дворянин Ігнатій Антонович Цедровський — з проханням надати йому копії метричних записів про хрещення у Радомишльській соборній церкві його синів Матвія і Івана. Документи були потрібні для представлення до повітового училища, в яке він влаштовував синів на навчання (ЦДІАК України. — Ф. 127. — Оп. 1059. — Спр. 11. — Арк. 1). 28 ЦДІАК України. — Ф. 127. — Оп. 1012. — Спр. 1746. — Арк. 15 зв. 29 Там само. — Оп. 1015. — Спр. 593. — Арк. 1, 5–5 зв. 30Там само. — Спр. 814. — Арк. 682. 31 «Список студентов Университета св. Владимира, уволенных в отпуск на вакационное время в разных местах Радомысльского уезда. № 1–7», складений в канцелярії університету для радомишльського земського ісправника з метою «иметь бдительный надзор» і дато- ваний 30 липням 1854 р., містить під № 7: «Матвей Цедровский, в м. Брусилов к отцу» (ЦДІАК України. — Ф. 707. — Оп. 20. — Спр. 52. — Арк. 133, 135). 32 ЦДІАК України. — Ф. 127. — Оп. 1015. — Спр. 866. — 701–701 зв. 33 Там само. — Ф. 1040. — Оп. 2. — Спр. 393. — Арк. 2 зв. 34 Державний архів м. Києва (далі — ДАК). — Ф. 312. — Оп. 1. — Спр. 96. — Арк. 107 зв. 35 ЦДІАК України. — Ф. 127. — Оп. 1012. — Спр. 1568 — Арк. 278. 36 Там само. — Оп. 1015. — Спр. 437. — Арк. 8. 37 Там само. — Ф. 707. — Оп. 40. — Спр. 96. — Арк. 3 зв.; ДАКО. — Ф. 1. — Оп. 295. — Спр. 39476. — Арк. 5. 38 Адрес-календарь. Общий штат Росийской империи за 1851 р. — СПб., 1851. — Ч. ІІ. — С. 189. 39 ДАК. — Ф. 16. — Оп. 292. — Спр. 45. — Арк. 3 зв. 40 ДАК. — Ф. 16. — Оп. 292. — Спр. 45. — Арк. 2. 41 ЦДІАК України. — Ф. 707. — Оп. 24. — Спр. 41. — Арк. 32. 42 Адрес-календарь … за 1865/66 г. — СПб., 1856 — Ч. І. — С. 365. 43 ЦДІАК України. — Ф. 707. — Оп. 22. — Спр. 393. — Арк. 7–7 зв. 44 ДАКО. — Ф. 782. — Оп. 1. — Спр. 13481. — Арк. 1, 4, 7, 8, 13, 27, 31, 40. 45 ЦДІАК України. — Ф. 442. — Оп. 538. — Спр. 2. — Арк. 48. 46 ДАКО. — Ф. 1. — Оп. 8. — Спр. 517. — Арк. 1–2 зв., 8. 47 ЦДІАК України. — Ф. 127. — Оп. 1012. — Спр. 1625. — Арк. 3. 48 Там само. — Оп. 1015. — Спр. 437. — Арк. 8. 49 Там само. — Ф. 707. — Оп. 261. — Спр. 29. — Арк. 55 зв.–56. 50 Російський державний архів Воєнно-Морського флоту (далі — РДА ВМФ). — Ф. 406. — Оп. 6. — Спр. 266. — Арк. 345–346. 51 Там само. — Спр. 832-б. — Арк. 156–166. 52 Там само. — Ф. 432. — Оп. 3. — Спр. 832. — Арк. 167–171. 53 Большаков А.Н. Їхав поет із заслання. — К., 1977. — С. 20–21. 54 Анісов В., Середа Є. Літопис життя творчості Т.Г. Шевченко. — К., 1976. — С. 216– 299. 55 Інститут української літератури НАН України. Відділ рукопису. — Ф. 1. — Спр. 138, 316, 520. 56 ЦДІАК України. — Ф. 127. — Оп. 1012. — Спр. 3360. — Арк. 595–596. 57 ДАК. — Ф. 30. — Оп. 1. — Спр. 96. — Арк. 74–74 зв. 58 ДАКО. — Ф. 1. — Оп. 8. — Спр. 61. — Арк. 31. 59 Російський державний військово-історичний архів. — Ф. 400. — Оп. 17. — Спр. 25989. — Арк. 2–23. 60 Там само. 61 ЦДІАК України. — Ф. 707. — Оп. 40. — Спр. 96. — Арк. 38. 62 Список учеников, окончивших курс в Киевской 1-й гимназии и получивших аттестат зрелости с 1836 по 1893 г. — К., 1893. — С. 30. 63 Російський державний історичний архів (далі — РДІА). — Ф. 1409. — Оп. 6. — Спр. 48. — Арк. 11. 64 Циркуляр по управлению Киевским учебным округом. — 1888. — № 3. — С. 71. 65 Там же. — № 9. — С. 228; Адрес-календарь чиновников по старшинству ... на 1890 г. — СПб., 1889. — Ч. І. — С. 98. 66 Циркуляр по управлению Киевским учебным округом. — 1890. — № 11. — С. 329. 67 РДІА. — Ф. 733. — Оп. 165. — Спр. 1118. — Арк. 92–92 зв. 68 Там само. — Арк. 92. 69 Там само. — Ф. 1409. — Оп. 6. — Спр. 48. — Арк. 11. 70 Адрес-календарь. Общая роспись начальников и прочих должностных лиц по всем управлениям в Российской империи за 1895 г. — СПб., 1895. — Ч. ІІ. — С. 12. 71 РДІА. — Ф. 1409. — Оп. 6. — Спр. 48. — Арк. 11. 72 Адрес-календарь. Общая роспись начальников и прочих должностных лиц по всем управлениям в Российской империи за 1897 г. — СПб., 1897. — Ч. ІІ. — C. 18. 73 Адрес-календарь. Общий штат Российской империи за 1902 г. — СПб., 1902. — Ч. ІІ. — С. 177. 74 ЦДІАК України. — Ф. 127. — Оп. 1078. — Спр. 1340. — Арк. 306 зв.–307. 75 Адрес-календарь. Общая роспись начальников и прочих должностных лиц по всем управлениям в Российской империи за 1908 г. — Ч. ІІ. — С. 377. 76 Він на цій посаді з 1894 р., а до відомства вступив у тому ж році (Список личного состава Министерства финансов на 1908 г. — СПб., 1908. — С. 545). 77 Adresy Warszawy. Rok 1910 / Opr. A. Źwaga. — Warszawa, 1910. — S. 232. 78 Весь Петербург на 1911 г. — СПб., 1911. — С. 622; Весь Петербург на 1912 г. — СПб., 1912. — С. 627. 79 ЦДІАК України. — Ф. 127. — Оп. 1079. — Спр. 282. — Арк. 175 зв.–176. 80 ДАК. — Ф. Р.–308. — Оп. 3. — Спр. 234. — Арк. 5. 81 РДІА. — Ф. 1349. — Оп. 3. — Спр. 1537. — Арк. 85–88. 82 ЦДІАК України. — Ф. 707. — Оп. 40. — Спр. 96. — Арк. 38. 83 ДАК. — Ф. 30. — Оп. 1. — Спр. 96. — Арк. 74–74 зв. 84 ЦДІАК України. — Ф. 707. — Оп. 40. — Спр. 96. — Арк. 38. 85 ДАКО. — Ф. 1. — Оп. 8. — Спр. 61. — Арк. 2–2 зв. 86 ДАК. — Ф. 30. — Оп. 1. — Спр. 96. — Арк. 74–74 зв. 87 ДАКО. — Ф. 1. — Оп. 8. — Спр. 61. — Арк. 5. 88 Ежегодник по сахарной промышленности Российской империи за 1905–06 гг. / Сост. Толпыгиным М.А. — К., 1907. — Вып. 2. — С. 82 89 ДАКО. — Ф. 1. — Оп. 8. — Спр. 61. — Арк. 19–20. 90 Ежегодник по сахарной промышленности Российской империи за 1906–07 гг. / Сост. Толпыгиным М.А. — К., 1908. — Вып. 2. — С. 5–6, 648. 91 Ежегодник по сахарной промышленности Российской империи за 1909–10 гг. / Сост. Толпыгиным М.А. — К., 1911. — Вып. 2. — С. 74. 92 Державний архів Вінницької області (далі — ДАВО). — Ф. 47. — Оп. 1. — Спр. 105. — Арк. 2. 93 Ежегодник по сахарной промышленности Российской империи за 1910–11 гг. / Сост. М.А. Толпыгиным. — К., 1912. — Вып. 2. — С. 18, 422. 94 Ежегодник по сахарной промышленности Российской империи за 1914–15 гг. / Сост. М.А. Толпыгиным. — К., 1916. — Вып. 2. — С. 84. 95 Весь Петроград на 1916 г. — Пг., 1916. — С. 476; Весь Петроград на 1917 г. — Пг., 1917. — С. 476. 96 РДІА. — Ф. 1349. — Оп. 3. — Спр. 1537. — Арк. 8588. 97 ДАК. — Ф. Р.–308. — Оп. 3. — Спр. 234. — Арк. 3. 98 Там само. — Арк. 1–2, 4–5, 8–9. 99 Російська державна бібліотека у Москві. Відділ рукопису. — Ф. 369. — Оп. 308. — Спр. 3. — Арк. 1. 100 ДАК. — Ф. 18. — Оп. 1. — Спр. 3563. — Арк. 1–4. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Н >