2 березня 1585 р. Федора Янівна Гулевичівна, вдова Павла Бранського, у дру- гому шлюбі Янова Напольська, скаржилася на чоловіка, який упродовж трива- лого часу виявляв до неї «великую незычливост и подступок». Скажімо, він спробував непомітно забрати скриньку з документами на її маєток Брани, однак вона вчасно помітила і перешкодила цьому. Також по від’їзді чоловіка до Вар- шави до Федори приїхав приятель і сусід та переповів їй чутки, що, по-перше, Напольський узяв перед подорожжю з її скриньки кілька важливих документів, а, по-друге, після закінчення сейму мав намір поїхати до братів, які мешкали в Бузькому повіті, зібрати там великий почт людей та з ними таємно повернутися на Волинь, аби дружині «зелживость, деспектъ и змазу дому [її] вделатъ», тобто брехливо зганьбити її та через неї увесь її рід. Для цього Напольський таємно залишив свого слугу Зарубу шпигувати за дружиною. Справді, 28 лютого пізно вночі Федорині піддані повідомили їй, що бачили Напольського з кільканад- цятьма озброєними вершниками в Бранах. Жінка послала по брата Миколая Гулевича до Долзька, який тут же прибув їй на порятунок, а також – до луцького ґроду з проханням надати їй возного, який би міг певний час мешкати у її дворі17. 3 березня сусід Федори Напольської Адам Рудавський, власник частини Бран, скаржився про наїзд Яна Напольського на маєток приблизно з двадцятьма «лотрами»18. Сусід Федори Войтех Хмелевський (можливо він був анонімним приятелем, який перший повідомив Федору про підступні наміри чоловіка) 4 березня у присутності возного Станіслава Коломийського розповів, що слуга Напольського Заруба був 27 лютого на світанку в Бранах, де підмовляв кухаря Лаврина перейти на службу до Напольських і привезти свою пані з дітьми до чоловіка. Федора покликала Лаврина до себе та наказала взяти його на тортури, а він зі страху розповів, що план був – наїхати на маєток Адама Рудавського і вбити господаря, а пані «зелживость» вчинити, тобто знеславити. Також кухар зізнався, що на Різдво у 1584 році, коли він готував рибу, прийшов Напольський з отрутою і просив вкинути її в горщик, однак він відмовився19. Спроби Федори Напольської з допомогою брата, сусідів і приятелів убез- печити себе від підступів чоловіка, який до того ж був служебником луцького старости кн. Олександра Пронського, не вдалися20. Ян Напольський ув’язнив дружину, а його брат Андрій спробував отримати Брани, які нібито Федора записала йому як заставу за позику певної суми грошей. Однак 12 і 14 жовтня того ж 1585 р. луцький войський Ян Жоравницький і Миколай Гулевич визнали, що жінка нічого записувати не могла, позаяк вона «тепер естъ у везени мужа своего»21. Напольські ж діють на шкоду її дітям від першого шлюбу. На початку 1586 р. Федора Напольська у володимирському ґроді особисто визнала, що її чоловік, «верную жону свою зненавидевши, бивал», вимагаючи, аби вона маєток першого чоловіка переписала на нього, тим самим скривдивши дітей від першого шлюбу. А коли не зміг добитися свого, почав спустошувати Брани, продавати речі та витрачати гроші, відібрав у неї дітей та віддав їх чужим людям, врешті, посадив її «в тяжкое везене» і упродовж тривалого часу морив голодом. Їй вдалося втекти до брата Миколая Гулевича, який відправив сестру на її ж прохання до «старших» приятелів. Федора пробувала подати скаргу до луцького ґроду, однак староста, прочитавши її листа, відмовився його вписувати до судових книг, а віддав його до рук самого Яна Напольського22. Врешті, Федорі вдалося добути «глейт» (поза сумнівом, з допомогою родичів), за яким король узяв її в опіку, щоб вона могла безборонно провадити всі свої справи у суді та безпечно пересуватися по території Польської Корони23. У даній справі від початку домінантна позиція в родині належала жінці як представниці доброго волинського роду Гулевичів та власниці маєтку по смерті першого чоловіка Павла Бранського. Натомість її другий чоловік Ян Наполь- ський був на Волині неосілим чужинцем, тобто особою, що не мала нерухомості та не була вмонтована в шляхетську корпорацію. Тож і спроби Напольського змінити ситуацію на свою користь набирають форм, властивих зазвичай для спротиву залежної особи: він діє підступно, не зупиняється перед викраденням документів (крадіжка уважалася ганебним переступом), намагається отруїти дружину. Отрута сприймалася як жіноча зброя, зокрема й через те, що була пов’язана з приготуванням їжі. Перевага Яна Напольського натомість полягала у його становищі служеб- ника луцького старости, відповідно, у Федори та її приятелів/родичів звужу- валися можливості для судового захисту. Недаремно інформація про ув’язнення пані Напольської та королівський ґлейт були вписані до володимирських ґродських книг, хоч маєток Брани входив до Луцького повіту, а подружжя Напольських, відповідно, були луцькими повітниками. Чоловік міг використати фізичну силу, що було легітимізоване узвичаєною підпорядкованістю йому дру- жини, зокрема, практично безкарно її ув’язнити. Звернімо увагу, що родичі знали про позбавлення Федори свободи, а при цьому, схоже, визволити її не могли. До того ж між братами Гулевичами не було єдності, про що згадується у скарзі Федори на брата Михайла, який допомагав Янові Напольському заво- лодіти її майном24. Тож цілком очевидно, що становище жінки та її безпека в подружньому зв’язку значною мірою залежала від становища в шляхетській корпорації її батьківської родини та наявності розгалуженої мережі родичів і приятелів, готових виступити на її захист. Важили і вибудувані самою жінкою комунікації. Звернімо увагу на присутність сусідів/приятелів, які виступають головними інформаторами Федори Гулевичівни у її конфлікті з чоловіком. Прикметно, що Адам Рудавський – ще одна планована жертва Яна Напольського – теж був слугою луцького старости, однак, схоже, на певному етапі розірвав стосунки з кн. Пронським. Цілком імовірно, що підступний чоловік саме його або підо- зрював у ближчих, аніж просто сусідські, стосунках зі своєю дружиною, або ж обрав його на кандидата-коханця у вибудовуваній історії «обелженя» дружини. Для нас, проте, важливо, що у мережах жіночих зв’язків, які забезпечували підтримку в різних життєвих колізіях, важливе місце займають саме чоловіки. 17 ЦДІАК України, ф. 25, оп.1, спр. 34, арк. 183-184 зв. 18 Там само. – Арк. 184 зв.-185. 19 Там само. – Арк. 186-188 зв. 20 Там само. – Арк. 303-307 зв., 645 зв.-646. 21 Там само. – Ф. 26, оп. 1, спр. 5, арк. 635 зв.; Ф. 25, оп. 1, спр. 34, арк. 1172 зв.-1173 зв. 22 Там само. – Ф. 28, оп. 1, спр. 19, арк. 82-82 зв. 23 Там само. – Арк. 379 зв. – 380 зв. 383-383 зв. 24 Там само. – Ф. 25, оп. 1, спр. 34, арк. 645 зв.-646. |
РОДОВОДИ ШЛЯХТИ > Н >